ЗАКОН УКРАЇНИ
Про підприємства в Україні

2. Підприємство може бути співзасновником фондових бірж Украї­ни та учасником фондових бірж України і союзних республік.

3. Підприємство має право на придбання цінних паперів юридич­них осіб України, союзних республік та інших держав.

4. Підприємство випускає, реалізує та купує цінні папери відповід­но до законодавства України.

Стаття 13. Гарантії майнових прав підприємства

Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства його основних фондів, оборотних коштів та іншого використовуваного ним майна здійснюється тільки у випадках, передбачених законами України.

Збитки, завдані підприємству в результаті порушення його майно­вих прав громадянами, юридичними особами і державними органами, відшкодовуються підприємству за рішенням суду або арбітражного суду.

РОЗДІЛ IV. УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ І САМОВРЯДУВАННЯ ТРУДОВОГО КОЛЕКТИВУ

Стаття 14. Загальні принципи управління підприємством

1. Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу.

Підприємство самостійно визначає структуру управління, встанов­лює штати.

Власник здійснює свої права по управлінню підприємством безпо­середньо або через уповноважені ним органи. Власник або уповнова­жені ним органи можуть делегувати ці права раді підприємства (правлінню) чи іншому органові, який передбачений статутом підпри­ємства і представляє інтереси власника та трудового колективу.

2. Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є пра­вом власника (власників) майна підприємства і реалізується безпосе­редньо або через уповноважені ним органи.

3. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяль­ності підприємства, виробляються і приймаються його органами упра­вління з участю трудового колективу та уповноважених ним органів.

4. Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (конференція) власників майна. Виконавчі функції по управлін­ню колективним підприємством здійснює правління.

Правління підприємства, якщо інше не передбачено статутом, оби­рається власниками майна на загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі. Повноваження правління визначаються статутом. Правління обирає із свого складу голову і його заступників або їх роль виконують почергово всі члени правління.

Стаття 15. Трудовий колектив та його самоврядування

1. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють тру­дові відносини працівника з підприємством.

2. Трудовий колектив підприємства з правом найняття робочої сили:

- розглядає і затверджує проект колективного договору;
- розглядає і вирішує згідно з статутом підприємства питання само­врядування трудового колективу;
- визначає і затверджує перелік і порядок надання працівникам під­приємства соціальних пільг;
- бере участь у матеріальному і моральному стимулюванні продукти­вної праці, заохочує винахідницьку і раціоналізаторську діяльність, порушує клопотання про представлення працівників до державних нагород.

3. Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої Ради народних депутатів у вартості майна становить більш як 50 процентів:

- розглядає разом з засновником зміни і доповнення статуту підпри­ємства;

(дію абзацу статті зупинено згідно з Декретом №8-92 від 15.12.92 р.)

- разом з засновником підприємства визначає умови найняття керів­ника;

(дію абзацу статті зупинено згідно з Декретом №8-92 від 15.12.92 р.)

- бере участь у вирішенні питання про виділення із складу підприєм­ства одного чи кількох структурних підрозділів для створення нового підприємства;

(дію абзацу статті зупинено згідно з Декретом №8-92 від 15.12.92 р.)

- разом з власником вирішує питання про вступ і вихід підприємства з об’єднання підприємств;
- приймає рішення про оренду підприємства, створення на основі трудового колективу органу для переходу на оренду і викупу підпри­ємства.

При частковому викупі майна підприємства трудовий колектив на­буває права співвласника, а підприємство - статусу спільного.

Після повного викупу підприємства трудовий колектив набуває прав колективного власника.

4. Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств, де використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не пере­дбачається статутом, загальними зборами (конференцією) та їх вибор­ним органом, члени якого обираються таємним голосуванням на збо­рах (конференції) трудового колективу строком на 2-3 роки не менш як 2/3 голосів. Членів виборного органу не може бути звільнено з роботи або переведено на інші посади з ініціативи адміністрації під­приємства без згоди відповідного виборного органу цього колективу.

