<<< назад | зміст | вперед >>>

Матвєєв С.О., Лясота Л.І. Економічна соціологія

Тема 10. Економічна культура

10.3.«Ідеальні типи» економічних культур

Економічна культура формується специфічними соціально-економічними процесами і, у свою чергу, справляє на всю сукупність економічних процесів даного суспільства значний вплив. Кожній економічній системі відповідає особлива базова модель економічної культури, яка в кожній конкретній країні проявляється в національних специфічних формах. Немає "гарних" і "поганих" економічних культур, є культури функціональні або дисфункціональні відносно до економічної системи.

Існує багато наукових праць, у яких аналізується вплив економічної культури на специфіку функціонування та розвитку інститутів і соціально-економічних процесів у сучасних суспільствах. У своїй праці "Протестантська етика і дух капіталізму" М. Вебер зазначав, що розбіжність між суспільствами залежить від ступеня акцентування уваги цих суспільств на ощадливості, нагромадженні, індивідуальному економічному успіху, на відміну від традиційних зобов'язань перед своєю спільнотою. Конфесіонально-релігійна належність більшості членів соціуму є одним із головних критеріїв формування різного роду економічних культур. Згідно з його концепцією, економічна культура залежить від того, чи заохочує релігія активну діяльність у суспільстві або розглядає працю як покарання, робить акцент на фаталізмі, додержанні традиції та релігійних обрядів.

Інший дослідник, М. Грондона, серед культурних факторів, які або перешкоджають економічному прогресу, або сприяють йому, називає релігію (яка виправдовує та освячує або успіх, або страждання); уявлення про час (націленість культури на майбутнє або фокусування на минулому); уявлення про світ у цілому (світ як простір для дій і досягнень або дещо, що управляється нездоланними силами).

У цілому економіко-культурний підхід являє собою спробу подолати формально-інституціональний підхід до аналізу економічної системи. Виявлення різних моделей економічних культур дає змогу проаналізувати, чому однакові за своєю формою економічні інститути діють по-різному в різних країнах, або чому ті чи інші інститути є дієздатними в одних країнах і абсолютно неприйнятними для інших країн.

Розглянемо ідеальні характеристики економічної культури капіталістичних країн за схемою, розробленою російським соціологом Р.В. Ривкіною1. До основних складових економічної культури країн з розвиненою капіталістичною економікою відносять:

1. Економічний раціоналізм - здатність здійснювати економічні дії, які мають на меті економічну вигоду. Він передбачає контроль за станом затрат і результатів, за ефективністю господарювання.

Прогрес і справедливість - дві мети, на які західні капіталістичні суспільства орієнтують свою раціональну дію. Відповідно до історичного досвіду зазначені цілі мають бути визначені особливим чином. Прогрес, або "успіх", визначений матеріально, що для індивідуумів означає підвищення добробуту, а для держав -зростання валового національного продукту. Справедливість, як правило, визначається як рівність. Раціональні способи досягнення обох цілей згідно зі структурою капіталістичної культури повинні здійснюватися через бюрократичні апарати й ринки.

2. Інноваційність - здатність засвоювати і застосовувати нові моделі як у технології виробництва, так і в управлінні економікою. Залежно від сфери інновацій розрізняють два їх види: технічні та організаційні. Інновації виникають завдяки стихійній зміні економічних практик - "знизу" або завдяки плановій діяльності держави - нововведення, що здійснюються "зверху".

3. Різноманітність моделей економічної поведінки суб'єктів економіки у зв'язку з існуванням різних типів економічних відносин. Співіснування державних форм господарювання з приватними, великих корпорацій з дрібними фірмами, багата галузева структура економіки - усе це додає економічній культурі різноманіття рис, моделей поведінки.

4. Висока суб'єктність - це великий вплив "людського фактора" (власників фірм, власників капіталу та ін.) на розвиток економіки. Капіталізм створив широкі можливості для самореалізації різних категорій населення, які мають ті чи інші інтереси і претендують на ті чи інші економічні ролі. Ці різні групи підприємців-власників, інших ініціативних ділових людей стали основним фактором розвитку економіки.

5. Орієнтація економічних суб'єктів не тільки на групові, але й на інституціональні (моральні, громадські) цінності. Незалежно від національних та інших розбіжностей між країнами, у кожній із них діють політичні, моральні, релігійні та інші загальнонаціональні традиції та цінності, які обмежують вплив егоїстичних інтересів на економічну поведінку. Наприклад, вплив політики держави й церкви на господарську діяльність економічних суб'єктів.

6. Висока культура партнерських трудових відносин. Система "соціального партнерства", у рамках якої здійснюються трудові відносини, містить:

> усталені засоби узгодження інтересів різних учасників трудових процесів - держави, роботодавців, профспілок, політичних партій, різного роду суспільних організацій;
> усталені й конструктивні форми взаємодії між зацікавленими суб'єктами трудових відносин і державою;
> існування правових форм контролю й корекції всієї системи партнерських відносин.

