Сучасні педагогічні технології та методика їх застосування у вищій школі

Ступені	Фази
1 .Формування понять	1 .Перелічування і складання переліку 2.Групування 3. Позначання і утворення категорії
2. Інтерпретація даних	4. Виявлення основних рис 5. Пояснення виявлених даних 6. Формулювання гіпотези
3. Застосування правил і принципів	7.Висунення гіпотез, передбачення наслідків 8. Пояснення або підтвердження передбачень і гіпотез 9. Перевірка припущень

У таблиці наведено кроки (фази) формування індуктивного мис­лення. У розумовій діяльності учнів можна виділити зовнішні ро­зумові дії, відповідні їм внутрішні розумові операції, джерелом яких є застосовані вчителем питання, що спонукають дітей до праці. На етапі формування понять вчитель задає питання: Що ви побачили? Почули? Помітили? Як вони пов'язані одне з одним? За якою ознакою? Як би ви назвали ці групи?

Етап інтерпретації відомостей передбачає питання: Що ви заува­жили і побачили? Що виявили? Чому це сталося? Що це означає? Що з цього випливає? Які висновки можна зробити?

На останньому етапі застосування правил і принципів учні повинні знайти відповіді на питання: Що могло би статися , якби? Чому це могло би статися? Що знадобиться для того, щоби ствердження повністю підтвердилося? В цілому наведена модель індуктивного формування понять, уявлень, інтерпретації їх та застосування правил і принципів не лише формує ці поняття , але й навчає дітей методам пізнання.

Отже, в моделі формування індуктивного мислення навчання виступає не лише як школярське засвоєння знань, а як навчання, яке готує дитину до життя.

Варіанти моделей систематичного дослідження

У викладанні природознавчих та гуманітарних предметів все частіше на Заході використовуються моделі навчання як дослідже­ння. Наведемо лише деякі з цих моделей, які детально описані М. В. Кларіним [19, с. 69-82]. Студентам буде корисно ознайомитися з дослідницькими моделями за Бейєром, Фентоном та Гоулсоном.

Дослідницька модель за Бейєром:

1. Визначення проблеми.
1.1. Усвідомлення існування проблеми.
1.2. Усвідомлення її значення.
1.3. Зміна проблеми у такий стан, коли вона піддається вирішенню.
2. Вироблення можливих відповідей.
2.1. Вивчення і класифікація даних.
2.2. Пошук взаємозв'язків і побудова логічних висновків.
2.3. Висунення гіпотез.
3. Перевірка передбачуваної відповіді.
3.1. Збір даних.
3.2. Організація даних.
3.3. Аналіз даних.
4. Формулювання висновків.
5. Застосування висновків.

Дослідницька модель за Фентоном:

1. Бачення проблеми на основі існуючих даних.
2. Формулювання гіпотез.
3. Розуміння логічних наслідків гіпотез.
4. Збір даних з метою перевірки гіпотез.
5. Аналіз, оцінка та інтерпретація даних.
6. Оцінка гіпотез на основі існуючих даних.
7. Формулювання узагальнення або висновку.

Дослідницька модель за Гоулсоном:

(модель трьох питань):

Стосовно до поточних подій?

1. Що відбулося?
2. Чому це відбулося?
3. Які можливі наслідки?

Стосовно до історії:

1. Що відбулося?
2. Чому це відбулося?
3. Якими були наслідки?

Усі наведені М.В. Кларіним моделі мають низку загальних дослідницьких процедур:

- виявлення проблеми;
- формулювання проблеми;
- прояснення незрозумілих питань;
- формулювання гіпотези;
- планування і розробка навчальних дій;
- збір відомостей;
- аналіз і синтез зібраних даних;
- зіставлення відомостей і висновків;
- підготовка і оформлення повідомлень;
- виступ з підготовленим повідомленням;
- переосмислення результатів у процесі відповіді на питання;
- перевірка гіпотез;
- формулювання узагальнень;
- формулювання висновків.

Впродовж навчального процесу вчитель спонукає учнів до до­слідження, доброзичливо, із зацікавленням він реагує на всі ви­словлювання дітей, створює атмосферу пізнавального пошуку. Тому ці моделі представляють собою не новий засіб викладання, а засіб навчання, який формує важливі пізнавальні вміння, які так само потрібні для розвитку дитини, як читання та арифметика.

Синектика

Модель групового вирішення проблем за допомогою метафо­ричного мислення має назву "синектика". Це модель групової творчої діяльності та навчального дослідження, яка розробляється у зарубіжній педагогіці з 1960-х років. Синектика (synectics) охоплює досвід застосування відомого методу групової генерації ідей, який має назву "мозкової атаки", або "мозкового штурму" (Brainstorming). Синектика розвивалася як спільна пошукова діяльність у вирішенні проблем експертними групами з використан­ням домислів, сміливих гіпотез, "хибних ідей" та інтуїтивних рі­шень. На початку розвитку ця модель створювалася як методика стимулювання творчої роботи у пошуках інноваційних вирішень проблем у промисловості та управлінні. У 60-х роках у США, де були започатковані "промислові" зразки синектики, почалися експерименти із впровадження її "навчального" варіанта у по­чаткову, середню та вищу школи. Головним для дидактичних пошуків було стимулю-вання пошукової навчальної діяльності, яка заснована на емоційно-образному, метафоричному мисленні. Організація навчальної роботи за синектикою передбачає:

1. Початкове висунення проблеми, яка є досить складною для вирішення.
2. Аналіз проблеми та повідомлення необхідної інформації. Роль експерта, який повинен компетентне оцінити доповідь-повідомлення, може виконувати вчитель або підготовлений до такої роботи учень. На цьому етапі залучають різноманітні інформаційні джерела, тому що збирання фактів закладає підвалини для вирішення проблеми.
3. З'ясування можливостей вирішення проблеми шляхом деталь­ного аналізу та коментування вчителем та експертом усіх висунутих варіантів з поясненням причин, за якими відкинуто деякі з них.
4. Переформулювання проблеми кожним учнем самостійно свої­ми словами так, як він її розуміє, з метою наближення завдання до себе самого.
5. Спільний вибір одного з варіантів переформульованої про­блеми, початковий варіант тимчасово відкидається.
6. Висунення образних аналогій із залученням "метафоричних" описів тих явищ, які містить проблема. Важливо на цьому етапі роботи поряд із прямим зіставленням предметів і явищ наводити "особистісні" та "символічні" аналогії (два-три слова), можливі навіть аналогії "фантастичні".
7. "Пристосування" окреслених групою підходів до вирішення або готових рішень до вимог, що закладені у самій проблемі. На цьому останньому етапі з'ясовуємо, чи проблему вирішено, чи потрібно обрати новий шлях для пошуку правильного рішення.

Отже, слід пам'ятати, що синектика як метод організації роботи передбачає уявлення про природу творчої діяльності та можливостей її цілеспрямованого включення у навчальний процес.

Можливі два варіанти використання моделі: 1) створення нових уявлень (від відомого до невідомого); 2) оволодіння новими уявлен­нями (від невідомого до відомого).

Дискусії

Дискусію як навчальну форму роботи зі студентським колекти­вом не потрібно перетворювати у псевдообговорення, псевдопошук тих завдань, які відомі викладачеві. Дискусія повинна бути проб­лемною. Світовий педагогічний досвід накопичив низку прийомів організації обміну думок, які є згорнутими формами дискусії [19, с. 134-149]. До них належать:

- "круглий стіл": бесіда, у якій на рівних бере участь невелика група учнів (до 5 чоловік), відбувається обмін думками як між учня­ми, та з "аудиторією" (решта класу);
- "засідання експертної групи" ("панельна дискусія"): спільне обговорення висунутої проблеми учасниками групи (4-5 учнів з визначеним заздалегідь головою) та обговорення доповіді (досить стислої, у якій кожен доповідач висловлює свою позицію;
- "форум": обговорення, що нагадує "засідання експертної групи", у ході якого ця група обмінюється думками з "аудиторією";
- "дебати": формалізоване обговорення, яке побудоване на основі виступів учасників-представників двох протилежних команд-суперників та заперечень до цих виступів. Варіантами такого об­говорення є "британські дебати", що нагадують процедуру обгово­рення проблемних питань у Британському парламенті;
- "засідання суду": обговорення, що імітує слухання справи у суді, на якому розподіляються чітко ролі всіх учасників.

Серед форм навчальної дискусії можна виділити і "техніку акваріума" - особливий варіант організації групової взаємодії [19, с. 135-136]. Цей різновид дискусії застосовується у роботі з матеріалом, зміст якого пов'язаний із суперечливими підходами, конфліктами, розбіжностями.

М.В. Кларін вважає, що саме такий варіант дискусії робить акцент на процес презентації точки зору та її аргументації і пропонує наступну процедуру роботи за "технікою акваріума":

-  постановка проблеми перед класом;
- вчитель розподіляє клас на групи, що сидять у колі;
- вчитель або самі учасники обирають того, хто буде представ­ляти позицію цілої групи;
-  групи швидко обговорюють проблему, щоб дійти згоди;
- представники груп збираються у центрі класу і відстоюють свої позиції, допомагати дозволяється лише записками, де сформу­льовано вказівки;
- вчитель дозволяє представникам взяти "тайм-аут" для кон­сультацій;
- обговорення закінчується або після закінчення призначеного часу, або після вирішення проблеми ;
- проводиться критичне обговорення "техніки акваріума" цілим класом.

Роль вчителя у підготовці та проведенні дискусії

Навчальна дискусія передбачає питання вчителя і відповіді учнів. Головна роль у дискусії належить учителю, його вмінню задавати питання, вести діалог, тримати паузи, очікуючи відповіді. Протягом дискусії роль вчителя не повинна зводитися до дирек­тивних реплік або висловлювання особистих суджень. Багаторічна практика показує високу ефективність питань відкритого типу, що стимулюють мислення. Це "дивергентні" або "оцінюючі" за своїм змістом питання. Вони не передбачають (на відміну від закритих "конвергентних") короткої, однозначної відповіді, спонукають до пошуку, творчого мислення. Це питання типу: Як? Чому? За яких умов? Що може скоїтися, якщо...? "Оцінюючі" питання допома­гають студентові виробити свою власну оцінку того чи іншого явища, власне судження.

Продуктивність генерації ідей збільшується, якщо вчитель:

- надає час для обміркування відповідей;
- уникає питань, які нечітко сформульовані;
- не ігнорує жодного питання;
- розширює думку або змінює її напрям;
- уточнює висловлювання;
- уникає узагальнень;
- спонукає учнів до поглиблення думки.

Правила дискусії:

1. Доброзичливе ставлення і увага до кожного учасника.
2. Утримання від схвальних або несхвальних висловлювань.
3. Зосередження всієї дискусії на темі, фіксація уваги учасників на питаннях, які обговорюються.
4. Стислість, змістовність, аргументованість як у процесі дис­кусії, так і під час підведення підсумків.
5. Загальний висновок - не кінець роздумам над проблемою, а наступний крок у дослідженні нової теми.

Міжгруповий діалог

Одним з ефективних засобів організації навчальної діяльності, яка збільшує самостійність дітей, - є розподіл студентів на малі групи (по п'ять-шість чоловік) і організація діалогу між групами.

Розподіл ролей-функцій у дискусійній групі:

"Ведучий" (організатор): організовує обговорення питання, про­блеми, втягує в роботу усіх членів групи;
"Аналітик": задає питання учасникам під час обговорення, під­дає сумніву ідеї та формулювання;
"Протоколіст": фіксує все, що стосується розв'язання проб­леми, формулює позицію групи;
"Споглядач": оцінює участь кожного члена групи.

Хід дискусії:

- Висунення проблеми.
- Розподіл учасників на групи, розподіл ролей.
- Обговорення проблеми.
- Представлення результатів обговорення.
- Продовження обговорення і підведення підсумків.

Рольові ігри

Дидактична (навчальна) гра - це гра за правилами, підпо­рядкованими досягненню заздалегідь накресленого ігрового резуль­тату (за М.В. Кларіним) [19, с. 90-123]. На відміну від ігрової діяльності цілеспрямована гра передбачає момент змагання. У 60-80 роках XX ст. у США поряд із грою у навчальний процес було включено імітаційне моделювання: ретельне дослідження реальної або імітованої ситуації з метою виявлення її конкретних і загальних якостей. Методика вивчення конкретних ситуацій., де головною особою є учень, була розроблена у Гарварді і застосовувалася у бізнес-школах, а пізніше у системі професійної освіти для навчання менеджменту. Модель навчального процесу, який ґрунтується на грі, вводить учнів в ігрове моделювання явищ, що вивчаються, та надає їм новий життєвий досвід.

Структура навчального процесу, який передбачає дидактичну гру, складається з 4 етапів:

1. Орієнтація. Вчитель характеризує тему, яка вивчається, ос­новні правила гри та її загальний хід.
2. Підготовка до проведення. Розподіл ролей, вивчення ігрових завдань, процедурні питання.
3. Проведення гри. Вчитель стежить за грою, фіксує наслідки (підрахунки балів, прийняття рішень), роз'яснює те, що незрозуміле.
4. Обговорення гри. Вчитель керує дискусійним обговоренням гри (що сподобалося; коли виникали труднощі; які ідеї з'явилися протягом гри). Увага приділяється зіставленню імітації з реальним світом, установленню зв'язку гри зі змістом навчальної теми.

Повноцінне розгортання навчального процесу, побудованого на дидактичній грі, передбачає від вчителя, який у процесі навчання виконує різні ролі, значного особистісно-професійного потенціалу. Атмосфера гри трансформує позицію вчителя, який балансує між ролями організатора, помічника і співучасника загальної дії. Він забезпечує тонку межу між ігровою дією, у яку втягнуті учні, і спе­ціальною фіксацією навчально-пізнавальних результатів гри. Таким чином, використовуючи дидактичну гру у своїй педагогічній роботі, вчитель сам може виконувати такі функції:

Інструктора: допомагає учасникам гри зрозуміти правила (детальне інструктування учасників до самої гри може їх заплутати, тому його потрібно звести до мінімуму).

Судді-рефері: контролює процес, не втручається в гру.

Тренера: може надавати учасникам допомогу.

Ведучого: якщо попередні ролі були пов'язані з підготовкою та проведенням імітаційної гри, то ця роль належить до завершального етапу - обговорення.

Аналізуючи різні моделі навчання на основі гри, можна пред­ставити їх загальну схему:

Створення ігрової проблемної ситуації

Хід гри:

- дії учасників за ігровими правилами,
- розгортання ігрового сюжету,
- Підведення підсумків,
- самооцінка гравців,
- аналіз ігрової ситуації,
- навчально-пізнавальні підсумки гри.

"Кейс"- метод

Сутність навчання, за Л. Виготським, полягає у тому, що воно викликає, пробуджує і урухомлює низку внутрішніх процесів роз­витку учнів. "Ці процеси можливі лише у сфері взаємовідносин із довкіллям, у дискусії і співробітництві з товаришами, але продовжу­ючи внутрішній хід розвитку, вони стають внутрішнім надбанням самого учня" [25, с. 156]. Навчити учнів співпрацювати дуже важли­во вже тому, що це залучає їх до предметної діяльності. В цьому і полягає сутність діяльнісно-кооперативного підходу до навчання.

"Кейс" (з англ. - випадок) - це дуже деталізовані, контексту­альні, описові доповіді і повідомлення про викладання і учіння. "Кейс"-метод є практикою використання "кейсів" як засобу навчан­ня у галузях права, бізнесу, медицини, освіти [25, с. 157].

