Музиченко-Козловська О.В. Економічне оцінювання туристичної привабливості території

Кількість засобів розміщення туристів в Україні за 1995-2010 pp. [30]

Роки	Кількість підприємств готельного типу, одиниць	Кількість номерів, одиниць	Житлова площа всіх номерів, тис. м2
1995	1396	62360	1032,3
1996	1368	60601	999,9
1997	1375	58464	1002,1
1998	1328	55487	1010.7
1999	1326	51450	948,7
2000	1308	51012	949,1
2001	1258	49966	947,9
2002	1254	51107	977,0
2003	1218	50412	997,8
2004	1192	50414	1012,2
2005	1232	51686	1072,4
2006	1269	53645	1120,2
2007	1420	62165	1313,6
2008	1595	71580	1508,4
2009	1684	76019	1624,6
2010	1731	79833	1700,6

У цьому напрямі потрібно врахувати досвід країн Західної Європи, у яких старовинні замки перетворюють у сучасні заклади сфери послуг: готелі, об'єкти сфери дозвілля тощо. Також приваблюють туристів різноманітні масові заходи, такі як фестивалі, ярмарки, відтворення лицарських турнірів тощо. Для прикладу, велике різноманіття таких заходів сприяло збільшенню кількості туристичних прибуттів у Львові. Загалом протягом року таких фестивалів відбувається близько сотні. На кожен з них приїжджає від 3 до 15 тисяч туристів. Станом на червень 2011 року Львів відвідало 450 тисяч туристів, очікують прийняти до 1 мільйона туристів до кінця року. Разом з тим, зростає і час перебування туристів у Львові. Якщо декілька років тому турист приїжджав до Львова на 1-2 дні, то тепер програма перебування мандрівника складає 3-4 дні і він витрачає в середньому 400 дол. США за ці дні. У планах управління курортів і туризму Львівської міської ради збільшення цього показника до 7 днів [31, с.42-43].

Для цього необхідно залучати до таких заходів кошти з державного та місцевого бюджетів, а також з доходів туристичних підприємств, які використовують у своїй діяльності ці об'єкти, встановивши норми відрахувань на реставрацію та охорону історичних пам'яток. Крім того, важливо на прилеглих територіях розвивати інфраструктуру, в тому числі розважальні заклади, щоб стимулювати потоки туристів у регіон. У такій ситуації актуальним є формування державного відомства, у повноваженні якого буде державне управління та контроль у справі охорони та використання історико-культурних пам'яток, і який додатково міг би розробляти правила дотримання законодавства при використанні національних пам'яток.

Основним документом, що регулює відносини щодо організації і здійсненням туризму в межах території України, є Закон "Про туризм" від 15.09.95 р. (зі змінами та доповненнями), спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я на безпечне для життя і здорове довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав під час здійснення туристичних подорожей. Закон також установлює засади раціонального використання туристичних ресурсів. Майнові відносини в галузі туризму, засновані на рівності, автономії волі та майновій самостійності їх учасників, регулюються Цивільним кодексом України [38] від 16.01.2003 р. (зі змінами та доповненнями) та Господарським кодексом України (зі змінами та доповненнями) [39].

Якщо міжнародним договором України, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж ті, що встановлено Законом України "Про туризм", то застосовуються правила міжнародного договору.

Покращенню умов прийому туристів у готелях покликаний новий закон України "Про внесення змін до статті 19 закону України "Про туризм"", що передбачає обов'язковість категоризації готелів у країні за стандартами, на базі яких здійснюється категоризація об'єктів туристичної інфраструктури [37].

1 лютого 2011 року Верховна Рада України прийняла у першому читанні проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про туризм"" щодо обов'язковості встановлення категорій об'єктам туристичної інфраструктури. Вказаним законопроектом передбачається виключити з чинного закону статтю 18, якою встановлено сертифікацію та стандартизацію у сфері туристичної діяльності і внести зміни до ст. 19 щодо обов'язкового встановлення об'єктам туристичної інфраструктури (готелям, іншим об'єктам, призначеним для надання послуг з розміщення, закладам харчування, курортним закладам тощо) відповідної категорії (на сьогодні це здійснюється за заявою власника). До того ж, законопроектом пропонується встановити заборону на надання послуг з розміщення без наявності свідоцтва про встановлення певної категорії.

