| зміст | передмова | розділ 1 | розділ 2 | розділ 3 | розділ 4 | висновки | додаток | література | кросворди |

Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм: сучасні концепції менеджменту і маркетингу

РОЗДІЛ 3. ЕКОЛОГІЧНИЙ ТУРИЗМ В СИСТЕМІ ЕКОЛОГІЧНОГО ГЕОМАРКЕТИНГУ

3.1. Теоретико-методологічні та практичні засади екологічного геомаркетингу

Реструктуризація економіки країни на основі ринкових її до ринкових відносин неминуче призводить до відповідних структурних змін у сфері природокористування. Особливої ваги при цьому отримають дослідження, що спрямовані на ринкові механізми стимулювання усіх видів раціонального природокористування, ресурсоз-

береження і природоохоронної діяльності. Сучасна маркетингова діяльність набула рис універсальності і здійснює значний вплив па теоретичні засади та практичні підходи до оп-тимізації та ефективного управління природокористуванням.

Тому у вирішенні багатьох екологічних проблем природокористування все більшого значення отримує новий вид економічної діяльності в області природокористування - екологічний маркетинг. Практичні потреби екологічного маркетингу стимулюють розвиток фундаментальних і прикладних геоскологічних та економіко-географічних досліджень, створенню на стиках дисциплін особливих міжпредметиих галузей наукових знань про властивості і закономірності гсопросторової ринкової динаміки, принципи, методи, засоби і форми ефективного управління природокористуванням на основі екологічного маркетингу.

Особливого значення має розвиток теоретико-мето-дологічної концептуальної та практичної бази екологічного маркетингу для рекреаційного природокористування. Проблеми перехідного періоду розбудови незалежної держави на ринкових економічних засадах засвідчують, що старі підходи до прогнозування, планування та управління рекреацією та туризмом далеко не достатні для досягнення цілей стійкого розвитку із сучасних умовах становлення нових ринкових господарських механізмів та загострення екологічної кризи. Що, стимулює у свою чергу розвиток інноваційних міжсистемних наукових напрямків для забезпечення оптимізації та підвищення ефективності управління рекреаційним природокористуванням. Чільне місце серед них має екологічний маркетинг.

Термін ecological marketing (екологічний маркетинг) з'явився в західній науковій літературі наприкінці 1980-х років XX сторіччя. Нові уявлення про екологічний маркетинг пов'язані з необхідністю більш чіткого просторового аналізу і прогнозу можливостей розвитку рекреаційних територій в умовах переходу від індустріальної стадії соціальпо-скономічного розвитку до постін-дустріальноі, висування на перші ролі нових ефективних

галузей і співіснування в часі і просторі старих і нових галузей та видів діяльності, подолання наслідків екологічної кризи в містах, створення екологічного комфортного середовища та підвищення якості життя. Необхідно відзначити, що дослідження в цій галузі є виключно інноваційними, про що свідчить відсутність в географічній та економічній літературі усталеного поняття екологічного маркетингу і його дефініції.

В даний час існує декілька визначень екологічного маркетингу і продовжуються подальший розвиток його концептуальної та понятійно-термінологічної бази.

У найбільш загальному розумінні екологічний маркетинг - це, особливий вид людської діяльності, спрямований на задоволення запитів і потреб людей за допомогою обміну товарами, послугами, інформацією та ін., що не порушують екологічної рівноваги навколишнього природного середовища та не впливають на здоров'я людей31.

Завданням екологічного маркетингу є створення умов для збереження навколишнього середовища, адаптації виробництва до вимог ринку, вироблення екологічно чистої продукції, що має високу конкурентну спроможність, а також інтенсифікації її збуту й отримання додаткового прибутку за рахунок екологізації виробництва. Звідси основними функціями екологічного маркетингу є: вивчення попиту на екологічно чисту продукцію, ціноутворення; екологічна реклама і стимулювання до екозбалансованого споживання; планування екологічно чистого асортименту, збуту і торгових операцій; діяльність, пов'язана зі збереженням і вибором екологічно чистого транспортування товару - екологічна логістика; організація екологічно безпечного обслуговування споживачів. Екологічний маркетинг грунтується па використанні концепції соціально-етичного маркетин-

31 Эндрэс А. Экономика окружающей среды. Введение. - К.: HAH Украины. 1995.

гу і є його складовою частиною. На основі цієї концепції інтегруються інтереси виробника, споживача, суспільства і природного середовища.

Екологічний маркетинг має яскраво виражену соціальну спрямованість, що виявляється в тому, що саме на основі екологічного маркетингу вдається розв'язати низку суспільно-економічних протиріч. Зокрема протиріччя між інтересами товаровиробника, що прагне реалізувати, як можна більшу кількість товару (продукту, послуг та ін.) і за, як можна вищою ціною і споживача, який прагне придбати якісний товару (продукт, послугу та ін.) і як найдешевше. Екологічний маркетинг в першу чергу спрямований на гармонізацію відносин між товаровиробником та споживачем, виконуючи найважливішу соціально-екологічну функцію - приведення у відповідність суперечливих ринкових інтересів вироб-ииків-продавців і споживачів-покупців шляхом формування екологічно-збалансованого споживання та відповідного екологічно-збалансованого виробництва.

Але існує й інший блок протиріч - це протиріччя, що виникають в результаті задоволення запитів і потреб як виробників так і споживачів у процесі природокористування. Це проблема між економічними інтересами підприємств і еколого-соціальними потребами людини і суспільства та наявним природно-ресурсним потенціалом певної території. Власне це протиріччя ринкового індустріального виробництва і породжувані ним екологічні проблеми. За цих умов «екологічно чисті» природні ресурси й умови життєдіяльності людей виступають об'єктом купівлі-продажу, а екологічний маркетинг за змістом наближається до геоекологічного.

Звідси основне завдання екологічного маркетингу можна визначити - як гармонізація відносин між виробниками, споживачами та навколишнім середовищем на основі ринкових механізмів екологічно збалансованого

природокористування, виробництва та споживання. Здійснення екологічного маркетингу базується на принципах сталого розвитку та екологічної збалансованості³².

3.2. Екологічний туризм в системі урбоекологічного маркетингу

Аналіз останніх досліджень та публікацій в галузі екологічного маркетингу показав, що для вирішення існуючих екологічних проблем рекреаційного природокористування виключно актуальною є розробка концептуальних теоретико-методологічних основ урбоекологічного маркетингу. Мешканці міст є основними споживачами рекреаційно-туриських продуктів і послуг. Зазначимо також, що саме міста є «батьківщиною» екологічного туризму, тому що тут продукуються всі основні екологічні ідеї, рухи, та формуються свідомі еко-туристи.

Незважаючи на достатньо розроблені методичні та теоретичні аспекти загального маркетингу, їх практичне впровадження навіть на рівні загальних принципів в систему управління міським господарством пов'язано з чималими методичними труднощами. А щодо урбоекологічного маркетингу та геомаркетингу, то навіть у найбільш розвинених країнах цілісна політика в цій галузі є скоріше винятком, ніж правилом.

Застосування традиційної (компонентної) методологічної бази для дослідження міського середовища з вичлененням специфічних складових міста як єдиного

32 Садченко Е.В. Основы экологического маркетинга. // Економічні инновации. Економіко-скологічні проблеми

природокористування па сучасному етапі Сб. пауч. праць. - Одеса: Інститут проблем ринку й скономіко-скологічних досліджень НАІІ України. - 1999. - Вып. 6. С. 22-31

цілого - житлові будинки, промислові підприємства, адміністративні та ділові будівлі, магазини, культурні і рекреаційні об'єкти та інше скоріше ускладнюють, ніж підтримують традиційні маркетингові підходи.

Практика будь-якого виду маркетингу означає, що необхідно мислити і діяти при організації виробництва і збуту з позицій ринку, тобто насамперед ураховувати інтереси споживачів. Успіх залежить від стратегічного планування, інакше кажучи, фонди, інструменти, методи і види діяльності мають бути організовані, заплановані та контрольовані з позицій задоволення потреб різноманітних груп населення, що реалізує виробничі та підприємницькі завдання і споживає продукти.

У принципі концепція екологічного маркетингу застосовується до виробництва і розподілу будь-яких товарів і послуг в межах міста. Він може ефективно проводитися і на комерційних, і на некомерційних (безприбуткових основах) відповідними адміністративними, приватними і громадськими організаціями. Але відмінність міського продукту та його елементів від звичайних товарів і послуг не дозволяє прямо вивести ур-боекологічний маркетинг та із звичайних форм маркетингу.

Це розходження можна висловити у стислій формі: міський продукт відрізняється від звичайних продуктів маркетингу своєю складністю, просторовими межами, часом існування (користування), багатофункціональністю, керованістю. Проте слід зауважити, що наскільки муніципальні влади можна розглядати як керівні, настільки існують обставини, що перешкоджають їх діяльності. Крім того, виробника міського продукту далеко не завжди можна однозначно ідентифікувати.

