<<< назад | зміст | вперед >>>

Легендарні села України

Батурин

Батурин - місто Бахмацького району Чернігівської області, розташоване на річці Сейм. У 1960 році отримав статус селища міського типу. Статус міста у 2008 році. За даними археологічних документів, заснований він був у X столітті, на місці городища, мешканці якого мали контролювати ситуацію на кордонах підвладного чернігівським князям Задесення та переправи по р. Сейм. Втім, територія сучасного Батурина та його найближчі околиці були досить щільно заселені, починаючи ще з доби неоліту. Тут виявлені також старожитності епохи бронзи, раннього залізного віку, пам'ятки слов'янських культур І тисячоліття нашої ери та часів Київської Русі.

Вважається, що місто було засноване в 1575 році польським королем Стефаном Баторієм, який після свого обрання проводить адміністративну реформу на українських землях. Козаки були поділені на полки та сотні. Вводився новий порядок судочинства й управління. Місто-фортеця було назване на честь короля - Баторином.

У 1625 році поляки закладають на території Батурина потужну фортецю на високому березі річки Сейм. З трьох боків (четвертий виходив на крутий берег ріки) вона була оточена ровом і земляним валом із дубовим частоколом, який переривався 6 кутовими баштами. В'їзд до фортеці охороняли 2 надбрамні баніти. На всіх баштах було встановлено 9 чавунних пищалей. Всередині, на високому пагорбі стояв «панський двір» (цитадель), оточений ровом, валом і дубовим частоколом У1664 р. польський король Ян Казимир не зміг взяти її приступом.

У 1634 році Батурином володів коронний канцлер Речі Посполитої Ю.Оссолинський. Від нього місто перейшло у володіння Любомирських.

Багато мешканців Батурина брало участь у повстанні Яцька Острянина в 1637-1638 роках. А коли почалась війна Хмельницького з Польщею у 1648-1654 роках, польська шляхта була вигнана з Батуринської фортеці. У 1648 році Батурин стає сотенним містом Чернігівського полку, з 1649 - Ніжинського, а пізніше - Стародубського полків.

У 1654 році Батурин отримує статус міста з магдебурзьким правом та магістратом. На той час там налічувалося 12 млинів, розвивалися ремесла - шевське, ковальське, золотарське.

У 1663 році лівобережним гетьманом І.Брюховецьким і Московським урядом у місті були підписані так звані Батуринські статті. Цей договір підтверджував Березневі статті 1654 року, але містив додаткові пункти по забезпеченню московського війська в Україні харчами та фуражем і пункти по поверненню селян-втікачів московським поміщикам. Також українським купцям заборонялось ввозити й збувати в Московії горілку та тютюн. Ці статті діяли до 1665 року.

У 1669 році Дем'ян Многогрішний обирає місто Гетьманською резиденцією. Батурин стає офіційною резиденцією українських гетьманів - Дем'яна Многогрішного (1669-1672), Івана Самойловича (1672- 1687), Івана Мазепи (1687-1708).

У 1672 році на козачій раді в Козачій діброві гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Самойловича Саме за його правління Батурин значно розбудовується. Зводилось багато споруд, процвітала торгівля й ремесла Населення Батурина складало більше 20000 людей, територія - близько 100 га, там було вже 40 церков та 2 монастирі.

Особливого статусу Батуринська резиденція набуває за часів правління Івана Мазепи (1687 -1708 pp.), коли Батурин перетворюється на центр політичного життя Гетьманщини. В Батурині в цей час живе і працює політична, військова та культурна еліта України. Тут перебувала вища державна адміністрація - Генеральна військова канцелярія, Генеральний Суд Лівобережної України. Споруда цього суду збереглася до нашого часу й називається Будинок Кочубея, на ім'я Василя Леонтійовича Кочубея, що служив генеральним суддею.

Навколо споруди Генерального суду, зберігся великий парк Кочубея, що був закладений у природній діброві. В ньому також збереглися столітні дуби. Зараз у парку встановлено багато різних пам'ятників. Один із найцікавіших - гранітна плита на місці дуба, дупло якого слугувало поштовою скринькою в листуванні Івана Мазепи та Мотрі Кочубей.

На рубежі XVII - XVIII століть між Швецією і Росією спалахнула війна за володіння Балтійським узбережжям, відома як Північна війна. Експедиційний корпус, що вступив на територію Росії, очолив молодий король Карл XII - блискучий стратег і полководець. Іван Мазепа вирішив скористатися слушним моментом і звільнити Україну від московського гноблення.

Наприкінці жовтня 1708 p., гетьман відправив стародубському полковнику Скоропадському грамоту з викладом причин, що спонукали його до переходу на сторону Карла XII. Змінивши маршрут, шведські війська рушили на Стародуб, а потім на Новгород-Сіверський. Здавалося, саме провидіння виступило на стороні українців. Сучасна мобільна шведська армія, яка розгромила поляків і датчан, була найкращим союзником у війні з Москвою.

Дізнавшись про це, 30 жовтня 1708 р. російський цар Петро Великий віддав наказ знищити гетьманську столицю - Батурин. Виконувати цю місію відправився фаворит Петра І, ясновельможний князь, в майбутньому - генералісимус Олександр Меншиков.

Оборону Батурина очолив сердюцький полковник Дмитро Чечель. На пропозицію росіян скласти зброю, козаки відповіли, що скоріше вмруть, ніж віддадуть столицю супостату. Кілька разів Меншиков кидав свої війська на штурм козацької твердині, але влучний гарматно-рушничний вогонь вражав ряди атакуючих.

