| зміст | передмова | розділ 1 | розділ 2 | розділ 3 | розділ 4 | розділ 5 | розділ 6 | розділ 7 | розділ 8 | додатки |

Петранівський В.Л., Рутинський М.Й. Туристичне краєзнавство

Розділ 8. МУЗЕЇ ЯК ОБ'ЄКТИ КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

8.1. Музеї - державні та громадські установи, що займаються краєзнавчо-освітньою діяльністю

Щоденно десятки тисяч громадян України, іноземні туристи, прагнучи збагатити свої знання, зустрітися з прекрасним, відвідують музеї. Музеї дають змогу побувати в давньому минулому, побачити сьогодення людства, його здобутки і навіть заглянути у майбутнє. У музеях України дбайливо зібрано і зберігається все, що нам, українцям, дороге, що є гордістю нашого народу, і це закономірно: адже не вартий майбутнього той народ, який не цінує свого минулого.

Термін "музей" в перекладі з грецької мови означає місце, присвячене музам, дочкам богині пам'яті Мнемозіти. Вважаючи їх покровительками науки і мистецтва, греки будували на їхню честь храми, які називали музейонами. Саме звідси й походить термін "музей".

У наш час зміст поняття "музей" змінився і розширився.

Закон України "Про музеї і музейну справу" від 29.06.1995 р. № 249/95-ВР регулює суспільні відносини в галузі музейної справи.

"Музеї - це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини".

Основними напрямами музейної справи є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, па-м'яткоохоронна робота.

Музейна справа - це спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури [15].

Функції музею доволі складні, а форми діяльності різноманітні. Музеї мають багато особливостей і специфічних рис, які зумовлюють їхні наукові, культурно-освітні функції і зближують з відповідними закладами.

Найголовніша особливість музеїв полягає в тому, що вони збирають, вивчають та експонують першоджерела або оригінали, тобто пам'ятки, які безпосередньо пов'язані з розвитком природи, життям людського суспільства. За цією особливістю музеї близькі до науково-дослідних установ, які також вивчають (у своїх аспектах) першоджерела.

Друга особливість музеїв полягає в тому, що вони працюють над дуже різнорідними першоджерелами - використовують геологічні, палеонтологічні, зоологічні, антропологічні та інші природничі колекції, пам'ятки матеріальної культури (знаряддя праці, інструменти, ремісничі вироби, зброю, побутові речі тощо), пам'ятки духовної культури (твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва тощо), а також рукописні та друковані документи, книги. Види і форми першоджерел надзвичайно різноманітні, кількість їх величезна.

Третьою особливістю музеїв є те, що вони використовують свої фонди для популяризації першоджерел - показу їх в експозиційних залах, на спеціальних виставках, за допомогою екскурсій, лекцій або інших видів інформування.

Специфіка музеїв виявляється також у тому, що в їхній діяльності науково-дослідні й освітні функції тісно поєднуються. Збираючи першоджерела, створюючи таким чином джерельну базу для наукових досліджень і проводячи власні дослідження, музеї водночас займаються широкою популяризаторською діяльністю.

Науково-дослідна робота є основою діяльності музеїв, кожного виду зокрема. Організація всієї діяльності музеїв на науковій основі - головне досягнення музеєзнавства.

Завданнями наукової роботи музеїв є:

- глибоке вивчення історії краю, міста чи села;
- дослідження музейних колекцій та їх наукова обробка;
- опрацювання окремих тем, пов'язаних з експозицією музею;
- розробка експозицій (складання тематичних структур та тематико-експозиційних планів);
- розробка питань методики і техніки музейної справи.

Уся науково-дослідна робота в музеях здійснюється за певним планом, який затверджує вчена рада музею. Наукова робота в музеях на сучасному етапі здійснюється: за допомогою розвідок на місці подій; експедицій; за допомогою архівних досліджень; вивчення матеріалів у бібліотеках, науково-дослідних інститутах, культурно-освітніх установах та закладах. Результати науково-дослідної роботи працівники музеїв оформляють у вигляді нових виставок, розділів експозицій, каталогів, методичних розробок екскурсій, наукового опису цінних експонатів, а також статей та монографій, буклетів, наукових праць тощо.

Розвиток культурно-освітньої роботи музеїв України сприяв виникненню її різноманітних форм і видів. Найбільш поширеними з них є: екскурсії, лекції, систематичні зустрічі з відвідувачами, тематичні вечори й конференції, робота пересувних музеїв, зустрічі з видатними людьми, тематичні виставки, дні відчинених дверей тощо.

Екскурсійна робота - це основний вид культурно-освітньої діяльності музеїв. Найбільш поширеними є оглядові екскурсії.

Історія розвитку музеїв, теорія та методика музейної роботи становлять предмет дослідження особливої науки - музеєзнавства.

Музеєзнавство вивчає історію та закономірності розвитку музеїв, їх внутрішню організацію, систему наукового комплектування музейних фондів, документування й зберігання колекцій, а також опрацювання методики побудови музейних експозицій, виставок, різних видів і форм науково-освітньої діяльності музеїв.

Музеєзнавство - порівняно молода історична дисципліна. В Україні воно виникло в другій половині XIX ст.

8.2. Роль музеїв у розвитку суспільства

Попередниками сучасних музеїв в Україні більшість учених вважають колекції книг, картин, художніх виробів тощо, які зберігалися в храмах ще в часи Київської Русі: Десятинній церкві, Софійському соборі, Києво-Печерському монастирі та ін. У XVII-XVIII ст. великі приватні збірки художніх творів знаходились у феодальних замках та династичних маєтках (Я. Со-бєського у Жовкві, Синявських у Бережанському замку, Виш-невецьких у замку в Вишнівці, галерея Сапег у Кодні, К. Розу-мовського у Батурині тощо).

Власне музеї в Україні почали виникати в першій половині XIX ст. У цей час було відкрито кілька музеїв різних профілів, у тому числі Миколаївський (1806 p.), Феодосіївський (1811 p.), Одеський (1825 p.), Керченський (1826 p.), Музей старожитно-стей Катеринославської губернії (1849 p.). Основні фонди цих музеїв становили матеріали археологічних розкопок.

У першій половині XIX ст. в Україні виникають університетські музеї. У 1807 р. при Харківському університеті завдяки зусиллям громадського діяча В. Н. Каразіна відкрито кілька музеїв - Археологічний, Зоологічний, Мінералогічний, Музей образотворчих мистецтв. У 1834-1837 pp. при Київському університеті завдяки його першому ректорові М. О. Максимовичу також було створено музеї: Старожитностей, Нумізматичний, Образотворчих мистецтв, Зоологічний та ін.

Більш інтенсивно розвивається музейна справа в Україні у другій половині XIX ст. - на початку XX ст. У цей час було відкрито ряд історичних та природничих музеїв: Херсонський музей старожитностей (1890 р.), Херсонський археологічний музей (1893 p.), Львівський історичний музей (1893 р.), у Чернігові - музей Архівної комісії (1897 р.) та музей українських старожитностей В. В. Тарнавського (1902 p.). Серед інших українських музеїв одним з найбільших був Полтавський природничий музей (1891 р.). У Севастополі у 1869 р. відкрито музей Чорноморського флоту, в 1905 р. - музей героїчної оборони і визволення міста.

На базі приватних колекцій творів мистецтва в Україні в кінці XIX - на початку XX ст. було організовано ряд художніх музеїв: у Харкові - перший в Україні міський художній музей (1886 p.), у Києві - Міський музей старовини і мистецтв (1899 p.), в Одесі - Міський музей красних мистецтв (1899 р.), в Феодосії - картинну галерею творів І. К. Айвазовського, ним засновану. Художні галереї були відкриті й у Миколаєві, Катеринославі.

На західноукраїнських землях великим музейним центром був Львів. У Львові в 1874 р. відкрито Міський промисловий музей, у 1887 р. - Музей Ставропійського інституту; в 1895 р. - Етнографічний музей Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка; у 1904 р. - Археологічний музей "Народного дому", У 1907 р. - Народний музей (тепер Львівська картинна галерея) та ін. У 1912 р. закладено Тернопільський краєзнавчий музей.

На початку XX ст. в Україні створюється кілька меморіальних музеїв. Так, у 1904 р. в Ялті відкрито меморіальний музей А. П. Чехова. До 1917 р. в Україні не було жодного меморіального музею, присвяченого Т. Г. Шевченку, І. Я. Франку, Лесі Українці або іншим діячам української культури.

Великі приватні музейні колекції мали В. В. Тарнавський, Б. І. та В. Н. Ханенки, В. А. Щавинський, П. П. Потоцький та ін. Всього в Україні до 1917 р. було 35 музеїв. Вони належали різним відомствам, установам та приватним особам.

Щодо теорії музейної справи, то вона перебувала ще в зародковому стані.

Після 1917 р. в умовах політики українізації, відносного підвищення уваги уряду до проблем освіти, охорони пам'яток музейного будівництва, масового краєзнавчого руху і широкої аматорської ініціативи зі створення музейних осередків на місцях спостерігалося значне зростання музейної мережі.

Перша Всеукраїнська краєзнавча конференція, що відбулася в 1925 р. в Харкові, націлювала місцеві музеї як низові краєзнавчі осередки на всебічне вивчення минулого та сучасного краю.

Музей-кабінет антропології та етнографії імені Ф. К. Вовка разом з іншими академічними установами Історичної секції ВУАН став науково-організаційним та координаційним центром краєзнавства в Україні. Музей-кабінет поступово розгорнув дослідження в галузі етнографії, археології, антропології.

Визначними організаторами музейної справи в цей час в Україні були М. Ф. Біляшівський, Ф. І. Шміт, Д. М. Щербаків-ський, М. О. Макаренко, У. Л. Ернст, К. В. Мощенко, В. Г. Кравченко, П. П. Постоев, М. Я. Рудницький, С. А. Тарапуніенко, Д. І. Яворницький, П. А. Туткрвський, Ю. Й. Сочинський, С. С. Дложевський, М. Ботенко тощо.

Влітку 1919 р. в Україні було створено нові музеї - Черкаський, Вінницький, Нікопольський, Уманський та ін. У 1919 р. відкрито Картинну галерею в Полтаві; в 1920 р. засновано Одеський державний художній музей, в 1922 р. - Київську картинну галерею. Збільшилася кількість історичних і художніх музеїв.

Першими історико-культурними заповідниками було оголошено стародавнє місто Ольвія разом з некрополем на Микола-ївщині (1924 р.) і Києво-Печерську лавру (1926 p.).

У 1920-1930-х pp. в Україні засновано перші літературно-меморіальні музеї. Серед них - Музей-заповідник на могилі Т. Г. Шевченка в Каневі (1926 p.), Музей-заповідник М. В. Гоголя у Великих Сорочинцях (1928 p.), Музей В. Г. Короленка у Полтаві (1928 р.).

У 1920-1930-х pp. зростає увага до теорії і методики музейної справи. Діяльність музеїв урізноманітнюється й активізується; постійно вводиться в практику музейної справи культурно-освітня діяльність. Велике значення для розвитку музейної справи в цей період мав перший Музейний з'їзд (1930 p., Москва). На з'їзді обговорювалися питання побудови екскурсій, організації різних виявів музейної роботи. Широкого розмаху набула науково-дослідна робота музеїв. Слід відзначити видання щоденних збірників, програм, методичних розробок, каталогів і путівників.

У роки Другої світової війни (1939-1945 рр.) фашистами було зруйновано і розграбовано десятки музеїв України. Особливо потерпіли історичні та художні музеї. У повоєнні роки відбудовано зруйновані музеї, частково повернуто вивезені колекції, зібрано нові експонати, створено нові експозиції. Станом на 1950 р. в Україні працювало 137 музеїв.

У повоєнні роки створено також нові історичні, краєзнавчі, художні, літературно-меморіальні музеї. Серед літературно-меморіальних: Музей Ю. А. Федьковича у Чернівцях (1945 p.), Музей І. П. Котляревського в Полтаві (1952 p.), Музеї Т. Г. Шевченка (1962 p.), М. Т. Рильського (1960 p.), музей І. Франка в На-гуєвичах (1946 р.), Музей-садиба Лесі Українки в Колодяжно-му на Волині (1949 p.). Серед художніх музеїв - Закарпатська картинна галерея в Ужгороді (1948 p.), Державний музей Українського декоративного мистецтва у Києві (1954 p.), Донецький художній музей (1960 р.) тощо.

У 1960-1990-ті pp. великого поширення набули народні музеї, які створювалися з ініціативи Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, окремих наукових установ чи науковців, ентузіастів-аматорів і працювали на громадських засадах.
"На початок 1986 р. в Україні налічувалось 7924 громадські музеї, 396 з них здобули почесне звання "народний". З 470 райцентрів 387 мали краєзнавчі громадські музеї. В Громадських музеях України - близько 2200 тис. оригінальних експонатів..." , - писав П. Т. Тронько у своїй праці "Історичне краєзнавство в Українській РСР".

Створення нових музеїв - як державних, так і народних - триває в умовах існування незалежної Української держави. Вперше в історії українського музейництва було правдиво висвітлено національно-визвольні змагання українського народу за свою державність у 1914-1945 pp., державотворчу діяльність ЗУНРу, видання товариств "Просвіта", "Рідна школа", "НТШ", відомості про Організацію Українських Націоналістів, події 1939-1941 pp. на західноукраїнських землях, про діяльність Української Повстанської Армії, голодомор в Україні 1933 p., геноцид під час сталінських репресій тощо.

Нині Україні вкрай потрібні музеї нового типу - історико анімаційні скансени, які б репрезентували світові понад п'яти тисячолітню історико-культурну спадщину нашої країни.

Козацькі скансени в Україні вже є (Національний заповідник "Хортиця"), їх розвиток триватиме й надалі (скажімо, в одній лише Донецькій області зусиллями Донського козацтва розроблені проекти двох подібних скансенів - Музею козацького побуту під відкритим небом на Савур-могилі та меморіального комплексу "Козацька пристань" в Райгородку).

Що ж до попередніх історичних епох формування українського етносу, проблема їх адекватної туристичної репрезентації стоїть набагато гостріше.

Нині українська громадськість впритул наблизилася до усвідомлення необхідності початку реалізації проекту історичної реконструкції трипільського протоміста на Київщині біля Ржи-щева (чи деінде). Над цим проектом плідно працюють як археологи Інституту археології НАН України, так і активісти громадської організації. Зазначимо, що за умови втілення цього проекту у життя й активного інформаційно-рекламного просування нового турпродукту, Трипільське протомісто-скансен одразу стане наймасовішим об'єктом туристичного інтересу України, особливо серед школярів та студентської молоді.

Існує потреба в організації" Скіфського скансена, що репрезентуватиме яскраву сторінку історії нашої країни. Оптимальним чином для цієї потреби може підійти частина території Більського городища на Ворсклі - найбільшого міста Європи першої половини І тис. до н. е., довжина валів якого сягає 35 км, а висота перевищує 10-12 м. Діяльність подібного скансена слід розвивати в руслі пропагування активного кінного туризму й анімаційних фестивалів за участю членів українських клубів історичного фехтування.

І зрештою, якщо Україна є "дитям" найбільшої середньовічної держави Європи - Київської Русі - існує потреба належним чином знайомити й репрезентувати нашу давньоруську спадщину як іноземним, так і українським туристам.

На наше переконання, доцільно організувати щонайменше два давньоруські скансени: Тустань й "Замок Володимира Великого".

Уся необхідна проектна документація щодо відродження унікальної наскельної давньоруської фортеці Тустань у Карпатах біля Урича на Львівщині вже розроблена дослідником пам'ятки - археологом Михайлом Рожком. Цей скансен має вигідне транспортне положення, завдяки чому притягуватиме до себе масові туристичні потоки рекреантів, які відпочиватимуть у Карпатах і курортних закладах Трускавця, Моршина й Схід-ниці, а також значну частку українських й іноземних туристів, які приїжджатимуть на кілька днів у Львів.

І, певна річ, повноцінний давньоруський скансен з усіма елементами туристичної анімації варто організувати на околиці Києва, зорієнтувавши його турпродукт на самих киян (уїк-ендові виїзди з дітьми) та численних гостей столиці України. Гадаємо, оптимально для цієї мети надається грандіозне давньоруське городище літописного Білгорода - резиденції князя Володимира Великого - у Білогородці (22 км від Києва). Тут над Ірпенем збереглися потужні укріплення - рів і вал заввишки 10-12 м, вздовж гребеня якого тягнулася фортечна стіна-забо-роло висотою 4-5 м з дерев'яних зрубів, заповнених цеглою-сирцем. Велич збережених укріплень ілюструє така цифра: від урізу Ірпеня до вершини валів князівського замку-дитинця - 60 м скосу крутістю близько 60°.

У X-XI ст. Білгород був одним з найбільших міст Київської Русі, за своїм розміром (120 га) перевершував такі давньоруські міста, як Чернігів, Переяслав, Галич, і не поступався перед багатьма середньовічними західноєвропейськими столицями. Він був головною богатирською заставою князя Володимира "Красне Сонечко", де стояв гарнізон новгородців на чолі з билинним Альошею Поповичем. Тож саме тут, після організації анімацій-но-історичного скансена, мають "ожити" й розважати туристів знайомі всім нам з дитинства персонажі давньоукраїнських билин "Київського циклу", ґрунтовно опрацьовані сучасним українським дослідником і письменником В. Шевчуком.

Креслення історичних реконструкцій літописного Білгорода підготовані завдяки багаторічній праці Білгородської археологічної експедиції Київського національного університету імені Т. Шевченка під керівництвом Г. Г. Мезенцевої.

У відновлених фортифікаціях замку-дитинця варто розмістити цілий комплекс споруд історичного й туристичного призначення. Зокрема, в одному крилі княжого палацу доцільно розгорнути музейну експозицію, а в другому - обладнати ресторан з давньоруською кухнею, у вежах розмістити панорамні туристичні майданчики, відкрити тризірковий туристичний готель у стилі боярських хоромів, збудувати діючі ремісничі майстерні кожум'яків, гончарів, ковалів і зброярів, чинбарів тощо з можливістю вільного залучення туристів у майстер-класи з опанування того чи іншого ремесла, обладнати полігон для богатирських ристалищ за участю активістів Київського клубу історичного фехтування з можливістю для будь-якого відвідувача скансена приміряти на себе давньоруські обладунки та випробувати себе у володінні мечем, булавою, сулицею й луком.

Альтернативним до описаного може бути проект "Богатирська застава" з відродження на високому правому березі Дніпра неприступного літописного міста-фортеці X-XIII ст. Витичева (біля сучасного Витачева на Київщині). Ця могутня фортеця багато разів згадується на сторінках давньоруських літописів у зв'язку з бойовими діями руських князів. Так, у 1085 р. Володимир Мономах побив половців біля стін Витичевої фортеці. А ЗО серпня 1110 р. руські князі зібралися у Витичеві на з'їзд, скликаний Святополком Святославовичем і Володимиром Всеволодовичем Мономахом, на якому володарям удільних земель Київської Русі вдалося помиритися перед лицем спільної половецької загрози.

Для відродження дерев'яно-земляної фортеці-скансена тут теж існують усі необхідні передумови - збереглися вали зі зрубами, фундамент надбрамної башти, обмірні креслення наукових реконструкцій укріплень і внутрішньої житлової забудови здійснені після комплексного вивчення пам'ятки експедицією під керівництвом академіка Б. Рибакова.

Комерційна окупність названих інвестиційних проектів організації в Україні історично-туристичних скансенів, з огляду на невпинне пожавлення туристичного руху в державі, не перевищує 10 років (для Білгорода - 5-6 років). Тож справа лише за урядовою підтримкою проектів у рамках Державної програми збереження і використання замків.

8.3. Класифікація музеїв України

Мережа музеїв в Україні будується на основі усталеної в українському музеєзнавстві їх наукової класифікації. Сучасна наукова класифікація остаточно склалася в повоєнні роки XX ст. Відповідно до цієї класифікації всі українські музеї розрізняють за типами і профілями.

Тип музею визначається його суспільним призначенням, метою діяльності.

