<<< назад | зміст | вперед >>>

Федорченко В.К., Фоменко Н.А., Скрипник М.І., Цехмістрова Г.С.

Педагогіка туризму

Розділ 4. Моніторинг якості туристської освіти

4.4. Моніторинг якості туристської освіти (Цехмістрова Г.С.)

Проблема цілепокладання в навчальному процесі - одна з головних у дидактиці. Тому, перш ніж визначати зміст підготовки фахівців для сфери туризму, які застосовувати засоби, методи навчання, розробникам стандартів потрібно добре з'ясувати, кого потрібно підготувати, якого фахівця і яку особистість сформувати. Підготовка фахівців різних професійних спрямувань для сфери туризму відрізняється від інших галузей. Специфіка галузі туризму - аксіологічна домінанта, бо обслуговується людина під час відпочинку, відтворення її здоров'я, психічних, духовних та інтелектуальних сил. Потреби і особливості туристської діяльності ставлять відповідні цілі і до підготовки фахівців цього профілю. Туристська освіта має бути універсальною, неперервною, з диверсифікованими програмами, комбінованим характером навчання, ступеневістю підготовки.

В туристській індустрії людина і людський фактор набувають питомішої ваги, ніж сучасні мультимедійні засоби або інноваційні теорії індустрії гостинності. Фахівці зайняті в сфері туристського бізнесу, мають повністю бути зорієнтованими на клієнта. Професіонали туризму - своєрідна частина турпродукту, який пропонує туристська фірма.

Професійна кваліфікація фахівців туризму формується шляхом поєднання загально-гуманітарної, природничо-наукової та спеціальної підготовки, зорієнтованої на наявну практику, світовий досвід та стандарти галузі з врахуванням особливостей туристської діяльності в XXI столітті: створення умов для поновлення фізичного стану, розвитку духовних цінностей особистості.

Випускники вищого навчального закладу туристського напряму мають працювати в готелях, турфірмах, ресторанах, курортах на посадах, які потребують різних освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки: турагентів, фахівців з продажу й засобів розміщення, працівників контактних служб, керівників відділу обслуговування, туроператорів, туризмологів, туризмознавців, аніматорів, менеджерів з персоналу, гідів-перекладачів тощо. Саме підготовка фахівців для виконання відповідних первинних посад і є підґрунтям формування в освітньо-кваліфікаційній характеристиці переліку типових задач, які мають сформувати у майбутнього фахівця потрібні для їх виконання знання, уміння і навички, здатність виконувати відповідну практичну роботу.

При визначенні параметрів діяльності, формуванні освітньо-кваліфікаційної структури та обгрунтуванні професійно-кваліфікаційних груп, які працюють в туристських організаціях, проводились моніторингові дослідження в регіонах України та країнах зарубіжжя, враховувались новітні досягнення в туристській прак-тиці, вивчалась ієрархічна модель розміщення персоналу по рівнях управління та його професійній придатності.

Сформована на підставі моніторингу посад кваліфікаційна піраміда працівників галузі покладена в основу неперервної ступеневої підготовки фахівців сфери туризму за рівнями: кваліфікований робітник-молодший спеціаліст-бакалавр-спеціаліст, магістр. Визначено перелік посад до кожного освітньо-кваліфікаційного рівня і внесено доповнення до Державного класифікатора професій ДК-003-96 (Доповнення 5) [1].

Чітке визначення посад та формування освітньо-кваліфікаційної характеристики фахівця кожного освітньо-кваліфікаційного рівня покладено в основу формування освітньо-професійних програм підготовки. Врахувався предмет діяльності, функції, типові задачі, уміння та здатності, визначалися блоки модулів, перелік та зміст навчальних дисциплін. Це дало змогу "побудувати конкретний дидактичний процес, який гарантує досягнення цілей (конкретний рівень підготовки фахівців) за певний проміжок часу.

Часовий фактор у навчальному процесі має певне значення. В дидактиці він проявляється як час, який потрібен студенту для засвоєння навчального матеріалу. Відповідно, для формування складу знань і умінь. В процесі оцінювання викладач визначає рівень навченості студента за його спроможністю засвоїти навчальний матеріал згідно робочої програми за певний проміжок часу. Це вирішується шляхом використання різноманітних засобів діагностики цілей за участю двох суб'єктів: викладач-студент.

Вище було зазначено, що традиційним формам і методикам контролю знань характерна необ'єктивність і неоднозначність, тому традиційна система дозволяє отримати інформацію про рівень засвоєння матеріалу лише в загальному вигляді. Традиційні форми контролю та оцінки знань сприяють активізації процесу навчання, викладач бачить, що засвоюється "слабо", а студенти бачать свої недоліки в знаннях.

Відмінність моніторингу, як контролюючої технології, в підвищенні об'єктивності оцінки навченості студентів. Щоб застосовувати моніторинг у навчальному процесі потрібно мати інформацію про стан, завдання, зміст програмного матеріалу як з окремої дисципліни, так і з певного блоку чи повністю зі спеціальності.

Для цього, на наш погляд, викладач не має дотримуватись жорстко-часового фактора у вивченні навчального матеріалу, у вивченні окремих частин матеріалу. Під час виконання завдань надавати студентам можливість самостійно осмислювати навчальний матеріал, рефлексувати його.

З цією метою рекомендуємо: