<<< назад | зміст | вперед >>>

Наумова С.А. Економіка та підприємництво в соціально-культурному сервісі і туризмі

Розділ 2. ЕКОНОМІКА ОКРЕМИХ ГАЛУЗЕЙ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ

ТЕМА 3. ЕКОНОМІКА ОСВІТИ

3.2. Фінансування освіти

Джерелами фінансування освіти є:

- державний бюджет;
- надходження від платних освітніх послуг;
- науково-технічна діяльність освітніх установ і комерційна реалізація її результатів,
- підприємницька діяльність освітніх установ, не пов'язана з освітою і науково-технічною діяльністю.

Державне та муніципальне фінансування освіти становить 3,2% ВВП, з коштів підприємств та населення по різних каналах в сферу освіти надходить 1,7% ВВП. У 90-ті рр. відбулося різке падіння фінансування освіти, викликане несприятливою макроекономічною ситуацією. За рівнем фінансування освіти Росія помітно відстає від індустріально розвинених країн світу. Так, витрати на одного студента в кінці 90-х рр. складали 300 дол. в рік, у США - 18 тис. дол¹⁹.

Державне фінансування

Загальні видатки на утримання установ освіти Росії в останні роки складають приблизно 12% загальних витрат консолідованого бюджету. Основна частка витрат припадає на територіальні бюджети: з федерального бюджету на освіту виділяється близько 4% його витрат, бюджетів суб'єктів РФ - близько 20% їх витрат.

Витрати на освіту у відповідності з бюджетною класифікацією включають витрати на загальну освіту, на виховання дітей і підлітків, на культурно-просвітницьку роботу і на підготовку кадрів. В загальній сумі видатків на освіту витрати на дитячі дошкільні установи складають приблизно 15%, на загальну середню освіту - 41%, на школи-інтернати - 8%, на середню спеціальну освіту - 10,5%, вища освіта - 11,5%.

У загальній сумі бюджетного фінансування середні школи на 99% фінансуються з бюджетів суб'єктів РФ, на 1% - з федерального бюджету. Вищі навчальні заклади на 96% фінансуються з федерального бюджету і на 4% - з територіальних бюджетів²⁰.

Законом передбачено, що фінансування освіти входить в компетенцію Російської Федерації, суб'єктів Російської Федерації та органів місцевого самоврядування.

У компетенції РФ знаходяться:

- частка федерального бюджету, що спрямовується на фінансування освіти;
- формування федерального бюджету в частині видатків на освіту;
- створення федеральних фондів розвитку освіти;
- встановлення податкових пільг, що стимулюють розвиток освіти;
- визначення федеральних нормативів фінансування освіти в залежності від кількості учнів, вихованців, мінімальних розмірів ставок заробітної плати і посадових окладів працівників освітніх установ і державних органів управління освітою.

В компетенції суб'єктів РФ перебуває формування їх бюджетів у частині видатків на освіту та встановлення регіональних нормативів фінансування освіти. У компетенції органів місцевого самоврядування - формування місцевих бюджетів і фондів розвитку освіти, розробка і прийняття місцевих нормативів фінансування освіти.

Бюджетне фінансування отримують і недержавні освітні установи з моменту їх державної реєстрації, але існує дискримінація недержавного і змішаного секторів освіти.

Фінансування установ освіти здійснюється на основі державних і місцевих нормативів фінансування в розрахунку на одного учня чи вихованця по кожному типу навчального закладу. Федеральні нормативи фінансування повинні затверджуватися щорічно Державною думою одночасно з прийняттям закону про федеральному бюджеті на черговий рік і бути мінімально допустимими. Регіональні та місцеві нормативи фінансування повинні враховувати специфіку навчального закладу і бути достатніми для покриття середніх по даній території поточних витрат.

Схема фінансування державних і муніципальних освітніх установ визначається типовим положенням про відповідному вигляді освітнього закладу.

Видатки на загальноосвітні школи є основними в загальних витратах на освіту. Вони включають витрати на поточне утримання (зарплата, навчальні, канцелярські та господарські витрати, витрати на відрядження та ін), придбання устаткування та інвентарю, капітальний ремонт і будівництво нових будівель. Витрати на поточне утримання шкіл визначаються виходячи з середньорічної кількості класів та середньорічної кількості педагогічних ставок на один клас.

