Економічною основою будь-якого виробництва є одночасна наявність певних
факторів, засобів і технологій, а також їх відповідність ряду вимог:
1) необхідний об'єм складових виробництва, тобто їх кількісний вираз, що
дозволяє не тільки організацію виробничого процесу, але й подальше зростання
об'ємів виробництва; 2) відповідна якість факторів, засобів і технологій виробництва, тобто їх
оптимальний стан для використання у виробничому процесі; 3) одночасна присутність усіх компонентів на обмеженому просторі, що дозволяє їх
використання в процесі виробництва; 4) наявність відповідальних за використання факторів, засобів і технологій і
осіб, уповноважених розпоряджатися ними; 5) наявність координуючого центру, який має необхідну повноту влади для
прийняття рішень відносно участі тих чи інших компонентів у процесі виробництва.
Таким координуючим центром в умовах ринкової економіки найчастіше є комерційний
інтерес (перш за все, прибуток певних осіб і розвиток територій, регіонів, країн).
Фактори виробництва - це визначені ресурси (природні, трудові, капітал і ін.),
наявність яких дозволяє організувати процес виробництва і створити необхідні для
цього умови.
Виробництво туристичного продукту можливе тільки при наявності трьох основних
факторів: туристичних ресурсів, капіталу і трудових ресурсів.
До туристичних ресурсів можна віднести практично кожен об'єкт, комплекс
об'єктів, образ чи ідею, які можуть викликати туристичний інтерес, тобто
усвідомлене бажання індивіда безпосереднього ознайомлення (побачити, відчути,
спробувати і т.д.), заради якого останній готовий пожертвувати певною кількістю
матеріальних (як правило, грошових) ресурсів і власним вільним часом.
Основною ознакою, за якою класифікують туристичні ресурси, є їх походження, за
яким виділяють:
- природні ресурси; - антропогенні ресурси (створені людиною чи суспільством); - змішані ресурси (природно-антропогенні).
Природні ресурси не залежать від суспільного виробництва, тобто мають власне
природне походження, і є первинним ресурсом. Природні ресурси - це всі блага,
надані природою (рельєф, клімат, водойми, флора, фауна ін.), які є власністю
суспільства, нації, держави. Кількість та склад таких ресурсів переважно
визначається географічним положенням. Незважаючи на те, що теоретично вони є
невичерпними, природні рекреаційні ресурси певної території здатні повно
задовольнити потреби в них певної кількості туристів впродовж визначеного часу2.
Таким чином, фактором тривалого успішного розвитку видів туризму, що базуються
на наявності природних рекреаційних ресурсів, є раціональне їх використання.
Рекреаційні ресурси антропогенного походження представлені об'єктами людської
діяльності, котрі завдяки своїй унікальності, історичній і художній цінності,
естетичній привабливості та іншим якостям можуть бути використані для
організації різноманітних видів і форм рекреаційних занять. До того ж, ці
об'єкти можуть бути як матеріальними (археологічні пам'ятки, архітектурні
споруди, витвори мистецтва і т.п.), так і нематеріальними (мова, спосіб життя,
традиції, національна кухня, релігійні переконання, інформаційні ресурси і
т.ін.). Використання рекреаційних ресурсів антропогенного походження також
повинно основуватись на засадах раціональності та відповідальності, оскільки
здебільшого вони є історико-культурною спадщиною. Туристичний інтерес до
антропогенних ресурсів визначається їх історичною цінністю (наприклад, замки
Західної України, палацові комплекси Криму, Чернігівщини, Київщини та Сумщини),
а також духовним значенням (Києво-Печерська, Почаївська та Святогірська лаври,
старовинні храми Києва та Чернігова), він може бути спричинений і низкою інших
факторів: цікаве технологічне рішення, наукове відкриття, великий розважальний
центр і т. д. (ДніпроГЕС, незакінчене будівництво Кримської АЕС і т.д.)
До змішаних (природно-антропогенних) ресурсів відносять об'єкти, які стали
такими завдяки людським зусиллям у відношенні до природних процесів чи об'єктів
(національні природні парки, природні та біосферні заповідники, пам'ятки
природи, регіональні ландшафтні парки, парки-пам'ятки садово-паркового
мистецтва, ботанічні сади, зоо-, дендро-, лісо-, гідро та лугопарки і т.д.).
Наприклад, біосферний заповідник "Асканія-Нова" на Херсонщині, національні парки
"Подільські Товтри" на Хмельниччині та "Гранітно-степове Побужжя" на
Миколаївщині, Нікітський ботанічний сад у Криму, дендропарки в Умані
(Черкащина), Білій Церкві (Київщина) та Тростянці (Чернігівщина), парки-пам'ятки
садово-паркового мистецтва у Сокиринцях, що на Чернігівщині, Гощі (Рівненщина),
Верхівні (Житомирщина).
