Музиченко-Козловська О.В. Економічне оцінювання туристичної привабливості території
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗУВАННЯ ЧИННИКІВ ФОРМУВАННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ТЕРИТОРІЇ
2.2. Кластерна модель розвитку туризму у регіоні
Наявність у регіоні чи в країні туристичних ресурсів (як природного, так і антропогенного походження) не є достатньою умовою зростання туристичної привабливості території. Якими б не були багатими та унікальними туристичні ресурси, лише цим чинником важко привабити велику кількість туристів. Для розвитку ефективної туристичної індустрії необхідно формувати МТБ туризму, споруджуючи нові готельні комплекси, модернізуючи до рівня світових стандартів уже існуючі, проводячи реконструкцію історичних пам'яток, таких як стародавні замки, які успішно можуть слугувати в якості готелів тощо.
Привабливість території для потенційних туристів, значною мірою, залежить від стану МТБ туристичних підприємств, розгалуженості та різноманітності їх мережі, якості та асортименту послуг, що вони пропонують тощо. Основною складовою МТБ туризму є засоби розміщення туристів, які забезпечують їх тимчасовим житлом і надають побутові та інші послуги у період подорожі. Поряд з основними послугами засоби розміщення туристів (ЗРТ) можуть надавати такі додаткові послуги: медичні, обслуговування ділових зустрічей, посередницькі, спортивні, банківські тощо.
Класифікують МТБ у туризмі за такими складовими [1, с.343]:
- будівлі основні (готелі, бари, ресторани, клуби тощо);
- будівлі допоміжні (гаражі, пральні, котельні тощо);
- споруди (канатно-крісельні та канатно-бугельні дороги, відстійники туристичних поїздів, спортивні майданчики тощо);
- передавальні пристрої (електромережі, різноманітні трубопроводи);
- робочі і силові машини та обладнання (силові трансформатори, електродвигуни, генератори, холодильне, прально-сушильне обладнання тощо);
- вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої (вагові апарати, сило-вимірювальні датчики, лічильники обліку використання води тощо);
- обчислювальна техніка і програми до неї (комп'ютерна техніка, інформаційні системи, системи обробки даних тощо);
- транспортні засоби (легковий транспорт, автобуси, легкий вантажний автотранспорт тощо);
- інструменти; виробничий та господарський інвентар (меблі, предмети для охорони праці, протипожежне обладнання тощо);
- інші основні засоби.
Для характеристики інвентарних ресурсів важливе значення має структура МТБ туризму або співвідношення окремих її груп. Одна частина інвентарних ресурсів приймає безпосередню участь в обслуговуванні туристів, інша -полегшує або робить можливою туристичну діяльність. Структура МТБ туризму відображає технічну оснащеність праці та ефективність інвестиційної діяльності. Вона залежить від особливості галузі, технології, обсягу виробництва, організації виробництва та місцезнаходження підприємства. Чим більша частка основних фондів у структурі МТБ, тим міцнішою є основа розвитку туризму.
Для покращення МТБ туризму необхідно:
- модернізувати, технічно переоснащувати існуючі ЗРТ, а також будувати нові за сучасними проектами;
- впроваджувати інновації;
- організовувати тендери та цільові інвестиційні конкурси на право реконструкції та будівництва нових об'єктів туризму.
Однією зі складових конкурентоспроможності туристичного підприємства є конкурентноздатність його послуг, яка визначається їхньою якістю та ціною. Стан МТБ туризму впливає на якість послуг туристичних підприємств. Адже туристичні послуги неможливо надавати, не використовуючи МТБ (основні будівлі та споруди, інвентар та обладнання тощо).
З часом основні фонди зношуються, старіють і на їх заміну чи модернізацію потрібні інвестиції. Щоб досягти міжнародних стандартів прийому та обслуговування туристів необхідно запроваджувати інновації у МТБ туризму. Висока частка основних фондів у структурі МТБ туризму відносно обігових коштів викликана значними потребами капітальних вкладень, які туристичні підприємства інвестують для спорудження та оснащення ЗРТ. Величина капітальних вкладень в туризм пов'язана зі змінами попиту залежними від сезону та великими термінами їх окупності. За умов дефіциту інвестиційних ресурсів, які склалися на сучасному етапі розвитку економіки, слід шукати шляхи для відтворення інвестиційного процесу. Як відомо, найвигіднішим видом інвестування для підприємств є використання власних коштів, які формуються за рахунок амортизації та частини прибутку. Одним зі способів інвестування за рахунок власних коштів є створення територіально-галузевого об'єднання, так званого кластера. Про доцільність створення такого об'єднання разом з туристичним підприємством та ефективність його діяльності мова піде далі.
Основну увагу у структурі МТБ туризму слід надавати основним будівлям, до яких відносяться усі ЗРТ - готелі, мотелі, бази відпочинку, санаторії, профілакторії тощо. Усі ці об'єкти призначені для нетривалого проживання з метою здійснення різноманітної діяльності. Це можуть бути ділові контакти під час відрядження, участь у конгресах, симпозіумах; туристичні поїздки з метою ознайомлення з культурними, історичними та архітектурними пам'ятками; поїздки для відпочинку, оздоровлення чи огляду спортивних заходів.
