<<< назад | зміст | вперед >>>

Подорожі в Українські Карпати

Ганс Цбінден. Мандрівка по гуцульських горах

Мисливий Петро

Це високий, ставний леґінь зі струнким і гнучким тілом. Під чорною чуприною одверте чоло, густі чорні брови отінюють ясні сіро-сиві очі; густий вус і сміливий, гарно вирізьблений ніс надають йому войовничого й підприємливого виразу.

Коли він так стоїть, легко спертий об одвірок, із своєрідною опанованою недбайливістю, і ви відчуваєте, як його м'язи в кожній хвилині легко напружуються або коли він помалу гнучким кроком зближається до вас, то можна взяти його за шляхтича, що задержався в лісі на полюванні. До жінок відноситься з ніжною чемністю трубадура. На вечорницях він не танцює. Пливе в ньому лицарська, войовнича кров його предків, вільних, шляхетних опришків. Готовий помогти вам і приязний, не знає покори, ні лизунства, та є гідним нащадком старого гуцульського роду. Його пристрасть - це лови. А він, як багато пастухів на полонинах, любить полювати на дичину. Невже ж це мисливський злочин? Ні! Що таке мисливський злочин, знає Петро краще від мисливських законів.

Перед восьми роками залив був страшний хмаролом цілу долину Бистреця. Розбурхані хвилі вкрили широко річище й береги потоку піском і рінню та викосили широкі прогалини у прибережному лісі. Ще й сьогодні не загоїлись ці врізи. Коли хвилі втишилися, всюди лежали маси неживих пстругів, що їх убили й викинули на берег колоди та пні, що випливли. Багато людей із долів пішло збирати неживу рибу.

Тільки Петро не торкнувся ні одної з них, хоч вони, вбиті перед кількома годинами, були ще добрі до їди.

- Не годиться,- казав він.- Ні, це не правдиве риболовство; о, якщо б я їх зловив вудкою, заманив принадою або перехитрив терпеливістю - тоді пструги були б мої. Але оці тут, сором було б їх забирати.

Такі Петрові поняття про мисливську честь.

Він має ще свої власні, але дуже тверді переконання.

Петро - бідний; із мамою й сестрою живе він у малій хатині під лісом. Пасовище нужденне, а ночі вже захолодні на добрий врожай у городі.

Його вуйко, багатий і скупий бездітний мужик, радо хотів його прийняти за свого, як це часто роблять на Гуцульщині бездітні ґазди. У спадщину давав йому гарну хату й добре поле,- якщо б Петро зажив у нього і працював для нього. Він радо був би взяв цього вродливого хлопця за свого сина.

І не один хлопець довго не задумувався б. Петро теж довго не надумувався. Сміючись, похитнув головою. Ані в думці йому згодитися. Що для нього забезпечене добро й засібний дім? Йому, правнукові опришків, що одідичив непосидющу, мандрівницьку кров, миліша свобода його лісів.

Як далеко понесуть ноги, як далеко сягають верхи Чорногори, так далеко - його домівкою ліси.

<<< назад | зміст | вперед >>>