Теоретико-методологічні основи концепції урбоекологічного маркетингу доцільно диференціювати відповідно до суб'єкт - об'єктних відношень у основних

видах маркетингової діяльності. Залежно від характеру отримання прибутку, взаємовідносин між основними суб'єктами маркетингової діяльності та об'єктом маркетингу, мети маркетингу, особливостей об'єкту урбоекологічного маркетингу виокремлюються його цілком самостійні види, що відповідають певному сегменту на урбоекологічному ринку. При цьому змінюється роль і значимість базових понять традиційного маркетингу (суб'єкт, товар, зовнішнє середовище, мета діяльності) та набуває екологічної та просторово-екологічної (гео-екологічної) інтерпретації. Використовуючи такий підхід, можна виділити наступні види урбоекологічного маркетингу.

За характером отримання прибутку розрізняється комерційний та некомерційний (умовнобезприбутковий та безприбутковий) маркетинг. Комерційний урбоеко-логічнигї маркетинг - виробництво екоснецифічиих «екологічно чистих» товарів, продуктів і послуг, маркетинг природних ресурсів і умов та територій (геомаркетинг), маркетинг комерційної екологічної інформації (комерційних дослідних установ, лабораторій тощо), маркетинг екологічних ідей (ноу-хау) та технологій, маркетинг урбокомпснсаційної зкорекреації, маркетинг комерційної екологічної освіти, маркетинг економіко-екологічних стимулів до проведення ефективної природоохоронної політики і т.д.

Некомери,ійний (безприбутковий та умовнобезприбутковий) урбоекологічний маркетинг - це ринкова діяльність учасників екологічних рухів (за охорону природи, за відновлення і підтримку екологічної рівноваги та in.), маркетинг політичних діячів, що виступають за охорону навколишнього середовища, наукових і громадських програм та грантів, маркетинг екологічної інформації (державних дослідних установ, пунктів моніторингу, лабораторій та громадських експертиз тощо), маркетинг екологічних ідей, гасел та брендів (суди можна віднести маркетинг екологічно-збалансованого споживання), маркетинг екологічної освіти та просвіти, маркетинг інвестицій в екологічні програми (місцевого, регіонального та державного рівнів) та ін.

Залежно від характеру взаємовідносин між основними суб'єктами маркетингової діяльності, мети маркетингу та особливостей об'єкту урбоекологічного маркетингу можна виокремити: урбоекологічний маркетинг товарів і послуг; убоскологічиий маркетинг екоспецифічних («екологічно чистих») товарів, продуктів і послуг; урбоекологічний маркетинг територій, природних умов і ресурсів (геомаркетинг); урбоекологічний маркетинг природоохоронної діяльності і відтворення природного середовища.

Урбоекологічний маркетинг товарів і послуг (звичайний маркетинг), що здійснюється з урахуванням екологічних стандартів, нормативів і обмежень як основного чинника збереження зовнішнього середовища. У цьому випадку метою маркетингу є задоволення звичайних запитів і потреб мешканців міста за допомогою ринку, за умови максимального дотримання існуючих екологічних нормативів та стандартів, а діяльність суб'єктів маркетингу відповідає вимогам природоохоронного законодавства. У якості прикладу такого маркетингу можна розглядати маркетинг, що задовольняє вимогам екологічних стандартів серії ISO 14000.

Урбоекологічний маркетинг екоспецифічних («екологічно чистих») товарів, продуктів і послуг. Його виникнення, і розвиток викликано виокремленням специфічних екологічних потреб у мешканців міста, що пов'язані з екологічними проблемами, які існують у більшості міст та більшою мірою завдяки підвищенню екологічної інформованості населення. В основі розвитку цього виду маркетингу є поняття «екологічної потреби»,

«екологічного товару», «екологічної послуги». Серед дефініції поняття екологічної потреби людини, на перший план висувається потреба в екологічній безпеці. Це найбільш висока за рівнем екологічна потреба, що потребує економ і ко-правового забезпечення основних життєво важливих екологічних інтересів людини, передусім його на чисте, здорове, сприятливе для життя середовище міста. У зв'язку з цим важливим завданням є вивчення механізмів формування екологічних потреб мешканців міст і їх залежності від наявних природно-ресурсних (ландшафтних) умов та рівня соціально-економічного розвитку міста. Мстою урбоекологічного маркетингу еко-специфічних товарів та послуг є задоволення екологічних потреб мешканців міста, вироблення та просування екологічних («екологічно чистих») товарів та послуг, насамперед продуктів харчування, води і товарів першої необхідності. При цьому па урбоекологічний маркетинг екоспецифічних товарів і послуг поширюються всі екологічні нормативні вимоги та стандарти.

Урбоекологічний маркетинг територій, природних умов і ресурсів. За змістом це геопросторовий маркетинг або геомаркетинг, основним суб'єктом якого в Україні є міські адміністрації та міські районні органи влади, а також інші фізичні та юридичні власники та розпорядники природними ресурсами в межах підпорядкованих їм територій. У якості товару тут виступають природні умови і ресурси в межах певних територій, що мають реальне або потенційне комерційне значення. Екологічним цей вид маркетингу є тому, що практично всі природні ресурси є матеріальною (речовинною) основою компонентів геосоціоекосистем міста різноманітного рівня, вилучення або порушення яких неминуче спричинює зміну екологічного стану території. Окрім цього вони є основою існування уявних урбогеосоціоекологічгих ресурсів зокрема пейзажно-естетичних.

Місцеві органи влади, як суб'єкт урбоекологічного геомаркстингу зацікавлені в просуванні геоекологічних територіальних (ландшафтних) ресурсо-товарів до споживачів через створення відповідних інфраструктур в межах рекреаційних зон загального користування, садо-во-дачиих господарств та ін. Основною метою урбоекологічного геомаркетингу є одержання прибутку на основі прямого використання природно-ресурсного потенціалу території (як правило у рекреаційних, бальнеологічних та ін. цілях). Цей вид геомаркетингу є основою для забезпечення урбокомпенсації та стійкого міста.

Урбоекологічний маркетинг природоохоронної діяльності і відтворення природного середовища. Його основним завданням є збереження і відтворення природних компонентів міського середовища (природних елементів та підсистем в урбогеосоціоекосистемі). Також до цього виду урбогеомаркетингу можна віднести збереження та відтворення генофонду біосфери. Цей сегмент формується на основі діяльності міських зоопарків, дендраріїв, ботанічних садів та різноманітних клубів, товариств і центрів любителів тварин (кіно-логічних, орнітологічних, акваріумістів тощо), а також садово-дачних товариств та величезної кількості аматорів.

Суб'єктом урбогеоекологічного маркетингу в цьому випадку можуть виступати органи влади, громадські організації, політичні партії і рухи. Основним об'єктом маркетингу («товаром») тут є території з унікальними природними та антропогенними ландшафтами (щодо біорізномаиіття та соціокультурного значення), екологічно уразливі природні комплекси, що забезпечують важливі урбокомпепсаційні, середовище відтворюючі та уявні (ландшафтно-інформаційні) функції та ін., що потребують охорони і збереження, а також екологічні

об'єкти (звичайні, рідкісні та зникаючі види фаупи і флори). Ринок формують актуальні та потенційні меценати, спонсори і донори (організації, установи, товариства та окремі особи), що могли б фінансувати відповідні природоохоронні програми, проекти і гранти.

Специфічним видом урбоекологічного геомаркетингу в рамках даного виду є маркетинг квот па забруднення конкретних територій (сертифікати на викиди і скидання забруднюючих речовин). Його основна ідея полягає в тому, що органами муніципального управління встановлюється відповідно до чинної нормативно-правової бази та міжнародних екологічних стандартів певні граничні межі емісії до певних забруднюючих речовин для певних територій міста (включаючи повітряний простір та надра), а розподіл прав на використання цього «ур-богеоекологічпого ресурсу« серед користувачів навколишнього середовища (особливо індустріальних) регулюється ринком.

Інший специфічний видом в межах цього виду є ур-боекологічний геомаркетингу утилізації та переробки побутових та ін. відходів з певних територій міста. У даному випадку органи муніципального управління встановлюються певні квоти та ліценції на асенізацію (вивезення, складування на відповідних полігонах, переробку та утилізацію) побутових та ін. відходів з визначених територій. Розподіл прав на надання асенізаційних послуг та відведення нових ділянок під спеціальні утилізаційно-переробні полігони (сміттєзвалища) регулюється відповідним сегментом урбоекологічного ринку.

