<<< тому | зміст | вперед >>>

Спогади ветеранів самодіяльного туристського руху в Україні

РОЗДІЛ IV. ТУРИСТСЬКІ КЛУБИ ТА СЕКЦІЇ

Боборикін А. Р.

ТУРИЗМ В КИЇВСЬКОМУ ПОЛІТЕХНІЧНОМУ ІНСТИТУТІ

"Щасливий, кому знайоме щемливе відчуття дороги..."
(Слова з туристської пісні)

На початку нинішнього століття туристська громадськість р. Києва зазначає ще один славний ювілей: туризму в КПІ - 50 років.

Звичайно, у світовому масштабі ця подія не найважливіше, але для нас, колишніх і нинішніх туристів КПІ, воно істотно. Можна підвести скромні підсумки туристської діяльності у Вузі за півстоліття й зачепити деякі проблеми студентського туризму.

Спортивний туристський похід. Скільки вражень задоволення і користі приносить він тим, хто взяв у руки льодоруб або альпеншток і ступив на туристську стежку. Особливо гостро ці враження сприймаються молодими людьми, зокрема школярами і студентами.

У деяких людей виникає питання: навіщо туристи з важкими рюкзаками лізуть по крутих скелях, проходять важкодоступні льодовики спускаються на вутлих суденишках або плотах по порожистих гірських річках, проникають в найглибші печери, долають пішки або на лижах тайгу, тундру, льодові тороси Крайньої Півночі? На жаль, відповісти на це питання однозначно неможливо. Будь-яке визначення спортивного туризму підкреслює лише якусь сторону цього явища.

На мій погляд, спортивний туризм це романтика подорожі в будь-яких, іноді навіть дуже складних природних умовах; знайомство з тими чи іншими географічними районами, їх природою, історією та культурою. Правда, сучасний туризм не може конкурувати з яскравими, незвичайними подорожами Арсеньєва і Пржевальського, Обручева і Семенова-Тян-Шанського, Берга і Феодосеева, але недооцінити роль спортивного туризму не можна.

В умовах спортивного туристського походу з його тимчасовими труднощами, побутовим дискомфортом, пізнається людина; як сказав у своїй пісні Володимир Висоцький “хто друг, хто ворог, а хто просто так...". Одночасно в поході йде стрімкий процес самопізнання, самовиховання та самоствердження молодих людей, поліпшення їх здоров'я і загартовування організму. Спортивний туристський маршрут часто служить жердиною, де реалізуються раніше незатребувані потенційні (в першу чергу організаторські) здібності особистості.

Спортивний туризм вимагає хорошої фізичної підготовки, що досягається систематичної спортивної тренуванням, а також оволодінням спеціальною технікою в обраному виді туризму (гірському, водному, лижному, спелео та ін), ступінь підготовленості в якій повинна підвищуватися з підвищенням категорії складності походу.

Найбільш сприятливий грунт спортивний туризм знаходить у студентському середовищі. Це і школа життя, і справжній спорт - різнобічний фізичний розвиток, можливість спортивного зростання, духовне вдосконалення.

Традиційно студентський спортивний туризм концентрується навколо найбільш потужних туристських центрів, що мають сильний туристський актив. Так, р. в Києві, в 50-80-ті роки минулого століття, такими організаціями були туристські колективи Політехнічного інституту та Державного університету ім. Т. Р. Шевченка. Туристські секції і клуби інших вищих навчальних закладів (Інституту народного господарства, Медичного інституту, Інституту легкої і харчової промисловості, Художнього інституту, Консерваторії, Автодорожнього інституту, Інституту інженерів цивільної авіації та ін) щільно співпрацюють і навіть беруть пряму участь у роботі спортивних туристських колективів цих Вузів.

Виникає унікальна можливість взаємних контактів, часто переходять у інші зв'язку на все життя; виникає туристське братство інженерів, лікарів, економістів, будівельників, учених, юристів, музикантів.

Навіть в даний час при загальному зниженні активної діяльності більшості спортивних туристських колективів міста через соціально-економічної незахищеності населення, падіння загального рівня життя, 3 роки тому при Федерації спортивного туризму вперше р. в Києві створено і нині активно діє "діловий" туристський бізнес-клуб під керівництвом проф. Нікітіна Л. Ф. Активні члени цього клубу - випускники Вузів міста, в тому числі і КПІ.