7. Висока трудова мораль. Поширення та підтримка орієнтації суб'єктів економічних відносин нечесність, відповідальність, дисциплінованість, високу якість праці.

8.Законослухняність економічної культури означає додержання учасниками економічних процесів чинних правових норм. Чинна законодавча база економічної системи надає економіці інституціональної усталеності, стабільності та ефективності.

9.Політична нейтральність економічної культури - це її незалежність від політичних партій і груп, політична незаангажованість, яка обмежує до деякої міри вплив політики, політичних потрясінь на економічний розвиток.

Слід зазначити й те, що формування основних ознак капіталістичної культури безпосередньо пов'язане з індивідуалізмом і плюралізмом, економічною конкуренцією, яка наявна у відносинах груп та індивідів. Обмежена державна компетенція передбачає, що конкуренція буде "ненав'язливо" регулюватися урядом; згідно із загальними "капіталістичними теоріями", ринкова конкуренція сама по собі встановлюватиме допустимі межі поведінки конкурентів та розподілятиме плоди перемоги. Пов'язавши приватний дохід і загальне економічне зростання, ці економічні доктрини підкреслюють максимальну свободу приватних підприємців (індивідів) і мінімальне залучення уряду до процесу прийняття рішень та управління приватним сектором економіки. Дві тези пов'язують капіталізм і такі цінності, як обмежена державна компетенція, індивідуалізм та плюралізм: 1) мається на увазі, що індивіди одночасно є і досить умілими, і здатними до самоврядування (таким чином відбувається мінімізація потреб в уряді); 2) вважається, що індивідам в економічному сенсі буде краще, якщо втручання держави буде обмежене.

У минулому столітті ставлення уряду до економіки в розвинених капіталістичних країнах змінилося, рівень мінімальної участі держави підвищився. Багато економсоціологів вважають, що таким чином були втрачені обмежена державна компетенція й капіталізм. Але існує інший погляд, згідно з яким урядові програми економічного розвитку й соціальної підтримки не містять ні радикалізму, ні абсолютно нових ідей, і уряд несе соціальну відповідальність всередині капіталістичного каркасу з метою гарантування економічного добробуту й соціальної справедливості, а також забезпечення зовнішнього захисту країни та спокою всередині неї.

Сукупність вищезгаданих характеристик описує ідеальний образ економічної культури, який у кожній конкретній країні зазнає модифікації та можливого відхилення від ідеалу. Так, наприклад, американські дослідники відзначають, що закони, які вважаються такими важливими для розвитку демократії та ринкової економіки, не є нейтральними в їхній країні. Як показують результати досліджень, закони не тільки захищають інтереси тих, хто досяг успіху, але й часто неоднаковою мірою застосовуються, причому правопорушники - представники бідної частини населення та меншин - вислуховують особливо грубі формулювання. Іншими словами, присутнє те, що А. Вольф назвав "непривабливою стороною демократії", у рамках якої ціннісні припущення американського суспільства використовуються для заперечення рівності тих, хто вважається з якоїсь причини "таким, хто менше заслуговує"2.

Розглянемо іншу модель економічної культури, яка характерна для більш традиційних суспільств - патерналістську.

Патерналізм визначається як система усталених самовідтворюваних відносин між робітником і державою, коли в обмін на задану робітникові трудову активність йому дається можливість задоволення лімітованих життєвих потреб.

До основних ознак патерналізму відносять: 1) втручання держави в процес прийняття рішень, які стосуються індивіда; 2) це втручання має на меті сприяти інтересам чи добробуту того, кого опікують; 3) втручання здійснюється без згоди індивіда, якого опікують. На думку прибічників "жорсткого" патерналізму, держава приймає більш компетентні рішення, оскільки, по-перше, вона як надіндивідуальна структура є більш безсторонньою, ніж індивід; по-друге, держава та її чиновники володіють максимальною повнотою інформації ("згори більше видно"). Основою ідеології тоталітарної держави є уявлення про громадянина, який потребує зовнішнього управління або керування ззовні.

Патерналізм держави щодо її громадян ґрунтується на концентрації в її руках ресурсів, які є необхідними для життєзабезпечення і соціального захисту населення та, у свою чергу, забезпечують державі можливість бути суб'єктом примусу. У радянській економіці така концентрація ресурсів була здійснена, перш за все, шляхом націоналізації промисловості, позбавлення громадян приватної власності на засоби виробництва, заперечення всіх видів приватного підприємництва.

Основні ознаки економічної культури патерналізму:

1. Орієнтація на патрон-клієнтські відносини, де держава є патроном, а населення - його клієнтом. Основу для патрон-клієнтських взаємовідносин складає обмін між діючими особами, які мають неоднакову владу і статуси. Патрон пропонує свій захист і забезпечує залежним від нього клієнтам доступ до дефіцитних ресурсів. Клієнти забезпечують підтримку патрону і надають йому різного роду цінності та послуги - "данину". Патрон санкціонує економічну та соціальну діяльність своїх клієнтів, а вони, у свою чергу, отримують засоби для існування.