В залежності від виду туризму подорожуючі потребують певного виду тимчасового житла. Організовуючи туристичні подорожі з метою лікування, заклади розміщення туристів (санаторії, профілакторії чи оздоровчі комплекси) повинні бути оснащенні спеціальним обладнанням, тобто спеціалізовані засоби розміщення туристів, крім надання тимчасового житла виконують ще й інші функції. Для прийому туристів, які прибули з метою участі в науковому симпозіумі, готелі повинні бути оснащені конференц-залом.
Найпоширенішим засобами розміщення туристів є готелі, що формують окрему готельну індустрію. Тому варто охарактеризувати їхню діяльність. Готель - це засіб для колективного розміщення туристів, який складається з певної кількості номерів, має єдине керівництво та надає набір послуг: як мінімум заправку постелі та прибирання номера, що згруповані у класи та категорії відповідно до пропонованих послуг і обладнаних номерів [81, с.585].
Розрізняють готелі за місткістю - кількістю номерів та кількістю місць для проживання у них. Крім того, діяльність готелів характеризується коефіцієнтом завантаження, набором послуг та їхньою вартістю.
У світовій практиці користуються розробленою ЮНВТО стандартною класифікацією ЗРТ. В Україні ця класифікація затверджена ДСТУ 4269.2003 "Послуги туристичні Класифікація готелів" [80]. Відповідно до цієї класифікації усі засоби розміщення поділяються на колективні та індивідуальні (табл. 2.3).
1.3.1. Помешкання, призначені для відпочинку 1.3.2. Майданчики для кемпінгу 1.3.3. Стоянки морського та річкового транспорту
2. Індивідуальні засоби розміщення.
2.1. Орендовані засоби розміщування
2.1.1. Кімнати, орендовані в сімейних будинках 2.1.2. Житло, орендоване у приватних осіб або через агентства
2.2. Інші типи Індивідуальних засобів розміщування
2.2.1. Неосновне власне житло 2.2.2. Житло, що його надають безоплатно родичам та знайомим 2.2.3. Інше
За стандартами Всесвітньої туристичної організації (ЮНВТО) до готелю будь-якої категорії можна віднести будинок, у якому не менше ніж 10 номерів з цілодобовим гарячим та холодним водопостачанням [79]. Крім того, мінімальні вимоги до готелю передбачають: якість готельного обладнання та меблів, енергопостачання, опалення, задовільний санітарний стан, наявність засобів зв'язку та систем безпеки, послуг харчування та обслуговування. У більшості країн світу попередня класифікація готелю є необхідною умовою для отримання ліцензії на здійснення готельної діяльності.
Щоб досягнути успіху у готельній справі та надавати конкурентоспроможні послуги необхідно зважати на міжнародні стандарти ведення готельного господарства. Орієнтиром у цій справі служать затверджені ЮНВТО рекомендації, які втілені у Національному стандарті України: "Послуги туристичні. Класифікація готелів" [80], що спирається на такі стандарти та нормативні документи: ДСТУ 4268:2003 "Послуги туристичні. Засоби розміщення. Загальні вимоги" [82] та ДБН В. 2.2-9-99 "Будинки і споруди. Громадські будинки і споруди. Основні положення" [83]. Цей стандарт встановлює класифікацію готелів (мотелів) різних організаційно-правових форм місткістю більше 7-ми номерів, які підлягають єдиному керівництву та згруповані. В Україні з 1999 року запроваджено обов'язкову сертифікацію готельних послуг [84]. Класифікація готелів за категоріями заснована на комплексі вимог до: матеріально-технічного оснащення; переліку послуг, що надаються; кваліфікації персоналу.
Згідно з Національним стандартом [82] в Україні категорії готелів позначаються символом - "*" (зірка). Кількість зірок збільшується відповідно до підвищення рівня якості обслуговування. Готелі класифікують за 5-ма категоріями, мотелі - 4-ма. Найвищу категорію готелю позначають - "*****" найнижчу - "*". Хоча у світі уже з'являються готелі з категорією 6-ть зірок, як готель "Парус" у м. Дубаї (Об'єднані Арабські Емірати).
Крім мінімальних вимог до ведення готельного господарства, Національний стандарт вимагає наявності у готелях, починаючи з категорії "три зірки", стаціонарно-аварійного генератора для постійного забезпечення електроенергією готельних служб, наявності ліфта, кімнати для дозвілля тощо. Особлива увага приділяється проблемам обслуговування туристів-інвалідів. Готелі усіх категорій повинні мати хоча б один номер пристосований до потреб інвалідів. Служба приймання має бути обладнаною спеціальним місцем для обслуговування особи, що рухається на інвалідному візку. Персонал готелів повинен мати спеціальну професійну підготовку і бути готовим створити атмосферу гостинності, виявити до клієнтів сердечність, терпіння та доброзичливість.
