<<< назад | зміст | вперед >>>

В’їзний туризм

Розділ І. Теоретичні основи в’їзного туризму

§1.2. Історія розвитку та сучасний стан в’їзного туризму в Україні

У своєму історичному розвитку український в'їзний туризм пройшов низку етапів, які характеризувалися як розбіжностями в цілях іноземних прибуттів, так і особливостями організації національного туристичного сервісу. Досить серйозні відмінності мав розвиток туризму і гостинності в регіонах України, що були у різні періоди у складі інших держав. Багато в чому він визначався державною політикою цих утворень. Фактично, тільки в радянський і пострадянський часи розвиток туризму в Україні мав однакові риси в усіх регіонах.

Про традиції гостинності на території нашої держави відомо здавна, але перші письмові згадки відносяться до часів Київської Русі, прийняття християнства.

Київ, Чернігів, інші міста були значними торговими центрами, мали розвинуту інфраструктуру обслуговування як торговців, так і вантажу, а знаменитий річковий шлях "із варяг у греки" - чи не найважливішим транспортним коридором, що зв'язував північні і південні народи. Як місця розташування і харчування були відомі так звані постоялі (гостинні) двори.

У той час у всіх цих містах була велика кількість культових об'єктів, куди з'їжджалось багато паломників. Монастирі і лаври утримували свої місця, де прочани могли відпочити і прохарчуватись.

Важливим періодом для розвитку міжнародних відносин, а отже, і для розвитку сфери гостинності, була козацька доба, особливо за часів Б.Хмельницького, І.Мазепи, К.Розумовського.

Досить швидко розвивалась сфера гостинності з моменту появи і розвитку залізниці. З'явилась можливість більш швидкого і комфортного переміщення вантажів і пасажирів. З'єднались різні економічні зони країни, збільшилась кількість іноземних громадян, що пересувались країнами і континентами. В ХІХ сторіччі починається стрімке зростання міст, чисельності міського населення. Формується міська інфраструктура розваг і дозвілля. Починають створюватись рекреаційні зони. Туризм розвивається в Криму та інших причорноморських губерніях. Ялта стала улюбленим місцем відпочинку царської сім'ї і багатьох придворних. На території курорту будувались палаци, парки, сади, театри, атракціони.

Розвивався бальнеологічний туризм у зоні м. Трускавець, активні види туризму - в Карпатах. З розвитком внутрішнього туризму починає розгортатись і в'їзний.

Розбудова економіки викликає зростання кількості ділових поїздок іноземців у промислові, наукові центри. В цей час завдяки розвитку виробництва і науки такими центрами стають Київ, Харків, Львів, Одеса, міста Донбасу.

Особливо активним було будівництво готелів в Одесі, оскільки це був великий морський порт і зручне місце для розвитку туризму. У дореволюційній Одесі було 34 готелі та 6 заїжджих дворів. Найбільш популярними були готелі "Лондонская", "Бристоль", "Пасcаж". Ці готелі функціонують в Одесі і на початку ХХІ ст.

У радянському періоді розвитку в'їзного туризму можна умовно виділити довоєнний період і період післявоєнної відлиги.

У перші роки радянської влади туризм здебільшого розвивався стихійно. Існувала низка організацій, які по-різному розуміли завдання туристичного руху. Велика увага радянського уряду приділялася екскурсійній справі, у тому числі, і для іноземців, адже екскурсія вважалась одним із засобів ідеологічної роботи серед населення.