Спортивний туризм в КПІ має глибокі коріння. Історія його розвитку йде в далекі довоєнні роки. На жаль, про цей період є тільки уривчасті відомості; події та імена ентузіастів туризму у Вузі віднесені війною і тягарем важких післявоєнних років.

Створення організованої туристської секції в КПІ відноситься (за нашими даними) до 1951-52 рр. Натхненником і організатором туристської роботи у Вузі був В. Р. Шеляг, нині доцент КПІ. Дещо пізніше (1955-58 рр.) подальший розвиток туризму в КПІ пов'язано з ім'ям талановитого організатора, спортсмена-туриста Володимира Саратовцева (фото 1).

Фото1.

В це час туристська секція розширюється і міцніє. Велика кількість студентів регулярно бере участь у походах вихідного дня. Такі походи мають не тільки пізнавальне значення, але і служать хорошою спортивної тренуванням, розвивають орієнтування на місцевості; сприяють створенню дружнього згуртованого колективу, якому під силу організація і проведення категорійних спортивних туристських походів.

В цей період були проведені туристські походи І-ІІІ (вищої) категорії складності:

- лижні по Українському і Білоруському Поліссю; по Карелії (кер. Т. Міщенко);
- пішохідний по Алтаю (кер. Е. Вишневська);
- лижний похід вищої категорії складності по Кольському півострову (кер. Н. Резніков). В цей спортивний похід вийшла збірна команда туристів р. Києва, але формувалася вона на основі туристів-спортсменів КПІ та КДУ.

Кульмінацією розвитку спортивного туризму в КПІ в 50-ті роки з'явилася добре організована і проведена в 1957 році на високому спортивному рівні велика експедиція туристів КПІ під кодовою назву "Великий Кавказ".

Спортивні туристські групи під керівництвом Олексія Нечая, Міщенко Тамари, Віталія Горобця, Валентини Садовенко проходять маршрути різної категорії складності по Західному Кавказу: перетинають Головний Кавказький хребет і збираються на Чорноморському узбережжі Кавказу.

Відгуки в інститутській пресі, висока активність туристів при підготовці експедиції значно підвищують престиж спортивного туризму у Вузі, дозволяють завоювати почесне право включення туризму в спартакіаду КПІ, є фрагментом бурхливого розвитку туризму в 60-ті роки.

Вагомий внесок у розвиток туризму в цей період вносять студенти і викладачі КПІ, організатори спортивного туризму:

Аврутис Михайло, Козуб Юрій Антоненко Олена Колесніченко Костянтин, Абрамов В'ячеслав, Гліб Коваленко, Бастун Володимир Лізунов В'ячеслав, Вільнер Валентин Маслов Володимир, Гордієнко Олена, Міщенко Тамара, Горобець Віталій, Мудрагель Олександр, Єфименко Юрій, Нечай Олексій, Іванов Володимир, Нікітенко Микола, Іванченков Михайло, Поремський Фелікс, Ільїна Галина, Рувинский Олександр, Калеко Давид, Святський Адольф, Кедровський Олег, Садовенко Валентина, Таныгин Юрій та ін

Ряд випускників КПІ досі працюють на громадській ниві спортивного туризму та спортивного орієнтування, деякі з них стали організаторами туристськими міського та Українського рівня (Т. Міщенко, М. Аврутис, Ст. Вільнер, Р. Ільїна).

В на початку 60-х років група туристів КПІ виходить в гірський туристичний похід вищої категорії складності (з того часу) по Центральному Паміру (керівник Юрій Таныгин). Подорож проводиться під девізом: "По слідах снігової людини". Туристи фактично без карти, без спеціального гірського спорядження, з білизняними мотузками, в лижних черевиках, з ватяними спальними мішками проходять складний гірський маршрут на висоті 4000-4500 м над рівнем моря, досліджуючи "біла пляма" на карті, користуючись описами експедицій 1928-1933 рр. під керівництвом Н. Ст. Криленко.

В цей період студентами-туристами КПІ проведені походи вищої категорії складності по Кавказу (гірський), Кольського півострова (лижний), Західному і Центральному Тянь-Шаню (керівник Олександр Боборикін).

Спортивний туризм в КПІ розвивається, міцніє і стає міцнішим. Утворюються туристські секції на факультетах. Намічається поділ спортивних туристів спеціалізації. Виділяються основні напрямки спортивних походів: гірські, лижні, піші та водні. Створюється школа інструкторів гірського туризму.

