<<< назад | зміст | вперед >>>

Фединець Н.І., Миронов Ю.Б., Гонська М.Р. Соціологія ринку

Тема 4. Людина як суб’єкт соціально-економічного життя

Ключові поняття: потреби, економічні потреби, ієрархія потреб, закон зростання потреб, корисність, гранична корисність, закон спадної граничної корисності, раціональний споживач, бюджетні лінії, криві байдужості, рівновага споживача.

Сукупність різних наукових підходів до розуміння сутності людини можна звести до трьох основних концепцій проблеми людини залежно від трактування співвідношення біологічного та соціального:

- біологізаторської;
- суто соціальної (соціологізаторської);
- біосоціальної.

Суть біологізаторської концепції полягає в тому, що біологічні фактори визначаються як головні, визначальні в життєдіяльності людини. Одним із прихильників такого розуміння природи людини був З. Фрейд, який звернув увагу на негативні ірраціональні сторони людини, пов’язані з її біологічною природою і психікою. Насамперед, сексуальні потреби є, як він стверджував, головними в людській природі, й “доводи розуму безсилі проти їх пристрастей”.

Сутність соціологізаторської концепції – розуміння людини як соціальної, предметно-діяльнісної істоти та лише як носія суспільних відносин.

На думку російського філософа Е. Ільєнкова, від початку і до кінця особистість – це явище соціальної природи, соціального походження. Мозок же – лише матеріальний орган, за допомогою якого особистість здійснюється в органічному тілі людини, перетворюючи це тіло в слухняне, легко кероване знаряддя.

Серед характеристик соціологізаторського розуміння, що обмежують його можливості щодо адекватного уявлення сутності людини, можна виокремити такі:

- перебільшення ролі найвищих соціальних впливів на людину;
- абсолютизація ролі соціального стосовно психіки людини;
- ігнорування індивідуального рівня буття людини;
- ігнорування індивідуальних відмінностей людей.

У прагненні подолати однобічність і об’єднати раціональні елементи кожної з розглянутих крайніх позицій виникла біосоціальна концепція людини.

У цій концепції людська природа розуміється як біосоціальна. Людина при цьому розглядається як істота, що живе за біологічними та соціальними законами. У ній існують як соціальна (головна), так і повноцінна біологічна сторони, що перебувають у стані діалектичної єдності.

Досить вдалим та науково обґрунтованим вбачається розуміння людини як живої біопсихосоціальної багаторівневої системи.

Людина в цій концепції (І. І. Хоміч) представлена як багаторівнева жива система.

Жоден із цих рівнів не є самостійним. Кожен з них виконує свою специфічну роль у системі та служить невід’ємним її компонентом. Усі вони поєднуються системоутворюючим фактором – кінцевим результатом функціонування живої системи.

Структура системи передбачає певний ієрархічний зв’язок між рівнями, який зумовлений поетапним еволюційним виникненням. Кожен рівень надбудовувався один над одним, утворюючи своєрідну ієрархічну структуру. В ній перший структурний рівень є наче матеріальною основою виникнення другого, функціонального рівня. На базі функціонального сформувався третій, психічний рівень, який, у свою чергу, є природною передумовою для формування четвертого рівня – рівня свідомості. Останній став передумовою для формування поведінково-діяльного рівня, випробовуючи разом з ним формуючий вплив трудової діяльності.

Таким чином, кожен визначений рівень ґрунтується на можливостях і якостях наступного, маючи на них інформаційний, енергетичний та інший вплив. Вищі рівні ніби вбирають у себе, інтегрують наступні рівні та надають їм якісно нового характеру.

Тому всі нижчі рівні та приналежні до них елементи мають певні риси попередніх.

СИСТЕМНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛЮДИНИ
Людина – жива система	Вона відрізняється від усіх небіологічних систем ознаками життя і своєю поведінкою. Це постійна неперервна система, яку зупинити неможливо. Вона виникає, руйнується за особливими законами.
Людина – саморегульована система	Їй притаманні адаптивні механізми саморегуляції, що дозволяють реагувати зміною своєї поведінки на будь-яку зміну навколишнього середовища.
Людина – соціально інтегрована жива система	Ця здібність у людини з’явилася під час зростання впливу соціальних факторів у процесі еволюції. Праця, свідомість, мовлення, мислення та інші атрибути людини вплинули на всі елементи та рівні системи, надавши їй соціального інтегративного характеру.
Людина – відкрита система	Вона не може існувати окремо від на­вколишнього світу, природного і соціального середовища, безперервного обміну з ними речовиною, енергією та інформацією. Людина і середовище – це нова система, між елементами якої в процесі еволюції склалася своєрідна динамічна рівновага. Будь-яке відхилення від неї служить головним джерелом активності живої системи.

