<<< назад | зміст | вперед >>>

Матвєєв С.О., Лясота Л.І. Економічна соціологія

Тема 7. Соціологія науково-технічного прогресу та економічного зростання

7.3. Соціоекономічні аспекти господарського зростання

Найбільш значним результатом науково-технічного прогресу є підвищення продуктивності праці. Однак зростання продуктивності, що випливає з комбінованого застосування праці й капіталу, - один із основних (елементарних) факторів виробництва. Невіддільно від них науково-технічний прогрес себе ніяким чином не виявляє. Проте він розглядається як окремий самостійний фактор виробництва.

Зрозуміло, зростання продуктивності відбувається не тільки на основі нової комбінації в застосуванні праці й капіталу, обумовленої науково-технічним прогресом. Він залежить також від якості самої праці, від рівня професійної освіти та його відповідності потребам виробництва, а також від рівня трудової моралі суспільства (суспільство споживачів або суспільство "працелюбів").

Показники зростання продуктивності не мають однакового характеру. Вони швидше підвищуються в "реальному секторі" - у виробництві товарної продукції, у якому жива праця найлегше замінюється механізмами, а час виробництва на одиницю продукції, тобто виробничі витрати, помітно скорочуються.

На противагу цьому зростання продуктивності праці у сфері послуг відбувається значно повільніше, оскільки заміна ручної праці тут стикається з чималими труднощами. Звідси й розбіжності в рівні витрат і цін. Проте рівень заробітної плати в секторі послуг не має різких відмінностей від виробничої сфери, тому що зусилля профспілок і заходи соціального законодавства призвели до вирівнювання заробітної плати та соціальної допомоги для працівників цих сфер. Підприємці сфери послуг змушені були піти на підвищення плати своїм працівникам, хоча їх продуктивність праці в пропорційному відношенні зростає набагато повільніше, ніж у сфері виробництва матеріальних благ.

Безперервно зростаюча продуктивність, агрегована у вигляді збільшення випуску продукції в масштабі підприємства, галузі і в кінцевому підсумку - усього народного господарства, класифікується як економічне зростання. Вона розглядається як реальна величина й виражається в постійних цінах. На відміну від номінального ВНП, вираженого в поточних цінах, реальна його величина визначається за допомогою індексу цін, що виражає різницю між їх величинами наприкінці й на початку періоду господарського зростання. Індикатором (показником) зростання є величина, виражена у відсотках, на яку національний дохід збільшується швидше, ніж зростає населення з урахуванням одночасного збільшення виробничих потужностей. У даному випадку мова йде про інтенсивне зростання, тобто про процес, при якому відбувається зростання капіталу, що припадає на одне робоче місце, а не про екстенсивне зростання, за якого збільшується кількість робочих місць, але залишається незмінним їх капітальне устаткування. Показники економічного зростання, за рівнянням американського економіста Роя Харрода, мають такий вигляд:

X1 -X0
G = ------------
X0

де G - зростання; Х1 - випуск продукції періоду 1; Х0 - випуск продукції періоду 0.

У період після закінчення Другої світової війни і до середини 1970 років в індустріально розвинених країнах із ринковою економікою показники економічного зростання склали: ВНП -4-4,5%, приріст доходу на душу населення (у річному вирахуванні) - 3%.

Незважаючи на те що науково-технічний прогрес розцінюється як вирішальний та визначальний фактор зростання, його вважають, крім того, величиною залежної змінної. Така думка випливає з необхідності розрахунку даної величини та специфіки її формування. Те, що неможливо віднести до фактора "капітал" і фактора "праця", розцінюють як результат впливу науково-технічного прогресу, що є в даному випадку "залишковим" (residual) фактором. Однак останнім часом науково-технічний прогрес усе частіше розглядають як автономний компонент, який визначає господарське зростання, однак індукований і залежний від поєднання двох основних факторів виробництва.

Однією з істотних (незалежних) змінних (variable) безперервного господарського зростання є (поряд із професійними знаннями) соціальний фактор, що передбачає:

> настанови, які визначають трудову мораль і трудову поведінку працівників і пов'язані з їх рівнем специфічно-групових домагань;
> настанови й життєві плани сімей працівників, які приймають рішення щодо рівня професійної освіти своїх дітей і тим самим впливають на якісні характеристики майбутнього трудового потенціалу суспільства;
> великого значення поряд із цим набуває споживча поведінка сімей (їх діяльність або бездіяльність, пов'язана з поліпшенням їхніх можливостей у сфері споживання);
> у трудовій і споживчій поведінці спостерігаються зміни (мутації), пов'язані зі ставленням людей до підвищення споживання. Це виявляється в їх високій готовності до експериментування в придбанні благ, посиленні схильності до покупок товарів - новинок, а також у зростаючій тенденції до відмови від прагнення задовольняти переважно елементарні фізіологічні потреби.

<<< назад | зміст | вперед >>>