<<< тому | зміст | вперед >>>

Бабкін О.В. Спеціальні види туризму

ДОДАТКА

Додаток 1. Принципи Глобального етичного кодексу туризму (Прийняті Генеральною асамблеєю СОТ (Сантьяго) 1 жовтня 1999 р.)
Додаток 2. Федеральний закон "Про основи туристської діяльності в Російській Федерації"
Додаток 3. Федеральний закон "Про природних лікувальних ресурсах, лікувально-оздоровчих місцевостях і курортах"
Додаток 4. Повідомлення МЗС Росії від 01.07.2000 р. Про нові правила здійснення малого (умри) і великого хаджу Королівства Саудівська Аравія (КСА)
Додаток 5. Основні положення проекту Федерального закону "Про соціальний туризм"

Додаток 1. Принципи Глобального етичного кодексу туризму
(Прийняті Генеральною асамблеєю СОТ (Сантьяго) 1 жовтня 1999 р.)

Стаття 1. Вклад туризму у взаєморозуміння і повага між народами і суспільствами

1. Розуміння і поширення загальнолюдських етичних цінностей в дусі терпимості і поваги до розмаїття релігійних, філософських і моральних переконань є одночасно основою і наслідком відповідального туризму; учасники туристського процесу і самі туристи повинні брати до уваги соціально культурні традиції і звичаї всіх народів, включаючи національні меншини і корінні народи, і визнавати їх гідність.
2. Туристську діяльність необхідно здійснювати в гармонії зі специфічними особливостями і традиціями приймаючих регіонів і країн, дотримуючись при цьому їх закони, звичаї і традиції.
3. Приймають спільноти, з одного боку, і місцеві учасники туристського процесу, з іншого боку, повинні знайомитися і проявляти повагу до туристам, які їх відвідують, отримуючи уявлення про їх спосіб життя, смаки та очікуваннях; освіта і професійна підготовка працівників сектору сприяють гостинного прийому.
4. Державні органи влади повинні забезпечувати захист туристів і відвідувачів і їх майна; вони повинні приділяти особливу увагу безпеки іноземних туристів, враховуючи їх особливу потенційну вразливість; вони сприяють прийняттю конкретних заходів по інформації, профілактики, захисту, страхування та допомоги, що відповідають їх потребам; необхідно суворо засуджувати і придушувати у відповідності зі своїм відповідним національним законодавством замаху, напади, пограбування і загрози, що стосуються туристів і працівників туристичної індустрії, а також умисне нанесення шкоди туристським об'єктам та об'єктам культурної та природної спадщини.
5. Під час подорожей туристи і відвідувачі не повинні допускати жодних злочинних діянь або дій, які можуть розглядатися як злочинні за законами відвідуваною країни, а також поведінки, яке може представлятися викликає або навіть образливим для місцевого населення і яке може завдати шкоди місцевому середовищі; туристи і відвідувачі не повинні брати участь у оборот наркотиків, зброї, старожитностей, охоронюваних видів фауни і флори, а також предметів і речовин, які небезпечні або заборонені національним законодавством.
6. Туристи і відвідувачі повинні ще до виїзду намагатися ознайомитися з характеристики країн, які вони мають намір відвідати; вони повинні усвідомлювати ризики для здоров'я і безпеки, які неминуче пов'язані з виїздами за межі свого звичайного середовища, і вести себе таким чином, щоб звести ці ризики до мінімуму.

Стаття 2. Туризм - фактор індивідуального і колективного вдосконалення

1. Туризм - діяльність, найчастіше асоціюється з відпочинком, дозвіллям, спортом і спілкуванням з культурою і природою; повинен плануватися і практикуватися як привілейований засіб індивідуального і колективного вдосконалення; коли туризм практикується з духовним розкріпаченням, він стає унікальним фактором самоосвіти, терпимості і пізнання законних відмінностей між народами і культурами та їх різноманітності.
2. У всіх видах туристичної діяльності необхідно дотримуватися рівність чоловіків і жінок; вони мають сприяти забезпеченню прав людини і особливо специфічних прав найменш захищених груп населення, особливо дітей, літніх осіб та інвалідів, етнічних меншин і корінних народів.
3. Експлуатація людини у всіх її формах, особливо сексуальної і особливо за відношенню до дітей, суперечить основним цілям туризму і є запереченням туризму і в зв'язку з цим, у відповідності з міжнародним правом, повинна енергійно переслідуватися при співпраці всіх заінтересованих держав без будь яких поступок у відповідності з національним законодавством як відвідуваних країн, так і країн походження авторів цих діянь, навіть коли вони вчиняються за кордоном.
4. Особливо корисними формами туризму, які слід заохочувати, є поїздки з релігійними, оздоровчими, освітніми цілями, а також для культурних і мовних обмінів.
5. Слід заохочувати введення в освітні програми курсу про цінності туристських обмінів, їх економічних, соціальних та культурних вигодах, а також про пов'язаних з ними ризиків.

