<<< тому | зміст | вперед >>>

Пилипенко В.Є., Гансова Е.О., Козаків В.С. та ін Економічна соціологія

Глава 2. Соціальна сфера економічної життєдіяльності суспільства

2.1. Соціальна сфера - специфічна сфера життєдіяльності суспільства. Обмеженість розподільної трактування соціального

Найбільшою мірою специфіка соціального виражена в тому, коли воно пов'язується з певними умовами і засобами розширеного відтворення людей. Відповідно соціальна сфера - це сфера підтримки життя, задоволення різноманітних людських потреб за допомогою присвоєння засобів життєдіяльності та існування. Іншими словами, мова йде про присвоєння засобів і умов відтворення людини як суб'єкта суспільних відносин, про відтворення індивіда як суб'єкта праці, про перетворення загальнолюдської природи індивіда, формування у нього здібностей до різноманітної діяльності. Сфера, в якій відбувається це привласнення, є соціальною. Відносини між людьми, групами людей, людиною і суспільством), за допомогою яких здійснюється це привласнення, називаються соціальними.

Відразу ж зазначимо, що поняття "засоби і умови відтворення людини" має конкретно-історичний характер. В даний час в засоби відтворення людини як суспільної істоти слід включати також засоби, що забезпечують отримання інформації, а сукупність факторів, необхідних для функціонування людини як суб'єкта праці, входять також ті, які обумовлюють доступність освіти. Змінюється і кількість благ, необхідних для відтворення людини як суб'єкта суспільного життя. До таких благ належать нині і ті предметно-речові реалії, які є засобами задоволення духовних потреб (наприклад, телевізор, магнітофон, програвач, кіно - та фотоапаратура, а останнім часом - комп'ютер і необхідне обладнання, що забезпечує інформаційні послуги). Результати духовного виробництва (наприклад, освіта) стають чинником матеріального виробництва. Загальноосвітнє та професійне розвиток, є найважливішими факторами трудової діяльності, - необхідна умова життєдіяльності. А лікування, екологічно чисте середовище, рекреаційні фактори (зумовлюють відпочинок і розваги) як умови існування також відносяться до необхідних умовам відтворення людини, охорони її здоров'я, підтримання життя і працездатності. Все це стає важливою складовою так званої індустрії виробництва.

Отже, область присвоєння цих різноманітних умов і засобів, набір яких визначений конкретно-історично, утворює соціальну сферу життєдіяльності суспільства.

Далі про "присвоєння". Воно не є просто володіння речами, а є оволодінням ними (засвоєнням, освоєнням) в процесі життя і діяльності. Саме в цьому полягає основний сенс поняття "присвоєння" в даному контексті. Це цілком відповідає тому, як це поняття трактується у філософській літературі [14, 18]. Додамо також, що мова йде про присвоєння певних умов та засобів, що належать до предметно-речової, "речової" або навіть "матеріально-речової середовищі", включеної в людську життєдіяльність. Не слід надмірно розширювати уявлення про умови та засоби, привласнення яких утворює соціальну сферу життя суспільства. Розширювати до такої міри, щоб включати в ці умови також кошти духовні, політичні, правові та інші різноманітні фактори людської життєдіяльності, хоча вони, безумовно, є важливими складовими середовища, яка також привласнюється людиною і обумовлює його формування та розвиток.