Присвоєння відповідної категорії готелю після сертифікації готельних послуг проводиться з урахуванням повного оснащення матеріальної бази, відповідно до вимог національного стандарту, за найгіршим номером.
Національний стандарт містить такі вимоги до готелів [83]:
- готель повинен мати зручні під'їзні шляхи з необхідними дорожніми знаками, упорядковану і освітлену прилеглу територію, майданчик з твердим покриттям для короткочасного паркування і маневрування, за наявності окремого входу в ресторан - вивіску з його назвою. Готель, що займає частину будинку, повинен мати окремий вхід;
- архітектурно-планувальні і будівельні елементи готелю та використовуване технічне обладнання повинні відповідати ДБН В. 2.2-9-99;
- у готелі повинні бути умови для забезпечення безпеки життя, здоров'я туристів, зберігання їхнього майна та захисту навколишнього середовища згідно з чинними нормативними документами та розділу 5 цього стандарту;
- готелі мають бути оснащені інженерними системами і обладнанням, які забезпечують: постійне електропостачання; гаряче і холодне водопостачання (цілодобово); каналізацію; опалення, що забезпечує температуру в межах 18-22°С у житлових і громадських приміщеннях; вентиляцію (природну або штучну), яка забезпечує нормальну циркуляцію повітря і виключає проникнення сторонніх запахів у номери і громадські приміщення; телебачення (підведення до усіх номерів); телефонний зв'язок; освітлення в номерах: природне (не менше одного вікна), штучне, яке забезпечує освітленість при лампах розжарювання - 100 лк; при люмінесцентних лампах - 200 лк; в коридорах - цілодобове освітлення;
- готель повинен розміщуватися у сприятливих екологічних умовах;
- при проектуванні нових та реконструкції діючих готелів необхідно передбачати обладнання та пристрої, що враховують потреби інвалідів та інших мало мобільних груп населення згідно з вимогами ДБН В 2.2-9-99 та розділу 6 цього стандарту. Під новими готелями розуміють готелі, окремі корпуси, що введені в експлуатацію або реконструйовані, після надання чинності цьому стандарту;
- у готелі мають бути створено всі необхідні умови для особистої гігієни, харчування і відпочинку персоналу. Приміщення для персоналу готелю повинні мати відповідно до категорії готелю сучасне обладнання та санітарне устаткування.
Розрізняють великі та малі готелі. За рекомендацією ЮНВТО до малих готелів відносять готелі з кількістю номерів до 100. З іншого боку - це готель, який можуть обслуговувати і управляти ним члени однієї сім'ї. Малі готелі переважно не входять у мережі. Порівняно з великими готелями вони мають такі перевагами:
- висока комфортність та персоніфікованість обслуговування;
- наявність унікальних, притаманних лише цьому готелю, послуг;
- низькими витратами на управління;
- невисокими цінами.
Щоб отримати конкурентні переваги на ринку туристичних послуг, готелі об'єднуються у мережі. Під мережею розуміється група підприємств, що здійснюють колективний бізнес і контролюються безпосередньо керівництвом мережі, а також притримуються єдиної системи стандартів: матеріально-технічних, технологічних, інформаційних та обслуговування. Об'єднання у вигляді мереж може мати власне майно чи орендувати його. Перевагами мереж є спрощений розподіл прибутків при одноосібній відповідальності за усі витрати, можливі при здійсненні будь-яких операцій. Статистичні дані свідчать, що готелі, які входять в мережі, мають на 60 % більший середній дохід і на 8 % більшу заповнюваність, ніж самостійні підприємства [85, с.44].
Міжнародною готельною асоціацією готельні мережі поділяють на категорії [86, с.12]:
- корпоративні мережі - готельні корпорації, що володіють численними підприємствами;
- мережі незалежних підприємств, що об'єднуються для економії коштів на витрати, пов'язані з організацією загальної системи бронювання, маркетингу та інших послуг;
- мережі, що надають управлінські послуги.
Успіх готельних мереж у всьому світі пояснюється підтвердженою якістю послуг, відомим набором послуг на різних підприємствах, що полегшує проблему вибору споживачам, а також, певною мірою, доступність цін. Кожен тип готелю, що входить у готельні мережі, має свою марку. А це гарантує дотримання підприємствами, які формують компанію, певних, тільки їм притаманних, характеристик, необхідних для задоволення потреб споживачів: якість обслуговування і розміщення незалежно від місця його знаходження.