Стаття 16. Керівництво підприємства

1. Керівник підприємства наймається (призначається) власником або обирається власниками майна.

При найнятті (призначенні, обранні) власником або уповноваже­ним ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найнят­тя, обов’язки і відповідальність керівника підприємства перед власни­ком та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України.

2. Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

3. Керівника підприємства може бути звільнено з посади до закін­чення строку контракту на підставах, передбачених у контракті або в законодавстві України.

4. Заступники керівника підприємства, керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм та інших аналогічних підроз­ділів підприємств), а також майстри і старші майстри призначаються на посаду і звільняються з посади керівником підприємства.

Стаття 17. Колективний договір

1. Колективний договір повинен укладатися на всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваже­ним ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом і не може суперечити чинному законодавству України.

2. Колективним договором регулюються виробничі, трудові і еко­номічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку, участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо останнє передбачене ста­тутом підприємства.

Розбіжності, що виникають при укладанні або виконанні колектив­ного договору, вирішуються у порядку, встановленому законодавчими актами України.

3. Сторони, які уклали колективний договір, не менше двох разів на рік взаємозвітують про його виконання на зборах (конференції) трудового колективу.

РОЗДІЛ V. ГОСПОДАРСЬКА, ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Стаття 18. Прибуток (доход) підприємства

І. На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фі­нансових результатів господарської діяльності є прибуток (доход).

Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з стату­том підприємства та чинним законодавством.

(дію абзацу статті припинено строком на один рік в частині використання прибутку на оплату виробничих, науково-дослідних, проектно-конструкторських, консультаційних та інформаційних по­слуг, не передбачених державним замовленням, а також на оплату

посередницької діяльності підприємницьких організацій, що не за­ймаються безпосередньо торговельними операціями згідно з Постано­вою №1292-ХІІ від 04.07.91 р.)

(абзац статті змінено згідно з Декретом №48-93 від 10.05.93 р.)

2. Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через установлені нормативи, подат­ки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законо­давства України.

(пункт статті змінено згідно з Декретом №48-93 від 10.05.93 р.)

3. У випадках, передбачених статутом підприємства, частина чисто­го прибутку може передаватися у власність членів або трудового коле­ктиву підприємства. Порядок розподілу і використання цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами (конференцією) трудового колективу.

Стаття 19. Трудові доходи працівника підприємства

1. Власник або уповноважений ним орган встановлює фонд оплати праці на умовах, визначених колективним договором (угодою).

Регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, визначення переліку таких підприємств здійснюються Кабінетом Міністрів України.

(дію абзацу статті припинено строком на один рік щодо науково-дослідних установ, проектних, проектно-конструкторських і технологі­чних організацій згідно з Постановою №1292-ХП від 04.07.91 р.)

(чинність пункту статті зупинено з 1 січня 1993 р. стосовно держа­вних і заснованих на державній власності орендних підприємств згід­но з Декретами №23-92 від 31.12.92 р„ №39-93 від 26.04.93 р.)

(чинність пункту статті відновлено згідно із Законом №318/94-ВР від 22.12.94 р.)

(пункт 1 статті змінено згідно із Законом №20/97-ВР від 23.01.97 р.)

2. Трудові доходи найманого працівника підприємства визначають­ся трудовим договором відповідно до законодавства України, а для інших працівників - угодою між ними. Трудові доходи працівника підприємства регулюються податками.

3. Мінімальний розмір заробітної плати працівників, які працюють за трудовим договором, визначається відповідно до статей 9 і 10 Зако­ну України “Про оплату праці”.

(частину 3 статті 19 змінено згідно із Законом №357/96-ВР від 10.09.96 року)

4. Підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників згідно з законо­давством.

(абзац 1 пункту 4 статті 19 змінено згідно з Законом №20/97-ВР від 23.01.97 р.)

Підприємства можуть використовувати тарифні сітки і шкали спів­відношень посадових окладів, що визначаються галузевими угодами як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, квалі­фікації працівників, складності та умов виконуваних ними робіт.