Предметно-речова, "матеріально-речова середовище" виконує різноманітні функції в суспільстві. Вона є матеріальним джерелом і засобом підтримки різноманітних форм життєдіяльності і існування. У рамках марксистської концепції предметно-речова середовище аналізувалась переважно в цій якості (див. наприклад, [43]). У сучасній соціальній антропології та соціології велика увага приділяється функціонуванню речей як символів, з'ясовується місце предметно-речової середовища в знакових системах, що характеризуються смислові елементи цього середовища (М. Фуко, Ж. Бодрійяр та ін). Як вважає Ж. Бодріяр [4], функціональність речі полягає в тому, що вона "реалізує себе, точно відповідаючи реального світу і людським потребам". Однак, інтегруючись у деяке ціле, річ здатна також "подолати свою "функцію" заради якоїсь вторинної функції, стати елементом гри, комбінаторної исчислимости в рамках загальної теорії знаків" [4, 45]. Функціонування речей як "объективированных уявлень", що обумовлюють "стиль життя", приділяє увагу П. Бурдьє [6]. Символічна функція речей, як відомо, набуває все більшого значення в сучасному суспільстві. Тим не менш, безпосередньо відтворювальна функція предметно-речової середовища, що представляє собою соціальні умови людської життєдіяльності, зберігає первинний, базовий характер.

Відзначимо також ще одну надзвичайно важливу обставину. "Матеріально-речова середовище", яка обумовлює відтворення людини як суспільної істоти, - це не тільки екологічна середовище і сукупність соціально-територіальних умов і те, що є переважно результатом матеріального виробництва. Соціальна середовище, що зумовлює відтворення людини як суспільної істоти, - це виробнича діяльність людини безпосередньо. Праця, як відомо, і творець речового багатства (праця як засіб до життя), і його перетворювач ("творець"). Соціальний процес як процес відтворення людини - це насамперед реалізація і розвиток людських здібностей за допомогою виробничої діяльності, а також самореалізація суб'єкта праці, його творчих потенцій і умінь.

У вузько термінологічної трактуванні соціальних відносин як специфічних суспільних відносин, що функціонують поряд з економічними і політичними, а також у розумінні соціальної природи праці і виробництва велика заслуга К. Маркса. Це визнається і в немарксистській соціології. Як вважає, наприклад, відомий американський соціолог А. Босков, ідеї К. Маркса про соціальні відносини в сфері виробництв "...постійно займають соціологів" [5, 36]. Віддаючи належне марксовскому розуміння "соціального", важливо усвідомити суть цього розуміння як ланки, що опосередковує взаємодію способу виробництва матеріальної життя, економічної структури суспільства з політичними, правовими та іншими суспільними відносинами. (Згідно К. Марксу "спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальні, політичні та духовні процеси життя взагалі".) Обвинувачення К. Маркса у "вульгарному экономизме" в значній мірі обумовлено тим, що не розуміється, яку роль в марксовской концепції відіграє особливим чином трактуються "соціальне", яке місце воно займає в цілісній системі суспільних відносин.

У марксистської теорії суспільства є і сильні, і слабкі боку, є і те, що, власне, ніколи не було науково обґрунтовано (наприклад, теорія соціалізму). На це ще у другій половині XIX ст., як відомо, вказував М. Вебер, з найбільшою пошаною, однак, ставився до К. Марксом як мислителю. Жодна соціологічна теорія не може претендувати на вирішення всіх дослідницьких завдань, які виникають при вивченні суспільства. Кожна з теорій більшою мірою, ніж інша, придатна для аналізу якихось специфічних проблем, певних аспектів дійсності. Не випадково сучасні соціологи прийшли до думки про необхідність синтезу теорій. І цей синтез не означає забуття того, що підтвердило свою евристичність і наукову цінність, а максимально можливе використання всього цінного і адекватне його тлумачення. Що стосується соціальних аспектів праці та з'ясування специфіки соціального, то без марксистської концепції тут не обійтися. Як вважав Маркс К., праця - це творець, а "людина є результат його власної праці". Відповідно соціальний процес, який ніби надбудовується, К. Марксу, безпосередньо над способом виробництва, не зводиться лише до процесу розподілу і споживання. Він являє собою безпосередній процес людської діяльності, що характеризується не тільки його речовими результатами або умовами, людськими якостями, які він формує.

