Методика дослідження стану та проблем розвитку національного туристичного ринку

За таких умов особливо актуальним є алгоритм розробки, обґрунтування та прийняття управлінських рішень, удосконалення методів організаційного та фінансово-ресурсного забезпечення розвитку туризму як на макро-, так і на мікрорівні. Активізація діяльності туристичних підприємств має ґрунтуватися на розширенні можливостей регіонального управління інвестиційними процесами та поєднанні ефективного державного регулювання економіки з ринковою саморегуляцією.

Також заходами щодо вирішення проблем туристичного бізнесу України та запобігання їхньому загостренню в умовах економічної кризи можуть бути:

- вдосконалення нормативно-правової бази туристичної та курортно-рекреаційної галузі;
- створення стратегії розвитку курортів;
- створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвитоктуристичної та курортно-рекреаційної інфраструктури;
- створення належних умов для розвитку іноземного та внутрішнього туризму, зокрема через розвиток окремих туристичних центрів;
- сприяння розвитку готельного бізнесу, підвищення якості послуг, що надаються;
- належний облік туристичних ресурсів України, забезпечення їх раціонального використання та охорони;
- дослідження туристичного ринку, підготовка і поширення інформації про туристичні можливості України;
- представлення країни у міжнародних туристських організаціях і на міжнародних туристичних заходах;
- забезпечення стимулювання розвитку туризму в економічно депресивних регіонах, сприяння створенню робочих місць у туристичній сфері;
- забезпечення створення безпечних умов для туристичних подорожей та ін.

Водночас головним завданням у сучасних кризових умовах є розробка дієвої стратегії розвитку галузі. На нашу думку, така стратегія має насамперед охоплювати заходи з підвищення туристичної привабливості України як регіону з потужним природним та історико-культурним туристичним потенціалом, але неефективною політикою державного регулювання, інформаційного та інвестиційного забезпечення, що визначає невідповідність міжнародним стандартам існуючої інфраструктури туризму і відсутність попиту на національний туристичний продукт.

2. Оцінка туристсько-рекреаційних ресурсів України може проводитися як загалом по країні, так і окремо за регіонами, тобто має визначатися потенціал рекреаційної привабливості території. На особливу увагу заслуговує методика оцінки потенціалу рекреаційної привабливості території, запропонована О. І. Артеменко [11]. Потенціал рекреаційної привабливості території A(t), де t-час, залежить від доступних видів відпочинку, а також наявної туристичної інфраструктури. Потенціал рекреаційної привабливості території вимірюється від 0 до 5 за такою шкалою:

A(t) < 1 - дуже низький;
1 < A(t) < 2 - низький;
2 < A(t) < 3 - середній;
3 < A(t) < 4 - високий;
A(t) > 4 - дуже високий.

Оцінка потенціалу рекреаційної привабливості території здійснюється за формулою:

A(t) = f(H, F, E, T, P(t))   (1)

де H - рівень забезпечення території засобами розміщення;
F - рівень забезпечення території закладами громадського харчування;
E - забезпеченість території спортивними та розважальними закладами;
T - рівень транспортної інфраструктури;
P(t) - сезонна атрактивність цієї території.

Розрахунок потенціалу рекреаційної привабливості території виконується з допомогою ієрархічної системи нечіткої логіки [16], яка використовує алгоритм Сугено [3]. Рівень забезпечення території засобами розміщення H залежить від кількості місць для тимчасового проживання в готелях, а також від наявних місць у санаторно-курортних та оздоровчих закладах.

Забезпечення території закладами громадського харчування F оцінюється як низьке, достатнє та високе. Цей показникзалежить від: кількості місць у ресторанах та інших закладах харчування з обслуговуванням офіціантами, кількості місць у закладах громадського харчування з самообслуговуванням.

Забезпеченість території спортивними та розважальними закладами Е також оцінюється з допомогою системи нечіткої логіки, яка містить дві вхідних лінгвістичних змінних: кількість спортивних об'єктів на 1000 мешканців; кількість розважальних закладів (дискотеки, кінотеатри тощо) на 1000 мешканців. Рівень транспортної інфраструктури 7 залежить від забезпечення території засобами наземного та повітряного сполучення.