Недоліком цього законопроекту є те, що пропонується взагалі виключити систему стандартизації та сертифікації у сфері туристичної діяльності, що призведе до погіршення якості туристичних послуг, оскільки система стандартизації і сертифікації передбачає не лише присвоєння готелям певних категорій, а спрямована на впорядкування у певній галузі шляхом встановлення спеціальних вимог до продукту чи послуги, в тому числі якості, кількості тощо. Це призведе до того, що туристичні послуги (крім послуг з розміщення) надаватимуть суб'єкти туристичної діяльності на власний розсуд, до того ж їхня якість не завжди відповідатиме уявленням туристів про якість, прийняту у європейських країнах.

Здійснення туроператорської та турагентської діяльності відповідно до ст. 17 Закону України "Про туризм" Та згідно із Законом "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" [40] можливо лише за наявності ліцензії на право здійснення туроператорської та турагентської діяльності.

Для підвищення ефективності роботи туристичної сфери економіки необхідна цілеспрямована регуляторна політика держави. На сучасному етапі розвиток системи управління туристичною галуззю повинен охоплювати такі питання, як удосконалення структури управління, реалізацію державної політики у цій галузі шляхом координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та суб'єктів підприємництва. Важливе значення має вдосконалення державної статистики з питань туризму з урахуванням міжнародних стандартів та досвіду інших країн.

Реалізація державної політики у сфері туризму та курортів покладено на Державне агентство України з туризму і курортів. Положення про його створення затверджено указом Президента України від 08.04.2011 р.

Для створення конкурентоспроможного на міжнародному ринку національного туристичного продукту, здатного максимально задовольняти туристичні потреби населення країни, забезпечення на цій основі комплексного розвитку регіонів за умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини було розроблено проект Концепції Державної цільової програми розвитку туризму і курортів на 2011-2015 роки [33]. З прийняттям Державної цільової програми розвитку туризму і курортів на 2011 -2015 роки (досі у стані проекту), очікується реалізація напрямів та виконання завдань розвитку сфери туризму і діяльності курортів, визначених Програмою, дасть змогу забезпечити: зростання потоку внутрішніх туристів на 10% щорічно; зростання потоку в'їзних туристів на 2 млн. осіб щорічно; збільшення обсягів наданих туристичних послуг до 150 млрд. грн.; збільшення частки сфери туризму і діяльності курортів у ВВП до 5% загального обсягу; збільшення у два рази кількості ночівель у вітчизняних готелях та інших засобах тимчасового розміщення; істотне підвищення ефективності державної політики у сфері туризму і діяльності курортів; створення умов для впровадження ефективної маркетингової та інформаційної політики з підтримки національного туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному туристичних ринках; приведення технічної та функціональної якості вітчизняних об'єктів туристичного відвідування та об'єктів туристичної інфраструктури до сучасних вимог, директив ЄС та рекомендацій ЮНВТО [33].

Прийняття у 2010 році Податкового кодексу України [35] має позитивно відобразитись на туристичній діяльності, адже у новій редакції статті 207 "Порядок оподаткування туристичних послуг" без змін залишається база оподаткування. Чітке визначення туристичного оператора як платника ПДВ створює умови для належного справляння податку. Але удосконалення потребує механізм справляння туристичного збору, який відраховується з усіх прибулих у місцевість, незважаючи на кількість часу перебування. Неточно відображено суть туристичного збору, адже його мають сплачувати саме туристи, тт., особи, які знаходяться у межах цієї місцевості більше, ніж 24 год.

Важливим документом для розвитку туристичної інфраструктури стало прийняття Закону України "Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу" [36] та інших законів про зміни до нього.

Для підвищення ефективності та усунення недоліків функціонування туристичної галузі в Україні 8 квітня 2011 року створено єдиний державний орган регулювання туристичної діяльності та здійснення державної політики у галузі туризму. Таким органом є Державне агентство України з туризму та курортів (Держтуризмкурорт України), яке є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра інфраструктури України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері туризму та курортів [197]. Результатом роботи Держтуризмкурорту України стало впорядкування діяльності туристичних підприємств, збільшення інформаційної та рекламної продукції про туристичні спроможності України на міжнародному ринку, покращення нормативно-правової бази туризму, підготовка нових трудових кадрів та підвищення кваліфікації працюючих у галузі туризму, зростання відрахувань у бюджети всіх рівнів.

