<<< тому | зміст | вперед >>>

Максименко С.В. Туристська діяльність: міжнародно-правові аспекти

Глава 6. Особливості надання транспортних послуг і відповідальності в галузі туризму

6.2. Розгляд спорів про порушення туристських договорів

У практиці здійснення міжнародних зв'язків держав у галузі туризму та подорожей зустрічаються випадки порушення умов контракту на подорож по ряду причин об'єктивного і випадкового характеру. Форма і межі відповідальності сторін, беруть участь у контракті на подорож, у загальній формі визначені Конвенцією з контрактом на подорож 1970 р. Що стосується питань конкретного відшкодування шкоди або збитку (морального і матеріального), то вони вирішуються на основі національного законодавства за місцем походження збитків або упущеної вигоди в порядку претензійного процесу в судовому розгляді.

Оскільки туризм і міжнародні подорожі як невід'ємна частина свободи вибору людини сприяють обмінів, зв'язків між людьми, передачі науково-технічних знань, досвіду, держава, не приймаючи безпосередньої участі в організації туристських поїздок, тим не менш, відповідально за розробку таких правових, фінансових, митних і інших норм, які б сприяли пересуванню людей в найбільш сприятливих умовах для всіх зацікавлених сторін.

Загальновизнано в праві, що основним нормотворчих актом є міжнародний договір. У ст. 135 Статуту Ліги Націй було закріплено положення, за яким за порушення міжнародного зобов'язання держава - член Ліги Націй несло відповідальність у вигляді відшкодування, следуемого за таке порушення.

У ст.73 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. зазначається, що постанови конвенції не предрешают жодного з питань, які можуть виникнути щодо договору з міжнародної відповідальності держави. Згідно ст.26 кожен чинний договір обов'язковий для його учасників і повинен ними сумлінно виконуватися. Ст.27 передбачає, що учасник договору не може посилатися на положення свого внутрішнього права в якості виправдання невиконання ним договору.

Сучасним міжнародним відносинам відомий ряд норм і принципів, порушення яких тягне за собою сувору політичну, а також матеріальну відповідальність у тих випадках, коли шкоду, заподіяну порушенням, піддається реальному вартісному вираження. Слід зазначити, що міжнародно-правова відповідальність виникає не тільки у випадку порушення договірної, але й звичайної норми. Ряд резолюцій Генеральної асамблеї ООН містить певні правові принципи, а, отже, за їх невиконання держави несуть міжнародну відповідальність.

Зазвичай держава несе відповідальність за міжнародно-неправомірні дії своїх органів «ultra vires» (поза межами їх компетенції) у разі, якщо воно могло перешкодити цим діям і не зробила цього, або якщо воно не вжило заходів щодо посадових осіб, винних у вчиненні таких дій.

Більшістю міжнародних договорів про співробітництво в галузі туризму та міжнародних подорожей питання відповідальності сторін відносяться до третейського розгляду (до міжнародного арбітражу). В угодах та договорах про співробітництво в галузі туризму країн Центральної та Східної Європи визначається претензійний порядок розгляду питань відповідальності туристичного агентства і туриста за порушення положень міжнародного договору. Ряд європейських і латиноамериканських країн визначає судовий порядок розгляду позовів за порушення умов туристського договору або контракту на міжнародне подорож.

Міжнародний арбітраж являє собою один із засобів мирного врегулювання спорів, що створюються самими сторонами, і виносить обов'язкове для них рішення. Арбітраж може складатися з одного арбітра, який обирається сторонами з громадян будь-якої держави, що не приймає участь в спорі.

Великий внесок у розвиток міжнародного арбітражу внесли Перша і Друга Гаазькі конференції миру 1899 і 1907 рр. Ними були розроблені: Конвенція про мирне вирішення міжнародних зіткнень, Конвенція про обмеження в застосування сили при стягненні за договірними борговими зобов'язаннями та Конвенція про заснування Міжнародної призової палати. Прийняття цих конвенцій, як вважає С. Л. Лазарєв, дало відчутний імпульс до укладання двосторонніх арбітражних договорів. Конвенції 1899 р. була заснована Постійна Палата Третейського Суду. Друга Гаазька конференція переглянула цю Конвенцію, зберігши і зміцнивши Третейський Суд.

