<<< назад | зміст | вперед >>>

Фединець Н.І., Миронов Ю.Б., Гонська М.Р. Соціологія ринку

Тема 3. Підприємництво та малий бізнес в ринковій економіці

Ключові поняття: підприємництво, бізнес, управління підприємництвом, малий бізнес, малі підприємства, фіксований податок, єдиний податок.

Появу терміна “підприємець” (з французькоъ мови еntеrрrеnеur – посередник) пов’язують з ім.’ям англійського економіста Р. Кантільйона, який також вперше здійснив наукову інтерпретацію підприємництва як діяльності, пов’язаної з ризиком.

Поняття підприємництва розвивалось, змінюючись відповідно до конкретно-історичних, економічних і соціальних умов суспільства. Як слушно зазначає Ю. Пачковський, еволюція поглядів на підприємництво і на роль особи підприємця в економічних і соціальних процесах залежить від конкретно-історичних етапів розвитку суспільства, впроваджень досягнень науково-технічної революції в промисловість, культурних і політичних пріоритетів у соціумі.

Світова історія розвитку підприємництва розглядається як така, що налічує декілька глобальних цілей і завдань, які періодично, поетапно змінювалися після свого здійснення. А отже, з ними змінювалося розуміння суті підприємництва. На початкових етапах розвитку світових продуктивних сил в епоху становлення капіталізму вся енергія підприємців (незалежно від національних ознак) була спрямована на створення нової технології виробництва, за допомогою якої можна було збільшити випуск і обсяг збуту продукції, захопити на якийсь час відповідний сектор чи сегмент ринку, а через зростання масштабів виробництва – отримувати дедалі більшу масу прибутків. Цей етап розвитку підприємництва э періодом первинного нагромадження капіталу, який пов’язаний також із вдалими операціями фінансистів, банкірів, інвесторів.

З початку XX ст. майже всюди основні цілі та завдання підприємців суттєво змінилися. Пріоритетні завдання вже полягали в тому, щоб розробити і вдосконалити механізми масового виробництва, зменшити витрати, знизити собівартість продукції, домігшись при цьому збільшення питомого продукту, рентабельності та конкурентоспроможності. За нових умов успіх підприємництва гарантувала низька ціна на продукцію, збыльшення кількості реалізованих товарів і маси прибутку. Не меншого значення як чинник економічного успіху набуває раціональна організація виробництва, зокрема в провідних галузях (транспорт, електротехніка, машинобудування, хімічна промисловість), а також модернізація традиційних галузей – текстильної, харчової. Характерною рисою підприємця при цьому уже називають досягнення значних результатів в управлінні виробництвом.

Ситуація змінилася на початку 30-х років ХІХ ст. У всьому промислово розвинутому світі вже спостерігався стан насичення (сатурації) попиту на споживчі та інші товари. У цей час в Америці, а потім у Західній Європі, заглядаючи у майбутнє, організації перенесли пріоритети управління з виробництва на рекламу, добір споживачів, організацію збуту, просування продукції на ринках, на проблеми реалізації, а не власне виробництва.

Наступний етап починається від середини 50-х років ХІХ ст., коли ринкова орієнтація підприємств ще більше посилюється. Цей новий етап у зарубіжній економічній літературі з менеджменту отримав назву постіндустріальної епохи. Вступ до неї характеризувався досягненням нового, вищого рівня розвитку виробництва та добробуту населення у промислово розвинених країнах Заходу, забезпеченням задоволення потреб у головних умовах фізіологічного існування людини. Епоха масового збуту дозволила досягти комфорту та економічної безпеки існування. На цьому етапі розвитку підприємництва суттєво модифікується співвідношення між інтересами розвитку виробництва та збуту в системі управління. Сучасне підприємництво швидко адаптується до змін у навколишньому середовищі: у політиці, економіці, суспільстві, технологіях. Без цього підприємець не в змозі забезпечити своє майбутнє. Показником підприємницької діяльності є конкурентоздатність організації, а сама підприємницька поведінка характеризується як енергійна, ризикована, спрямована на максимізацію можливостей.

Поняття підприємництва набуло поширення в російській та українській соціально-економічній літературі та практичній економічній діяльності як еквівалент поняття бізнес.

Підприємництво – це самостійна ініціативна ризикована діяльність суб’єктів ринку, спрямована на систематичне отримання прибутку.

Бізнес – це будь-яка діяльність, спрямована на отримання вигоди.