Перетворення туристичних ресурсів у фактор виробництва туристичного продукту -
процес, в результаті якого окремі представники суспільства отримують право
використання турресурсів у власних комерційних цілях, тобто право на виробництво
на їх основі туристичного продукту. З метою збереження соціальної
справедливості, перетворення туристичних ресурсів у фактор виробництва
туристичного продукту не повинно бути безкоштовним. Необхідно вимагати певної
компенсації на користь всього суспільства зі сторони виробника туристичного
продукту. На практиці така компенсація може бути в таких формах:
- у вигляді прямих платежів за використання;
- у вигляді перенесення частини відповідальності за стан турресурсів, їх
підтримання і збереження на виробника турпродукту, або певних відрахувань в
екологічні, ремонтні та інші фонди.
Розміри компенсації повинні визначатись державою - уповноваженим органом. Є
різні методики, які дозволяють визначати потенціал туристичних ресурсів.
Найчастіше їх якість як фактора виробництва туристичного продукту визначається
двома основними характеристиками - їх відомістю і доступністю. Відомість
турресурсів визначається ступенем інформованості громадськості про них.
Унікальність і сила впливу на туристів у багато разів підсилює цінність
турресурсів, як для їх співвласників -місцевого співтовариства, так і для
комерційного користувача. Цінність турресурсів також напряму залежить від
доступності. Доступність визначається тим, наскільки просто, швидко і безпечно
можливо доставити до них туристів.
Як фактор виробництва турресурси мають цілий ряд суттєвих характеристик, які
визначають специфіку їх використання і географію розміщення світових центрів
виробництва турпродукту:
- відсутність мобільності туристичних ресурсів і неможливість їх переміщення в
просторі;
- невичерпність багатьох видів турресурсів;
- обмеженість пропускної спроможності;
- здатність до відновлення чи модифікації;
- регульована суспільством чи комерційним користувачем динаміка якості шляхом
зміни відомості, доступності і стану як самих турресурсів, так і навколишньої
території (екологія, криміногенна, політична ситуація тощо).
Капітал як фактор виробництва у туристичній сфері має загальноприйняте
визначення для будь-якого типу виробництва: це матеріальні чи нематеріальні
цінності, придатні до використання у виробництві і створення у результаті їх
використання доходу. Як індивідуальний, так і суспільний капітал знаходяться у
постійному русі - це сфера його життя.
Будь-яка цінність, стаючи капіталом, повинна бути залучена у виробничий процес.
У виробництві туристичного продукту капітал формується з:
- грошових коштів (власних чи залучених), які витрачаються на різних стадіях
виробництва туристичного продукту;
- матеріальних активів, які прямо приймають участь у виробництві туристичного
продукту;
- нематеріальних активів, які не мають речового втілення, однак здатні впливати на
рівень рентабельності туристичного бізнесу (бренди, марки, інноваційні ідеї і
т.д.).
Із характеристик капіталу як фактора виробництва туристичного продукту можна
виділити:
- неможливість його вилучення з виробництва без повної зупинки виробничого
процесу;
- повна зупинка виробництва (наприклад, через його нерентабельність) не завжди
свідчить про зниження вартості раніше залученого у нього капіталу;
- ідентичні за якісним і кількісним значенням капітали, розміщені в різних
географічних місцевостях, або такі, що належать різним власникам, можуть мати
відмінні властивості для власного залучення у виробничий процес, а тому і різну
вартість;
- капітал мобільний за своєю сутністю, тому можливі міграції капіталу з одного
виробництва в інше;
- у зв'язку з тим, що в деяких регіонах світу туристичне виробництво є
високорентабельним, туристична галузь такого регіону дуже приваблива для
внутрішніх і зовнішніх інвестицій, купівлі діючих туристичних потужностей чи
самостійного виходу на регіональний ринок;
- розмір капіталовкладень у виробництво турпродукту можна змінювати як у більшу,
так і в меншу сторону, тим самим впливаючи на стан і темпи зростання процесу
виробництва, а також розмір виробленої додаткової вартості;
- капітал, за рахунок своєї участі в процесі виробництва і створення додаткової
вартості, здатний сформувати капітал, який може бути використаний і в іншому
виробничому процесі.
Оборотність капіталів у виробництві турпродукту визначається основними
характеристиками туризму як соціально-економічного явища: інвестиційним
характером виробництва і сезонністю.
