Звєрєв Ю.М. Світова економіка та міжнародні економічні відносини

¹ ОПЕК - організація країн-експортерів нафти;

² Крім Японії, Гонконгу, Південної Кореї, Сінгапуру і Тайваню, а також країни Близького Сходу;

³ Гонконг, Республіка Корея, Сінгапур і Тайвань.

5.2. Міжнародна торгівля машинами і обладнанням

Ринок машин і устаткування розвивається під впливом найбільш прогресивних форм міжнародної спеціалізації і кооперування, об'єднання зусиль спеціалізованих продуцентів у міжнародному науково-технічному і виробничому співробітництві. На міжгалузеві та внутрішньогалузеві коопераційні поставки припадало більше 40% загального обсягу міжнародної торгівлі машинами та обладнанням. Відбувається помітне збільшення поставок не готових виробів, а їх частин у межах міжнародної поузлової до подетальней виробничої кооперації. Крім цього близько 10% міжнародної торгівлі машинами та обладнанням припадає на запасні частини для технологічного обслуговування раніше проданих виробів. Організація надійного післяпродажного обслуговування машин та обладнання є неодмінною умовою для збуту виробів, завоювання позицій на світовому ринку. Провідні машинобудівні компанії світу мають за кордоном розгалужені мережі по збуту і обслуговування своєї продукції.

Машини та обладнання поставляються на зовнішні ринки як в зібраному, так і в розібраному вигляді. В останньому випадку збірка готових виробів здійснюється безпосередньо в країні-імпортері. Поставка машинно-технічних товарів у розібраному вигляді дозволяє подолати протекціоністські бар'єри (митне оподаткування деталей і вузлів у більшості країн є пільговим порівняно з оподаткуванням готових виробів), а також заощадити на упаковці, транспортуванні, вантажно-розвантажувальних роботах та ін. наприклад, одне і те ж судно може перевезти розібраних автомобілів кілька разів більше, ніж зібраних).

З середини 50-х рр. широке розвиток отримала торгівля комплектним обладнанням. На його частку припадає 15-20% загального обсягу світової торгівлі машинами та обладнанням. Комплектним прийнято вважати обладнання промислового підприємства, що представляє собою єдиний закінчений технологічний комплекс. Приблизно 50-60% загального припливу іноземних замовлень на комплектне устаткування припадає в даний час на країни, що розвиваються. Постачання комплектного устаткування тісно пов'язані з спорудою об'єкту, для якого воно призначене. Основні форми угод на постачання комплектного устаткування: поставки комплектного розрізненого обладнання; будівництво об'єктів на умовах «під ключ» (об'єкт передається замовнику в стані повної готовності до роботи); будівництво об'єктів на умовах «продукція в руки» (підрядник надає замовнику допомогу аж до сталого виходу об'єкта на проектну потужність); будівництво об'єктів на умовах «ринок в руки» постачальник комплектного обладнання не тільки будує об'єкт, але і забезпечує ринок збуту продукції спорудженого підприємства); компенсаційні угоди (розрахунки за надані довгострокові кредити, призначені для придбання комплектного обладнання, здійснюються шляхом поставок готової продукції з новозбудованого або інших підприємств); угоди на умовах «БОТ» (підрядник будує об'єкт, оснащує його комплектним обладнанням та експлуатує його протягом обумовленого терміну, з тим щоб відшкодувати витрати і отримати запланований прибуток; і тільки потім об'єкт переходить до замовника).

Велике поширення в останні десятиліття набула практика збуту машин і обладнання через міжнародні торги (тендери). Торги являють собою форму торгівлі, коли покупець (замовник) оголошує конкурс для продавців (постачальників) на товар з наперед певними характеристиками і після порівняння отриманих пропозицій укладає контракт з тим продавцем (постачальником), який запропонував товар, найбільш відповідає умовам торгу і на найбільш вигідних умовах. Розрізняють відкриті (публічні) торги, до участі в яких запрошуються всі бажаючі фірми і організації, і закриті торги, до участі в яких запрошується обмежена кількість фірм і консорціумів (тимчасових союзів фірм для спільного боротьби за отримання заказу та його спільного виконання). Основна частина міжнародних торгів проводиться зараз в країнах, що розвиваються.