Видатки на школи-інтернати визначаються за кількістю вихованців, кількості класів та педагогічних ставок. На відміну від загальноосвітніх шкіл тут додатково передбачаються штат вихователів і деякі інші витрати.

Фінансування дитячих дошкільних установ залежить від середньорічної кількості дітей, кількості груп і годин перебування однієї дитини в дитячому закладі. Статті витрат - зарплата працівників установи, харчування вихованців, іграшки, канцелярські і господарські витрати, обладнання, посібники. Плата батьків становить приблизно 20% загальних витрат дитячих дошкільних установ.

Фінансування підготовки кадрів включає фінансування закладів професійно-технічної освіти, середньої фахової освіти, вищих навчальних закладів. Бюджетні асигнування вищій школі направляються в основному державним навчальним закладам. Витрати визначаються окремо по кожному ВУЗу (з урахуванням специфічних умов їх роботи) виходячи з середньорічного числа студентів, норм їх матеріального забезпечення, ставок заробітної плати викладачів та інших показників. Фінансування вищої освіти здійснюється на основі наступних принципів:

1) компенсаційний принцип: брак коштів державного (регіонального) бюджету має бути компенсовано додатковими законодавчо визначеними повноваженнями, наданими ВУЗу державою (місцевою владою);
2) принцип наділення вищої школи додатковими правами в оподаткуванні;
3) принцип орієнтації на вкладення коштів у розвиток вищої школи як суб'єкта ринкової економіки: інвестування в перспективні напрями діяльності Вузу, підтримка розвитку підприємництва у вищій школі;
4) реінвестиційні принцип - надання вищій школі права на підприємницький оборот держбюджетних коштів у цілях збільшення інвестиційних можливостей;
5) принцип рівнозначності державних і недержавних вищих навчальних закладів виходить з того, що недержавні навчальні заклади забезпечують задоволення потреб в освіті, більш чуйно реагують на ринкову кон'юнктуру, сприяють підвищенню рівня конкурентності вищої освіти, забезпечують розвантаження державної системи вищої школи.

Доходи від платної освітньої діяльності

Державні заклади освіти мають право виконувати додаткові платні послуги. До додаткових платних послуг населення належать: навчання за додатковими освітніми програмами і платним спеціальностями, викладання спеціальних курсів і циклів дисциплін, репетиторство, поглиблене вивчення окремих предметів і т.д. Наприклад, загальноосвітня школа з чинним законодавством має право:

- залучати додаткові кошти за рахунок організації платних факультативних курсів з поглибленого вивчення окремих предметів, спеціальних лекцій і консультацій з запрошенням висококваліфікованих фахівців з інших організацій, додаткових занять фізичною культурою і спортом;
- надавати населенню платні освітні послуги підвищеної якості шляхом зниження наповнюваності класів нижче нормативного рівня;
- реалізовувати вироби та послуги, отримані в процесі виховання учнів при виконанні ними замовлень підприємств і організацій;
- здавати в оренду шкільні приміщення і т.д.

Для недержавного освітнього закладу платна освітня діяльність є основним джерелом фінансування. Вона не розглядається як підприємницька, якщо отримується від неї дохід повністю йде на відшкодування витрат по забезпеченню освітнього процесу.

Доходи від науково-технічної діяльності і комерційної реалізації продукту

Освітня установа може отримувати доходи від виконання замовлень на науково-технічну продукцію як від органів державної влади, так і комерційних структур. Дохід може бути отриманий також від реалізації навчальних видань, навчальних компакт-дисків, словників тощо

Доходи від підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність освітнього закладу - здача в оренду основних фондів, що належить йому іншого майна, торгівля покупними товарами, надання посередницьких послуг, пайова участь у діяльності інших підприємств і організацій, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів і отримання доходів по них, ведення інших позареалізаційних операцій, що приносять дохід.

Залучення освітнім установою додаткових коштів не тягне за собою зниження нормативів і абсолютних розмірів його фінансування з бюджету.

Спонсорська підтримка

В даний час спонсорські кошти на підтримку навчальних структур відносяться після сплати податків чистий прибуток підприємств. Це робить спонсорську допомогу вкрай невигідною для підприємств. Потрібно змінити існуючий порядок, створити стимули спонсорської підтримки закладів освіти.