Усі рівні людини-системи залучено до виконання центрального завдання – підтримання цілісності, стійкості та здатності до розвитку всієї системи. Як структурний, так і функціональний рівень – це функціональні об’єднання певної кількості структурних елементів, призначених еволюцією для виконання життєво важливих завдань. Основними структурно-функціональними підсистемами є такі: опорно-рухова, серцево-судинна, дихальна, травлення, сечовидільна, статева, ендокринна, гуморальна і нервова.

Наступний психічний рівень, матеріальним носієм якого є центральна нервова система, має специфічну форму відображення реальної дійсності, а також складнішу інтегруючу функцію. Саме ці властивості дають підстави розглядати психічну діяльність людини як особливий, більш високий рівень функціонування живої системи. Завдяки центральній нервовій системі людина швидко й адекватно відтворює реальну дійсність, ефективніше пристосовується до середовища існування, врешті-решт, нервова система об’єднує, організовує і коригує діяльність усіх інших систем організму на виконання поставлених перед ним завдань. Зазначимо, що у корі великих півкуль головного мозку знаходиться головний центр управління свідомою діяльністю людини.

Рівень свідомості – це соціально інтегрована система психічних функцій людини, за допомогою якої вона отримує можливість в ідеальній формі адекватно відтворювати всі предмети, явища і процеси реальної дійсності й перетворювати світ за своїми інтересами.

Свідомість – це продукт людського мозку, який має глибокі внутрішньо необхідні зв’язки з іншими елементами живої системи й зумовлений ними. Збагативши людину новими, соціальними формами життєдіяльності, вона не втратила зв’язку з попередніми рівнями живої системи. У ході еволюції свідомість об’єднала всі рівні, чим надала всій системі соціально інтегрованого характеру.

Із рівнем свідомості пов’язано й формування особистості під впливом факторів соціального середовища. Однак, будучи соціально зумовленим, її формування нерозривно пов’язано з попередніми рівнями людини – структурним, функціональним, психічним. Наприклад, характер пов’язаний з темпераментом, а отже, і з типами нервової діяльності, які безпосередньо залежать від структури нервової системи. З цього можна зробити висновок, що особистість у загальнолюдському плані має свою стійку структуру, яка включає в себе такі компоненти, як емоції, волю, характер, здібності, мовлення. Ці компоненти є головними, на їх основі будуються всі інші характеристики особистості – свідомість, ідеали, спрямованість тощо.

Усі компоненти особистості виконують різні функції, але спрямовані на посилену і швидку реалізацію потреб, що виникають. У свою чергу, потреби пов'язані не тільки з рівнем свідомості, але і з усіма іншими рівнями живої системи. Це дає підстави для виокремлення в особистості, поряд із свідомими, й інших рівнів – структурного, функціонального, психічного.

Потреба – це внутрішній мотив людини, що спонукає її до діяльності. Потреби зароджуються у формі об’єктивної мети, конкретної цілі людини, відтак вона ставить перед собою завдання і прагне його виконати.

Економічні потреби - це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту та добробуту членів своєї сім’ї. Економічну природу людини можна розглядати як сукупність її економічних потреб та інтересів.

Закон зростання потреб – це загальний соціально-економічний закон, який виражає внутрішньо-необхідний, сталий і суттєвий зв’язок між прогресом технологічного способу виробництва, еволюцією всієї системи суспільних відносин та розвитком сутнісних сил людини, індивідуальних, колективних та суспільних потреб.

Особливості економічної поведінки можна пояснити, виходячи з оцінки й аналізу когнітивного, афективного, потрібнісно-мотиваційного, вольового компонентів економічної поведінки.

1. Потрібнісно-мотиваційний компонент. Потреби – особливий психічний стан індивіда, що відчувається чи усвідомлюється як дискомфорт, незадоволеність. Тому потреби є збудниками активності, мета якої – усунення дискомфорту. Потреба виявляється в неусвідомлених потягах і усвідомлених мотивах поведінки.

Фізіологічні потреби є необхідними для виживання. Вони включають потреби у їжі, воді, житлі, відпочинку та сексуальні потреби.