Існують три типи музеїв:

1) науково-освітні масові, або публічні. Ці музеї призначені для широкого кола громадян та гостей України, їх у нашій країні більшість. Це, наприклад, Дніпропетровський історичний музей, Державний історичний музей України в Києві, Львівська картинна галерея;
2) науково дослідні, або академічні, які призначені для спеціалістів. Створюються вони при академіях, науково-дослідних інститутах, мають вузькоспеціальний характер. Це своєрідні наукові лабораторії (наприклад, Центральний науково-природознавчий музей НАН України, Львівський природознавчий музей НАН України);
3) навчальні, які призначені для учнів і студентів. Створюються при школах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах з освітньою метою. Наприклад, Мінералогічний музей і геологічний музей Львівського університету імені І. Франка, Музей археології при Інституті українознавства імені І. Крип'якевича НАН України).

Профіль музеїв визначається основним змістом його фондів і зв'язком з тією чи іншою галуззю науки, мистецтва або виробництва.

Нині в Україні є музеї таких профілів: історичні, краєзнавчі, мистецтвознавчі (художні), меморіальні, літературні, природничо-наукові, галузеві. Музеї кожного з цих профілів можуть мати ще вужчу спеціалізацію, поділятися на види і підвиди. Наприклад, до музеїв художнього профілю належать музеї образотворчого мистецтва, народної творчості, театральні, музичні тощо; до музеїв природничо-наукового профілю - геологічні, палеонтологічні, ботанічні, зоологічні тощо; до історичного профілю - загальноісторичні, військово-історичні, археологічні, етнографічні, історико-архітектурні та історико-культурні (музеї або заповідники); до галузевих - технічні, сільськогосподарські, педагогічні, медичні тощо.

У Законі України "Про музеї та музейну справу" від 29.06.95 р. № 249/95-ВР, ст. 5 подається така класифікація музеїв за видами:

"За своїм профілем музеї поділяються на такі види: історичні, археологічні, краєзнавчі, природничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві тощо.

На основі ансамблю, комплексів пам'яток та окремих пам'яток природи, історії, культур та територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, можуть створюватись історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Музеї можуть бути: загальнодержавні, засновниками яких є центральні органи виконавчої державної влади; республіканські (Автономної Республіки Крим), засновниками яких є органи державної виконавчої влади АР Крим; місцеві, засновниками яких є відповідні місцеві органи державної виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадяни.

Державному музею, який має музейне зібрання пам'яток загальнодержавного значення, набув міжнародного визнання і є провідним культурно-освітнім та науково-дослідним закладом у відповідних профільних групах музейної мережі України, у встановленому законодавством України порядку може бути надано статус національного музею України".

Розглянемо коротко основні профілі музеїв України.

Музеї історичного профілю. До цієї групи належать музеї, які збирають, зберігають, вивчають і популяризують пам'ятки матеріальної та духовної культури українського народу. Зберігаючи величезні цінності, музеї історичного профілю ведуть широку науково-дослідну та освітньо-виховну роботу.

В Україні до загальноісторичних належать Державний історичний музей України в Києві, а також Харківський, Дніпропетровський, Львівський, Чернігівський історичні музеї. Меморіальні музеї є окремим видом музеїв історичного профілю. Меморіальні музеї присвячені пам'яті видатних політичних, державних і військових діячів, учених, письменників, композиторів, художників та ін. Вони створюються на базі пам'ятних комплексів, які охороняються державою: садиб, будинків, квартир, пов'язаних з життям і діяльністю видатних осіб. Це музеї видатних діячів України - академіка Д. Яворницького (Дніпропетровськ) (рис. 8.1, рис. 8.2), педагога В. Сухомлинського (Павлиш Кіровоградської області), художників В. І. Касіяна (Снятии Івано-Франківської області), і Ф. Ф. Манайла (Ужгород), архітектора В. Г. Заболотного (Переяслав-Хмельницький), письменника І. Я. Франка (Нагуєвичі Львівської області) тощо.

Рис. 8.1. Стенди давньоруського й парадного козацького озброєння Дніпропетровського історичного музею імені Д. Яворницького



Рис. 8.2. Дніпропетровський історичний музей імені Д. Яворницького. Макет Запорізької Січі, гравюра похідного козацького табору, оточеного трьома рядами возів та козацькі гармати.

Перший меморіальний музей в Україні створено в 1928 р. - Будинок-музей Т. Г. Шевченка в Києві. Єдиним в Україні музеєм-мавзолеєм є меморіал-поховання у складі музею-садиби М. І. Пирогова (рис. 8.3). У ньому похований славетний український хірург, який уперше застосував наркоз, засновник воєнно-польової хірургії, учасник героїчної оборони Севастополя, академік М. І. Пирогов (1810-1881 pp.). Мавзолей з забальзамованим тілом знаходиться у підземному приміщенні церкви-усипальниці. Між іншим, спосіб, яким був забальзамований М. І. Пирогов, досі залишається невідомим.

Рис. 8.3. Музей-мавзолей академіка М.І. Пирогова

Окремим видом музеїв історичного профілю є археологічні музеї. Основу їхніх збірок становлять пам'ятки матеріальної культури від найдавніших часів до епохи середньовіччя, виявлені під час археологічних досліджень. До найдавніших таких музеїв в Україні належать: Одеський археологічний музей НАН України (рис. 8.4) (150 тис. експонатів), Національний історико-археологічний заповідник у Севастополі "Херсонес" (рис. 8.5, рис. 8.6). Великі історико-археологічні музеї України є ще в Керчі та Дніпропетровську.

Рис. 8.4. Одеський археологічний музей НАН України



Рис. 8.5. Національний історико-археологічний музей-заповідник "Херсонес"


Рис. 8.6. Вигляд музею-заповідника "Херсонес" у Севастополі

Окрему групу становлять музеї-заповідники (архітектурно-історичні та історико-культурні), до складу яких, крім експозиції, входять архітектурні, історичні, літературні та інші пам'ятки, що знаходяться на території заповідника. їх створюють у будівлях, які становлять велику історичну чи художню цінність чи є визначними історико-культурними пам'ятками. Найбільші з них: національний архітектурно-історичний заповідник "Софійський собор", відкритий в 1934 р. в центрі Києва; історико-культурний заповідник на о. Хортиця (Запорізька область) (рис. 8.7), Переяслав-Хмельницький історико-культурний заповідник, Кам'янець-Подільський історичний музей-заповідник, Чернігівський архітектурно-історичний заповідник тощо.

Рис.8.7.

Рис. 8.7. Хортиця, оглядова альтанка та кінний етнографічний театр

Великим і цікавим заповідником України є Києво-Печерський національний заповідник (рис. 8.8). На площі 28 га міститься понад 80 стародавніх споруд, які мають історичну і художню цінність. Серед них такі визначні пам'ятки, як Успенський собор XI ст., церкви - Троїцька Надбрамна і Спаса на Берестові, дзвіниці на Дальніх і Ближніх печерах XVIII ст., кріпосні мури і вежі XVIII ст., печери, підземні церкви та ін. У заповіднику зібрано унікальні колекції образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, малярства, гравюри, зразків українського золотарства, гаптування коштовних тканин тощо. На території заповідника міститься 4 музеї загальнодержавного значення: Музей історичних коштовностей України, Державний музей українського народного декоративного мистецтва України, Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Державний музей книги та друкарства України.

Рис.8.8.

Рис. 8.8. Національна святиня - Києво-Печерська лавра. Іконостас підземної церкви та мощі Святих Антонія і Феодосія - засновників Печерської лаври в XI ст.

Краєзнавчі музеї. Музеї цього профілю збирають, зберігають, вивчають і експонують матеріали, що розповідають про природу, економіку, історію і культуру певного краю. У них зібрані геологічні, ботанічні, зоологічні, палеонтологічні, археологічні, етнографічні та інші колекції, знаряддя праці, вироби місцевих промислів різних історичних періодів, твори мистецтва, літератури, народної творчості тощо. Специфіка краєзнавчих музеїв полягає в тому, що вони мають широкий діапазон експозицій, поєднують риси музеїв історичного і природничо-наукового профілю, а іноді мають ще художні, літературні чи меморіальні відділи. Через це їх називають ще музеями комплексного профілю.

Попередниками сучасних краєзнавчих музеїв були місцеві музеї, які виникли в Україні в кінці XIX - на початку XX ст.: Миколаївський (1898 p.), Волинський (у Житомирі, 1902 р.) та ін.

Перший міський музей старожитностей був заснований у 1825 р. в Одесі. Більшу частину його експонатів становили визначні твори мистецтва, які подарували музею міські колекціонери.

Нині практично в кожній області функціонують обласні краєзнавчі музеї. Багато пам'яток матеріальної і духовної культури свого краю зосереджено у Тернопільському краєзнавчому музеї, Кіровоградському краєзнавчому музеї, Івано-Франківському краєзнавчому музеї.

Краєзнавчі музеї - це найчисельніша група серед музеїв нашої країни. До провідних музеїв цього профілю належать: Полтавський краєзнавчий музей, Закарпатський краєзнавчий музей, розташований у стародавньому замку Ужгорода; Білгород-Дністровський краєзнавчий музей, Кримський краєзнавчий музей у Сімферополі; Чернівецький, Житомирський та Одеський краєзнавчі музеї. Крім того, понад 7 тис. музейних закладів краєзнавчого типу працюють на громадських засадах (рис. 8.9-8.11).

Рис. 8.9.

Рис. 8.9. Кременецький краєзнавчий музей. Діорама "Штурм Кременецького замку військом М. Кривоноса в 1648 p.", художник П. Кравченко; стенд із середньовічним озброєнням


Рис. 8.10. Вінницький краєзнавчий музей. Селянська оселя XIX ст.


Рис. 8.11. Запорізький краєзнавчий музей. Етнографічна експозиція XIX - початку XX ст.

Музеї художнього профілю. Музеї цього профілю зберігають, вивчають і пропагують визначні твори живопису, графіки, скульптури, ужиткового мистецтва, а також народної творчості, ведуть велику дослідницьку і науково-освітню роботу.

Першим художнім музеєм на території України був Музей художньої промисловості, відкритий у 1873 р. у Львові. Пізніше, у 1886 р. було засновано Міський художній музей у Харкові, у 1889 р. - Міський музей красних мистецтв в Одесі.

Провідне місце серед сучасних художніх музеїв України займають: Національний музей українського образотворчого мистецтва України в Києві, Львівська картинна галерея, Національний музей українського народного декоративного мистецтва України у Києві, Національний музей театрального, музичного та кіномистецтва України у Києві, Харківський художній музей, Одеський художній музей (рис. 8.12), Український музей етнографії та художнього промислу у Львові, Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини. Художні музеї є також у Дніпропетровську, Севастополі, Алупці, Бердянську та інших містах України. Художні музеї не лише зберігають і популяризують твори образотворчого мистецтва, а й організовують виставки, підготовлені спільно з іншими музеями чи влаштовані у порядку культурного обміну між країнами.

Рис. 8.12. Одеський художній музей

Пам'ятки музичної культури збирають, зберігають, експонують музичні музеї України. В Україні працюють: Будинок-музей М. В. Лисенка, Кабінет-музей В. С. Косенка (у Києві), Музично-меморіальний музей С. Людкевича у Львові, Музей П. І. Чайковського (Кам'янка Черкаської області), Меморіальна кімната-музей М. Д. Леонтовича (Турчин Вінницької області), Музей при Київському театрі опери і балету імені Т. Шевченка та ін.

Музеї природничо-історичного профілю. До цієї групи належать музеї, які збирають, зберігають, вивчають і експонують різноманітні природничі матеріали та відображають у своїх експозиціях найновіші досягнення природничих наук. Такі музеї тісно пов'язані з академічними, науково-дослідними інститутами і вищими навчальними закладами, діяльність їх має як наукові, так і навчальні цілі. Одним з найбільших природничо-історичних музеїв України є Центральний науково-природознавчий музей НАН України, відкритий у 1973 р. в Києві. Він складається з кількох музеїв: Геологічного, Ботанічного, Палеонтологічного, Зоологічного й Археологічного. Фонди музею величезні - кілька мільйонів експонатів. Музей проводить велику дослідницьку роботу, організовує багато наукових експедицій. Він дуже популярний серед численних відвідувачів.

Львівський природознавчий музей - одна з найдавніших природничих установ України. Експонати для музею збирав з 1832 р. відомий орнітолог В. Дзєдушицький, відкрито музей для відвідування з 1860 р. Фонди налічують понад 500 тисяч одиниць. Основні напрями наукової роботи - вивчення видової різноманітності й екології окремих груп флори і фауни західних областей України; пропаганда природничих знань. У музеї зберігаються об'єкти природи світового значення, зокрема, колекції метеоритів, бурштину, тропічних жуків, метеликів. Серед палеонтологічних експонатів - повний скелет і фрагменти органів мамонта, волохатий носоріг, колекції періодів силуру, девону, юри, крейди тощо. Зберігаються близько 250 примірників го-лотипів, за якими вперше описано нові виявлені види тварин і рослин. Гербарій музею налічує до 100 тис. аркушів з квітковими рослинами. Музей опублікував 20 випусків "Наукових записок", періодично видає "Каталог музейних фондів" тощо.

Особливими природничо-науковими музеями України є зоологічні музеї Київського і Харківського університетів, а також палеонтологічний музей Одеського університету (в ньому зібрані цінні викопні матеріали з Одеських катакомб - рештки кісток ссавців пізньопліоценового часу - понад 40 видів тварин: верблюдів, страусів, гієн, лисиць, шаблезубих тигрів, гризунів). У 1960 р. при Одеському палеонтологічному музеї було відкрито єдиний у колишньому СРСР підземний палеонтологічний заповідник. Для навчальних цілей у музеї створено прекрасну діораму "Розвиток життя на Землі", в 15 секціях якої за допомогою художніх картин показано еволюцію органічного світу нашої планети. Музей проводить велику науково-дослідну, навчальну й освітню роботу.

Своєрідним природничим музеєм є Севастопольський акваріум Інституту біології південних морів, відкритий у 1897 р. У будь-яку пору року тут можна побачити 40 видів чорноморських тварин й екзотичну тропічну фауну: акул, скатів, крабів, губок, молюсків.
Музеї інших профілів. Це здебільшого галузеві (техніко-еко-номічні, сільськогосподарські, медичні, педагогічні тощо), або музеї, які створюються при відповідних відомствах і організаціях. Робота в них має свою специфіку і потребує спеціальної підготовки. До музеїв нових профілів належать: музей слідопитів надр у Черкасах, музеї військових округів, прикордонних застав, санаторіїв, аптек, інших установ, музеї просто неба (скансени) тощо.

Одним з найбільших серед музеїв просто неба є Національний музей народної архітектури та побуту України у Пирогово, розташований у мальовничій околиці Києва. На території 120 га, де самою природою вдало поєднано характерні ландшафтні зони України - гори, долини, степи і ліси - створено експозицію про різні райони України: Середню Наддніпрянщину, Полтавщину, Слобожанщину, Полісся, Поділля, про Карпати та південь України. Архітектурно-етнографічна експозиція цього музею включає близько 400 будівель і понад 30 тис. експонатів - народний одяг, тканини, меблі, знаряддя праці, вироби гончарів, бондарів, теслярів тощо.

Музеї просто неба є в Україні ще у Переяславі-Хмельниць-кому (рис. 8.13), Ужгороді, Львові (рис. 8.14) і Чернівцях.

Рис. 8.13. Переяслав-Хмельницький музей народної архітектури і побуту

Рис. 8.14. Музей народної архітектури та побуту "Шевченківський гай" у Львові

У 1971 р. у Львові в Шевченківському гаї створено Музей народної архітектури та побуту. Сьогодні в експозиції цього музею на площі 150 га можна оглянути 124 архітектурні об'єкти. Експозиція організована за етнографічним принципом. На території Західної України в кінці XIX - початку XX ст. виділялось 8 історико-етнографічних областей: Бойківщина, Гуцульщина, Лемківщина, Поділля, Полісся, Волинь, Рівнинне Закарпаття і Покуття, які в музеї представлені окремими секторами. Створюються також експозиційні сектори "Буковина", "Львівщина". У музеї організовуються мікросела з 15-20 архітектурних об'єктів. У житлових і господарських будівлях експонуються предмети домашнього вжитку, одяг, інструменти народних ремесел, знаряддя сільського господарства, транспортні засоби, у церквах, дзвіницях і каплицях відтворенні відповідні інтер'єри.

Музей "Шевченківський гай", крім свого основного завдання, - збереження пам'яток архітектури, предметів побуту і зразків народного мистецтва, їх дослідження і пропаганди, - є чудовим місцем для відпочинку, використовується для зйомок художніх і музичних фільмів тощо. На території музею організовуються виступи самодіяльності, фольклорно-етнографічних ансамблів. Популярним серед відвідувачів музею є щорічне фольклорно-етнографічне свято "З народної криниці".

Попередниками музеїв під відкритим небом в Україні були виставки, на яких експонувалися окремі будівлі. Однією з найцікавіших стала краєва виставка 1894 р. в Стрийському парку Львова, де було відтворено шість типових садиб з різних районів Галичини, Гуцульську церкву, шість придорожніх хрестів і вітряк. У 1902 р. в Харкові до XII археологічного з'їзду було збудовано хату з Лівобережної України. У 1910 р. у Катеринославі (сучасний Дніпропетровськ) учасники Південноросійської промислової виставки оглядали садибу з с. Мишурин Ріг, збудовану за проектом академіка Д. Яворницького.

У Сімферополі відкрито Музей пахощів, експозиція якого знайомить з рослинами-ефіроносами, які культивуються в Криму і дають цінні пахучі речовини для парфюмерної промисловості.

У 1975 р. у Львівському зооветеринарному інституті відкритий Музей підков. У його експозиції зібрано понад 300 експонатів з багатьох країн світу. Крім повсякденних, тут можна побачити підкови для коней, що транспортують ліс крутими гірськими схилами, безшумні підкови з повстяними підкладками для коней, яких впрягали в міські карети.

Є в Україні і Музей бджільництва. Розташовано його на Полтавщині, в Гадячі, в Українській дослідній станції бджільництва імені П. І. Прокоповича. В експозиції цього музею відображено розвиток пасічництва й торгівлі медом з давньоруських часів до XX ст. Розповідає музей і про П. І. Прокоповича - винахідника рамкового вулика.

8.4. Визначні музеї України

Україна - країна музеїв. Національній історико-культурній спадщині нашої держави можуть позаздрити чимало країн світу, і навіть серед країн Європи Україна включена у першу десятку за кількістю й багатством музейних збірок.

Географічна мережа музеїв України доволі розгалужена. Практично кожний районний центр має свій краєзнавчий музей. А визначні музейні колекції зосереджені в музеях столиці й найбільших регіональних центрів держави. Виділяються й окремі ареали найбільшого згущення музеїв національного значення - це Середнє Подніпров'я, Карпатський туристичний реґіон, АР Крим.

Нижче розглянемо географічну мережу визначних музеїв нашої країни, особливу увагу приділяючи музеям названих ареалів.

Кримський півострів - унікальний за полікультурною спадщиною геоетнофеномен України. В історії й культурі цього терену залишили свій слід десятки народів від таврів і скіфів до татарів і росіян. Нині з цією спадщиною гості сонячного півострова мають нагоду знайомитися в численних музеях краю.

Музейною "столицею" Криму є місто-герой Севастополь. Його спадщина знайомить з багатотисячолітньою історією півострова від появи його перших поселенців до подій Другої світової війни.

Пам'ятник світового значення - Національний, історико-археологічний музей заповідник "Херсонес" - розташований в історичному центрі Севастополя. Під охороною держави тут перебувають залишки одного з найбагатпіих давньогрецьких міст-держав - Херсонеса, що проіснував майже дві тисячі років з V ст. до н. є. до XIV ст.

У заповідник входять городище, середньовічні фортеці Каламіта і Чембало та історико-археологічний музей, фонди якого нараховують близько 200 тис. предметів. Серед експонатів багато унікальних: фрагменти фрескового розпису, зразки грецької мозаїки тощо. Особливий інтерес у відвідувачів викликають руїни міста античного й візантійського періодів з його вулицями, площами й окремими спорудами; колони базиліки, монетний двір, театр III-II ст. до н. є. - єдиний античний театр, знайдений на території нашої країни. У південно-східній частині міста добре збереглися ділянки оборонних стін, вежа Зе-нона, ворота (IV-III ст. до н. е.).