Зазначені функції призначенні створити передумови для зміни структури економіки, забезпечити її розвиток та вдосконалення; сприяти економії та раціональному використанню всіх ресурсів; забезпечити сильнодіючі стимули до високоефективної праці; сформувати інноваційне середовище, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриває шлях до перетворень. Важливим завданням розвитку підприємництва є структурування суспільства, відкриття нових шляхів для трудової і професійної мобільності, розкриття творчого потенціалу людини в економічній сфері, конструктивні зміни в психології людини і спрямування її енергії в напрямку творення нових цінностей.

Разом з тим, існує більш повний перелік функцій підприємництва. Зокрема, А. Хоскінг, розуміючи під функціями бізнесу (підприємництва) діяльність з виробництва і обмінних операцій між підприємцем та іншими елементами господарського середовища, визначає такі функції:

Ведення фінансів та обліку. Мобілізація капіталу за рахунок коштів інвесторів та/або кредиторів. Накопичення прибутків від продажу. Управління використанням капіталу та прибутків у рамках та поза бізнесом.

Кадрова. Відбір та прийом на роботу відповідно до потреб бізнесу, вирішення всіх питань, що стосуються використання робітників.

Матеріально-технічного забезпечення. Придбання сировини, машин, обладнання та інших матеріалів, необхідних для господарської діяльності.

Виробнича. Перетворення сировини та інших постачань у вид продукції, придатний для продажу клієнтам підприємництва.

Маркетингу. Визначення потреб споживачів та управління проце¬сом обміну між підприємництвом та його контрагентами.

До перелічених функцій можна додати:

1. Підтримку підприємництва. Поширення підприємницьких ідей, ініціативи та досвіду управління, що є функцією менеджменту.
2. Науково-дослідні та проектні роботи. Діяльність, що стосується розробки та реалізації нових технологічних процесів або нової продукції для поліпшення підприємництва, підвищення ефективності, розширення пропозиції нової продукції.
3. Зв’язки з громадськістю (так звані “паблік рилейшнз”). Реалізація та управління відносинами між підприємництвом та громадськими структурами або засобами масової інформації.

Реалізація зазначених функцій підприємництва у суспільстві може бути подана у вигляді моделі функціонування підприємства.

Концептуально проблематика підприємництва досить обширна і охоплює такі аспекти:

1. Аналіз зовнішніх умов функціонування підприємницької організації на основі національних традицій, виробничої та економічної культури, змін у геополітичному просторі та стану міжнародних відносин. Не меншого значення набувають зовнішні економічні умови підприємницької діяльності, пов’язані з вивченням динаміки процесів у самому ринковому середовищі, а також зміни, що відбуваються у масовій свідомості людей.
2. Дослідження факторів, що сприяють розвитку ідей і впровадженню нововведень. Мова йде про інноваційний процес у підприємництві, який охоплює: нову продукцію; нові технологічні процеси і форми організації виробництва; нові фінансові інститути і засоби фінансування; нові організаційні структури і процеси управління.
3. Підприємницький менеджмент. Із цим аспектом підприємництва пов’язані такі позиції, як стиль лідерства і керівництво власним підприємством, принципи добору і комплектування кадрів, шляхи оптимізації професійних і міжособистісних комунікацій у підприємницьких організаціях, соціально-психологічні засади вибору ділових партнерів і роботи з клієнтами, етика бізнесу, реалізація маркетингових досліджень і рекламних стратегій, професійна підготовка і навчання суб’єктів підприємницької діяльності.
4. Здійснення поелементного аналізу підприємницької діяльності з точки зору виділення її ключових структурних складових. Як такі складові розглядаються: особливості формування мети і мотивації до підприємництва, інформаційне забезпечення діяльності і побудова програми дій, прийняття рішення і реалізація стратегій, моделей підприємницької поведінки. Такий аналіз у кожному конкретному випадку дозволяє диференціювати джерела і прояви підприємницької активності.
5. Визначення особистісних, індивідуально-психологічних передумов успішності підприємницької діяльності. Цей аспект передбачає побудову професіограм із зазначенням вимог, які пред’являються кожним конкретним видом підприємницької діяльності до професійних і особистісних якостей потенційних підприємців. Кожний із наведених аспектів охоплює певну сукупність чинників різного характеру.

Управління підприємництвом можна розглядати як процес цілеспрямованого впливу на сукупність соціопсихологічних факторів на всіх рівнях – загальносуспільному, соціальної групи (колективу) та окремого підприємства.

Усю сукупність факторів, що стосуються соціопсихологічного регулювання підприємництва, зведено у структурні блоки, які умовно позначено “Суспільні передумови”, “Фактор масової свідомості”, “Особистісний фактор” і “Груповий фактор”.

