<<< назад | зміст | вперед >>>

Виховання туризмом. Розповіді педагогів-позашкільників

Лаптєва А.О. Дякую долі за обраний шлях в житті

Не хочеться вірити, що 30 років тому прийшла я влітку працювати методистом на базу «Світанок». Саме тоді вже в далекі 70-ті діяла Всесоюзна дитяча пошуково-краєзнавча експедиція «Моя родина СССР».

Для наших дітей відвідання країни дальнього зарубіжжя було нездійсненою мрією. Проте екскурсії, походи, експедиції в 15 республік Радянського Союзу можна було здійснювати через дитячі туристичні бази, які діяли в кожному обласному центрі країни.

Така база була і у нас. Вона знаходилась в приміщенні колишньої рукавичної фабрики, і називалась «Світанок». Влітку на базі проводилось оздоровлення дітей з області по 60 чоловік щотижня. За цей час учні відвідували музеї та визначні місця нашого міста, столицю України – місто Київ, наших близьких сусідів – міста Вінницю, Рівне, Хмельницький, Брест.

Я починала свою педагогічну діяльність з роботи керівником туристсько-краєзнавчих гуртків. Цікавою родзинкою в нашій роботі були, крім походів, екскурсійні поїздки, спочатку по області, а в канікулярний час, особливо влітку у визначні міста нашої країни, а саме, Москву, Ленінград, Волгоград, Мінськ, Каунас, Львів, Івано-Франківськ, Одесу, Севастополь, Ялту. І коштувала така дитяча путівка всього 30 карбованців та кошти на дорогу. А які це були поїздки! Вони запам’ятались дітям на все життя. Дітлахи відвідали кращі музеї країни, побували на святих місцях в Бресті, Волгограді, Піскарьовському кладовищі в Ленінграді – в місцях политих кров’ю наших героїв-визволителів.

Пізніше, і у нас в Житомирі при обласному СЮТУР відкрили свої дві бази - в Одесі та Ленінграді, почали діяти пересувні літні дитячі табори 100-150 дітей в Вінницькій, Кримській областях. Нажаль ця жива екскурсійно-краєзнавча робота «канула в лету».

Хочу добрим словом згадати своїх колег, які розпочинали цю ділянку роботи – таку корисну, цікаву, привабливу для наших дітей. Це колишній завідуючий туристським відділом Соляр Олександр Петрович, керівники гуртків Курдибановський Валентин Іванович (нині покійний), Трубчанінов Анатолій Іванович, Кияниченко Олег Михайлович, Марченко Анатолій Іванович, заступник директора по господарській частині Красніцький Валерій Семенович, Косило Ірина Вікторівна.

Про Ірину Вікторівну хочу сказати окремо. Туристичні подорожі приваблювали її з дитинства, коли прийшла вона дівчинкою займатися в туристичний гурток при Палаці піонерів. А з 1986 року розпочала свою педагогічну діяльність при обласному СЮТУР. Саме робота в пересувних таборах відкрила Ірину Вікторівну як чудового організатора, творчу особистість. За її плечима багатоденні туристичні подорожі по Криму в пересувних таборах, під час яких організовувались незабутні конкурси, вікторини, крос-походи з дітлахами.

Ірина Вікторівна пройшла тернистий шлях від керівника гуртків до методиста, директора обласного СЮТУР. З 2003 року проживає та працює на Прикарпатті в обласному державному центрі туризму і краєзнавства.

Не можу не згадати і своїх вчителів-наставників: методиста Гашенко Світлану Степанівну, зав. інструктивно-методичним відділом Суманєєву Тамілу Андріївну, директора обласного СЮТУР Заболотного Григорія Васильовича. Саме вони прищепили мені смак краєзнавчої роботи, дитячих подорожей на природу, а якщо відверто, до професії керівника гуртків, методиста позашкільної освіти, професії яка навчає, виховує, фізично загартовує дитину не в шкільних кабінетах, а на природі.

Одним з моїх перших випробувань на міцність стали геологічні змагання, які були запровадженні в області з 1976 року на відповідь спільного наказу Міністерства освіти та Міністерства геології. Основна мета такої спільної діяльності було залучення юнацької молоді в геологічні гуртки, а в подальшому профорієнтація молоді на геологічні професії.

Разом зі своїм наставником Сумалєєвою Тамілою Андріївною ми і відправились шукати підтримки на Володарщину – геологічний район Житомирської області.

Таміла Андріївна була моїм вчителем географії в середній школі. Саме випадкова зустріч з нею на вулиці стала для мене доленосною. Таміла Андріївна була і назавжди залишається для мене Вчителем з великої літери.

Її чуйність, людяність, інтелігентність, енциклопедичні знання завжди підкоряли серця людей, які її оточували. І наставником була Таміла Андріївна вимогливим і безкомпромісним, за що я безкінечно їй вдячна.

Посада завідуючого відділу перейшла мені у спадок. На посаді тепер уже екскурсійно-краєзнавчого відділу працюю більше 25 років.

На щастя в об’єднанні «Західкварцсамоцвіти» ми знайшли підтримку і розуміння. Більше того, головний геолог об’єднання Василишин Василь Іванович, кандидат геолого-мінералогічничних наук Панченко Василь Іванович стали нашими наставниками. Пізніше до групи геологів-наставників ВО «Західкварцсамоцвіти» приєднались геологи Житомирської геологічної експедиції. Серед них заслужений геолог України Котвицький Леонід Францович (нині покійний), кандидат геологічних наук Костенко Микола Михайлович, Базалійський Ярослав Іванович, Аксельруд Олександр Юхимович (нині покійний) та багато інших. Саме так було розпочато геологічний рух на Житомирщині.

