<<< назад | зміст | вперед >>>

Музиченко-Козловська О.В. Економічне оцінювання туристичної привабливості території

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗУВАННЯ ЧИННИКІВ ФОРМУВАННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ТЕРИТОРІЇ

2.1. Туристичні природні та антропогенні ресурси як основа формування туристичної привабливості території

Успішна діяльність будь-якого підприємства на ринку значною мірою залежить від привабливості товарів чи послуг, які воно пропонує. У туризмі, як і в будь-якій іншій галузі економіки, для забезпечення ефективної діяльності та привертання уваги потенційних споживачів, першою чергою, необхідно повною мірою поєднувати основні фактори виробництва: землю, капітал і трудові ресурси. Специфіка туристичної галузі зумовлена використанням туристичних ресурсів, наявність яких визначає профіль освоєння певної території.

В законі України "Про туризм" наведено таке визначення: "туристичні ресурси - це сукупність природно-кліматичних, оздоровчих, історико-культурних, пізнавальних та соціально-побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють найрізноманітніші потреби туриста" [12, с.1]. На думку С.І. Поповича до туристичних ресурсів відносяться [60, с.7-17]:

- природні ресурси - клімат, водні ресурси, мінеральні джерела та лікувальні грязі, рельєф, печери, рослинний і тваринний світ, національні парки й заповідники, мальовничі краєвиди, унікальні природні об'єкти тощо;
- історико-культурні ресурси, які включають: історичні, археологічні, етнографічні об'єкти та заклади культури; історичні, археологічні, архітектурні пам'ятки, твори монументального мистецтва; етнографічні особливості території, фольклор, центри прикладного мистецтва та ремесел; музеї, виставки, театри тощо;
- соціально-економічні умови та ресурси
- економіко-географічне положення, транспортна доступність території, рівень її економічного розвитку, сучасна й перспективна територіальна організація господарства, рівень забезпечення обслуговування населення, трудові ресурси, розвиток транспортної мережі тощо.

До туристичних ресурсів, за твердженням І.М. Школи, належать [24, с.32]:

- економічні;
- природні;
- кліматичні;
- культурно-історичні;
- трудові;
- фінансові;
- соціальні;
- виробничі.

Найважливішим фактором виробництва туристичного продукту є природні ресурси. Природні ресурси - це компоненти природи, які на даному рівні розвитку продуктивних сил можуть використовуватися як засоби виробництва (земля, водні шляхи) та предмети споживання (мінеральна сировина, лісові запаси, флора і фауна), а також як об'єкти для рекреації (гори, ліси, моря, ріки, озера та прибережні зони водойм). Специфіка розвитку туристичної галузі конкретних країн обумовлена наявними в їх межах природними ресурсами. До природних ресурсів, які використовуються в туристичній галузі, відносяться також мисливсько-риболовецькі угіддя, національні парки, заповідники, заказники, гідропарки, мінеральні води і лікувальні грязі. Не погоджуючись з автором [61, с.109] туристичні ресурси, на відміну від рекреаційних ресурсів, за допомогою яких можна задовольнити потребу у відпочинку та рекреації, сприяють задоволенню ширшого кола потреб людини, серед яких спортивний азарт та паломництво.

У туризмі як природоексплуатуючій галузі територія регіону виконує дві функції [24, с.52]:

- загального базису для будь-якої діяльності, основою, місцем розташування, територіальною операційною базою;
- головного засобу виробництва, де земля діє як знаряддя виробництва, тобто земля (територія регіонів) - це цінність, особливий вид природного багатства.

Територіальна прив'язаність туризму зумовлена такими властивостями туристичного процесу [62, с.7]:

- цілісність, динамічна рівновага попиту і пропозиції;
- циклічність, зумовлена сезонною динамікою та суспільною практикою;
- обмеженість відповідно до умов сталого розвитку (антропогенних навантажень на ландшафти, соціокультурних та психологічних навантажень на місцеве населення);
- різноманітність ресурсної бази;
- зональність природно-рекреаційних умов;
- регіональність, яка проявляється в неповторності місцевих умов задоволення туристичного попиту та особливостях індустрії туризму.

