<<< назад | зміст | вперед >>>

Подорожі в Українські Карпати

Вандрівка руської молодіжі

Іван Франко. 2-га кореспонденція в газеті «Діло»

Станіславів, д. 5 серпня 1884 р.

Від часу послідної моєї дописи минуло три дні, і перша частина вандрівки нашої молодіжі скінчилася її приїздом до Станіславова. Неможливо було для дописувателя подавати для «Діла» крок за кроком докладні звістки про хід тої вандрівки. Покинувши Борислав, і аж до Болехова йшла та вандрівка сторонами, далекими від комунікації почтової. Надіюсь, однак, що ті мої дальші дописи, писані a posteriori¹, не будуть позбавлені інтересу і що руська публіка з заняттям прочитає ті звістки про першу громадну вандрівку руської молодіжі по прекрасних горах Самбірського і Стрийського округу.

З Борислава удалась вандрівка пішки горі річкою на Мразницю, а відтак через Діл до Східниці. Ділом називається в Самбірщині перше, досить високе і імпонуюче пасмо гір, звичайно покрите лісом, а відділяюче гори від підгір'я. З Борислава до Східниці веде нужденна понад всякий опис гірська дорога, перемінена нібито в гостинець коштом властителя Східниці, князя Шварцбург-Зондерс-Гаввена, котрий туди транспортує дерево з своїх гірських (тепер дуже а дуже винищених) лісів, а також нафту, котра в Східниці з кільканадцяти шибів добувається. Добра східницькі знаходяться під управою німця Кнавера, чоловіка освіченого і русинам прихильного; його старанням заложена в Східниці школа, котрою він сам і син його щиро опікуються. Говорять також о будові його коштом доброго гостинця через Діл, бо теперішня дорога і дальніше не відповідає самим елементарним вимогам возової комунікації, і сьогорічними сльотами ще дужче зруйнована. Гостинець такий був би великим добродійством для всіх околичних гірських громад і причинився б запевно з часом до піднесення їх добробуту і просвіти, котра поки що стоїть тут ще досить низько.

Гори тутешні при всій їх імпонуючій красоті представляють досить сумний вид. Велика частина верхів зовсім уже не має лісу, а тільки нужденні корчі та полонинки, попереривані мізерними, каменистими ріллями. І ті ліси, що ще декуди блищаться, рідкі та перенищені. Зате в долинах що село, то тартак, коли вже не паровий (як в Рибнику), то бодай водяний, як в Східниці і Кропивнику Новім.

Доволі втомлена ходьбою через гори, вандрівка смерком уже стала на високі кручі над самою Східницею і повітала гарними патріотичними співами першу гірську долину, яку напіткала в своїй дорозі. Внизу, під кручею, шуміла річка і клекотів тартак, грімкий вистріл роздався десь на другім версі і покотився луною поміж проваллями, і лагідними струями лились в долину Східниці звуки пісень «Мир вам, браття» і «Ще не вмерла Україна». Щвидко затим вандрівка зійшла вниз долі кручею, через тартак і стежкою по підмоклій, ще не кошеній луці к невеличким домикам, в котрих місцевий комітет приготував для неї гостинне прийняття. Один з тих домиків - місцева пошта, а другий - пустка. Перед кількома роками прибув якийсь поляк, ексобиватель чи що до Східниці і, маючи трохи грошей, ударився в промисл, т. є. почав копати нафту. Отож і збудував він сей домик, понаймав робітників і «ржондців» і, закопавши 60 чи 80 тисяч капіталу, а не здобувши зовсім ніякого зиску, спасся бігством, покинувши і хату, і закони на божу волю. Історія ся звичайна в наших нафтових промислах, а для нашої вандрівки вона настільки показалась корисною, що тая пустка за старанням невтомного місцевого комітету сталася для неї гостинним притулком. Комітет той складався, властиво, лиш з чотирьох людей, а іменно: о. Івана Чапельського з Кропивника Старого, п. Кульчицького - поштмістра, Кралицького і Коцка - східницьких обивателів; їх коштом і заходом заставлена була у вище згаданій хаті достатня вечеря для вандрівкиків. Крім вандрівників, взяв в тій вечері участь також дуже милий і пожаданий гість, проф. руської гімназії Борковський, котрого дотепні і горячим патріотичним духом огріті промови піднесли духа всіх до поважного настрою. Переплітана співами і промовами вечеря тяглась досить пізно в ніч. Між вандрівниками засіло також кілька місцевих господарів - селян, котрі милувалися гарним співом вандрівників і самі щирими та розумними словами додавали їм охоти.

На другий день, поки до снідання, одна частина вандрівників пішла на поблизький горб оглянути опущені копальні скрахованого родака-підприємця. Копальні ті мелянхолійно поглядають на гостинець, якась конина щипала траву перед напіврозваленим будинком, в котрім, напевно, мали бути склади сподіваних земних багатств; шахти, з котрих мали вилисти ті багатства, позакладані дошками і позабивані гвоздями. Друга частина вандрівників оглядала копальні князя Шварцбурга, в котрих і досі робота йде. А по сніданню рушили вандрівники під проводом о. Чапельського далі селом і маленькою та рідко учащаною доріжкою гірською через ліс до Урича. По дорозі з кожної лісової прогалини вилітало око на полудневий захід, де високо в воздух взносила свій маєстатичний верх гора Коньова, котрої спід обмиває Стрий, закручуючись гадюкою від села Рибника до Довгого. Та долина Стрия і долина впадаючої там до неї річки Рибника належить, безперечно, до найкращих околиць карпатських: фізіономія її так визначна і незвичайна, що, раз бачена, лишає незгладимий слід в пам'яті очарованого зрителя.

Невеличке, вбоге гірське сільце Урич (або, як його зовуть самі селяни, Уріче) належить до тих Богом і людьми забутих куточків світа, в котрих, здається, ніколи не було і не буде якого-небудь живішого життя, движения, руху. В подовжній долині над малим потоком дрімає воно спокійно, сонне якесь, мрякою повите. Малесенька церковиця під липами, убогий дім священика і показні дві корчми - се одинокі сліди «духа часу», провіваючого куди йому хочеться. Школи ще він не завіяв сюди. А преціж у лісистих проваллях на схід від того села у величезних камінних «бовдах» якісь давні віки, якась старинна дивна запропавша культура записала твердими і глибокими буквами свої сліди. З яких часів, з якої доби походять ті сліди, яку ціль мали ті люди, що їх з великим трудом у скалі вижолобили,- о тім наші історичні записи нічого не кажуть; більш або менш загальну відповідь могла б дати тільки археологія на підставі докладного розслідження і порівняння всіх подібних набутків в Європі і в інших частях старого світу.

Бовди урицькі досі були описувані, але жаль сказати, всі ті описи були звичайно дуже недокладні. Описували їх звичайно люди, котрі о походженню і призначенню їх виробили собі згори якусь теорію і відтак підносили і описували тільки те, що до тої теорії підходило, а не раз в угоду тій теорії і докомпо-новували багато дечого такого, чого на самих бовдах зовсім не видно і нема. Вандрівка руської молодіжі забавила на тих бовдах около шість годин, не щадячи труду, звиділа всі їх закутини, доки тільки нога людська, дуже часто з очевидним небезпеченством життя може пролізти; тож не вдаючися в ніякі теорії о походженню спотиканих тут слідів людської руки, я постараюсь дати читателям «Діла» по можності докладний і об'єктивний опис обох урицьких каменів.

<<< назад | зміст | вперед >>>