Посеред заповідника з руїни відроджено собор на честь великого князя київського Св. Володимира. Адже саме тут, у Херсонесі, у 988 р. князь Володимир прийняв християнство, і звідси вирушив, щоб охрестити Київську Русь.

Херсонеський музей заснований у 1892 р. стараннями видатного вченого К. К. Костюшко-Валюжанича. У 1978 р. рішенням українського уряду музей був перетворений у державний історико-археологічний заповідник, а в 1994 р. - у національний заповідник.

Севастопольська картинна галерея була створена в 1927 p., з 1965 р. це художній музей. Колекція музею нараховує понад 8 тис. творів образотворчого мистецтва. Західноєвропейське мистецтво представлене полотнами голландських, італійських, французьких і німецьких художників XVI-XIX ст. В експозиції класичного російського й українського мистецтва зібрані полотна А. Васнецова, І. Рєпіна, В. Верещагіна, В. Орловського, В. Маковського тощо.

Музей героїчної оборони і звільнення Севастополя відкритий у 1960 р. у результаті об'єднання панорами "Оборона Севастополя 1854-1855 pp." і діорами "Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 року", що стали відділами музею. Пізніше були утворені й інші відділи. У фондах музею зберігається понад 80 тис. експонатів.

Севастопольська панорама - унікальне творіння батального живопису. Площа полотна - 1610 м2 (14 х 115 м). Панорама присвячена одному з найбільш значних епізодів оборони міста - відбиттю ворожого штурму бастіону Малахового кургану 6 липня 1855 р. Створив панораму французький художник Франц Рубо. А спеціальний будинок для панорами побудовано за проектом військового інженера О. І. Енберга з участю архітектора В. А. Фельдмана.

Діорама "Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 року" знаходиться на Сапун-горі і розповідає про героїчну оборону міста радянськими воїнами 51-ї і Приморської армій, які грудьми прикрили відступ основних частин із знекровленого міста. Довжина полотна - 25 м, висота - 5,5 м.

На протилежному східному боці півострова розташоване місто, яке в античні часи столітями змагалося з Херсонесом за домінування у Північному Причорномор'ї, а нині суперничає з Севастополем за багатством музейної спадщини. Це Керч, що виросла на руїнах Пантікапея - античного поліса-столиці Бос-порського царства (V ст. до н. є. - X ст.).

Історичний центр Керчі - державний історико-культурний заповідник й міжнародний туристичний центр - включає в себе музейну й антично-містобудівну спадщину. Сюди входять Історико-археологічний музей, Музей історії оборони Аджимуш-кайських каменоломень, Картинна галерея й Музей історії Ель-тигенського десанту.

Керченський історико-археологічний музей - один з найстарших музеїв нашої країни. Він створений у 1826 р. як Музей старожитностей. Його експонатами стали археологічні знахідки, отримані з початком археологічних розкопок античного Пантікапея у 1816 р. французом Полем Доброксом. На горі Мітридат для музею був побудований спеціальний будинок, що відтворював афінський храм Тезея (зруйнований під час Кримської війни при бомбардуванні міста англійськими кораблями).

При розкопці некрополів і надмогильних курганів столиці Боспорського царства, яка за розкішшю суперничала з Афінами й Олександрією Єгипетською, тут на початку XX ст. було знайдено безліч прекрасних художніх виробів з дорогоцінних металів, зокрема із золота. Усі вони були вивезені в Петербург і нині зберігаються в Ермітажі. А в Керченському музеї залишилися лише речі, які було складно перевозити. До того ж, решту найцінніших експонатів Музею старожитностей англійці, які захопили Керч, вивезли в Лондон, у Британський музей. Повернення цієї безцінної національної спадщини назад у Крим нині є доволі складною проблемою міжнародної політики нашої країни.

Зараз фонди Керченського історико-археологічного музею нараховують понад 130 тис. предметів. Серед них окремо виділимо без перебільшення унікальну в античній спадщині Європи колекцію лапідарних пам'ятників світового значення, що нараховує близько 2 тис. кам'яних стел і надгробків.

Гора Мітридат - символ Керчі. Тут знаходяться руїни античного Пантікапея. На вершину гори ведуть Великі Мітридатові сходи, що нараховують понад 400 сходин. Гору названо на честь понтійського царя Мітридата VI Евпатора (132-63 pp. до н. е.), який вів завзяту багаторічну боротьбу з Римом, намагаючись розтрощити могутню імперію, але зрештою був розгромлений сам.

Переможений Мітридат довідався про змову, на чолі якої стояв його син Фарнак, і тут, на ґорі, у гордій самотності прийняв отруту, не бажаючи потрапити до рук римлян. Але отрута не подіяла, і тоді повалений цар наказав начальнику особистої охорони заколоти його. Відбулося це в 63 р. до н. є. Римський політик і письменник Цицерон, довідавшись про загибель Мітридата VI, назвав його "найвеличнішим з володарів, з якими Рим вів коли-небудь війни".

На весь світ прославили Керч кургани-поховання боспор-ських царів і скіфських вождів. Ці пам'ятки еквівалентні Долині пірамід древнього Єгипта. Найвеличнішим серед античних поховань є Царський курган, що знаходиться за 5 км від Керчі у с. Аршинцево. Усипальниця одного з боспорських царів, побудована в IV ст. до н. е., визнана шедевром античного зодчества. Висота кургану становить 18 м, периметр при основі - 250 м. Углиб кургану до підземного склепу, де знаходилася гробниця царя, веде кам'яний коридор-дромос (його первісна довжина становила 36 м, теперішня - 20 м). На думку археологів, тут було поховано наймогутнішого з боспорських царів - Левкона І (389-349 pp. до н. е.). Саме поховання було розграбоване ще в давнину (сарматами або готами). Нині тут експонуються пам'ятки античної епіграфіки, навічно викарбувані на кам'яних плитах, та колекція античних саркофагів (лапідарій).

Мелек-Чесменський курган за архітектурою схожий на Царський, але поступається йому за величиною. У ньому виявлене поховання знатного боспорця, що відноситься до IV чи III ст. до н. є.

Для туристів відкритий ще один всесвітньо відомий античний пам'ятник - склеп богині Деметри. Унікальну цінність становить, насамперед, розпис склепу з зображенням Деметри - грецької богині родючості й землеробства. На стінах склепу збереглися також зображення фігур Гермеса - заступника мандрівників, Плутона - володаря царства мертвих, німфи Каліпсо.

Неабияку художню цінність має мистецька спадщина Феодосії - міста, давнішого і за Пантікапей, і за Херсонес, яке заснували ще древні кіммерійці і таври (тоді воно називалося Ардаб-ра) й у 529 р. до н. є. розбудували мілетські колоністи.

Феодосійська картинна галерея імені І. К.Айвазовського володіє найбільшою колекцією полотен видатного художника-мариніста. Вона експонується у будинку, який в 1845 р. І. Айвазовский побудував своїм коштом і подарував місту. Його заповіт написаний на меморіальній дошці: "Моє щире бажання, щоб будинок моєї картинної галереї в місті Феодосії з усіма його картинами, статуями й іншими творами мистецтва, що знаходяться в цій галереї, складали повну власність міста Феодосії, і в пам'ять про мене, Айвазовського, заповідаю місту Феодосії, моєму рідному місту". У фондах галереї є також полотна М. А. Волошина, К. Е. Богаєвського, Л. Ф. Лагоріо, А. І. Куінджі й інших художників.

Літературно меморіальний музей А. С. Гріна відкрито в будинку, інтер'єр якого нагадує фантастичний корабель. Його експозиція знайомить з особистими речами, документами й рукописами письменника.

Державний музей дельтапланеризму і парапланеризму - унікальний у своєму роді музей, що знайомить з історією світового й російського повітроплавання і першими літальними апаратами XIX - початку XX ст.

На півдорозі морем із Севастополя до Керчі лежить курортна столиця Криму - Ялта. Вона не менш відома своїми музеями.
Ялтинський історичний музей знаходиться на пагорбі Дар-сан, куди з набережої веде канатна дорога. Тут розгорнута експозиція "Таврика - античність і середньовіччя", що знайомить із археологічними знахідками з розкопок перевалу Гурзуфська сідловина (в античну добу тут знаходився храм-скарбниця таврської богині Діви, якій таври приносили у пожертву все най-коштовнігпе з розбитих грецьких галер). Окрасою музею є нумізматична колекція античних і середньовічних монет, античне скло, срібні і бронзові статуетки богів грецького пантеону.

Музей природи Ялтинського гірсько-лісового заповідника на Грушевій галявині в околиці Ялти розповідає про біотичне багатство Кримських гір. А музей "Галявини Казок" знайомить із скульптурною колекцією персонажів світових казок.

Однак, найбільшою популярністю серед гостей півострова користуються палаци-музеї Південного берега Криму: Лівадійський, Масандрівський й Алупкинський.

Експонати Масандрівського палацу знайомлять з курортим побутом російського імпратора Олександра III.

Білокам'яний Лівадійський палац є літньою резиденцією останнього російського імператора Миколи II, він перебудований у 1910 р. архітектором М. Красновим на місці викупленого палацу українського магната Потоцького. Експозиція палацу знайомить з побутом імператора і його родини, а також розповідає про хід історичної Ялтинської конференції Сталіна, Рузвельта і Черчілля про повоєнне облаштування Європи й домовленість про створення Організації Об'єднаних Націй.

Алупкинський палац належав графу Воронцову - генерал-губернатору Новоросії (до її складу входив весь південь України, включаючи Крим) (рис. 8.15). Проект палацу виконав англійський архітектор Едуард Блор. Алупкинський палац побудова ний із блоків сіро-зеленого діабазу. Кожен його корпус нагадує визначену епоху в англійській архітектурі - від веж феодального замка XIV-XV ст. з їхніми оборонними стінами до вишуканого будинку головного корпусу, побудованого в єлизаветин-ському стилі. Тому у його відвідувачів створюється враження, наче палац будувався не в XIX ст., а протягом багатьох сторіч. Такого динамізму в часі, відбитого в архітектурі, більше ніде не існує у світовому зодчестві. Найрозкішніший південний фасад палацу нагадує портал мечеті Джамі Масджид у Делі, його прикрашають напис арабською мовою "Немає переможця, окрім Аллаха" та мармурові леви, привезені з Італії.

Рис. 8.15. Державний палацо-парковий музей-заповідник в Алупці. Фасад Воронцовського палацу

Усередині приміщення розгорнута музейна експозиція, що знайомить з англійськими меблями, бронзовими скульптурами і портретним живописом першої половини XIX ст. Працівники музею постаралися відтворити інтер'єри Ситцевої кімнати, Китайського кабінету, Блакитної вітальні, Парадної їдальні. Колекція західноєвропейського живопису XV-XVIIICT. знаходиться в більярдній. У Зимовому саду палацу серед зелені розміщені декоративні мармурові скульптури роботи видатних італійських і російських ваятелів.

Палац оточує Алупкинський парк - пам'ятка садово-паркового мистецтва площею 40 га, спроектований німецьким інженером-садівником Карлом Кебахом. У парку нараховується близько 200 екзотичних деревно-чагарникових видів, різновидів і садових форм. Тут акліматизовано безліч рослин з країн Середземномор'я, Північної і Південної Америки, Східної Азії. Тут завжди панують прохолода і тиша, що порушується лише дзюрчанням численних струмків і шумом невеликих водоспадів. У "Бахчисарайському дворику" парку, в альтанці, повитій гліцинією, можна побачити "Фонтан сліз" - копію славнозвісного Бахчисарайського фонтану. А на нижній терасі перед палацом знаходиться "Фонтан амурів" італійської роботи XVI ст., виконаний у вигляді барельєфа з дельфінами й амурами.

На південній окраїні Алупкинського парку на березі моря розташований "Чайний будиночок", побудований у стилі класицизму в 1834 р. архітектором Ф. Эльсоном. У цьому павільйоні періодично влаштовуються виставки робіт кримських художників.

Музейною столицею Півдня України є Одеса. Тут функціонують такі музеї: археологічний НАН України, обласний краєзнавчий, обласний художній, західного і східного мистецтва, Муніципальний музей приватних колекцій імені А. Блещуно-ва, державний літературний, літературно-меморіальний музей О. Пушкіна, Воєнно-історичний та морського флота України, Меморіал героїчної оборони Одеси тощо, а на території області - Білгород-Дністровський краєзнавчий, Ізмаїлський краєзнавчий музей Придунав'я, Ізмаїлська художня галерея та Діорама "Штурм Ізмаїла", Белградський історико-етнографічний музей, Ананьївський історико-художній, Іллічівський витончених мистецтв та ін.

Одеський археологічний музей НАН України - найстаріший в країні, заснований ще в 1825 р. Розвитку музею сприяло засноване у 1839 р. Одеське товариство історії та старожитностей, яке мало право здійснювати розкопки на півдні імперії.

Фонди музею налічують понад 160 тис. експонатів, серед яких - колекції пам'яток степових культур доби міді, бронзи, заліза та багатої античної спадщини грецьких колоній Північного Причорномор'я, колекції предметів Древнього Єгипту, Древньої Греції та Римської імперії, нумізматичні колекції (50 тис. монет) тощо.

Славу музеєві принесла унікальна збірка предметів з Єгипту доби фараонів, представлена дерев'яними й кам'яними саркофагами, погребальним інвентарем, фрагментами папірусів з ієрогліфічними текстами. Окрасою музею є коштовні прикраси зі скіфських, сарматських поховань, поховань хазарів, печенігів і половців, вироби антів черняхівської культури та слов'ян V-XIII ст., античні грецькі і римські, середньовічні візантійські монети і давньоруські гривні й монета-злотник князя Володимира Великого тощо. А кращі зразки античної скульптури, знайдені на території України, експонуються у вестибюлі палацу-музею.

Одеський державний історико-краєзнавчий музей відкрито в 1944 р. у колишньому палаці О. Я. Новікова - пам'ятнику архітектури 1876 р. з внутрішнім двориком-парком із витонченим фонтаном "Грот" (архітектор Ф. Гонсіоровський). Експозиція музею складається з документів з історії міста і краю, предметів прикладного й образотворчого мистецтва, колекцій грошових знаків і зброї XVII-XIX ст., українських першодруків - Острозької Біблії (1581р.) і Требника (1606 р.), Універсалів УНР, її грошових знаків, фотографій першого Президента України М. Грушевського, а також керівників Центральної Ради В. Винниченка і Є. Петлюри, законодавчих актів, герба і прапора Української держави гетьмана П. Скоропадського, історичних матеріалів періоду Директорії (маніфести, військові знаки відмінності, зразок паспорта громадянина Української Народної Республіки та ін.) й ранніх етапів історії УРСР тощо.

Особливу увагу в Одеському краєзнавчому музеї привертає копія (1839 р.) козацької ікони "Покрова Пресвятої Богородиці", де зображено козацьких опікунів - Богородицю, Св. Мико-лая й Архістратига Михаїла, а також схилених у молитві запорожців на чолі з останнім кошовим отаманом Калнишевським, які моляться про врятування Запорізької Січі від ліквідації Катериною II.

Одеський художній музей відкритий у 1899 р. у палаці - пам'ятнику архітектури початку XIX ст. - зі штучним підземним гротом, що імітував природну печеру зі штучним водоспадом (нині грот доступний для відвідування). Першою власницею цього романтичного палацу була графиня О. С. Потоцька. Художній музей володіє кращою в державі колекцією (понад 10 тис. предметів) українського й російського образотворчого мистецтва XVI-XX ст. (живопис, графіка, скульптура, декоративно-прикладне мистецтво, іконопис). Експозиція розміщена в 26 залах на двох поверхах. Вона побудована в історико-хронологічній послідовності. Окрасою експозиції є великі полотна художників Петербурзької академії мистецтв.
Одеський державний літературний музей відкрито в 1977 р. у колишньому палаці князя Д. І. Гагаріна - пам'ятнику архітектури середини XIX ст. у стилі еклектики, тобто художнього поєднання кращих елементів бароко, класицизму й ампіру (архітектор Людвіг Оттон). Експозиція музею розміщена в 20 залах і складається з рукописів, книг, фотографій та особистих речей письменників. Відкритий також меморіальний Золотий зал у розкішному бароковому стилі, що був "серцем" мистецького життя Одеси XIX - початку XX ст.

Муніципальний музей приватних колекцій імені О. В. Блещунова відкрито після того, як власник у 1989 р. подарував місту свою розкішну колекцію. Кожен зал цього музею розповідає про духовну та матеріальну культуру різних країн і народів. Зокрема, зал "Україна" знайомить з вишиваними національними костюмами українців, кролевецькими рушниками, виробами з бісеру і дерева, розписною керамікою з Опішні й Косова, колекцією писанок та народних полотняних ікон XIX ст. А в залі "Російська старовина" зібрані предмети побуту одеситів XIX - початку XX ст.

Зал "Західна Європа" репрезентований порцеляною першої половини XVIII ст. з Відня і Берліна, фаянсовими виробами з Голландії й Англії, художнім склом з Італії і Німеччини, колекцією мініатюрних портретів, ювелірними виробами тощо.

Зал "Мусульманський Схід" представлений іранськими, туркменськими, афганськими килимами XVIII-XIX ст., срібними поясами, бронзовими глеками, пишно прикрашеними піхвами кинджалів, кінською збруєю, срібними прикрасами з бірюзовими і сердоліковими вставками.

Зал "Буддійський Схід" присвячений культурі Китаю, Японії, Монголії, Тибету, тут виставлені статуетки Будди і предмети ритуального призначення, рідкісні ієрогліфічні сувої, порцеляна, лакові вироби, різьблення зі слонової кістки, флакони для нюхального тютюну, емалеві вази Сходу. Натомість, зал "Християнство" знайомить з предметами православного культу, серед яких чільне місце займають старообрядницькі ікони.

У навчальній літературі з туризму мало уваги приділяється музейній спадщині східного реґіону України. Тим не менше, тут зосереджені цікаві об'єкти, включені у мережу сучасних туристичних маршрутів краєм.

Героїчне минуле Донецької землі здатні репрезентувати туристично атракційні козацькі музеї під відкритим небом. Зокрема, зусиллями осередку Донського козацтва в Новоазовсько-му районі відкрито Музей-дворище історії Приазовського козацтва. На стадії реалізації туристичний проект зі створення на базі легендарної Савур-могили, де свого часу був форпост Запорізької Січі, Музею козацького побуту під відкритим небом, а також - проект організації історико-культурного меморіального комплексу "Козацька пристань" на місці старовинної козацької фортеці в Райгородку Слов'янського району поряд зНПП "Святі гори".

Найбагатшим музеєм Середнього Подніпров'я є Дніпропетровський історичний музей імені Д. Яворницького. Скажімо, тут зібрана найбільша в Україні колекція кам'яних статуй (85 експонатів) від стел доби міді (III тис. до н. є.) до половецьких "кам'яних баб".

Експозиція історичного музею побудована за тематично-хронологічним принципом. Зал археології знайомить з пам'ятками дописемної древньої історії степової України від палеоліту до доби Київської Русі. Раритетом виставки є Керносовський ідол - скульптура верховного божества-воїна - Індри - індо-орійських племен степової України середини III тис. до н. є. Його зображення (як і Збруцького ідола) ввійшло у всі світові підручники зі стародавньої історії Східної Європи. Вражає багатством скіфська колекція (VI-IV ст. до н. е.): п'ять кам'яних статуй божеств, мечі, кинджали, навершя стріл, дротиків, сулиць, елементи кінської збруї, прикраси у "звіриному стилі". Унікальною є колекція інвентарю зі срібла і золота (чаші, пластини, прикраси, зброя і збруя) з поховань вождів кочових угрів (угорців) IX ст. (ще до їх переходу зі степового Лівобережжя через Карпати на свою сучасну батьківщину).

Ще багатша експозиція залу "Історія запорізького козацтва", значна частина експонатів якого зібрана Д. І. Яворницьким і А. Н. Полем. Уявлення про Запорізьку Січ (а на території Дніпропетровщини знаходилися п'ять з восьми козацьких січей) дає її макет. Його уважний розгляд не залишає у відвідувача сумніву у типологічній ідентичності устрою козацької січі будові трипільського протоміста - така ж концентрична будова, що сходиться вписаними колами будівель до центрального вічевого майдану. А будова похідного табору дивовижним чином перегукується з описами таборів скіфів, залишених Геродотом й іншими античними авторами.