Процес укрупнення готельних мереж ґрунтується на застосуванні системи франчайзингу, тобто довготермінових угод з уже існуючими готелями, які мають високий імідж. За статистичними даними 80% готелів світу об'єднані в мережі на умовах франчайзингу [86, с. 14]. У відповідності до договору франчайзингу крупна фірма чи компанія (франчайзер) передає іншій фірмі свої права на використання фірмової марки, системи маркетингу, збуту і централізованого резервування номерів, системи управління операціями франчайзіату, який підпорядковується управлінським критеріям франчайзера, підтримує його стандарти обслуговування і комфорту, виплачує гонорар за угоду. Франчайзер за контрактом франчайзингу передає свої стандарти обслуговування і разом з ними свою репутацію. Компанія надає свою технологію, технічну підтримку в обмін на інвестиції, а також займається підготовкою персоналу.
Одним із способів підвищення конкурентоспроможності туристичної галузі є створення туристичного кластера як прогресивної форми територіально-виробничого об'єднання. За дослідженнями М.Портера, кластер - це сконцентровані за географічною ознакою групи взаємопов'язаних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у відповідних галузях, а також пов'язаних з їхньою діяльністю організацій в певних сферах, які не конкурують між собою, характеризуються спільною діяльністю і взаємодоповнюють одна одну [87, с.205-207]. Відповідно, туристичний кластер можна визначити як територіальне об'єднання підприємств туристичного сектора економіки, які взаємодоповнюють одне одного, зберігаючи право самостійного здійснення своєї поточної і стратегічної господарської політики. Характерною особливістю туристичного кластера є не лише взаємодоповнюваність підприємств, які до нього належать, але і неможливість їх функціонування без туризму.
Проблемам створення кластера у різних сферах господарської діяльності приділяють увагу багато вчених. Дослідженню проблем, які виникають при вивченні та впровадженні кластерів присвячені численні наукові праці П. Буряка [88], К. Дудкіної [89], Й. Петровича [90], Л. Черчик [92], О. Амоші [96], Д. Стеченка [97], О. Кальченка [98], В. Гоблика [99], Л.І. Гонтаржевської [114] та інших вчених та практиків. Класиком дослідження кластерів вважається М. Портер, який теоретично обґрунтував саме поняття кластера. С.І.Соколенко узагальнив досвід дослідників багатьох країн світу у вивченні кластерів [93; 100]. Й.М. Петрович розглядає кластер як об'єднання підприємств за територіальною ознакою, спеціалізованих на виготовленні профільної номенклатури продукції при забезпеченні їх автономії у визначенні та реалізації своєї поточної і стратегічної господарської політики [90, с.5]. П.Ю. Буряк дає таке визначення кластера: "об'єднання окремих елементів в єдине ціле для виконання певної функції або реалізації певної мети" [88, с.194]. Ю.Г. Дробенко у своїй праці [94] розглядає можливості створення кластера в рекреаційній сфері. О.А. Сарапіна, яка пропонує застосовувати кластерний аналіз у дослідженні туристично-рекреаційних підприємств, кластером вважає добровільне об'єднання існуючих об'єктів ринкової економіки, не регламентоване ні кількісно, ні якісно [95, с.7]. Ю.І. Стадницький дає таке визначення: "Кластер - це географічна концентрація подібних, суміжних або додаткових підприємств..., що поділяють спеціалізовану інфраструктуру, робочі ринки та послуги, та мають спільні можливості та загрози" [171, с.166].
Механізми та інструменти державного регулювання кластерних формувань досліджено К.А. Дудкіною [89], В.І. Чужиковим [101] О.П. Крайник [115], М.І. Долішнім [116] та іншими вченими.
Але у вищеназваних працях цих вчених недостатньо висвітлене питання застосування кластерної моделі для об'єднання підприємств та організацій з туристичною фірмою, відсутні теоретичні передумови та практичні інструменти створення туристичного кластера. Доцільність такого об'єднання на певній території, оцінювання ефективності діяльності кластера та проблеми державного управління та регулювання туристичними кластерами є недостатньо дослідженими.
Кластерна форма організації підприємств є досить прогресивною і має значні переваги. Створення туристичного кластера дозволить охопити важливі зв'язки між підприємствами, які його формуватимуть, робота кожного учасника кластера буде взаємодоповнюватись іншим учасником. Працівники таких інтегрованих територіально-галузевих об'єднань мають змогу краще розповсюджувати технології, інформацію, що сприяє узгодженості дій між замовником та постачальником. З допомогою туристичного кластера можна підвищити продуктивність праці, скоротити витрати на маркетингові дослідження у разі визначення напрямків та місць організації нових видів туризму, а також сприяти впровадженню інновацій. Більшість учасників кластера не конкурують між собою, мають спільні інтереси та можливості. Інвестиції, спрямовані у розвиток кластера, принесуть користь одразу кільком підприємствам, так як від розвитку туризму залежить не лише розширення діяльності багатьох суміжних сфер діяльності, але і саме їх існування. Так, враження, отримані туристами на гірськолижному курорті покращуються від якості обслуговування у готелі, розвиненості інфраструктури тощо. Добре налагоджена робота однієї складової туристичного кластера сприятиме покращенню діяльності іншої
Так як туристична індустрія - це міжгалузевий господарський комплекс, інтегрована система галузей, видів діяльності та виробництв, об'єднаних спільною метою та суспільним призначенням - задовольняти потреби населення у туристичних послугах [62, с.9], вона може об'єднувати суміжні галузі та інституції для створення туристичного кластера.