Машини та обладнання можуть не тільки продаватися, але і здаватися в оренду. Довгострокова оренда машин і устаткування називається лізингом. Лізинговий бізнес, поширився з середини 50-х рр. в США, прискорено розвивається на міжнародній арені з 70-х рр. Лізинг дозволяє промисловим, транспортним та іншим підприємствам (орендаторам) отримувати в спеціалізованих лізингових компаній (орендодавців) за певну плату в довгострокове користування широкий спектр основних засобів виробництва (від дрібного конторського обладнання до складних ЕОМ, від токарних станків до бурового обладнання, від автотранспортних засобів до реактивних авіалайнерів і океанських танкерів і тощо). Угода про лізинг зазвичай укладається на строк від п'яти до десяти, а іноді до 20 років і більше. Після закінчення терміну угоди підприємство-орендар зазвичай має право придбати орендоване устаткування з урахуванням внесеної суми орендної плати. Лізинг забезпечує додаткову можливість виробникам збуту продукції при загострення конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках, а споживачам - можливість в умовах прискорених темпів науково-технічного прогресу оновлювати обладнання без одноразової мобілізації значних коштів на його придбання. На світовому ринку діє близько тисячі міжнародних лізингових компаній, на орендні операції яких доводиться, по деякими оцінками, 1/5 світового експорту машин і устаткування.

Визнаними світовими лідерами у виробництві та експорт машин і обладнання є США, Японія і ФРН, на частку яких припадає понад 60% виробництва машин та устаткування і приблизно така ж частина експорту цих видів продукції з промислово розвинутих країн. Великими експортерами машин і устаткування в цій групі держав є також Франція, Великобританія, Італія, Канада, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія. В цілому на розвинуті країни Заходу припадає близько ѕ світового експорту машинно-технічної продукції. Частка машинобудівної продукції в експорті найбільш велика в Японії, а Швейцарія посідає перше місце в світі з експорту машин і обладнання на душу населення. Зростає експорт машинно-технічних виробів з держав, що розвиваються (головним чином з НІК). Сінгапур, Тайвань, Республіка Корея входять в першу десятку світових експортерів електроніки, поступаючись лише таким визнаним лідерам науково-технічного прогресу, як США, Японія, Німеччина, Великобританія і Франція. Більш або менш відчутні успіхи досягнуті експортерами з країн просуванні на світовий ринок також автомобілів (Республіка Корея, Бразилія, Мексика, Малайзія та ін), літаків (Бразилія, Аргентина), суден (Республіка Корея, Бразилія, Тайвань та ін), електрообладнання, деяких озброєнь і інших технічно складних видів продукції. Частка країн Східної Європи і колишнього СРСР у світовому експорт машин та устаткування в 1990 р. становила всього 3,5%. Виділялися тут на загальному тлі колишній СРСР і Чехословаччина (у останньої в кінці 80-x рр. на машини, обладнання та транспортні засоби припадало майже 2/3 всього експорту). У зв'язку з економічною кризою, розпадом РЕВ і скороченням взаємної торгівлі, а також неконкурентоспроможністю більшості видів машин і обладнання, що виробляються в цих країнах, питома вага машинно-технічних виробів в експорті європейських країн з перехідною економікою (включаючи республіки колишнього СРСР) знижується. Суттєву роль у зменшенні поставок на зовнішній ринок машин і обладнання з Росії зіграло різке скорочення російського експорту зброї. Якщо в 1988 р. на СРСР припадало 37% світового експорту зброї (1-е місце в світі - близько 15 млрд. дол.[8]), то на Росію в 1998 р. припадало лише близько 6% (майже 1,3 млрд. дол. або 3-е місце в світі за обсягом експорту після США і Франції).

5.3. Міжнародна торгівля сировинними товарами

Статистика ООН відносить до сировинних товарів продовольство, сировинні матеріали (шкіряна сировина; каучук, включаючи синтетичний; лесопродукты, включаючи целюлозу і папір; текстильні волокна і ін), руди та інші мінерали, включаючи природні добрива, паливні товари і кольорові метали. У той же час чорні метали і хімічні продукти, пряжу, тканини ООН відносить до готових виробів.