Державна туристична політика ставить своєю метою створення сучасної високоефективної і конкурентоспроможної туристичної індустрії, робить значний вклад у соціально-економічний розвиток держави. Для практичного досягнення цієї мети необхідно визначити програму заходів, до яких можна віднести: створення нормативно-правової бази функціонування туризму відповідної до міжнародних стандартів; стимулювання інвестицій у туристичні підприємства; запровадження обов'язкового ліцензування та сертифікації туристичних послуг; зниження податкового тиску тощо. В кінцевому результаті і держава, і туристична галузь має змогу отримати максимальний соціально-економічний ефект.

Систему державного управління туристичною діяльністю України можна зобразити у вигляді схеми (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Система управління туризмом в Україні

Основні напрями державної політики галузі наведені у Законі України "Про туризм" (Розділ II, стаття 3), в яких декларується підтримка розвитку туризму у регіонах, створення пріоритетного розвитку туристичної індустрії. Закон "Про туризм" визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їх обов'язків і відповідальності [12].

На регіональному рівні, зокрема у м. Львові, сприяють розвитку туризму такі рішення: розроблено проект "Розвиток туризму у м. Львові" від 15.08.2008 № 879; прийнята "Програма розвитку туристичної галузі міста" від 10.03.2011 p.; створено "Центр розвитку туризму м. Львова" від 23.10.2008 p.; ухвалена грантова угода № 2008/159-195 "Створення туристично-інформаційної інфраструктури у м. Львові", яка підписана між виконавчим комітетом Львівської міської ради та Європейським Співтовариством [31].

Загалом, нормативно-правова база управління та регулювання розвитку туризму потребує систематизації, вдосконалення, коригування та узгодженості за основними елементами, а також співставлення з міжнародним законодавством. Про необхідність удосконалення законодавчої бази розвитку туризму в Україні може свідчити ситуація, яка склалася у Львові напередодні проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Так, недосконала цінова політика готелів призвела до того, що туристи відмовляються бронювати місця в готелях Львівщини на час проведення Євро-2012 через надто високі ціни проживання. Для виправлення такої ситуації змушена втручатися держава, отже, буває необхідність державного регулювання підприємницької діяльності.

Незважаючи на усі прийняті закони та постанови, залишається нерозв'язаним важливе завдання - об'єднання найважливіших суміжних галузей в одну гармонійно функціонуючу туристичну індустрію. Відсутність єдиного регулюючого та контролюючого органу призвело до погіршення стану матеріально-технічної бази туристичних, оздоровчих та санаторно-курортних закладів (особливо комунальної власності), рівень якості прийому та обслуговування у більшості яких не відповідає міжнародним стандартам. Невисока якість надання послуг за високих цін відлякує іноземних туристів, які побувавши в українських закладах розміщення туристів, у яких відсутні елементарні умови - гаряча вода, кондиціонери тощо, вдруге туди не повертаються.

Залишаються актуальними ряд завдань у галузі туризму, найважливішими серед яких: ширше освоєння потенціалу та раціональне використання туристичних ресурсів, покращення стану матеріально-технічної бази та інфраструктури туризму і наближення до міжнародних стандартів, маркетингове та достатнє інформаційне забезпечення. У цьому контексті виникає необхідність формування цілісної туристичної політики.

Втручання держави є необхідним через потребу розробки стратегічних основ планування туристичної галузі: організацію освоєння усього потенціалу туристичних територій, у тому числі інфраструктурних потреб та сфери дозвілля, здійснення спеціалізованих наукових досліджень, проектування і розміщення туристичних об'єктів, контролювання шкідливих викидів та інших видів забруднення довкілля, що перешкоджає функціонуванню туризму, вивчати можливість використання туристичних територій і визначати їх гранично допустиму місткість щодо прийому і розміщення туристів, не допускаючи надлишкового навантаження на природні екологічні системи, та не перешкоджаючи комфортності життя для місцевих жителів, обґрунтовувати економічну доцільність розміщення туристичних об'єктів.

На базі державної туристичної політики місцеві органи влади та управління з туризму обласних державних адміністрацій визначають регіональні цілі, яких можна досягти, враховуючи місцевий потенціал туристичної галузі. Відповідно до цих цілей місцеві органи влади створюють програми розвитку туризму, у яких ставляться конкретні завдання. Така програма розвитку туризму на регіональному рівні може включати наступні положення [198]:

- прозоре адміністративно-правове управління туристично-рекреаційною сферою;
- створення сприятливих економіко-правових та організаційних умов для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій в туристичну галузь;
- утвердження образу місцевості як регіону туристичного значення;
- проведення інформаційно-рекламної роботи щодо популяризації та пропаганди туристичного потенціалу регіону на світові туристичні ринки;
- створення конкурентоспроможного туристичного продукту регіону;
- створення єдиної інформаційно-туристичної інфраструктури;
- удосконалення системи контролю за роботою туроператорів та гідів-перекладачів, що працюють на території регіону;
- сприяння розвиткові перспективних форм туризму (зелений туризм, активні види відпочинку) з урахуванням необхідності забезпечення ефективного природокористування та охорони навколишнього середовища;
- впровадження світових стандартів у систему туристичного знакування автомобільних шляхів та шляхів активного туризму;
- впровадження стандартизації закладів проживання у відповідності до світових норм;
- забезпечення організаційних заходів та технічних вимог до безпеки туристів;
- модернізація існуючої матеріально-технічної бази туризму та санаторно-курортної сфери, створення нових рекреаційно-туристичних об'єктів міжнародного стандарту;
- забезпечення раціонального й ефективного використання природних рекреаційних, історико-культурних ресурсів, відновлення архітектурних та етнічних пам'яток;
- активізація міжнародної співпраці у сфері туризму і рекреації;
- підвищення якості та розширення асортименту туристично-рекреаційних послуг;
- створення умов для забезпечення галузі кваліфікованими кадрами;
- налагодження міжгалузевого та міжнародного партнерства;
- налагодження стосунків між владою та представниками бізнесу, підвищення авторитету обласної влади в регіоні та за його межами.

В результаті здійснення заходів, запропонованих у програмі розвитку туризму у регіоні, очікується:

- збільшення кількості об'єктів туристичного призначення (засобів розміщення туристів, об'єктів для дозвілля, інфраструктури);
- зростання кількості туристів, які відвідують регіон;
- збільшення загального часу перебування туристів в регіоні;
- зростання доходів від розвитку туризму у регіоні;
- покращення стану матеріально-технічної бази та інфраструктури туризму у регіонах;
- покращення якості сервісу у туристичних підприємствах та засобах розміщення туристів;
- збільшення кількості робочих місць, особливо у депресивних районах;
- покращення якості довкілля.

На сьогодні в Україні, як і у світі в цілому, склалися передумови для реалізації соціально-економічної політики як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні. Враховуючи світовий досвід інших держав, де чітко прослідковується процес регіоналізації, для ефективного розвитку індустрії туризму, доцільно покласти функції, пов'язані з координацією його діяльності на місцеві органи влади. Через недосконалість чи відсутність регіональної політики виникають нерівномірності у регіональній структурі економіки держави, з'являються економічні та соціальні проблеми. До таких проблем відносяться, насамперед, низька економічна ефективність регіональних господарських комплексів, значні відмінності між регіонами у соціально-економічному розвитку, нераціональне використання місцевих природних ресурсів, а також нерівномірний та повільний розвиток туристичної індустрії.

Політика держави на регіональному рівні передбачає усунення відмінностей між економічними та соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, враховуючи їхні природно-ресурсні, історико-культурні, економічні та географічні особливості і скеровується на виявлення прогресивних та пріоритетних галузей у регіонах, покращення екологічного стану та вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів.

Роль органів державної влади полягає у створенні сприятливих умов для діяльності в туристичній сфері, що створить сприятливі умови інвестування різноманітних проектів розвитку туризму у регіоні.

Управління розвитком регіону, включаючи туристичну галузь, повинно делегуватись з центру до регіонів, забезпечуючи надання самостійності місцевим галузевим органам управління, передачу їм тих господарських функцій розвитку регіонів, які до цього виконували центральні органи влади. Доцільно надавати більше повноважень галузевим управлінням місцевих органів державної влади, у тому числі в індустрії туризму, адже саме вони, враховуючи місцеві особливості діяльності у певній галузі, спроможні усувати недоліки у планах та спрямовувати зусилля у сфери діяльності регіону, які визнані державою пріоритетними. Для туристичної індустрії з її чітким природокористуючим спрямуванням регіоналізація політики держави сприятиме визначенню умов ефективного функціонування суб'єктів туристичного ринку.

Завданнями регіональної політики в туристичній сфері є прогнозування кількості туристичних потоків у регіон, координація туристичної діяльності в регіоні, достатнє рекламне та інформаційне забезпечення туристичного ринку регіону тощо. В процесі контролювання держаними органами діяльності туристичних підприємств та інших суб'єктів туристичного ринку регіону здійснюється регулювання природокористування у туризмі; підготовка висококваліфікованих кадрів для туристичних підприємств та засобів розміщення туристів; розвиток туристичної інфраструктури, сфери розваг, забезпечення екологічно збалансованого розвитку регіону. Останнє завдання можна успішно вирішити завдяки розвитку дуже популярного у світі зеленого туризму, тим більше, що для його організування в Україні є всі умови. Але у цьому напрямку державна регіональна політика не надто активна.