Створення туристичного кластера дасть змогу оптимально використовувати ресурси, удосконалити організаційну структуру управління підприємствами, які входять у це об'єднання тощо. В основу створення кластера, в більшості випадків, закладається окрема інституція чи природний ресурс [103, с.395]. Потреби розвитку туристичної галузі будуть диктувати розвиток решти галузей та сфер діяльності, порядок їхньої структури, темпи розвитку та відповідність продукції та послуг міжнародним стандартам. Щоб усі потенційні учасники кластера зважено підійшли до рішення вступати чи не вступати в об'єднання, необхідно визначити переваги і недоліки такої структури. Кластер слід розглядати як нову форму розміщення продуктивних сил регіону, як альтернатива окремим підприємствам галузі [145, с.81].
Кластери прискорюють інновації через [102, с.175]:
- доступ до нових технологій та методів роботи;
- швидке отримання інформації про нові підходи, можливість спостерігати за діяльністю інших фірм;
- спрощене застосування новітніх технологій, оскільки учасники розташовані близько один від одного. Однак кластер може й сповільнювати нововведення, тому що інколи групове мислення сприяє збереженню колишньої поведінки, пригнічує нові ідеї, гнучкість.
Огляд наукових праць дав змогу визначити такі переваги створення туристичного кластера [81, с.78-81; 89, с. 12-13; 90, с. 5-6; 94, с. 163; 103. с. 397; 104, с. 74; 145, с. 81-82]:
- зниження витрат виробництва кожного учасника об'єднання за рахунок ефекту масштабу;
- підвищення спеціалізації підприємств-учасників кластера, що, своєю чергою, дозволить покращити якість продукції та послуг;
- покращення використання наявних ресурсів, розширення масштабів інновацій;
- взаємодоповнюваність продукції, яку виготовляють підприємства-учасники кластера;
- можливість об'єднання фінансових можливостей підприємств для забезпечення гарантій банкам з метою отримання кредитних ресурсів;
- можливість раціонально здійснювати транспортні перевезення;
- зменшення затрат коштів на інформаційне забезпечення;
- підвищення продуктивності праці;
- оптимальне використання трудового потенціалу;
- краща мотивація керівників для отримання поваги колег;
- зростання конкурентних переваг фірм-учасників кластера та усього регіону, де розташований кластер;
- скорочення ризиків та витрат щодо виходу продукції на новий ринок;
- розширення географії ділових операцій;
- можливість централізовано провадити деяку управлінську діяльність з допомогою органу управління, спільного для усіх учасників кластера;
- підтримка державними органами шляхом запровадження податкових і митних пільг;
- можливість швидко впроваджувати нову техніку та технологію за рахунок їх гнучкості;
- поліпшення зв'язків між державними та громадськими організаціями;
- створення нового бізнесу у вільних сегментах ринку:
- можливість розв'язання спільно соціальних проблем регіону;
- ширший доступ до експертів, спільні закупівля і продаж, що зменшує ціни на сировину.
У вище перелічених літературних джерелах не виділені такі переваги створення кластера, як можливість:
- узгоджувати попит і пропозицію на продукцію (послуги) одних підприємств щодо інших;
- співпраці на взаємовигідних умовах з науковими організаціям, які входять до нього.
До недоліків створення кластера можна віднести:
- складність узгодження спільних дій учасників кластера;
- ризик входження в об'єднання нерентабельних підприємств;
- проблематичність знаходження механізму розподілу прибутку між учасниками кластера.
Програма об'єднання підприємств у кластер, за твердженням И.Петровича, повинна передбачати вирішення таких завдань: розуміння важливості цієї програми і всебічне сприяння її розробці найвищим керівництвом кластера та підприємств; розробка, обгрунтування системи показників оцінювання ефективності впровадження заходів, передбачених у програмі, для досягнення поставлених у ній цілей; створення спеціалізованої управлінської структури для керування процесом виконання програми; формування і застосування мотиваційного механізму стимулювання учасників програми [90, с. 6].
В цілому об'єднання підприємств у туристичний кластер відбувається з метою підвищення ефективності функціонування його учасників та реалізації завдань, які не може реалізувати жоден учасник за самостійної діяльності.
Одним з найважливіших кроків для створення кластера є визначення показників оцінювання його діяльності. Найвагомішими показниками ефек¬тивної діяльності об'єднання можуть слугувати: рентабельність виробництва; обсяги виробленої продукції (послуг); ефективність використання виробничих потужностей; продуктивність праці (створення доданої вартості); абсолютна ефективність інвестицій (відношення величини економічного ефекту від вкладання коштів у кластер до кошторисної вартості проекту) [90, с.6].