Довоєнний радянський період відзначався надзвичайно тяжкими умовами життя населення як СРСР в цілому, так і України. Не оминули часи лихоліття і всю Європу. Через Першу світову війну у розвитку туризму наступила значна затримка, оскільки подорожі не були життєво важливою необхідністю в той час. Крім того, СРСР був закритою країною, про яку за кордоном було відомо лише те, що це країна бідності і голоду, надзвичайно жорстока до власного населення. Не поодинокими були випадки репресій і до іноземних громадян. Але все ж для розвитку іноземного туризму в 1929-му р. було створено Всесоюзне акціонерне товариство з іноземного туризму в СРСР (ВАТ "Інтурист"), яке підпорядковувалося Наркомату зовнішньої та внутрішньої торгівлі СРСР. На цю організацію було покладено обов'язок розвивати два напрямки: внутрішній і зовнішній туризм. Внутрішній якраз і був пов'язаний з необхідністю організації прийому іноземців у Радянському Союзі (розміщення, організація екскурсій, перевезення, продаж сувенірів та творів мистецтва, відвідування театрів та концертів). З цією метою розроблялися туристичні маршрути по містах та республіках СРСР. Для забезпечення якісних послуг на маршрутах формувалася відповідна інфраструктура: готелі, мотелі, кемпінги, ресторани. З метою залучення іноземних туристів відроджувалися народні ремесла. Найвища інтенсивність відвідування СРСР іноземцями спостерігалася в 1934-1937 рр., коли їх кількість сягнула 70 тис. осіб.

Після Другої світової війни СРСР зробив величезний крок у розвитку усіх сфер і галузей народного господарства, що призвело до того, що наприкінці 50-х рр. він став наддержавою. Саме з 50-х рр. ХХ ст. починається новий етап освоєння туристичних зон і центрів Радянського Союзу. Більшість оздоровниць узбережжя Криму, Карпат, Київщини, гірських бальнеологічних курортів були побудовані саме в цей час. Курортні території забезпечуються всією необхідною для прийому туристів інфраструктурою: дорогами, комунікаціями, транспортними вузлами, підприємствами громадського харчування і дозвілля. Відновлюється і модернізується готельна база. На відміну від довоєнних готелів, новозбудовані відрізняються значно вищим потенціалом: великим номерним фондом, вигідним розміщенням. Крім того, для зручності клієнтів у середині готелів або поблизу розміщували підприємства громадського харчування, торговельного, побутового обслуговування, ощадні банки, медичні пункти і т.д. До 80-х рр. кількість засобів розміщення в СРСР вимірювалась тисячами. Велика частка з них була розташована на території України.

У той час здебільшого розвивався внутрішній туризм. Основними відвідувачами СРСР в ті роки були мешканці країн соціалістичного табору - Східної Європи, Східної і Південно-Східної Азії, Куби, а також інших країн, що обрали соціалістичний шлях розвитку.

Новим кроком у розвитку іноземного туризму стали створені у 1964 р. при Раді Міністрів СРСР Управління з іноземного туризму і Рада з іноземного туризму. Управління з іноземного туризму з 1966 р. виступало як офіційна туристична організація Радянського Союзу. Воно було членом Міжнародного союзу офіційних туристичних організацій і Міжнародної федерації туристичних агентств. "Інтурист" залишався єдиною в СРСР комерційною організацією. Молодіжним туризмом, що спочатку знаходився під контролем ВЛКСМ (Всесоюзного Ленінського Комуністичного Союзу Молоді), після Другої Світової війни у 1958 р. почало опікуватись Бюро міжнародного молодіжного туризму "Супутник". "Супутник" займався і внутрішнім, і зовнішнім видами молодіжного туризму.

В'їзний туризм у другій половині ХХ ст. відзначався суворою централізацією сервісної діяльності і ідеологічним контролем. Для організації туристичного обслуговування іноземців розроблялись спеціальні маршрути (цілі регіони мали статус "закритих", наприклад, Севастополь). Персонал для обслуговування був ретельно відібраний і підготовлений до контакту з іноземною аудиторією. З першого і до останнього дня свого перебування в Союзі туристи, особливо із капіталістичних країн, були під наглядом радянських спецслужб. Серед міст України найбільш відвідуваними були Київ, Одеса, Ялта.

80-і рр. були часом створення в СРСР комфортабельної туристичної інфраструктури, що функціонувала протягом всього року. Сприяли цьому проведення в СРСР міжнародних фестивалів, Олімпійських ігор. Відбулося пожвавлення міжнародного в'їзного туризму. З 1956 по 1985 рр. СРСР відвідало більше 70 млн. іноземців із 162 країн, хоча не всі вони приїжджали як туристи. При цьому, понад 60 % іноземних туристів прибули із країн соціалістичного табору. Із капіталістичних країн найбільше туристів було з Фінляндії. Наприкінці 80-х рр. іноземцям пропонувалося 500 маршрутів по Радянському Союзу, дозволялося відвідати 150 радянських міст.