Т. Кошманова виділяє два типи "кейсів", які використовують для підготовки педагогів. Перший тип - це детальний (до погодинної хронології) щоденний опис викладання студента за принципом: коли? де? і як? Другий тип передбачає обговорення короткої і кон­кретної навчальної ситуації, події, яка, наприклад, відбулася зі студентом на педагогічній практиці [25, с. 157-159].

"Кейс"-метод використовують для того, щоб допомогти май­бутньому вчителеві зрозуміти специфіку педагогічних ситуацій (взаємовідносини, види відповідальності, клімат навчання, моти­вацію). Це сприяє формуванню вмінь розв'язання проблемних ситуацій, допомагає адаптації студента до майбутньої діяльності.

Проте "кейс"-метод має певні недоліки:

-  недостатньо досліджений у педагогіці;
- не сприяє глибокому вивченню педагогічних проблем і завдань;
-  вимагає більших затрат часу;
- потребує від викладача певного досвіду, глибоких знань у проведенні дискусії та аналізу "кейсової" ситуації;
- викладач повинен вміти відмовитися від власних суджень та упереджень.

Метод портфоліо

Портфоліо - метод навчання, оцінювання і атестації, який ши­роко застосовується у СІЛА, у процесі підготовки майбутніх вчи­телів. У педагогічній практиці відомі такі види портфоліо: "робочий портфоліо", "шоукейс портфоліо" і " портфоліо для записів"[25, с. 148-152]. Найчастіше у практиці підготовки майбутніх викладачів використовують "робочий портфоліо ": студент збирає матеріал для атестації, викладач має можливість оцінити рівень професійного зростання студента протягом певного часу.

Залучення студентів до атестації й оцінювання допомагає їм оволодіти власним учінням, розвиває почуття власної відповідаль­ності за цей процес. Велику роль у застосуванні методу портфоліо у вищій школі приділяють викладачеві, який виконує роль фасіліта-тора (помічника). Саме він допомагає у розвитку самооцінки та самоаналізу студентів, рефлексивному обговоренню продуктів їх­ньої діяльності. Від роботи викладача, від його вміння позитивно ставитися до помилок учнів, толерантно спілкуватися зі студентами залежить результат цього методу.

Оскільки метод-портфоліо використовується у вищій школі, можна проводити портфоліо-конференції, на яких відбувається атестація цього виду студентської роботи. Фактично викладач разом зі своїми учнями проводить спільний аналіз та оцінювання вмінь і здібностей студентів. З'явилася можливість вивчити ідеї, інтереси, звички, загальні здібності і ставлення до навчальних цілей,і що найголовніше, встановити цілі самокерування і самовдосконалення.

Метод проектів

У вищій школі в США особливу роль при підготовці викладачів приділяють письмовим роботам, так званим проектам. Проекти розвивають логічне мислення, навики стилістичного оформлення своєї думки, правильного добору слів тощо. "Не потребує дове­дення, що письмова діяльність - це важка праця, до того ж ризи­кована: оформлення наших думок до написаних слів змушує нас бути чутливими до критики, заперечень, неправильної інтерпре­тації" [25, с.135].

Виконання такого завдання, як написання проектів, вимагає від студента обдумування і формулювання основних ідей з предмета, що вивчається у вищій школі. Допомагає з'ясовувати ґенераційні ідеї аутентична бесіда, яка є життєвим засобом для випробування цих ідей. Аутентична бесіда, як і будь-який вид розмови, перед­бачає діалог, проте вона спроможна розв'язати і проблеми вищого рівня і застосовується як засіб розвитку вмінь вчителів-початківців [25, с. 140-143].

Викладачі за допомогою методу-проектів намагаються сформу­вати зі студента самостійних дослідників, спроможних трансфор­мувати себе і виробити власну робочу теорію. З цією метою студент повинен робити дві презентації своєї роботи (фактично, це портфоліо) на початку і в кінці семестру. За вимогами презентації кожен студент, виконуючи роль вчителя, протягом 7-10 хвилин викладає студентській спільноті своє бачення проблеми або її вирішення, роз­в'язання тощо.

