<<< назад | зміст | вперед >>>

Подорожі в Українські Карпати

Ганс Цбінден. Мандрівка по гуцульських горах

В гуцульській хаті

Ввічливо приневолюють нас господарі зайти в хату й зараз-таки вгощають нас молоком, будзом і хлібом - своєю головною їдою. Взагалі гуцул гостинний, і, хоч звичайно живе ощадно та скупо, то коли треба прийняти гостей, він ладен дати все, що має. Він готовий зарізати останню курку і єдину безрогу. Його щедрість для гостя безмірна та безкорисна. Зате потім він цілими місяцями вдовольняється найскупішою поживою. Низькими, заледве півтораметровими дверима, начеб призначеними для карликів, входимо до хоромів, звідки веде вхід до двох кімнат із одної та другої сторін. Більшість гуцульських хат складається з цих трьох приміщень. Побілена глиняна піч - висунена далеко на середину; посеред неї отверта челюсть, що служить за вогнище, а над нею стоїть широкий, давньої породи виступ. Двоє чепурненьких та гарних дітей виглядає цікаво з-за печі, де в них своя лежанка та свій потайний куток; там панують казкові настрої та живе жахливий світ примар.

Вздовж стін стоять широкі лавиці, що служать рівночасно за ліжка. Справжніх ліжок майже нема. Ці лави застелюють ґаздині товстими вовняними ліжниками, із прекрасними фіялковими, темно-зеленими та чорними взорами, що їх самі тчуть на своїх-таки верстатах. Головна стіна навпроти дверей - це хатній іконостас. Тут висять образи святих, деякі мальовані на склі. На полицях, вздовж стін, понакладані миски і жбанки, прикрашені різними фігурними й орнаментальними взорами, а деякі із зображенням церков із численними банями, що скупчуються, наче якісь орієнтально-фантастичні небесні міста.

Прекрасно виглядає чистенька дерев'яна стіна із золотим відблиском. Верхні круглі бруси, перепиловані наздовж пні, творять внутрі гладку, мов гембльовану, щільно збиту поверхню; ніхто й не пізнав би, що це проста сокирницька робота.

Біля вікна стоїть коливорот, а на лавиці куделя та веретено. Тчуть і прядуть самі гуцулки, давніше вони ще й забарвлювали вовну рослинними та земними фарбами. На жаль, у підкарпатські села втискаються помалу із крамниць хімічні фарби й банальні квітчасті взори з великих міст. Традиції, що суворо та дбайливо зберігалися цілими століттями, йдуть нанівець, а чисті, шляхетні краски та взори зустрічаємо щораз то рідше. Образ невпинної, внутрішньої, душевної переміни.

Особливо гарні - вибивані дерев'яні вироби, що їх виконують чоловіки. У численні християнські та поганські святкові дні вирізьблюють вони часто із пристрасним захопленням прегарні дерев'яні сідла, палиці, викладані строкатими кораликами й різнобарвними деревом скриньки, коробки, топірці, а все це виконують із справжнім індивідуальним смаком. Тут кожна долина має свої, старанно витискані, окремі комбінації.

Виходячи з хати, в супроводі сердечних прощань її мешканців, чуємо здалеку голос сопілки. Хто грає - не видно. Мабуть, якийсь пастух на гірському пасовищі. Його інструмент - фуярка, звичайна пастуша сопілка, улюблений інструмент гуцулів. На крилах вітру долітали до нас пастуші співанки, то у переливах із сумовитими каденціями, то веселі та жваві. Начеб нам на привіт із гуцульської землі співали квітчасті левади та лагідне гірське повітря.

<<< назад | зміст | вперед >>>