Наявність великої кагорты досвідчених інструкторів туризму дозволяє організовувати туристські спортивні заходи в масштабі всього інституту. Святами туристів стають зльоти туристів інституту з захоплюючими спортивної та культурної програмами. Рамки спортивної секції стають тісні для туристів КПІ і в 1963 році створюється клуб туристів, на чолі якого стає досвідчений турист Сергій Шмыговский.

Роботою з розвитку масового туризму керує правління туристського клубу; спортивною програмою - тренерська рада. Чітка організація туристських заходів піднімає авторитет туризму у вузі і дозволяє зав'язати міцні зв'язки з кафедрою фізичного виховання, спортивним клубом та профспілковим комітетом інституту.

Виступ команд КПІ у спортивних змаганнях з туристського багатоборства, заочних чемпіонатах України, ДСТ "Буревісник" зі спортивного туризму приносить призові місця і, отже, кубки, медалі, дипломи, грамоти.

Спортивний туризм в КПІ стає найбільш масовим видом спорту, готується велика кількість розрядників при невеликих фінансових витратах. Виникає необхідність у підготовці спортсменів вищих розрядів (майстрів спорту, кандидатів у майстри спорту), в розширеній підготовці інструкторських кадрів. Спортивний клуб КПІ бере на себе повне або часткове фінансування висококатегорійних туристських походів в райони Кавказу, Паміру, Тянь-Шаню, Алтаю, Саян, Камчатки, Північного Уралу і Кольського півострова. Туристи КПІ беруть участь в експедиціях, що проводяться республікою, містом, ДЗГ "Буревісник".

Ряд студентів і викладачів Внз виконують норми "Майстра спорту". Велику допомога в організації туризму в КПІ надають голови спортивного клубу (в різні роки): Ігор Петрович Косяків, Анисий Евтихеевич Павленко; викладачі кафедри фізичного виховання: Віталій Васильович Овчаров, Іван Андрійович Кашин, Святослав Васильович Балицький.

З кожним роком число туристів-спортсменів у КПІ збільшується. У спортивних туристських спортивних секціях займається понад 300 студентів, викладачів і співробітників Вузу.

В зимові походи на лижах по Карпатам, Карелії, Кольського півострова виходить 90-100 туристських груп. У літні спортивні туристські походи на Кавказ, в Карпати і в ін. гірські райони на маршрути 1-5 к.с. виходить до 50 спортивних груп.

Спортивне туристське рух в КПІ стрімко розвивається. З'являються неформальні туристські групи, що йдуть по складних маршрутах без належної фізичної та психологічної підготовки, не маючи спеціального спорядження, карт і чітких описів маршрутів.

В зв'язку з цим виникає потреба в нових формах організації студентської молоді в заняттях спортивним туризмом, потрібна була постійна підготовка кваліфікаційних інструкторських кадрів. Враховуючи поточний момент, в 1964 році група ентузіастів спортивного туризму за підтримки та сприяння спортивного клубу КПІ, профспілкового комітету і Федерації туризму України виходить з клопотанням в профспілкові органи республіканського рівня з проханням про фінансової підтримки туристського руху в КПІ, зокрема для створення пересувного туристично-альпіністського табору в горах Північного Кавказу. Гроші виділяються з профспілкового бюджету республіки і влітку 1964 року в ущелині р. Баксан (Центральний Кавказ) поставив намети туристсько-альпіністський спортивний табір КПІ, який рішенням правління туристського клубу КПІ за пропозицією старшого інструктора гірського туризму Юрія Козуба був названий "Глобус".

На 100 учасників туристського табору всього три штатних працівника. Всі інструктори працюють на громадських засадах. Туристи проходять акліматизацію на льодовику Ірік-Чат, заліковий похід пролягає через перевали Донгуз-Орун, Басса, Чипер-Азау і Бечо. На заключному етапі кожної зміни всі загони туристів виходять на "Притулок-11" (на схилах р. Ельбрус) на висоту 4200 м над рівнем моря. Інструктори "Глобуса" роблять сходження на найвищу вершину Європи-Ельбрус р. (5633 м).