Розвиток туризму на регіональному рівні зумовлений наявними у регіоні туристичними ресурсами, інфраструктурою, екологічним станом території, розвитком економіки, фінансовими спроможностями та загальним іміджем.

Існуюча форма державної статистичної звітності є застарілою і не враховує основних змін у законодавстві: Вагомість туризму для національної економіки не є чітко визначеною, оскільки в загальній кількості спожитих у певному періоді товарів та послуг неможливо виокремити ту їх частку, що припадає на споживання туристів. Практично неможливо із загального обсягу реалізованих товарів та послуг на території регіону виділити ту частку, яка припадає на споживання туристами.

Туризм не визначений як окремий вид економічної діяльності в Національному класифікаторі України ДК 009:2010 "Класифікація видів економічної діяльності". Об'єктивна оцінка економічної ефективності й соціальної важливості розвитку туризму є можливою лише при комплексному поєднанні статистичної інформації та показників, що характеризують внесок туризму в економіку держави, але не підлягають статистичному обліку. Ці показники можна отримати шляхом здійснення експертного оцінювання, статистичних спостережень, досліджень туристичних потоків, проведення анкетування внутрішніх і міжнародних туристів тощо. Така інформація дасть можливість здійснювати ефективний аналіз ринку туристично-рекреаційних послуг, прогнозування та стратегічне планування розвитку регіональної інфраструктури туризму і курортів, галузевих інвестицій, розвитку людських ресурсів тощо [198].

Для підвищення привабливості території необхідно переглянути державну програму розвитку туристичної індустрії в Україні. Ця програма повинна передбачати підтримку діяльності органів місцевого самоврядування зі систематизації природних ресурсів, історико-культурних пам'яток, складання кадастрів та каталогів цих ресурсів, визначення місць їх концентрації та ранжування території України за насиченістю та значущістю цих ресурсів для розвитку туристичної галузі.

Для природних туристичних ресурсів слід створити кадастри з оцінкою їх корисності та кількості з описом властивостей, спланувати розвиток регіонів, де найбільша концентрація та максимальна значущість цих ресурсів.

Основною метою такої програми має стати формування ефективного туристичного комплексу відповідно до міжнародних вимог, який дав би змогу задовольнити потреби вітчизняних та іноземних туристів. Створення такої системи забезпечить зростання туристичних потоків та коштів, які туристи витрачають під час кожної подорожі, збереження і раціональне використання природно-ресурсного й історико-культурного потенціалу, зменшення безробіття, зацікавить потенційних інвесторів до створення туристичної інфраструктури у регіоні.

Узагальнення законодавчої та нормативно-правової бази, яка регулює розвиток туристичної індустрії, дає змогу сформувати порядок дій у державній регіональній туристичній політиці (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Основні напрями державної регіональної політики у туризмі

Формування програм розвитку туризму на регіональному рівні як складової цільової системи прогнозування та розробки програм соціально-економічного розвитку держави у значній мірі залежить як від загального спрямування розвитку економіки, так і від конкретних способів його забезпечення, враховуючи міжгалузеві зв'язки туристичної індустрії та зв'язки з різними сторонами функціонування суспільства.

У регіональних програмах розвитку туризму, на відміну від загальнодержавних, слід враховувати відмінності географічного положення, ресурсного забезпечення, регіонального планування, сучасні економічні та політичні особливості господарювання у регіоні.

Для успішної реалізації програми розвитку туризму у регіоні необхідно виявити недоліки в управлінні галуззю шляхом моніторингу її діяльності та віднайти шляхи їх усунення; дослідити чинники, які стимулюють та гальмують розвиток туристичної індустрії; здійснити ранжування регіонів щодо можливості розвитку туризму у їх межах для підтримки депресивних регіонів.

Програму розвитку туризму слід розробляти на засадах комплексного планування в туристичній індустрії з врахуванням національних особливостей держави, раціонального використання потенціалу природних та історико-культурних туристичних ресурсів та забезпечення сталого розвитку екологічних систем.

