<<< назад | зміст | вперед >>>

Матвєєв С.О., Лясота Л.І. Економічна соціологія

Тема 5. Соціологічний аналіз економічних інститутів

5.1. Визначення поняття «інститут» в економічній соціології

Незважаючи на те що інституціональний напрямок економічних та соціологічних досліджень останніми роками набув достатнього розвитку, зміст поняття "соціальний інститут" залишається не чітко визначеним.

Існує кілька підходів до визначення цього поняття. Згідно з першим інститут - це сукупність формальних організацій, які задовольняють суспільну потребу. В економіко-соціологічних дослідженнях таке визначення практично не застосовується. Згідно з другим тлумаченням інститути являють собою сукупність встановлених у відповідних сферах правил гри та діючих відповідно до цих правил соціальних суб'єктів, у першу чергу - організаційних структур. Інше тлумачення акцентує увагу на результатах функціонування інституту, ототожнюючи це поняття з "відносно усталеними типами і формами соціальної практики, завдяки яким організується суспільне життя, забезпечується усталеність зв'язків та відносин у рамках соціально організованого суспільства"1.

Найбільш перспективним для розвитку економіко-соціологічних досліджень є визначення інституту в рамках теорії нового інституціоналізму, де він розглядається як комплекс правил, принципів, норм, установок, які регулюють різні сфери людської діяльності. Представник цього напрямку Д. Норт вважає, що інституції - "це правила, механізми, що забезпечують їх виконання, і норми поведінки, що структурують повторювані взаємодії між людьми"2.

Виходячи з цього, економічні інститути можна охарактеризувати як сукупність формальних та неформальних норм і правил, які регулюють поведінку людей в економічній сфері діяльності. Переваги цього підходу в тому, що чітко можна розрізнити і порівняти поняття "економічний інститут" та "економічна організація". Економічні організації - це суб'єкти, які функціонують за інституціональними правилами, але й мають певний ступінь свободи вибору своєї поведінки. Причому ступінь їх підпорядкування правилам залежить від рівня інституціонального контролю.

Таким чином, економічні інститути слід розуміти не як жорсткі обмежувальні структури, а гнучкі структури, що трансформуються під впливом дій. Вироблення правил, що діють у соціально-економічному просторі, - це і є створення інституцій. В економічній сфері інституціональні структури повинні обмежувати учасників у процесі обміну, щоб запобігти обману і порушенням, які обіцяють зиск для однієї сторони і витрати для іншої. Такі інститути охоплюють сформовані системи договірного права, взаємних зобов'язань, гарантій, торгових марок, моніторингу, а також механізм втілення правових норм у життя.

Економічні інститути з'являються в суспільстві завдяки тому, що люди в соціальних групах намагаються реалізовувати свої потреби спільно. У ході суспільної практики вони знаходять деякі прийнятні зразки, шаблони поведінки, які поступово через повторення та оцінку перетворюються в стандартизовані звичаї та звички. Протягом деякого часу ці шаблони та зразки поведінки підтримуються суспільною думкою, приймаються та узаконюються. На цій основі розробляється система санкцій. Наприклад, банки як елемент інституту бізнесу розвивалися як потреба в нагромаджені, переміщуванні, запозиченні та відкладанні грошей і в результаті перетворилися на самостійний інститут.

Таким чином, економічні інститути є суспільними структурами, які впорядковують взаємовідносини людей, що виникають у спільній діяльності, вкладають їх у певні рамки. Ступінь відповідності між інституціональними цілями та рішеннями, що приймають індивіди, залежить від ефективності примусу. Він здійснюється через внутрішню заборону на діяльність, страх покарання за порушення відповідних норм, суспільні санкції або державне насильство.

Процес визначення та закріплення соціально-економічних норм, правил, статусів і ролей, зведення їх у систему, яка здатна діяти в напрямку задоволення певної суспільної потреби, називається інституціоналізацією. Інституціоналізація - це заміна спонтанної, експериментальної поведінки на передбачувану поведінку, яку можна очікувати, прогнозувати, моделювати, регулювати. Підсумком процесу інституціоналізації є створення відповідно до норм і правил чіткої статусно-рольової структури, яка підтримується більшістю учасників цього соціально-економічного процесу.

На думку відомого соціолога Т. Парсонса, інститути в процесі свого самовідтворення залучені до вирішення чотирьох фундаментальних проблем: адаптації, досягнення мети, інтеграції, підтримки зразків поведінки та мислення. Інституції фактично і є засобами їх вирішення. При цьому цінності підтримують зразки, норми забезпечують інтеграцію, колективні організації сприяють досягненню мети, а ролі дають змогу адаптуватися.

Одним із головних формувальних базисних елементів економічних інститутів є соціальні норми поведінки. Норми як неформальні обмеження на поведінку виходять з уявлень, сформованих індивідуально на ґрунті організованої ідеології та життєвого досвіду. Вони відіграють надзвичайно важливу роль в обмеженні доступних альтернатив поведінки, визначаючи в такий спосіб і перебіг розвитку інституцій.

У процесі інституціоналізації часто можуть виникнути розходження між інтересами суспільства при задоволенні деякої потреби та інтересами індивіда або соціальної групи, які реалізують цю потребу для суспільства. Коли потреба цієї соціальної групи набуває масового характеру, але так і не визнається як суспільно значуща, розвиваються "підпільні інститути", такі, що офіційно ігноруються, не приймаються. Ці інститути не отримують спеціальних, наприклад державних, ресурсів для свого розвитку, але все одно формують свою субкультуру, виконують певні функції та стандартні операції, знаходять інші шляхи матеріального забезпечення своєї діяльності. Відносини такого роду відтворюються в прихованій (латентній) формі. Вони довгий час можуть бути невизнаними як цінні (соціально значущі) у рамках домінуючого культурного стандарту. Але з часом на певних етапах розвитку суспільства приховані існуючі відносини відроджуються та інституціоналізуються (тобто визнаються суспільством як легальні та легітимні).

Таблиця 5.1. Індикатори стану соціально-економічних інститутів

Р. Мертон розрізняв явні та латентні функції соціальних інститутів, які одночасно постають як індикатори загальної стабільності суспільної системи.

Явні функції формально заявлені, декларовані, прийняті спільнотою людей, задіяних у даному процесі. Вони є більш формалізованими та підконтрольними суспільству.

Латентні функції інститутів - ті, що здійснюються реально в соціально-економічному процесі. Інколи вони збігаються з заявленими функціями, але, як правило, існує між ними розбіжність, навіть достатньо глибока. При високому рівні розходження формальної та реальної структури інститутів, мова має йти про потенційну нестабільність суспільства. Виникає подвійний соціальний стандарт відносин, поведінки, способів вирішення суперечностей, що створює умови для широкої варіативності поведінки й конфлікту уявлень про те, як "має бути" на рівні законодавчому та життєвому.


1 Социальный институт // Социология: Словарь-справочник. - М.: Наука, 1990. - Т. 1. - С. 157.
2 Норт Д. Институты и экономический рост: историческое введение // THESIS. - 1993. - Весна. - Т. 1. - Вып. 2. - С. 73.

<<< назад | зміст | вперед >>>