<<< назад | зміст | вперед >>>

Матвєєв С.О., Лясота Л.І. Економічна соціологія

Тема 10. Економічна культура

10.4. Особливості формування і розвитку української економічної культури

Уже звичним стало твердження про те, що Україна переживає перехідний період. З одного боку, здійснюється процес пристосування старих інститутів і структур до нових умов існування, з іншого - поступово застосовуються нові ідеї та підходи, утворюються нові інститути й механізми ринкової економіки. У результаті виникають типові для транзитивного періоду суперечності між змістом і формою нових інститутів.

Економічна культура цього періоду теж має суперечливий перехідний характер. Вона вкорінена в багатовікову історію країни, всотала і засвоїла суперечливий і трагічний досвід XX століття, її формування здійснюється в процесі модернізації сучасного суспільства, зламу старої тоталітарної системи централізованого управління економікою, упровадження ринкових моделей господарювання.

Феномен пострадянської економічної культури неможливо укласти в загальноприйняті типологізації та класифікації, вона характеризується поєднанням декількох різнорідних шарів, елементів, які можна згрупувати в такі блоки:

> фрагментарність, яка виявляється в сполученні особливостей прояву елементів традиційно українських, радянських (цінностей патерналістської культури) і модерністських (цінностей капіталістичної культури, які запозичуються разом із західними ринковими інститутами);
> високий ступінь гетерогенності економічної культури -існування багатьох класових, національних, регіональних, конфесіональних та інших субкультур;
> конфліктність - відсутність базового консенсусу в суспільстві щодо економічних цінностей, високий ступінь напруженості між соціально-класовими угрупованнями;
> амбівалентність, яка виявляється в одночасному підтриманні різних економічних цінностей.

Сучасна економічна культура українського суспільства залежить від національних соціально-економічних архетипів, які розглядають як несвідомі культурні структури, як ціннісні колективні уявлення народу, що сформувалися протягом тисячоліть. У кожного народу є деякий економіко-культурний генотип, що успадковується від покоління до покоління й чинить певний вплив на економічні реалії, на відносини індивіда, суспільства та економічної системи. Особливість ціннісної ідентифікації сучасної України полягає в тому, що вона в цивілізаційному і культурному відношенні є і європейською, і євразійською державою. Для українського суспільства характерне стійке та майже безконфліктне співіснування глибинних, але здебільшого пригнічених рис "європейськості" і частково іманентних, частково набутих за останні десятиліття (нав'язаних комуністичним режимом) "євразійських" ознак. Доводиться констатувати, що українська європейськість свого часу розвивалася лише в початкових і до того ж периферійних формах, а в значної частини населення радянські навички соціально-економічної поведінки, відповідна система економічних цінностей виявилися глибоко вкоріненими.

На характер української економічної культури також впливали основні цінності православної релігії. Так, наприклад, на відміну від протестантської традиції, православна обумовлює негативне ставлення до отримання і нагромадження доходів, переважання духовно-моральних мотивів життєвої поведінки й праці над матеріальними інтересами. "Некористолюбний" характер господарської культури православ'я обумовив низький ранг цінностей багатства, індивідуального успіху, лідерства. Православ'я обумовило існування бідності як типу культури. Бідність розглядається як умова життя, що духовно облагороджує, "страждання", нагорода за яке обіцялася в загробному житті. Істинно православним є протиставлення "бідний, зате чесний", яке згодом було впроваджене в радянську трудову культуру. На практиці "етика виживання" проявлялася в "споживацькому" характері праці, метою якої було отримання мінімуму харчування, і не більше. Таким чином, прагнення до нагромадження капіталу в українській економічній культурі не є самодостатнім началом, бо ставлення до багатства відрізняється від його тлумачення в католицизмі чи протестантизмі.

Численні дослідження свідчать про низку базових взаємопов'язаних особливостей традиційного менталітету українства, серед яких: екзистенційний індивідуалізм, егоцентризм, інтроверсивність (спрямованість психіки на внутрішній світ), ескапізм (прагнення до ілюзорного мрійництва), консерватизм, кордоцентричність, соціальний егалітаризм (прагнення до соціальної рівності), громадоцентризм, локальна обмеженість мислення, провінціалізм, загальна аполітичність, анархічність тощо. Саме український індивідуалізм розглядався багатьма дослідниками як основа розвитку ринкових стратегій у країні.