Туристична територія має бути відповідних розмірів для запобігання перенасичення туристами і уникнення не лише порушення нормативного рекреаційного навантаження на територію, але й психологічного навантаження на місцеве населення.

З огляду на природне середовище привабливість певної території для туристів визначається наявністю таких факторів [63, с.58]:

- красивого ландшафту і природних об'єктів;
- м'якого клімату і приємних природних умов;
- незабруднених природних водойм;
- сприятливої екологічної ситуації.

Наприклад, сонячний клімат і величезні морські пляжі курортів Середземномор'я приваблюють найбільшу кількість туристів з усього світу. Насичення території природними ресурсами забезпечує задоволення певних потреб туристів і визначає розвиток конкретного виду туризму.

Становлення того виду туристичної діяльності, який базується на природних ресурсах, починається після виявлення, вивчення і оцінювання цих туристичних ресурсів.

Існує декілька видів оцінки природних туристичних ресурсів [1, с.336]:

- технологічна - за функціональною придатністю ресурсів для певного виду рекреаційної діяльності;
- психологічна - в залежності від естетичної цінності;
- фізіологічна - за ступенем комфортності.

Перш ніж освоювати нові туристичні ресурси, важливо визначити їхню економічну оцінку. Такою оцінкою може бути ефективність використання природних ресурсів у порівнянні з використанням їх в інших галузях господарства. Також враховується стійкість до антропогенних навантажень і різноманітність природних комплексів.

Заслуговує на увагу концепція про туристичну ренту, оскільки саме економічний ефект найповніше характеризує цінність природних ресурсів. Туристичну ренту вперше почали вивчати російські вчені В.А. Квартальнов та І.В. Зорін [64]. За твердженням В.М. Козирєва: "туристична рента - це прибуток власника туристичних ресурсів, у якості якого можуть виступати держава, місцеві органи влади, банк, саме підприємство, організація або фізичні особи, що мають права власності на ці ресурси" [65, с.20].

В основі утворення туристичної ренти лежать якісні відмінності природних ресурсів. Економічною основою її існування є монополія держави на використання кращих за якістю туристично-рекреаційних ресурсів. На відміну від витратної концепції економічної оцінки туристичних ресурсів, за якої враховуються витрати на освоєння, відтворення та експлуатацію туристичних ресурсів, тобто витрати суспільної праці, рентна концепція враховує як витрати суспільної праці, так і диференційну туристичну ренту [66, с.135].

Існує декілька видів (форм) туристичної ренти: монопольна, диференційна та абсолютна. Різні умови споживання туристичного продукту зумовлюють виникнення різних видів диференціальної ренти. У туризмі розрізняють дві форми дифенціальної ренти: територіальну (різниця в цінності ресурсів території, задіяної у туристичний процес) та часова (різниця у тривалості туристичного сезону). Розмір територіальної ренти, може залежати від аттрактивності та унікальності туристичних ресурсів, транспортно-географічного положення території, рівня її соціально-економічного розвитку та визначається обсягом витрат, необхідних для створення оптимальних умов споживання [67, с.28].

Різноманітні методи оцінювання природних туристичних ресурсів розробили науковці: М.В. Жук [48]; В.С. Кравців, Л.С. Гринів, М.В. Копач та С.П. Кузик [49]. Заслуговує на увагу, запропонована Н.В. Збагерською, система економічної оцінки природних ресурсів, тобто поєднання оцінок корисності і витрат праці для їх виробництва (введенню в експлуатацію), а також допоміжних ринкових оцінок, що реально відображають весь процес економічного відтворення природних господарських благ. У результаті, виділено такі методологічні підходи до оцінювання природних ресурсів: витратний, рентний та змішаний [68. с 6-7].

