<<< назад | зміст | вперед >>>

Легендарні села України

Олесько

Олесько - селище міського типу в Буському районі Львівської області. В історичній літературі Олесько згадується в 1327 році як оборонний центр із замком. Але перші тутешні поселення, які відносяться до висоцької та черняхівської культур, датуються II-І тис до не. В деяких історичних працях датою першої згадки про Олесько вважають саме 1327 рік. Але перша літописна згадка про Олесько, поруч із великими містами Волині Луцьком і Володимиром, відноситься до 1366 року.

Розташоване на важливих торгових шляхах, Олесько інтенсивно розвивалося, хоч і потерпало від татарських нападів. Саме це розташування на давньому рубежі між Галичиною та Волинню ще у князівський період визначило подальшу долю Одеська в часи іноземних загарбань. Боротьба між Литвою, Польщею та Угорщиною за вигідний розподіл української спадщини в XIV ст. винесла Олесько, яке було розташоване в той час на межі Волинської та Львівської земель, на політичний горизонт, який розмежовував експансію найближчих сусідів.

У другій половині XIV ст. Олесько переходив із рук в руки. У 1366 р. місто потрапило до володінь Олександра Корятовича, залежного від Польської корони; у 1370-1377 pp. - уже під владою литовського князя Любарта, місто було приєднане до Волині. У 1377 р. угорський та польський король Людовик знову приєднав Олесько до своїх володінь, але вже у 1382 р. воно опинилося під владою Любарта.

У XIV ст. Олесько одержало магдебурзьке право.

Закладини Одеського замку сягають XIII ст., коли в 1241 році татаро-монгольською навалою було зруйновано місто Пліснесько.

Битви за Одеський замок мали важливе стратегічне значення як ключ до Волині та Галичини (Червоної Русі), і, власне, саме тут проходила демаркаційна лінія державних кордонів.

Перша конкретна й достовірна згадка про Олеський замок зустрічається в 1390 р. у буллі папи Боніфація IX, який подарував замок в Олеську й Тустані Галицькому католицькому єпископу.

У 1431-1432 pp. спалахнуло антипольське повстання бояр Олещини, яким керував Івашко-Богдан Преслужич із Рогатина Саме тоді твердиня вперше зазнала загальноукраїнської слави: гарнізон українських повстанців протистояв військам польського короля Ягайла

У 1441 р король Володислав Варненьчик віддав Одеський замок із містом за заслуги в обороні руських земель від татар магнату Яну з Сієни гербу «Денбно». Замок став притулком для навколишніх жителів під час частих нападів ординців, які прямували старим Кучманським шляхом, що проходив неподалік від замку.

Після смерті Яна з Сієни замок і місто одержав його син Петро, згодом дві його дочки отримали по половині у спадщину, а за їхніми чоловіками замок перейшов до родин Каменецьких і Гербуртів. До Одеського замку тоді належала ціла округа - аж до кордону з Волинню.

У XV-XVI ст. фортеця зазнала багаторазових нападів татар, була сильно пошкоджена в 1512 p., і відновлена у 1590 році Станіславом Жолкевським у стилі італійського Відродження.

У 1605 р. замок із містом і частиною сіл перейшов до рук руського магната Івана Даниловича. Він завершив реконструкцію фортеці в 1620 p., a 1627-го відсвяткував гучне весілля своєї доньки Теофілії та Якуба Собеського. У 1629 р. в Одеському замку народився майбутній король Польщі Ян III Собеський (роки правління: 1674-1696 pp.).

У 1636 році рід Даниловичів вимер, їхні величезні маєтки дістались Якову Собеському - батькові Яна III.

У 1646 р. фортеця була звільнена військами Богдана Хмельницького, та того ж року вщент зруйнована татарською навалою.

З 1647 р. Олесько перейшов у власність Андрія Конєцпольського, а вже у 1660 р. після його смерті землі діляться між 17 лихварями. У 1682 році, повернувши кошти лихварям, Ян III Собеський викупив свій рідний замок. Ян III відбудовує його та перетворює на розкішну королівську резиденцію з великим парком. Там він часто гостював зі своєю коханою дружиною Марією Казимирівною, під наглядом якої у 1684 році було проведено реставраційні роботи в замку і парку. Вона ж успадкувала маєток після смерті Яна III в 1696 p., а після її смерті тут володарював їхній син Якуб.

У 1725 р. один із синів Собеського, Костянтин, продав Олесько Жевуським. Замок перетворився на руїни, а кращі речі з нього було перевезено у Підгірці. Незважаючи на величезні прибутки Жевуських, вони через пристрасть до марнотратства потрапили в борги, а в 1796 р. їхні маєтки було продано.

У 1796 році Олесько купують магнати Зелінські, а трохи згодом - Латинські.

Замок багаторазово страждав від руйнацій: у 1806 р. тут була пожежа, наступна - і набагато сильніша - вже в 1836 р., а в 1838 році під час 15-хвилинного землетрусу потріскалися мури замку та було сильно пошкоджено його ліве крило. У 1875 р. завалилася замкова криниця, а в 1951 р. від удару блискавки у замку сталася нищівна пожежа.

У 1772 р. Галичина переходить під владу Австрії, хоча піднесенню економічного рівня містечка це не сприяло. У 90-х pp. XIX ст. дещо пожвавлюється економічне життя містечка. В 1882 році, коли замок викупив уряд Австро-Угорщини, це була вже суцільна руїна. Ще у 1882 р. тут було засновано кредитний банк. В замку розмістилася школа. У 1898 р. в Олеську було організовано перше у Східній Галичині товариство «Сільський господар», яке сприяло поширенню землеробської культури.

З 1919 р. Олесько входить до складу Польщі. Через Олесько прокотились хвилі Першої світової війни, радянсько-польської війни 1920 року, і містечко дуже потерпіло.

Польська влада все ж таки від/реставрувала замок й до 1939 року він використовувався як сільськогосподарська жіноча школа. А в 1939 році в замку утримувались польські військовополонені.

У 1941 р. німецькі окупанти вивезли більшість чоловічого населення на роботу до Німеччини. Під час Другої світової війни на території замку були влаштовані військові склади, а на території монастиря капуцинів - концтабір та гетто. У липні 1944 р. в Олеську та на його околицях проходили великі бої між Червоною армією та німецькими військами, включно з українською дивізією «Галичина».

<<< назад | зміст | вперед >>>