Відомо, що ще недавно суспільствознавці, які називають себе марксистами, говорячи про соціальні відмінності, соціальній нерівності, соціальної політики стосовно до "соціалістичного суспільства", як правило, мали на увазі відмінності в умовах праці і побуту (включаючи, а часто абсолютизуючи, відмінності в заробітній платі). Таким чином, соціальні відносини обмежувалися по суті вузько зрозумілими відносинами розподілу. Однак перенесення центру ваги в характеристиці соціальних відносин будь-якого суспільства, в тому числі і того, яке називалося соціалістичним (наприклад, при виявленні його "переваг" або "недоліків"), на розподільні відносини не було правомірним. За це свого часу К. Маркс критикував одного з діячів німецького робочого руху Ф. Лассаля, маючи на увазі його міркування про майбутнє суспільстві. К. Маркс вважав, що позиція Ф. Лассаля з даного питання є "відрижкою вульгарного соціалізму" (уявлення про те, ніби соціалізм обертається переважно навколо питань розподілу).

Вульгарність розуміння соціалізму в радянський період виражалася, зокрема, у трактуванні самої відомої формули соціалізму:" від кожного - за здібностями, кожному - за працею". Інтерпретуючи цю формулу, адресувалися переважно до другій її половині, явно недооцінюючи першу. Більше того, перша половина формули розумілася як імператив повної самовіддачі: "на що здатний - віддай усе"*. Але так слід розуміти формулу, що характеризує суспільство, яке претендує на те, щоб бути більш досконалим, ніж капіталізм? Навіть якщо мова йшла просто про так званої моделі соціалізму (тобто про те, як це суспільство уявлялося в ідеалі), то, швидше за все, мало на увазі наступне: більш досконалим, ніж капіталізм, суспільство має створити максимальні умови для того, щоб людина могла проявити себе, реалізувати та удосконалювати свої здібності. В цьому і повинно було складатися його (суспільства) основне соціальне перевагу, яке покликане було забезпечити перевагу в різних інших відносинах - етичному, загальнокультурному і т. д. Відповідно принцип справедливості доцільно розглядати як принцип розподілу насамперед умов для реалізації здібностей, а не добробуту (з праці, порівну або як забезпечення гарантованого мінімуму).

Враховуючи несправедливість змішування розподільного і продуктивного аспектів праці, неправильно було б протиставляти їх один одному. Проте соціологи часто були схильні робити це, створюючи штучну дилему: що більш важливо для "радянської людини". Доказом того, що головним для "радянської людини" є "цікава, змістовна робота", служили некоректна методологічна позиція і неадекватний інструментарій. Вимірювалися ціннісні уявлення, вербальні характеристики, а не зацікавленість, тобто ті реальні інтереси, які зумовлюють фактичне поведінка в сфері праці та його економічну і соціальну ефективність [32, 172; 37, 64-66]. Сфера ж соціального в якості базового компонента використовує інтерес, а не ціннісне уявлення. Останнє відноситься до галузі культури. А важливою складовою культури є "трудова етика", яка (як і культура в цілому) також впливає на трудову діяльність. Однак у цьому випадку діють специфічні (зокрема, символічні) механізми, що відрізняються від власне соціальних механізмів, але також впливають на функціонування праці та виробництва.

Повертаючись до взаємовідносин змісту праці і його оплати, відзначимо, що мова йде про взаємодію двох соціальних факторів, один з яких характеризує умови реалізації людських здібностей, інший - розподіл добробуту шляхом оплати праці. З одного боку, дійсно, оцінка праці, що виражається у відповідній його оплати, сприяє максимальній самовіддачі, мобілізації внутрішніх резервів та здібностей. З іншого боку, висока оплата праці в умовах, коли людина позбавлена можливості проявити ініціативу і реалізувати свої здібності, не призведе до високої продуктивності. У цьому зв'язку слід піддати сумніву і таке розуміння переваг соціалістичного суспільства, яке вбачалося вирівнювання добробуту, що, у свою чергу, розглядалася як подолання істотних соціальних відмінностей. В радянських умовах це означало встановлення стелі заробітної плати, заборона або блокування будь-якої підприємницької діяльності (індивідуальної трудової діяльності зокрема) тощо - все, що врешті-решт призвело до цілковитого зубожіння та зниження продуктивності праці, до того самого відчуження праці, яке приписувалося капіталізму.

