<<< назад | зміст | вперед >>>

Наумова С.А. Економіка та підприємництво в соціально-культурному сервісі і туризмі

Розділ 2. ЕКОНОМІКА ОКРЕМИХ ГАЛУЗЕЙ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ

ТЕМА 3. ЕКОНОМІКА ОСВІТИ

3.1. Освіта як галузь народного господарства і предмет економічної науки

При визначенні кордонів освіти як галузі соціально - культурної сфери використовується наступна трактування освіти: освіта являє собою процес і результат засвоєння знань та навичок, включений в контекст соціалізації особистості.

До освіти як галузі відносять: - дитяче дошкільне виховання в дошкільних установах,
- загальна середня освіта,
- підготовку кадрів.

Підготовка кадрів в свою чергу включає професійно - технічна, середня спеціальна і вища освіта.

Основний суб'єкт освіти як галузі - освітня установа. Воно самостійно веде фінансово-господарську діяльність, має самостійний баланс і розрахунковий рахунок.

Спеціалізована галузь економічного знання, що вивчає сферу освіти, економіка освіти. Предмет економіки освіти - закономірності руху матеріальних, фінансових і трудових ресурсів у сфері освіти. У більш розгорнутому плані предмет економіки освіти включає наступні складові:

- критерії і рівень ефективності ресурсних вкладень у галузь та її окремі підсистеми;
- необхідний рівень бюджетного фінансування освіти в цілому і на тій сходинці, яка гарантована державою;
- джерела позабюджетного фінансування;
- державну політику стимулювання інвесторів освіти;
- раціональне поєднання децентралізації і централізації у ресурс-ном забезпечення закладів освіти;
- методи і технології прогнозування ресурсних потреб установ освіти при різних рівнях їх господарської самостійності.

Основна економічна функція сфери освіти - відтворення «людського капіталу». Виконуючи цю функцію, освіта опосередковано здійснює виробничу і дохідну функції, оскільки підвищення рівня загальної та професійної освіти забезпечує економію використання матеріальних ресурсів, високу якість продукції, збільшення продуктивності праці.

У Росії перші розрахунки економічного ефекту освіти були проведені в 20-е рр. академіком С.Г.Струмилиным. Зіставляючи продуктивність праці робітників з рівнем їх освіти, він прийшов до висновку, що проста грамотність, що досягається за один рік навчання, підвищує продуктивність праці робітника на 30 %. Встановлено, що зростання рівня освіти на один клас середньої школи забезпечує в середньому зростання числа подаються раціоналізаторських пропозицій на 6% і на 50% скорочує терміни освоєння робітниками нових операцій¹⁶.

За останні два століття економічний прогрес найбільш успішно розвиваються країн світу йде паралельно з підвищенням рівня освіти. Середнє число років навчання за 1800-1913 рр. збільшилася: у США - з 2,1 до 8,3; у Великобританії - з 2 до 8,1; у Німеччині - з 2,4 до 8,4; у Франції - з 1,6 до 7; в Італії з 1,1 до 4,8; у Японії - з 1,2 до 5,4. У 1990 середнє число років навчання дорослого населення, редуцированное за якістю (рік вищої школи прирівнюється до двох років середньої), що склало:

- у США - 17,6;
- у Німеччині - 15,5;
- у Франції - 15,3;
- в Японії - 14,6;
- у Великобританії - 13,9;
- в Італії - 11.

Тривалість навчання американського робітника у 1995 р. склала 14,2 року¹⁷. В десятку країн, що лідирують за рівнем вищої освіти, входять: США (35% працездатного населення має вищу освіту), Канада (30%), Швейцарія (24%), Швеція (21%), Японія (21%), Фінляндія (18%), Німеччина (17%), Англія (15%), Франція (14%), Італія (6%)¹⁸.

<<< назад | зміст | вперед >>>