У цілому досить складно провести межу між сировинними товарами і готовими виробами. У вузькому сенсі сировина включає в себе тільки продукцію видобувної промисловості і сільського господарства, у широкому - всі матеріали, безпосередньо видобуваються з навколишнього середовища (вугілля, нафта, руди, ліс і ін), а також напівфабрикати, тобто матеріали, піддані обробці і в свою чергу виступають сировиною для готової продукції (метали, хімічні товари, пряжа, фанера тощо). В даному розділі ми розглядаємо особливості міжнародної торгівлі сировинними товарами, взятими в широкому сенсі.

Міжнародна торгівля сировиною в значно більшій мірою, ніж торгівля готовою продукцією, монополізована найбільшими компаніями промислово розвинених капіталістичних країн, насамперед ТНК. THK контролюють, наприклад, до 80-90% експорту чаю, кави, какао, бавовни, лісових продуктів, тютюну, джуту, міді, залізної руди і бокситів. При цьому в кожному конкретному випадку контроль здійснюється трьома-шістьма провідними фірмами, які мають можливість контролювати ціни на відповідних ринках.

Особливе місце в торгівлі сировиною займає внутрикорпорационная торгівля між материнськими і дочірніми фірмами видобувних ТНК. Вона ведеться по зниженим трансфертними цінами, що створює можливість для безподаткового перекладу прибутків, отриманих при розробці зарубіжних джерел сировини з використанням місцевої дешевої робочої сили. Внутрикорпорационная торгівля становить близько 30% світового експорту сировини.

Для торгівлі сировиною характерно зростаюче число довгострокових угод. Звичайно вони укладаються на термін 15-20 років і більше. Особливо поширені такі угоди при торгівлі залізної, марганцевої, хромовою рудою, природним газом, фосфатами, бокситами, кам'яним вугіллям, урановою рудою.

Важлива форма довгострокових угод - вже згадувані компенсаційні угоди (угоди типу «розвиток-імпорт»). Згідно з умовами таких угод, імпортер сировини надає експортеру кредит на розробку родовища або створення відповідного виробництва, отримуючи в погашення позики частина продукції нового підприємства.

Істотне місце в торгівлі сировиною займають асоціації експортерів сировини, створювані на міжурядовій основі і здійснюють колективну політику контролю над видобутком, торгівлею і цінами. Є понад 20 подібних об'єднань, найбільш відоме і впливове серед них, мабуть, Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), створена в 1960 р. і об'єднує 11 держав, на які припадає близько 40% обсягу нефтепродаж в світі.

У напрямку міждержавного регулювання ринків сировинних товарів в останні десятиліття успішно діє Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД). У її рамках була висунута і схвалена Інтегрована програма по сировині (1976), розроблено міжурядову угода про створення Загального фонду сировинних товарів, призначеного для стабілізації світових ринків сировини (1980 р.).
Близько 20% світової торгівлі сировинними і продовольчими товарами здійснюється через міжнародні товарні біржі. Біржові ціни служать орієнтирами для встановлення цін у позабіржовій торгівлі, а самі операції на біржі активно використовуються для страхування торговельних угод і сировинних запасів від зміни ринкових цін.

В даний час об'єктами біржової торгівлі є 60-70 видів товарів. Дві третини товарів, що обертаються на міжнародних товарних біржах, - це сільськогосподарські і лісові товари (насамперед олієнасіння та продукти їх переробки, зернові, жива худоба і м'ясо). В групі промислового сировини і продуктів його переробки більш половини обороту припадає на паливні товари (сиру нафту і продукти її переробки). Частка дорогоцінних металів (золота, срібла, платини, палладія) складає 30% обороту товарів цієї групи, кольорових металів (міді, олова, свинцю, цинку, нікелю, алюмінію) - 20%.

Найважливіші центри міжнародної біржової торгівлі зосереджені в США (Чикаго, Нью-Йорк) і Великобританії (Лондон). В останні роки істотно зросла роль Японії (Токіо).

До числа міжнародних відносять також ряд спеціалізованих бірж, які обслуговують регіональні ринки, - Вінніпеґська, Паризька, Сіднейська, Сінгапурська, Сянганская (Гонконг) і ряд інших.

На товарних біржах приблизно тільки 5-10% від загального числа угод відбувається на реальний товар, коли продавці зобов'язані доставити товар на біржу, а покупці - забрати його з біржі; 90-95% угод - це так звані термінові (ф'ючерсні) угоди, 80% яких вчиняється з метою спекуляції, гри на підвищення або зниження цін, 20% - для страхування (хеджування) від втрат, викликаних зміною цін на товари.

