<<< назад | зміст | вперед >>>

В’їзний туризм

Розділ І. Теоретичні основи в’їзного туризму

§1.3. Основні стратегії та принципи розвитку і організації в’їзного туризму

На думку Ушакова Д.С. [1] одним із важливих принципів впливу на розвиток в'їзного туризму є необхідність управління національним туристичним продуктом, до якого відносять такі основні складові:

-формування стратегії розвитку в'їзних туристичних потоків;
-управління номенклатурою в'їзних турів;
-контроль якості національного туристичного продукту.

Він же пропонує застосовувати різні стратегії розвитку в'їзного туризму [1]. Так, не можна не враховувати нерівномірності розвитку туристичної інфраструктури по території країни, що склалася історично. Статистичні дані свідчать, що найбільш розвинутими є Крим, Причорномор'я, Карпати, Київ. Розвиток уже сформованих і конкурентоспроможних туристичних центрів можливо планувати, використовуючи стратегію радіального розвитку. Сутність її полягає в послідовному проходженні приймаючим регіоном ряду етапів.

На початковому етапі повинно проводитися максимально можливе поглиблення пропозицій туристичного продукту за рахунок розширення готельної бази, транспортних, екскурсійних та анімаційних послуг, що дозволяє приймати туристів з різним рівнем доходів, котрі здійснюють подорожі будь-якої цільової спрямованості і тривалості.

На другому етапі передбачається поступове включення до турпродукту сусідніх (не далі як за 300 км від туристичного центру) туристичних ресурсів чи об'єктів показу як додаткової чи обов'язкової екскурсії (без ночівлі) і подальша популяризація цих об'єктів. Наприклад, для відвідувачів Києва це можуть бути Чернігівська, Черкаська, Житомирська та ін. області.

Третій етап зводиться до складання комбінованих турів, які передбачають не тільки екскурсійне відвідування, але й туристичне (тобто з ночівлею) безпосередньо в об'єкті показу. Сутність третього етапу полягає в диверсифікації туристичного потоку і можливості його перерозподілу на користь раніше невідомих туристичних центрів, а також у перетворенні туристичного центру в ще більш значний транзитний пункт.

На заключному, четвертому, етапі починається автономізація, тобто перетворення раніше маловідомих об'єктів у значні туристичні центри зі своєю власною туристичною інфраструктурою і певним рівнем популярності серед відвідувачів. Далі такі центри починають розширювати свою номенклатуру, формують і популяризують нові об'єкти показу, поступово охоплюючи все більшу територію країни. Вважається, що така стратегія є практично безризиковою, хоча вона призводить до стрімкого зростання негативного впливу в'їзного і внутрішнього туризму внаслідок значного збільшення кількості прибуттів без забезпечення рівномірності розподілу турпотоку по території.

Враховуючи, що територією України проходять транснаціональні транспортні коридори, можливо планувати розвиток в'їзного туризму на основі стратегії транспортних коридорів. Аналізуючи карту України, можна виділити декілька таких коридорів, найбільш важливих у стратегічному розвитку національної економіки: це траси Е-95 (Гельсінкі Санкт-Петербург Київ Одеса), Е-101 (Москва Київ Західна Європа), траси Москва Харків Крим, Київ Дніпропетровськ Крим та ін.

Згідно стратегії транспортного коридору необхідно, перш за все, займатися розвитком туристичних центрів, якими, як правило, є великі промислові міста зі значним туристичним потенціалом в середині коридору з наступним охопленням приміських зон і навколишніх населених пунктів. Як приклад можна назвати розвиток туристичного потенціалу Козелецького району на Чернігівщині, зокрема смт. Козелець, с. Лемеші, с. Чемер, які мають досить цікаві об'єкти показу (церкви, храми), пов'язані з родиною Розумовських, і далі Чернігівський, Ріпкинський райони аж до кордону з Білоруссю (траса Е-95). По трасі Е-101 знаходяться с. Вертіївка (музей М. Кирпоноса), с. Заньки (музей М. Заньковецької), у 18-ти км - Ніжин з його потужним історико-культурним потенціалом, с. Крути (музей Героїв Крут), с. Пальчики (батьківщина бджоляра М. Прокоповича), славнозвісні Батурин, Глухів і т.д. Крім того, ці траси проходять через рекреаційні зони біля річок Остер, Сейм, Десна.

Перевагами даної стратегії є:

-наявність розвинутої транспортної і туристичної інфраструктури, центрів дозвілля, розваг, високо кваліфікованої робочої сили;
-можливість залучення іноземного і національного капіталу внаслідок того, що ці території є відомими серед вітчизняних і іноземних споживачів.

Недоліком такої стратегії є погіршення екологічних умов і неможливість охопити більш віддалені від доріг території країни.