Форма власності підприємств-учасників об'єднання не повинна впливати на результати його діяльності, але має визначальний вплив на визначення мети, якої прагне досягти підприємство, вступаючи у кластер. Цілями державного підприємства у разі вступу в кластер можуть бути: забезпечення ефективного використання державного майна, отримання соціального ефекту. Метою приватного підприємства може бути максимізація прибутку чи зниження собівартості продукції.
Умовами формування кластера є [81, с.78-81; 94, с.163; 104, с.66, с.74; 105, с. 115-139]:
- стратегічна відповідність партнерів по кластеру;
- орієнтація на довготермінову співпрацю;
- близькість ринків, забезпеченість спеціалізованою робочою силою;
- наявність постачальників засобів виробництва та інших ресурсів;
- доступність місць природних ресурсів;
- наявність інфраструктури, якісний доступ до інформації.
Ефективна робота кластера залежить і від вибору складу учасників об'єднання. Об'єктивність прийняття рішення про створення туристичного кластера слід оцінювати за такими критеріями [81, с.78-80]:
- схожість місії та цілей для усіх фірм, що формують кластер;
- бажання здійснювати спільну діяльність з учасниками кластера і брати на себе зобов'язання;
- координація діяльності, узгодження взаємних зусиль, встановлення чіткого характеру взаємозв'язку між учасниками;
- можливість адаптації підприємств-учасників до кон'юнктурних змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі кластера;
- технічна, технологічна, професійна, фінансова здатність підприємства виконувати функції, які не можуть (або можуть з більшими витратами) виконувати інші учасники кластера;
- територіальна наближеність підприємства до учасників кластера;
- виникнення синергічного ефекту й ефекту масштабу;
- отримання додаткового економічного ефекту від участі в об'єднанні, покращення фінансового стану учасників;
- вирішення проблеми керованості подібним утворенням.
Але деякі умови (на думку цих авторів), які виділені у вище названих працях, не можуть бути умовами ефективного функціонування кластера, а є наслідком його діяльності, який можна лише планувати, але не обов'язково досягти. Так, виникнення синергічного ефекту та ефекту масштабу на початку створення кластера можна лише передбачати і розраховувати теоретичне значення.
Методика організації будь-якого кластера розроблена М.Портером [87, с.207-214; 106, с. 170-198]. Базуючись на ній, пропонуємо створювати туристичний кластер у такій послідовності:
- вибір великої туристичної фірми чи групи подібних організацій у регіоні, де наявні туристичні ресурси;
- підбір фірм та організацій туристичного сектора економіки для повноцінного забезпечення туристичного кластера ресурсами, інформацією, спеціальними навиками, технологіями виробництва, капіталом чи інфраструктурою тощо, та які приймуть на себе забезпечення виконання частини функціональних завдань для комплексного обслуговування туристів;
- визначення форм взаємодії з місцевою владою для досягнення вищої конкурентоспроможності фірми з метою підвищення прибутковості, виконання соціальних завдань, модернізації міст, дотримання екологічної рівноваги тощо.
Отже, враховуючи досвід вчених, які досліджували кластери, пропонуємо методику створення та функціонування туристичного кластера, яка передбачає такі дії (рис. 2.1):
- узгодження цілей та завдань, спільних для усіх учасників кластера;
- формування системи показників, за якими слід оцінювати ефективність впровадження заходів для досягнення визначених цілей;
- визначення умов доцільності створення туристичного кластера;
- формування критеріїв відбору учасників для створення туристичного кластера;
- встановлення послідовності етапів процесу формування туристичного кластера;
- оцінювання ефективності діяльності туристичного кластера.
Рис. 2.1. Етапи створення та функціонування туристичного кластера (для збільшення натисніть на малюнок)
Різниця між прибутком кластера та сумою прибутків учасників об'єднання за умов відсутності кластера буде чистим прибутком від його створення, який пропонуємо визначати за формулою:
ΔПк = ΣПк - (П1 + П2 + ... + Пn) (2.1)
де ΔПк - приріст прибутку підприємств результаті створення туристичного кластера;
Пк - прибуток туристичного кластера;
П1,2...n - прибутки підприємств-учасників об'єднання до їх входження у туристичний кластер;
n - кількість підприємств-учасників туристичного кластера.
Якщо ΔПк - позитивне - має місце синергічний ефект, отже, доцільно створювати туристичний кластер.
Доцільність створення кластера може визначатись необхідністю спільного планування та стимулювання процесу управління туристичною діяльністю.
Адже, чим більше взаємозв'язані підрозділи системи, тим легше формувати її основні цілі та знаходити шляхи для їх досягнення. Для перевірки доцільності створення кластера необхідно визначити: спроможність наявного у регіоні потенціалу забезпечувати розвиток підприємств, які до нього входитимуть; рать кожного учасника у діяльності об'єднання; напрями ефективного використання інвестицій та визначити, які корективи слід внести у діяльність підприємств-учасників об'єднання.
