<<< назад | зміст | вперед >>>

Подорожі в Українські Карпати

Ганс Цбінден. Мандрівка по гуцульських горах

Зустріч з гуцулами біля хати

Підходимо до хати. Вона творить подовгастий прямокутник, а її чолова стіна звернена до схід сонця. Двоє малих вікон, одиноких у цілім домі, глядить з-під низько навислого даху, наче з-під затінених брів. Довгий дерев'яний гайок вздовж цілої передньої стіни. Посередині ґанку прекрасно оформлені ворітця, до котрих веде кілька східців. Гарно різьблені стовпи по обох сторонах воріт.і на рогах ґанку підтримують дах.

Коло хати росте для прикраси кілька молодих кедрин. Колись росли вони великими лісами в цілих східних Карпатах. Вони помалу зникають внаслідок надто сильного вирубу, а їх остатки не можуть вже видержати нагальності чорногорських хуртовин. Кедрина - це міфічно освячене дерево гуцулів. Переказ каже, що з кедрини вродився прабатько «лісових людей», це значить тих пастухів, що перші покинули полонини й почали корчувати ліс, який досі оминають в забобонному страху перед смоками й полозами. Там, під кедриною, знайшло його бездітне подружжя пастухів.

Жінка з дівчиною працюють у невеликім огородці. «Боже, помагай»,- здоровить мій провідник. Приязно й цікаво поглядають вони на нас і дякують за привіт. Так здоровлять тут людей при праці. При зустрічі в дорозі привіт звучить інакше: «Слава Йсу»,- здоровить один, а другий відповідає: «Слава навіки Богу». Для кожної чинності й кожної пори тут точно означені форми привіту, головно під час свят, весілля, під час гостини гостей, на Різдво і т. д.

Під час нашої розмови з жінками входить у низькі двері гуцул. Його висока, жилава постава сягає по дах, і він мусить схилятися. Бронзове, з гострими рисами лице, зі шляхетно зігнутим носом, із сильним, широким підборіддям і добрячими устами, обведене довгим сивим волоссям, що спадає гладкими смужками на потилицю. Він звертає на нас свої замріяні, ясні очі, немов задивлені вдалечінь, а рівночасно дитячо-збиточні. «Дай, Боже, здоровлєчко»,- відзивається теплим, сильним голосом і здоровить нас сердечно.

Всі троє мають на собі гуцульський одяг: довгу сорочку з білого льняного полотна, на це киптар, цебто грубу без рукавів камізольку з овечої шкіри. Киптар на ясній, верхній стороні обшитий червоними, зеленими й чорними нашивками й багато прикрашений металевими колісцятками. Чоловіки носять штани з битого сукна, яскраво-карміново-червоного кольору. На ногах мають вони рудаві шкіряні ходаки, які сильно стягають навхрест шкіряними ремінчиками. Жінки обв'язуються у стані широкою, яскравою крайкою, з-під котрої звисає аж нижче колін чотирикутна, подібна до запаски, опинка з зелено-червоними і бронзовими поперечними смугами. На зеленому тлі левад дивною красою ясніє в сонці високо вив'язана жіноча хустка. Хустку носять тільки замужні жінки. Довкола шиї блистить різнобарвне намисто усякими кольорами й разок старих, великих монет.

Та найбільше впали мені в очі та очарували мене розкішні, мальовничі вишивки, що прикрашають горішню частину жіночих рукавів. Наче мініатюрні тканини на зразок дрібних килимів зі Сходу, зложені зі строго геометричних узорів на темному основному тлі у вишневому, темно-зеленому і синьому кольорах, зрідка перетикані жовтими та ясно-червоними нитками. В них перетоплений у своєрідну, повну сили гармонію і свіжість шляхетний, мистецький смак Сходу, головно Кавказу й Вірменії, з живим замилуванням до красок цього гірського люду. Як самоцвіти горять яскраві поверхні на сніжно-білих рукавах. Я оглядав такі прикраси ще безліч разів, але з-поміж сот, що їх бачив, нема двох однакових. У все нових сполуках в'яжуть вишивальниці в одну цілість різні види ромбів, ламані меандри, хрести й поперечні лінії. Але спільною для всіх є насичена, виразна колористика, що її поважний, майже меланхолійний, основний тон, на якому ясно виступають звізди й малі хрестики, видався мені пізніше відбиткою душі гуцулів з їх мрійливою меланхолією, зосередженою силою та з часто безпосередньою вибуховою розгнузданою веселістю.

Привіт почули ми українською мовою. Гуцули говорять малоруським діалектом; із мовного погляду є вони частиною великого українського народу. їх говірка визначається багатством старовинних форм, а гама пестливих поетичних здріблень, що їх так багато в усіх слов'янських мовах, якраз у цій говірці незвичайно розвинена. Крім цього, знаходимо тут чимало висловів із сусідніх мовних царин - із мов: мадярської, вірменської (від вірмен, що осіли в Косові й Кутах), румунської та циганської. Від німецьких ремісників перейняли гуцули слова з ремесла - головно назви інструментів, начиння й ремісницьких станів. Назва «slusarz» (Schlosser) трапляється як родове прізвище (!). Феца (з німецького Fetze) означає чапрак. На оселі східних готів вказують родові прізвища, такі, як Готич.

Щодо походження гуцулів, то, всупереч даним більшості етнографічних праць, гуцули не є слов'янського походження. Мабуть, скоріше походять вони від старовинних даків (траків), що вже в часах давніх греків заселяли Карпати. В расі сильно наявні й вірменські впливи, занесені вірменськими купцями, що з давніх-давен мандрували через Карпати на Угорщину. Деколи оселювалася тут і польська шляхта, коли їй з різних причин рідна земля горіла під ногами. Від тієї шляхти, що має, як відомо, багато німецько-нордійської крові (німці, шведи), походять, мабуть, ті не раз прегарні русяві та ясноокі типи, що їх часто зустрінете головно між жінками; серед здебільш чорноволосої породи людей виглядають вони дуже мальовничо й поетично. Деколи бачимо між чоловіками постаті, що своїми гостро-різьбленими рисами, орлиними носами та войовничим виразом нагадують старовинних римлян. Адже ж довгі часи були тут римські плаї, що вели в гори, через ліси, високими хребтами; становлять вони ще й досі важливі сполучні шляхи.

Гуцули - це шляхетна порода лицарської, добірної раси. Нема в них нічого грубого. Навіть вдачею різняться вони від галицьких українців, тверезих, ощадних, реалістичних та запопадливих. Гуцули - мрійники, вони нічого так не люблять, як слухати оповідання і балади із давніх часів або довідуватись про чужі краї. З цим нахилом до мрійливої вдумливості, що деколи подобає на апатію, поєднується тонке почуття гумору, глуму й жартівливості, а також дика пристрасть, несподівана й бурхлива - як у доброму, так і злому, що проявляється шумно, найбільше на їх гулянках і сватаннях.

<<< назад | зміст | вперед >>>