У залі експонуються предмети озброєння й побуту запорізького козацтва: військовий барабан, гармати, мортири, гаківниці, шаблі і кинджали, кремінні рушниці і пістолі, збруя; жупан, шаровари, кунтуш з відкидними рукавами, шовкові пояси, дзеркало, каламари (чорнильниці); Апостол (1574 р.) і Острозька Біблія (1581 р.) - перші друковані книги, видані в Україні першодрукарем Іваном Федоровим, Євангеліє 1735 р. тощо. Представлені портрети XIX ст. українських гетьманів Данила Апостола, Павла Полуботка, а також Богдана Хмельницького (XVIII ст.) і легендарного Козака-Мамая.

Історичні й етнографічні предмети інших залів музею знайомлять з перипетіями російсько-турецьких воєн XVIII ст. та характером землеробського, містобудівного й індустріального освоєння краю після його приєднання до Російської імперії. Значна частина експозиції присвячена висвітленню драматичних подій Першої світової війни, державоборчих змагань українського народу у 1917-1922 pp., голодомору й сталінських репресій та Другої світової війни.

Визнаним осередком національної музейної спадщини є Запорізький край. Серед його краєзнавчих музеїв згадаємо музеї Бердянська, Мелітополя, Приморська, Гуляйполя, Токмака, Вільнянська, Горіхова, Пологи, смт Михайлівки, смт Приазов-ське, с Гусарка; серед художніх - Запорізький, Бердянський й Енергодарський музеї.

А найвидатнішими музеями цього козацького краю є Національний заповідник "Хортиця", історико-археологічний музей-заповідник "Кам'яна могила", Запорізький обласний краєзнавчий музей і Кам'янко-Дніпровський історико-археологічний музей.

У заповіднику "Кам'яна могила" державою охороняються унікальні пам'ятки V-II тис. до н. е., пов'язані з етно- й культурогенезом племен індоєвропейської спільноти. Археологічний музей у Кам'янці-Дніпровській знайомить з пам'ятками най-багатшого міста-фортеці пізньої Скіфії, її імовірною столицею, нанесеною на карти й описаною античним географом Птолемеем.

Музей історії запорізького козацтва Національного заповів ника "Хортиця", незважаючи на 20-річний тоталітарний тиск і цькування його першозасновників, відкрив свої двері для відвідувачів у 1983 p., але лише з 1988 р. на хвилі національного відродження його вдалося перепрофілювати на суто козацький, звільнивши половину виставкових площ від революційно-ідеологічних експонатів радянської доби.

Острів Хортиця - це національна святиня України на рівні з Софійським собором та Києво-Печерською лаврою. Це кам'яний літопис нашої багатотисячолітньої історії, де збереглися індоорійські поховання доби міді-бронзи, скіфська фортеця на Совутиній скелі, пам'ятки ранньослов'янської і давньоруської доби. Про значення цього острова для українців першим згадує ще в X ст. візантійський імператор Костянтин VII Багрянород-ний (хресний батько княгині Ольги) у своїй книзі "Про управління імперією", де оповідається, що після подолання важких порогів руси зупиняються на перепочинок на священному острові Святого Григорія (Юр-Хорс) і там під величезним дубом вшановують жертвоприношеннями своїх божеств.

У середині XVI ст. князь Дмитро Вишневецький побудував на острові Мала Хортиця першу дерев'яну фортецю-січ, звідки неодноразово водив козаків у походи проти татар і турків. З Хортицею пов'язані імена Северина Наливайка, Криштофа Косин-ського, Івана Сулими. Під час морських походів проти Туреччини на Хортиці певний час з козацьким військом перебував Петро Конашевич-Сагайдачний, свідченнями чого залишилися народні назви окремих місць острова: урочище Сагайдачного, "ліжко і колиска Сагайдачного" (на Середній Скелі), вал Сагайдачного, Січові ворота. Нині на території національного заповідника працює кінний етнографічний театр "Запорізька січ", проводяться всеукраїнські змагання з козацького рукопашного бою, фестивалі до Дня українського козацтва та Шевченківських днів, народні гуляння у традиційні свята України річного календарного циклу (Купала, Покрови, Спаса, Різдво, Старий новий рік, Коструба, Русалчин Великдень, Трійця тощо).

Експозицію хортицького Музею історії запорізького козацтва складають такі розділи: "Запорізький край у найдавніші часи", "Запоріжжя в період Київської Русі", "Запоріжжя в козацькі часи", "Заселення Запорізького краю в кінці XVIII- XX ст.", є чотири діорами (у тому числі "Битва київського князя Святослава" та "Військова рада на Січі").

До найбільш цінних зібрань музейних фондів належать: морська козацька чайка першої половини XVIII ст. довжиною понад 17,5 м; колекція кам'яної скульптури доби бронзи, античності й середньовіччя; колекція предметів віри православної: вбрання священиків, церковне начиння (потири, підсвічники, натільні хрести та іконки, надбанні хрести XIII-XIX ст.), козацькі надгробні хрести; колекція іконопису XVIII - початку XX ст.; колекція стародруків XVII-XVIII ст.; колекція козацької зброї XVII-XVIII ст. (порохівниці, шаблі, ятагани, гармати, рушниці, пищалі, кам'яні гарматні ядра, вістря списів); колекція одягу XVIII - початку XX ст.; колекція монет XVI-XX ст. тощо.

На початку XXI ст. на території Національного заповідника "Хортиця" започатковано реалізацію анімаційно-туристичного проекту будівництва історико-культурного скансена "Запорізька Січ", що складатиметься з внутрішнього Кошу, оточеного земляним валом, ровом та засікою, та торгово-ремісничого Передмістя.

Дуже багатий унікальними музейними колекціями Слобожанський край, що включає в себе Полтавську, Сумську й Харківську області.
Найціннішу етнокультурну спадщину Слобідської України репрезентують краєзнавчі музеї Полтавщини: Полтавський обласний, Диканьський, Миргородський, Кременчуцький, Лубенський, Лохвицький, а також Чорнухинський музей Г. Сковороди, полтавські літературно-меморіальні музеї Панаса Мирного й І. Котляревського, державний музей-заповідник М. Гоголя в с. Гоголеве Шишацького району та Великосорочинський літературно-меморіальний музей М. Гоголя у Великих Сорочинцях Миргородського району, літературний музей родини Драгоманових у Гадячі тощо. Прославили Полтавський край державний історико-культурний заповідник "Поле Полтавської битви", національний музей-заповідник українського гончарства в Опішні й Полтавський художній музей.
"Намисто" музеїв Сумщини репрезентують такі осередки краєзнавства: Сумський обласний, Глухівський, Роменський, Лебединський, Конотопський, Охтирський, Шосткинський, а також обласний художній музей імені М. Онацького й музей А. Чехова у Сумах. А туристично-музейною візитівкою краю став Державний історико-культурний заповідник у Путивлі, оспіваному у "Слові о полку Ігоревім". Уперше в літописах Путивль згадується в 1146 р. як вотчина новгород-сіверських князів Ольговичів. Осередком заповідника є археологічна експозиція давньоруського періоду місцевого краєзнавчого музею.

Харківщина - це край, який є визнаним родоначальником організації музейної справи в Україні. Сьогодні експозиційну спадщину Харківщини представляють краєзнавчі музеї в Ізюмі, Змієві, Барвінковому, Богодухові, Люботині, Червонограді, Золочеві, Первомайську, Лозові, Валці, Балаклеї, Чугуєві й Куп'янську.

Етнографічним осередком Слобожанщини стали сільські музеї-заповідники Золочівського району, а саме Етнографічний музей "Українська Слобода" у Писарівці, де зібрано кращі зразки народної архітектури й побуту Слобідського краю, та Літературно-меморіальний музей видатного народного мислителя Григорія Сковороди у Сковородинівці. А прадавню історію Харківщини висвітлює історико-археологічний музей-заповідник "Верхній Салтов" у Верхньому Салтові, створений на місці залишків могутнього міста-фортеці епохи Руського каганату (VII-IX ст.), створеного аланами-русами й місцевим слов'янським населенням верхів'їв Сіверського Дінця й Дону.

Харків - це східноукраїнська музейна "столиця" України. Тут знаходяться Історичний музей, Художній музей і його філія - Музей народного мистецтва Слобожанщини, Художня галерея, Літературний музей, Музей природи Харківського національного університету тощо.

Лідером за експозиційним багатством музеїв Середнього Подніпров'я є невелика Черкаська область. Це осередок розквіту Трипільської культури з її велетенськими землеробськими про-томістами (V-III тис. до н. є.) та індоєвропейських культур епохи бронзи, терен етногенезу праслов'янської й ранньослов'ян-ської культур, територія, на якій сформувалися царство скі-фів-орачів (VII-III ст. до н. є.) та Антське царство (III-V ст.), система богатирських застав Київської Русі X ст., де зародився національно-визвольний козацький рух й увінчалися славою перші гетьманські столиці України, зрештою край, що подарував українському народові його духовного подвижника Тараса Григоровича Шевченка.

Серед кращих музеїв області назвемо: Музей "Кобзаря" Т. Г. Шевченко в Черкасах, Черкаський обласний художній, Державний історико-культурний заповідник в Кам'янці, Чигиринський краєзнавчий, Уманський краєзнавчий, Чорнобаївський краєзнавчий, Драбівський краєзнавчий, Городищенський краєзнавчий, Звенигородський краєзнавчий, Золотонішський краєзнавчий, Катеринопільський краєзнавчий, Монастирищенський краєзнавчий, Смілянський краєзнавчий, Канівський музей народного декоративного мистецтва, Стецівський етнографічний, Ватутинський історичний, Лисянський історичний, Жашківський історичний, Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка у Черкасах, Стеблівський літературно-меморіальний музей Івана Нечуя-Левицького, Городищенський літературно-меморіальний музей письменика Івана Ле, Кам'янський літературно-меморіальний музей О. Пушкіна і П. Чайковського, Меморіальний будинок-музей Л. П. Симиренко, Музей історії села Старосілля, Уманська картинна галерея тощо.

Міжнародною туристичною славою Черкащина завдячує таким славнозвісним центрам туристичного притягання, як Державний історико-культурний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка" в с. Шевченкове, Шевченківський національний заповідник "Тарасова гора" в Каневі, Канівський історичний музей, Національний історико-культурний заповідник "Чигирин", Черкаський обласний краєзнавчий музей, Суботівський етнографічний музей, Тальнівський музей історії хліборобства, Державний історико-культурний заповідник "Трахтемирів" уГригорівці, Державний історико-культурний заповідник у Корсуні-Шевченкові.
Державний історико-культурний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка" створений у 1992 р. на площі 27 га. Під охороною заповідника перебувають пам'ятки, пов'язані з життям і творчою діяльністю Т. Г. Шевченка, зокрема могили батьків поета, хата дяка, садиба Енгельгардта в с. Будище тощо. Ядром заповідника є Моринці, в якому народився Тарас Шевченко, та Кирилівка, в якому пройшли його дитячі літа. В оби-двох селах створені меморіальні музеї.

Шевченківський національний заповідник "Тарасова гора" в Каневі створено на місці, де, згідно із заповітом, було поховано подвижника українського народу. Відтоді це місце - центр національно-патріотичного паломництва українців з усіх куточків нашої держави та інших країн світу. На вершині Тарасової гори відкрито Літературно-меморіальний музей Т. Шевченка, фонди якого нараховують 17 тис. експонатів.

Музей "Кобзаря" Т. Г. Шевченка в Черкасах - це єдиний у світі музей однієї книги. Відкрито його в 1989 р. у меморіальному будинку, в якому з 18 до 22 липня 1859 р. жив у родині Цибульських Т. Г. Шевченко. Тут можна побачити всі видання "Кобзаря" та ілюстрації до них, а також "Кобзарі" у перекладах на мови народів світу. Гордістю музею є раритетне перше видання "Кобзаря" в Петербурзі в 1840 р. У фондах музею зберігаються великі колекції шевченківських листівок, значків, медалей тощо, з яких періодично комплектуються тематичні виставки.

Національний історико культурний заповідник "Чигирин" створений у 1989 р. на площі 1160 га. Під охороною заповідника перебувають пам'ятки історії і культури, пов'язані з національно-визвольною боротьбою українського народу в XVII ст., серед них - усипальниця Богдана Хмельницького в Іллінській церкві в Суботові, Богданова гора в Чигирині та урочище Холодний Яр, в якому знаходиться Мотронінський монастир (заснований у 1568 p.), Мотронінське городище скіфів-орачів та інші пам'ятки археології. У XVIII ст. козацькі онуки, очолені М. Залізняком, освячували ножі в Холодному Яру для праведної боротьби за свою свободу проти покріпачення - цей народний рух увійшов в історію під назвою "Коліївщина" (ножі-колії, якими українці зазвичай колють свиней) й після ретельних досліджень творчо відображений Т. Шевченком у поезіях "Холодний Яр" та "Гайдамаки". У 1992 р. в Холодному Яру встановлено меморіальний знак УНР на місці головного штабу армії Української Народної Республіки. У складі заповідника відкрито музей Б. Хмельницького в Чигирині та три краєзнавчі музеї.

Тальнівський музей історії хліборобства знайомить з семитисячолітньою історією розвитку землеробської цивілізації у Середньому Подніпров'ї. На околицях м. Тальне археологами виявлене гігантське поселення найдавніших хліборобів трипільської культури IV тис. до н. є. Пам'ятки цієї землеробської цивілізації, що передувала єгипетській державі фараонів, експонуються у виставкових залах музею (можливо, колись таки знайдуться інвестори, щоб відродити це унікальне трипільське протомісто у формі археологічно-анімаційного скансена). Також археологами в околицях міста досліджено 11 доісторичних курганів, облямованих ритуальними колами з валунів, у яких поховані привідці племен індоарійської спільноти бронзової епохи (II тис. до н. е.), поселення скіфів-орачів і ранньо-слов'янських землеробів. Ці знахідки також поповнили експозицію музею історії хліборобства на українських землях.

Державний історикокультурний заповідник "Трахтемирів" у Григорівці створений у 1994 р. на площі 4582 га. Під охороною заповідника перебувають унікальні пам'ятки археології, історії та природи. Серед них: укріплене Трахтемирівське городище праслов'ян (скіфів-орачів), залишки храмів літописного За-рубського монастиря, багатошарове поселення на горі Городки, козацький цвинтар у Трахтемирові, пам'ятки природи - Канівські дислокації, заповідні урочища, Рожена криниця.

Корсунь-Шевченківський історикокультурний заповідник створений у 1994 р. на площі 109 га. Під охороною заповідника перебувають пам'ятки історії, культури та природи державно го значення, серед них - палацовий комплекс князів Лопухіних(палац, брама- Швейцарський будинок, Корсунський парк). У складі заповідника діють 5 музеїв, у тому числі літературно-меморіальний музей І. С. Нечуя-Левицького.

Черкаський художній музей відкритий у 1992 р. Основу його експозиції склали експропрійовані більшовиками приватні колекції графа Бобринського та князів Лопухіних і Білокопито-вих. Експозицію поділено на два відділи: декоративно-прикладного й образотворчого мистецтва.

У першому відділі представлені шедеври стародавньої української вишивки, виконаної різноманітними способами (хрестиком, гладдю, вирізанням тощо), вишивання й гаптування. Не менш вражає мистецьке розмаїття української кераміки, виготовленої народними гончарами краю. Шедеври народної орна-менталістики й декоративного розпису, зібрані в Черкаському художньому музеї, справді вражають розмаїттям барв, сюжетів і композиційних рішень.

У другому відділі експозиції представлений український іконопис XVII-XIX ст., пейзажі XVIII ст. італійського художника Джузеппе Дзаіса, портретний живопис XVIII - початку XX ст. з приватних збірок українських колекціонерів добільшовицького періоду, понад 100 картин, фресок і замальовок черкаської художниці О. Т. Павленко, колекція графіки й картин інших майстрів пензля сучасності (Д. Г. Нарбута, В. І. Клименко, П. Д. Козина, 1.1. Бондаря, В. Ф. Никанорова, В. А. Афоніна, В. В. Полтавця тощо).

Серед музеїв Кіровоградщини зупинимося на описі Державного музею-заповідника І. К. Тобілевіча "Хутір Надія", включеного у національну мережу туристичних маршрутів Україною.

"Хутір Надія" - оселя українського драматурга зі світовим ім'ям Івана Тобілевича (псевдонім - Карпенко-Карий). Хутір названо на честь його дружини - Надії Тарковської. Тут драматург створив 11 п'єс. Свого часу на хуторі подовгу гостювали корифеї українського театру М. Садовський, П. Саксаганський, М. Садовська-Барилотті й ін. До наших днів збереглися Батькова хата і Стара чумацька криниця.

У 1970 p., під час святкування 125-річчя з дня народження І. Тобілевича, у "Хуторі Надія" започатковано щорічний фестиваль театрального мистецтва "Вересневі самоцвіти", що з 1990 р. набув статусу Всеукраїнського.

Багатющою музейною спадщиною хизується Поділля - край збіжжя, молока й меду, за панування в якому століттями точилися криваві війни подолян зі скіфами, сарматами, готами, булгарами, хозарами, печенігами, половцями, татарами, литвинами, волохами, поляками, турками й росіянами.

Серед кращих музеїв Вінничини згадаємо: Вінницький обласний краєзнавчий, Вінницький обласний художній, Могилів-Подільський краєзнавчий, Тиврівський краєзнавчий, Барський народний історико-краєзнавчий, Бершадський краєзнавчий, Піщанський краєзнавчий, Тульчинський краєзнавчий, Літинський краєзнавчий, Оратівський краєзнавчий, Ободівський краєзнавчий, Музей гончарного мистецтва братів Герасименків (Гайсинський район, Новоселівка), Державний музей фольклориста-етнографа Г. Т. Танцюри (Гайсин), Вінницький національний музей-садибу М. Пирогова, Вінницький літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського тощо.

Вінницький обласний краєзнавчий музей знаходиться у найдавнішому архітектурно-оборонному ансамблі міста, що має назву "Мури" - колишньому єзуїтському колегіумі XVII ст., обнесеному високим муром з баштами та бійницями. Тут зібрано безліч унікальних археологічних пам'яток від епохи появи людини на терені Поділля й виникнення тут першої ранньоземлеробської Буго-Дністровської культури V тис. до н. є. до подій Другої світової війни й новітньої історії краю. Експозиційними "перлинами" є багатюща колекція скульптури, розписової орнамента-лістики, сакральної й ужиткової кераміки Трипільської культури IV тис. до н. е., розкішна колекція індоорійських (XIV-IX ст. до н. є.) і сарматських (І ст.) золотих прикрас з бурштином та іншими коштовними каменями, скарби монет XVI-XVII ст., колекція мінералів доктора мінералогічних наук А. І. Проскурка. У музеї відтворено інтер'єр селянської хати й зібрано зразки традиційного одягу подолян XIX ст. Раритетні документи середньовіччя й козацької доби зберігаються тут таки у фондах обласного архіву.

Вінницький обласний художній музей також розташований на території архітектурного комплексу "Мури" XVII ст. Музей засновано в 1919 р. Основу експозиції склала багатюща колекція художніх цінностей з Немирівського палацу княгині М. Г. Щер-батової (з роду Потоцьких), зокрема, полотна художників Західної й Центральної Європи XVII-XIX ст. Нині його фонди нараховують 7315 експонатів XVII-XX ст.

У картинній галереї музею експонуються твори художників: Т. Ромбоутса, Ф. Воувермана, Е. Бертьє, М. Баччіареллі, Ж. Лампі Старшого, Р. ІПустера, Б. Роде, А. Шрейєра, Л. Майє, О. Фромме-ля, О. Росліна, М. Квадаля, Г. Кюгельгена, Я. Мізевича, І. Ясинського, П. Стахевича, В. Смоковського, Л. Горовиця, Ю. Сімлера, Т. Гольпайна, І. Рєпіна, В. Поленова, К. Брюллова, К. Савиць-кого, І. Козакова, І. Світлицького, Є. Буковецького, А. Кайгоро-дова, П. Нілуса, О. Новаківського, В. Орловського, А. Маневича, Г. Головкова та інших митців. Вагому частину збірки музею складає колекція графіки XVIII-XX ст.