У витоків організації табору стояли студенти та викладачі КПІ: Віталій Овчаров, Лук'яненко Микола, Боборикін Олександр, Карпенко Віктор, Лебедєв Михайло, Лізунов В'ячеслав, Міщенко Тамара, Непорожній Геннадій, Ліщина Борис, Синиок Галина, Таныгин Юрій, Устинченко Олександр, Ходченко Віталій, Шимиган Юлій, Шмыговский Сергій, Ятковський Володимир і багато інші ентузіасти спортивного туризму. На жаль, декого з них уже немає в живих. Восени того ж року, підводячи підсумки літнього спортивного сезону, і схваливши роботу т/л "Глобус-64", правління туристського клубу прийняло рішення про присвоєння туристського клубу КПІ теж назву "Глобус". Оголошується конкурс на розробку символів туристського клубу: вимпела, значка, емблеми. Переможцем конкурсу стає інструктор табору Борис Ліщина.

Гімном клубу обирається відома туристська пісня "Глобус".

В літньому сезоні 1965 року турлагерь "Глобус" розміщується і успішно працює на Домбайской поляні - "перлині" Північного Кавказу. Одночасно з туристськими походами в таборі проводиться навчальна та методична робота, читаються лекції, організовуються виходи з проведенням скельних, снігових та льодових занять. На кожній зміні з числа найбільш підготовлених туристів створюються загони початківців альпіністів, які навчаються за програмою альпіністського табору. У чолі цих загонів стають досвідчені інструктори Олег Зубрій і Владлен Малишев. Вперше на базі самодіяльного туристського табору братами Таныгиными Георгієм і Юрієм, проводяться збори і заліковий похід Київської міської школи інструкторів туризму.

В літньому сезоні 1966 року табір "Глобус" розміщується в ущелині Аксаут - поблизу аулу Червоний Карачай. Тут крім захоплюючих туристських походів проводиться велика патріотична робота. Туристи з КПІ встановлюють власними силами виготовлений пам'ятник героїчним захисникам Кавказу на легендарному Марухском перевалі. На перевалах Головного Кавказького хребта проводяться мітинги, встановлюються меморіальні дошки, ретельно обстежується оборонний хребет цьому районі.

З 1967 по 1991 роки "Глобус" влаштувався в Махарском ущелині, точніше, біля злиття річок Гондарай і Махар. Місце табору було вибрано дуже вдало. Реліктовий сосновий ліс, джерела нарзан, рівний майданчик, близькі підходи до льодовиках, снежникам і перевалів - ідеальні умови для проведення навчальної роботи в таборі, відпочинку та оздоровлення студентів і співробітників інституту. Поступово стає табір стаціонарним, будуються будиночки для туристів, інструкторів та обслуговуючого персоналу. Побудовані і обладнані кухня, їдальня і душ. Матеріальна база постійно розширюється і покращується. Пропускна здатність табору збільшується до 500-600 чоловік за сезон. На базі "Глобуса" проводяться різні туристські і альпіністські збори. У таборі з'являються туристи з інших міст України. Приїжджають туристи і альпіністи Болгарії, Польщі, Німеччини та ін. країн.

Туристами "Глобуса" прокладаються маршрути по перевалів Центрального і Західного Кавказу. В кінці кожної зміни учасники табору, які отримали альпіністську підготовку, здійснюють сходження на найближчу вершину “Пік Іспанської Компартії". Успішно завершили сходження значком нагороджуються "Альпініст СРСР".

На перевалах Головного Кавказького хребта Гондарай і Махар, де в роки Великої Вітчизняної війни йшли особливо кровопролитні бої, туристи з КПІ встановлюють металеві обеліски. В районі пер. Махар група інструкторів табори під керівництвом Челпанова В. К. допомагає солдатам в роботах по розмінування, збирання залишків військового обладнання, транспортування та поховання останків загиблих у роки війни солдатів.

В створення і роботу табору в ущелині р. Махар внесли великий вклад викладачі та випускники КПІ: Баницкий Святослав, Балясний Григорій, Боборикін Олександр, Болюк Олександр, Ващенко Юрій, Віленкін Рафаїл, Джигирей Олег, Зубрій Олег, Кашин Іван Карпенко Віктор, Камаєв Юрій, Карпов Олексій, Лізунов В'ячеслав, Непорожній Геннадій, Окіс Ярослав, Віталій Овчаров, Ліщина Борис, Пижов Олександр, Половникова Людмила, Юрій Ступін, Синиок Галина, Таныгин Юрій, Устинченко Олександр, Ходченко Віталій, Чернухин Сергій, Леонід Шеремет.