Інвестиційний характер виробництва турпродукту полягає у необхідності
передоплати багатьох туристичних послуг постачальників і, на відміну від
придбання послуг в інших сферах діяльності, не супроводжується одночасним
продажем готової туристичної продукції. Чим вища рентабельність виробництва того
чи іншого турпродукту, тим більш жорсткі умови передоплати пропонують
постачальники послуг. Як наслідок, туристичне виробництво вимагає
"заморожування" грошових коштів на визначений термін, до закінчення якого
продажу готового турпродукту бути не може. Туроператор змушений інвестувати
власний оборотний капітал і протягом тривалого часу працювати на збиток,
сподіваючись на майбутній прибуток від продажу в туристичний сезон. Розрізняють
зимовий, літній туристичний сезони, а також міжсезоння. Міжсезоння можна умовно
поділити на "низьке" міжсезоння (тобто час, що характеризується мінімальними
обсягами виробництва і продаж чи їх відсутністю взагалі) і "високе" міжсезоння
(весняні, осінні канікули, свята, вихідні; тобто період часу, що
характеризується тимчасовим підвищенням обсягів виробництва і продаж).
На підставі вищезазначеного можна зробити висновок, що капіталообіг у
туристичному виробництві відбувається двічі на рік, тобто тривалість одного
повного обігу становить, в середньому, 6 місяців (на практиці, перший оборот
охоплює період з березня по жовтень, другий оборот - з вересня по березень).
У залежності від швидкості обігу, виробничий капітал поділяється на основний і
оборотний.
До основного капіталу туристичного виробництва відносять будівлі, споруди,
техніку, засоби зв'язку, комунікації. Це довгодіючий капітал, що складає
матеріально-технічну базу виробництва туристичного продукту. Повний обіг
основного капіталу здійснюється не менше 1 року, в середньому - 5-6 років.
Вартість основного капіталу переноситься на вартість туристичного продукту
нарахуванням амортизаційного фонду, в якому накопичуються вартість основного
капіталу, і після продажу туристичного продукту.
Оборотний капітал витрачається на оплату послуг постачальників, заробітну плату
працівників, податки, комунальні витрати і т.д. Ця частина виробничого капіталу
здійснює повний оборот протягом одного циклу, і його вартість повністю
переходить на вартість турпродукту, виробленого за цикл, повертаючись до
власника у грошові формі з певною частиною прибутку.
Отже, другою головною умовою для функціонування туристичного виробництва є
наявність капітальних ресурсів у вигляді грошових коштів, матеріальних та
нематеріальних активів.
Третьою важливою умовою є наявність трудових ресурсів, тому що виробництво і
реалізація турпродукту пов'язані, перш за все, з необхідністю особистого
спілкування виробника і споживача такого виду послуг. Процес виробництва
туристичного продукту вимагає значної кваліфікації і професіоналізму, тобто є не
просто трудомістким, а персоніфікованим. Будь-який працівник даної сфери не
просто виробляє турпродукт, але завдяки своїм знанням, здібностям і вмінням може
збільшити його цінність.
Людський капітал за своїм походженням є неоднорідним. Умовно його можна поділити
на набутий і природний.
Набутий капітал характеризує ступінь придатності і відповідності конкретної
людини певному типу виробництва з огляду на її освіту, досвід, знання, уміння
(тобто тих характеристик, які людина може отримати протягом життя завдяки
навчанню, колективній праці і соціалізації). З іншого боку, природний людський
капітал також визначає ступінь відповідності людини конкретному типу
виробництва, але в залежності від вроджених характеристик (темперамент,
зовнішній вигляд, емоційні прояви і т.д.). Його не можна набути в результаті
роботи або навчання, а в умовах суспільного життя можливе лише коректування
окремих рис характеру (наприклад, формування особливого іміджу чи стилю людини).
Таким чином, чим більше природний і набутий капітал людини відповідає вимогам
процесу виробництва, тим більшу цінність має сама людина як фактор цього
виробництва і навпаки.
Отже, можна зробити висновок, що чим доступніша і дешевша професійна освіта в
регіоні, чим молодша і новіша для регіону конкретна сфера виробництва, чим
більше в процесі виробництва відбувається контактів з людьми, тим більше впливає
на цінність людської праці як фактору виробництва, природна складова його
капіталу.
Процес виробництва туристичного продукту багато в чому є унікальним завдяки
своїй індивідуалізації, так як тільки індивідуальний підхід до кожного туриста
дає можливість підтримувати максимально високу якість турпродукту, інакше
виникає ефект масовості і механічності туристичного обслуговування. Це, разом з
необхідністю мати відповідні знання і професійність, робить важливими і
визначальними природний і набутий капітали людини. При цьому в будь-яких умовах
природна компонента людського капіталу є базисом, на якому формується набутий
капітал.
Також потрібно відзначити, що суттєва роль праці як фактора виробництва
туристичного продукту спричинена тим, що на сьогоднішньому етапі розвитку науки
і техніки автоматизація туристичного виробництва ускладнена. У зв'язку з
необхідністю забезпечення індивідуального підходу до кожного туриста чи
партнера, наявність людини як основної ланки виробництва турпродукту не викликає
сумніву.