Окрасою Вінницького художнього музею є унікальна колекція італійської майоліки XVII ст., вироби порцелянових заводів Західної Європи, України та Росії XVII-XX ст., скульптура, старовинні меблі, багата колекція народного декоративно-ужиткового мистецтва (вишивка, ткацтво, кераміка, писанка, витинанка, різьбярство, розпис), станковий народний живопис, народна ікона.

Літинський краєзнавчий музей імені У. Я. Кармалюка знаходиться в одній з будівель колишньої Літинської тюрми-фортеці - пам'ятки історії XVIII-XIX ст. Свого часу тут неодноразово перебував в ув'язненні народний герой Устим Кармалюк. Експозиція музею знайомить зі знаряддями праці трипільців та слов'ян, трагедією голодомору 1932-1933 pp., діє постійна виставка "Устим Кармалюк - життя та подвиг".

Музей народного месника Устима Кармалюка діє також на батьківщині героя - ус. Кармалюкове Жмеринського району. Устим Кармалюк є для подолян тим, ким Олекса Довбуш для мешканців карпатського реґіону України. Експозиція сільського музею знайомить зі сторінками біографії народного героя та офіційними документами, які оповідають про його звитяги й месницьку боротьбу з тими, хто "пив кров" з жил простого люду.

Хмельниччина репрезентована цілою низкою музеїв (11 державних і 211 недержавних), серед яких визнаною популярністю серед туристів користуються: Хмельницький обласний краєзнавчий, Хмельницький літературно-художній, Музей історії міста Хмельницького, Державний історико-культурний заповідник "Самчики" в Самчиках Старокостянтинівського району, Старокостянтинівський краєзнавчий, Музей історії Во-лочиського району, Музей історії Дунаєвецького району, Музей історії Славутського району, Кам'янець-Подільська картинна галерея, Меморіальний музей поетеси Анни Ахматової тощо.

Справжніми туристичними "мекками" краю є Національний історико-архітектурний заповідник "Кам'янець" (рис. 8.16) та Меджибізький реґіональний історико-етнографічний музей-фортеця.

Рис. 8.16. Національний історико-архітектурний заповідник "Кам'янець"

Музей-заповідник в Кам'янці-Подільському є одним з найдавніших музеїв України, який започаткований ЗО січня 1890 p., коли в місті було засновано Єпархіальне сховище старожитностей. Біля витоків музею стояли такі відомі вчені, як А. Антонович, М. Грушевський, М. Петров, Ю. Сіцінський. Державний історико-культурний заповідник на базі Єпархіальних старожитностей створено у 1927 р. Фонди музею нараховують понад 111 тис. експонатів. Чільне місце належить археологічним знахідкам, колекціям ікон та хрестів, витончених мармурових скульптур роботи італійських ваятелів XVIII - початку XX ст., порцелянової кераміки та творів образотворчого мистецтва минулих століть.

Щороку музейні експозиції заповідника відвідує близько 100 тис. туристів.

Нині Кам'янець-Подільський музей має шість відділів. Головним заповідним об'єктом є Стара фортеця - пам'ятка фортифікаційного мистецтва XII-XVIII ст. У підземеллях та вежах фортеці відкрито експозиції, які відтворюють сторінки її історії. А в приміщеннях на території фортеці розташований відділ етнографії, де представлено такі унікальні експонати музею: колекції гончарних виробів, ковальські роботи, вишивку та ткацтво, різьблення з дерева, цінні культові предмети. Експозиція побудована у сценічному показі, вдало поєднані муляжі та музейні експонати дають відвідувачам змогу наочно уявити розвиток ремесла й обрядовість з найдавніших часів до наших днів.

В експозиції художнього відділу представлені твори західноєвропейського та російського мистецтва XVIII-XX ст. Окреме місце відведено виставці полотен сучасних художників Поділля.

У будинку Ратуші - пам'ятці архітектури XV-XVIII ст. - функціонують виставкові зали, де проводяться виставки образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, а в її підземеллях відтворена експозиція з історії судочинства на Поділлі у XVI-XVII ст.
У вірменському торговому домі - пам'ятці архітектури XVII ст. - діє відділ археології, де експонується понад 1 тис. старожитностей, знайдених на Поділлі. У музеї відтворено житло прадавньої людини, реконструйовано знаряддя праці та побутові речі ранньоземлеробських Буго-Дністровської й Трипільської культур, пам'ятки скіфів-орачів і слов'ян. Окрасою відділу археології є високохудожні пам'ятки розвинутої Черняхівської культури антів - творців грандіозної оборонної системи Троя-нових валів. Велику історичну цінність складають римські монети III-І ст. до н. е., польські монети XVII-XVIII ст., ордени та медалі Російської імперії.

Мвджибізькийрегіональний історико етнографічний музей-фортеця є складовою Державного історико-культурного заповідника "Меджибіж". Тут зібрані унікальна колекція кераміки Черняхівської культури антів III-V ст., жіночі прикраси доби Київської Русі, ікони, вишивки. Поряд з Меджибізькою фортецею, на старому кладовищі, знаходиться могила засновника хасидизму - Баал Шем Това. Щорічно музей відвідують понад 10 тис. екскурсантів, серед яких чимало паломників-хасидів.

Хмельницький обласний краєзнавчий музей відкритий у 1929 р. Його фонди нараховують 59 тис. експонатів, серед яких - 8 скарбів середньовічних монет (в основному, польсько-литовських), 4 скарби ювелірних виробів періоду Київської Русі, колекції тканин, меблів, ікон, стародруків, зброї різних періодів історії. Варта уваги значна колекція української порцеляни кінця XIX - початку XX ст.

Хмельницький обласний художній музей створений у 1986 p., його колекція нараховує близько 8 тис. мистецьких творів. Експозиція знайомить з творчістю сучасних українських художників.

Серед "малих" музеїв області згадаємо літературні музеї: поетеси Анни Ахматової у Слобідці Шелехівській Деражнян-ського району на батьківщині її матері І. Горенко та поета-бай-каря Л. Глібова у Чорному Острові, який у 1855-1858 pp. тут жив і працював (викладав географію у дворянському повітовому училищі).

Чекає на історико-меморіальне й анімаційне відродження з "забуття" Поле Пилявецької битви козацьких військ під проводом Б. Хмельницького з польською армією у вересні 1648 p., нині тут лише упорядкована могила сподвижника Б. Хмельницького - уманського полковника Івана Ганжі.

Тернопільщина - один з найбагатших осередків музейництва України. Серед туристично найпринадніших музеїв області слід назвати: Тернопільський краєзнавчий, Тернопільський художній, Обласний історико-меморіальний музей політв'язнів, Музей "Зборівська битва" у Зборові, Борщівський краєзнавчий, Бережанський краєзнавчий, Бережанський музей книги і Меморіальний музей Богдана Лепкого, Бучацький краєзнавчий, Кременецький краєзнавчий, Гусятинський краєзнавчий, Заліщицький краєзнавчий, Збаразький краєзнавчий, Чорт-ківський краєзнавчий, Шумський краєзнавчий, Денисівський краєзнавчий, Музей історії християнства в Почаєві, Копичи-нецький музей театрального мистецтва, Меморіальну садибу-музей Леся Курбаса в Старому Скалаті Підволочиського району, Меморіальний музей Уласа Самчука в Телявці Шумського району, Меморіальний музей Соломії Крушельницької у с Біла Тернопільського району, Етнографічно-меморіальний музей В. Гнатюка у Велесневі Монастирського району, Меморіально-художній музей І. Хворостецького в Почаєві, Меморіальний музей О. Неприцького-Грановського тощо.

Одним з кращих в Україні є Кременецький краєзнавчий музей, розташований у приміщенні колишньої Волинської духовної консисторії. Виник він за польського врядування у 1937 р. і спочатку називався Muzeum Ziemi Krzemienieckiej im. Willi-balda Bessera. Зараз фонди музею нараховують близько 65 тис. експонатів, що знайомлять з природою, матеріальною і духовною культурою та етнографічними особливостями Південної Волині. Експозиція Кременецького музею розгорнута в 10 залах. Тут представлені ентомологічні, палеонтологічні, археологічні, нумізматичні колекції, старовинна зброя, предмети побуту, вироби майстрів народної творчості, першодруки творів польського поета Ю. Словацького, особисті речі українського композитора М. Вериківського, полотна Ж. Сафонова, А. Лазар-чука, В. Галімського та інших відомих митців.

Відвідувачі музею мають змогу побачити справжню кольчугу руського воїна, середньовічні мечі, рідкісні стародруки, українські грошові знаки 1917-1920 pp., ознайомитися з матеріалами про перебування в Кременці Т. Шевченка, М. Костомарова, Лесі Українки, М. Коцюбинського та інших видатних людей. У науковій бібліотеці музею є близько 12 тис. книг, у тому числі чимало рідкісних видань.

Борщівський краєзнавчий музей - один з найвідвідувані-ших в області (завдяки розташуванню на під'їзді до славозвіс-них лабіринтових печер Подністров'я). Його експозицію присвячено, передусім, багатющій спадщині трипільської культури, пам'ятки якої в краї скрізь трапляються буквально під ногами. Окрасою експозиції є археологічні пам'ятки з печери Вертеба - унікального культово-житлового комплексу епохи неоліту-міді, а саме: культова кераміка з загадковими міфологічними протописьменами й орнаментами, керамічні фігурки жінок-рожаниць трипільської культури, фігурки бика, що несе на собі жінку (сенсаційна трипільська інтерпретація індоєвропейського міфу про викрадення биком-Зевсом діви-Європи), ужитково-побутові речі трипільців та багато інших цікавинок.

Краєзнавчий музей Гусятина цінний тим, що знаходиться в унікальній пам'ятці сакрального зодчества початку XVII ст. - юдейській синагозі, збудованій у величному готично-мавританському стилі. У музеї можна побачити кістки мамонта, трипільську й слов'янську кераміку, колекцію паперових грошей та монет XVII-XX ст., картини подільських художників тощо.

"Полісся, ця космічна поганська колиска, басейн Прип'яті та Десни з його арійською чистотою коренів і древлянською нескаламученістю джерел, з його визначальними генетично-культурними кодами, з найархаїчнішим фольклором, епосом, діалектами...", - так образно характеризує сучасний український письменник Ю. Андрухович у книзі "Дезорієнтація на місцевості" один з етнічно найсамобутніших країв України.

Українське Полісся - це край, у музеях якого експонуються справжні скарби традиційної української етнокультури й народного мистецтва. Він охоплює північні Волинську, Рівненську, Житомирську, Київську й Чернігівську області.

Західне Полісся, або Волинь - терен, який вчені вважають колискою слов'янства й українського народу, земля, де збереглися старожитні вірування, обряди й традиції, край, який маємо всі підстави називати етнокультурним заповідником під відкритим небом.

Серед низки музеїв області відзначимо Луцький історико-культурний заповідник, Волинський краєзнавчий, Музей Волинської ікони, Волинський художній, Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки, Володимиро-Волинський краєзнавчий, Волинський регіональний музей українського війска і воєнної техніки, Ковельський історичний, Маневичський краєзнавчий, Любомильський краєзнавчий, Горохівський історичний, Кортелиський історичний тощо.

Волинський краєзнавчий музей у Луцьку знайомить туристів з народними промислами та обрядами українців Волині. Тут зберігаються предмети побуту остготів, Качинський срібний скарб антів V ст., колекція безцінних старожитніх волинських ікон, рукописи Лесі Українки тощо. Художній відділ музею знайомить з полотнами Хосе Рібери, Жака Куртуа, В. Касіяна, І. Айвазовского, О. Валенти та інших митців Європи.

Музей Волинської ікони містить унікальну колекцію автентичного українського іконопису волинської школи XVII-XIX ст.

Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки відкритий на батьківщині поетеси - в є. Колодяжне. Тут відтворено атмосферу родинного "гнізда", в якому мешкала й творила Леся Ураїнка, зібрано цінні документи біографічного та творчого шляху поетеси, її листування з видатними діячами української культури, рукописи та збірки поетичих рядків тощо.

Володимиро-Волинський краєзнавчий музей - один з кращих музеїв древньої Волині. Основу його експозиції становлять унікальні археологічі знахідки з літописного Володимира, заснованого князем Володимиром Великим після приєднання західноукраїнських земль до складу Київської Русі. У XI-XIII ст. град Володимир був найбагатшим й найвелелюднішим містом історичної Волині, її адміністративним і духовним осередком. З тих часів збереглися величні укріплення-вали давньоруського городища й унікальний Мстиславів храм XI ст., нині разом з музеєм включені до складу Державного історико-культурно-го заповідника "Володимир".

Сучасна Рівненська область теж є складовою частиною історичного Волинського краю. Кращими музеями цього терену є Національний історико-меморіальний заповідник "Поле Берестецької битви" біля Пляшева Радивилівського району, Державний історико-культурний заповідник в Острозі (включає в себе Острозький краєзнавчий музей і Музей рукописної книги і книгодрукування), Державний історико-культурний заповідник у Дубно, Рівненський краєзнавчий, Березневський краєзнавчий, Костопольский краєзнавчий, Млинівський краєзнавчий, Сарненський історико-етнографічний, Корецький історичний, Радивилівський історичний, Літературно-меморіальний музей М. Островського тощо.

Меморіально-музейною "перлиною" Рівненщини є Меморіальний комплекс "Козацькі могили" біля Пляшева (рис. 8.17), де у червні 1651 р. відбулася славнозвісна Берестецька битва козацьких полків Б. Хмельницького з польською армією.

Рис. 8.17. Меморіальний комплекс "Козацькі могили" Національного історико-меморіального заповідника "Поле Берестецької битви" у Пляшеві Рівненської області

У розпал битви, коли козацьке військо вже починало перемагати, підкуплений поляками Кримський хан Іслам Гірей III зрадив Б. Хмельницького, забравши його самого в полон, втік з поля бою, залишивши козацьке військо без керівництва. На екстренній раді козацькі полковники вирішили припинити битву й відступати через болота, щоб наздогнати татарів і визволити свого гетьмана. Для прикриття відходу основних частин було залишено кілька невеликих загонів. Очевидець бою француз П'єр Шевальє так описував завершення цієї битви: "В одному місці серед болота скупчилося триста козаків і хоробро боронилися проти великого числа атакуючих, які натискали на них звідусіль. Повністю оточені вони загинули. Залишився один, який боровся протягом трьох годин проти всього війська польського".

Власне на цьому острівці на р. Пляшевці на початку XX ст. утворено меморіал "Козацькі могили", а музей відкрито 17 червня 1967 р. Його експозиція розгорнута у сімох залах будинку, що знаходиться поруч з Георгіївською церквою.

Перший зал знайомить з предметами козацького побуту, знайденими під час розкопок в околицях: ножами, сокирами, вістрями стріл, окуттями, лопатами тощо. Другий зал займає батальна діорама, що відтворює початок битви під Берестечком. Експозиція третього залу демонструє зразки козацького озброєння - мушкети з ударними та колісними замками, виявлені розкопками на місці переправи.

У четвертому залі розміщені зразки вогнепальної зброї: мушкети, карабіни, аркебуза, бандулет. А також речі, виявлені біля окремих кістяків на переправі: дерев'яна ложка, викрутка, гак для підвішування шаблі на поясі, гаманець з кулями, монетами, кремінцями та жіночим перснем, знайдені поблизу скелета козака. Зібрані козацькі шкіряні вироби: футляри ножів і ложок, сумки з вирізним орнаментом та гаманці різних розмірів, пояси. Окрасою залу стало викопане на козацькій переправі сідло зі стременами. П'ятий зал експозиції присвячений останнім подіям Берестецької битви та завершенню національно-визвольної війни.
В останньому залі експонуються твори істориків про Визвольну війну українського народу - праці П'єра Шевальє, Миколи Костомарова, Івана Крип'якевича, Андрія Малишка, Михайла Стельмаха та ін.

Унікальна колекція зібрана в Музеї рукописної книги й стародруків, розташованому в оборонній башті Острозького замку.
Житомирщина - це географічне осердя Полісся, споконвічний терен оселення древлян-поліщуків із самобутньою старожитньою етнокультурою. Серед музеїв краю відзначимо Житомирські краєзнавчий і художній музеї, Музей космонавтики імені С. П. Корольова, Музей природи, Житомирський державний літературний, Музей коштовного і декоративного каміння у смт. Володарськ-Волинський, Коростенський краєзнавчий, Но-воград-Волинський літературно-меморіальний музей Лесі Українки, Романівський літературно-меморіальний музей М. Рильського, Верхівнянський літературно-меморіальний музей Оно-ре де Бальзака (с. Верхівня Ружинського району), Житомирський літературно-меморіальний музей В. Короленка, Кмитівський музей образотворчого мистецтва імені Й. Буханчика.

Житомирський краєзнавчий музей - один з найдавніших на Поліссі, відкритий ще в 1865 р. зусиллями членів Товариства дослідників Волині, на чолі якого стояв академік П. А. Тут-ковський. Експозиція музею знайомить з матеріалами діяльності одного з найбільших краєзнавчих товариств України XIX - початку XX ст., його науковою спадщиною.

Картинна галерея музею володіє унікальними творами образотворчого мистецтва, вилученими під час більшовицького вторгнення 1919-1920 рр. у поміщиків Волинської губернії. Чимало з цього спадку було втрачено чи вивезено в приватні європейські колекції під час фашистської окупації краю. Однак і те, що вдалося врятувати, безцінне - майже тисяча полотен XVI - початку XX ст., переважно з країн Західної Європи. Пошано-вувач італійського, голландського, фламандського й французького малярства знайде тут картини всіх жанрів: від портрета й побутових сюжетів до пейзажу та класичного натюрморту.

Окрасою музею є відділ "Мистецтво Італії", де зібрані картини видатних італійських художників епохи пізнього Відродження (XVI ст.) і стилю бароко (XVII-XVIII ст.) - Себаст'яно дель Пйомбо, Аннибале Карраччі, Франческо Фуріні, Париса Бордоне, Алессандро Турки, Луки Джордано, Помпео Баттоні, Джако-мо Франческо Чіппера, а також художників шкіл Леонардо да Вінчі, Паоло Веронезе й Тиціана.

Не менш багата колекція полотен голландських художників XVII ст.: Карела Слабберта, Баренда Аверкампа, Виллема ван дер Вельде Молодшого, Дирка ван Далена III, Лудольфа Бакхю-зена, Бартоломео ван дер Хельста, а також представників шкіл Рембрандта, Мельхіору д'Хондекутера, Давида Тенирса, Яна Асселейна.

Фламандське мистецтво XVII ст. представлене полотнами Пітера ван Блумена, Олександра Кооземанса, Антониса Губо, Пітера Баута, Адріана Баудевейнса, а також полотнами художників школи Пауля Рубенса, Ван Дейка, Хендрика ван Валена.
Художнє мистецтво Франції XVII-XVIII ст. репрезентують картини Якоба Фердинанда Фута, Клода Лефевра, Шарля Леб-рена, Жозефа Парроселя, Гюбера Робера й інших майстрів.

Польське образотворче мистецтво XIX ст. ілюструють роботи Йозефа Процинського, Тадеуша Айдукевича, Яна Бонков-ського, Емілії Дукшинської, Юліуса Коссака, Юзефа Брандта й ряду інших художників.

Житомирський краєзнавчий музей має у своїй колекції твори художників Швейцарії (Жан-Етьен Ліотар), Угорщини (Янош Ромбауер), Австрії (Йозеф Грассі), Німеччини (Рудольф Ернст) та багатьох інших країн. Діють багаті експозиції полотен російських й українських художників XIX-XX ст.

Окрема експозиція краєзнавчого музею присвячена творам народно-прикладного мистецтва поліщуків: вишитим рушникам, одягу, килимам, кераміці й іншим предметам побуту селян поліського краю.

Самостійним відділом обласного краєзнавчого музею є Житомирський музей природи. Його перші експонати були зібрані ще академіком П. А. Тутковським та його однодумцями в другій половині XIX ст. Нині у фондах Музею природи зберігається 12 тис. експонатів, що розповідають про природу Полісся. Тут експонується одна з кращих в Україні колекція опудал птахів і тварин поліського краю, а також мінералів, напівкоштовного й коштовного каміння.

