<<< назад | зміст | вперед >>>

Подорожі в Українські Карпати

Ганс Цбінден. Мандрівка по гуцульських горах

Пізнаємо гуцулів

Гуцули, що сьогодні майже всі пастухами на невеличкім грунті й ведуть здебільшого ще зовсім примітивне й вимінне господарство, це плем'я ще не дуже давно осіле. В давніших віках були вони кочовиками з одчайдушною вдачею та пристрасним замилуванням до війни. Назва гуцул походить від «гоцул», румунського виразу на означення воїна, розбишаки. Самі гуцули називають себе ще сьогодні «верховинцями», мешканцями гір.

Пісні та співи живуть тут із давніх-давен серед народу. Вечорами під звуки цимбалів виголошують їх уривками по хатах старі народні співці. В них повно історій про могутні гуцульські розбійницькі та військові ватаги, про опришків, що живуть у недоступних горах. Вони грабували мандрівних купців, що верталися із грішми в Україну з Угорщини, де продавали сап'янову шкіру й інші східні товари.

В розбишацьких піснях співають часто про «вороних коней», що везуть із Чорногори «червоні дукати»¹.

Ще сьогодні носять гуцули в повнім святковім одягу широкий ремінь, вибитий блискучими рядами «бобриків» (мосяжних ґудзиків), за котрий втикають дві-три «пістольки» (терцеролі). Такі заржавілі пістолі, часто справжні довбні, старосвітської роботи, можна знайти ще в кожній хаті як вірно збережену спадщину по далекому предку-опришку або як дарунок від опришків. На широких, перевішених через груди ременях, рівно ж вибиваних бобриками або ціточками, висить табівка (шкіряна торба) й порохівниця, багато уквітчана кованим сріблом. У руці держить гуцул топір-бартку, що її оздобна ручка з майстерно різьбленим орнаментом спирається на довгій палиці. Це оздобна палиця - колись грізна зброя, наче томагавк в індіан.

Топір - це вірний товариш гуцула ще й сьогодні. Бо як же часто після безнастанних страшних бур загороджені тут стежки поваленими пнями, як часто позривані тут кладки, які треба в поспіху наново змайструвати. Топір - це рід універсального інструменту, яким гуцули незвичайно вміло орудують.

Не гроші були для великих опришків найвищою ціллю. Вони любили вільне, бездомне блукання, сміливу й дику їзду верхом на коні по полонинах, що простягалися під їх ногами. Тут вони почувалися панами. Між собою вели вони часто криваві бої хитрощами й силою, а не раз теж із шляхетною великодушністю, та все згідно з суворим кодексом честі. Війна й кохання - це їх елемент. Радо почували себе оборонцями покривджених і немилосердно мстилися на панах, що поневолювали бідних селян. Хто їм добровільно не заплатив данину, яку використовували вони, як своєрідний спосіб справедливого вирівняння між багатими й бідними, того двір палили дотла. Пани зверталися до них за підмогою, вели переговори з ними та платили їм річну данину. Тоді їх не займали.

<<< назад | зміст | вперед >>>