(абзац 2 пункту 4 статті 19 змінено згідно із Законом №2032-ХІІ від 04.01.92 р.)

(чинність абзацу 2 пункту 4 статті 19 зупинено з 1.01.93 р. стосов­но державних підприємств згідно із Декретом №23-92 від 31.12.92 р.)

(чинність абзацу 2 пункту 4 статті 19 відновлено згідно із Законом ЖШ/94-ВР від 22,12.94 р.)

Стаття 20. Планування діяльності підприємства

1. Підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає пер­спективи розвитку виходячи з попиту на вироблювану продукцію, роботи, послуги та з необхідності забезпечення виробничого та соці­ального розвитку підприємства, підвищення доходів.

Основу планів становлять державні замовлення та договори, укла­дені із споживачами (покупцями) продукції, роботи, послуг і поста­чальниками матеріально-технічних ресурсів,

2. Підприємство виконує роботи і поставки для державних потреб на договірній основі в порядку, що визначається законодавчими акта­ми України.

3. Підприємство при підготовці планів свого економічного розвитку погоджує з відповідною Радою народних депутатів заходи, які можуть викликати екологічні, соціальні, демографічні та інші наслідки, що зачіпають інтереси населення території, і несе матеріальну відпові­дальність перед Радами народних депутатів за шкідливі наслідки своєї діяльності.

Стаття 21. Господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами

1. Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобо­в’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

2. Відповідальність працівника по фінансових обов’язках підприєм­ства визначається часткою його участі у фінансових ресурсах підпри­ємства.

3. Порядок поставки продукції для державних потреб визначається законодавством України.

(пункт 3 статті 21 змінено згідно з Законом №481/9б-ВР від (2.11.96р.)

Стаття 22. Забезпечення засобами виробництва та реалізація продукції

1. Підприємство самостійно здійснює матеріально-технічне забез­печення власного виробництва і капітального будівництва через сис­тему прямих угод (контрактів) або через товарні біржі та інші посере­дницькі організації України, союзних республік та інших держав.

Абзац другий пункту 1 статті 22 втратив чинність.

(згідно з Законом №481/96-ВР від 12.11.96 р.)

Абзац третій пункту 1 статті 22 втратив чинність.

(згідно з Законом №481/96-ВР від 12.11.96 р.)

2. Підприємство здійснює реалізацію своєї продукції, інших матері­альних цінностей на основі прямих угод (контрактів), державного за­мовлення, через товарні біржі, мережу власних торгових підприємств.

Реалізація продукції підприємства, в тому числі на основі бартер­них угод, за межами України здійснюється самостійно або на основі ліцензії відповідно до законодавства України.

Стаття 23. Ціни і ціноутворення

1. Підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тари­фами, що встановлюються самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, - за держав­ними цінами і тарифами. В розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, цю формуються відповідно до умов і цін світового ринку.

2. На продукцію підприємств, які займають монопольне становище на ринку товарів, що визначають масштаб цін в економіці і соціальну захищеність громадян, допускається державне регулювання цін відпо­відно до Закону України “Про ціни і ціноутворення”. При цьому дер­жавні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість проду­кції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпе­чується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацією за умови, що продукція підприємства е суспільне необхід­ною.

У разі порушення підприємством державної дисципліни цін на про­дукцію надлишкове одержана сума підлягає вилученню. Крім того, з підприємства стягується штраф у порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами України.

Стаття 24. Фінансові та кредитні відносини

1. Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є при­буток (дохід), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від прода­жу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, підпри­ємств, організацій, громадян та інші надходження.

2. Підприємство користується банківським кредитом на комерцій­ній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договір­ній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання.

Державним підприємствам забороняється виступати гарантами при наданні суб’єктам підприємницької діяльності банківських кредитів.

(пункт 2 статті 24 доповнено абзацом 2 згідно із Законом №262/95-ВР від 5.07,95 р.)

3. Підприємство має право відкривати розрахунковий та інші рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів розрахункових, кредитних та касових операцій за місцем реєстрації підприємства або у будь-якому банку України, інших союзних респуб­лік та держав за їх згодою.

