<<< назад | зміст | вперед >>>

Подорожі в Українські Карпати

Ганс Цбінден. Мандрівка по гуцульських горах

Як Василь ходив на Мадярщину купувати чорта

Одного вечора прийшов до нас в гостину Василь. На його простому, червонавому обличчі дивним контрастом зазначається вираз смутку, кругом його голови кучерявиться волосся білим вінком. Із нього гарний оповідач, що знає багато старих балад. Давніше сам їх багато складав, і вони живуть досі в устах народу. Але найрадше займається він усіма таємничими штуками: заклинанням чортів і чародійними напитками. Причина цього, мабуть, та, що в молодості був він відомим гуцульським Дон Жуаном. І деколи турбує його, що це вже майже минуло. Василь теж - дуже скупий. Із цим в'яжеться одна пригода, яку він, завжди радий оповідати, дуже рідко розказує. Зате тим радше розказують про нього другі.

Коли йому почало менше щастити в любові й у грошах, впав він на гадку взяти собі додому чорта. Чув він про одного чоловіка на Угорщині, що мав чорта на продаж. Щоправда, ціна була висока, бо мав він коштувати 500 гульденів. Але чого не зробиш, щоби дістати чорта до хати. Ніхто так, як він, не оборонить маржини від відьом, ще й має владу над таємними Довбушевими скарбами. А вже в любовних справах - його ради й помочі ніхто не заступить.

І так одного дня постановив він спровадити собі чорта й вибрався на Угорщину. Дорога була далека й тяжка, але вкінці прийшов він до села, де мешкав продавець чорта. Зі щирої приязні й доброзичливості дав він йому вкінці чорта в мішку лиш за 400 гульденів, під умовою, що не отворить мішка, аж поки не прийде домів. У противному разі все пропаде.

Щасливий і схвильований, спішив Василь додому. Безконечно довгою здавалася йому дорога. Не міг діждатися хвилини, коли то дома розв'яже мішок. Як може виглядати цей чорт? Він, на диво, незвичайно легкий. Але це саме знак, що це правдивий чорт; бо він може зробитися зовсім маленьким, так, що пролізе навіть крізь дірку від ключа. А як тихо він поводиться, - неначе мишка!

Коли Василь став на хребті Чорногори й унизу побачив свою долину, його терпеливість і панування над собою урвалися. Впрочім, він був уже дома, бо міг побачити свою хату. Несміло оглянувся кругом. Вітер зірвав йому крисаню й поніс її над кручі. Але чого йому гнатися за крисанею. З арідником у хаті буде він й так мати все краще й ліпше, ніж досі.

Дрожачими пальцями розв'язує він мотуз і крадькома відчиняє малу щілинку. Звільна розкриває він мішок щораз ширше, зовсім зблизька заглядає досередини, відхиляється, знову скоро зав'язує мішок, а відтак нерішуче відчиняє його наново. Тепер він нахилився над отвором довше, а коли підняв голову... що ж, дуже розумно Василь не виглядав ніколи, але тепер, коли він так мовчки стояв із мішком, перевішеним через рам'я... тепер напевно не виглядав розумно. На його лиці напереміну появлялися розчарування і злість... «Осел із мене, осел із мене! Я ось повинен спласувати себе. Чому я не підождав ще кілька годин. Тепер усе пропало, все втрачено! А чоловік остерігав же мене!»

І зі стогоном та прокльонами зійшов він, спотикаючись, вниз. Кілька разів упав, але судорожно держав у руках розв'язаний мішок. Кілька кусників сухого кінського лайна випало з мішка. Це все, що йому оставив чорт...

Ще й сьогодні прибирає його лице нещасливий вираз, коли якийсь злобний товариш пригадає йому історію з чортом. «Так, осел із мене, чому я не послухав доброї ради чоловіка з Угорщини?».

Але ще одного не може він стерпіти, і то ще більше, ніж пригадку про історію з чортом. А саме того, коли хто зважиться сумніватися щодо чорта та його продавця. Тоді цей спокійний і добродушний Василь, що вміє так щиро сміятися, стає грізний, і навіть небезпечний. Він не перебирає у словах проти таких єретичних завваг.

Я тепер краще розумію, чому він так зажурено дивиться.

<<< назад | зміст | вперед >>>