У 1983 р. Головне управління з іноземного туризму при Раді Міністрів СРСР було перетворено на Державний комітет СРСР з іноземного туризму. Його голова входив до складу Ради Міністрів, що свідчило про високу значущість цього напрямку в економіці Радянського Союзу.

Радянські організації "Інтурист", "Супутник" і Центральна рада з туризму та екскурсій (ЦРТЕ) брали участь у роботі міжнародних туристичних товариств, союзів та організацій, які займалися спрощенням туристичних формальностей, з чим в СРСР було багато проблем (щоправда, такі проблеми в основному, були для громадян СРСР, котрі здійснювали закордонні поїздки тільки в групах, не мали права володіти іноземною валютою, існував анкетний відбір кандидатів, путівки розподілялися централізовано, повторні поїздки могли здійснюватись лише через 2-3 роки).

У той час туризм міцно увійшов у повсякденне життя радянської людини, став його невід'ємною частиною. Іноземні туристи вже не були дивиною навіть у маленьких містах і населених пунктах.

Перебудова, що почалася у другій половині 80-х рр., і подальший розпад СРСР призвели також до розпаду єдиної туристсько-екскурсійної системи Радянського Союзу. Хоча перебудова і кардинальні зміни умов життя радянських громадян значно збільшили темпи і змінили структуру міжнародного в'їзного туризму. Ліквідація "залізної завіси", легалізація валютних операцій і приватної підприємницької діяльності, крах і ліквідація КПРС, республіканських компартій, в тому числі КПУ, проголошення курсу на демократичні реформи викликали величезний інтерес до радянського, а потім пострадянського простору зі сторони мешканців країн-переможців в багаторічній "холодній" війні. Але потік бажаючих виїхати у зворотному напрямі був набагато більшим. Власні туристичні і курортні центри переживали не найкращі часи, відчуваючи гостру нестачу клієнтів і грошей. Готелі практично не працювали, виживаючи за рахунок здачі в оренду номерного фонду величезній кількості приватних підприємств, що з'явились у ті роки. Інтерес до України проявляли тільки ті західні підприємці, які хотіли швидко і дешево захопити частину українського ринку.

У той же час, у владних структурах розуміли, що Україна, маючи такі туристично-рекреаційні ресурси, геополітичне положення, просто зобов'язана заробляти на в'їзному туризмі, на що була спрямована дія нормативно-правових актів, прийнятих за роки незалежності. Такі дії протягом незначного періоду дали свій результат, і ситуація у сфері в'їзного туризму значно покращилася.

Показники в'їзду іноземних громадян, наданих туристичних та суміжних послуг почали зростати тільки після 2001 р. [3]. Це зростання продовжується і дотепер: з 2000 по 2007 рр. у 3,6 разів зросла кількість іноземців, що в'їхали до України, у 2,7 разів - обсяг наданих іноземним туристам послуг, у 5 разів збільшились валютні надходження, у 2,7 - кількість іноземців, обслугованих готелями, у 1,3 - санаторно-курортними закладами (табл. 1.1). Натомість, динаміка кількості іноземних громадян, що приїздять в нашу країну з метою туризму, є нестабільною. Якщо у 2000 р. частка туристів, які обслуговувались закладами туристичної індустрії, у загальній кількості іноземців, що в'їхали в Україну, становила 5,2%, то у 2005 р. цей показник становив 1,9%, а у 2007 р. - 1,6%. На фоні зростання загальної кількості іноземних відвідувань це, безумовно, свідчить про поступове зниження інтересу іноземців до туристичної пропозиції України, та, як наслідок, існування загрози втрати позицій на міжнародному ринку туристичних послуг.

У кількісному вимірі сучасна ситуація на ринку в'їзного міжнародного туризму України характеризується хоч і незначним, але стійким зростанням основних показників, хоча в умовах жорсткої конкуренції туристична галузь, в яку вже давно не було серйозних інвестицій, поки що розвивається набагато нижчими темпами, ніж це було в останні радянські роки.

Таблиця 1.1.