(дію пункту статті припинено строком на один рік в частині права підприємств відкривати рахунки для зберігання коштів у будь-якому банку інших союзних республік та держав згідно з Постановою №1292-ХП від 04.07.91 р.)

4. Підприємства самостійно встановлюють черговість і напрями списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами банків за дорученням таких підприємств, крім випадків, передбачених законами України. Розрахунки підприємств за своїми зобов’язаннями провадяться через установи банків у порядку, встановленому Націо­нальним банком України відповідно до законів України.

(пункт 4 статті 24 змінено згідно із Законом №419/96-ВР від 16.10.96р.)

5. Підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит із сплатою покупцями (споживачами) про­центів за користування цим кредитом. Для оформлення таких угод підприємство може застосовувати в господарському обороті векселі.

6. Підприємство несе повну відповідальність за додержання креди­тних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не ви­конує своїх зобов’язань по розрахунках, може бути оголошено арбіт­ражним судом банкрутом у порядку, встановленому Законом України “Про банкрутство”.

(пункт статті змінено згідно із Законом №2685-ХІІ від 14.10.92 р.)

Стаття 25. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

1. Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяль­ність.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є частиною зовніш­ньоекономічної діяльності України і регулюється законами України.

2. Порядок використання виручки підприємства в іноземній валюті визначається валютним законодавством України.

(пункт статті змінено згідно з Декретом №15-93 від 19.02.93 р.)

3. Підприємство має право одержувати кредити від своїх зарубіж­них партнерів. При цьому валюта зараховується на баланс підприємс­тва і використовується ним самостійно. По одержаних підприємством кредитах держава відповідальності не несе.

Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва та виробничі під­розділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.

4. Підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності з питань економічної, технологічної, екологічної та соціальної безпеки контро­люється державними органами.

Стаття 26. Соціальна діяльність підприємства

І. Питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов праці, життя і здоров’я, гарантії обов’язкового медичного страху­вання членів трудового колективу та їх сімей, вирішуються трудовим 55

колективом за участю власника чи уповноваженого ним органу відпо­відно до статуту підприємства, колективного договору та законодавчих актів України.

Трудовий колектив і власник чи уповноважений ним орган (адміністрація) в плані соціального розвитку враховують розвиток місць компактного проживання членів свого колективу.

2. Підприємство зобов’язане забезпечити для всіх працюючих на підприємстві безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідаль­ність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров’ю та працездатності.

3. Підприємство здійснює підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання у власних навчаль­них закладах або за угодами в навчальних закладах, підпорядкованих державним органам освіти, іншим відомствам і підприємствам.

Підприємство надає пільги працюючим випускникам професійно-технічних, середніх спеціальних та вищих навчальних закладів відпо­відно до законодавства України.

4. Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, пу­тівками в оздоровчі та профілактичні заклади та іншими соціальними послугами та пільгами згідно з статутом підприємства.

5. Підприємство зобов’язане постійно поліпшувати умови праці та побуту жінок, підлітків, забезпечувати їх роботою переважно в денний час із скороченим робочим днем, жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці та надавати інші пільги, передбачені законодавством.

Підприємство з шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам, підліткам та окремим категоріям працю­ючих більш легкої роботи.

6. Підприємство має право самостійно встановлювати для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також заохочувати працівників підприємств та установ, які обслуговують трудовий колектив, але не входять до його складу.

7. Працівник підприємства, який став інвалідом на даному підпри­ємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, може забезпечуватися додатковою пенсією незалежно від розмірів державної пенсії.

8. У разі смерті працівника підприємства при виконанні ним служ­бових обов’язків підприємство добровільно або на основі рішення суду забезпечує сім’ю працівника допомогою відповідно до законодавчих

актів України.