У процесі дискусії у роботі з малими групами інколи виникає потреба у конкретних завданнях-проектах, які отримує кожна група студентів. Формулює проблему вчитель, саме він контролює різні підходи до вирішення і їх аргументацію. Наприклад, вирі­шується екологічна проблема: "Яким чином знизити рівень забруд­неності повітря у нашому місті?" [19, 150-152]. Спочатку кожен записує ідеї, що приходять на думку, потім вчитель розподіляє клас на групи по 4-5 студентів. Тепер вони переглядають свої записи, обирають 1-2 найбільш продуктивні ідеї та, обговорюючи протягом 10-15 хвилин, розвивають їх. Висувається один представник з кожної групи для обстоювання ідеї перед цілою аудиторією. Можливий і наступний етап роботи над цією проблемою: студенти самі розподіляються на групи, обираючи ті ідеї , які є на їх погляд продуктивними і розподіляють завдання у вигляді завдань-проектів. Кожна група має конкретну роботу: вимірює рівень забруд­неності, зв'язується з представниками влади, які контролюють еко­логічну ситуацію, з представниками преси, партії "зелених" тощо. Головна мета методу-проектів - висунення та розв'язання творчих ідей.

Підготовка викладача до занять за груповою формою навчання передбачає такі етапи:

1) правильно обрати інтерактивний метод для конкретного заня­ття, що визначається метою уроку, особливостями матеріалу, який вивчається.
2) правильно сформувати групу учнів.
3) ретельно продумати структуру уроку з використанням групо­вих форм навчальної діяльності.
4) обрати проблему для розв'язання та намітити шляхи її вирі­шення.
5) важливо продумати інтер'єр аудиторії.

Учні повинні мати умови для того, щоб достатньо вільно руха­тися в аудиторії, об'єднуватися у групи. Тому потрібно з'ясувати, чи є можливість в аудиторії пересунути столи, стільці тощо.

Меблі в аудиторії, яка призначена для заняття з малими групами, повинні бути "мобільними". Можна змоделювати кілька варіантів для проведення занять за методом участі, інтерактивними мето­диками: стільці в колі, "банкетний стиль", "П" - подібний стиль; "ялиночка" [13, с. 175].

Безумовно, інтер'єр дуже важливий у груповій роботі зі сту­дентами. Якщо ж немає відповідних умов для роботи, достатньо просто розвернути студентів, що сидять на двох партах, обличчями один до одного, і вже створено маленькі групи для заняття. Можна спробувати працювати зі студентами, що сидять на одній парті, -створено парну групу. Якщо розвернути всіх студентів, що сидять в одному ряду (наприклад, на 6-7 партах), обличчями один до одного, то створюється уявне коло, де разом можуть працювати 12-14 сту­дентів. Потрібно лише викладачеві пересунути свій стілець ближче до них. Працювати зі студентами, коли ви бачите очі всіх, цікаво. Це створює додатковий комфорт у спілкуванні, підтримує у вирішенні важкої проблеми, розвиває комунікативні здібності, необхідні у дискусіях. Можна запропонувати взятися всім за руки, щоб відчути готовність працювати у команді.

Типи практичних занять

Розглянемо лише деякі типи практичних - семінарських занять, які, на наш погляд, зможуть проілюструвати застосування інтер­активних методик у вищій школі. Зупинимося, передусім на занят­тях, де відпрацьовуються комунікативні, вербальні, дискусійні вмін­ня, які необхідні майбутнім випускникам гуманітарних факультетів.

На практичному занятті-конференції студенти "перевтілю­ються" у дослідників з конкретної проблеми, що зазначена у планах до заняття (здебільшого п'ять-шість питань). Студенти роз­поділяються на дослідників-доповідачів (п'ять осіб), опонентів (п'ять осіб), учасників конференції - більшість студентів. Обира­ється керівник секції та секретар. Викладач, залежно від мети заняття, може бути ментором, модератором або координатором -спостерігачем. Головне завдання - підготувати студентів до участі у конференціях різного рівня, тому питання до семінарського заняття будуть доповідями науковців з різних країн світу. Отже, на прак­тичних такого типу використовують рольові ігри. Виступи учасників оцінюють колективно.