Батурин, добре укріплена фортеця з належним запасом провізії та боєприпасів, міг витримати і багатомісячну облогу. Але в ніч проти 2 листопада 1708 р. один із полкових старшин Прилуцького полку Іван Ніс прислав до О.Меншикова свою довірену особу, і той повідав йому про таємний лаз, що вів у фортецю. Скориставшись підземним ходом, 2 листопада 1708 року невеликий загін російського війська відкриває ворота міста, яке вже почало святкувати перемогу.

Увірвавшись до Батурина, вони заволоділи гетьманською скарбницею, артилерією, продовольчими припасами та вчинили нечувану різанину, знищивши не тільки захисників міста, але й усе цивільне населення включно з немовлятами. Загинуло більше 20 тис. мужніх захисників та жителів столиці, а саме місто було спалено й зруйновано. Найбільша різанина, як показали розкопки, що ведуться зараз у Батурині, відбувалася коло гетьманського палацу й будинків козацької старшини. У квітні 2004 р. на території Цитаделі було встановлено пам'ятник жертвам Батуринської трагедії - величезний кам'яний хрест із бронзовою фігурою розіп'ятого Ісуса Христа (автор - Анатолій Гайдамака, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка).

Керівників оборони Батурина, у тому числі полковника Дмитра Чечеля, вивезли до Глухова, де й стратили (згідно з Лизогубівським літописом). Решту оборонців, за твердженням автора «Історії русів», розіп'яли на хрестах, встановлених на плотах, і пустили за течією ріки Сейм.

У французькій пресі в листопаді 1708 р. з'явилися статті під промовистими заголовками: «Страшна різанина», «Руїна України», «Жінки та діти на вістрях шабель», «Вся Україна купається в крові»...

Після цього гетьманську резиденцію було перенесено до Глухова (ближче до кордону з Росією). За царською вказівкою, ще 18 років після його знищення, в Батурині було заборонено селитись, і в 1726 році місто стало безлюдним, а мешканці, що вціліли, жили на його околицях (428 дворів).

Незабаром після обрання до гетьманського уряду, Кирило Розумовський вирішив перенести столицю козацької держави з Глухова до Батурина, і в 1752 р. він залучив таких відомих архітекторів як Антоніо Рінальді, Джакомо Кваренгі, Олександра Квасова спроектувати гетьманський палац В цей період в Батурині активно розвивається промислове виробництво. У 1751 році почав діяти цегельний завод, де працювало 450 найманих робітників. Працював також завод по виготовленню кахлю та лісопильня. На річці Сейм діяло 44 млини, працювала суконна мануфактура 3 1757 року працював завод по виробленню воскових свічок, на якому за рік перероблялось до 400 пудів воску.

У 1764 р. указом імператриці Катерини II на Україні було скасовано гетьманство, і Батурин втрачає статус адміністративного центру України.

За цих обставин екс-гетьману було фактично заборонено відвідувати батьківщину. І тільки у 1794 p., коли політичні пристрасті вгамувалися, Кирило Розумовський повернувся до Батурина, аби створити тут грандіозний палацово-парковий комплекс 3 цією метою він запросив одного з провідних архітекторів тієї доби Чарльза Камерона, за проектом якого протягом 1799-1803 pp. тривали масштабні будівельні роботи. Триверховий палац, зведений у класичному стилі, був домінантною будівлею всього комплексу, й височів над флігелями, розташованими по обидва його боки, та великим парком. Кожний поверх палацу мав своє функціональне призначення. У підвальному поверсі планувалося розмістити гардеробні кімнати й комори, на першому поверсі - бібліотеку та кабінети, на другому - вітальню і танцювальну залу, на третьому - опочивальні. Інтер'єр прикрашали ліпниною, розписами й плафонами, картинами й скульптурами роботи кращих майстрів тієї доби.

Усе змінилося після смерті Кирила Розумовського в січні 1803 р. Оздоблювані роботи було припинено, а палац невдовзі залишився без належного догляду. У 1824 р. пожежа знищила майже всі його інтер'єри.

Будівництво Воскресенської церкви в стилі класицизму тривало впродовж 1799-1803 років за кошти Кирила Розумовського, її фасади прикрашають триколонні портики, які підтримують трикутні фронтони. Існує згадка про те, що Кирило Розумовський особисто вказав місце в церкві, де мав бути похований, і за кілька місяців до смерті оглянув цегляний склеп, у якому незабаром і спочив навіки. У 1805 р. над могилою гетьмана було встановлено мармуровий надгробок, виконаний на замовлення його сина Андрія Розумовського уславленим скульптором Іваном Мартосом, уродженцем містечка Ічня.

Неподалік від Батурина знаходиться старовинний духовний осередок - Миколаївський Крупицький монастир. У 1680 р. коштом генерального судді Івана Домонтовича було зведено Кам'яний п'ятибанний Миколаївський собор. Протягом 1801-1803 років тривало спорудження кам'яної церкви Преображення Господнього. А завершила ансамбль дзвіниця, збудована в середині XIX ст. В монастирі розташовувалась велика бібліотека, прикрасою якої була Острозька Біблія Івана Федорова До наших днів зберігся унікальний синодик Миколаївського Крупицького монастиря. За років радянської влади монастир було закрито, а церковне начиння та книгозбірню розграбовано.

У 1994 р. був створений державний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця», до складу якого увійшло 39 об'єктів унікальних пам'яток історії, архітектури, археології та природи.

<<< назад | зміст | вперед >>>