<<< назад | зміст | вперед >>>

Матвєєв С.О., Лясота Л.І. Економічна соціологія

Тема 7. Соціологія науково-технічного прогресу та економічного зростання

7.5. Межі господарського зростання

Традиційні теорії зростання орієнтовані на "економіку пропозиції", і тому ігнорують поняття "межі господарського зростання". Навіть згадування про існування таких меж розцінюються представниками неокласичного напрямку в економічній науці як нормативні (а не позитивні) судження. Однак бездоказовість тези про безмежність економічного зростання робить позицію теоретиків зростання логічно неспроможною, оскільки вони не можуть пояснити, звідки візьмуться безмежні ресурси на обмеженій за своїми розмірами планеті Земля та чи має вона можливості, щоб вирішити проблеми забруднення навколишнього середовища, які є неодмінним супутником економічного прогресу. Збиток, завданий природі, доводиться відшкодовувати всьому суспільству, тоді як прибуток від екологічно брудного виробництва дістається винуватцям забруднення. Ця частина "нічийної природи", що фактично є четвертим фактором виробництва (поряд із працею, капіталом і науково-технічним прогресом), складається з важковідтворюваних або взагалі невідтворних благ, які назавжди знищуються у процесі виробничої діяльності. Це стосується в першу чергу землі, повітря й чистої води. Тож показники зростання не можна вважати лише індикаторами, що демонструють ефективність прямих витрат факторів виробництва (як це прийнято в класичній традиції), але ці показники повинні відбивати й використання невідтворюваних або важковідтворюваних природних благ. Тривога з приводу вичерпності ресурсів Землі стала глобальною проблемою, що викликає занепокоєння громадськості та урядів багатьох держав світу.

Тіньова сторона науково-технічного прогресу змушує переглядати і докорінно змінювати ціннісні орієнтації щодо його найближчих і віддалених наслідків.

Поряд із намаганнями окреслити межі зростання, що досліджуються в інтересах збереження умов виживання людства та оздоровлення навколишнього середовища, у соціоекономічній літературі відновилася дискусія з проблем народонаселення. Гіпотеза Мальтуса і неомальтузіанців, орієнтована на вирішення проблеми продовольчого забезпечення жителів Землі, у світлі екологічних проблем, що загострилися, знайшла нову актуальність. При цьому мова йшла (з 60-х років XX століття) про загрозу "демографічного вибуху", принаймні, про "неоптимальну" густоту населення в окремих регіонах, про надмірне його скупчення, що негативно позначається на повсякденному житті людей. Мальтус, однак, застерігав не від зростання населення самого по собі, а від тривалої здатності людей "розмножуватися понад міру, яка перевищує наявні засоби, необхідні для їх існування"1. Взаємозалежність між динамікою кількості населення й навколишнім середовищем, та прогресуюче зростання потреб, що насамперед виявляється в споживанні енергії - усе це було невідоме Мальтусу, оскільки за життя великого англійського економіста (XVIII ст.) умови більшої частини населення докорінно відрізнялися від рівня доходів і способу споживання наших сучасників. У наш час щорічне зростання споживання енергії складає приблизно 5,5%, тоді як збільшення населення планети, що перевищує 2% на рік, поступово згасає. Таким чином, саме зростання енергоспоживання, що супроводжує економічний розвиток, становить головну загрозу навколишньому середовищу і небезпеку для майбутнього всього людства.

Питання для самоконтролю

<<< назад | зміст | вперед >>>