Урбоекологічний маркетинг екологічної інформації, екологічних знань і технологій (різновид маркетингу ідей). Цей інтегральний вид Екологічний маркетинг тісно пов'язаний із всіма попередніми видами урбоекологічного маркетингу, тому що забезпечує необхідні еко-

логічні ноу-хау в процесі маркетингової діяльності (у широкому розумінні цей вид маркетингу включає ринкові механізми створення системи фахової екологічної освіти та широкої екологічної просвіти населення, організацію наукових досліджень із метою одержання нових екологічних знань, розробку екологічно безпечних технологій, аналіз і вдосконалення екологічного законодавства, екологічну експертизу, екологічний аудит і копсалтинг). Суб'єктами маркетингу тут є наукові організації, університети, фірми які спеціалізуються па виробництві екологічних ноу-хау, окремі вчені, дослідники й експерти. У якості товару в цьому випадку розглядається інтелектуальний продукт: програми навчальних курсів та спецкурсів, навчальні посібники і підручники та інше науково-мстодичне забезпечення, програми та гранти наукових досліджень, інноваційні екологічні технології, проекти природоохоронної діяльності, екологічні експертизи і прогнози, моніторингова та дискретна екологічна інформація, тощо. Ринок екологічного маркетингу складають суб'єкти всіх вище розглянутих видів урбоекологічного маркетингу: органи влади різного рівня, підприємці, політичні партії та рухи, громадські організації, навчальні заклади й окремі фахівці екологи (викладачі, науковці) та громадяни.

В галузі практичного застосування концепції урбоекологічного маркетингу та геомаркетингу основною тео-ретико-методологічною проблемою є просторово-часова та геопросторова дскомпозиція. Тому перед тим, як переходити до застосування теорії урбоекологічного геомаркетингу на практиці, варто більш чітко визначитися із самим об'єктом урбоекологічного геомаркетингу.

На сьогоднішній день існує багато різноманітних географічних та екологічних підходів до геопросторової декомпозиції міста. Запропоновано велику кількість

теоретичних моделей та побудов. Але якщо застосувати методику урбоекологічного маркетингу екологічної інформації, екологічних знань і технологій до цієї проблеми, то з'ясується, що споживачів у першу чергу цікавить такий специфічний географічний продукт як детальні великомасштабні карти (загальні, тематичні, інженерні тощо). Однією з небагатьох теоретичних побудов у дослідженні території міста, що супроводжується розробленою методикою картографування та створення відповідних картографічних моделей, є концепція ландшафтно-архітектурної системи33.

Практична реалізація концепції, розробка та апробація методики конструктивно-географічного аналізу ур-банізованих ландшафтів за період з 1993 по 2002 рік дозволяє стверджувати, що вона може бути використана як основа для урбоекологічних геомаркетингових досліджень та організації системи урбоекологічного менеджменту.

Разом з тим, упровадження урбоекологічного геомар-кетингу тільки для забудованої території міста та приміської смуги є хоч і необхідним, але недостатнім для повноцінного сталого розвитку міської урбогеосистеми в цілому. Обов'язковими для урбоекологічних геомаркетингових досліджень є всі складові урбогеосоціоекосис-теми: урбанізаційне ядро (ландшафтно-архітектурні системи міста, забудована частина міста); субурбанізаційна складова (ландшафтно-господарські геосистсми ближнього міського оточення, що знаходяться під безпосереднім впливом міста); урбокомпенсаційна складова (рекреаційно-туристичні геосистеми міського оточення та дез-урбанізаційні природоохоронні геосистеми, що вилучені з процесу урбанізаційного природокористування). Причому кожна з підсистем, окрім загальної методики урбо-

33 Дмитрук О.Ю. Урбаністична географія. Ландшафтний підхід. Методика ландшафтного аналізу урбанізоваиих територій. - К., 1998.

маркетингових досліджень, вимагає розробки спеціалізованих методик, що якнайповніше враховують специфіку певної підсистеми. їх подальше обгрунтування та розвиток є важливим теоретико-методологічним та завданням для наступних досліджень.

Підсумовуючи вище наведене, ще раз зазначимо що основною метою урбоекологічного маркетингу є створення таких економічних умов для підприємств, фірм, компаній, організацій партій рухів та окремих громадян за яких основною потребою стає розвиток екологічних технологій виробництва і збалансоване споживання екологічних товарів, продуктів та послуг.

Важливою ознакою урбоекологічного маркетингу є те, що його діяльність орієнтується на екологічні потреби. Саме екологічні потреби споживачів є основним об'єктом уваги виробників екологічно чистих товарів і послуг. Саме через задоволення екологічних потреб споживачів виробники реалізують свою кінцеву мету одержання прибутку. Зростання прибутку на урбоеко-логічному ринку є зростанням якості життя в місті. Для його досягнення урбоекологічний маркетинг пропонує не окремі зусилля, а комплекс реальних економічних дій та заходів.

Отже, розвиток та вдосконалення концептуальної теоретико-методологічної та практичної бази урбоекологічного маркетингу є основою для забезпечення екологічно збалансованого споживання, розширення споживчого вибору і споживчої задоволеності екологічних потреб, а також максимальне зростання якості життя в місті та підтримка стійкого збалансованого розвитку урбанізованих територій і зберігання високої якості навколишнього природного середовища.

3.3. Концепція геомаркетингу екологічного туризму як базової основи сталого рекреаційного природокористування

Ґрунтовні дослідження в галузі туристичного маркетингу визначають його специфіку - вивчення та характеристика об'єктів продажу, що реалізуються як дії, вигоди та задоволення, або як маркетинг туристських послуг - невідчутних та нематеріальних, невіддільних у виробництві та споживанні, нездатних до зберігання, з постійно змінною якістю31.

Звідси маркетинг у туризмі35 визначається як система безперервного узгодження запропонованих послуг з послугами, що мають попит на ринку і які туристична організація може економічно вигідно запропонувати споживачам (з прибутком для себе та ефективніше за конкурентів). Залежно від мети, змісту та специфіки маркетингової діяльності різних туристичних та обслуговуючих організацій, підприємств та закладів індустрії туризму виділяють такі рівні маркетингу в туризмі:36

- маркетинг туристичних підприємств, основним завданням якого є узгодження можливостей підприємницької діяльності та потреб споживачів для падання туристських послуг, які повністю задовольняють їх вимоги, та одержання прибутку для розвитку і кращого задоволення потреб споживачів у майбутньому;

- маркетинг виробників туристських послуг, орієнтований па комплексне вивчення потреб та попиту з метою організації та надання туристських послуг, які

34 Дурович А.П., Копанев А.С. Маркетинг в туризме: Учеб. пособие / Под общей редакцией З.М. Горбылевой. - Минск, 1998. - С. 15-21. •Уг Там же. - С. 24. 33 Там же. - С. 33-34.

щонайкраще задовольняють вимоги конкретних споживачів, та забезпечення нових ефективних можливостей, методів та форм їх обслуговування;

- маркетинг туристичних організацій як форма не-комерційного маркетингу, спрямований на створення, підтримку та коригування прихильної та доброзичливої громадської думки щодо певної туристичної діяльності;

- маркетинг територій та регіонів, спрямований на формування, підтримку та регулювання поведінки туристів стосовно конкретних просторово-географічних об'єктів (населених пунктів, регіонів та загалом країни).

Потенційна й актуальна спеціалізація урбокомпен-саційного природокористування на природо-орієнтовано-му екологічному туризмі, насамперед, на пізнавальному, освітньо-виховному та рекреаційному відпочинково-оздо-ровчому, зокрема на агротуризмі (дачному та зеленому сільському), значною мірою визначає географічну специфіку маркетингу цих туристських послуг, що можна визначити як урбоекологічний геомаркетинг екотуристсь-ких послуг, які можуть пропонувати природогосподарські (парки, лісопарки, гідропарки тощо) та природоохоронні (національні парки, заповідники, заказники тощо) організації як природно-географічпі матеріальні носії засобів виробництва цих послуг та туристичні організації як їх виробники.

Сучасну систему індустрії екологічного туризму складають досить різноманітні спеціалізовані підприємства, організації та заклади37:

- наукові, науково-дослідні, освітні та туристичні організації (турагепти та туроператори), що створюють, розроблюють і реалізують скотуристський продукт та забезпечують умови для розвитку екологічного туризму;

37 Дурович А.П., Копанев А.С. Маркетинг в туризме: Учеб. пособие / Под общей редакцией З.М. Горбылевой. - Минск, 1998. - С. 33-34.