Потреби у безпеці та впевненості у майбутньому включають потреби у захисті від фізичних та психологічних небезпек зі сторони навколишнього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби будуть задоволені у майбутньому.

Соціальні потреби – це поняття, яке включає почуття приналежності до певної соціальної групи, потреби у дружбі, підтримці, любові.

Потреби у повазі включають потреби у самоповазі, повазі зі сторони оточення, визнанні власних досягнень, компетентності.

Потреба у самовираженні – потреба у реалізації своїх потенційних можливостей і у зростанні як особистості.

Економічна активність може виявлятися на всіх рівнях потреб. Мотиви активності, пов’язані з нагромадженням, працею, конкуренцією, ризиком, мають економічну спрямованість. Вивчення потреб і мотивів допомагає пояснювати економічну поведінку, оскільки незадоволена потреба породжує активність людини.

До основних економічних мотивів, що формують економічну поведінку, можна зарахувати такі:

Мотиви нагромадження. Автор „основного психологічного закону” Дж. Кейнс, зіставляючи спонукальні сили мотивів споживання і заощадження, зазначає, що звичайно спонукання до задоволення невідкладних потреб людини та її родини за силою впливу на поведінку перевершує спонукання до нагромадження.

Мотиви заощадження або „утримування від витрат”:

1. Обережність. Створення резерву на випадок непередбачених обставин в умовах конкуренції.
2. Передбачливість. Врахування того, що в майбутньому співвідношення між доходами і витратами зміниться на гірше через потребу забезпечити старість, дати освіту дітям.
3. Ощадливість. Прагнення забезпечити собі дохід у формі відсотка або передбачуваного збільшення цінності майна.
4. Прагнення до ліпшого. Спостерігається підсвідоме бажання бачити в майбутньому підвищення свого життєвого рівня, збільшення витрат, навіть у тому випадку, коли сама можливість користуватися благами може зменшуватися (якщо не я, то діти).
5. Прагнення до незалежності. Фінансова незалежність забезпечує більше особистих свобод.
6. Підприємливість як забезпечення свободи спекулятивних і комерційних операцій, як бажання забезпечити ресурси для здійснення подальших капіталовкладень, не вдаючись при цьому до боргів чи допомоги ринку капіталів.
7. Бажання залишити спадщину.
8. Скнарість. Нічим не обґрунтоване упередження проти акту витрати.

Мотиви праці. Найстійкіший мотив – бажання одержати матеріальну винагороду. Крім цього – самоактуалізація. Отримана платня може витрачатися на різні цілі, залежно від того, якою є сама людина. Споживання – виключно психологізований акт економічної поведінки.

Мотиви споживання:

- прагнення до розмаїтості;
- прагнення привернути до себе увагу і жадоба визнання.

2. Афективний компонент. Емоції – психофізіологічний процес, цілісна реакція організму, що відображає ставлення суб’єкта до об’єкта (чи іншого суб’єкта) в ситуації невизначеності.

Емоції відіграють помітну роль на всіх етапах мотиваційного процесу:

- при оцінюванні значимості зовнішнього подразника;
- при сигналізації про виникнення потреби;
- при оцінюванні її значимості;
- при прогнозуванні можливості її задоволення;
- при виборі мети.

Емоції є механізмом, що допомагає приймати рішення як підприємцеві, так і споживачеві. Позитивні емоції стимулюють споживчу активність. Завдяки їм активізуються енергетично резервні можливості в ситуації невизначеності. На економічну поведінку впливає особистий емоційний профіль, а саме зміст, характер емоцій і почуттів, що переважають, тих вищих емоцій, які для конкретної людини є особливо бажаними.

Економічну поведінку забарвлюють такі переживання:

- акизитивні емоції (придбання, колекціонування);
- праксичні (задоволення результатом і процесом праці);
- гностичні (пов’язані з пізнанням);
- глоричні (бажання самоствердження, визнання);
- пугнічні (азарт, ризик, подолання небезпеки);
- альтруїстичні (бажання приносити іншим радість);
- естетичні (почуття прекрасного, насолода красою);
- гедоністичні (потреба в тілесному і духовному комфорті);
- комунікативні (бажання спілкуватися, ділитися переживаннями і отримувати відгук);
- романтичні (прагнення до невідомого і таємничого).

