<<< назад | зміст | вперед >>>

Матвєєв С.О., Лясота Л.І. Економічна соціологія

Тема 9. Соціологічний аналіз господарських ідеологій

9.2. Види господарських ідеологій

9.2.2. Консерватизм

Консерватизм від початку існування (ще з часів Французької революції) обстоював "охоронну" ідеологію, призначену для захисту старих феодальних порядків від свободолюбних домагань буржуазії, що зароджувалася, і всього "третього стану". Сучасний консерватизм має, однак, істотні відмінності від "природного" традиціоналізму.

Спочатку зупинимося на моментах, що "ріднять" його з традиційним, "споконвічним" консерватизмом. Це неприйняття егалітаризму в будь-яких формах його прояву. Нерівність (як у матеріальному, так і в соціальному сенсі) для консерваторів -явище природне. ("Ми всі рівні перед Богом, але не між собою.") Господь, вважають вони, наділив людей різними здібностями і різною долею. Звідси випливає, що прагнення до рівності (зрівнялівки) вносить дисгармонію в суспільне життя і порушує внутрішню єдність суспільства. Разом з тим консерватори - рішучі супротивники індивідуалізму, вважають, що ідеалом є господарська єдність, у якій кожен суб'єкт повинен усвідомлювати себе частиною органічного цілого. Основним (кінцевим) стимулом суб'єкта господарювання має стати не матеріальне багатство, а усвідомлення виконання ним християнського й громадського обов'язку, високих зобов'язань перед державою.

Державі ідеологи консерватизму відводять дуже важливу роль. Вони залишають за нею право активного втручання в економічну та в усі інші сфери життя в ім'я національних інтересів.

Ідеалом соціально-економічного устрою консерватори вважають корпорацію, у якій кожна людина в ієрархічно побудованій системі знаходить гідне місце.

Сучасний консерватизм значно трансформувався у своєму розвитку й відійшов від традиційної "охорони" минулого. Першим його кроком на шляху такої еволюції було визнання неминучості й навіть доброчинності реформ, якщо вони не пов'язані з ризиком соціально-економічних і політичних потрясінь. Однак погляди консерваторів на реформу принципово відрізняються від поглядів лібералів і соціалістів. Консерватори вважають, що в проведенні реформ слід виявляти найбільшу делікатність і обережність, щоб не завдати непоправної шкоди природному розвитку подій1. Результатом такого розвитку є історично сформовані в кожній країні інституції, що мають право на життя доти, доки не буде доведено протилежне.

Реформи, проведені відповідно до уявлень про "ідеальний" соціальний устрій, викликають осуд консерваторів. Ідеальний суспільний порядок вигадати не можна, вважають вони, тому що розум людський обмежений². Реформувати економіку та суспільство можна тільки шляхом поступових змін, методом проб і помилок, лише в такий спосіб можна за допомогою корекції запобігти катастрофічних наслідків невдалих реформ.

Набагато більшу рішучість виявили консерватори в оцінці значущості соціальних реформ. Ще наприкінці XIX століття вони беззастережно виступили за прийняття законів, що гарантують фінансову допомогу незаможним верствам населення в разі хвороби, нещасних випадків, а також виплати пенсій за старістю. Таку позицію консерватори вмотивовували прагненням виконати християнський обов'язок, а також посиланнями на трансцендентну природу держави, на її обов'язок піклуватися про всіх громадян країни.

Подальша еволюція консерватизму в бік сучасного економічного неоконсерватизму набула рис, що обумовили його визначення як неолібералізму3. У 70-80-х роках XX століття ідеологи та практики політичного консерватизму у Великобританії та США вирішили обновити свій ідеологічний арсенал, поповнивши його фундаментальними цінностями раннього (класичного) економічного лібералізму. Визнаючи, як і колись, за державою виняткову роль носія національно-політичних та духовно-етичних цінностей, вони, однак, слідом за лібералами виступили за різке обмеження компетенції держави в господарському житті країни. Неоконсерватори висловилися за істотне зниження податків і, як наслідок цього, - за скорочення державних витрат на соціальні програми, тобто проти широкомасштабної допомоги незаможним верствам населення. Перетворившись в елементи господарської ідеології та ставши частиною партійних програм консервативних партій, ці положення стали основою економічної політики урядів Р. Рейгана (США) і М. Тетчер (Великобританія), що успішно проводилася в цих та інших країнах у 70-80-ті роки минулого століття.

Наведені приклади демонструють "відкритий характер" господарських ідеологій, їх схильність до засвоєння фрагментів з інших (раніше діаметрально протилежних) ідеологічних систем, причому ступінь такої відкритості часто обумовлений істотними історичними та соціально-політичними причинами.

<<< назад | зміст | вперед >>>