- природоохоронні (національні парки, заповідники, заказники тощо) та природогосподарські (парки, лісопарки, гідропарки тощо) організації - природно-географічні носії засобів виробництва екотуристських послуг;
- заклади, що надають послуги розміщення (готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, будинки відпочинку, організовані наметові містечка та бівачні стоянки тощо);
- заклади харчування (ресторани, кав'ярні, бари, їдальні, організовані бівачні кухні тощо);
- транспортні підприємства (автопідприємства, авіаційні підприємства, управління та відомства залізниці, підприємства річкового та морського транспорту, спеціалізовані транспортно-гужові підприємства -кінні заводи, стайні, ферми та іп.);
- рекламно-іиформаційні туристичні заклади (рекламні агентства, рекламні бюро, іиформаційно-турис-тнчні центри тощо);
- торгівельні заклади та підприємства;
- заклади та підприємства сфери дозвілля в туризмі (кіноконцертні зали, сцени, майданчики тощо);
- громадські екологічні та туристські об'єднання, організації, центри тощо;
- державні органи координації та регулювання в туризмі місцевого, муніципального, регіонального та національного рівнів.

За змістом своєї діяльності більшість комерційних туристичних та екотуристичпих організацій є своєрідними посередниками між туристом (споживачем) та виробником екотуристських послуг (природоохоронною та природогосподарською організацією). Так, туроператор екологічного туризму здійснює планування і створення екотуристських маршрутів, розробку програм та пакетів послуг для індивідуальної або групової реалізації.

Комерційні операції туроператорів кваліфікуються як оптові, тому що екотуристський продукт, який вони

створюють, як правило, перепродається турагентам. Ту-рагент діє па основі угод з туроператорами та є основним роздрібним продавцем екотуристського продукту безпосередньо кінцевому споживачу - туристу.

Специфічною особливістю екологічного туризму є те, що серед організацій та закладів, що створюють та розроблюють скотуристичний продукт, значна роль належить природоохоронним та екоосвітнім організаціям, що не є турагентами та туроператорами.

Як і будь-яке суспільно-економічне явище, гсомарке-тинг екологічного туризму для успішного та ефективного застосування передбачає наявність певних суспільно-економічних умов на туристичному ринку38, насамперед:

- значне насичення рийку послугами, тобто існування ринку споживача;
- гостра конкурентна боротьба туристичних фірм за споживачів;
- вільні ринкові відносини, передусім, можливість без адміністративних обмежень обирати ринки збуту, ділових партнерів, встановлювати ціни, провадити комерційну діяльність тощо;
- вільна діяльність адміністрації в межах туристичної організації або підприємства у визначенні мети, стратегій, керівних структур, розподілу коштів та засобів тощо.

Ці умови визначають можливість та доцільність застосування концепції геомаркетингу та її елементів загалом та на певному конкретному туристичному підприємстві, що є основною ланкою успішної та сталої підприємницької діяльності в галузі екологічного туризму.

Підсумовуючи вищенаведенс, підкреслимо, що економічний і соціальний розвиток урбанізованого суспільства особливо тісно межує з охороною природи і навколишнього середовища. Саме екологічний туризм є

38 Дурович Л.П., Копанеє Л.С. Указ соч. - С. 39-40.

місцем стикування між економікою та екологією. Як одна з найбільш суспільно важливих галузей існуючий і майбутній екологічний туризм орієнтується на потреби людини і природи та покликаний привести їх у відповідну рівновагу.

Виходячи з цього, можна визначити провідну тезу концепції геомаркетингу екологічного туризму. Як базова основа сталого урбокомпенсаційного природокористування екологічний туризм є одним з провідних чинників соціально-економічних відносин суспільного виробництва в режимі дбайливого раціонального природокористування та охорони природи міста і міського довкілля39.

3.4. Екологічний туризм у системі суспільно-економічних відносин

Екологічний туризм можна розглядати також як специфічний індикатор економічної системи, який одним з перших відчуває на собі її вплив, зберігаючи при цьому потенційні можливості впливу па економіку певного міста, регіону та країни в цілому. Таким чином, економіка і екологічний туризм тісно взаємодіють між собою. Причому ця взаємодія носить системний характер, що виражається у взаємозалежності, взаємовпливі і взаємозумовленості різних за ієрархічним рівнем складовими економічної системи та екологічного туризму. Основою цих взаємодій є суспільно-економічиі відносини, зумовлені особливостями виробництва і споживання специфічного екотуристського продукту.

Екотуристський продукт з погляду його подання (позиціювання) па туристичному ринку є певним ком-

39 Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм у системі суспільпо-скоіюмічинх відносин. ,// Економічна та соціальна географія: Наук, зб. - К., 2001. - С 89-95.

плексом екомістких та екозначущих продуктів, товарів і послуг переважно іптелектуальио-освітнього та рекреаційного характеру, що мають просторову (геоеко-логічну, ландшафтно-екологічну), кількісну і якісну визначеність та підготовлені для реалізації туристам та відпочиваючим (споживачам цього продукту). У його виробництві задіяні природоохоронні, природогоспо-дарські та туристичні підприємства і організації, що пов'язані між собою процесом створення екотуристського продукту.

Екотуристський продукт складається з таких основних компонентів40:

- екотуристські послуги (послуги організаторів екологічного туризму - туроператорів та турагентів, природоохоронних та природогосподарських організацій, транспортні послуги, послуги системи гостинності та громадського харчування, культурно-дозвіллєві послуги та інші, що можна віднести до категорії екоту-ристських);

- діяльність та роботи, що супроводжують процес реалізації та споживання туристських послуг (робота на маршруті менеджера екологічного туризму, гіда-приро-дознавця, екоосвітня та екотуристсько-тренінгова діяльність тощо);

- товари, що споживаються під час екотуру, та супутні товари, які споживаються поза його межами (різноманітні споживчі та декоративні товари, сувеніри, значки, листівки та ін.).

Взаємозв'язок цих компонентів та їх частка в певному екотуристському продукті залежать від напрямку та мети екотуризму, фахового та економічного рівня організаторів. Велике значення має специфічна екоосвітня та ековиховна діяльність з мотивації та стимулювання різних напрямків екотуризму, підготовки та навчання

40 Биржаков М.Б. Указ соч. - С. 265.

правилам поведінки у природному середовищі, формування екокультури спілкування з природним середовищем та споживання скотуристського продукту.

Реалізація екотуристського продукту зазнає впливу ур-бокомпенсаційпих, рекреаційних, соціально-культурних, освітніх та інших суспільних потреб та туристського попиту. Економічно це виявляється фінансовими потребами людей, що хочуть і мають можливість придбати екотуристський продукт у вигляді маршруту, подорожі або поїздки в місця, що їх цікавлять, або спеціальної брошури для само-путівпої екологічної стежки. Купуючи екотуристський продукт і сплачуючи тим самим його вартість, споживач вступає в економічні відносини з його виробником - природним середовищем і організацією, що виступає організатором, посередником та регулятором перебування туриста у природному середовищі. Частина отриманого прибутку витрачається на відновлення природного середовища та підтримання екотуристичної інфраструктури.

Таким чином, результат специфічного скотуристичного виробництва знаходить суспільне визнання, а саме виробництво одержує новий імпульс, оскільки знову відтворюється пропозиція екотуристського продукту. Суспільне значення екотуристського продукту полягає також у його доступності, низькій собівартості та швидкій самоокупності. Тому екологічний туризм можна розглядати як єдиний процес природоохоронного виробництва і споживання, складний комплекс природо-суспільно-економічних відносин:

- між учасниками створення та реалізації екотуристського продукту;
- між споживачем і виробником з приводу придбання екотуристського продукту;
- між споживачем і виробником екотуристського продукту з приводу його споживання;
- між споживачем і самим екотуристським продуктом (природним середовищем);
- між учасниками реалізації та відтворення екотуристського продукту.

Таким чином, екологічний туризм повноцінно реалізується в системі економічних відносин суспільства поряд з іншими галузями економіки, саме тому управління екологічним туризмом передбачає здійснення насамперед економічних відносин. Економічні засади управління екологічним туризмом виявляються також у тому, що його створення, реалізація і відтворення потребують певних ресурсів та витрат.

Екотуристичні витрати - це сума витрат, що йдуть на створення екотуристського продукту, його просування до споживача, реалізацію та відтворення. Важлива особливість екотуристичних витрат полягає в тому, що значна їх частина припадає на відтворення природного середовища та охорону природи. Різниця між вартістю екотуристського продукту і витратами на його виробництво, реалізацію і відтворення складає прибуток підприємств та організацій, що його реалізують.

Система економічного контролю у виробництві, реалізації та відтворенні екотуристського продукту здійсню-ється через державну, комерційну і громадську форми захисту прав споживачів. Адже споживачі, що придбали екотуристський продукт і не отримали того, що їм було обіцяно, пред'являють санкції до його продавця (у даному випадку до виробника або реалізатора). Якщо споживачі задоволені екотуристським продуктом, позитивний вплив від діяльності його виробників позначиться на збільшенні попиту, зростанні прибутку, а отже, і збільшенні капіталовкладень у відтворення природного середовища та охорону природи.