Стаття 3. Туризм - фактор сталого розвитку

1. Всі учасники туристського процесу зобов'язані охороняти природне середовище і ресурси в цілях забезпечення здорового, поступального та сталого економічного зростання на благо рівноправного задоволення потреб і прагнень сьогоднішніх і майбутніх поколінь.
2. Центральні, регіональні та місцеві влади повинні надавати першочергове увагу і стимулювати у фінансовому плані всі ті форми розвитку туризму, які дозволяють економити рідкісні та цінні природні ресурси, особливо воду і енергію, а також в максимально можливій мірі уникати утворення відходів.
3. З метою зменшення тиску туристської діяльності на навколишнє середовище та підвищення її корисного впливу на туристську індустрію і на місцеву економіку слід сприяти більш рівномірному розподілу потоків туристів і відвідувачів у часі і просторі, особливо пов'язаних з оплачуваними відпустками і шкільними канікулами, а також сприяти згладжування сезонності.
4. Слід планувати об'єкти туристської інфраструктури і види туристської діяльності таким чином, щоб забезпечувати захист природної спадщини, яке становлять екосистеми і біологічне різноманіття, а також охороняти види дикої фауни і флори, яким загрожує зникнення; учасники туристського процесу і особливо професіонали сфери туризму повинні погоджуватися з встановленням певних обмежень і меж на діяльність, яку вони здійснюють в особливо вразливих місцях - зони пустель, полярні і високогірні райони, прибережні зони, тропічні ліси і вологі зони, які підходять для створення природних парків або охоронюваних заповідників.
5. Природний туризм і екотуризм визнаються як особливо збагачують і цінні форми туризму в силу того, що вони виявляють повагу до природної спадщини та місцевим населенню і дотримуються потенціал прийому туристських об'єктів.

Стаття 4. Туризм - сфера, яка використовує культурна спадщина людства і вносить свій вклад в його збагачення

1. Туристські ресурси є загальним надбанням людства; спільноти, на території яких вони розташовані, мають по відношенню до них особливими правами і обов'язками.
2. Туристська політика і діяльність здійснюються на основі поваги художнього, археологічної та культурної спадщини з метою його захисту і збереження для майбутніх поколінь; особливу увагу при цьому приділяється охороні і піклування про пам'ятки, святилищах і музеях, які повинні бути широко відкриті для відвідування туристами; слід заохочувати доступ публіки до культурних цінностей та пам'ятників, що знаходяться в приватному володінні, при повазі прав їх власників, а також в будівлі релігійного характеру, без шкоди для культових потреб.
3. Фінансові кошти, одержувані завдяки відвідинам об'єктів і пам'яток культури, слід хоча б частково використовувати для підтримання, охорони, поліпшення та реставрації цієї спадщини.
4. Туристську діяльність слід планувати таким чином, щоб забезпечити збереження і процвітання традиційних ремесел, культури і фольклору, а не вести до їх стандартизації та збіднення.

Стаття 5. Туризм - діяльність, вигідна для приймаючих країн і співтовариств

1. Місцеве населення має залучатися до туристської діяльності і брати участь на рівноправній основі в отриманні утворюються економічних, соціальних і культурних вигод, особливо у формі прямого та опосередкованого створення в внаслідок цієї діяльності робочих місць.
2. Туристська політика повинна проводитися таким чином, щоб вона сприяла підвищенню життєвого рівня населення відвідуваних районів і відповідала їх потребам; при містобудівному й архітектурному плануванні і експлуатації туристських центрів і засобів розміщення необхідно передбачати їх максимальну інтеграцію в місцеву соціально економічне середовище; при рівних умовах у першу чергу слід вишукувати можливість найму місцевої робочої сили.
3. Необхідно приділяти особливу увагу специфічним проблемам прибережних зон і острівних територій, а також вразливим сільським і гірських районів, для яких туризм часто є однією з рідкісних можливостей розвитку в умовах занепаду традиційних видів економічної діяльності.
4. Професіонали сфери туризму, особливо інвестори, повинні в рамках правил, встановлених державними властями, проводити дослідження впливу своїх проектів розвитку на навколишнє середовище і природу; вони також повинні з максимальної транспарентністю і об'єктивністю надавати інформацію про своїх майбутніх програмах і їх можливі наслідки та сприяти діалогу з зацікавленим населенням щодо їх змісту.