Г.Г. Ділігенський виокремлює три типи індивідуалізму, що виникає в пострадянських суспільствах. Перший із них має вимушений характер. Він відображає поширення індивідуалістичних практик та відповідних їм настанов, незважаючи на те, що для більшості громадян індивідуалістичні цінності залишаються неприйнятними. Інший, конструктивний тип індивідуалізму особливо важливий для успіху ринкових реформ, він пов'язаний з проявом особистої ініціативи, у тому числі сміливої, навіть ризикованої. Третій, принципово новий індивідуалізм, називається ненормативним, або асоціальним. Він є характерним переважно для молодих поколінь, відрізняється високою автономністю особистості відносно соціуму та його інститутів. Носії цього типу індивідуалізму, хоча й змушені враховувати суспільні норми, більш або менш усвідомлено протиставлять їм особисті правила. Поняття свободи вони фактично тлумачать у сенсі анархічної волі1.

У працях різних авторів український індивідуалізм набув різноманітного тлумачення: "безмежний" (І. Мірчук), "самоізольований" (Д. Чижевський), "анархічний" (В. Липинський). Останній епітет достатньо точно передає значення українського індивідуалізму щодо можливостей бути основою формування нової економічної культури. Так, наприклад, В. Янів зазначає: "Український індивідуалізм, який насправді об'єднує нас у певному сенсі з індивідуалістичною Європою, коли переходить межі, веде нас до прірви анархізму"2. Тут мова йде про те, що індивідуалізм українця ще не відповідає рівню громадянського індивідуалізму та існує тільки в галузі вузько егоїстичних інтересів на побутовому рівні. Його інтровертивний характер, націленість на відособлення індивіда від суспільства та від інших людей спрямовує зусилля особистості на утворення свого малого індивідуального світу, на ізоляцію від інших людей і соціуму. Індивідуалізм український сформувався в рамках малих груп (наприклад, у сім'ї), а не великих спільнот, тому характеризується обмеженістю комунікації, її замкненістю на найближчому оточенні. Таким чином, слід говорити не про безмежний, а швидше про обмежений побутовою сферою індивідуалізм українства. Саме цим можна пояснити парадоксальність сьогоднішньої ситуації, коли в нації індивідуалістів катастрофічно не вистачає соціально активних людей.

Індивідуалізм західний ґрунтується на іншій світоглядно-релігійній основі, знаходить яскраве втілення в соціально-економічних діях, коли громадяни реалізують і відстоюють власні права та інтереси. Такого роду індивідуалізм називається нормативно-рольовим, оскільки він передбачає індивідуалізацію через соціальну спільноту і є продуктом розвинутої комунікаційної системи культури3. Цей комунікативний простір диференціюється відповідно до груп нормативно-рольових очікувань та орієнтує особистість на їх обов'язкове врахування.

З іншого боку, цінність особистості, яка є позитивним наслідком екзистенційного індивідуалізму, вселяє певний оптимізм щодо перспектив демократичної та ринкової еволюції українства. Своєрідний український індивідуалізм може стати передумовою для творення в незалежній Україні нової ринкової капіталістичної культури, умовою розвитку розвинутого громадянського суспільства, що функціонує за принципами ліберально-економічних свобод. Але для цього необхідна істотна трансформація внутрішньої сутності індивідуалізму, вихід його на більш високий суспільно-політичний рівень.

Політичні, економічні та соціокультурні перетворення, які були здійснені в Україні останніми роками, сприяли значній трансформації економічної свідомості населення. Соціологи відзначають достатньо виражену тенденцію індивідуалізації цінностей, ослаблення патерналістських установок, зростання орієнтацій на особисті сили, раціоналізації поведінки. Результатом цих тенденцій є збільшення значущості індивідуальної відповідальності і самостійності, яке поступово розмиває все ще досить сильний патерналістський синдром.

Однак недостатні результативність та ефективність економічного реформування країни, які призвели до масової бідності, значного соціального розшарування, відсутності соціального захисту населення, безробіття і т.ін., обумовили негативну оцінку населенням економічної ситуації в Україні, зростання кількості громадян, які прагнуть повернення дореформеного стану. Як свідчать дослідження останніх років, населення країни є достатньо розшарованим за своїми економічними вподобаннями. Так, 30,5% громадян є прихильниками західного капіталістичного шляху розвитку, тобто суспільства вільного підприємництва, 17,5% респондентів підтримують економіку змішаного типу, який сполучає капіталістичний s соціалістичний сектори, а так званому оновленому соціалістичному шляху розвитку симпатизують близько 17% населення4.

Масова економічна свідомість транзитивного суспільства, з одного боку, відображає процеси деінституціоналізації в країні, а з іншого - підсилює суперечливість, "розірваність" соціально-економічної практики. В українському суспільстві діють водночас і старі, і нові соціально-економічні інститути, які детермінують подвійні економічні норми. Тобто часто реальні соціально-економічні практики суттєво відрізняються від чинних правових норм. Ситуація загострюються тим, що старі радянські цінності відкинуті, а нові - цінності демократії та ринкового господарювання - не засвоюються більшістю населення.