Суспільні передумови підприємництва. У своїй сукупності закладають основу для існування інституту підприємництва в суспільстві, визначають шляхи і форми його розвитку. Сьогодні, розглядаючи суспільні передумови, що сприяють підприємництву, говорять про комплекс чинників, які є зовнішніми, об’єктивними щодо нього. Такими факторами є соціально-економічні, політичні, організаційно-правові, технічні передумови підприємництва.

Соціально-економічні передумови спрямовані на формування певного типу економічних зв’язків і відносин, без яких підприємництво втрачає підґрунтя в системі суспільного поділу праці. До них належать:

- наявність приватної власності на засоби виробництва (і як соціальний наслідок цього – підприємців-власників);
- наявність ринкових відносин, розвинутих до рівня конкурентних цін;
- відносна економічна відособленість товаровиробників, що виражається в їхній економічній свободі та самостійності;
- наявність економічно справедливих відносин між господарюючими суб'єктами;
- реальна дієздатність товарно-грошового механізму: відповідність грошової маси товарній, єдина валютна система та її відносна стабільність, конвертованість грошової одиниці, розвинута фінансово-кредитна система, можливість ефективних інвестицій.

До політичних передумов і необхідних засад розвитку підприємництва здебільшого відносять:

- державну ідеологію стосовно підприємництва, в основі якої – ідея всебічної підтримки підприємницької ініціативи громадян, що не виходить за межі протиправних дій та вчинків;
- створення сприятливого інвестиційного клімату послідовною економічною та соціальною політикою держави, спрямованою на формування у підприємців та інвесторів упевненості щодо захисту;
- ефективний механізм гарантій політичних прав і свобод для підприємців, можливість їхньої активної участі у процесах державотворення.

Серед організаційно-правових передумов, що визначають розвиток підприємницької ініціативи, можна виділити такі:

- конституційне закріплення права громадян займатися підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Це право має лише тоді реальне втілення, коли передбачена в законодавчому порядку можливість громадян мати у своєму розпорядженні приватну власність на засоби виробництва; - наявність правничого захисту авторських прав, інтелектуальної власності підприємців.

Технічні передумови підприємництва тісно пов’язані з фінансовими та ресурсними чинниками. Їх наявність у потенційних підприємців не полегшує процес започаткування власної справи і формування інфраструктури підприємництва.

Фактор масової свідомості. У соціології масова свідомість визначається як сукупність різних поглядів, уявлень, настроїв, соціальних почуттів, емоцій і т. ін., що існують у суспільстві. Суб’єктами і творцями масової свідомості є всі члени суспільства, об’єднані різними соціальними зв’язками у процесі їх спілкування, духовним життям у всій різноманітності його проявів. Ідеї, погляди, уявлення становлять зміст масової свідомості та детерміновані політичними, культурними, соціально-економічними відносинами.

Різними видами масової свідомості є громадська думка, суспільні настрої, духовна атмосфера, суспільно-політичний клімат, ідеологічні уявлення і погляди тощо. У зв’язку з цим масова свідомість здійснює активний вплив на усі сфери життєдіяльності людей, є регулюючим фактором масових форм поведінки.

Виходячи з особливостей трансформаційного процесу, фактор масової свідомості здійснює особливо вагомий вплив на розвиток підприємництва в Україні. Задіяність цього фактора у процес регулювання підприємництва проявляється у таких його основних складових: соціально-психологічній готовності суспільства до підприємництва; ціннісних системах суспільства; громадській думці щодо підприємництва та його наслідків; моделях підприємництва (підприємця) у масовій свідомості; престижі професії підприємця в суспільстві.

“Груповий фактор” у підприємництві має вирішальне значення при реалізації конкретних цілей, пов’язаних із процесами організації спільної підприємницької діяльності. Соціопсихологічний підхід передбачає врахування суспільних процесів, пов’язаних із формуванням бізнес-класу. Це з одного боку, а з іншого – значення групового фактора є вагомим при формуванні композицій сумісно-спрацьованих і згуртованих підприємницьких груп і організацій, у системах їхньої професійної та психологічної підтримки (визначені і проаналізовані в роботі системи професійної і психологічної підтримки зорієнтовані на максимальне залучення ефекту “малої групи”, на який значною мірою покладено економічне зростання й інноваційний розвиток).