Після формування складу підприємств, які входитимуть у кластер, виділяють організації, що сприятимуть забезпеченню його учасників спеціальними навиками, технологіями, інформацією, капіталом та інфраструктурою. Однак слід зауважити, що окремі підприємства, наприклад, авіакомпанії, не обов'язково вступатимуть у туристичний кластер, а лише надаватимуть певні послуги такому об'єднанню.
Для України, яка прагне до європейської інтеграції, проблему конкурентоспроможності на світовому ринку можна розв'язати за допомогою об'єднання зусиль окремих галузей та інституцій. Паралельно із розвитком глобалізаційних процесів, що охопили більшість країн світу, зростає роль регіонів, які прагнуть економічної самостійності.
Об'єднання підприємств у туристичний кластер представлено на рис. 2.2.
Рис. 2.2. Структура туристичного кластера
Наступним кроком для формування кластерного об'єднання є пошук державних структур, інших зацікавлених учасників, які нададуть підтримку туристичному кластеру.
В об'єднання суміжних галузей туризму у кластер пропонуємо включати підприємства та організації, які необхідні для:
- виробництва та реалізації туристичних продуктів та послуг;
- транспортування туристів; розміщення туристів;
- забезпечення екологічної безпеки;
- рекламно-інформаційного забезпечення;
- підвищення кваліфікації наявних та навчання нових трудових кадрів;
- постачання;
- організації дозвілля, спорту та розваг;
- державного регулювання туризму.
На шляху до максимального успіху стратегії регіонального розвитку важливим фактором може стати підвищення ефективності роботи регіональних підприємств завдяки їх об'єднанню у туристичний кластер. Саме кластерна модель організації діяльності підприємств може виступати з'єднуючим елементом суміжних галузей та інституцій, які об'єднують свої зусилля для того, щоб отримати більший ефект, порівняно з тим, який би вони отримали, функціонуючи окремо. Побудова туристичного кластера як пріоритетної функціонально-просторової системи може стати вихідним етапом планування та регулювання соціально-економічного розвитку регіонів.
У створенні та функціонуванні туристичних кластерів, що є інструментом підвищення конкурентоспроможності економіки, зацікавлена держава, про що свідчать розроблені та прийняті нормативно-законодавчі акти чи рішення. В Кабінеті Міністрів України у 2008 році був розроблений проект розпорядження «Про схвалення Концепції створення кластерів в Україні» [107], в рамках підписаної «Угоди про взаємодію та співпрацю з соціально-економічного розвитку малих міст Західної України у напрямку туризму і ремесел» передбачено створення туристичного кластера історичних малих міст Західної України [108].
У Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства розроблено Національну стратегію формування та розвитку транскордонних кластерів [109], Державне агентство України з інвестицій та інновацій працює над створенням 10-ти національних інноваційних кластерів [110]. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів" Кабінетом Міністрів України у 2006 р. затверджена Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 p., яка визначає основні проблеми регіонального розвитку, пріоритети державної регіональної політики з точки зору загальнонаціональних потреб та інтересів [111]. Державна регіональна політика має бути спрямованою на створення умов для підвищення конкурентоспроможності регіонів як основи їх динамічного розвитку й усунення нерівномірного розвитку регіонів.
Суб'єктами туристичної діяльності можуть бути туристичні кластери, тобто територіальні об'єднання підприємств туристичного сектора економіки, які взаємодоповнюють одне одного, зберігаючи право самостійного здійснення своєї поточної і стратегічної господарської політики.
Туристичні кластери формуються на базі туристичних активів регіону і складаються з підприємств різних сфер, пов'язаних з обслуговуванням туристів, наприклад, туристичних операторів, готелів, сфери громадського харчування, виробників сувенірної продукції, транспортних підприємств та інших.
В проекті розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції створення кластерів в Україні» (далі Концепція) вказано на те, що: "Найважливішим показником діяльності кластерів є їхня висока конкурентоспроможність на світовому ринку. Тому кластерний розвиток країни є однією з характерних ознак сучасної інноваційної економіки. Крім того, кластери є комбінацією конкуренції та кооперації, отже, об'єднання в одних сферах допомагають успішно вести конкурентну боротьбу в інших" [107].
У Концепції вказано такі причини повільного створення кластерів в Україні [107]:
- відсутність нормативного визначення "кластера", його видів, комплексу заходів щодо створення кластерів в Україні;
- відсутність достатнього інформаційного забезпечення створення та функціонування кластерів в Україні;
- недостатня зацікавленість малих та середніх підприємств об'єднуватись у великі виробничі системи;
- невеликий досвід функціонування кластерів в Україні;
- відсутність інвесторів у зв'язку з інвестиційною непривабливістю регіонів.
До причин недостатньої розвиненості туристичних кластерів в Україні слід віднести:
- недосконалість та недостатність законодавчих актів щодо їх створення, функціонування, розподілу прибутку між учасниками та ліквідації туристичних кластерів;
- незацікавленість органів влади та місцевого самоврядування у розвитку таких об'єднань;
- відсутність кваліфікованих фахівців у туристичній галузі з компетенцією працювати у кластерних об'єднаннях;
- низький туристичний імідж України у світі;
- недостатньо розвинена методологічна база, у тому числі щодо оцінювання ефективності діяльності туристичних кластерів;
- нестабільна економічна ситуація в Україні;
- погана екологічна ситуація в Україні внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- низька якість продукції промисловості та інших, суміжних з туризмом галузей економіки України.