Розповсюдженою є технологічна оцінка природних туристичних ресурсів, яка відображає взаємодію людини та природного середовища. З одного боку, вивчається можливість здійснення певного виду діяльності, з іншого - інженерно-будівельне освоєння території. Базою для технологічної оцінки слугують ландшафтні карти, за якими відсіюються непридатні для туризму території. Приступити до оцінювання можна після визначення обмежуючих факторів для туристичної діяльності. Попередньо складають схему інтенсивності та характер сучасного використання природних комплексів, а також перспективи розвитку. Зони впливу міст і промислових об'єктів, місця видобутку корисних копалин та сільськогосподарські угіддя в досліджувані території не включають.

Технологічну оцінку можна проілюструвати на прикладі оцінювання рельєфу для організації гірськолижного курорту (Додаток Л).

Здійснюючи оцінювання природних ресурсів, необхідно дотримуватись наступних вимог [69, с.26]:

- виходити слід з регіонального господарського ефекту, а не ефекту в межах окремого виробництва; необхідно враховувати позитивні та негативні наслідки освоєння ресурсу, які виявляються в межах виробництва як безпосередньо в процесі освоєння, так і через певний час;
- за основу потрібно брати реально доступну та достовірну інформацію. Привабливість курорту для гірськолижного спорту залежить від довжини і різноманітності траси. Найкраще, якщо в регіоні будуть усі типи трас: для початківців, для туристів і для спортсменів. Спортивні траси приваблюють вболівальників спортивних змагань. Важливе значення для організації гірськолижного курорту має тривалість сезону, температура повітря і вітри. Враховуючи ці чинники, можна найкращим чином вибрати місце розташування гірськолижного туризму.

У залежності від наявних природних ресурсів можна розвивати певний вид туризму (рекреаційний, лікувальний чи розважально-відпочинковий).

Вивчення придатності рекреаційних ресурсів для використання їх у туризмі включає дані про якість природних умов, територію їх поширення та тривалість використання.

Оцінювання клімату полягає у вивченні якості середовища (суми температур, ефективних та радіаційних температур, абсолютних величин максимальних та мінімальних температур повітря, швидкості вітру тощо) та тривалості часу комфортних кліматичних умов. Для організації рекреаційного виду туризму необхідними є такі природні ресурси та явища природи, які мають комфортні умови для рекреаційної діяльності, і можуть використовуватись для організації відпочинку та оздоровлення. Це можуть бути: привабливі ландшафти (лісові; гірські; спелеологічні (печери); степові; прилеглі до природних водойм); сприятливий клімат; унікальні природні об'єкти.

Окрасою ландшафту є ліси, які мають не лише естетичну цінність, але й лікувальну. Перебування у лісі знімає стрес, дає можливість побути наодинці з первісною природою подалі від "цивілізації". У лісі можна ознайомитись з місцевою фауною, а ризик, що супроводжує зустрічі людини з небезпечними на волі хижаками, надає пікантності відпочинку та гострого відчуття.

В теперішній час в Україні площа рекреаційних лісів складає 2221,9 тис. га, що становить 3,7 % земельного фонду. Рекреаційними лісами найбільше забезпечені такі області: Харківська - 8,6%; Київська - 8,4%; Львівська - 6,9%; Закарпатська - 6,2%; Івано-Франківська - 5,1%; Луганська - 6,1 і Житомирська - 5,9 %. Найбільші площі лісів з найціннішими у рекреаційному відношенні з лікувально-оздоровчими властивостями розміщені в Криму - 53 % та на Закарпатті - 19% [30]. Але кількість та якість обслуговування в засобах розміщення в межах цих територій є недостатніми для задоволення потреб туристів.