Житомирський Державний музей космонавтики імені С. П. Корольова - це найбільший український музей історії космонавтики (третій за багатством експозиції музей космонавтики в країнах СНД). Він складається з двох частин: Меморіального будинку-музею С. П. Корольова та павільйону космічної техніки "Космос". У фондах музею знаходиться понад 7 тис. експонатів, з них 1,5 тис. унікальні (не мають аналогів).

Меморіальний музей відкрито у будиночку, в якому народився й провів дитинство майбутній Головний конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів Сергій Павлович Корольов. Експозиція музею налічує понад 2 тис. експонатів, що розповідають про життя і наукову діяльність С. П. Корольова.

Павільйон "Космос" присвячений історії прориву людини в космос: від першого штучного супутника Землі й першого польоту людини в космос до наших днів. Тут зібрана унікальна колекція зразків космічної техніки, у тому числі дослідні апарати "Восток", "Венера-7", "Венера-15", супутники "Інтеркосмос", "Електрон", "Ореол-3", космічний корабель "Союз", спускова камера "Союзу-27", зразки ґрунту з Місяця, космічні скафандри, техніка для передпольотної підготовки космонавтів, їжа космонавтів тощо.

Окремий відділ експозиції павільйону висвітлює успіхи української космонавтики. Є відділ філософії світосприйняття космосу та значна бібліотека творів на космічну тематику.

Чернігівщина - край літописних сіверян - посідає почесне місце серед поліських областей за багатством музейно-туристичної спадщини. Цей край у всі часи був потужним осередком українського культурогенезу. Тож нині понад 50 пам'яток й ансамблів Сіверщини включено у національну мережу туристичних маршрутів, що знайомлять з давньоруською, козацькою й мистецькою спадщиною України.

Серед державних музеїв та історичних заповідників Чернігівської області назвемо найвідоміші: Національний архітектурно-історичний заповідник "Чернігів стародавній", Чернігівський обласний історичний музей імені В. Тарнавського, Чернігівський військово-історичний музей, Чернігівський музей народного декоративного мистецтва, Чернігівський обласний художній музей, Літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського, Новгород-Сіверський історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Ігоревім", Батуринський державний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця", Державний історико-культурний заповідник "Качанівка", Вертіївський істо-рико-меморіальний музей М. Кирпоноса, Кунашівський істо-рико-меморіальний музей М. Подвойського, Світанківський музей українсько-чесько-словацької дружби, Ніжинський краєзнавчий музей, музей "Поштова станція", Ніжинський художній музей, Остерський краєзнавчий музей, Сосницький краєзнавчий музей, Сосницький літературно-меморіальний музей О. Довженка, Літературно-меморіальний музей-заповідник М. Коцюбинського, Художньо-меморіальний музей "Садиба народного художника України О. Саєнка", Новгород-Сіверський краєзнавчий музей, Ічнянський краєзнавчий музей, Меморіальний музей Д. М. Ре-вуцького, Менський краєзнавчий музей, Семенівський краєзнавчий музей, Прилуцький краєзнавчий музей, Бахмацький історичний музей, Корюківський історичний музей, Короп-ський регіональний історико-архітектурний музей, Козелець-кий музей історії ткацтва Чернігівщини тощо.

Чернігів - град легендарного сіверського князя Черна - був заснований ще в VII-VIII ст. Його перші володарі поховані за прадавнім слов'янським обрядом спалення у лодії при повному бойовому озброєнні й поховані в курганах на Болдиних горах, включених у заповідну зону "Чернігова стародавнього". Розбудував місто князь Мстислав - брат-суперник Ярослава Мудрого. За Мстислава Володимировича Чернігів був столицею всього давньоруського лівобережжя від верхів'їв Оки і Волги до Тмутаракані й Сурожа на Чорному морі й за багатством та торговими оборутками змагався з Києвом.

Зараз у Чернігові знаходяться 5 з 25 архітектурних пам'ятників епохи розквіту Київської Русі (XI-XII ст.), що збереглися на території України. Найбільш відомим серед них є Спасо-Пре-ображенський собор з автентичним фресковим розписом XI ст.

У центрі заповідника "Чернігів стародавній" на стародавньому Валу (земляні укріплення давньоруського городища й князівського замку-дитипця) у респектабельній губенаторській будівлі початку XIX ст. знаходиться обласний історичний музей імені В. В. Тарнавського. Це один з найстаріших і найбагатших музеїв України, створений у 1896 р.

Засновником музею є відомий громадський діяч, колекціонер і меценат В. В. Тарнавський, який усе своє життя розшукував, рятував від нищення й збирав українські старожитності, предмети козацького побуту, археологічну колекцію. Усі ці скарби він у 1896 р. передав у дар рідному місту.

Зараз у фондах Чернігівського історичного музею нараховується понад 150 тис. експонатів, серед яких найціннішими є творіння українського золотарства XVII-XVIII ст., стародруки та археологічні колекції.

Окремим відділом Історичного музею є Музей народного деко ративно-прикладного мистецтва Чернігівщини, який прославився найбільшою в Україні колекцією вишиваних рушників.

Чернігівський художній музей має унікальну збірку творів українського мистецтва XVII-XVIII ст., а також полотна західноєвропейських і російських майстрів пензля.

Державний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця" створено 14 червня 1993 р. в історичному центрі Батурина, який у 1669-1708 pp. був столицею Гетьманщини та його околиць, із включенням місцевого історико-краєзнавчого музею, який міститься в будинку козацького Генерального судді В. Кочубея початку XVIII ст.

У Батурині знаходилася резиденція гетьманів Д. Многогрішного, І. Самойловича та І. Мазепи. Саме з Батурина під урочисті марші виступило козацьке військо І. Мазепи на з'єднання з частинами шведської армії короля Карла XII. За підтримку українських державоборчих змагань, очолених гетьманом Іваном Мазепою, Батурин за наказом Петра І у 1708 р. було взято приступом й сплюндровано російською армією О. Меншикова. Така нелюдсько-кривава розправа над усіма мешканцями багатолюдної гетьманської столиці посіяла в душі сум'яття й стримала широкі верстви козацтва від збройної підтримки повстання І. Мазепи проти російської деспотії.

Зусиллями останнього гетьмана України Кирила Розумовсько-го Батурин було відроджено з руїни. Упродовж 1750-1764 pp. він знову виконував функції гетьманської столиці. Але в 1764 р. указом російської імператриці Катерини II Гетьманщину було остаточно скасовано, а Батурин "подаровано" в приватне родове володіння графу К. Розумовському.

У славному Батурині понад широкоплесою р. Сейм збереглися собор Покрови Пресвятої Богородиці - заступниці українського козацтва, збудований у 1789 р. у стилі пізнього козацького бароко, палац останнього гетьмана України К. Розумовського, збудований упродовж 1799-1803 pp. за проектом італійського архітектора А. Рінальді у стилі класицизму, та гетьманська Воскресенська церква-усипальниця (1803 p.). Експозиція Батуринського історико-краєзнавчого музею знайомить із славними й драматичними подіями історії Гетьманщини та її останньої столиці, долями видатних козацьких чільників, предметами матеріальної культури козацької доби.

Новгород Сіверський історико культурний музей-заповідник "Слово о полку Ігоревім" займає історичний центр міста над Десною - літописної столиці Новгород-Сіверського князівства (з 1097 р.) - уділу князів династії Ольговичів і Давидовичів, одного з найдавніших міст краю (перша згадка датована 1078 p.). Назва музею-заповідника пов'язана з трагічним походом сі-верського князя Ігоря Святославовича (1180-1198 pp.) на половців, оспіваному в "Слові о полку Ігоревім" - шедеврі давньоукраїнської творчості світового значення.

З подіями походу князя Ігоря знайомить експозиція музею "Слово о полку Ігоревім", археологічні знахідки епохи Київської Русі, документи та наукові дослідження пам'ятки давньоукраїнської писемності. Окремий відділ музею присвячений козацьким сторінкам історії краю, зокрема обставинам героїчної смерті славетного козацького полковника Івана Богуна у битві з поляками під стінами міста в 1664 р.

Архітектурним осередком заповідника є Спасо-Преобра-женський монастир, заснований у давньоруську добу (XII ст.) (рис. 8.18). До складу ансамблю монастиря входять Спасо-Преображенський собор, збудований у 1785-1787 pp. за проектом Дж. Кваренги, церква Святих Апостолів Петра і Павла (XVII ст.), церква Св. Іллі (1787 р.) та бурса (1657-1667 pp.).

Рис. 8.18. Спасо-Преображенський монастир у Новгороді-Сіверському

Місто Сосниця - батьківщина українського кінорежисера й письменника Олександра Довженка - лежить на півдорозі між Черніговом і Новгородом-Сіверським і тому включена у більшість туристичних маршрутів краєм. У Сосниці в батьківській садибі з 1960 р. відкрито Літературно-меморіальний музей О.Довженка. Його експозиція знайомить з дитячими й юнацькими роками мислителя, його листами і рукописами, нагородами, фото й унікальними особистими речами.

Другим туристичним центром Чернігівщини за популярністю справедливо вважається Ніжин, в якому налічується понад 80 історико-архітектурних пам'яток археології, історії, монументального мистецтва, містобудування, архітектури та культури. Одних лише культових споруд у місті було 36, у тому числі два монастирі. Серед збережених: п'ятиглавий собор Св. Миколая, побудований у 1668 р. в стилі козацького бароко, Благовіщенський собор (1716 р.) Благовіщенського монастиря, церква АрхістратигаМихаїла(1731 p.), церква Святої Трійці (1733 p.), церква Св. Іоанна Богослова (1752 р.), Хрестовоздвиженська церква (1754 р.), Спасо-Преображенська церква (1757 р.), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1765 р.), Введенеька церква (1775 р.) колишнього Введенського жіночого монастиря, церква Всіх Святих (1785 p.), церква Св. Василія (кінець XVIII ст.), Возне-сенська церква (1824 р.).

Серед музеїв Ніжина визнаною популярністю серед туристів користуються краєзнавчий музей, картинна галерея, музей М. В. Гоголя, музей "Поштова станція", музей древньої і рідкісної книги, будівля однієї з перших аптек на лівобережній Україні фармацевта М. Лігди.

Ніжинський краєзнавчий музей знаходиться в купецькій садибі XIX ст., його фонди налічують ЗО тис. експонатів, експозиція розміщена в п'яти залах. Представлені предмети від найдавніших часів (кам'яні знаряддя праці, фрагменти ліпної кераміки давніх слов'ян) до сьогодення. Особливу цінність мають колекції нумізматична, філателістична, орденів і медалей, українських вишиваних рушників XIX-XX ст., предмети козацької доби.

Відділ природи Ніжинського краєзнавчого музею має багаті геологічну й біотичну колекції. Неабияке зацікавлення викликають скам'янілості морських тварин крейдового періоду (віком понад 70 млн років), зокрема зуб з пащі морського хижака-ди-нозавра (вагою 8 кг), кістки мамонта (віком 12 млн років) тощо, а також колекція опудал сучасних тварин Чернігівського полісся.
Музей "Поштова станція" відкритий у приміщенні найдавнішої та єдиної, що збереглася в Україні, поштової станції XVII ст. Його експозиція розповідає про розвиток поштової справи у періоди Київської Русі, Литовсько-Руської держави, Держави Війська Запорізького, Гетьманщини, УНР, знайомить з унікальними документами, пам'ятками історії й археології.

Київщина - винятковий історико-етнокультурний терен формування українського етносу й української державності. Цей край показав світові дивовижні пам'ятки Трипільської культури з найдавнішими в Європі протомістами IV-НІ тис. до н. е., пам'ятки чорноліської культури праслов'ян XII-VII ст. до н. е., укріплені твердині скіфів-орачів VI-Піст, до н. е., поселення зарубинецької культури ранніх слов'ян II ст. до н. є. - II ст. н. е., численні селища, грандіозну систему Змієвих валів й багаті скарби військової здобичі Антського царства III-V ст., городища полян і уличів VI-IX ст. та пам'ятки давньоруської спадщини X-XIII ст. й козацької доби XV-XVIII ст.

Цю багату історико-етнокультурну спадщину краю репрезентують численні історико-краєзнавчі музеї області: Білоцерківський, Березанський, Богуславський, Бориспільський, Броварський, Боярський, Кагарлицький, Фастівський, Яготин-ський, музеї-садиби К. Стеценко у с Веприк і І. Козловського у Мар'янівці, а також Державний музей-заповідник "Битва за Київ у 1943 р." у Нових Петрівцях, Музей героїв Букринського плацдарму в Балико-Щучинці.

А справжньою туристичною славою Київщина завдячує Національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав", що включає в себе Переяславський музей народної архітектури та побуту, Обласному археологічному музею в Трипіллі і Музею трипільської культури в Халеп'ї Обухівського району та Державному історико-культурному заповіднику в Вишгороді.

Історико-етнографічний заповідник "Переяслав" розташований в історичному центрі Переяслава-Хмельницького (до 1943 р. - Переяслав). Ця князівська столиця на берегах річок Трубежа й Альта вперше згадується ще в договорі Київської Русі з Візантійською імперією в 907 р. як одне з трьох найбільших міст Русі. Місто розбудував князь Володимир Мономах, відродилося воно й після монголо-татарського погрому в 1242 р. А за козацької доби Переяслав прославила Переяславська Рада 1654 p., яка ствердила широку автономію Держави Війська Запорізького у складі політичного союзу з Московією.

До складу історико-культурного заповідника "Переяслав" включено такі музеї: історичний, народної архітектури і побуту, космонавтики, меморіальні музеї Григорія Сковороди і ПІо-лом-Алейхема, будинок, в якому кілька років мешкав Тарас Шевченко, діорама "Штурм Дніпра в районі Переяслав-Хмель-ницького", масштабне полотно М. Дерегуса "Переяславська Рада" тощо.

Переяславський музей народної архітектури і побуту - перший серед українських скансенів, предтеча музею у Пирогово й Шевченківського гаю у Львові. У ньому зібрані селянські хати з різних реґіонів України, кузні, колекція вітряків XVIII ст., традиційні предмети побуту й народно-ужиткового мистецтва українців тощо.

Заповідна зона Переяслава охоплює такі пам'ятки, як земляні вали-укріплення давньоруського Дитинця (князівського замку) на мисі при впадінні Альти в Трубеж, що мають висоту 17-18 м й ширину при основі 18 м; ансамбль Вознесенського козацького монастиря XVII-XVIII ст. на чолі з величним Воз-несенським собором, 1695-1700 рр., збудованим у стилі козацького бароко на кошти гетьмана І. Мазепи; церкву Архістратига Михаїла 1646-1666 pp. (інтер'єр храму розписано художниками Київської школи малярства XVIII-XIX ст.) з дзвіницею 1745 р. та церкву Святих Бориса й Гліба у стилі пізнього класицизму (1839 p.).

Музей Трипільської культури V-III тис. до н. є. (Обласний археологічний музей) розташований у Трипіллі, в якому археологом Вікентієм Хвойкою в кінці XIX ст. було відкрито світові перше поселення найдавнішої землеробської культури України.

Село Трипілля лежить на правому березі Дніпра в долині Красної. Назва села пов'язана з характером місцевості: тут сходяться три родючі долини, три поля, розмежовані річками Стуг-ною, Красною та Бобрицею. Саме в долині Бобриці у 1901 р. В. Хвойка розкопав одне з трьох поселень трипільської доби. Інші археологічні пам'ятки села змістовно підкріплюють наукову тезу істориків-автохтоністів про неперервність етногенезу й історико-етнокультурного розвитку українського народу ще з доби міді-бронзи. Адже на території Трипілля збереглися укріплене городище ранньослов'янської зарубинецької культури "Дівич-Гора" (III ст. до н. є. - II ст. н. є.) та давньоруське городище-фортеця Треполь, збудоване за наказом Ярослава Мудрого близько 1032 р. й вперше у літописі згадане у 1093 р.

Обласний археологічний музей Трипільської культури V-III тис. до н. є. розташований на території давнього городища Треполя. Тут експонуються зразки розписної ритуальної й побутової кераміки, сакральні статуетки Великої Богині-Матері трипільців (рис. 8.19, рис. 8.20), кам'яні зернотерки, реставроване лляне вбрання, глиняні прикраси, земляна піч для обпалювання глиняних горщиків і статуеток тощо. Три збільшені скульптури Богині-Матері трипільців висотою 1,5 м встановлені на даху музею, а ритуальна біноклевидна посудина є анімаційною окрасою його інтер'єру.

Рис. 8.19. Експонати археологічного музею у Трипіллі: ритуальні предмети племен трипільської культури: скульптурне зображення Великої Богині-Матері трипільців, вкритої магічним татуюванням, яка сидить на троні, та, ймовірно, ритуальна курильниця для жертовного приношення божествам пахощів (середина IV тис. до н. є.)

Рис. 8.20. Сакральна фігурка Великої Матері-Рожаниці трипільців та фрагмент художнього розпису трипільської кераміки

Музеї Трипільської культури відкриті також у Халеп'ї, Ржищеві та низці інших поселень Київського Подніпров'я. Стало доброю традицією щоліта на Івана Купала (з 3 по 7 липня) у Ржи-щеві проводити фольклорно-етнографічний "трипільський" фестиваль "Ржищівський вінок", який здобув славу найбільш масового туристично-анімаційного шоу в Середньому Подніпров'ї. У цьому місті створено також оригінальний Трипільський сквер, в якому вишикувані чотири фігури трипільських богинь, реконструйовані й збільшені в десять разів (на повний зріст) Л. Смоляковою, а також височить 5-метрова біноклевидна культова посудина трипільців.

Нині зусиллями археологів Інституту археології НАН України й членами товариства реалізується проект з відкриття на околиці Ржищева на високому правому березі Дніпра скансена - міста-музею трипільців Аррати-Оріяни на базі історичних реконструкцій реальних одно-двоповерхових будинків IV тис. до н. є. з традиційною ужитковою й сакральною керамікою, печами тощо.

Проектом передбачено здійснити історичну реконструкцію чотирьох поселень (трипільської культури, епохи бронзи, селища слов'ян черняхівської культури та давньоруського селища). У поселеннях будуть відтворені ремесла, знаряддя праці, помешкання, традиції та побут минулих поколінь. Тут туристів знайомитимуть зі зразками давнього одягу, прикрас, зачісок і навіть татуювання, а також з обрядами наших пращурів. Поблизу відроджених давніх поселень розміститься науково-музейний центр з бібліотекою та конференц-залом. На базі комплексу передбачено створити міжнародний туристичний центр з готелем у трипільському стилі на 100 місць.

Анімаційну складову скансена першої землеробської культури над Дніпром забезпечуватимуть ентузіасти - шанувальники давньоукраїнської релігії. Ржищівська міська адміністрація вже прийняла рішення про виділення 6 га землі для створення "Трипільського містечка".

Історично-анімаційний комплекс "Трипільське містечко" має стати чільною ланкою діючого археолого-туристичного маршруту "Трипільське намисто Київщини (або Золотий вінок Київщини)": Київ - Трипілля - Ржищів - Канів - Переяслав-Хмельницький - Київ.

Багатою музейною спадщиною володіє Яготин - гетьманська резиденція К. Розумовського, що перейшла у спадок його онуці Варварі, одруженій з князем Рєпніним-Волконським. На запрошення княжни Варвари в маєтку Рєпніних подовгу гостювали Т. Шевченко, М. Гоголь й інші видатні діячі української культури. Зараз у садибі князів Рєпніних відкрито Художній музей диво-квітів Катерини Білокур - простої селянки без будь-якої художньої освіти, яка стала найпрославленішою у світі народною художницею України. Квіти К. Білокур нині прикрашають мистецькі колекції відомих художніх музеїв у понад двадцяти країнах світу.

Найбільший скансен України - Національний музей народної архітектури та побуту в Пирогово - вже був описаний вище, відомості про нього є також у Додатку 3 посібника. Зараз цей скансен відзначається найбільшою кількістю різноманітних анімаційних заходів, фольклорно-етнографічних фестивалів, святкувань та конкурсів-виставок. Скажімо, на базі п'яти кузнь музею у серпні щорічно організовується День коваля, на який з'їжджаються похизуватися своєю майстерністю кращі майстри ковальського мистецтва з усіх куточків України. Для туристів у дні цього "малого" фестивалю діють безкоштовні май-стер-класи з опанування азів ковальської справи. У Пирогово на виставки-ярмарки традиційно збираються члени Української спілки сільського зеленого туризму тощо.