“Особистісний фактор” у підприємництві доцільно розглядати у трьох основних вимірах: індивідуально-психологічному, функціонально-рольовому і соціально-демографічному. Індивідуально-психологічний вимір – це пошук специфічних рис та якостей, що спонукають людину до підприємництва, визначають у майбутньому її успіх та адаптивність до нових умов життєдіяльності. Він, як правило, не розглядає залучення особистісних структур у динаміці розвитку дієвих утворень. Значною мірою це компенсує функціонально-рольовий вимір шляхом аналізу розподілу ролей, функцій чи статусів, які обирає або яких набуває підприємець у своїй діяльності.

Таким чином, кожен із розглянутих блоків факторів здійснює відповідний регулювальний вплив на підприємництво, забезпечуючи у сукупності та взаємодії його успішне функціонування та розвиток.

Одним із перспективних напрямів створення конкурентно-ринкового середовища є розвиток малого підприємництва. Сьогодні цілком очевидно, що успіх ринкових перетворень значною мірою визначатиметься тим, як вдасться реалізувати потенціал малого підприємництва – цього динамічного і мобільного сектору економіки.

Малі підприємства – це організаційно-економічний вид підприємств, які згідно зі ст. 2 Закону України “Про підприємства в Україні” кваліфікуються за показником чисельності зайнятих працівників із градацією за сферами діяльності.

Верховною Радою України 19 жовтня 2000 року було ухвалено Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва”. Відповідно до цього Закону суб’єктами малого підприємництва є: - фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності (громадяни-підприємці); - юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500000 євро. Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів. За оцінками експертів Світового банку, тільки у країнах, що розвиваються, існує близько 50 визначень малого підприємства. У різних країнах використовують різні класифікаційні ознаки (критерії) приналежності підприємства до розряду малих.

КРИТЕРІЇ ПРИНАЛЕЖНОСТІ ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБ’ЄКТІВ ДО ПІДПРИЄМСТВ МАЛОГО БІЗНЕСУ В ДЕЯКИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
КРАЇНА	Показники (критерії) (максимальне значення)
	загальна сума активів	обсяг продажу (виручки)	середня чисельність працівників
Франція	1500 тис. євро	3000 тис. євро	40
Німеччина	3,9 млн. євро	8 млн. євро	50
Італія	2 млрд. євро	4 млрд. євро	50
Люксембург	77 млн. євро	160 млн. євро	50
Португалія	180 млн. євро	370 млн. євро	50
Іспанія	230 млн. євро	480 млн. євро	50

ЕТАПИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ
Початковий (підготовчий) етап (1987-1990 рр.)	Формування попередніх правових, організаційних та економічних засад було започатковано прийняттям 1987 р. Закону СРСР “Об индивидуальной трудовой деятельности граждан в СССР” та в 1988 р. Закону СРСР “Про кооперацію”, що сприяло частковій легалізації індивідуального бізнесу (підприємництва), відкрило багатьом ще більший доступ до створення власної справи, сприяло масовому вступу громадян до щойно створених кооперативів, які привернули увагу демократичною формою організації, поклали початок розвитку малого та середнього бізнесу.
Перший етап (1991-1995 рр.)	Реальне формування державної політики підтримки підприємництва в Україні починається з 1991 р., а саме з прийняття 7 лютого 1991 р. третьою сесією Верховної Ради України дванадцятого скликання Закону України “Про підприємництво” та утворення Державного комітету України по сприянню малим підприємствам і підприємництву (травень 1991 р.). Логічним кроком подальшого формування державної політики стосовно підтримки підприємництва було схвалення у березні 1993 р. Кабінетом Міністрів України Програми державної підтримки підприємництва в Україні, а також визначення в Доповіді Президента України Верховній Раді України 11 жовтня 1994 р. “Про основні засоби економічної та соціальної політики” першочергових завдань державної політики, спрямованої на всебічний розвиток підприємництва, малого і середнього бізнесу.
Другий етап (1996-1999 рр.)	Початком нового етапу є схвалення Кабінетом Міністрів України Концепції державної політики розвитку малого підприємництва (квітень 1996 р.), конституційне закріплення свободи підприємництва (28 червня 1996 р.) та утворення Державного комітету України з питань розвитку підприємництва (липень 1997 р.), який у грудні 1999 р. було перейменовано на Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.
Третій етап (з 2000 р.)	З введенням в дію Указу Президента України від 28 червня 1999 року №746/99 “Про внесення змін до Указу Президента України від 03.07.1998 р. №727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” значно розширилися можливості використання спрощеної системи оподаткування малих підприємств.