Гірський рельєф виграє перед рівнинним не лише через особливу естетику, але й завдяки різноманітності туристичних ресурсів. Перебування в горах покращує самопочуття та підвищує працездатність. Гірське середовище тренує і загартовує організм, стимулює кровообіг та сприятливо діє на нервову систему. Це пояснюється тим, що на значних висотах зменшена загальна бактеріальна забрудненість повітря та збільшена іонізація. Сприятливим для здоров'я людини є перебування в горах на висоті до 4000 м.

Вивчення гірської території для організації відпочинку передбачає врахування різноманітних факторів. З підвищенням абсолютної висоти місцевості температура повітря зменшується (в середньому на 0,5° С на 100 м підйому). З різного боку гір швидкість вітру змінюється, а в долинах вона найменша. Кількість опадів на схилах, обернених до моря різко зростає до висоти 300 м, потім зменшується до висоти 2000 м, далі знову зростає. Із зменшенням температури повітря збільшується його сухість. Загальні погодні умови на високогір'ях можуть різко погіршуватись. Наявність лісових масивів регулює тепловий режим, сприяє рівномірним опадам та закріплює грунти.

Прибережні зони морів та океанів, озер і рік сприятливі для туризму завдяки привабливому ландшафту, особливо у поєднанні з горами чи лісом.

При утворенні нових туристично-рекреаційних компонентів доцільно дотримуватись наступних вимог [65, с.336]:

- придатність у психологічному відношенні;
- можливість розширення туристичної діяльності;
- необхідність пристосування до кліматичних умов місцевості.

Природні ресурси поділяють на первісні, що знаходяться у природному стані (ліси, океани, моря, ріки та озера); окультурені з допомогою технічних засобів (заповідники, заказники); штучно створені об'єкти (водосховища, насаджені ліси, ботанічні сади, дендропарки). Крім якості природних ресурсів оцінка придатності рекреаційної території для туризму включає дані про величину території поширення природних ресурсів та тривалості часу комфортних кліматичних умов.

Тепер в Україні нараховується 31 заповідна зона загальною площею 877,1 тис. га. Загалом площа національних природних парків, які придатні для туристичних цілей, становить 58% від площі усіх об'єктів природно-заповідного фонду. Але залишаються проблеми ведення туристичного господарства в межах цих територій. Це, насамперед, забруднення, відсутність прокладених стежок та туристичної інфраструктури [70].

Підвищенню привабливості природних умов для відпочинку сприяють несподіваність, екзотичність, неповторність та унікальність пейзажів.

Санаторно-курортне лікування (кліматичне, бальнеологічне чи грязеве) можливе, якщо на території є такі природні ресурси: лікувальні ресурси (мінеральні і термальні води, лікувальні грязі, озокерит і ропа лиманів); природно-кліматичні ресурси (моря, ріки та озера, гори, ліси).

Ландшафтну оцінку місцевості для розташування курорту здійснюють з урахуванням її функціональності та естетичного значення.

Класифікують курорти в залежності:

- від висоти (рівнинні; гірські);
- від наближеності до природних водойм (приморські; річкові; озерні);
- за рослинною зоною (лісові; степові).

При вивченні ландшафту території для організації лікувального курорту кожна його складова є визначальною. З лікувально-оздоровчою метою сприятлива місцевість, де можливі прогулянки з невеликим енергетичним навантаженням, щоб запобігти серцево-судинним хворобам, тренувати дихальну систему та опорно-руховий апарат.

Природні водойми (океан, море, озеро, річка) функціонально використовують для організації пляжно-купального відпочинку. Тривалість купального сезону визначають за кількістю днів у році з температурою повітря не нижчою від 17°С. На Чорному морі, наприклад, тривалість купального періоду - 120 днів. Крім тривалості купального сезону для оцінки сприятливості водного об'єкту для купання враховують такі чинники:

- тип берега (похилий, терасовий, крутий, заболочений);
- ступінь зручності підходу до води, розмір пляжної смути, її покриття (пісок, галька, трав'яний покрив, глина, торф);
- дно, наявність мілини (піщаний, гальковий, замулені піски, глина, намул) [71. с.123].