Наш зірковий час не заставив себе довго чекати. Команда Новоград – Волинського Палацу шкільної молоді (керівник Харитонов Олександр Максимович), геолог-наставник Аксельруд О.Ю. вибороли І місце в нелегкій конкуренції на VIII Всеукраїнському зльоті юних геологів в 1990 році та ІІІ місце на VIII Міжнародному зльоті юних геологів. В змаганнях брали участь не тільки юні геологи-представники 15 братніх республік, а й гості з Польщі, Америки, Болгарії, Чехії.

Саме тоді, після отримання заслужених нагород про юних геологів Житомирщини заговорили з великою повагою.

Нажаль VIII Міжнародний зліт юних геологів 1990 року був останнім, а геологічний рух в Україні став потихеньку згасати. Щодо нас, юних геологів Житомирщини, наша геологічна, а тепер вже і екологічна діяльність лише набирає обертів.

Понад 15 років естафету еколого-геологічного руху міцно тримає методист відділу Сачук Марина Вікторівна, геолог за фахом. Саме її закоханість в улюблену справу приносить призові місця під час змагань, експедицій, конкурсів-захистів МАН

Проте, не завжди легко і безхмарно проходила наша діяльність в цій галузі. Скажу відверто, були часи, коли на змагання заїжджало 5 команд, а переможці отримували лише грамоти. Геологічний рух почав потихеньку згасати. Потрібно було шукати нові форми діяльності.

Щасливий випадок звів мене з чудовою людиною – начальником держуправління екології і природних ресурсів Сіреньким Сергієм Петровичем. Завдяки цій зустрічі геологічні змагання переросли в еколого-геологічні, геологічний музей повністю оновлений, отримав звання «Зразковий», отримали нове життя експедиції «Краса і біль України», та обласна «Животоки рідної землі». Діти за своє покликання, бережне ставлення до природи під час обласних змагань отримують достойні призи: намети, індивідуальне та групове туристичне спорядження.

Крім еколого-геологічної діяльності є ще один важливий напрямок роботи – проведення різноманітних акцій, експедицій та конкурсів. Через руки методистів відділу проходять сотні робіт юних пошуковців та дослідників, і це приносить позитивні результати. Підтвердження тому перемоги та призові місця. Діти з багатьох шкіл області були відзначені не тільки грамотами Міністерства освіти і науки України та Державного центру, а й нагороджені безкоштовними путівками для відпочинку в Карпатах та Криму.

Окремою ланкою діяльності обласного центру є робота з обдарованою молоддю.

Мала Академія наук – одна з найцікавіших форм пошуку, розвитку та підтримки обдарованих дітей і учнівської молоді, підготовки майбутньої наукової зміни. Майбутнє України залежить не тільки від розмірів її території чи потужності виробництва, а перш за все від її інтелектуального потенціалу.

Сьогодні МАН України об’єднує 27 територіальних та 163 наукових товариств учнів.

Багато інститутів Національної академії наук України та понад 40 вищих навчальних закладів спільно з педагогами плекають майбутнє держави. Призовий фонд конкурсу захисту Малої Академії наук складає 50%, а це значить, що 50% переможців ІІІ етапу конкурсу-захисту учнів-членів МАН будуть навчатися в кращих ВУЗах країни безкоштовно. Крім того кращі молоді науковці-учні отримуватимуть стипендії Президента.

Свій питомий внесок в розвиток, підтримку молодих талантів зробило і Житомирське відділення Малої Академії наук.

За 11 років існування відділення через МАН пройшло майже 3000 учнів. Їх кількість зросла з 63 учнів в 1995 році, 257 – у 2004 до 343 – у 2008 р.

Свою скромну причетність до великої справи відчуваю і я особисто. Адже я вже 11 років в складі оргкомітету і являюсь секретарем історико-географічного відділення МАН.

Вболіваю за кожну дитину як за свою власну. Хвилююсь за них так, що останнім часом перестала возити переможців в м. Київ на захист ІІІ етапу Всеукраїнського конкурсу.

Наші діти виступають по 7 напрямках в історико-географічному відділенні, а саме: історія України, історичне краєзнавство, етнологія, географічне краєзнавство, геологія, археологія, право. І як правило, у важкій боротьбі з конкурентами таки відбивають від 2 до 4 призових місць.

Я, як ніхто розумію яка титанічна праця педагогів, наукових керівників, викладачів ВУЗів, а перш за все юних дослідників стоїть за сльозами радості і гіркого розчарування у наших дітей .

Розум, інтелект – наше неоціненне багатство. Як хочеться, щоб він переміг в страшній нарузі над державою - такою багатою на інтелектуальний потенціал.

На завершення хочеться подякувати долі, що зв’язала мене навічно з улюбленою справою. І хоча за фахом я вчитель іноземної мови і часто-густо мені бракує знань в різних галузях науки: геології, історії, права, екології, я намагаюсь завжди вчитись, гуртувати навколо себе своїх однодумців, людей цікавих, неординарних, закоханих в одну спільну справу – виховання підростаючого покоління.

Я з гордістю називаю сере працівником позашкільної освіти. Адже «позашкільники» - це люди, які через гурткову роботу розвивають, виховують, плекають нашу молодь.

<<< назад | зміст | вперед >>>