З утворенням Ліги Націй у 1920 р., Постійна Палата міжнародного правосуддя зменшила кількість справ, що передаються в Постійний Третейський Суд (Постійна Палата Третейського Правосуддя - це Бюро, в якому зберігається список третейських суддів). У прийнятій Асамблеєю Ліги Націй у 1928 р. «Загальному Акті про мирне вирішення міжнародних спорів» було передбачено арбітражний розгляд певних спірних питаннях. У 1949 р. він був переглянутий і затверджений ГА ООН. Використання арбітражу як засобу мирного вирішення спорів передбачено ст. 33 Статуту ООН.

У 1958 р. Комісія міжнародного права ООН розробила «Зразкові правила арбітражного процесу» , схвалені Резолюцією ГА ООН від 14 листопада 1958 р. (1262/ХІІІ) державам - членам ООН до застосування.

Міжнародна угода про вирішення спору між державами з допомогою третейського розгляду (Третейського Суду, арбітражу) міжнародно-правовій практиці отримало назву «Третейського запису». Це назва закріплена у Гаазьких конвенціях 1899 і 1907 рр. В таких угодах сторони вказують предмет спору, встановлюють строки і порядок призначення третейських суддів (арбітрів), правила подання необхідних матеріалів, порядок несення витрат.

До національним туристським організаціям відноситься звичайне правило: юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним йому майном, на яке може бути звернено стягнення. Отже, об'єктом стягнення за претензіями може бути лише певна частина статутного капіталу. У зв'язку з цим слід відзначити, що організатор подорожей, який сам здійснює надання транспортних послуг, відповідає за будь-яку шкоду, заподіяну мандрівникові і туристу при реалізації цих послуг.

Претензійний порядок національному праву представляє форму захисту цивільних або інших прав людини, врегулювання спірних питань між сторонами до передачі спору в суд, арбітраж або інший компетентний орган. Претензійний порядок розгляду спорів відноситься також до вимог до перевізнику, засобів зв'язку.

Претензія (praetensio - лат.) - це вимога про відшкодування збитків, сплату штрафу і т.п. Відповідно до національного законодавства більшості країн, для пред'явлення позову, що випливає з відносин власників усіх форм власності, в суд обов'язково пред'явлення претензій.

Порушення організатором подорожі умов контракту тягне за собою відповідальність за шкоду, що призвів до порушення умов укладеного контракту. Туристське агентство відповідає як за власні дії, так і за упущення своїх виконавців і представників. Організатор подорожей відповідає за будь-яку шкоду, заподіяну мандрівникові і за невиконання повністю або частково своїх зобов'язань за укладеним і оплаченому контрактом. Відшкодування збитку обмежений для мандрівників і туристів певної грошової сумою: за тілесні ушкодження 50 тис. франків, за матеріальний збиток 2 тис. франків і за будь-який інший збиток 5 тис. франків.

По загальній практиці турист, мандрівник і екскурсант відповідають за порушення умов контракту за національним законодавством місця вчинення правопорушення. У разі заподіяння шкоди з боку туриста, мандрівника або екскурсанта місцем розміщення, транспортних засобів, засобів рекреаційної діяльності або екології, відповідальність визначається в згідно з національним законодавством з зобов'язанням відшкодування шкоди. У разі заподіяння значної матеріальної та моральної шкоди виникає солідарна відповідальність туриста, мандрівника і екскурсанта з туристським агентством як юридичною особою, відповідно до умов міжнародних договорів і угод про туристських обміні і зв'язках.

Турист і екскурсант відповідають за заподіяну їх помилкою шкоди організаторові подорожей. Одночасно при тих же умовах мандрівник несе відповідальність і перед посередником подорожей. Ступінь відповідальності за завдані мандрівником (туристом, екскурсантом) збитки визначається у відповідності з нормами національного законодавства та умовами міжнародних договорів і угод в області туристських зв'язків та обмінів.

Для спрощення і прискорення позасудового вирішення спорів, що виникають між туристами і фізичними або юридичними особами, має бути створений відповідний орган, наприклад служба захисту споживачів або посередники з скарг, які мали б загальні або спеціальні повноваження і в які туристам дозволялося б звернутися з метою вирішення їхніх суперечок. У разі серйозних посягань на туриста, особливо якщо він постраждав в результаті терористичного акту, приймаюча держава повинна швидко надати в розпорядження держави, звідки прибув турист (якщо це можливо, через дипломатичні або консульські представництва), всю необхідну інформацію про стан здоров'я потерпілого та обставин, в яких стався вищезазначений акт.

<<< тому | зміст | вперед >>>