У наведених вище випадках йдеться про реалізацію насамперед економічних відносин, в які вступають виробники (реалізатори, продавці) туристського продукту та його споживачі (відпочиваючі, туристи). До цього варто додати і ще один вид економічних відносин, що стосується

відносин з фіскальними державними органами та витрат частини прибутку від діяльності виробників на податки. До того ж органи державного регулювання туристичної діяльності мають сприяти її розвитку, що передбачає участь держави в інвестиційній, страховій, правовій та іншій діяльності з метою зміцнення економічних основ екотуризму.

Прибуток як економічна категорія відбиває взаємозалежність витрат і результатів екотуристичної діяльності, тобто витрат па створення екотуристського продукту, його споживання і надходження коштів від його продажу при завершенні цього процесу.

За умов ринкової економіки отримання стабільного прибутку визначає мету і зміст економічної діяльності в екотуризмі. Основне джерело прибутку в екотуризмі -це сам турист, що сплачує вартість запропонованого йому екотуристського продукту. Немає споживача - немає прибутку, а якщо є турист, то прибуток можна одержати тільки в тому разі, якщо вартість екотуристського продукту перевищує суму витрат на його створення і просування до споживача.

Отже, економічний зміст екотуристичної діяльності виявляється ще й у тому, щоб залучити туриста, спонукати його до придбання екотуристського продукту (еко-туру) і зробити все для того, щоб він залишився задоволеним цим екотуристським продуктом. В іншому разі немає економічного сенсу займатися екотуристичною діяльністю, тому що вона буде збитковою чи може існувати лише за рахунок різноманітних дотацій, як правило, за залишковим принципом.

Таким чином, екотуристський продукт, екотурис-тичні витрати і прибуток від екотуристичної діяльності є основними суснільно-економічиими явищами, що визначають пріоритетні напрямки в менеджменті екологічного туризму.

3.5. Суспільно-економічні основи та економічний зміст стратегічного менеджменту екологічного туризму

Створення економічно ефективного, якісного і привабливого екотуристського продукту визначає одне з пріоритетних завдань менеджменту екологічного туризму. Воно охоплює всю сукупність суспільно-економічних відносин і формує їх особливий вид - систему управління екологічним туризмом. У свою чергу вони містять у собі складну сукупність відносин між людьми, які здійснюють стратегічний екотуристичний менеджмент (організаційних, соціальних, психологічних, інформаційних та інших), єдність яких утворює систему більш високого порядку - відносин управлінням раціональним природокористуванням та охороною природи.

В усьому світі туризм перетворився на одну з найважливіших галузей національної економіки. За оцінками Генеральної Асамблеї ООН, Економічної і Соціальної Ради ООН і ВТО, «туризм... перетворюється на провідну галузь світової економіки. Будучи надзвичайно важливим інструментом у справі поліпшення економічного і соціального стану багатьох держав, зокрема тих, що розвиваються, він став важливим чинником розвитку національних економік держав світу». Стрімко зростає роль міжнародного туризму у світовій економіці. За період після 1980 року потужність світових туристських потоків зросла на 65 %, а прибутки - на 174 %. Передбачається, що до 2010 року кількість поїздок може зрости до 960 млн. За даними експертів ВТО, показник приросту обсягу туристських послуг становитиме в середньому 3,7 % за рік. На сферу туризму припадає близько 6 % світового валового національного продукту, 7 % світових інвестицій, 5 % усіх податкових надходжень, 11 % світових споживчих витрат41.

Ці цифри характеризують прямий економічний ефект від функціонування індустрії туризму. На сьогодні туризм є однією з високоприбуткових світових галузей, що за прибутковістю поступається лише видобутку і переробці нафти.

У туристичній галузі екологічний туризм є одним з провідних напрямків. Так, у ПАР він посідає друге місце за надходженням прибутків у бюджет після видобутку діамантів, на Алясці ~ також друге, але після видобутку нафти.

Крім виключно економічного ефекту, відтворення та збереження самого екотуристського продукту, екологічний туризм забезпечує відновлення життєвих сил людини і раціональне використання вільного часу. Через атрактивність елементів природного середовища екологічний туризм забезпечує розмаїття вражень, контрастну зміну обстановки і видів діяльності, ефективно сприяє послабленню нервового напруження та емоційному розвантаженню. Перебування у природному середовищі відновлює природні регулятивні та адаптаційні механізми людського організму, посилює його імунітет.

Значною є роль екологічний туризм у розвитку особистості - підвищення інтелектуального рівня відпочиваючих та туристів через реалізацію пізнавальних потреб у процесі їх самостійного проходження екологічними стежками та маршрутами, а також участь у спеціально розроблених екологоосвітніх, культурпо-пізнавальпих, екотренінгових та інших програмах. У процесі спілкування з природним середовищем па екоту-ристичних маршрутах та участі в екологічних програмах відбувається формування стійких навичок еколого-

41 Надель-Червинская М.А., Червинский П.П. Большой толковый словарь иностранных слов: В 3 т. - Ростов н/Д, 1995. - Т.2. - С.241.

зберігаючої поведінки та дбайливого ставлення людини не тільки до природи, а й до іншої людини, і в цьому полягає глибоке гуманістичне значення екотуризму.

Отже, інтегруючи урбокомпенсаційні, рекреаційні, середовищезберігаючі, інтелектуально-розвивальні, еко-просвітницькі, екоосвітні, виховні та гуманістичні властивості, екологічний туризм виявляє свій незаперечний економічний зміст - через відновлення і зміцнення трудового потенціалу людини, що є головною умовою її активної і продуктивної участі в економічному житті суспільства.

3.6. Суспільно-економічні чинники розвитку екологічного туризму

Як і в будь-якому економічному процесі, в екологічному туризмі взаємодіють екстенсивні та інтенсивні чинники зростання. До екстенсивних чинників відносяться: зростання чисельності працівників, збільшення кількості залучених до господарського обігу матеріальних ресурсів, відновлення діючих та залучення (створення, відкриття) нових об'єктів екотуризму разом з підтриманням належного рівня інфраструктури існуючих.

Інтенсивні чинники ~ це розвиток професійно-кваліфікаційиої структури екотуристичних підприємств; підготовка виробників та реалізаторів екотуристського продукту - менеджерів екологічного туризму; забезпечення належного освітньо-кваліфікаційного рівня фахової природознавчої (географічної, туристичної, екологічної, біологічної, геологічної, історичної, етнографічної, культурологічної та т.ін.) підготовки працівників (ренджерів, інструкторів, гідів тощо); технічне удосконалення матеріальної бази на основі впровадження досягнень і результатів науково-технічного прогресу, включаючи

реалізацію інноваційних програм поліпшення культури та якості обслуговування, комп'ютеризацію туризму, раціональне використання наявних матеріальних ресурсів, об'єктів і маршрутів і т.д.

До стримуючих чинників, що негативно впливають па розвиток екотуризму, можна віднести: кризові явища в економіці країни, зростання зовнішньої заборгованості, політичну та фінансову нестабільність, підвищення ціп па предмети споживання, скорочення обсягів особистого споживання, високий рівень мілітаризації економіки, безробіття, страйки, криміногенний стан, екологічні кризи, катастрофи та аварії, несприятливе та нерозвинуте природоохоронне та туристичне законодавство, жорсткість фіскальних та бюрократичних формальностей, невиконання турфірмами своїх зобов'язань, шахрайство, банкрутство туристичних фірм тощо.

Негативні чинники у даний час значною мірою стримують розвиток туризму, зокрема екологічного, в Україні. При цьому кризові явища виникли переважно у внутрішньому туризмі, у той час як виїзний туризм продовжує розвиватися. Порушення балансу між цими видами туризму призводить до того, що з України вивозиться валюта, що могла б інвестуватися па розвиток економіки країни, екологічного туризму та природоохоронної справи.

Такий стан викликає особливе занепокоєння, якщо взяти до уваги зростання масштабів виїзного туризму, що вже набагато випереджає в'їзний туризм. Необхідні дієві заходи щодо розвитку внутрішнього туризму, що обмежили б виїзний і, навпаки, інтенсифікували б в'їзний туризм. На перший план в усуненні існуючого дисбалансу виступає економічна необхідність. Адже валютні надходження від розвитку в'їзного туризму й обмеження його виїзної форми могли б бути залучені з користю для розвитку туризму України, а отже, і для її економіки.

Для прикладу зазначимо, що в національному парку «Баварський ліс» (Німеччина) щорічно реєструються понад 1 мли відвідувачів. При цьому фінансові витрати відвідувачів, що прибувають у цей регіон винятково через національний парк і залишаються тут на деякий час, оцінюються в 30-35 млн евро. У Канаді витрати відвідувачів парку у Британської Колумбії перевищують 310 мли доларів за рік. У Кенії екотуризм забезпечує близько 400 млн доларів річних валових надходжень. В Еквадорі 54 мли доларів річних витрат туристів припадає на відвідання національного парку «Галапагос». Коста-Ріка завдяки екотуризму забезпечує надходження до національної економіки більше 600 мли доларів іноземної валюти. Одержані кошти значно перевищують витрати на утримання та відновлення національних парків та інших природних територій42.

