<<< назад | зміст | вперед >>>

Матвєєв С.О., Лясота Л.І. Економічна соціологія

Тема 5. Соціологічний аналіз економічних інститутів

5.3. Власність як економічний інститут

Власність як економічний інститут виникає на підставі обмеження економічних ресурсів і складає необхідні правила їх розподілу та ефективного використання. Внаслідок цього виникають відносини нерівності між людьми, розшарування їх залежно від володіння правом на власність як економічним ресурсом. Одна частина набуває виключних прав на володіння, які означають заборону на використання відповідних ресурсів країни невласниками. Це є основою для соціального розшарування в суспільстві.

Інститут власності встановлює три види права: на володіння, використання та розпорядження. Кожне з них породжує певні відносини між власниками та невласниками певних економічних ресурсів. Право на володіння забезпечує власнику виключні права у сфері володіння економічними ресурсами. Виходячи з цього, формуються правила економічної поведінки, які захищають інтереси власників.

Право на використання визначає діапазон можливостей та правил використання різних економічних ресурсів. Обмеження, що накладаються, охороняють власника від здійснення дій, які зачіпають суспільні інтереси або інтереси інших економічних суб'єктів. Право на розпорядження встановлює правило, згідно з яким економічні ресурси можуть переходити від одного до іншого, більш ефективного власника.

Виникнення та розвиток інституту власності спрямовані на збалансування інтересів суспільства. Це є можливим завдяки тому, що право на володіння захищає інтереси власників, право на використання захищає частково інтереси невласників, а право на розпорядження захищає інтереси суспільства.

У своєму інституціональному розвитку власність створює різні організаційні форми регулювання поведінки економічних суб'єктів. Ці форми відображають зміни у змісті економічних ресурсів, які є об'єктом власності, а отже, і мінливий характер суспільних відносин.

Існують різні критерії форм власності. Серед них основними є: права, які забезпечують власність; суб'єкт власності; об'єкт власності.

За ознакою прав, які забезпечують власність, розрізняють дві історично сформовані форми власності: приватну та суспільну. Приватна форма забезпечує власнику виключні права на володіння відповідними економічними ресурсами. Суспільна форма власності заперечує виключні права і надає загальнодоступного характеру відповідним ресурсам.

За ознакою суб'єкт власності визначають власність індивідуальну, сімейну, комунальну, кооперативну, корпоративну, державну.

За ознакою об'єкт власності розрізняють власність матеріальну, трудову, інтелектуальну. Кожна з перелічених конкретних форм власності може бути ефективною при визначенні економічних, соціальних і технологічних умов.

Приватна власність - є результатом майнового розшарування суспільства, а також показником абсолютно іншої ціннісної орієнтації, наявності в соціальному середовищі індивідуалістичних уявлень, які є чужими для громадського укладу й менталітету. У суспільній свідомості поняття "приватне" стало чітко й однозначно відрізнятися від суспільного і державного. Ці тенденції було зафіксовано в законодавчих актах цивільного права у Західній Європі ще в епоху абсолютизму, коли представники третього стану - бюргери - почали вимагати від феодальної аристократії юридичного визнання права власності на майно, яке їм належало. У подальшому приватна власність стала ідентифікуватися не тільки з фізичними особами, але й з юридичними, якщо вона не належала групі власників і не перебувала у власності міської влади (муніципалітету).

Приватних власників поділяють на три види:

> окремі фізичні особи - індивідуальні власники;
> групи фізичних осіб - партнерів, які об'єднані родинними зв'язками чи договором про право власності на спільне (загальне) майно;
> корпорація, яка об'єднує групу власників акцій, що дають одержувачам акцій право на отримання приватного доходу (дивідендів) від господарської діяльності корпорації.

Інститут суспільної власності виник у західних країнах на підставі цивільного права вже після законодавчого оформлення інституту приватної власності. Власниками тут є або адміністрація міського виборчого органу влади, або фонд, який створюється та управляється яким-небудь товариством. До таких фондів відносять фонд страхування, благодійний та інші. Вони постають як юридичні особи, діяльність яких регламентується законодавством країни. .

Суспільну власність міської влади, як правило, називають муніципальною власністю. Управління цією власністю передається адміністрації, а доходи від господарської діяльності на об'єктах комунальної власності надходять до міських бюджетів.

При кооперативній власності (на відміну від приватної групової) право розпорядження належить не кожному окремому співвласнику (члену кооперативу), а всьому колективу власників у цілому як юридичній особі.

За своєю соціальною природою можна визначити такі суб'єкти цієї власності:

> кооперативи, які виникли спонтанно на умовах добровільного об'єднання окремих власників;
> кооперативи, які є господарською структурою будь-якого політичного об'єднання. Члени кооперативу тут можуть залишатися співвласниками до того часу, поки вони є членами даного політичного об'єднання.

Під соціалістичною власністю, як правило, розуміють право власності всього суспільства на матеріальні блага та послуги в даній країні. До них відносять як засоби виробництва, так і предмети споживання. Вони декларуються соціалістичною власністю в країнах, які проголосили себе соціалістичними (колишній СРСР, Північна Корея, Куба). Фактично цією власністю розпоряджаються призначені державою й керівництвом правлячої партії чиновники. Тобто саме ті чиновники перетворилися в правлячу верству (за висловлюванням М. Восленського, в особливий панівний клас - "номенклатуру"), у власників з обмеженим правом власності (тобто без права продажу власності або успадкування).

Соціалістична власність у соцкраїнах існує у двох формах: державній, яка формально іменується загальнонародною власністю, і колгоспно-кооперативній. Остання формально належить членам кооперативу, але реально кооператори (колгоспники) не мають права самостійно розпоряджатися майном кооперативу, а також доходами від трудової діяльності.

Поряд із соціалістичною власністю в цих країнах існує так звана особиста власність на предмети особистого використання, яка виключає можливість отримання "нетрудових доходів".

<<< назад | зміст | вперед >>>