При підготовці цього розділу ми обмежилися лише згадкою про унікальні зібрання музеїв столиці України, оскільки дуже детальна характеристика Києва, його музеїв і туристичних атракцій наведена в посібнику Є. В. Пайкової [19]; натомість більше уваги зосередили на описі музеїв Карпатського туристичного реґіону як таких, що експонують найбільш унікальні й багаті колекції шедеврів української етнокультурної спадщини.

Карпатський туристичний реґіон охоплює адміністративні області заходу України, в межах яких простягаються масиви Українських Карпат. До складу реґіону входять Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька й Закарпатська області.

На території Львівської області представлена низка музеїв, серед яких особливо слід виділити Державний історико-архітек-турний заповідник у Жовкві, Державний історико-культурний заповідник "Нагуєвичі", історико-краєзнавчий музей у Винниках, Стрийський краєзнавчий музей "Верховина".

Дрогобицький краєзнавчий музей "Дрогобиччина" - це один із значних науково-дослідних і культурно-освітніх закладів Львівщини. Створений у травні 1940 р. В основу фондів музею лягли колекції графа Лянцкоронського, Хирівської єзуїтської школи, а також окремі збірки колишніх Самбірського істори-ко-етнографічного та Трускавецького природничо-етнографічного музею.

Музей "Дрогобиччина" має три відділи: відділ природи, історії, етнографії, відділ пам'яток дерев'яної архітектури, художній відділ.

Унікальним є відділ пам'яток дерев'яної архітектури. У найдавнішій частині Дрогобича, де колись зосереджувалися соляні промисли, збереглися дві видатні пам'ятки української дерев'яної архітектури Галицької школи. Зліва, на пагорбі, височить споруда церкви Св. Юра (1657 p.). Цей храм у розібраному вигляді перевезено з с Надієво Івано-Франківської області і тут складено заново. А праворуч від нього - наметова будівля церкви Воздвижения Чесного Хреста (кінця XV ст.). Храми мають високу художньо-мистецьку цінність унікальних розписів інтер'єрів.

Церкви Св. Юра і Воздвижения Чесного Хреста в Дрогобичі - кращі твори Галицької школи української дерев'яної архітектури.
Літературномеморіальний музей Івана Франка в Нагуєвичах відкритий в 1946 р. в рідному селі мислителя, у невеликому будиночку племінника письменника - Миколи Захаровича Франка. У 1951 р. експозиція була перенесена в більш просторе приміщення, де знаходиться і сьогодні. Музей Івана Франка у Нагуєвичах є філіалом Літературно-меморіального музею у Львові. У 1961 р. було побудовано нове приміщення музею, навпроти колишньої садиби батьків письменника. Матеріали експозиції музею розповідають про життя, діяльність і творчість мислителя - "титана думки і праці".

Художній музей Михайла Біласа в Трускавці відкрито 19 грудня 1992 р. Цей перший в Україні прижиттєвий музей митця світової слави відкрито саме в Трускавці, де автор живе сьогодні, і звідки його родовід.

Народний художник України М. Білас відомий нині як митець текстильної пластики на всіх континентах. Його ім'я записане у понад 100 виданнях та публікаціях різними мовами світу. Він творець чудових килимів, верет, гобеленів, ліжників, а також вишиваних серветок, доріжок, подушок, автор непере-вершених сюжетних панно та аплікацій, іграшок, декоративних квітів.

"Скільки треба мати сонця в душі, тепла в серці й мудрості в руках, шоб виткати таке диво, таку радість для людей, таку неповторність - хай буде благословен Михайло Білас і всі, хто допомагає йому прийти до людей. Трускавець, а з ним і ціла велика Україна, має видатного митця", - написав Іван Драч.

Музей Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ відкритий 11 жовтня 1998 р. У залах музею експонувалися виставки ікон XVII-XX ст. (збірка музею Унівської лаври), виставка Ірини Сеник (Борислав) - багаторічного політв'язня, поетеси, вишивальниці, виставка "Патріарх Йосиф - громадянин, патріот, Ісповідник Віри" та ін.

Надзвичайно багатий музеями Івано-Франківський край. Серед всесвітньо прославлених музеїв області слід згадати такі:
Івано-Франківський обласний краєзнавчий музей. Утворений у 1940 р. на базі давніх Покутського і Жаб'ївського краєзнавчих музеїв та приватних колекцій. 31959 р. музей знаходиться в історичній будівлі міської ратуші. Експозиція музею тематично розподілена на три відділи: природи, історії, народного мистецтва. Відділ природи знайомить з біотичним різноманіттям Українських Карпат. Окрасою відділу історії є колекція археологічних пам'яток доби Київської Русі й Галицько-Волинської держави. Унікальними є знахідки з розкопок княжого стольного граду Галича (нині села Крилос) - одного з найбагатших міст Європи в XI-XIII ст. У відділі народного мистецтва експонуються речі народного побуту, народний одяг, витвори декоративно-прикладного мистецтва (художньої обробки дерева, шкіри, металу, ткацтва, кераміка, вишивка тощо), зібрані з Галицького Подністров'я, Покуття і Гуцульщини. Загальнонаціональну цінність мають ікони та ювелірні вироби XII-XIII ст., ікони XVI-XIX ст., церковна скульптура, стародруки, колекції зброї та нумізматики.

Івано-Франківський художній музей. Знаходиться у ренесансній споруді Колегіального костелу XVII ст. Цей музей є справжньою скарбницею образотворчого і народного мистецтва краю. Його колекція нараховує понад 15 тис. експонатів. Музей знайомить з унікальними пам'ятками галицького іконопису й барокової скульптури, творчістю класиків українського малярства: К. Устияновича, І. Труша, Я. Пстрака, Ю. Паньке-вича, О. Новаківського, О. Сорохтея, О. Кульчицької та ін., а також творами зарубіжних майстрів XVIII - першої половини XX ст.

Художній музей має два регіональні відділи: Музей-пам'ятку дерев'яної архітектури та живопису XVI-XVIII ст. у Рогатині та Художньо-меморіальний музей В. Касіяна у Снятині.

Є в Івано-Франківську й І сторико-меморіальний музей Олекси Довбуша (рис. 8.21). Його архівні матеріали знайомлять відвідувачів з легендарною постаттю ватажка національно-визвольного руху карпатських опришків Олекси Довбуша. Крім того, у музеї розгорнуто експозиції: "Національно-визвольне повстання українських селян під проводом Івана Мухи (XVI ст.)" та "Богдан Хмельницький і Галичина".

Рис. 8.21. Сучасний вигляд фронтальної частини пам'ятки "Скелі Довбуша" з викутими печерами та слідами врубів фортифікаційних клітей та ґонтових дахів давньоруської фортеці XII-XIII ст.

Діє в обласному центрі Музей визвольних змагань Прикар патсъкого краю. У ньому представлені речі та документи, що охоплюють період від XI до XX ст. й висвітлюють події багатовікової визвольної боротьби українців Карпат і Прикарпаття за незалежність України від чужоземних поневолювачів. Левова частка експозиції музею представлена документами, що знайомлять з жахливими фактами розгулу сталінського терору й етноциду на Прикарпатті (меморіал "Дем'янів Лаз"), із славетними й драматичними сторінками боротьби Легіону українських Січових Стрільців, бійців УНР, ЗУНР, борців ОУН і УПА за незалежність держави у XX ст.

Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського у Коломиї - це один з найбільших і най-прославленіших етнографічних музеїв не лише України, а й Європи й цілого світу. Музей розміщено в історичній будівлі Українського Дому, збудованого у 1880 р. Колекція цього музею налічує близько ЗО тис. оригінальних експонатів - пам'яток матеріальної культури автохтонів Гуцульщини і Покуття від доби Трипілля до сьогодення. Це дає змогу відвідувачам музею простежити культурну неперервність етнічного розвитку на землях Українських Карпат і Прикарпаття впродовж п'яти останніх тисячоліть і на власні очі переконатися у феноменальній сталості художньо-мистецьких традицій мешканців цього самобутнього терену.

Музей має 18 експозиційних залів, побудованих за хронологічно-етнографічним принципом. Окрасою експозиції виступають художні вироби майстрів Гуцульщини з металу та рогу, виготовлені різноманітною технікою: гравіруванням, інкрустацією, гарячим й холодним куванням, плетінням й жируванням. Гуцульська кузнь (наборні пояси, наприклад) чітко відповідає художнім прототипам епохи Хорватського союзу племен й Київської Русі. Чільне місце в експозиції також посідають гуцульські й покутські писанки. Єдиною у своєму роді є музейна колекція гуцульських сирних іграшок-оберегів з виразною давньослов'янсько-язичницькою символікою.

А найоригінальнішим музеєм України, по праву, визнано Коломийський музей "Писанка" (рис. 8.22). Він знаходиться в оригінальній будівлі у формі велетенської писанки (висота - 13 м). Саме на Гуцульщині й Покутті українське писанкарство сягнуло найвищого мистецького рівня й глибини філософського світовідображення. Тож експозиція музею "Писанка" знайомить з багатотисячолітньою історією писанкарства, з різноманітними техніками її розпису та розмаїттям орнаментальних мотивів української писанки.

Рис. 8.22. Музей "Писанка" у Коломиї

Ще один музей Івано-Франківщини, що одразу після свого заснування переріс у відомий центр освітньо-краєзнавчого паломництва мешканців заходу України, - це Історико меморіальний музей Степана Бандери на його "малій батьківщині" в с Старий Угринів Калуського району. Експозиція цього музею знайомить з життям і громадсько-політичною діяльністю найвідомішого провідника Організації Українських Націоналістів - Степана Бандери, ім'я якого на багато десятиліть стало знаковим для всіх українських борців за незалежність рідної землі у XX ст.

Серед "малих" краєзнавчих музеїв Івано-Франківщини назвемо ще музеї "Бойківщина" і "Берегиня".

Експозиція музею "Бойківщина", розташованого у Долині, знайомить з природою, історією, етнографією і культурою підкарпатської Бойківщини - однієї з найсамобутніших етнографічних земель України. А експозиція музею "Берегиня", розташованого у Бурштині, знайомить з етнографією та оригінальною народною культурою ще одного історико-географічно-го краю заходу України - Опіллям.
Багатий на, без перебільшення, унікальні музейні зібрання Закарпатський край. Серед найвідоміших музеїв "Срібної землі" назвемо:

Закарпатський краєзнавчий музей (Ужгород) працює з 1945 р. Зібрання музею нараховують близько 110 тис. експонатів, які знайомлять з самобутньою багатовіковою історією та культурою краю. У музеї діють такі відділи: народного мистецтва (має унікальну колекцію народних музичних інструментів), відділ духовної культури й історії релігії, відділ природи, етнографічний (колекція з двох тисяч народних вишивок), археологічний (найбільша в Україні колекція виробів доби бронзи, нумізматична колекція, арсенал вогнепальної зброї XIV - початку XX ст., старовинні манускрипти тощо).

Закарпатський музей народної архітектури та побуту (Ужгород) розташований поряд з краєзнавчим музеєм. Це колоритний скансен, що представляє собою ансамбль зразків народної дерев'яної архітектури та виробів народного ужиткового мистецтва населення краю. Тут налічується 7 садиб, 6 хат, церква, дзвіниця, школа, кузня, млин, корчма, зрубані з дерева. Фонд музею налічує понад 14 тис. експонатів.

Оригінальною є Хата-музей "Лемківська садиба", розташована в межах етнографічної Лемківщини у с Зарічево Пере-чинського району. Музей розповідає про життя і побут лемків - найзахіднішої етнографічної групи українського народу. Відведена під музей лемківська хата збудована в 1902 р. з букових колод. До комплексу забудови традиційної лемківської садиби входять: житлова частина (хижа, сіни і комора) та господарські прибудови (стодола, хлів і хлівець), що знаходяться під одним спільним дахом. Саме такий тип забудови характерний для го-рян-лемків. У музеї "Лемківська садиба" зібрані предмети побуту, які знайомлять з традиціями лемківського способу життя і ґаздування.

Подібним міні-музеєм є Кузня-музей "Гамора", розташована у Лисичево Іршавського району. Діюча донині кузня "Гамора" - це унікальний пам'ятник ковальського ремесла початку XIX ст. Оригінальність кузні полягає в тому, що для приведення в дію важких ковальських молотів під час виготовлення залізних виробів використовується сила падаючої води з Лиси-чанки. Для цього річку було перегороджено спеціальною греблею. Водовідвідним каналом струмінь річкової води спрямовується на лопасті коліс кузні, які приводять у рух ковальські молоти вагою до 125 кг.

Із ще одним традиційним закарпатським промислом знайомить Музей історії солекопалень у Солотвино Тячівського району. Музей розташований поряд із Солотвинськими солекопальнями (чи не найбільшими в Європі). Його експозиція знайомить із способами видобування солі від доби бронзи до наших днів, знаряддями праці шахтарів.

Вагомою науково-освітньою установою краю у 1990-ті pp. став Музей екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах Карпатського біосферного заповідника. Музей знаходиться у Рахові. Експозиція музею складається з двох відділів: "Природа Карпат" та "Природокористування в Українських Карпатах".

У першому відділі гості біосферного заповідника мають можливість ознайомитися з походженням Карпат, їх геологією, геоморфологією, основними типами ландшафтів, рослинним і тваринним світом. Окрасою відділу є дві діорами - "Карстова печера" та "Буковий ліс". Перша діорама у найменших деталях (із сталактитами й сталагмітами) відтворює інтер'єр однієї з карстових печер Угольсько-Широколужанського масиву Карпатського біосферного заповідника. А діорама "Буковий ліс" репрезентує фрагмент незайманого букового пралісу на скелях Угольсько-Широколужанського масиву, де деревам 300-500 років, при цьому вони досягають велетенських розмірів.

Наступний відділ експозиції - "Природокористування в Українських Карпатах" - знайомить з історією освоєння людиною Карпатських гір від епохи палеоліту до сьогодення.

Доволі багата музеями Буковина - самобутній історико-етнографічний край у південно-східній околиці Українських Карпат. Тут, передусім, варто згадати головні музеї області:

Чернівецький краєзнавчий музей знаходиться у витонченій кам'яниці XIX ст. Цей музей має давню історію. Першу спробу відкриття краєзнавчого музею на Буковині було зроблено ще в 1863 р. У 1877 р. колекції цього музею були передані Чернівецькому університету. І лише у 1893 р. зусиллями видатного буковинського краєзнавця професора К. А. Ромшторфера було відкрито Крайовий музей, що діяв до Першої світової війни. У 1935 р. Крайовий музей було об'єднано з Промисловим під назвою Музей Короля Кароля II. А після приєднання Буковини до складу Української РСР у 1940 р. шляхом об'єднанння експозицій музею Короля Кароля II і Музею церковного мистецтва було започатковано Обласний краєзнавчий музей.

Нині колекції Чернівецького краєзнавчого музею нараховують понад 82 тис. експонатів, аналогів яким (з огляду на багатовікову ізоляцію Буковини від решти території України) не існує. Це оригінальна нумізматична колекція, що нараховує більше 3 тис. монет, збірка стародруків, колекція холодної та вогнепальної зброї, археологічні знахідки з теренів Буковини й Північної Бессарабії. Справжньою окрасою музею є багата колекція буковинських ікон XVI-XVIII ст.

Чернівецький краєзнавчий музей має два міські філіали та два крайові відділи, а саме: Чернівецький літературно-меморіальний музей Ю. Федьковича, Чернівецький літературно-меморіальний музей О. Кобилянської, Хотинський історичний музей та Кіцманський історичний музей.

Чернівецький обласний художній музей знаходиться в аристократичній кам'яниці, збудованій у 1901 р. за проектом Г. Гесснера за взірцем сецесійних віденських палаців. У інтер'єрах та зовнішньому обрамленні цієї пам'ятки архітектури поєднано майолікове панно, художнє кування й скульптуру, настельні барельєфи та мозаїчні підлоги й вітражі.

В експозиції художнього музею представлено роботи відомих буковинських майстрів образотворчого мистецтва кінця XIX - першої половини XX ст.: Є. Максимовича, М. Івасюка, Є. Ліпецького, Е. Бучевського, А. Кохановської тощо. Також цей музей експонує колекції буковинських вишиваних сорочок і писанок, народних килимів, буковинських мальованих "хатніх" образів.

Чернівецький музей народної архітектури та побуту - це другий за величиною (після Шевченківського гаю у Львові) скансен Західної України, що знаходиться на околиці Чернівців. Уперше ідею створення на Буковині музею такого типу було висунуто ще в 1906 р. на засіданні наукового товариства у Зальцбурзі (Австрія). Але сучасний музей постав щойно з 1977 р. Нині Чернівецький скансен - просторий архітектурно-ландшафтний комплекс пам'яток народного будівництва Буковини й Північної Бессарабії кінця XVIII - початку XX ст. Загалом, тут зосереджено 35 дерев'яних будівель житлового, господарського й сакрального призначення. Серед них є селянські садиби, кузня, корчма, сільська управа, церкви, дзвіниці. Окрасою експозиції є стрункі млини-вітряки початку XIX ст.

Фонди музею налічують понад 8 тис. етнографічних експонатів (з них більше 1,5 тис. виставлені в експозиції). Окрасою є колекції святкового одягу мешканців Буковини й Бессарабії, налавників, обрядових вишиваних рушників, барвистих килимів, гуцульських кожухів і яскраво декорованих чересів, а також збірка різьблених, кованих й мальованих хатніх скринь.

8.5. Львів - місто-музей і місто музеїв

Львів - велике місто України, найважливіший політичний та культурний осередок західного реґіону держави.

Чарівність львівської атмосфери, своєрідний характер міста, як і всієї Львівщини, приваблює багатьох туристів. Допомогти їм краще пізнати Львів, ближче ознайомитись з його історичними, меморіальними, архітектурно-мистецькими пам'ятками (рис. 8.23), встановити ділові стосунки та добре відпочити допоможуть унікальні музеї.

Рис. 8.23. Скульптурні "лики" Львова (площа перед Ратушею та Личаківський цвинтар) і Цитадель - австрійська фортеця 1852-1854 pp.

У Львові працює 33 музеї, тому це місто можна назвати містом-музеєм. Серед них найбільш відомі: Історичний музей, Львівська галерея мистецтв, Музей Львівської сакральної барокової скульптури "Творчість Іоанна Георгія Пінзеля", Музей давніх пам'яток Львова (відділ Львівської галереї мистецтв), Національний музей, Музей етнографії та художнього промислу, аптека-музей, Музей історії медицини Галичини імені Мар'яна Панчишина, Музей народної архітектури та побуту, Державний природознавчий музей, Мінералогічний, Геологічний, Археологічний музеї Львівського університету імені І. Франка, Художньо-меморіальні музей О. Новаківського, О. Кульчицької, Л. Левицького, І. Труша, С. Крушельницької, С. Людкевича; Літературно-меморіальні музеї І. Франка, М. Грушевського; Музей давніх графічних технік, Музей метрології та вимірювальної техніки, Музей історії Львівської залізниці, Муніципальний музей сучасного львівського мистецтва, Музей археології при Інституті українознавства, Музей меблів і порцеляни тощо.

Зробимо коротку екскурсію найбільш відомими музеями Львова.

Львівський історичний музей. Був відкритий 22 грудня 1892 р. Носієм ідеї його відкриття став історик та колекціонер Олександр Чоловський. Основу новоствореного музею склали численні муніципальні й цехові пам'ятки, що зберігалися у міському архіві в будинку ратуші.

Нині Львівський історичний музей один з найбагатших музеїв України, який налічує у своїх фондах понад 330 тис. музейних предметів.

Відділ історичного музею "Історичні коштовності" розгорнуто у Королівських залах палацу Корнякта, який у XVII ст. використовувався як резиденція польського короля Яна НІ Со-бєського. Експозиція репрезентує унікальні пам'ятки XVII- XVIII ст. - меблі, живопис, старовинні годинники, музичні інструменти, художні вироби зі скла та порцеляни, рідкісні ордени та відзнаки. Окремо експонується збірка європейського художнього срібла періоду історизму та модерну.