Практичне заняття - захист курсової (дипломної) роботи -важливе для фахової освіти випускників гуманітарних факультетів. Досвід свідчить, що студентові важко підготувати стислий виступ, рецензію на роботу, тому заняття і передбачає розвиток саме цих навиків. Групу студентів поділяють на авторів дослідної роботи (п'ять-шість осіб), рецензентів (п'ять-шість осіб), опонентів (п'ять-шість осіб), членів комісії, яка оцінює виступи.

Практичне заняття-диспут

Ця форма роботи в університеті , як і попередні, пов'язана з мотивацією діяльності студентів гуманітарних факультетів, перед­бачає розвиток їх комунікативних умінь, які так необхідні май­бутньому викладачеві, політику, адвокату тощо. Можна обрати декілька тем з курсу, щоби вдосконалювати вміння вести дискусію, науковий діалог з опонентами, рецензентами, коректно ставити запитання дослідникам, чітко та логічно на них відповідати.

Практичне заняття - "вибори"

На цьому занятті моделюються ситуації, які допоможуть по­рівняти два типи виборів (демократичні й недемократичні) і пока­зати перевагу перших. Викладач призначає комітет з кількох студентів, який визначає імена кандидатів. З'ясовуються відмінності під час голосування за одну кандидатуру, або можливість обирати за альтернативним списком. Обов'язково пригадуємо вибори в Радян­ському Союзі та ін. Відзначаємо у процесі обговорення, які почуття викликає у виборців голосування за кандидатуру, що є у списку єдиною. Друга мета заняття: сформувати суспільно-громадянську позицію, відповідальність за майбутнє держави. Отже, на такому занятті викладач може допомагати формуванню загальнолюдських цінностей, демократичних ідеалів.

Практичне заняття за методом "снігова куля"

Цей тип заняття складний за своєю методикою, проте може відіграти важливу роль у підготовці спеціаліста до самостійної нау­кової діяльності. До планів практичних занять обов'язково дода­ються проблемні дискусійні питання, вирішити які легше у не­великій групі. Об'єднуємо студентів у групи по двоє-троє, даючи змогу обговорити проблему протягом 5 хв. Наступний крок -об'єднання маленьких груп по дві, а згодом - в одну-дві великі, щоб поступово, аналізуючи складне питання, зібрати достатньо мате­ріалу та спільно вирішити проблему. Відповідають переважно сту­денти, які обізнані з цього питання, або ті, кого висуває група (групи).

Переваги та недоліки у застосуванні інтерактивних методик

Отже, групова форма роботи в порівнянні з іншими має низку переваг:

- за той самий проміжок часу обсяг виконаної роботи набагато більший;
- висока результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь;
- формується вміння співпрацювати;
- формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні стосунки між дітьми;
- розвивається навчальна діяльність (планування, рефлексія, контроль, самоконтроль).

Як і кожна форма роботи зі студентами в аудиторії під час навчального заняття, групова форма недосконала, не є самоціллю у педагогічному процесі. Впровадження нових методик викладання у вищу школу потребує від викладача змінити і ставлення до своєї ролі в аудиторії, як до керівника процесом навчання. Це викликає у нього і певні упередження, на які вказує С.Л. Грабовська:

- страх втратити керівну роль у навчальному процесі; небажання мати клопіт із змінами у навчальних курсах;
- хвилювання втратити контроль за навчанням студентів а також побоювання того, що працюючи в групах, не всі студенти активні;
- неможливість постійно підтримувати на занятті "залізну" ди­сципліну і тишу [13, с. 173].

Вважаємо, що кожен викладач має право обирати такі форми ро­боти, які відповідають меті навчальної дисципліни. Безумовно, ви­кладання гуманітарних дисциплін у вищій школі потребує змін. Цей процес довготривалий. Він залежатиме передусім від активності студентів, від їхнього бажання постійно самовдосконалюватися з фахових предметів.

| зміст | вступ | частина 1 | частина 2 | література |