Отже, роздуми щодо "формули соціалізму" не є чисто формалістичних вправою. За цими роздумами криються глибокі теоретичні і практичні проблеми: мається на увазі суспільство творче, коли виходять з примату соціально виправданого виробництва, з приросту національного багатства, яке дозволяє забезпечувати реалізацію різноманітних людських здібностей, або мова йде про суспільство розподільчому, коли розподіляють начебто з праці, але так, щоб ні у кого не було надто багато.

Здавалося б, мова йде про суто практичних помилки, перекручення непомильною марксистської теорії. Адже заслуга К. Маркса в тому і полягає, що він звернув увагу на примат виробництва над розподілом, а економічні відносини трактував насамперед як виробничі, ніж, зокрема, продемонстрував свою явну перевагу над класичними політико-економічними уявленнями. Проте непослідовність і навіть у певному сенсі суперечливість марксовской концепції "наукового соціалізму" (слабкі місця якої були перебільшені в соціалістичних теоріях, "виросли" на російському грунті, і доведені до абсурду в практиці їх здійснення) призвели до зміщення акценту на розподільчий, "благодійний" соціалізм.

Цю проблему відомий російський мислитель С. Франк сформулював як суперечність між тим, що потрібно робити і як, які шляхи для здійснення завдання вдосконалення суспільства доцільні і допустимі: "Сутність так званого "наукового" соціалізму на відміну від утопічного соціалізму, полягала саме в цій думці про органічне і еволюційному пересозидании соціальних відносин, хоча у самого Маркса К., а тим більше у його догматичних послідовників ці наукові погляди перехрещувалися з ненауковими ремінісценціями революційно-бланкистского "характеру"" [45, 75].

Це було написано в 1903 р., а в 1909 р. розглянута непослідовність К. Маркса трактується вже як суперечність між творчою діяльністю (в якій людина, максимально реалізуючись, прагне до вищої продуктивності, сприяючи збільшенню культури) і "боротьбою", руйнуванням, характерними для вульгарно понятого російської інтелігенцією так званого революційного соціалізму. Пафос соціалізму, який зосереджений на ідеї розподільної справедливості і вичерпується нею, корениться, на думку С. Франка, “в переконанні, що умов щастя не потрібно творити, а можна просто взяти або відібрати їх у тих, хто незаконно заволодів ними на свою користь. Але для того, щоб було що розподіляти, треба насамперед мати що-небудь, а щоб мати, треба творити, робити" [46, 89-100]. Аналогічні ідеї висловлював відомий російський філософ М. Бердяєв, критикував "народнически-утилітарно-аскетичні ідеї, властиві російської інтелігенції: "...інтереси розподілу і рівняння у свідомості і почуттях російської інтелігенції завжди домінували над інтересами виробництва і творчості" [2, 12].

В оцінці так званого революційного соціалізму, до якого росіяни мислителі відносили також і "науковий соціалізм" К. Маркса в силу його непослідовність, важливо наступне: його основна помилка полягає в нехтуванні вищою продуктивністю, яка не може бути наслідком руйнування, спрощення, заборон і "боротьби", а породжується творенням, що передбачає самоценное розвиток зовнішніх і внутрішніх умов людської життєдіяльності, вдосконалення характеру самої праці.

Праця здійснюється за допомогою різних знарядь виробництва, характер яких і ступінь складності зумовлюють зміст праці, включеність суб'єкта праці у певний вид діяльності, наявність певних навиків та рівня кваліфікації. І все це, а не тільки розподіл результатів виробничої діяльності, відноситься до сфери соціальних відносин, соціальної організації виробництва, до соціальних чинників відтворення людини як суспільної істоти. Звертаючись до розмірковувань К. Маркса з цього питання, слід згадати про його оцінкою представника класичної політичної економії Д. Рікардо. Прагнення останнього, як вважав Маркс К., зрозуміти сучасне виробництво в його певної соціальної організації цього призвело вченого до акцентуванню уваги на розподіл. Однак у такому випадку, як вказує Маркс К., розподіл необхідно трактувати широко: як розподіл знарядь виробництва, як розподіл членів суспільства за різних родів виробництва, як розподіл продуктів, що є лише результатом розподілу [22, 722].