Відділ історичного музею "Історії стародавнього світу і середніх віків" репрезентує пам'ятки історії від кам'яної доби до XVIII ст. Серед них: кістяна сопілка віком 20 тис. років, колекція розписної трипільської кераміки IV-III тис. до н. є. Чимала частина експозиції присв'ячена археологічним знахідкам найбільших літописних давньоруських міст заходу України: Белза, Крилоса-Галича, Плісненська, Звенигорода.

Відділ зброї "Музей-Арсенал" містить унікальну колекцію холодної і вогнепальної зброї, захисного обладнання і військового спорядження майже із сорока країн світу. Музей розгорнуто в історичному приміщенні-укріпленні прадавнього львівського Міського арсеналу (1555 р).

У 1995 р. історичний музей здійснив перебудову експозиції відділу "Нова і новітня історія". Уперше в історії українського музейництва було правдиво висвітлено національно-визвольні змагання українського народу за свою державність у 1914- 1941 pp., діяльність Організації Українських Націоналістів, боротьбу Української Повстанської Армії, геноцид під час сталінських репресій тощо.

У салоні музею часто збираються відомі львівські поети, письменники, літературознавці, музиканти. Класичну музику у виконанні знаменитих маестро можна почути і в королівських залах.

Львівська галерея мистецтв (до 4 лютого 1998 р. - Львівська картинна галерея) - це найбільший художній музей України, в якому зібрані унікальні твори живопису, скульптури, графіки, декоративно-ужиткового мистецтва країн Західної та Східної Європи від середньовіччя до сучасності. Загальна кількість експонатів збірки становить понад 55 тис. Рішення про створення у Львові галереї європейського мистецтва було прийнято міським магістратом у 1897 р. Протягом 1960-1990 рр. Львівська картинна галерея перетворилася на значний музейний центр з кількома філіалами. Музей володіє найбільшою в Україні збіркою творів польського та австрійського малярства, дерев'яної скульптури, великою колекцією українського портрета XVI-XVIII ст.

Основний корпус галереї мистецтв розташований у будинку, який збудований архітектором Ф. Покутинським у 1872-1874 pp. Тут, на площі 3409 м2 представлені такі експозиційні відділи: мистецтво Італії, Німеччини, Фландрії, Голландії, Іспанії, Франції, Австрії, Угорщини, Польщі XIV-XX ст.

У Львові функціонують такі відділи Львівської галереї мистецтв: Музей "Русалка Дністрова", Музей сакральної барокової скульптури, Музей мистецтва давньої української книги, Музей давніх пам'яток Львова, Каплиця Боїмів.

Львівська галерея мистецтв має такі філіали у Львівській області:

- Олеський замок - пам'ятка архітектури XIII-XVIII ст. У залах замку з 1975 р. розгорнута найбільша в Україні експозиція давнього українського мистецтва X-XVIII ст. Вона включає унікальну колекцію ікон (близько 1000) та ужиткового мистецтва (серед них стародавні художні меблі - понад 2000 предметів). Особливу цінність Олеської колекції становить найбільша в Європі (близько 2500 експонатів) збірка дерев'яної скульптури епохи бароко (львівська школа XVIII ст.) та чимала збірка українського портрета XVI-XVIII ст. (близько 800 творів).
- Золочівський замок XVII ст. (експозиція відкрита у 2005 р. у Великому палаці (інтер'єри XVII-XIX ст.) та Китайському палаці (Музей східного мистецтва).
- Підгорецький замок у Підгірцях Бродівського району. Ландшафтно-архітектурний комплекс включає в себе палац, заїжджий двір (де нині планується відкрити готель і таверну), дерев'яну церкву XVIII ст., костел XVIII ст., ландшафтний парк площею 12 га. Зараз завершуються роботи з відновлення у кімнатах замку музейної експозиції, яка була в дорадянський період (до 1939 p.), близько 80 % автентичних експонатів Підгорецького замку нині зберігаються у музейних фондах Львова.
- Музей оборонної архітектури "П'ятничанська вежа" у П'ятничанах Жидачівського району. Включає в себе оборонну вежу-донжон початку XIV ст. та середньовічний оборонний двір з надбрамною кам'яною вежею середини XV ст.
- Меморіальний музей-садиба М. Шашкевича у с Підлисся Золочівського району.

Національний музей. Один з найзначніших музеїв України (рис. 8.24), фонди якого нараховують понад 130 тис. предметів. Колекція була закладена у 1905 р. як приватна фундація Митрополита Андрея Шептицького під назвою "Церковний музей". 13 грудня 1913 р. відбулося відкриття Національного музею - урочистим актом колишній "Церковний музей" передано в дар українському народу. Діяльність музею розвивалася при активній участі української громади.

Рис. 8.24. Фасад Національного музею

У будинку, побудованому в 1904 р. за проектом Л. Марконі, розташовані експозиції давнього українського мистецтва та мистецтва XIX - початку XX ст. Палітру розвитку сучасного українського образотворчого та народного мистецтва відображають експозиції у приміщенні, збудованому архітектором В. Раушем у 1897 р. і закупленому в 1911р. митрополитом А. Шептицьким для Національного музею.

Важливою складовою експозиційних фондів Національного музею є збірка народної сакральної скульптури, яка не має собі рівних за кількістю і художніми вартостями. Водночас у фондах музею зберігаються шедеври митців європейського значення - Пінзеля, Полейовського, Філевича та ін. Дуже вартісною у колекціях музею є підбірка української народної та професійної гравюри XVII-XVIII ст. (близько 1 тис. одиниць). На особливу увагу також заслуговує збірка рукописів та стародруків.

Тут представлені краківські видання Швайпольта Фіоля (1491 - 1495 pp.), празькі та віденські стародруки, майже всі видання українського першодрукаря Івана Федорова (рис. 8.25), видання Ставропігійського братства, Києво-Печерської лаври. Серед найдавніших - особливо вартісні пергаментові рукописи XI- XV ст. (Бучацьке Євангеліє XIII ст. й ін.).

Рис. 8.25. Пам'ятник українському першодрукареві Іванові Федорову

Національний музей у Львові має 4 філіали - художньо-меморіальні музеї Олекси Новаківського, Олени Кульчицької, Леопольда Левицького, Івана Труша. Крім філіалів у Львові, Національний музей має філіали в області: Музей-садибу Устияновичів (с. Вовків, Пустомитівський район), Музей "Бойківщина" та Музей Леся Курбаса (Самбір), Музей "Сокалыцина" (Червоноград), Музей М. Біласа (Трускавець).

Археологічний музей Інституту українознавства НАН України розташований у будинку НТШ. У 6-ти залах музею експонується

близько 3 тис. експонатів. Експозиція створена за історико-хронологічним принципом і художньо-реконструктивним методом. Кожен зал музею присвячений окремій археологічній добі в історії України: палеоліту й мезоліту, неолітичній і мідній добі, бронзовому та ранньозалізному вікам, римській добі, ран-ньослов'янській добі та давньоруському часу, середнім вікам. На особливу увагу заслуговують наукові реконструкції палеолітичного та трипільського житла, а також знахідки з розкопок літописних міст княжої доби Галича, Звенигорода, Львова, Володимира, Пересопниці, Белза.

Музей етнографи та художнього промислу. Один з найбільш спеціалізованих етнографічних музеїв Європи й одна з найба-гатших художніх скарбниць декоративно-ужиткового мистецтва України. У його фондах зберігається близько 83 тис. пам'яток традиційно-побутової культури, народного мистецтва українців й унікальні зразки художніх промислів багатьох народів світу.

Історія музею бере свій початок у 1874 p., коли у Львові був створений Міський промисловий музей. Нині музей розташовується у двох будинках. Домінуюче місце серед етнографічних збірок займає колекція народного одягу, тканин, знарядь праці, художніх виробів з дерева, гуцульських дерев'яних ікон, народної та сучасної кераміки тощо.

Музей володіє найбільшою і найповнішою у світі колекцією українських писанок, яка нараховує понад 13 тис. одиниць. Унікальними є музейні колекції (збірки) художнього металу, меблів, годинників, дорогоцінних речей тощо. Музейна колекція годинників є найбагатшою й найціннішою в Україні. Крім механічних, у збірці є і сонячні годинники (найдавніший датовано 1584 р.).

Музей проводить активну науково-експозиційну діяльність, що знаходить відображення у втіленні спільних міжнародних проектів з музеями, приватними галереями й особами Польщі, Австрії, Ізраїлю, Канади, СІЛА, Фінляндії тощо.

Державний природознавчий музей НАН України у Львові - це один з найстаріших і найбагатших за науковими природничими фондами серед музеїв Європи. Його засновник - граф Володимир Дєдушицький (1825-1899 рр.) - відомий зоолог, етнограф й археолог. У будинку музею знаходиться найстаріший у Європі механічний ліфт, виготовлений у Відні в середині XIX ст. 1970 р. вважається часом офіційного заснування музею. Основу музею становлять його фонди, які налічують близько 500 тис. музейних предметів. Тут зберігаються колекції й окремі пам'ятки природи світового значення.

Наукова бібліотека музею налічує близько 70 тис. томів природничої тематики, починаючи з XVI ст.

Музей народної архітектури і побуту розмістився на площі 50 га Шевченківського гаю і є одним з найбільших скансенів Європи. На території музею за етнографічним принципом розміщено 124 пам'ятки народної дерев'яної архітектури. Серед них - хати карпатських горян, найстаріші з яких зрубано у 1749, 1792, 1812 pp., а також господарські споруди - вітряки, водяний млин, сукновальня, тартак, кузні. Особливою гордістю музею є шість дерев'яних храмів, що репрезентують народні школи сакрального зодчества Бойківщини, Гуцулыцини й Буковини. Загалом, у фондах музею зосереджено понад 20 тис. предметів побуту і творів народного мистецтва. Наприклад, одна лише збірка стародруків налічує 122 експонати.

Львівський музей історії релігії - це найбільший музей України, експозиція якого присвячена пам'яткам сакрального мистецтва різних епох, народів, культур і вірувань планети. У фондах музею зберігається понад 100 тис. предметів, зокрема, сакральні предмети Трипільської культури, стародавніх вірувань Єгипетського царства, Греції і Римської імперії, Візантії, велика збірка ікон XVI-XX ст. (близько 1000), сакральна скульптура, надгробки, велика колекція стародруків XVI-XVII ст. (у тому числі Острозька Біблія 1581 р. Івана Федорова та Требник Петра Могили), єдиний у світі мавзолей Тор XV-XVIII ст. (понад 400 одиниць) та багато іншого.

Експозиція музею складається з таких розділів: "Релігії Стародавнього світу та неорелігії", "Юдаїзм", "Походження християнства", "Православ'я в Україні", "Католицизм", "Українська греко-католицька церква", "Протестантизм", "Іслам", "Буддизм".

Музей представляє собою вагому наукову-дослідну установу. Він має спеціалізовану бібліотеку релігієзнавчого профілю. Серед 50 тис. примірників представлені, зокрема, праці вче-них-теологів Київської, Львівської, Санкт-Петербурзької та Московської духовних академій, трактати католицьких інституцій Італії, Франції, Німеччини, Австрії, Польщі, збірка релігійних видань мусульман Кримського ханства, повне зібрання творів видавництва Українського католицького університету в Римі.

Аптека-музей "Під Чорним Орлом" розташована у приміщенні найдавнішої з існуючих у Львові аптек, що працює з 1735 р. Цей музей нараховує понад 8 тис. експонатів. До наших днів тут зберігся старовинний інтер'єр торгового залу аптеки, поліхромні розписи стелі, що виконані на початку XIX ст. віденськими майстрами і символізують чотири складові елементи всесвіту: вогонь, воду, землю і повітря. У музеї зібрана унікальна колекція аптечного посуду та ваг, зібрані ручні таблеткові машини, преси для приготування лікувальних порошків, сушильні шафи, старовинні рецептурні журнали та медичні книги. Чимало експонатів присвячено розвитку фармації в Україні. Бібліотека зберігає понад 3 тис. книг (у тому числі близько 1 тис. стародруків). Окремими відділами музею є підвали-пивниці з експозицією розвитку львівських винокурів та пивоварів, а також алхімічна лабораторія.

Зоологічний музей Львівського університету імені І. Фран ка. Заснований у XIX ст. музей входить сьогодні у число 10 кращих університетських музеїв Європи. У ньому представлено фауну всіх континентів. Серед 35 тис. експонатів - близько 24 тис. комах, 10 тис. хребетних, 1 тис. молюсків. Особливий інтерес представляють колекції метеликів і жуків, райських птахів і колібрі, сумчастих тварин. Унікальними експонатами є скелет морської корови з о. Беренга, роги тура з частиною черепа.

Державний меморіальний музей Михайла Грушевського розміщений у віллі, в якій перший Президент Української Народної Республіки мешкав з родиною у 1902-1914 pp. У меморіальних інтер'єрах музею представлені особисті речі, світлини, листи та документи М. Грушевського.

Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької. Розпочав свою діяльність у 1991 р. на другому поверсі будинку, який колись належав співачці. Історія Львова тісно пов'язана з іменами видатних діячів музичної культури - композиторів, музикантів, співаків. Серед цих імен належне місце посідає славетна українська оперна співачка Соломія Крушельницька (1873-1952 pp.), яка в музичному світі кінця XIX - першій чверті XX ст. була символом неперевершеності й досконалості. її незрівняної краси лірико-драматичне сопрано майже в три октави - унікальне явище в історії оперного мистецтва. Творча доля С. Крушельницької склалася так, що виступала вона у різних країнах світу, співала на найпрестижніших оперних сценах. У фондах музею відтворено мистецькі інтер'єри початку XX ст., фонди налічують 15 тис. експонатів, у тому числі колекцію з 5 тис. грамофонних платівок із записами голосів легендарних співаків - Карузо, Баттістіні, Шаляпіна тощо.

Літературно-меморіальний музей Івана Франка. Музей розташований у власному будинку письменника, побудованому в 1902 р. І. Франко (1856-1916 pp.) належить до найвизначніших українських діячів культури другої половини XIX - початку XX ст. Письменник, перекладач (знав 14 іноземних мов), учений, видавець, громадсько-політичний діяч, людина енциклопедичних знань і титанічної працездатності. У Львові проминуло 40 років життя І. Франка. У власному будинку І. Франко прожив останніх 14 років. У ньому він і помер 28 травня 1916 р. Після смерті І. Франка у будинку все ще жили його дружина та сини Тарас і Петро зі своїми сім'ями. За стараннями і пропозицією львівських письменників, 10 жовтня 1920 р. в будинку відкрито літературно-меморіальний музей. Фонди музею нараховують 26 тис. предметів. Найціннішим є меморіальний музейний фонд, до якого входять особисті речі І. Франка та його родини, рукописи письменника, першовидання його творів з автографами, оригінальні фотографії.

Висновки

1. Музеї - це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-куль-турної спадщини. Основними напрямами музейної справи є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'ятко-охоронна робота.

2. Мережа музеїв в Україні будується на основі усталеної в українському музеєзнавстві наукової класифікації (поділу на публічні, академічні й навчальні). Нині в Україні є музеї таких профілів: історичні, краєзнавчі, мистецтвознавчі (художні), меморіальні, літературні, природничо-наукові, галузеві. Музеї кожного з цих профілів можуть мати ще вужчу спеціалізацію, поділятися на види і підвиди.

3. Окрему групу музеїв України становлять музеї-заповідни-ки (архітектурно-історичні та історико-культурні), до складу яких, крім експозиції, входять архітектурні, історичні, літературні та інші пам'ятки, що знаходяться на території заповідника.

4. Краєзнавчі музеї - це найчисельніша група серед музеїв нашої країни. До провідних музеїв цього профілю належать: Полтавський краєзнавчий музей, Закарпатський краєзнавчий музей, розташований у стародавньому замку Ужгорода; Білгород-Дністровський, Кримський, Чернівецький, Житомирський та Одеський краєзнавчі музеї. Крім того, понад 7 тис. музейних закладів краєзнавчого типу працюють на громадських засадах.

5. Найбільша кількість музеїв зосереджена в областях західного реґіону України, зокрема у Львові, який туристи називають "місто-музей і місто музеїв".

Контрольні питання

1. Що таке музеї та яку суспільну роль вони відіграють?
2. Опишіть історію розбудови музейної мережі нашої держави.
3. Як класифікують музеї України?
4. Чому Львів називають "місто-музей і місто музеїв"?
5. Охарактеризуйте найвідоміші музеї Вашого краю.

Рекомендована література

1. Арсенич П. З історії музеїв Галичини // Наукові записки Івано-Франківського краєзнавчого музею. - 1993. - Вип. 1.
2. Василенко А. О. Літопис історії становлення і розвитку народних музеїв України. - К.: Наукова думка, 1974.
3. Гавдяк М. Із наших обласних музеїв // Наша Батьківщина. - 1938. - № 4.
4. Географічна енциклопедія України: У 3 т. - К.: Українська енциклопедія імені М. П. Бажана, 1993.
5. Грабовецький В. Народні музеї Львівщини. - Л.: Книжно-журнальне видавництво, 1962.
6. Данилюк А. Г. Народна архітектура Бойківщини. Житлове будівництво. - Л.: Українські технології, 2004. - 168 с.
7. Данилюк А. Г., Рибак Б. Я. Музей народної архітектури та побуту у Львові. - Л.: Каменяр, 1988.
8. Данилюк А. З глини, дерева і соломи. Пам'ятки народної архітектури Західного Поділля. - Тернопіль: Навчальна книга "Богдан", 2003. - 96 с
9. Данилюк А. Скарби народної архітектури Гуцулыцини: Етнографічний нарис. - Л.: Логос, 2000. - 135 с
10. Данилюк А. Традиційна архітектура реґіонів України: Полісся: Монографія. - Л.: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001. - 147 с
11. Дем'ян Г. Історико-етнографічна діяльність першого бойківського музею // Архіви України. - 1970. - № 5.
12. Закон України "Про музеї і музейну справу" від 29.06.1995 р. №249/95.
13. Игнаткин И.А. Охрана памятников истории и культуры: Справ, пособ. - К.: Вища школа, 1990.
14. Козицъкий А. Українські краєзнавчі музеї Галичини в міжвоєнний період // Вісник Львівського університету. - Серія історична. - 1999. - Вип. 34. - С 467-477.
15. Мезенцева Г. Г. Музеєзнавство (на матеріалах музеїв УРСР) / За ред. С. М. Чайковського. - К.: Вища школа, 1990.
16. Музеї Карпатського регіону. - Л.: Центр Європи, 2004. - 63 с
17. Музеї України: Довідник / Міністерство культури і мистецтв України. - К.: Задруга, 1999. - 130 с.
18. Музейний фонд України // Урядовий кур'єр. - 1992. - 7 серпня.
19. Папкова Є. В. Туристичне краєзнавство: Навч. посіб. - К., 2003.
20. Погорелова А. Музейна справа: орієнтири розвитку // Українська культура. - 1996. - № 2. - С. 2-3.
21. Скрипник Г. Етнографічні музеї України. - К.: Наукова думка, 1989.
22. Скрипник Г. Українське етнографічне музейництво: становлення та розвиток: Автореф. дис. ...д-раістор. наук: НАНУ, Інститут мистецтва, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського. - К., 1998. - 40 с
23. Теодорович А. Ю. Основні напрямки діяльності музеїв істо-рико-краєзнавчого профілю // Трибуна. - 1999. - № 9-10.
24. Україна: Путівник / Підг. і упоряд. О. Зінкевич і В. Гула. - К.: Смолоскип, 1993.
25. Филипчак І. Про музейництво і наші музеї // Життя і знання. - 1935. - № 6.
26. Хведась А. О. Розвиток краєзнавчих музеїв в західній Україні в кінці XIX - І пол. 40-х pp. XX століття. Джерела і література (на матеріалах Волинської, Рівненської та Тернопільської областей): Автореф. дис. ...канд. істор. наук. - Дніпропетровськ, 1997. - 19 с.
27. Шмелев В.Г. Музей под откытым небом. - К.: Наукова думка, 1983.

| зміст | передмова | розділ 1 | розділ 2 | розділ 3 | розділ 4 | розділ 5 | розділ 6 | розділ 7 | розділ 8 | додатки |