Країни, що розвиваються, продовжують залишатися найважливішими постачальниками палива (близько 57% світового експорту в 1995 р.) і мінеральної сировини (36%) для промислово розвинених країн Заходу. В той же час їх частка у світовому експорті сировини (без нафти) та продовольства скоротилася з 40 в 1960 р. до 28% на початку 90-х рр.

Країни Близького і Середнього Сходу забезпечують приблизно 2/3 світового експорту сирої нафти (найбільші експортери - Саудівська Аравія (1-е місце в світі), Іран, ОАЕ). До десятки провідних експортерів нафти входять і такі країни, що розвиваються, як Венесуела, Нігерія, Мексика, Лівія. Алжир і Індонезія є великими експортерами природного газу, Колумбія - кам'яного вугілля.

Видобуток основних видів мінеральних ресурсів у країнах, що розвиваються, приблизно в три рази перевищує їх власні потреби, а виникаючі «надлишки» направляються на експорт у промислово розвинені країни. Провідними експортерами мінеральної сировини в цій групі держав є Бразилія (залізна руда, марганець, титан, олово, боксити, графіт та ін), Чилі (мідь), Перу (мідь, свинець, цинк, олово), Гвінея (боксити) та ін.

На країни, що розвиваються, припадає близько 32% світового експорту сільськогосподарської сировини. Особливо важливу роль відіграють вони в експорт тропічних продуктів (какао-боби, кава, чай та ін) - близько 90% світового експорту, а також цукру - понад 50%. При цьому найбільше чаю Індія експортує, кави - Бразилія, какао - Кот-Д'івуар, цукру - Бразилія.

У зв'язку з перенесенням В країни, що розвиваються екологічно небезпечних, матеріале - і працемістких виробництв з розвинених капіталістичних держав і самостійним розвитком відповідних галузей збільшилася частка цієї групи держав у світовому експорті напівфабрикатів (чорні і кольорові метали, хімікати та ін)[9]. Так, Республіка Корея і Бразилія - великі експортери сталі і прокату; Бразилія, Венесуела, Бахрейн, ОАЕ - алюмінію.

Розвинені країни Заходу не забезпечують себе повністю паливом і мінеральним сировиною і значну частину своїх потреб задовольняють за рахунок поставок з країн Азії, Африки і Латинської Америки. Так, навіть в США з їх розвиненою нафтовою промисловістю частка імпортної нафти в споживанні досягла 50%. Західна Європа задовольняє свої потреби в нафті лише на 1/3, а вся решта нафти імпортується з країн, що розвиваються, та з Росії. Японія повністю залежить від імпорту нафти. Західна Європа імпортує з Росії і з країн Африки більше половини споживаного природного газу. Що стосується мінеральної сировини, то країни Заходу (в першу чергу Західна Європа і Японія) задовольняють за рахунок імпорту приблизно 1/3 своїх потреб.

У той же час на розвинені капіталістичні країни припадає 31% світового експорту палива і 55% світового експорту руд і металів (1995). Вони є великими експортерами нафти (Норвегія, Великобританія, Канада), природного газу (Канада, Нідерланди, Норвегія), кам'яного вугілля (Австралія, США. ПАР, Канада та ін), урану (Канада, ПАР, Австралія, США), залізниці (Австралія, Канада, Швеція) та хромової (ПАР) руди, нікелю (Канада), молібдену (США), бокситів (Австралія), свинцю (Австралія, Канада), цинку (Канада, Австралія), золота (ПАР, США, Австралія, Канада), металів платинової групи (ПАР, Канада), алмазів (Австралія, ПАР) і ін

Розвинені країни Заходу - провідні експортери (близько 67% світового експорту) та імпортери (68% світового імпорту) продовольства. Особливо велика їх частка у світовому експорті молочних товарів, зернових, м'яса, напоїв, фруктів, овочів, олійних, риби. Провідними експортерами продовольства у цій групі країн є США, країни ЄС, Канада, Австралія; імпортерами - Японія, США, країни ЄС.