Точкова стратегія розвитку в'їзного туризму оптимальна для таких його видів як сільський, аграрний, екологічний, мисливство, рибальство. Відповідно до неї, розвиток точкового туристичного центру відбувається автономно, без зв'язку з навколишніми територіями. При цьому необхідно вирішити проблему транспортного забезпечення. Як правило, використовуються автомобілі підвищеної прохідності, мала авіація, малотонажний флот. Наприклад, Дніпровські водосховища, Шацькі озера, Кримські та Карпатські гори і т.д. Найбільшою перевагою цієї стратегії є саме сталий розвиток віддалених територій, тобто забезпечення екологічної складової туризму.

Ще однією стратегією розвитку є стратегія рекреаційного районування. Вона базується на розвитку в конкретних регіонах України певних видів туризму і типів в'їзних турів, що формує спеціалізовану на прийомі певного контингенту відвідувачів туристичну зону. Найбільш відомими прикладами є розвиток бальнеологічних зон (Трускавецька, Саксько-Євпаторійська), спелеологічних (Тернопільська обл.), альпіністичних (с. Дениші Житомирської обл., місцевість в Криму біля селища Форос), пляжного туризму (узбережжя Чорного та Азовського морів), пізнавального (Київ, Чернігів, Львів, Кам'янець-Подільський), замкового туризму (Західна Україна), відвідування парково-палацових комплексів (Умань, Качанівка, Тростянець, Батурин) тощо.

Головною ідеєю стратегій рекреаційного районування є спеціалізація туристичної зони на організації турів, у яких вона має конкурентні переваги, і відмова від виробництва (або незначний розвиток порівняно з основним напрямом) і просування непрофільного туристичного продукту.

Позитивними моментами даної стратегії є:

- перспективне позиціонування туристичного регіону на туристичній карті світу з певною оптимальною спеціалізацією;
- ідентифікація регіону з певним видом туризму у свідомості іноземних споживачів;
- концентрація зусиль на роботі з вузьким сегментом споживачів.

Вони ж є і негативними моментами, оскільки:

- не дозволяють використовувати весь наявний туристичний потенціал;
- створюють нерівномірність розподілу туристичних потоків, як правило, дуже залежать від сезонності,
- створюють нездорову конкуренцію між регіонами, що надають ідентичні послуги.

Очевидно, що в Україні можуть застосовуватись усі названі стратегії розвитку національного в'їзного туризму, оскільки всі вони мають свої переваги і недоліки. У той же час, бажано дотримуватись наступних принципів:

1) Україна повинна розвиватись як країна всесезонного туризму, що робить можливим наявність широкого спектру туристичних ресурсів;
2) в'їзні тури не повинні бути тільки вузької спеціалізації, навіть якщо їх організовують регіональні туроператори;
3) в розподілі в'їзних міжнародних туристичних потоків повинні приймати участь якомога більше регіонів;
4) для досягнення цінових переваг туристичне керівництво країни і регіонів повинне орієнтуватись на туристичні ринки прикордонних держав (перш за все, країн СНД), оскільки статистичні дані за всі роки незалежності свідчать, що саме туристи із сусідніх країн складають і будуть надалі складати більшість серед споживачів туристичних послуг України;
5) в Україні повинен розвиватися значно ширше конгресний, подієвий туризм, особливо, враховуючи ті можливості, що їх надає чемпіонат Європи з футболу EURO-2012.

Потрібно розвивати номенклатуру в'їзних турів вшир і вглиб. Під шириною розуміють наявність в пропозиціях вітчизняних туроператорів великої кількості географічних напрямів в'їзного туризму, привабливих для іноземного споживача впродовж усього року. З іншого боку, розширення номенклатури вимагає посилення контролю державних і місцевих органів за підтриманням необхідної якості туристичного продукту, а найбільше - за створенням умов безпеки для приїжджаючих туристів і, в той же час, недопущенням поширення криміналізації, незаконної міграції, контрабанди і інших злочинів, які стимулюються розвитком міжнародного туризму. Глибина номенклатури в'їзних турів визначається можливостями модифікації (можливості зміни окремих характеристик туру) туристичних поїздок в одному напрямку. Для цього можливо змінювати такі його характеристики:

- тривалість туристичної поїздки;
- умови розміщення під час поїздки;
- якість транспортних послуг, що закладені в туристичний пакет;
- мету туристичної поїздки.

Це дозволить збільшити число туристів, що відрізняються доходами і потребами, збільшить ціновий діапазон туристичної пропозиції, допоможе зростанню конкуренції і спеціалізації між туроператорами, а отже, підвищенню професіоналізму персоналу і якості турпродукту.

<<< назад | зміст | вперед >>>