Стаття 6. Обов'язки учасників туристського процесу

1. Професіонали сфери туризму зобов'язані надавати туристам об'єктивні правдиві відомості про місця призначення і про умови поїздки, прийому і перебування; вони повинні забезпечувати ясність положень договорів, пропонованих їх клієнтам, як у плані характеру, ціни та якості послуг, які вони зобов'язуються надати, так і в плані фінансових зобов'язань у разі одностороннього порушення договірних зобов'язань з їх боку.
2. Професіонали сфери туризму в тій мірі, в якій це від них залежить, спільно з державними властями повинні дбати про безпеку, запобігання нещасних випадків, охорони здоров'я та гігієни харчування осіб, звертаються за послугами; вони повинні забезпечувати належні системи страхування і допомоги; брати зобов'язання звітувати згідно з умовами, передбаченими в їх національному законодавстві, та надавати справедливу компенсацію за невиконання своїх договірних зобов'язань.
3. Професіонали сфери туризму в тій мірі, в яких це від них залежить, повинні сприяти культурному і духовному вдосконаленню туристів і дозволяти їм відправляти в ході поїздок свої релігійні потреби.
4. Влади держав, що направляють і приймають туристів, в контакті з зацікавленими професіоналами сфери туризму та їх асоціаціями повинні забезпечувати прийняття та дотримання туристськими компаніями вищевказаних правил і зобов'язань по репатріації туристів в разі неспроможності компаній, організували їх поїздки.
5. Уряди мають право і несуть обов'язок, особливо у кризових ситуаціях, інформувати своїх громадян про складних умовах і навіть небезпеки, з якими вони можуть зіткнутися при поїздках за кордон; однак вони повинні повідомляти такі відомості, не завдаючи невиправданого або перебільшеного шкоди туристської індустрії приймаючих країн та інтересам компаній у своїх країнах; зміст таких можливих попереджень повинна попередньо обговорюватися з владою приймаючих країн та зацікавленими професіоналами; вироблені рекомендації повинні строго відповідати серйозності сформованих ситуацій та обмежуватися тими географічними зонами, в яких підтверджені проблеми з безпекою; ці сигнали повинні пом'якшувати або скасовувати, як тільки відновлюється нормальне положення.
6. Преса, особливо спеціалізована туристська преса, інші засоби масової інформації, включаючи сучасні засоби електронного зв'язку, повинні забезпечувати правдиву і збалансовану інформацію про події та ситуації, які можуть вплинути на відвідуваність туристами; вони також повинні забезпечувати споживачів туристських послуг точними і надійними відомостями; з цією метою також розробляються і застосовуються нові інформаційні технології; при цьому преса і інші засоби масової інформації не повинні жодним чином сприяти секс туризму.

Стаття 7. Право на туризм

1. Можливість безпосередньо і особисто відкривати для себе і насолоджуватися пам'ятками нашої планети являє собою право, яким в рівній мірі володіють всі жителі Землі; все більш активну участь у внутрішньому і міжнародному туризмі має розглядатися як одне з найкращих можливих проявів збільшення вільного часу, і цьому явищу не можна чинити ніяких перешкод.
2. Загальне право на туризм є наслідком права на відпочинок і рекреацію, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки, що гарантується статтею 24 Загальної декларації прав людини та в статті 7.d Міжнародного пакту про економічні, соціальних і культурних правах.
3. Необхідно стимулювати і розвивати за підтримки державних органів влади соціальний туризм і особливо колективний туризм, який сприяє широкому доступу до відпочинку, поїздок і відпусток.
4. Слід заохочувати і сприяти розвитку сімейного, молодіжного та студентського туризму, а також туризму для осіб похилого віку та інвалідів.