На взаємну торгівлю промислово розвинених країн Заходу припадає понад 60% світової торгівлі хімічною продукцією (найважливіші експортери - ФРН, США, Франція, Великобританія, імпортери - ФРН, США, Франція, Великобританія, Італія).

Японія, ФРН, Бельгія, Люксембург, Франція і Італія є великими експортерами сталі і прокату, Канада, Австралія, Норвегія, США, Нідерланди - алюмінію.

Сировинні товари відіграють провідну роль в експорті Росії (75% всього російського експорту з урахуванням напівфабрикатів). Особливо виділяється Росія як експортер паливно-енергетичних ресурсів (нафти, нафтопродуктів, природного газу, кам'яного вугілля та урану). На експорт надходить понад 40% виробленої нафти і понад 1/3 виробленого природного газу.

Росія до 1996 р. вийшла на перше місце в світі за експорт металів, більш ніж утричі перевищивши максимальний рівень річного експорту усього колишнього СРСР у 80-ті рр. На експорт спрямовується близько 60% продукції з чорних металів, не менше 70% цинку і олова, близько 80% алюмінію, нікелю і міді. Зараз на частку нашої країни припадає близько 14% світового експорту продукції з чорних металів, понад 20% світового експорту алюмінію, 17% нікелю, 11% міді, більше 10% титану і т.д. Масовані поставки, нерідко за викидними цінами, призвели до різкої дестабілізації світового ринку та суттєвого зниження цін на метали, до того, що країни Заходу почали приймати протекціоністські заходи щодо захисту власних виробників від російської конкуренції.

Росія також є великим експортером алмазів, мінеральних добрив, деревини та целюлози.

Росія продовжує залишатися великим імпортером продовольства, але структура імпорту в 90-і рр. істотно змінилася. Так, імпорт зерна зменшився з 27 млн. т у 1992 р. до 0,7 млн. т у 1996 р., а імпорт м'яса в 1991-1996 рр. зріс приблизно в 2 рази, в тому числі м'яса птиці більше ніж у 8 разів. Істотно розширився асортимент імпортованих продовольчих товарів (імпорт бананів, наприклад, зріс більш ніж у 600 разів). В цілому в останні роки імпорт забезпечує приблизно 1/3 споживання продовольства у Росії і понад 50% його роздрібного товарообігу (менша частка імпорту в споживання пояснюється різко збільшеним об'ємом виробництва продовольства в особистих підсобних господарствах).

6. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ ПОСЛУГАМИ

Послуги, що надходять на зовнішній ринок, утворюють світовий ринок послуг. Він в свою чергу складається з ряду більш вузьких ринки: ліцензій і ноу-хау, інженерно-консультаційних (інжинірингових) послуг, послуг транспорту і зв'язку, туристичних послуг та ін.

В основі світового ринку послуг лежить така найважливіша частина світового господарства, як сфера послуг, питома вага якої в економіці провідних країн Заходу перевищує питома вага сфери матеріального виробництва.

В послуги на світовому ринку зазвичай включають транспорт і зв'язок, торгівлю, матеріально-технічне постачання, побутові, житлові та комунальні послуги, громадське харчування, готельне господарство, туризм, фінансові та страхові послуги, науку, освіту, охорону здоров'я, фізкультуру і спорт; культуру і мистецтво, а також інженерно-консультаційні, інформаційні та обчислювальні послуги, операції з нерухомістю, послуги вивчення ринків, організацію маркетингової діяльності, післяпродажний сервіс та ін. У ряді країн до послуг відносять і будівництво. Зрозуміло, різні види послуг залучені в міжнародний обмін з різним ступенем інтенсивності. В цьому сенсі, наприклад, сильно розрізняються, з одного боку, транспорт і зв'язок, туризм і, з іншого боку, комунальні та побутові послуги.

Міжнародна торгівля послугами, на відміну від торгівлі товарами, де велика роль торгового посередництва, заснована на прямих контактах між виробниками і споживачами. Справа в тому, що послуги, в відміну від товарів, виробляються і споживаються в основному одночасно і не підлягають зберіганню. З-за цього міжнародна торгівля послугами вимагає або присутності за кордоном їх безпосередніх виробників, або присутності іноземних споживачів в країні-виробнику послуг. У той же час розвиток інформатики значно розширило можливості надання багатьох видів послуг на відстані.