У межах Україні наявні значні прибережні туристичні території. Це, насамперед, узбережжя Чорного та Азовського морів, площею близько 3,3 тис. км²; площа прибережних зон річок та озер рекреаційного призначення - 42,5 тис. км² [59, с.59-61]. Невеликі річки та озера, яких багато в Україні, теж мають важливе туристичне значення. Акваторії таких водойм менш забруднені та придатні для відпочинку на їх прибережних зонах навіть дітям. Унікальними в цьому відношенні є Шацькі озера, що на Волині. Загалом, площа усіх курортно-рекреаційних територій України складає 9,1 млн. га, що дає можливість відпочивати одночасно 50 млн. осіб [30].

В умовах екологічно забруднених територій для привабливості території важливим фактором є санітарно-гігієнічний стан водойм. Розвиток урбанізації спричинив забруднення природних водойм. До того ж забруднюються вони не лише промисловими відходами, але й життєдіяльністю самих курортів. Так, через сильну забрудненість заборонялось купання на пляжах Одеси та в Азовському морі. Останнім часом ситуація із забрудненням трохи покращилась, але тільки через зупинку багатьох промислових підприємств.

Для привабливості території з точки зору курортолога важливі також естетичні якості ландшафту. Потреба в естетичній насолоді чи не найсильніший прояв духовної сфери життя людини. Оцінюючи природні ресурси, важливо дати їм психолого-естетичну характеристику, яка визначає емоційний вплив природного ландшафту на людину.

До естетичних цінностей пейзажу включають внутрішнє та зовнішнє пейзажне різноманіття. Внутрішнє - визначається внутрішньою морфологічною структурою ландшафту. Гарні пейзажі піднімають життєвий тонус відпочиваючих. Естетичну оцінку місцевості здійснюють спеціалісти з ландшафтної архітектури, які враховують наявність відкритих ділянок простору, видових панорам, затишних куточків пейзажу.

Такий фактор як біоклімат (вплив клімату на організм людини) може бути як позитивним, так і негативним. Позитивний фактор використовується в кліматотерапії. На відміну від метеорологічних, біокліматичні параметри виявляють комплексний вплив повітряних мас (температура, вологість повітря, швидкість вітру, атмосферний тиск) на організм людини.

Медико-кліматичний вплив оцінюється щодо наявності [71, с.126]:

- комфортних умов, сприятливих для усіх відпочиваючих, і, першою чергою, ослаблених перенесеними захворюваннями;
- тренуючих умов, достатньо комфортних для здорової людини;
- подразнюючім умов, несприятливих для відпочинку і лікування усіх категорій відпочиваючих.

Привабливими для організації курортної зони є перші дві категорії.

Адаптація людини до нових кліматичних умов - також важливий фактор при виборі місця для відпочинку. Оптимальними умовами володіють місцеві курорти, що розміщені в одній кліматичній зоні з місцем проживання, де період акліматизації невеликий. Для підвищення привабливості території при організації курорту використовують такі сприятливі чинники: тривалий інсоляційний період; оптимальні термічний, вологий та вітряний режими для організації аеротерапії; стійка погода; тривалий купальний період; стійкий сніговий покрив [71, с.128].

Найдревнішими ресурсами, що використовуються у курортології, є мінеральні води, лікувальні грязі та озокерити. Згідно з законом України "Про курорти" (Розділ І, стаття 6) "до природних лікувальних ресурсів належать мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси із сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань" [72].

Розрізняють мінеральні води за складом, ступенем мінералізації, температурою та кислотно-лужною реакцією. У склад мінеральних вод також входять гази (сірководень, вуглекислий газ, азот, метан, радон) і біологічно активні мікроелементи (залізо, йод, бром, бор).

Крім традиційних лікувальних ресурсів у курортології використовують ще й такі:

- соляні шахти для галотерапії;
- перегріті гази і водяна пара, збагачені йодом та бромом;
- кумисолікування;
- апітерапія (використанням продуктів бджільництва);
- фітотерапія (використанням лікувальних трав) [71, с.131].