Сезонна рекреаційна привабливість території P(t), де t - час, визначається видами відпочинку та рекреації, які можна організувати та здійснювати на цій території. Відпочинок і рекреація відповідно залежать від кліматичних, географічних умов, історико-культурної спадщини та діяльності людини. Показник рекреаційної привабливості території залежить від 17 вхідних параметрів, які подано у вигляді нечітких лінгвістичних змінних:

х1 - плавання;
х2 - сплав на рафтах, байдарках та ін.;
х3 - риболовля;
х4 -катання на човнах, катамаранах тощо;
х5 - тип водойми;
х6=x12 - якість під'їзних шляхів;
х7 - підготовленість території для відпочинку;
x8 - висота схилу;
x9 - довжина схилу;
x10 - експозиція схилу;
x11 - крутизна схилу;
х13 - проведення пікніків;
х14 - збір ягід, грибів та іншого;
х15 - інші розваги на природі (наприклад, катання на конях, велосипедах тощо);
х16 - географічні координати історико-культурних пам'яток та інших цікавих для туристів місць регіону;
х17 - рейтингові оцінки значущості вказаних вище об'єктів, що визначають експерти.

У цьому дослідженні системи нечіткої логіки, які визначають показник P(t), введено до ієрархічної системи обчислення потенціалу рекреаційної привабливості території [11] (рис. 2).

Рис. 2. Модель оцінки потенціалу рекреаційної привабливості території

Комплексний аналіз рівня розвитку національного ринку туристичних послуг має за мету визначення стану внутрішнього ринку, його збалансованості відносно попиту/ пропозиції та комплексно-пропорційного розвитку національної індустрії туризму, місця на регіональних ринках різного рівня. Визначення місця на ринках вищих рівнів є оцінкою зовнішньоекономічної функції туризму. Певною мірою його характеризує туристсько-географічне положення, оскільки інтенсивність зв'язків наявна за відповідних умов розвитку всієї індустрії туризму.

Споживання туристичних послуг є реалізованим попитом, що задоволений суб'єктами туристичного ринку. Визначення напрямків розвитку турринку передбачає комплексну оцінку ринку споживачів, зокрема, загальної потреби в послугах туризму, рівня задоволення, структури попиту та структури задоволення цього попиту, його видової та територіальної диференціації, що відображає місцеві умови споживання. Окрім розглянутих глобальних чинників, що впливають на зазначені показники, існує безліч інших обмежень, які є похідними від цих чинників і які також негативно впливають на виробничу активність підприємств туріндустрії та перешкоджають підвищенню ефективності їхнього функціонування. Ці обмеження можна класифікувати таким чином:

- обмеження в туристському попиті: будь-яка організація бізнесу, що пропонує свої товари і послуги туристам, обмежена в своїй виробничій активності із задоволення попиту клієнтів, оскільки цей попит пов'язаний з економічними можливостями туристів у покупці товарів;
- обмеження в туристичній пропозиції пов'язані з наявністю необхідних туристичних ресурсів. Серед всіх ресурсів найбільш важливими є природні ресурси. Це можна побачити при дослідженні географічного розподілу туристичних напрямів (дестинацій) загалом. Очевидно, що одні туристичні дестинації є більш привабливими для туристів, ніжінші;
- обмеження, що стосуються екології, пов'язані із забрудненням довкілля. Це відноситься до певних туристичних напрямів, в яких збирається багато туристів, що завдають шкоди навколишньому середовищу (розбивають кемпінги в заборонених місцях, розводять вогнища, залишають сміття і т. ін.) У зв'язку з цим на відвідини певної дестинації може бути введене обмеження;
- обмеження в часі: вільний час, який має у розпорядженні кожен турист, автоматично створює певні обмеження щодо того, що він може робити. Порівняно короткий період туристської активності негативно впливає на виробничу активність туристської компанії і, отже, знижує можливість збільшення прибутку. Це також негативно діє на обсяг туристичного обороту, що отримується державою від природних ресурсів країни;
- юридичні обмеження: існує кілька типів юридичних обмежень, що впливають на туризм. До цих обмежень належать, наприклад, закони щодо захисту довкілля, будівництва, закони, що визначають різні зони розвитку туризму, і т. ін.;
- обмеження через відсутність знань: багато видів діяльності в туризмі обмежено через недостатні специфічні знання підприємців у сфері туризму. Вони відповідно неохоче йдуть на ризик у тій сфері, яка їм незнайома. Така сама ситуація виникає в діяльності держави відносно туризму, коли необхідно вирішити ту або іншу проблему, а знань в осіб, що приймають рішення, недостатньо.