9. Підприємство з правом найняття робочої сили за рішенням від­повідної місцевої Ради народних депутатів відповідно до Законів України “Про зайнятість населення” та “Про основи соціальної захи­щеності інвалідів в Україні” забезпечує певну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, підлітків та інших верств населення, що потребують соціального захисту. У разі невиконання цієї вимоги

або відмови у створенні робочих місць для даної категорії населення підприємство відраховує кошти на рахунок відповідної Ради народних депутатів у порядку і розмірах, передбачених зазначеними Законами.

РОЗДІЛ VI. ПІДПРИЄМСТВО І ДЕРЖАВА

Стаття 27. Гарантії прав та інтересів підприємств.

Держава гарантує додержання прав і законних інтересів підпри­ємства.

Підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не супере­чать законодавству України.

Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства з боку державних, громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

2. Республіканські і місцеві державні та громадські органи та їх службові особи при прийнятті рішень, що стосуються підприємства, і в своїх відносинах з ним несуть відповідальність за додержання поло­жень цього Закону. Державні органи і службові особи можуть втруча­тись у діяльність підприємства тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законо­давства, або виникнення у зв’язку з цим спірних питань, підприємство має право звернутися до суду чи арбітражного суду з заявою про ви­знання такого акта недійсним.

Збитки (включаючи очікуваний і не одержаний прибуток), завдані підприємству в результаті виконання вказівок державних чи інших органів, або їх службових осіб, які порушили права підприємства, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їх слу­жбовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо під­приємства, підлягають відшкодуванню за їх рахунок. Спори про відш­кодування збитків вирішуються судом або арбітражним судом відпові­дно до їх компетенції.

Стаття 28. Правові й економічні умови господарської діяльності підприємства

1. Держава забезпечує підприємству (незалежно від форм власнос­ті) рівні правові та економічні умови господарювання.

2. Держава сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання з допомогою економічних законів і стимулів, реалізує антимонопольні заходи, забезпечує соціальну захищеність усіх трудящих.

Держава забезпечує пільгові умови підприємствам, які впроваджу­ють прогресивні технології, створюють нові робочі місця, використо­вують працю громадян, що потребують соціального захисту.

Держава стимулює розвиток малих підприємств України: надає пі­льги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фон­ди сприяння розвитку малих підприємств та інше.

Органи державного управління будують свої відносини з підприєм­ствами, використовуючи економічні методи.

Органам державного управління забороняється встановлювати будь-які види оподаткування, крім тих, що визначаються законами України про податки.

Стаття 29. Облік, і звітність

1. Підприємство здійснює оперативний та бухгалтерський облік ре­зультатів своєї роботи, веде статистичну звітність.

Порядок ведення бухгалтерського обліку та статистичної звітності визначається відповідним законодавством.

2. Забороняється вимагати подання статистичної звітності з пору­шенням встановленого законодавством порядку. Відомості, не пере­дбачені державною статистичною звітністю, підприємством можуть бути подані підприємствам, установам і організаціям на договірній основі, а судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, Антимонопольного комітету України, арбітражному суду та аудиторським організаціям - у випадках, передбачених законодавством України, на їх письмову вимогу.

(пункт 2 статті змінено згідно із Законом №2932-ХІІ від 26.01.93 р.) та (пункт 2 статті доповнено згідно із Законом №82/95-ВР від 02.03.95 р.)

3. Підприємства, що входять до складу будь-якого виду об’єднання відповідно до статті 3 цього Закону, не змінюють порядку обліку та звітності про свою діяльність.

Об’єднання здійснює бухгалтерський облік та веде статистичну зві­тність, якщо це передбачено в його статуті чи договорі, в порядку, встановленому для підприємств.

4. Річний баланс і звітність підприємств підлягає обов’язковому ау­диту, за винятком тих організацій, що повністю утримуються за раху­нок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. Обов’яз­кова аудиторська перевірка річного балансу і звітності підприємств з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят неоподатко­вуваних мінімумів проводиться один раз на три роки.

(статтю 29 доповнено пунктом 4 згідно із Законом №90/95-ВР від 14.03.95 р.)

5. Службові особи підприємств за перекручення державної звітнос­ті несуть установлену законодавством дисциплінарну, матеріальну або кримінальну відповідальність.