У СРСР агентами здійснення політики державного патерналізму були міська влада, підприємства, профспілки. У рамках патерналізму робітники отримували реальні блага, не пов'язані із заробітною платою. За рахунок суспільних фондів споживання забезпечувалося задоволення соціальних потреб робітників. Низькі доходи громадян обумовлювали високу значущість соціальних гарантій та безплатних соціальних благ і послуг, які надавала їм держава. Люди не могли заробити багато життєвих благ, але гарантована зайнятість, безкоштовна освіта та охорона здоров'я, система адміністративного регулювання цін закріплювали віру в те, що про них піклуються.

Незважаючи на те що патерналістсько-патріархальні відносини між народом і державою складаються за формулою "піклування - вдячність", "винагороду" в системі цих відносин отримує, у першу чергу, держава. Вона отримує економічно залежну, дешеву й лояльну робочу силу. Робоча сила людини перестала бути її особистою власністю.

2. Мінімалістська трудова стратегія. Гарантованість найважливіших матеріальних благ, безумовно, є досягненням соціальної політики патерналістських держав, але вона обумовлює звичку до цього, до страхування від крайньої бідності незалежно від економічної діяльності людини (кількості та якості праці, кваліфікації, ініціативності, заповзятливості), а на рівні масової свідомості формуються установки на соціальне утриманство.

3. Зрівняльна психологія. Зрівняльний принцип розподілу благ, оплати праці та об'єктивна неможливість піднятися вище загальноприйнятого рівня життя не сприяє розвитку трудової мотивації робітників. Не має сенсу працювати значно більше, ніж інші, оскільки не існує пропорційної залежності між кількістю та якістю праці й рівнем життя. Зрівняльна винагорода є замінником нормального економічного інституту стимулювання праці.

Зрівняльна психологія породжує готовність добровільно брати участь у підтримці системи обмежень, негативне ставлення до будь-яких форм підприємництва ("спекуляції"), прагнення заблокувати іншим просування вгору, соціальну заздрість. Російські соціологи Л. Гудков і М. Пчеліна зазначають, що соціальна заздрість у даному випадку - не психологічна властивість, а система "інтерналізованих соціальних норм та очікувань, які відтворюють цілком конкретні уявлення про соціальний порядок..."; це заздрість "...не просто до когось... а механізм неотрадиціоналістського блокування сприйняття будь-яких форм соціальної нерівності, крім жорсткої ієрархії, пригніченості досягальності ..."3.

4. Економічна детренованість як культурна характеристика означає нежиттєздатність індивіда в інших економічних структурах, крім патерналістських, неможливість здійснювати незалежні економічні стратегії. На рівні індивідуальних економічних стратегій населення цей феномен виявлявся в "дифузії відповідальності". Державна підтримка замінює особисту активність людини у вирішенні проблеми її життєзабезпечення. Відсутність вибору означає й відсутність необхідності прийняття рішень. Людям не треба оцінювати ризики і дохідність своєї діяльності; не маючи власності й капіталу, вони не повинні думати, як розпоряджатися цими ресурсами.

5. Ціннісно-раціональний характер економічної культури втілюється в ігноруванні вартісних прагматичних оцінок економічної діяльності людини і в абсолютизації моральних. "Матеріальний інтерес" протиставляється моральним цінностям "чесної праці", а також цінностям комуністичним - трудовому героїзму, патріотизму та соціалістичній відповідальності трудящих. У системі, яка ґрунтується на неекономічній стимуляції, такі цінності, як професіоналізм, ділова компетентність, висока трудова активність втрачають сенс, а сама праця набуває ритуального характеру, як умова отримання державних благ.

6. Консерватизм патерналістської культури виявляється в її нездатності швидко пристосовуватися до інноваційних тенденцій, які б її збагачували та сприяли розвитку економічних відносин. Нововведення тут виникають здебільшого внаслідок цілеспрямованої діяльності держави. Що стосується спонтанних інноваційних процесів, які виникають завдяки розвитку економічних інтересів суб'єктів економіки, то вони перебувають під її жорсткими обмеженнями.

Патерналістська економічна культура може бути достатньо функціональною в рамках певної економічної системи, може сприяти досягненню економічних цілей, але вона сприяє також консервуванню економічних відносин, що може стати перешкодою для більш динамічного економічного розвитку.



1Рывкина Р.В. Драма перемен. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Дело, 2001. - С. 233-240.
2Див.: Hess B.B., Markson E.W., Stein P.J. Sociology. - 3-rd ed. - N. Y.: Macmillan, 1988. - XV. - P. 72.
3 Гудков Л.Д., Пчелина М.В. Бедность и зависть: негативный фон переходного общества. Социальные и экономические исследования: мониторинг общественного мнения // Информационный бюллетень. - 1995. - № 6. - С. 41.

<<< назад | зміст | вперед >>>