Обмеження через нестачу ресурсів існують не лише щодо природних ресурсів, а й ресурсів, на яких заснована діяльність туристської індустрії. До подібних ресурсів відносяться, наприклад, грошовий капітал, спеціалізований персонал, готелі, ресторани, транспорт і т. ін. Обмеженість подібних ресурсів знижує можливість задоволення потреб і побажань туристів.

Отже, крім вищеперелічених чинників, існує безліч менш значних обмежень. Необ-хідно підкреслити, що різні лімітуючі чинники можуть поєднуватися між собою і створювати нові комплекси обмежень в економіці туризму.

При аналізі національного ринку туристичних послуг використовується повний набір показників: натуральні (кількість туристів), вартісні (надходження від туризму), трудові (кількість зайнятих) та локалізаційні (кількість і потужності обслуговуючих підприємств). Ці показники можуть аналізуватися в абсолютних величинах, коли потрібно визначити поширення, тенденції розвитку, або у відносних, коли необхідно визначити навантаження чи провести порівняльний територіальний аналіз. При цьому, натуральні, вартісні та трудові показники можна розглядати як інтегральні, що характеризують національний ринок загалом, а локалізаційні показники є частковими і характеризують, перш за все, розвиток мережі індустрії туризму.

Таким чином, комплексний аналіз національного туристичного ринку дає змогу:

а) визначити обсяг, структуру, видову та територіальну диференціацію попиту;
б) визначити обсяг, структуру, галузеву та територіальну диференціацію пропозиції;
в) визначити рівень розвитку індустрії туризму та рівень задоволення потреб населення в послугах туризму;
г) оцінити співвідношення попиту та пропозиції на ринках внутрішнього та міжнародного туризму, видових (ринках різних видів і форм туризму, класів обслуговування, ринку послуг гостинності, транспорту, екскурсійних та дозвіллєвих) і територіальних субринках (місцевих ринках різного масштабу тощо);
д) виявити наявні диспропорції [10].

3. Оцінка інтенсивності туристичного процесу, що відбувається у країні, а також визначення напрямків розвитку турринку та стимулювання ринкової діяльності є завершальним конструктивним етапом дослідження, який логічно випливає з проведених досліджень і повинен бути покладений в основу розробки та проведення туристичної політики в країні та її туристичних регіонах.

Два кризисні роки певним чином змінили переваги українських туристів, частково переорієнтувавши їх всередину країни. Світова фінансова криза суттєво вплинула на доходи громадян і змусила їх економити кошти. Відбулося різке зростання темпів зміни кількості виїжджаючих з країни туристів у 2008 р. (в 3,8 разу) і зниження темпів зміни кількості громадян, які виїжджали за кордон, у 2009 р. на 30%. Це означає, що загалом за 2009 р. гривневі обороти туристичних підприємств зменшилися на 30%, тому сьогодні туроператори намагаються оптимізувати витрати і вирівняти ринок. Також у 2009 р. темпи зниження кількості осіб, охоплених внутрішнім туризмом, зросли на 33,3% (табл. 2).

Щодо в'їзного туризму, то кількість іноземних громадян, які відвідали Україну і яких обслуговували туроператори, скоротилася на 20% у 2009 р. порівняно з 2008 р. Слід зазначити, що, за даними адміністрації Держприкордонслужби, загалом у 2009 р. Україну відвідали 20,8 млн. осіб, з яких 1,35 млн. осіб в'їхали в Україну з метою туризму [13].

Таблиця 2.