В залежності від наявності та освоєнності лікувальних ресурсів або поєднання кількох видів природних ресурсів визначають ступінь привабливості курорту. Чудові ландшафти з тривалим купальним сезоном (до 120 днів) і піщаними пляжами, оптимальний клімат у поєднанні з багатою гідромінеральною базою мають високу привабливість для туристів.

У надрах України знаходяться найрізноманітніші мінеральні води, експлуатаційні запаси яких використовуються дуже мало. Так, у 88 родовищах запаси складають 64,3 тис. м³/добу, а використовуються лише 4,9 тис. м³/добу. За абсолютними величинами найбільші запаси мінеральних вод у таких регіонах України: Крим - 20,9 тис. м³/добу (33 %); Одеська - 6,5 тис. м³/добу (10%), Закарпатська - 4,4 тис. м³/добу (7%), Вінницька - 4,1 тис. м³/добу (6 %), Хмельницька - 2,5 тис. м³/добу (4%). Загалом в Україні експлуатаційні задаси мінеральних вод використовуються на 8 % [73].

У якості природних ресурсів, що слугують базою для туризму, використовується безпосередньо земля як тверда поверхня планети, на якій споруджені історико-культурні пам'ятники, а також підприємства туристичної індустрії.

До об'єктів історико-культурної спадщини відносяться [74]:

- пам'ятники історії (будівлі, споруди, пам'ятні місця);
- пам'ятники археології (городища, кургани, руїни древніх поселень, укріплень, древні місця захоронень, кам'яні скульптури тощо);
- пам'ятки містобудування та архітектури (архітектурні ансамблі та комплекси, площі, вулиці, споруди цивільного та промислового будівництва, військової та культової архітектури, народного зодчества, вироби монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва та природні ландшафти);
- пам'ятники мистецтва (твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного та інших видів мистецтва);
- документальні пам'ятники (акти органів державної влади та управління, інші письмові та графічні документи, кіно- та фотодокументи, стародавні рукописи та архіви, записи фольклорної музики та рідкісні друковані видання).

У кожній місцевості можна знайти щось з цього списку, але туристично-привабливою територія стає тоді, коли є певна концентрація об'єктів історико-культурної спадщини. Важливо також довести потенційному туристу унікальність культури певного регіону. Для досягнення цієї мети необхідно творчо і розумно підійти до організації культурно-пізнавального туризму.

Досвід багатьох країн світу засвідчує, що історико-культурні пам'ятки є визначальними при виборі туристом місця подорожі і впливають на доходи туристичної галузі. Статистичні дані свідчать, що найбільші доходи завдяки наявності історико-культурних об'єктів, що цікавлять туристів, мають США. Іспанія, Франція, Китай, Італія, Німеччина та Великобританія, які у 2010 році отримали відповідно: 103,5; 52,5; 46,3; 45,8; 38,8; 34,7; 30,4 [113]. У цих країнах історико-культурні пам'ятки не лише охороняються державою, а й постійно реставруються і мають привабливий вигляд, що сприяє розвитку туризму.

В Україні налічується приблизно 50 тис. пам'яток архітектури, історії та культури. Найцінніші - споруди часів Київської Русі - знаходяться у Києві, велика їх кількість - в історичній частині Львова, яка занесена до світової спадщини ЮНЕСКО, також пам'ятки Луцька, Чернівців, Ужгорода, Кам'янця-Подільського та Криму [59, с.105].

Привабливість території для туристів визначається ступенем художньої та історичної цінності історико-культурних комплексів, модою та доступністю. Рівень культурного розвитку території можна використати для створення високого імідж}' конкретного району на туристичному ринку.