І лише природний потенціал України використовується дуже обмежено, незважаючи на те, що він має у своєму розпорядженні екотуристські ресурси, що за своїм потенціалом не поступається задіяному в туристичній індустрії економічно розвинутих країн. На жаль, необхідно зазначати, що на міжнародному туристичному ринку український екологічний туризм не є конкурентоспроможним.

Що ж може запропонувати Україна вітчизняному і закордонному туристу? Який внесок вона здатна зробити в розвиток екологічного туризму у світі? За рахунок чого вона може додати нового імпульсу прискоренню розвитку національної туристичної індустрії? Усі ці актуальні питания вимагають ретельного вивчення і нагального вирішення.

На сьогодні є всі підстави стверджувати, що в Україні на всіх рівнях необхідно прискореними темпами

/а Биржапов М.В. Указ соч

розвивати саме екологічний туризм. Про це свідчать вагомі об'єктивні передумови, з якими не можна не рахуватися:

- Україна має у своєму розпорядженні унікальний природний потенціал, визнаний та відзначений на рівні світових організацій і фондів ООН та ЮНЕСКО;

- Україна зберегла самобутність природних комплексів, що сполучать у собі красу недоторканої природи зі звичаями і традиціями населення, що становлять не тільки екологічний, але й етнографічний та історико-культурний інтерес для туристів;

- Україна має багаті традиції у сфері гармонізації відносин людини з природою, що знайшли своє вираження в теорії й практиці раціонального природокористування та охорони природи, заповідній справі, створенні науково обґрунтованої концепції екологічної безпеки країни та екологічній освіті.

У цьому зв'язку варто взяти до уваги і те, що, незважаючи на величезні фінансові труднощі, в Україні й сьогодні вишукуються можливості для подальшого розвитку заповідної справи в інтересах збереження природи як загальнонаціонального надбання.

3.7. Екотуристичний потенціал та специфічні риси екотуристського продукту

Виявлення й оцінка екотуристичного потенціалу і доступних екотуристських ресурсів природогоснодарсь-ких та природоохоронних територій - одне з найважливіших завдань урбокомиенсаційного природокористування, насамперед, для організації екотуристичної діяльності, визначення екотуристичного потенціалу та створення екотуристського продукту.

Під екотуристичним потенціалом певної нриродогоспо-дарської чи природохороиної території розуміють сукупність всіх приурочених до неї екотуристських ресурсів -природних і антропогенних об'єктів, явищ, властивостей, засобів, можливостей та умов, придатних для формування екотуристського продукту та здійснення відповідних еко-логомістких турів, екскурсій, програм тощо.

Усю множину елементів, з яких складається екотуристичний потенціал нриродогосподарських та природоохоронних територій, доцільно розділити на дві підсистеми:

- природні та антропогенні ландшафти та їх компоненти;
- засоби, умови та можливості здійснення екотуризму.

Підсистему «Природні та антропогенні ландшафти та їх компоненти» складають:

¦:- природні ландшафти з їх рекреаційно-туристичними, інтелектуально-нізиавальними, пейзажно-естетичними властивостями та якостями;

- антропогенні ландшафти і комплекси з особливою культурио-історичною цінністю (садибно-паркові комплекси, зразки ландшафтної архітектури тощо);

¦:- природогосподарські території та акваторії -лісів, лісопарків, парків, гідропарків, а також пам'ятки природи, ботанічні й зоологічні сади, аквапарки, океа-наріуми та подібні об'єкти в межах парків, лісопарків та гідропарків;

¦:- соціальна складова ландшафту - автохтонне населення (етнос) з притаманним йому архетипом поведінки, формами гостинності та ставленням до відвідувачів, традиційні форми природокористування, мова, традиції, культура, побут, релігія тощо;

¦:- природознавчі та історико-краєзнавчі музеї, а також об'єкти, важливі для демонстрації екологічних принципів

природокористування, наприклад, екотехнологічні господарства і підприємства, угіддя традиційних форм природокористування, об'єкти культурної спадщини тощо.

Підсистему «Засоби, умови й можливості здійснення екотуризму» формують:

- екотехнологічні види транспорту - піший, велосипедний, водний (байдарки, каное, рафти тощо), кінний та інші (па місцевих їздових тваринах), електротранспорт (електромобілі, спеціальні вузькоколійні та мопоколійні залізниці тощо);

¦> екотехнологічні об'єкти розміщення туристів -екокемпіиги, обладнані наметові містечка, приюти, хатинки лісника тощо;

- екотехнологічне туристське спорядження (індивідуальне і групове спорядження та витратні матеріали, що не забруднюють природне середовище);

- екологічно чисті продукти харчування, насамперед, місцеві;

- екологічна сприятливість місцевості, у тому числі в плані забруднення, санітарно-епідеміологічного стану, ризику виникнення стихійних лих, кримінальності, тероризму тощо;

- придатність (відповідність) території для різних видів екологічного туризму (ботанічного, зоологічного, спе-леологічного, фітотерапевтичного тощо) та їх доступність;

- припустимі рекреаційні навантаження, обсяги використання водних, енергетичних та інших ресурсів, терміни відвідання і форми контактів з об'єктами екоту-ризму, ступінь їх збереження та охорони;

- населення регіону (обслуговуючий персонал, провідники та ін.);

- кваліфіковані менеджери екологічного туризму й гіди-природозиавці, а також дидактичні, скоосвітні, просвітні, виховні та інші інформаційні та екорекламні матеріали.

Проаналізувавши скотуристичпий потенціал певних прпродогосподарських та природохоронних територій, можна визначити основні види екотуристичної діяльності, що є можливими та доцільними в їх межах, та відповідні екотуристські продукти, послуги, товари. Найбільш поширеними серед них є:

- розроблені, обладнані та контрольовані екологічні стежки та маршрути;

¦> екологомісткі інтелектуально-освітиі та консультаційні послуги найрізноманітніших видів;

- організований спортивний, пригодницький, зелений сільський, лікувальний і реабілітаційний туризм;

- спеціальні екологічні й екокультурпі тури;

- екскурсійні послуги, у тому числі еколого-приро-дознавчі та історико-культуриі екскурсії;

- спеціальні спортивні та культурпо-дозвіллєві заходи та акції (спортивні змагання, ігри, треиінги, збори, фестивалі, конкурси, виставки, ярмарки, аукціони тощо);

- контрольоване збирання та заготівля відпочиваючими і туристами грибів, ягід, рослин та інших «дарів природи», фотополювання, пекомерційнс та спортивне рибальство (включаючи підводне полювання та дайвінг);

¦> продаж екологічно чистих місцевих продуктів харчування та страв національної кухні;

- екотехнологічні послуги розміщення і транспортні послуги;

- прокат туристського спорядження;

- виготовлення і продаж різноманітних сувенірів, насамперед, місцевих промислів;

¦> рскламно-іиформаційні послуги, створення та реалізація продукції з екологічною символікою території, у тому числі на поштових марках;

- виготовлення і продаж спеціальної екоспрямова-їюї аудіо-, відео-, фото- і кінопродукції тощо.

Кожна позиція може бути самостійним екотуристсь-ким продуктом, послугою або товаром, а також стати основою для створення нових варіантів екотуристських продуктів, товарів та послуг.

Підсумовуючи вищенаведене, можна визначити специфічні риси екотуристського продукту. Потенційним джерелом екотуристського продукту є, насамперед, ландшафтно-екологічні ресурси природного середовища. Основною умовою генерації потенційних екотуристич-них властивостей природного середовища як ресурсу або джерела ресурсів екотуризму є можливість доступу до них туристів та відпочиваючих.

Основною формою реалізації урбокомпенсаційного природокористування, в першу чергу, екологічного туризму та рекреації, а також базовою основою комплексного екотуристського продукту є екологічна стежка -специфічний вид одноденного туристського маршруту (фр. marche - піший хід + route - шлях)43 - географічно визначена, прив'язана до певної місцевості та характерних (особливих) об'єктів й описана з певним ступенем детальності траса походу, подорожі, відпочин-ково-оздоровчої прогулянки, освітньої екскурсії тощо. Географічна визначеність екологічної стежки полягає в її просторовому позиціонуванні та картографічному моделюванні ~ створенні абрису, кроків, картосхеми, ілюстрацій (графічних та фотографічних), а також текстовому описі об'єктів на трасі руху з детальністю, що забезпечує можливість повторного чи багаторазового проходження цього маршруту туристами з різним ступенем підготовки.

У різних країнах екологічні стежки називають по-різному: туристські стежки, пейзажні стежки, заповідні стежки або наукові траси, серед яких найпоширенішими

43 Надель-Червииская М.А., Червинский П.П. Большой толковый словарь иностранных слов: В 3 т. - Ростов п/Д, 1995. - Т.2. - С.241.