Стаття 8. Свобода туристських подорожей

1. Відповідно до статті 13 Загальної декларації прав людини туристи і відвідувачі мають, з урахуванням міжнародного права і національних законодавств, свободою пересування по території своїх країн, а також з однієї держави в іншу; вони повинні мати можливість доступу в зони транзиту і перебування, а також на туристичні і культурні об'єкти, не піддаючись надмірним формальностей або дискримінації.
2. Туристи і відвідувачі повинні мати доступ до всіх наявних форм внутрішніх і зовнішніх комунікацій; вони повинні мати оперативний і безперешкодний доступ до місцевого адміністративного, юридичного та медичного обслуговування; відповідно з діючими дипломатичними конвенціями вони повинні мати можливість вільно звертатися до консульських владі країн походження.
3. Туристи і відвідувачі повинні користуватися тими ж правами, що і громадяни відвідуваною країни, в плані конфіденційності належать до них особистих даних і дані, особливо що стосується даних, що зберігається електронним способом.
4. Адміністративні формальності перетину кордонів, які введені державами або випливають з міжнародних угод, як, наприклад, візові, санітарні та митні формальності, повинні у міру можливості адаптуватися таким чином, щоб сприяти свободі подорожей і максимального доступу числа людей до міжнародного туризму; слід заохочувати угоди між групами країн, спрямовані на гармонізацію та спрощення цих формальностей; поступово скасовувати або коректувати спеціальні податки і збори, що обтяжують туристичну індустрію і завдають шкоди її конкурентоспроможності.
5. Відвідувачі повинні мати можливість купувати, відповідно до економічним становищем країни, з якої вони виїжджають, суми у вільно конвертованій валюті, необхідні для їх поїздок.

Стаття 9. Права працівників і підприємців туристської індустрії

1. Основні вдачі найманих і самодіяльних працівників туристської індустрії і суміжних галузей необхідно гарантувати під контролем адміністрацій як держав їх походження, так і приймаючих країн з урахуванням специфічних обмежень, пов'язаних, зокрема, з сезонним характером їх діяльності, глобальним масштабом туристської індустрії і гнучкості, яка вимагається від них зв'язку з характером їх роботи.
2. Наймані і самодіяльні працівники сфери туризму і суміжних галузей мають право і зобов'язані проходити належне початкове навчання та постійно підвищувати свою кваліфікацію; вони повинні мати гідне соціальне забезпечення; максимально підвищувати надійність їх зайнятості; для сезонних працівників сектору має бути запропонований особливий статус, особливо в плані їх соціального захисту.
3. Всі фізичні та юридичні особи, що володіють необхідними здібностями і кваліфікацією, повинні мати право займатися професійною діяльністю галузі туризму в рамках чинних національних законодавств; підприємці та інвестори, особливо представляють малі та середні підприємства, повинні мати вільний доступ до туристського сектору з мінімальними юридичними та адміністративними обмеженнями.
4. Обміни досвідом, пропоновані управлінським кадрам і працівникам з різних країн як найманим, так і самодіяльним, сприяють вдосконаленню світової індустрії туризму; їм слід максимально сприяти з урахуванням національних законодавств і застосовних міжнародних конвенцій.
5. Багатонаціональні компанії туристської індустрії, які є незамінним фактором солідарності у справі розвитку і динамічного зростання міжнародних обмінів, не повинні зловживати домінуючим становищем, яке вони займають; вони повинні уникати свого перетворення в кошти штучного нав'язування приймаючим спільнот соціально культурних моделей; в обмін на свободу інвестувати і торгувати, яку слід повністю визнати, вони повинні брати участь у місцевому розвитку, не допускаючи зменшення внесеного ними внеску в економіки, в яких вони діють, внаслідок надмірної репатріації своїх прибутків або стимулювання імпорту.
6. Партнерство та встановлення збалансованих відносин між підприємствами направляючих і приймаючих країн сприяють стійкому розвитку туризму і справедливого розподілу вигод, що утворюються в результаті його росту.

Стаття 10. Реалізації принципів Глобального етичного кодексу туризму

1. Державні і приватні учасники туристського процесу повинні співпрацювати у справі реалізації цих принципів і повинні контролювати їх ефективне застосування.
2. Учасники туристського процесу повинні визнати роль, яку відіграють міжнародні організації, в першу чергу Всесвітня туристська організація, і неурядові організації, які займаються питаннями просування і розвитку туризму, захисту прав людини і охорони навколишнього середовища і здоров'я, з урахуванням дотримання основних принципів міжнародного права.
3. Ті ж учасники туристського процесу повинні проявляти намір передавати з метою примирення всі спірні питання, пов'язані із застосуванням або тлумаченням Глобального етичного кодексу туризму, неупередженого третій органу, іменованому Всесвітній комітет з етики туризму.

<<< тому | зміст | вперед >>>