Настав 1991 рік. Величезна єдине туристське простір зникло разом з розпадом СРСР, залишилися тільки міцні братерські зв'язки з туристами всіх країн СНД. Існування туристського табору в цих умовах на Північному Кавказі стало проблематично. Вже в наступному 1992 р. т/л "Глобус" припинив своє існування. Велика кількість туристично-альпіністського спорядження, будови табори, гидроелектростанции, сонячні батареї та інше обладнання, десятками років накапливаемое в таборі, залишилося по той бік державного кордону. Туристська життя в КПІ, як і в Україні в цілому, припинилася.

В 1994 році з ініціативи ветерана туризму доцента КПІ Юрія Івановича Таныгина при підтримці профспілкового комітету студентів НТУУ-КПІ, т/л "Глобус" отримав друге народження. Для розміщення табору було вибрано прекрасне за своєю красою і зручний для проведення туристських походів місце - колишній притулок турбази "Гуцульщина" - "Чорногора". Притулок знаходиться в 10 км від смт. Ворохта і названий в честь видніється вдалині Чорногірського хребта. Місце розташування т/л "Глобус" дуже зручно, як для початку маршрутів по Чорногірському хребту, так і для сходження (у літніх та зимових умовах) на найвищу точку України - г. Говерла (2061 м).

Спортивний туристський табір стабільно працює вже 8 років. Його беззмінним начальником є старший викладач факультету фізкультури і спорту Святослав Васильович Балицький. Щорічно на туристські маршрути виходять кілька сотень студентів, викладачів та співробітників інституту. Одна з найважливіших проблем - підготовка кваліфікованих інструкторських кадрів - була вирішена шляхом створення при профкомі студентів НТУУ-"КПІ" своєї школи по підготовці інструкторів.

Багато сил і енергії для виховання молодих інструкторів т/л "Глобус" віддають старші туристи, викладачі та співробітники НТУУ-"КПІ"; старші інструктори гірського туризму: Таныгин Ю. І., Ващенко Ю. М., Пайзанский Л. Д., інструктор альпінізму Бєлова Р. Ф.

Разом з розвитком і зміцненням т/л "Глобус" відроджується туристське рух, в НТУУ-"КПІ" знову діє туристичний клуб "Глобус", працюють секції пішохідного, гірського, водного туризму та альпінізму. При спорткафедре діє залікова секція спортивного туризму під керівництвом ст. викладачів кафедри фізичного виховання Кашина І. А., Троценко Л. Н. Спортивні команди НТУУ-"КПІ" відстоюють честь інституту на міських та обласних змаганнях з техніки спортивного туризму. Проводяться вечори зустрічей, відпочинку. До студентів приходять і діляться своїми враженнями про походи видатні спортсмени і мандрівники України.

Велику допомогу розвитку спортивного туризму у Внз надає керівництво студентського профкому Миронов В. Ю. (голова), Ніколаєнко В. М., Оксютович А. Т.

Проходять роки, пам'ять чіпко тримає події і факти туристської життя Вузу за сорок з гаком років. Часто перед очима виринають обличчя товаришів, які ніколи вже не стануть на туристську стежку. Вічна їм пам'ять! Деякі колишні спортсмени-туристи з тих чи інших причин відійшли від активних занять туризмом.

Але ніколи не пройде радість зустрічей учасників походів і експедицій, туристів, інструкторів та персоналу т/л "Глобус". У лютому в прекрасному Палаці культури Національного технічного університету України "КПІ" зустрілися туристи-політехніки усіх поколінь. Зібралося близько 800 осіб. Прийшли колишні і справжні викладачі кафедри фізичного виховання, працівники спортивного клубу та профкому. Знайомі мелодії туристських пісень, перегляд слайд і відеофільмів, міцні потиски рук, обійми, поцілунки - все це створило незабутню атмосферу цього туристського свята і багатьом нагадала роки молодості і прекрасної похідного життя.

У висновку хочу побажати всім туристам-політехнікам не забувати свій рідний клуб - приходьте частіше до молодим туристам, розкажіть про ваших походах і сходженнях, покажіть слайди, відеофільми. Адже і ви були колись такими, як вони. Це близькі по духу вам люди, вони не підведуть!

<<< тому | зміст | вперед >>>