Отже, до різноманітних умов і засобів, привласнення яких утворює соціальну сферу життя суспільства, належить і праця, що створює різні можливості для реалізації людських здібностей. Відповідно працю є найважливішим соціальним чинником людської життєдіяльності. Що стосується розподілу, то воно також є важливим соціальним фактором людської життєдіяльності, обумовлюючи отримання людиною різноманітних благ та послуг. Розподіл є одночасно важливим фактором розвитку виробництва. Але останнє, на думку Ф. Енгельса, "найбільше стимулюється таким способом розподілу, який дозволяє всім членам суспільства як можна більш всебічно розвивати, підтримувати і проявляти свої здібності" [54, 206].

Фактором розвитку виробництва є споживання. К. Маркс, який вважав споживання "замикаючим актом", "заключною ланкою в ланцюгу "виробництво - розподіл - обмін - споживання", виносив його за межі економіки. Тим не менш, К. Маркс звертав увагу на те, що "воно, в свою чергу, робить зворотний вплив на вихідний пункт і знову дає початок всьому процесу" [22, 715]. Споживання як цілеспрямоване використання предметів для задоволення потреб є основою і визначальною характеристикою соціальності. Воно пронизує всі сфери суспільного життя, що опосередковує усі види людської діяльності і є базисним об'єктом практично будь-якого соціологічного дослідження. У всебічному вивченні споживання пріоритет, безперечно, належить соціології**.

Споживання набуває особливого значення в умовах сучасних суспільств, все більше розширюючи масштаби впливу на суспільство. XX століття називають "ерою споживання" у порівнянні з XIX ст. - "ерою виробництва". Цікаві думки щодо розглянутого питання висловлюють ідеологи індустріального та постіндустріального суспільств Дж. Гэлбрайт, О. Тоффлер, Р. Барт та Ж. Бодрійяр, що досліджують місце і роль речей в сучасному світі. Зокрема, Ж. Бодрійяр, характеризуючи специфіку споживання у сучасному світі, вважає, що в сучасному суспільстві об'єкт споживання - це не речі, не матеріальні товари, а споживання не є матеріальною практикою. Ж. Бодрійяр використовує термін "споживання" лише стосовно до сучасного суспільства: "Споживання в тій мірі, в якій це слово взагалі має сенс, є діяльність систематичного маніпулювання знаками" [4, 164]. Саме споживання, на думку Ж. Бодрійяра, характеризує в даних умовах "активне ставлення до світу". І все ж, як це переконливо показує цей же вчений, цей характер споживання і його активна роль обумовлені потребами сучасного виробництва, бо "речі тут призначені не для того, щоб ними володіли і користувалися, але лише для того, щоб їх виробляли і купували" і що найголовніше - весь цей "соціальний устрій виробництва" заволодіває "інтимним світом споживача і його свідомістю" [4, 135]. На думку Ж. Бордийяра, соціальний устрій виробництва зумовлює весь світ людини, зумовлюючи його зміст і особливості: "Перед нами проаналізована К. Марксом формальна логіка товару, доведена до кінцевих висновків: подібно до того, як потреби, почуття, культура, знання - всі властиві людині сили інтегруються в дію виробництва в якості товарів, матеріалізуються в якості продуктивних сил, щоб піти на продаж, - так і всі бажання, задуми імперативи, всі людські пристрасті і відносини сьогодні абстрагуються (або матеріалізуються) в знаках і речах, щоб зробитися предметом купівлі та споживання" [4, 165].

<<< тому | зміст | вперед >>>