У 2005 році в Україні розпочали створення кластерних об'єднань у різних галузях економіки, основні напрями діяльності яких було сконцентровано у таких областях:
За дослідженнями організації "Всесвітній економічний форум" у рейтингу за конкурентоспроможністю туристичного ринку Україна у 2010 році посідає 85-е місце зі 139 країн. У рейтингу-2009 Україна займала 77-у позицію зі 133 країн. У європейському регіоні Україна випередила тільки Вірменію, Боснію і Герцеговину та Молдову. "Враховуючи їхній слабкий розвиток, ці країни потребують значних інвестицій для модернізації інфраструктури, необхідної для підтримання сфери туризму і подорожей", - зазначають укладачі рейтингу. Законодавство, що регулює туристичну галузь, не дало Україні піднятися вище 64-го місця в цій позиції. Ще гірші справи з безпекою - 82-е місце. Міжнародні експерти розвіяли ілюзії і з приводу багатого людського, культурного і природного потенціалу нашої країни. За цим показником Україна 180-та. Трохи краще становище за такими показниками як "здоров'я та гігієна" - 17-е місце і "доступність ринків" - 20-е. До того ж справи на митниці залишають бажати кращого. Україна потрапила в другу сотню як за ефективністю роботи митниці, так і за прозорістю діяльності прикордонників. "Незважаючи на те, що європейський регіон загалом відкритий для торгівлі і переміщення людей, деякі країни відстають", - наголошується в дослідженні. Серед таких відстаючих згадані Боснія і Герцеговина та Україна [112].
Нерозв'язаною проблемою, яка стоїть на перешкоді створенню кластерів в Україні, є недостатність та недосконалість методик оцінювання ефективності діяльності таких формувань, у тому числі ефективності діяльності органів влади чи місцевого самоврядування як учасників чи координаторів цих об'єднань.
У розвинутих країнах світу успішно використовують метод управління за цілями, який передбачає досягнення конкретних стратегічних досягнень підприємства чи об'єднання підприємств, що формуються та реалізуються через узгодження з керівниками усіх ланок управління та окремими працівниками. Застосування методу управління за цілями для комплексного оцінювання діяльності державних органів влади дасть змогу оцінити досягнення державним службовцем конкретно окреслених завдань, встановлених на певний термін. Використання цього методу передбачає послідовність здійснення таких заходів:
- встановлення конкретних цілей діяльності підприємства та узгодження їх з працівниками;
- розробка планів та визначення засобів їх досягнення;
- систематичний контроль, оцінювання роботи і результатів;
- порівняння отриманих результатів з поставленими цілями, регулювання та визначення коригуючих заходів для досягнення запланованих результатів.
В результаті впровадження концепції управління за цілями можна за короткий період часу досягти підвищення ефективності роботи туристичного кластера за рахунок мобілізації наявних ресурсів, ефективнішого використання організаційного та ресурсного потенціалу, а також переорієнтації персоналу на досягнення високих результатів діяльності.
Для підвищення конкурентоспроможності туристичної галузі України та досягнення міжнародних стандартів у наданні туристичних послуг необхідно удосконалювати систему державного управління цією галуззю. Незважаючи на те, що в Україні щороку створюється щораз більше таких кластерних об'єднань, у тому числі туристичних, на державному рівні вони не мають достатньої підтримки та законодавчо-нормативного утвердження Постала нагальна потреба у формуванні системи державного управління туристичними кластерами. Для цього необхідно:
- на законодавчому рівні закріпити визначення кластерної моделі розвитку туризму;
- розробити програму розвитку туристичних кластерів в Україні;
- підвищувати кваліфікацію працівників туристичної галузі;
- переймати міжнародний досвід створення та функціонування туристичних кластерів.
Недостатньо висвітлене питання застосування кластерної моделі для об'єднання підприємств разом з туристичною фірмою, відсутність теоретичних передумов та практичних інструментів створення туристичного кластера зумовило потребу розробки методичних рекомендацій щодо створення та функціонування такого об'єднання, які передбачають такі етапи:
- цілі та показники оцінювання ефективності його діяльності;
- умови доцільності об'єднання підприємств у кластер;
- критерії відбору учасників об'єднання;
- послідовність процесу формування кластера та оцінювання ефективності діяльності туристичного кластера.
Таким чином, для отримання конкурентних переваг на ринку туристичних послуг і підвищення туристичної привабливості території доцільно створити в регіоні туристичний кластер як інноваційну форму організування підприємств та суміжних галузей. Адже туризм може успішно слугувати як системоутворююча галузь, яка б згрупувала зусилля багатьох галузей для розвитку економіки регіону.
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