є природничі, навчальні чи дидактичні, стежки здоров'я, є навіть спеціальні дитячі екологічні стежки - головоломки.

Однією з найперших на території України природознавчих стежок, яку за всіма ознаками можна віднести до екологічних, була «Штангієвська стежка», прокладена Кримським гірським клубом у 1899 році (її довжина становила 8,5 км і проходила вона через східний схил Ялтинської яйли44) з метою збирання та поширення інформації про історію та природу Криму, а також охорони рідкісних видів рослин і тварин. У 1916 році також у Криму біля Судака прокладено історико-археологічну стежку45, а вже наприкінці 80-х років - першу в Україні навчальну екологічну стежку. З цього часу така доступна і цікава форма екологічної освіти в природі набула широких розповсюдження, переважно на великих територіях природно-заповідного фонду - в Карпатському та Шапькому національних парках, природних заповідниках Криму, навколо великих міст46.

На початку XX століття перші екологічні, а точніше природознавчо-туристські, стежки з'явилися і у Сполучених Штатах Америки, зокрема в горах Апалачах одну природознавчо-туристську стежку було прокладено в 1910 році, а у 1968 - її оголосили Національною пейзажною стежкою47. Па початку 60-х років з'являлися перші натуралістичні екологічні стежки у Прибалтиці, зокрема в Естонії, ініціатором створення яких був студентський гурток з охорони природи. Згодом такі екологічні стежки

44 Усыскин Г.С. Очерки истории российского туризма. - СПб., 2000. -С. 43.

45 Логинов Л.М., Рухлов ЮЛ. История развития туристско-экскурсиопного дела. Учеб. пособие. - М., 1989.

46 Екологічна стежка (методика, організація, характеристика модельної стежки "Лісники") / Я.ТІ.Дідух, В. М. Ермоленко, О.Т.Крижанівська та in. - К., 2000.

47 Guidelines: development of national parks and protected areas for tourism. - Madrid, 1992.

з'явилися в Лахемааському національному парку48 та на інших природно-заповідних територіях, в основному в заказниках.

Екологічна стежка є різновидом туристської стежки49 -це, як правило, пішохідна стежка або стежка з екологічним способом пересування чи екотранспортування з контрольованою протяжністю та незначними фізичними навантаженнями, яка має форму головним чином петлі (простого замкнутого графу, що починається і закінчується в одній точці). Такі стежки зазвичай є са-мопутівними, що призначені для самостійних походів відвідувачів та туристів за принципом: рухатись -спілкуватись (дивитись, слухати, відчувати) - пізнавати.

Усю необхідну інформацію відвідувачі та туристи можуть отримати зі спеціальних буклетів та брошур з картосхемами та детальними описами або інформаційних аншлагів, пояснювальних і вказівних стендів, маркувальних знаків. Ці стежки враховують всі екологічні та природоохоронні вимоги щодо мінімізації збитків, яких може бути завдано природному середовищу, а також вимоги безпеки відпочиваючих і туристів50, що є особливо актуальним для національних парків та інших природоохоронних територій. На них також можна організовувати науково-нізнавальні та скоосвітні екскурсії з гідами-природознавцями.

Екостежки можуть бути розрахованими як на дорослих, так і на дітей (пішоходів, лижників, вершників, велосипедистів та ін.) і найрізноманітнішими за науковою спрямованістю - геологічними, ботанічними, зоологічними, археологічними, історичними, краєзнавчими, комплексними лапдшафтно-екологічними тощо. Особливими різновидами екологічних стежок є водні (з проходженням

48 Мазинг В. В. Экскурсия по учебной тропе болота Вирусоо: Метод. указания // Уч. Зап. Тартус.гос. ун-та. - 1982. - Вып. 575. - С. 52-56.

49 Биржаков М.Б. Указ соч. - С. 122.

50 Дмитрук О.Ю., Шур К).В. Безпека життєдіяльності. - К., 1999.

гребними човнами, байдарками, каное тощо) та підводні51 (занурення з аквалангом або екодайвінг), що створюються в гідро- та аквапарках для спостереження життя на водоймах та під водою.

Екологічна стежка - унікальна форма не лише природоохоронної інформаційно-виховної роботи, але й поєднаних з нею рекреації, оздоровлення та відпочинку. Порівняно з іншими туристичними продуктами ЇЇ створення вимагає значно менших початкових капіталовкладень, вона може бути доступною в будь-яку пору року, не надто протяжною, щоб відвідувачі могли рухатися вздовж неї зі швидкістю власної ходи, для зручності спостереження та відпочинку організовуються спеціальні природні оглядові майданчики та пейзажні галявини.

Актуальність організації мереж екологічних стежок на сьогодні полягає не тільки в їх потенційному економічному та природоохоронному зиску, а в тому, що вони є чи не єдиним дієвим механізмом забезпечення се-редовищевідтворюючих та урбокомиенсаційних потреб міських мешканців та найбільш доступною масовою формою екологічної освіти.

Така форма природоохоронної освіти є надзвичайно ефективною, насамперед, завдяки її неформальності -вона проходить не як обов'язковий захід, приурочений до конкретної дати, місця чи часу, а при безпосередньому спілкуванні з природним середовищем - та атрак-тивності52 - емоційно насиченому сприйняттю людиною природи та її впливові на всі органи чуття, цілеспрямовано формується позитивна емоційна сфера передусім у тих людей, котрі до цього зовсім не цікавилися природою і не мали особливого потягу до спілкування з нею.

51 Лукошков А.В. Аспекты подводного туризма - па акватории Финского залива // Турист, фирмы. - 1997. - Вып. 12.

52 Атракції (фрак, attraction) - об'єкти туристського показу, що здатні при сприйнятті викликати глибокі емоційні переживання (див. Биржаков М.Б. Указ соч. - С. 145).

Алгоритм розробки та організації екологічної стежки передбачає такі кроки:

¦:- просторово-часова характеристика регіону;

- аналіз ландшафтно-екологічної структури;

- визначення репрезентативності, типовості, унікальності та еталонності геосистем;

- визначення категорій об'єктів екологічного туризму (для наукового екотуризму, для освітньо-пізнавального екотуризму, оздоровчо-відпочинкового екотуризму);

- встановлення припустимих навантажень на об'єкти;

¦:- геологістичний аналіз дорожньо-стежкової мережі (графоаналітичний аналіз за категоріями об'єктів);

¦:- створення проектів кроків маршруту (кроки гіпотези) для різних категорій об'єктів;

<- прив'язка та позиціонування (кілометраж, хронометраж, визначення опірних точок тощо) кроків на місцевості;

- розробка екоекскурсій за системою (В.А.К. - побачити, почути, відчути) та за тематичним спрямуванням;

- розробка системи маркувальних знаків, вказівників, аншлагів та ін.;

<- розробка системи додаткових послуг;

- апробація маршруту;

- презентація (відкриття) маршруту;

<- реалізація маршруту (планова екотуристична та екоекскурсійна діяльність);

- контроль за маршрутом (моніторинг за екологічним станом геосистем, контроль за якістю екоту-ристських послуг).

Методика розробки екологічної стежки за своєю дидактичною конструкцією є інтегративною. Кожен крок алгоритму передбачає розробку оригінальної або використання традиційної часткової методики, що мають самостійне наукове значення. Як правило, розробка еко-

логічної стежки вимагає поєднання творчого потенціалу різноманітних фахівців - науковців, інженерно-технічних працівників, творчих працівників та представників громадських екологічних організацій.

В Україні існує досвід створення навчальних, на-вчальио-пізнавальиих та загальноосвітніх екологічних стежок, іцо були організовані станціями дитячого та юнацького туризму, шкільними туристсько-краєзнавчими гуртками, турклубами та аматорами екологами-краєзнавцями. З'являються перші наукові розробки педагогічних колективів вищих навчальних закладів та наукових установ. Серед них досить вдалою дидактичною конструкцією та науковою розробкою вирізняється модельна стежка Лісники53, що розташована в урбоком-пеисаційній зеленій смузі на південь від м. Києва.

Основне призначення екологічних стежок та маршрутів складається з таких взаємопов'язаних компонентів, як оздоровлення, рекреація, просвіта, навчання і виховання.

Екологічне виховання та екологічна освіта населення, насамперед підростаючого покоління, виховання дбайливого ставлення до природи, розкриття її різноманітності та багатств, пропаганда різних форм екологічної діяльності в природі - усе це складові завдання екологічних стежок5,1. Крім того, їх створення та функціонування допомагають привернути увагу місцевих органів влади до необхідності співпраці із закладами освіти у природоохоронній сфері.

Подальше поширення досвіду цього напрямку роботи \ вищих навчальних закладах, школах та позашкільних закладах освіти допоможе посилити їх дидактичну, іпте-лектуально-освїтню та культурно-виховну діяльність.