Міжнародна торгівля послугами тісно взаємопов'язана з торгівлею товарами і все більшою мірою впливає на неї. Для поставки товарів на зовнішній ринок потрібно все більше послуг, починаючи з аналізу ринків і закінчуючи транспортуванням товарів та їх післяпродажним обслуговуванням. Особливо велика роль послуг в торгівлі наукомісткими товарами, для яких необхідні великі обсяги післяпродажного сервісу, інформаційних і різних консалтингових (консультаційних) послуг. Обсяг і якість послуг, що залучаються для виробництва і реалізації товару, багато в чому визначають його успіх на зовнішньому ринку.

Міжнародна торгівля послугами тісно сполучається з міжнародним рухом капіталу та переміщенням робочої сили. Вона взагалі немислимі без транспортних, банківських, інформаційних та інших послуг. В свою чергу зростання світових ринків товарів, капіталів, робочої сили стимулює розвиток світового ринку послуг.

Експорт послуг на світовому ринку в 1998 р. склав близько
1,3 трлн. дол. і ставився до експорту товарів як один до чотирьох. Цифри ці занижені, так як багато видів послуг, що втягуються в міжнародний оборот, або фіксуються у статистиці торгівлі послугами не повністю, або включаються в експорт товарів. З-за цього у США, наприклад, фактичний обсяг експорту послуг, за деякими оцінками, майже в два рази вище офіційного.

Міжнародна статистика дає обмежений обсяг дані про світової торгівлі послугами. СОТ, наприклад, розбиває цю торгівлю всього лише на три види - транспортні послуги, туризм та інші послуги. Близько 1/4 світової торгівлі послугами припадає на транспортні послуги, ще близько 1/3 - на міжнародний туризм.

Основну частину міжнародних транспортних послуг складає фрахтування. Під фрахтування розуміється найм морського (рідше повітряного) судна. Розрізняють два види фрахтування суден: для виконання конкретної перевезення і фрахтування на час. Договір морського перевезення, укладається між морським перевізником (фрахтувальником) і вантажовідправником або вантажоодержувачем (фрахтувальником), називається чартером. Власне фрахт - одна з форм оплати морського перевезення вантажів. Її розмір встановлюється за угодою сторін для кожної конкретної угоди у вигляді фрахтової ставки яких обчислюється на основі тарифу. Суду на світовому фрахтовому ринку не закріплюються за певними напрямами, а вільно переміщаються з однієї секції фрахтового ринку в іншу в залежності від попиту на тоннаж і пропозиції вантажів. Існує дев'ять секцій світового фрахтового ринку: середньоєвропейська, японська, індійська, далекосхідна, західноєвропейська, північноафриканська, північноамериканська, південноамериканська і тихоокеанська.

В цілому сукупна світова вартість фрахту зросла з 123 млрд. дол. у 1980 р. до 247 млрд. дол. у 1995 р.

Міжнародний туризм вносить зараз, мабуть, найбільший внесок у міжнародну торгівлю послугами (близько 1/3 світового експорту). В 1996 р. число міжнародних туристичних поїздок склало 592 млн., що в 23 рази більше, ніж у 1950 р. Ще значніше зросли надходження від туризму - з 2,1 млрд. до 423 млрд. дол. (не рахуючи надходження від міжнародних перевезень). За розмірами доходів туризм поступається нині тільки торгівлі нафтою і нафтопродуктами - світового «товару № 1».

Туристичний попит сприяв формуванню індустрії туризму, в якій у світі зайнято приблизно 100 млн. чоловік.

Близько 60% загального числа міжнародних туристів світу і більше половини всіх доходів від міжнародного туризму припадає на Європу (включаючи Росію). Серед природних районів Європи найбільш приваблюють туристів Альпи (понад 60 млн. туристів в рік) і береги Середземного моря (понад 100 млн.). Для деяких західноєвропейських країн туризм є однією з головних експортних галузей; в Іспанії та Австрії, наприклад, доходи від експорту туристичних послуг еквівалентні майже 1/3 вартості товарного експорту. Великим експортером туристських послуг є США, посідають друге місце у світі за кількістю прийнятих туристів і перше місце за кількістю займаних туристів (табл. 7, 8).

Таблиця 7

Провідні країни світу прийому іноземних туристів в 1996 р.