Формування правової бази підприємництва – найголовніша передумова його становлення та розвитку. Законодавство у сфері підприємництва має становити єдину систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за цілісністю самого нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.

БАЗОВЕ ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
Конституція України	відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 42)  “кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом”.
Закон України “Про підприємництво”	визначає основні правові, економічні та соціальні засади заняття підприємницькою діяльністю (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.
Закон України “Про власність”	забезпечує вільне економічне самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів країни для підвищення рівня життя її народу, зокрема, в Законі зазначаються права приватної власності.
Закон України “Про підприємства в Україні”	спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їхні права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності; регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, органами державного управління.
Закон України “Про господарські товариства”	визначає поняття та види господарських товариств, правили їх створення, діяльності, а також права та обов’язки їх учасників та засновників.
Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницької діяльності”	визначає правові основи обмеження та попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.
Закон України “Про селянське (фермерське) господарство”	визначає економічні, соціальні й правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств, які є формою підприємництва громадян України.

21 грудня 2000 року Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні”.

Метою Програми є створення належних умов для реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, а також підвищення добробуту громадян України шляхом залучення широких верств населення до такої діяльності.

Основними завданнями Програми є:

- створення державної системи забезпечення розвитку та підтримки малого підприємництва;
- створення належних умов розвитку малого підприємництва в регіонах;
- сприяння створенню нових робочих місць суб’єктами малого підприємництва;
- підтримка ділової та інвестиційної активності, розвиток конкуренції на ринку товарів та послуг;
- залучення до підприємницької діяльності жінок, молоді, пенсіонерів та інших верств населення;
- активізація фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, пошук нових форм фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва;
- формування регіональної інфраструктури розвитку та підтримки малого підприємництва;
- створення умов для розвитку малого підприємництва у виробничій сфері, у тому числі на базі реструктуризованих підприємств.

1 червня 2000 року було ухвалено Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, який визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню та порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування.

19 жовтня 2000 року Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва”, який визначає правові засади державної підтримки суб’єктів малого підприємництва незалежно від форми власності з метою якнайшвидшого виходу з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ в Україні. Цим законом визначені суб’єкти малого підприємництва.

На всебічне стимулювання розвитку підприємництва спрямовано розробку та впровадження Національної програми розвитку підприємництва, Програми дерегулювання підприємницької діяльності, Програми мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва та інші нормативно-правові акти. Особливе місце серед них займають нормативно-правові документи, які регламентують процес оподаткування суб’єктів малого бізнесу.

Правове забезпечення не позбавлено недоліків. Основними недоліками правового забезпечення підприємництва в Україні є:

По-перше, відсутність єдиної законодавчої стратегії щодо розвитку підприємництва. Вона важлива, перш за все, для забезпечення повноти законодавства щодо господарських відносин, послідовності проведення курсу на розвиток ринку з урахуванням перехідного характеру української економіки, обмеженості поєднання часових та стійких правових норм.

По-друге, неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної нормативно-правової бази розвитку підприємництва.

По-третє, практично нефункціонуючий характер багатьох правових актів, дуже низька виконавська дисципліна щодо нормативно-правових документів.

По-четверте, наявність у законодавстві багатьох нечітких норм, які при бажанні можна піддати будь-якому трактуванню. Саме вони надали можливість формувати фінансові “піраміди”, які позбавили збережень багатьох наших співвітчизників.

По-п’яте, необгрунтованість законодавчих обмежень та вимог, які містяться в окремих нормативно-правових актах. Це – один із наслідків відсутності широкого обговорення проектів законів, інших нормативних актів. Насамперед це стосується відсутності практики залучення до обговорення проектів правових актів представників громадських об’єднань підприємців.

По-шосте, наявність правового нігілізму як антипода правової культури. Сутність правового нігілізму становить ігнорування права, юридичних норм та загальноприйнятих правових цінностей, зневажливе ставлення до правових принципів і традицій. Основними причинами виникнення правого нігілізму є: приниження чи перебільшення ролі права в регулюванні підприємництва; порушення прав особи; недосконалість законодавства. Важливу роль у появі такого негативного суспільного-правового явища відіграють недосконалість правової освіти та просте незнання права.

На сьогодні існує декілька способів оподаткування доходів фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, кожен з яких регулюється відповідними законодавчими актами і має свої вимоги, обмеження та переваги, тому кожен суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа самостійно за своїм бажанням може обрати той, що найбільше відповідає умовам та особливостям здійснення підприємницької діяльності.

Для реалізації державної політики з питань розвитку і підтримки малого підприємництва запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва, зокрема для фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і в трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом календарного року перебувають не більше 10 осіб, та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік не перевищує 500 тис. грн. Такі фізичні особи мають право самостійно обирати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання Свідоцтва про сплату єдиного податку.

Суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності. То з чого ж треба почати, щоб стати приватним підприємцем?

По-перше, необхідно звернутися до держадміністрації для отримання Свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності – фізичної особи. Для цього слід подати реєстраційну картку за зразком згідно з додатком 2 до Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, яка є водночас заявою про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, дві фотокартки, довідку (чи її копію) про включення до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів і документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію, а також пред’явити документ, що посвідчує особу.

По-друге, суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа після одержання свідоцтва про державну реєстрацію повинна у 5-денний термін звернутися до органу державної податкової служби за своїм місцем проживання для взяття на податковий облік з такими документами:

- заява за формою №5-ОПП;
- копія Свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності – фізичної особи;
- документ, що посвідчує особу (паспорт).

По-третє, перед тим як стати на облік, приватному підприємцеві слід вирішити, за якою схемою оподаткування він вестиме облік доходів та витрат.

На сьогодні чинними є три схеми оподаткування.

АЛЬТЕРНАТИВНІ МОДЕЛІ ОПОДАТКУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ-ПІДПРИЄМЦІВ
Традиційна схема	сплата прибуткового податку з доходів авансовими платежами. Щокварталу суб’єкт підприємницької діяльності подає до податкового органу декларацію про доходи, отримані від заняття підприємницькою діяльністю. Згідно з поданою декларацією податковий орган обчислює податок з доходів авансовими платежами, виходячи з очікуваного доходу.
Фіксований податок	сплата податку відбувається шляхом придбання патенту за умови, що: - кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким громадянином, не перевищує 5; - валовий дохід за останні 12 календарних місяців не перевищує 7 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; - громадянин провадить діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платником ринкового збору згідно з законодавством; - підприємець не здійснює торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами.
Єдиний податок	суб'єкти підприємницької діяльності – фізичні особи мають право перейти на спрощену схему оподаткування, якщо протягом року у трудових відносинах з ними перебуває не більше 10 осіб, включаючи членів їх сімей, і обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тисяч гривень. Ця схема оподаткування не застосовується, якщо фізособа – суб’єкт підприємницької діяльності здійснює торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами.

Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності не пізніше, ніж за 15 днів до початку кварталу, з якого він обирає спосіб оподаткування доходів за єдиним податком (новостворені – з того кварталу, в якому проведена державна реєстрація), подає до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації письмову заяву за формою згідно з додатком 1 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 року за № 599 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 752, в якій вказує чисельність та поіменний склад найманих працівників, включаючи членів його сім’ї, з якими укладені трудові угоди, та число яких на день складання заяви не може перевищувати 10.

За наявності заяви, а також платіжного доручення про сплату єдиного податку, орган державної податкової служби за місцем державної реєстрації фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності впродовж 10 робочих днів зобов’язаний безоплатно видати Свідоцтво або надати письмову мотивовану відмову.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає відмінність між поняттями “підприємництво” та “бізнес”?
2. Які функції виконує підприємництво в умовах ринку?
3. Яке законодавство регулює розвиток підприємництва в Україні?
4. Яка роль малого підприємництва в економіці країни?
5. Охарактеризуйте розвиток малого бізнесу в Україні.
6. Які підприємства можна віднести до категорії малих?
7. Які спрощені схеми оподаткування суб’єктів малого бізнесу чинні в Україні?
8. Як перейти з традиційної схеми оподаткування на спрощену?
9. Хто з фізичних осіб-підприємців може скористатися єдиним податком?
10. Які є обмеження у фіксованого податку?

План семінарського заняття

1. Сутнісні характеристики феномену підприємництва.
2. Правове забезпечення розвитку підприємництва в Україні.
3. Малий бізнес та його значення для економіки.
4. Оподаткування суб’єктів малого бізнесу.

Теми рефератів

1. Соціальний портрет сучасного підприємця.
2. Розвиток малого бізнесу в Україні.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1

Існують різні підходи до соціального портрета менеджера і підприємця за рівнем їхньої соціальної зрілості.

1. Охарактеризуйте основні ознаки менеджера і підприємця та впишіть їх у відповідні колонки табл. 1.
2. Проаналізуйте дані таблиці. Які закономірності або тенденції Ви помітили?

Таблиця 1