Окрім туристичних, трудових ресурсів та капіталу, що визначають можливість
існування туризму, на розвиток в'їзного туризму значним чином впливає географічне положення. Воно є фактором, що обумовлює особливості формування
туристичних потреб та туристичного попиту. Так, місцеположення України в Європі,
що є одним з найбільших регіонів туристичного попиту, надає їй переваг перед
більш віддаленими країнами. Західноєвропейські країни давно вийшли на той рівень
розвитку продуктивних сил, коли формування рекреаційних потреб відбувається під
впливом наслідків науково-технічного прогресу, що докорінно змінили характер і
умови життєдіяльності людини. Високі якість та рівень життя населення
західноєвропейських країн дозволяють обирати широкий спектр різноманітних, у
тому числі, й іноземного виробництва рекреаційно-туристичних послуг для
задоволення знадоби у відпочинку та змістовному проведенні дозвілля. Високими є
і вимоги до способів та засобів їх задоволення. Розвиток транспортних засобів
значним чином усунув проблему відстаней, тож до рекреаційного користування
залучаються нові й нові території. Довгий час освоєння рекреаційних ресурсів
центрально- та східноєвропейських країн було ускладнене, тож рекреаційні потреби
західноєвропейських країн задовольнялися в межах цього регіону, в країнах
Південної Європи, Північної Африки, Південно-Західної та Південно-Східної Азії.
Зі зміною геополітичного становища в Європі для рекреаційного освоєння
відкрились нові простори. Взаємне зацікавлення у розвиткові міжнародного туризму
прискорює ці процеси. Проте, у даному випадку конкуренцію виграють країни,
розташовані ближче до західноєвропейського регіону. Сусіди України - країни з
меншим рівнем рекреаційних потреб, а тому краще забезпечені верстви населення
віддають перевагу відпочинку на відомих фешенебельних курортах, а люди з нижчим
рівнем статків - внутрішньому туризму. Було б помилкою пояснювати більші успіхи
наших сусідів у розвитку в'їзного туризму виключно вигіднішим географічним
положенням, але не слід і нехтувати цим чинником.
На доступність та величину попиту на рекреаційні послуги та товари рекреаційного
призначення впливає рівень цін. Так, на успіх центрально- та східноєвропейських
країн у розвитку лікувально-оздоровчого туризму впливає не тільки наявність
значного потенціалу відповідних ресурсів, на які багаті й західноєвропейські
країни, але і значно нижчий рівень цін на дані послуги. Це приваблює сюди значну
кількість західноєвропейських туристів. На зміну інтенсивності та напрямів
міжнародних туристичних потоків впливає зміна валютних курсів. Фінансові кризи і
зниження рівня доходів населення розвинених країн можуть призвести не стільки до
відмови від подорожей, скільки до споживання дешевших туристичних послуг. У
цьому вбачається шанс для розвитку в'їзного туризму в Україні.
На масштаби і структуру розвитку в'їзного туризму здійснюють вплив соціально-психологічні фактори, серед яких виділяються
регіональні ціннісні
критерії вибірковості, мода на певні види відпочинку та індивідуальні смаки й
уподобання. Важливе значення для формування туристичного попиту з боку іноземців
має інформованість потенційних споживачів про рекреаційні можливості країни та
послуги, що тут надаються, а також їх впевненість у надійності суб'єктів, що
надають рекреаційні послуги, та безпеці останніх. Сезонність (мається на увазі
не лише зміна пір року, що впливає на придатність використання в рекреаційних
цілях природних ресурсів, але й певні періоди в житті суспільства, що
характеризуються появою додаткового вільного часу: свята, відпустки, канікули)
вносить свої корективи у величину попиту на різні види відпочинку та у різних
країнах. Несприятлива криміногенна та екологічна ситуація, нестабільна політична
ситуація, національна та релігійна нетерпимість можуть бути факторами, що
обмежують попит на туристичні послуги в країні. Хоча, можуть бути і виключення:
відвідування туристами Чорнобильської АЕС та 30-ти кілометрової зони, масовий
приїзд іноземців до Києва у дні помаранчевої революції тощо.
Фактором, що суттєво впливає на розвиток в'їзного туризму, є його нормативно-правове забезпечення: візовий та прикордонно-митний режим, рівень
міграційних обмежень, система прав та гарантій туристів.
Контрольні запитання і практичні завдання
1. Які характерні риси інкамінгу як виду туристичної діяльності ви знаєте?
2. Які основні етапи виділяються в розвитку в'їзного туризму в Україні?
3. Яка структура в'їзного і виїзного турпотоку в Україну в останні роки? За
якими критеріями вони оцінюються?
4. Які стратегії розвитку в'їзного туризму в Україну ви знаєте? Охарактеризуйте
їх можливий вплив на формування рекреаційних районів.
5. Перерахуйте фактори, що впливають на розвиток в'їзного туризму.
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