:,г3 Підух ЯЛ., Єрмоленко В.М., Крижанівська О.Т. та ін. Зазнач.

праця.

¦Vi Епгуьаиеиа ІО.А. Формирование зколого-красведчес'ких знаний в

: :.оле - М.. 1D:J7.

Екологічну стежку використовують для урбокомпеп-саційної рекреації та оздоровлення, а також для проведення масової освітньої та виховної роботи з охорони природи, раціонального природокористування і відтворення природного середовища. Це визначає головну мету створення екологічної стежки ™ виховання екологічно грамотної (екокультурної) поведінки людини у природі й поширення знань про природу та людину як невід'ємну частину природного середовища.

На основі вищесказаного можна визначити основні екологічні завдання при проходженні стежки:

- забезпечення фізичного та психологічного розвантаження міського жителя, оздоровлення, відновлення природних адаптивних механізмів організму;

- ознайомлення відвідувачів з об'єктами живої та неживої природи;

¦> інформування про види рослин, пам'ятки природи, культури, що зустрічаються на заданому маршруті;

- розробка та проведення у відповідних пунктах стежки теоретичних та практичних занять, конкретної природоохоронної роботи;
- пропаганда природоохоронних заходів;
- формування екологозберігаючої поведінки.

Екологічні стежки можуть прокладатися на окремій природній території, об'єкті чи їх сукупності, поділятися відповідно до смаків відвідувачів за вартістю та рівнем сервісу тощо. Екологічні стежки та маршрути можуть бути спеціалізованими та комплексними. За напрямком спеціалізації екологічні стежки можна поділити на:

- наукові, які виділяються за типовими і унікальними об'єктами досліджень з метою відпрацювання методичних питань для науковців (екологів, географів, ботаніків, зоологів, археологів, істориків та ін.);
- навчальні, що призначені для проведення навчальних занять у дошкільних закладах, для учнів загальноосвітніх шкіл, студентів та інших слухачів;
- рекреаційні, які створюються для типових природних та природно-господарських об'єктів, що мають високий рекреаційний потенціал;
- лікувально-оздоровчі, що мають особливе профілактичне і оздоровче значення та створюються поблизу лікувальних закладів, санаторіїв та будинків відпочинку. Інший напрямок у створенні такого типу стежок має на меті ознайомлення відвідувачів з умовами зростання та біологічними особливостями лікарських рослин, з відповідними екотуристськими та лікувальними послугами (контрольоване збирання лікарських рослин, продаж фітопрепаратів тощо);
- освітньо-ресурсні, що закладаються переважно на природно-господарських територіях з високим еталонним природно-ресурсним потенціалом та призначені для підвищення рівня екологічної освіти природокористувачів.

Найбільш поширеними з них є навчальні екологічні стежки. Вони призначені для формування екологічного світогляду та екологічної освіти школярів і студентів, виховання дбайливого ставлення до природи, розширення знання з природознавчих дисциплін55.

Основними вимогами до цього типу стежок є те, що вони мають включати такі елементи природи, які розглядаються навчальними програмами, максимально розкривати взаємозв'язки природних компонентів в екосистемах, зокрема поєднання складових рослинного та тваринного світу між собою і з навколишнім середовищем. У цьому аспекті важливо також демонструвати окультурені людиною рослини та тварини.

Особливого значення при цьому не мають ні протяжність навчальних екологічних стежок, ні можливість відвідання їх значною кількістю осіб. Стежки повинні бути розраховані на певну оптимальну кількість туристів, їх бажано створювати у ландшафтних парках, у зелених

55 Зйларт Я.Х. Природные учебные тропы. - Таллии, 1986.

зонах поблизу навчальних закладів, а також на інших територіях, де ще зберігаються природні комплекси.

Щоб звести до мінімуму втручання відвідувачів у природні процеси, створюють також мережу еколого- та пауко-во-пізнавальних стежок56. Вони з'єднують найцікавіші в науковому, природоохоронному та естетичному аспектах природні об'єкти і характеризуються значною природною інформативністю, що додатково посилюється різноманітними оригінально оформленими стендами, аншлагами та маркувальними знаками на маршрутах, які надають необхідний для кожного відвідувача стежки мінімум знань про природний об'єкт та особливості його охорони та відтворення.

Комплексні екологічні стежки та маршрути поєднують функції декількох спеціалізованих. їх створення має такі самі цілі, як і в наведених вище типів стежок. Наприклад, стежка може бути закладена на природоохоронній території та бути навчальною, тобто служити постійною базою для певного навчального закладу57. Навчальною може стати також рекреаційна туристська стежка, закладена в зеленій зоні міста або інших центрах масового відвідування. При цьому не варто закладати екологічні стежки для масового відвідування па природних територіях з особливим статусом охорони.

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що у перспективі саме комплексні стежки, які поєднують всі основні цілі і завдання різноманітних екологічних стежок ~ природоохоронні, просвітні, виховні, оздоровчі, регулюючі та відтворюючі - можуть стати найпоширенішими.

Отже, завдання фахівців з урбоекологічного геомаркетингу екологічного туризму ~ після виявлення й

56 Чижова В.П., Доброе А.В., Захлебиый А.Н. Учебные тропы природы. - М., 1989.

57 Чижова В.П., Петрова Е.Г., Рыбаков А.В. "Учебные тропы" как одна из форм природоохранного образования // Природоохранное образование в университетах. - М., 1990 . - С.37-47.

оцінки туристських ресурсів і потенціалу досліджуваної території, а також визначення цільових груп розробити свої власні екотуристські програми та розпочати їх просування на туристичний ринок.

Оцінивши екотуристичний потенціал та доступні екотуристські ресурси території, важливо визначити цільові групи, для яких певні варіанти скотуристського продукту є найбільш привабливими.

Для визначення цільових груп як потенційних покупців певного типу еколого-туристського продукту необхідно зібрати про них дуже різнобічні дані. Як мінімум, має бути встановлено:

- інтереси і загальне ставлення цільової групи (клієнтів) до екологічної проблематики, у тому числі розуміння ними суспільних екологічних проблем, потреб і обов'язків, а також їх занепокоєність особистою екологічною безпекою;

¦> бажання та готовність брати участь у турах виключно екологічного спрямування або взагалі у приро-доорієнтованих турах;

- загальна іиформованість про скотуризм та про особливості тематики і програми пропонованого екотуру;

- схильність до активної екологічної діяльності, можливої і доступної в межах туру і спрямованої на вирішення певних природоохоронних та природовідтво-рюючих завдань.

Також необхідно встановити чинники, що визначають загальні інтереси і уподобання клієнтів. Важливим інструментом такого аналізу є еколого-соціологічні опитування.

З усіх цільових груп найменш звичними, але найбільш перспективними клієнтами для більшості природогоспо-дарських та природоохоронних територій є туристичні організації (туроператори, турагенти), працівники бірж і частково представники мас-медіа. Взаємодія з представниками цієї великої групи вимагає від менеджерів екологічного туризму певних спеціальних фахових навичок. І ця взаємодія

може бути найбільш продуктивною у тому випадку, якщо екотуристські ресурси та екотуристичний потенціал є фахово виявленими та проаналізованими на відповідному науковому рівні, а послуги і продукт, що пропонуються туристам, повинні бути підготовленими та апробованими.

Налагоджуючи контакти з туроператорами і тураген-тами, менеджерам екологічного туризму варто враховувати не тільки подібність інтересів, що полягає в бажанні отримати прибуток від реалізації турпродукту і туристських послуг, але й розходження в інтересах цих двох груп партнерів.

Так, у загальному випадку і ті, і інші завжди шукають нові можливості і намагаються познайомитися із широким набором турів і послуг. Проте серед туропера-торів часто зустрічаються спеціалізовані, що розробляють досить вузький сегмент ринку і шукають цілком конкретні варіанти для формування спеціальних турів з досить жорсткими заданими умовами. Турагенти, як правило, є більш універсальними.

Туроператори заради формування та освоєння нового туристського продукту спроможні вкладати свої власні капітали і засоби. їх цікавить наявність необхідного спектра туристських послуг, достатнього для формування цілісного туру - транспорт, розміщення, харчування, основні об'єкти показу або ключові рекреаційні ресурси, торгівля, розваги тощо.

Турагентів, насамперед, цікавлять умови отримання комісійних від продажу чужого продукту, на створення та просування якого свої ресурси воші не витрачають. Вони, передусім, намагаються виявити серед окремих запропонованих послуг або турпродуктів ті, які вони зможуть швидко, легко і вигідно продати.

Проте варто мати на увазі, що в сучасному українському туризмі зазначені вище розходження між туроператорами і турагептами не настільки яскраво виражені, як в іноземному.

| зміст | передмова | розділ 1 | розділ 2 | розділ 3 | розділ 4 | висновки | додаток | література | кросворди |