<<< назад | зміст | вперед >>>

Легендарні села України

Антоніни

Антоніни (колишні Голодьки) - селище міського типу в Красилівському районі Хмельницької області. Селище розташоване на річці Ікопоть. Статус смт отримало в 1956 році. У 2001 р. населення становило 2 692 осіб. Про село із назвою Голодьки, як воно називалося аж до другої половини XVIII ст., перша писемна згадка зустрічається в історичних документах другої половини XIV ст. У ті часи село перебувало у власності великих феодалів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків і Потоцьких. Протягом XIV-XVII ст. ця місцевість дуже потерпала від спустошливих набігів кримських татар і турків. Так, у 1593 році, татари пограбували й спалили село.

У 1760-х роках тодішня власниця села Барбара Сангупіко віддала Голодьки у довготермінове користування регенту коронної канцелярії Ігнацію Мальчевському, який був одружений на її сестрі Антоніні. Ігнацій збудував тут палац, а згодом розпорядився закласти на берегах річки Ікопоть парк, багатий на екзотичні дерева, кущі, мав велику колекцію квітів. Ігнацій збудував палац і назвав його іменем своєї коханої дружини Антоніни.

З 1797 року Антоніни входили до складу Волинської губернії. У 1812 році князь Сангушко побудував в Антонінах кам'яний, дивовижної краси палац. До наших часів зберігся флігель палацу.

З 1823 року в Антонінах діяла кріпосна мануфактура по виробництву сукна, було засновано конезавод, а в 1845 році неподалік від села почала діяти цукроварня, що була власністю графа Потоцького.

У 1913 році тут проживало 2009 чоловік. У містечку були волосні установи, поштово-телеграфна станція тощо. Вражав своєю красою та архітектурною витонченістю багатоповерховий палац Сангушків-Потоцьких із просторим гаражем на 9 автомобілів, електричною станцією, оранжереями, величезним каретним двором. Тут було кілька сотень верхових рисаків, близько півтисячі мисливських собак.

В кінці XVIII ст., через кілька років після смерті дружини й по закінченню контракту, Мальчевський залишає місто Антоніни й повертається до своєї родової маєтності Тарнорудки. Тоді в Антонінах розташовує свою літню резиденцію князь Євстафій Сангушко. Він значно розширив і прикрасив закладений на берегах річки Ікопоть чудовий парк, а в 1803 р. збудував оранжерею. Всі будівлі з'єднав в одне ціле, побудувавши між офіциною (малим палацом) і палацом одноповерховий будинок, що призначався під книгозбірню. Реконструював парадний фасад палацу: головний вхід до всього палацового комплексу розмістили при дворі, що зв'язував офіцину з бібліотекою та палацом. Невеликий парадний партер - травник, закладений перед ансамблем, оточувався чавунною огорожею. Біля правого кута палацу було поставлено в'їзну браму з двох мурованих, чотиригранних стовпів. З лівої сторони партеру розташовувалися стайні для арабських скакунів.

Князь Євстафій Сангушко перебудував інтер'єри палацових жилих покоїв, декоруючи деякі парадні зали штучним мармуром. У глибині парку він поставив павільйон у «китайському» стилі.

У 1879 р. за проектом французького архітектора Д. Арво палацовий ансамбль збільшується. З правої сторони палацу будується двохповерхова, на високому цоколі, на підвалах офіцина (малий палац) на дев'ять широко поставлених вікон. Для симетрії, над лівою офіциною та над одноповерховими частинами головного палацу добудовується другий поверх. Стару офіцину накрили високим чотирьохсхиловим дахом, а палац і нову офіцину - французьким мансардовим дахом. Нова офіцина з фасадами, розчленованими пілястрами на парадному фасаді, мала псевдоризоліт, обрамлений пілястрами й увінчаний напівкруглим щитом - фронтоном, який містив головний вхід. Тут розміщувалася кухня, помешкання для служби та гостинні покої. Стара офіцина майже вся переплановувалася на гостинні покої, вона була переобладнана з усіма тогочасними зручностями: з окремою лазнею при кожних апартаментах. Наприкінці 90-х pp. XIX ст. було відреставровано давні бібліотечні зали. Меблі замінили на нові, завезені з Англії. Була поставлена нова монументальна в'їзна брама з шести чотиригранних, покритих рустами колон. Дві парні бічні колони отримали наверх'я у вигляді ваз. Верхня частина середніх колон була оздоблена щитами з різьбою гербів графів Потоцьких, Сангушків і родин з ними поріднених. Подібна брама з двома високими середніми колонами й герстами вибудувана й на протилежному боці партеру. В брами вправлені залізні грати.

На початку XX ст. антонінський палац був знову реконструйований у стилі пізнього бароко. Автором будівельних робіт став віденський архітектор Фердинанд Фелнер.

У відреставрованій резиденції-садибі Антоніни зберігалася велика кількість творів мистецтва. В парку налічувалась велика ботанічна колекція - понад 3 500 сортів квітів та кущів.

Відповідно до європейських стандартів, у західній частині парку було встановлено фазанник: звіринець, що розташувався в недалекому дубняку, в якому бродили лані та сарни. По каналах плавали лебеді. По парку гуляли верблюди, були тут і страуси, яких Потоцькому подарувало Паризьке Акліматизаційне товариство. В кінці XIX ст. парк займав територію до 20 гектарів. Він весь час поповнювався віковічними деревами, окрасою парку були чудові квітники та клумби. Площа парку була вкрита алеями та стежками. Через канали та ставки було перекинуто містки. Парк мав неповторну архітектуру та красу. До сьогодні, на жаль, палац не зберігся. На території парку можна побачити лише манеж, будинок управителя й будівлі працівників. У хорошому стані знаходяться в'їзні брами до замка, парку, а також альтанка та частина огорожі.

<<< назад | зміст | вперед >>>