(пункт 4 вважати пунктом 5 згідно із Законом №90/95-ВР від 14.03.95 р.)

Стаття 30. Комерційна таємниця підприємства

1. Під комерційною таємницею підприємства маються на увазі ві­домості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, упра­влінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є держа­вною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.

2. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються керівником підприємства. Відомості, які не можуть становити комерційної таємниці, визначаються Кабіне­том Міністрів України.

3. Відповідальність за розголошення відомостей, які становлять ко­мерційну таємницю підприємства, і порядок охорони таких відомостей встановлюються законодавчими актами України.

Стаття 31. Відповідальність підприємства

1. За порушення договірних зобов’язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідаль­ність, передбачену законодавством України.

Сплата штрафів за порушення умов договору, а також відшкоду­вання завданих збитків не звільняють підприємство без згоди спожи­вача від виконання зобов’язань щодо поставок продукції, проведення робіт чи надання послуг.

2. Підприємство зобов’язане:

- охороняти навколишнє середовище від забруднення та інших шкід­ливих впливів;
- відшкодувати відповідній Раді народних депутатів збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища;
- забезпечувати безпеку виробництва, санітарно-гігієнічні норми і вимоги щодо захисту здоров’я його працівників, населення і спожива­чів продукції;
- у випадках, передбачених законодавством, підприємство зобо­в’язане сплачувати штрафи відповідним місцевим Радам народних депу­татів.

Стаття 32. Контроль за діяльністю підприємства

1. Контроль за окремими сторонами діяльності підприємства здійс­нюють державна податкова інспекція, державна контрольно-ревізійна служба, державні органи, на які покладено нагляд за безпекою вироб­ництва та праці, протипожежною та екологічною безпекою, інші орга­ни відповідно до законодавства України.

(абзац 1 статті 32 змінено згідно з Законом №3292-ХІІ від 17.06.93р.)

Органи, що контролюють окремі сторони діяльності підприємства, здійснюють повноваження в межах своєї компетенції, яка встановлює­ться законодавчими актами України. Підприємство має право не вико­нувати вимоги цих органів, якщо ці вимоги виходять за межі їх повно­важень.

2. Підприємство має право на одержання інформації про результа­ти інспектування і перевірок протягом ЗО днів від їх початку. Дії служ­бових осіб, які здійснювали інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені власником (керівником для державного) підприємства в порядку, передбаченому законодавством України.

3. Службові особи організацій та органів, що проводять перевірку підприємства, несуть відповідальність за розголошення комерційної таємниці підприємства згідно з статтею ЗО цього Закону.

4. Контроль окремих сторін діяльності об’єднання підприємств здійснюється в порядку, визначеному цією статтею.

Стаття 33. Відносини підприємства з місцевими Радами народних депутатів

1. Взаємовідносини підприємства з органами державного управлін­ня і місцевого самоврядування будуються відповідно до цього Закону, Закону України “Про місцеві Ради народних депутатів України та міс­цеве самоврядування”, інших законодавчих актів України, які встанов­люють компетенцію цих органів.

2. Підприємство має право на строго добровільній основі брати участь у формуванні позабюджетних цільових фінансових фондів республіки і місцевих Рад народних депутатів.

3. Підприємство бере участь на добровільній договірній основі в роботі по комплексному економічному і соціальному розвитку терито­рії, що проводиться місцевою Радою народних депутатів.

Підприємство зобов’язане за рішенням місцевої Ради народних де­путатів створювати за рахунок й коштів спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

Рада народних депутатів має право залучати підприємства на не­профільні роботи в разі стихійного лиха, а також на підставі постанов Кабінету Міністрів України, пов’язаних з надзвичайними ситуаціями.

4. Вилучення об’єктів соціально-культурного та побутового призна­чення, житла, збудованих за рахунок коштів підприємств, місцевими Радами народних депутатів або іншими органами без згоди власника та трудового колективу підприємства не допускається.