Для забезпечення реалізації регіональних програм розвитку туризму слід визначити конкретні нормативно-правові, податкові, валютно-фінансові, інформаційні, фінансові та економічні важелі впливу і регулювання. Інструментами державного регулювання є антимонопольне та податкове законодавство, створення рівних умов для усіх суб'єктів господарювання (загальний порядок реєстрації підприємств) чи прискореного розвитку - для пріоритетних галузей економіки, таких як туризм (створення спеціальних економічних зон та спеціальних режимів інвестування).

Загальна політика реструктуризації економіки регіону повинна стимулювати інвестування об'єктів чи заходів, які підвищують туристичну привабливість території, адже виявляється ще й тенденція, що інвестиційні кошти швидше окупляться у тих галузях економіки, на розвиток яких потрібно менше затрат.

Реалізацію державної програми розвитку туризму можна здійснювати у послідовності, зображеній на схемі (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Механізм реалізації державної програми розвитку туризму у регіоні

Як свідчить аналіз розвитку туристичної індустрії у світі особливу підтримку з боку держави слід надавати малим та середнім підприємствам. Такі підприємства не потребують великих інвестицій та при їх функціонуванні легше регулювати зміни в асортименті послуг відповідно до потреб туристів. Тим паче, що дія створення одного робочого місця у туристичній галузі необхідно у 20 разів менше коштів, ніж у промисловості [40, с.230]. Особливо це актуально для гірських місцевостей, де через недоступність, а часто і недоцільність провадження іншої господарської діяльності (у зв'язку з високими витратами). Крім того, враховуючи специфіку туристичної сфери, яка не може існувати без багатьох суміжних галузей економіки, таких як торгівля, сфера обслуговування тощо, створення одного робочого місця в туризмі сприяє створенню до 10 робочих місць у суміжних з туризмом галузях господарства.

Результатом державного регулювання у сфері туризму має бути визначення мети, завдань, основних напрямів, методів та інструментів його реалізації. Для здійснення регіональної політики необхідне проведення аналізу ринку туристичних послуг. Завдання аналізу - визначення тенденцій та показників, що характеризують стан і динаміку туристичної діяльності. Адже для прийняття економічно обгрунтованих, ефективних рішень при реалізації туристичної політики необхідно як слід проаналізувати дані, якими оперують органи державної влади на місцях, і базуючись на них визначити недоліки управління у туристичній галузі, вибрати найкращі варіанти для регулювання.

Економічний аналіз функціонування туристичної галузі регіону та оцінювання туристичної привабливості території доцільно здійснювати за допомогою показників, що якнайкраще відображають процеси, які відбуваються у цій сфері господарювання. Набір показників доцільно формувати за такими основними напрямками:

- наявний потенціал природних ресурсів;
- сконцентрованість, унікальність історико-культурних пам'яток;
- кількість об'єктів та якість матеріально-технічної бази туризму регіону;
- стан інфраструктури;
- кадрове забезпечення галузі;
- належне інформаційне та маркетингове забезпечення;
- підвищення якості довкілля;
- розвиток суміжних з туризмом галузей економіки;
- економічний та політичний імідж регіону.

Реалізація програмних заходів дозволить посилити вплив держави на розвиток туризм у регіоні, ефективніше використовувати природний та історико-культурний потенціал, модернізувати засоби розміщення туристів, покращити стан інфраструктури; забезпечити більшу поінформованість про туристичний ринок регіону; підвищити ефективність діяльності туристичних підприємств; покращити якість довкілля, сприятиме створенню необхідних умов для швидкого розвитку суміжних галузей, що у свою чергу призведе до збільшення туристичних потоків у регіон; полегшить організацію нових робочих місць, сприятиме збільшенню надходжень до бюджетів всіх рівнів.

Після проведення економічного аналізу функціонування туристичної галузі можна сформувати програму розвитку туризму регіону, яка б давала можливість визначати прогресивні напрямки діяльності для регулювання та підвищення туристичної привабливості території, пріоритетні цілі, заходи для їх досягнення, економічної ефективності цих заходів та доцільності вкладення інвестицій у їх реалізацію.

З допомогою використання механізму реалізації державної програми розвитку туризму, який доцільно здійснювати у такій послідовності: вибір стратегії розвитку з можливих альтернативних варіантів; вибір та обгрунтування доцільності запровадження ефективного варіанту розвитку туризму; розробка програми та оцінювання доцільності запровадження програмних заходів; моніторинг, контролювання та регулювання процесу запровадження програмних заходів можна визначити, які зміни слід вносити у державні та регіональні програми розвитку туризму для забезпечення його ефективного розвитку.

<<< назад | зміст | вперед >>>