<<< назад | зміст | вперед >>>

Матвєєв С.О., Лясота Л.І. Економічна соціологія

Тема 3. Господарська мотивація і типи раціональності

3.1. Економічне як соціальний феномен

Суто економічний підхід ("економізм") характеризується тим, що спирається на уявлення про те, що поряд з ігнорованою ним соціальною сферою існує самостійна економічна сфера, яку (принаймні в теоретико-методичному сенсі) можна розглядати як ізольовану систему відносин між людиною й річчю. Примітно, що навіть Шумпетер висловлював судження, що між соціологією та економічною теорією неможливо знайти очевидних взаємозв'язків, тому що обидві ці дисципліни "з точки зору методичної та теоретико-пізнавальної" не мають між собою "нічого спільного"1.

На противагу такому підходу соціологи розглядають економічну сферу ("економічне") як систему міжлюдських відносин. Тоді неважко помітити, що "економічне", починаючи з позародинних (позасімейних) відносин обміну, це сукупність зв'язків, за допомогою яких люди (переважно) досягають своїх індивідуальних цілей. Суб'єкти господарювання - індивіди протистоять своїм конкурентам, однак у той самий час перебувають у постійній взаємозалежності, у взаємодії з ними. Ринок - це не тільки економічний, але й соціальний лад, у межах якого поведінка суб'єкта господарювання (актора) - це активна або пасивна реакція на поведінку інших акторів, і в той самий час вона (поведінка) позначається на поведінці інших учасників ринкових відносин. "Соціальне" в економічній поведінці, підкреслював Вебер, є орієнтацією дій людини на вчинки інших людей. У результаті взаємної орієнтації народжується "ефект компліментарності" (наслідування, пристосовності індивіда). Це належить і до сфери задоволення, і до сфери оптимізації потреб у процесі придбання або виробництва рідкісних (обмежених у кількісному відношенні) благ. Отже, економічна поведінка - це соціальна поведінка з господарськими мотиваціями та цільовими настановами, незалежно від того, у якій реальній суспільній системі це відбувається.

Соціальне виявляється і в тому, що кожна окрема особа набуває здатності до самостійної дії тільки після того, як суспільство дає в розпорядження індивіда вже сформовану диференціюючу інфраструктуру (у тому числі призначені для орієнтації індивіда норми та правила), що виникає спонтанно, або примусово нав'язану солідарність з партнерами, професійну або загальноосвітню підготовку - тобто все, що необхідно для збереження економічної життєздатності особи.



1 Schumpeter J. Daa Wesen und der Hauptlnhalt der theoretischen National-ekonomie. - Berlin, 1970. - S. 54.

<<< назад | зміст | вперед >>>