Подвійність інституціональних правил відбивається переважно психоамбівалентному ставленні людей до інституціональних засад економічного життя. У соціології термін "амбівалентність" уперше застосував Р. Мертон, який розглядав подвійність і суперечливість соціальної позиції як наслідок соціальної аномії. Українські соціологи Є. Головаха і Н. Паніна з'ясували, що специфіка пострадянської амбівалентності виявляється у кількох аспектах: по-перше, у масовій та індивідуальній свідомості взаємовиключні ціннісно-нормативні підсистеми співіснують не як антагоністи, а як узгоджені елементи єдиного типу свідомості та емоційного ставлення до соціально-економічної дійсності; по-друге, суперечливі системи цінностей характерні не для різних соціальних груп, конкуренція між якими могла б, зрештою, призвести до встановлення ієрархічної системи, а фактично для кожної великої соціальної групи; і по-третє, амбівалентність виявляється в суперечливих поєднаннях демократичних цілей соціальних перетворень і тоталітарних засобів реалізації демократичних цілей5.

Найяскравіше амбівалентність простежується в паралельній орієнтації особистості на взаємовиключні цінності та норми. Людина, наділена амбівалентною свідомістю, здатна декларувати свою прихильність до правопорядку та законності й визнавати можливість порушити закон, якщо це потрібно для справи; підтримувати ідею ринкової економіки і одночасно негативно ставитися до бізнесменів, банкірів, торговців, тих, хто ці реформи здійснює; одночасно виступати за ринкову економіку і тверді ціни.

Феномен амбівалентності масової економічної свідомості є продуктом сучасних політико-культурних та економічних змін у нашій країні, що призвели до соціально-економічної нестабільності. За умов деінституціоналізації амбівалентна свідомість є нормою, що відповідає подвійному й суперечливому інституціональному регулюванню соціально-економічних відносин і поведінки.

Масова економічна культура є важливим фактором оновлення економіки та розвитку трансформаційних процесів. У сучасному українському суспільстві спостерігається дефіцит ринкової культури, який виявляється у відсутності розуміння структури й механізмів ринкової економіки, досвіду участі в роботі ринкових структур, уміння виконувати певні економічні ролі в умовах ринкових реалій. Значна частина населення ще досі перебуває в полоні стереотипів, які перешкоджають вивільненню й зростанню потенціалу вільного економічного розвитку суспільства. До таких стереотипів масової економічної свідомості можна віднести:

- зрівняльний ідеал споживання матеріальних благ, що допускає лише незначну розбіжність у рівнях та якості споживання;
- уявлення про незаконність і аморальність великих статків, про кримінальне походження підприємницької діяльності та експлуататорську сутність підприємців;
- покладання всієї повноти відповідальності за матеріальний добробут людини незалежно від її власної економічної активності на державу та офіційну систему соціального захисту населення;
-"державна економічна свідомість" - почуття особистої відповідальності за належну державі власність, виражене в підтримці курсу на відмову від реальної приватизації землі та великих підприємств;
- розуміння економічної реформи в категоріях адміністративного регулювання економіки (зміцнення трудової дисципліни, боротьба з тіньовою економікою, спекуляцією та корупцією, централізоване зниження цін тощо).

Збереження та поширення цих стереотипів гальмує процес модернізації економічної системи та всього суспільства в цілому. Але на тій стадії модернізації, коли в першу чергу постають завдання зміцнення і стабілізації нової економічної системи, її перспективи неправильно було б жорстко обумовлювати лише характером притаманної даному суспільству традиційної економічної культури, оскільки ця культура еволюціонує під впливом процесів, що відбуваються в суспільстві. Іншими словами, серед факторів, здатних привести до позитивного розвитку трансформаційного процесу, слід назвати не тільки характеристики "культурного середовища", у якому функціонують економічні інститути нової суспільної системи, а також ефективність сучасних економічних інститутів, рішення, які приймаються на рівні еліт і владних структур і необхідні для забезпечення первинної ефективності цих інститутів.

У процесі формування нової економічної культури та соціальних механізмів її реалізації необхідно використовувати досвід, нагромаджений країнами розвиненої демократії. Однак при цьому слід уникати сліпого некритичного копіювання. Механічне впровадження нових економічних цінностей неминуче викликатиме реакцію відторгнення. Мова, найімовірніше, повинна йти про можливості оптимального поєднання національних традицій і культурних зразків із тим новим потенціалом, який надає інтеграція в глобальному соціоекономічному просторі, а також про темпи, пріоритети, соціальні витрати цього процесу.

Питання для самоконтролю

<<< назад | зміст | вперед >>>