Частина житла, що передається підприємством місцевим Радам на­родних депутатів, встановлюється законодавчими актами України.

РОЗДІЛ VII. ЛІКВІДАЦІЯ І РЕОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА

Стаття 34. Умови ліквідації і реорганізації підприємства

1. Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у випадках, пе­редбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудово­го колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємст­ва, чи за рішенням суду або арбітражного суду. Реорганізація підпри­ємства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватись також шляхом його примусового поділу в порядку, пе­редбаченому чинним законодавством. Реорганізація підприємства, яка може призвести до екологічних, демографічних та інших негативних наслідків, що зачіпають інтереси населення території, повинна пого­джуватися з відповідною Радою народних депутатів.

(пункт статті змінено згідно із Законом №82/95-ВР від 02.03.95 р.)

2. Підприємство ліквідується також у випадках:

визнання його банкрутом;

якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства че­рез невиконання умов, встановлених законодавством, і в передбаче­ний рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності;

якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі докумен­ти і рішення про створення підприємства;

на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

3. При реорганізації і ліквідації підприємства звільнюваним праців­никам гарантується додержання їх прав та інтересів відповідно до трудового законодавства України.

4. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

5. У разі злиття підприємства з іншим підприємством усі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до підприємства, яке виникло в результаті злиття.

При приєднанні одного підприємства до іншого, до останнього пе­реходять усі майнові права та обов’язки приєднаного підприємства.

6. У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансо повідних частинах майнові права і обов’язки реорганізованого під­приємства.

При виділенні з підприємства одного або кількох нових підпри­ємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов’язки реорганізованого під­приємства.

7. При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов’язки колиш­нього підприємства.

Стаття 35. Ліквідаційна комісія

1. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або уповноваженим ним органом. За їх рішенням ліквідація може проводитись самим підприємством особі його органу управління.

Власник, суд, арбітражний суд або орган, уповноважений створю­вати підприємства, який прийняв рішення про ліквідацію підприємст­ва, встановлює порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторів, який не може бути менше двох міся­ців з моменту оголошення про ліквідацію.

У разі визнання підприємства банкрутом порядок утворення і ро­боти ліквідаційної комісії, а також умови ліквідації підприємства ви­значаються Законом України “Про банкрутство”.

(пункт статті змінено згідно із Законом №2685-ХП від 14.10.92 р.)

2. Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить лікві­дацію підприємства, вміщує в офіційній пресі за місцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію і про порядок та строк заяви кредиторами претензій. Поряд з цією публікацією ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) зобов’язана провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству і виявленню претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підпри­ємства.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наяв­не майно ліквідовуваного підприємства і розраховується з кредитора­ми, складає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота лікві­даційного   балансу   повинна   бути   підтверджена   аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих організацій, що повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

(абзац 2 пункту 2 статті 35 змінено згідно із Законом № 90/95-ВР від 14.03.95 р.)

Стаття 36. Задоволення претензій кредиторів

1. Претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства задоволь­няються з майна цього підприємства. При цьому в першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами і компенсуються витрати на відновлення природного середовища, кому завдало шкоди ліквідоване підприємство.

2. Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встанов­леного для їх заяви, задовольняються з майна підприємства, що зали­шилось після задоволення першочергових претензій, виявлених пре­тензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.

3. Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погаше­ними. Погашеними вважаються також претензії, які не визнані лікві­даційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також за умови, якщо кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не пода­дуть позови до суду або арбітражного суду про задоволення їх вимог.

4. У разі ліквідації підприємства здійснюється капіталізація почасових платежів, належних з цього підприємства, у зв’язку із заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я або із смертю громадянина.

5. У разі ліквідації підприємства вклад члена трудового колективу видається йому в грошовій формі або цінними паперами після задово­лення претензій кредиторів.

6. Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника.

7. У разі реорганізації підприємства його права і обов’язки перехо­дять до правонаступників.

Голова Верховної Ради України Л. КРАВЧУК
м. Київ
27 березня 1991 року
N 887-XII