Оцінювання історико-культурних пам'ятників здійснюють у відповідності до їх характеристики та типології. У характеристику включають назву об'єкта, його місцезнаходження, маркування, ім'я власника, інформативні джерела про об'єкт, схему знаходження та короткий опис. Найважливіший етап оцінювання - типологія значущості. За основу типологічної оцінки беруть інформаційну суть культурно-історичного об'єкту - його унікальність, подібність до об'єктів певного виду, пізнавальне значення, зовнішню привабливість та кількість часу для огляду об'єкта. Ці характеристики лягли в основу якісної оцінки історико-культурних пам'яток, так як кількісний їх склад не завжди відображає цінність та привабливість для туриста. Таке оцінювання здійснив В.І. Мацола [75, с.72], який запропонував визначати рекреаційну значимість території за щільністю пам'яток історії та культури на одиницю площі. В основу оцінки пізнавальної цінності об'єктів історико-культурної спадщини Н.Ф. Полінова [76, с.102] поклала рівень організації об'єктів для показу, час, який необхідний на їх огляд та віддаленість пам'яток від спостерігача. З погляду пізнавальної значимості оцінюються історико-культурні пам'ятки у запропонованій методиці В.С. Кравцівим, Л.С. Гринів, С.П. Кузиком [49, с.72]. Усі названі методики оцінювання базуються на опитуванні експертів.

Важливою для визначення ефективності використання історико-культурних пам'яток у туристичний діяльності є економічна оцінка цієї спадщини території. Такою оцінкою може бути диференційна рента за землю, на якій знаходяться пам'ятки історії та культури, а також прямий ефект від експлуатації об'єктів - плата за прохід, екскурсійне обслуговування тощо.

Складовими, які впливають на туристичну привабливість території є такі її соціально-культурні елементи: образотворче мистецтво; музика і танці; народні ремесла; традиційні обряди; релігійні обряди; рівень індустріалізації; розвиток освіти та науки [17, с.114]. Для популяризації мистецтва та демонстрації досягнень відомих художників організовують міжнародні виставки. Ці заходи проводять, здебільшого, у столичних містах - Римі, Парижі, Відні чи Брюсселі. Серед європейських держав найчастіше виставки проводяться в Італії - 8, у Франції - 7, Німеччині - 5 [71, с.52]. Більшість виставок проходять регулярно, в один період часу. Майже всі вони відбуваються щорічно або 2 рази у рік. Це дає змогу туристам відвідувати такі заходи повторно.

Архітектурні споруди, історичні пам'ятники, скульптурні ансамблі та музеї - це культурний потенціал регіону, який здатний підвищувати туристичну привабливість території. Старовинні замки, що є свідками історії, мають притягальну силу для сучасних туристів, а також служать безпосередньо як готелі. Як показує досвід країн Західної Європи, одним із найважливіших кроків у цьому напрямку є перетворення старовинних замків шляхом внутрішньої реконструкції у заклади сфери послуг: готелі, концертні або виставкові зали, підприємства індустрії дозвілля тощо. Релігійні пам'ятки приваблюють найбільшу кількість туристів. З усіх об'єктів туристичного показу - найбільша кількість є культовими спорудами.

Враховуючи потенціал туристичних ресурсів, їх концентрацію, значимість, комплексну оцінку, всі області України розподілені на категорії [77, с.466]:

- І категорія - Київська, Львівська, Закарпатська, Чернігівська області, АР Крим (більше 200 туристично-екскурсійних об'єктів);
- ІІ категорія - Волинська, Хмельницька, Полтавська, Тернопільська, Івано-Франківська, Чернівецька, Вінницька, Одеська, Дніпропетровська та Черкаська області (від 100 до 200 об'єктів);
- III категорія - Харківська, Херсонська, Рівненська, Житомирська, Миколаївська, Сумська, Запорізька області (від 50 до 100 об'єктів);
- IV категорія - Луганська, Донецька, Кіровоградська обл. (до 50 об'єктів). Незважаючи на значний потенціал рекреаційних ресурсів в Україні (табл. 2.1), його використовують не на повну потужність.

Таблиця 2.1.