<<< назад | зміст | вперед >>>

Матвєєв С.О., Лясота Л.І. Економічна соціологія

Тема 8. Соціологія споживання

8.2.Економічні детермінанти споживання

Вперше детермінанти, що визначають поведінку споживачів та причини споживчих переваг, були досліджені в працях родоначальника американського інституціоналізму Т. Веблена і Д.С. Дьюзенберрі. Обидва дослідники підкреслювали особливе значення суспільних норм, правил і звичок у формуванні поведінки різних соціальних верств споживачів.

Економіко-соціологічною наукою встановлено, що як екзогенні (зовнішні), так і ендогенні (ті, що знаходяться всередині самої сфери споживання) детермінанти впливають на два змінних фактори: спроможність споживати і готовність до споживання. Основою детермінанти індивідуального споживання є користь, очікувана індивідом від даного блага. Ядром споживчого синдрому була і залишається воля до виживання, що знаходить вираження в прагненні задовольнити в першу чергу потреби, пов'язані з інстинктами людини, незалежно від об'єктивно сформованих умов.

Оскільки кожне придбання споживчого блага залежить, як правило, від купівельної спроможності споживача, то воно головним чином (або винятково) детерміноване економічно. Це означає, що причиною придбання найчастіше є дохід, який знаходиться в розпорядженні споживача. Такого висновку дійшов ще в 1857 році німецький економсоціолог Енгель. Він установив кореляцію між динамікою доходу споживача і частиною його витрат на придбання товарів першої необхідності (питома вага витрат на харчування є функцією доходу, що зменшується в міру зростання доходу).

Будь-який рівень доходу (точніше величина доходу на кожного члена сім'ї в сімейному бюджеті) визначає насамперед уже згадану вище структуру споживання даної сім'ї. У міру зростання (відносного) доходу, що припадає на кожного з членів сім'ї, обчислюється (як уже відзначалося) частина загальних витрат на задоволення найбільш насущних потреб і підвищується роль суб'єктивного компонента, що виражається в зростанні споживання благ тривалого користування і товарів не повсякденного, а періодичного попиту. Таким чином, коли дохід споживача досягає певної величини, то відкривається можливість оплати не тільки найбільш необхідних життєвих благ, і тільки тоді для даної сім'ї виникає двоступінчаста структура переваг у потребі.

З існування багаторазово доведеного зв'язку між величиною реального доходу і розміром споживання Д.М. Кейнс вивів макроекономічну функцію споживання Y = С (Y), де Y - величина національного доходу; С - обсяг споживання1. При цьому будь-яка зміна доходу, відома споживачеві, призводить до короткочасної зміни витрат на споживання. Разом з тим Кейнс помітив, що при збільшенні доходу зростання його частини, що йде на споживання, відстає від зростання величини доходу, тобто ΔY- Y=ΔC - C.

Або користуючись термінологією Кейнса, гранична схильність до споживання (відношення приросту споживаної частини доходу до приросту доходу в цілому) у міру зростання доходу (як доходу окремої сім'ї, так і національного доходу) має тенденцію до зниження.

Дана гіпотеза, що відіграла важливу роль у розвитку економічної теорії та господарської практики, з погляду економічної соціології має обмежений характер. По-перше, представлена в ній функціональна залежність розміру споживання від величини доходу має із соціального погляду нейтральний характер, оскільки в ній мова йде про "граничну схильність до споживання" людини взагалі, яка не належить до якої-небудь соціальної групи або класу. Однак ця величина залежно від соціально-станової належності людини істотно відрізняється за своїм розміром. Частина доходу, що зберігається у високооплачуваних верств населення, за своєю питомою вагою значно більша, ніж у соціальних груп з низьким доходом, у перерахуванні на душу населення. Статистичні дані різних країн підтверджують цей факт. По-друге, статистичні дані індустріально розвинених країн спростовують гіпотезу Кейнса про те, що в міру зростання доходу питома вага його споживаної частини зменшується2. Статистика показує, що частка цієї частини в одержуваному доході залишається відносно стабільною.

Корективи, внесені в кейнсіанські формули самим життям, ще раз підтверджують факт обумовленості структури й динаміки структури споживання соціально-інституціональними факторами. Стабілізація частки споживання в сімейному бюджеті в промислово розвинених країнах стала наслідком серйозних змін у способі життя та менталітеті широких верств населення, і насамперед середнього класу. Люди стали більш вільно витрачати свої доходи на особисте споживання, виявляючи набагато менше турботи про заощадження "на чорний день". Це було пов'язано з введенням у цих країнах широко розгалуженої системи соціального страхування (через хворобу, за старістю, за інвалідністю), а також допомога через безробіття. Кейнсіанська функція споживання зберігає свою вірогідність в економічно бідних країнах зі нерозвиненою системою соціального захисту населення (до них належить і Україна).

Щодо відносин між величиною доходу та поведінкою споживачів в економічній науці існує кілька елементарних гіпотез:

1.Абсолютна гіпотеза доходу виходить із твердження, що розмір доходу в будь-якому періоді однозначно визначає обсяг споживання (Кейнс)3. Суб'єктивний фактор має менше впливу -його вплив відчутний лише протягом тривалого часу.
2.Відносна гіпотеза доходу спирається на залежності споживчих рішень від факторів, спричинених даною соціальною системою. Величина споживання зорієнтована на соціально обумовлений дохід споживача, а також довгостроково (стійко) визначається його соціальним статусом.
3. Гіпотеза очікування пов'язує поведінку споживачів зі споживчими очікуваннями величини доходу. Ці очікування є складовою частиною очікувань (прогнозів) загального господарського розвитку, що являють собою висновки з теорій економічної кон'юнктури, де циклічний розвиток виробництва детермінує циклічний характер споживання. У свою чергу, самі по собі рішення споживачів впливають на величину сукупного попиту і тим самим (за Кейнсом) стають детермінантами величини національного доходу. Дана гіпотеза покладена в основу теорій мультиплікатора. Мультиплікатор - це коефіцієнт, що показує, якою мірою національний дохід змінюється залежно від зміни (збільшення чи зменшення) обсягу інвестицій. Оскільки інвестиції складаються з двох компонентів: витрат на споживання засобів виробництва (верстатів, механізмів, палива й сировини) і на виплату заробітної плати, - то важливого значення набуває питання: яка частина заробітної плати протягом короткого часу буде витрачена на придбання споживчих благ. Відповідь на це запитання може дати (за Кейнсом) так звана гранична схильність до споживання (ΔС / ΔY ), що показує, яка частина приросту доходу (у даному випадку - приріст у складі інвестицій фонду заробітної плати) буде спрямована на споживання. Спожиті (реалізовані через торгівлю) товари поповнюють величину національного доходу і є джерелом нових інвестицій. Зростання величини мультиплікатора, тобто граничної схильності до споживання з боку значної частини населення, є важливим фактором економічного зростання.



1 Точніше, величина Y складається з двох компонентів: С - обсяг споживання і S - обсяг заощаджень, тобто Y - С + S.
2 Були піддані порівняльному аналізу статистичні дані по США та інших країнах, починаючи від періоду Великої депресії (1929-1933) до кінця XX століття.
3 Кейнс Д.М. Избранные произведения. - М.: Экономика, 1993. - С. 294.

<<< назад | зміст | вперед >>>