3. Когнітивні компоненти економічної поведінки. Розглядаються питання: ухвалення економічного рішення, раціональна і нераціональна поведінка; ризик при ухваленні рішення; вибір з кількох можливих рішень; вплив на ухвалення рішення. Найактуальнішою є проблема ухвалення економічного рішення.

Рішення практично завжди приймається без чіткої інформації про можливий результат. Тому невизначеність залишається постійною складовою і особливістю ухвалення рішення. Економічне рішення практично завжди пов’язане з вибором.

У багатьох економічних ситуаціях мають перевагу люди, спроможні логічно мислити, спостережливі, а не загальмовані, схильні до імпульсних рішень. Інтуїтивний підхід спрацьовує в ситуації дефіциту часу або інформації.

4. Вольові компоненти економічної поведінки: економічні норми, економічний інтерес, економічний вчинок, діяльність.

Економічні норми, як правило, закріплюються юридично. Донедавна вони не виділялися в окремий вид норм (стандартів поведінки, що регламентують відносини людей, „правил гри”).

Економічний інтерес розвивається на основі мотиву.

Якщо розглядати власність як певну форму влади економічних благ над людиною, то економічний інтерес – це форма дії влади власності на волю суб’єкта господарювання і джерело господарської активності. Ще А. Сміт наголошував на різниці трудової активності людини на своєму і на нічиєму полі.

Джерелом задоволення потреб людини є споживання товарів та послуг. Перед кожним споживачем споконвіку виникають три питання – що купити, за якою ціною, чи вистачить доходу для купівлі? Три питання – корисність, ціна і дохід складають зміст теорії поведінки споживача.

Економісти використовують термін корисність для визначення задоволення, яке отримують споживачі від споживання товарів та послуг.

Корисність блага – це здатність блага задовольняти одну або декілька людських потреб. Корисність вимірюють у “ютилях”.

Гранична корисність – це корисність від споживання додаткової одиниці товару. Чим більша кількість спожитих благ, тим менша їх гранична корисність.

Розглядаючи проблеми корисності та поведінки споживача слід брати до уваги дію закону спадної граничної корисності. Це один із законів ринкової економіки, який виражає падіння граничної корисності в міру придбання споживачем додаткової одиниці певного продукту.

Закон спадної граничної корисності – послідовне споживання кожної наступної одиниці одного і того ж блага приносить споживачеві все меншу граничну корисність.

Раціональний споживач – це споживач, котрий прагне отримати максимальну корисність від споживання при найменших витратах.

Рівновага споживача – досягається у точці, в якій найвища з кривих байдужості дотикається до бюджетної лінії.

На рисунку рівновага досягається у точці Е, на перетині бюджетної лінії з кривою байдужості U2. У точках Х та Y споживач отримає меншу корисність, на лініях U3 та U4 корисність могла б бути більшою, проте недостатнім є бюджет споживача.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняттю “потреба”.
2. У чому суть “економічних потреб”?
3. На які види поділяються економічні потреби.
4. У чому полягає суть теорії потреб А. Маслоу?
5. Сформулюйте закон зростання потреб.
6. Поясніть сутність понять “корисність” та “гранична корисність”.
7. Сформулюйте закон спадної граничної корисності.
8. Охарактеризуйте економічну поведінку раціонального споживача.
9. Що відображають бюджетні лінії та криві байдужості?
10. В якій точці досягається рівновага споживача?

План семінарського заняття

1. Людина як жива біопсихосоціальна багаторівнева система.
2. Потреби людини. Закон зростання потреб.
3. Закономірності економічної поведінки людини як споживача.

Теми рефератів

1. Теорії потреб.
2. Особливості економічної поведінки населення в Україні в сучасних умовах.
3. Значення та показники статистичного вивчення добробуту населення регіону.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1

1. Заповніть “піраміду потреб А. Маслоу” та поясність його теорію потреб.

Рис. 1. Піраміда потреб А. Маслоу

2. У чому полягає суть “закону зростання потреб”?
3. Які соціальні потреби виникають у людини та які існують способи їх задоволення?

Завдання 2

1. Поясність закон спадної граничної корисності та його вплив на економічну поведінку споживача.
2. Розв’яжіть задачу. Ринкова ціна одиниці товару А – 1 грн., одиниці товару Б – 2 грн. Споживач витрачає на ці товари 22 грн. на місяць. Який з наборів товарів, наведених у таблиці, і чому вибере раціональний споживач, якщо кожен з наборів забезпечує йому однакову корисність?

Таблиця 1