Шматків А.С.
Географія і туризм: Збірник наукових праць.
Перм: ПГУ, 2006. - С. 115-134.

Культурні ландшафти і туризм: еволюція концепцій та уявлень, простір взаємодії

Гуманітарна складова процесів освоєння території та її подальшого розвитку завжди була у сфері географічних і культурологічних інтересів, що знайшло вираження в становлення концепції культурного ландшафту у вітчизняній і зарубіжній науці. За кордоном різні аспекти формування і розвитку культурних ландшафтів є реальністю територіального планування ще з довоєнного (1930-і рр..) часу [1].

У 20-х роках XX ст. у німецькій географії сформувалась своя школа культурного ландшафту. У її витоків стояв О. Шлютері, якому вдалося об'єднати хорологічні ідеї А. Геттнера з антропоцентризмом французької географії людини (Е. Реклю, П. Відаль де ла Блаш). З тих пір в Західній Європі, насамперед у Німеччині та Франції, вивчення і проектування культурного ландшафту надається виключне значення.

З перших же кроків розвитку науки про ландшафти стало очевидно, що вона не може обмежитись вивченням тільки природних геосистем. Вже на початку XX ст. один із засновників російської школи ландшафтознавства Л. С. ставив Берг кінцевою метою будь-якого дослідження вивчення і опис ландшафтів як природних, так і культурних. Культурними ландшафтами він вважав ті, в яких чоловік і твори його культури відіграють важливу роль. Місто чи село, на його думку, є складові частини культурного ландшафту.

З тих пір концепція культурного ландшафту активно утверджувалась поруч видних натуралістів - А. В. Воейковым, С. С. Неуструевым, В. П. Семеновим-Тян-Шанським, В. І. Вернадським та ін Одні з них акцентували увагу на провідній ролі господарської діяльності в утворенні та функціонуванні культурного ландшафту; інші підкреслювали, що культурні ландшафти залежать від вихідних природних умов, з якими змушена рахуватися людська діяльність.

В нашій країні теоретико-методологічне обговорення проблем культурного ландшафту тривало до середини XX ст., коли певний підсумок дискусії був підведений працями Ю. Р. Саушкіна. Про його розумінні цікавить нас природно-господарського феномену красномовно говорить наступне визначення: «культурним ландшафтом називається такий ландшафт, в якому безпосереднє додаток до нього людського праці товариства так змінило співвідношення і взаємодію предметів та явищ природи, що ландшафт придбав нові, якісно інші, особливості порівняно з тим самим, природно, своїм станом».

При цьому культурний ландшафт не перестав бути природним у тому сенсі, що, будучи змінено у зв'язку з тими чи іншими потребами суспільства у напрямку, потрібному виробництва, він продовжує розвиватись за законами природи. Як нам видно, від Л. С. Берга до Ю. Р. Саушкіна поняття «культурний ландшафт» застосовувалося до будь-якого ландшафту, зміненим цілеспрямованої господарської діяльністю.

Згодом, головним чином після робіт Ф. Н. Мількова, термін «культурний ландшафт» викладеному вище розумінні був замінений не зовсім вдалим терміном «антропогенний ландшафт». В даний час більшість дослідників під антропогенним ландшафтом мають на увазі такі комплекси, в яких на всій або на більшій їх площі корінній зміні під впливом людини зазнав будь-який з компонентів ландшафту, включаючи рослинність. Серед антропогенних ландшафтів, згідно виконуваним ними соціально-економічних функцій, розрізняють ресурсовоспроизводящие (сільськогосподарські, промислові, лісогосподарські), средообразующие (селітебні, рекреаційні), природоохоронні та ін. Що стосується терміну «культурний ландшафт», то згодом він придбав зовсім інше значення.

Незважаючи на те, що ідея культурного ландшафту була висунута ще на початку XX ст. Л. С. Бергом, сучасне уявлення про нього, що увібрало в себе сукупність природничонаукових і гуманітарних знань, виникло всього 10-15 років тому і розробляється вченими Москви, Санкт-Петербурга, Смоленська, Саратова, Ярославля та ін. Слід відзначити діяльність Ю. А. Вєдєніна, Р. А. Ісаченко, Ст. Л. Каганского, П. М. Шульгіна, Ст. Н. Калуцкова, Д. В. Севастьянова, Е. В. Mihajlovne, Т. М. Красовської, В. А. Миколаєва, В. О. Морозової, Р. Ф. Туровського, З. В. Лисенкової, О. Ю. Колбовского, М. Е. Кулешовой, А. А. Іванової, Б. Б. Родомана, в роботах яких природа і людина - не антиподи, а рівноправні компоненти ландшафту і учасники природокористування.

Контексти, де фігурує поєднання «культурний ландшафт», вражають своєю різноманітністю - як, втім, і варіанти вживання базового терміна «ландшафт». Поле трактувань культурного ландшафту надзвичайно широко - від уявлень про «ідеальних ландшафти», можливі лише в прекрасному майбутньому, до будь-яких ділянок земної поверхні, на які людина коли-небудь звернув свою увагу. У ряді текстів термін «культурний ландшафт» цілком замінити словами «простір», «територія», «місцевість», «місце». В інших випадках об'єкти, що розглядаються в як культурних ландшафтів, важко прив'язати до якоїсь конкретної території.

Вузлові пункти розгорнулися зараз дискусій про зміст цього поняття позначає в своїх роботах Р. А. Ісаченко [3]. Перший, найбільш важливий аспект дискусії, що він чітко визначає - це співвідношення природного і культурного складових в культурному ландшафті. Далі він наводить низку ідей, точок зору і авторських позицій щодо цього питання.

Так, у ряді робіт, виконаних у руслі гуманітарної географії, роль природних чинників у формуванні культурного ландшафту зведена до тла, пейзажу - тобто зовнішньої складової ландшафту (Р. Ф. Туровський). Згідно зі схемою Ст. Н. Калуцкова [4], природний ландшафт - така ж складова частина культурного ландшафту, як і, наприклад, місцева мовна система і місцеве співтовариство. У роботах Ю. А. Вєдєніна і його колег по Російському НДІ культурної і природної спадщини, поряд з визнанням внеску природних процесів, явно акцентується роль інтелектуальної та духовної діяльності в формування культурних ландшафтів [5]. Ю. А. Веденин і М. Е. Кулешова включають в культурний ландшафт, поряд з топонімами, архівні та бібліографічні джерела, а також різноманітні предмети, що вказують на зв'язок ландшафту з історичними подіями [5].

Другим, не менш важливим аспектом, є виділення категорії сенсу в культурному ландшафті. Особливий внесок у розробку даної проблеми внесли роботи Ст. Л. Каганского в області культурного ландшафтознавства. Він вважає культурним ландшафтом всяке земний простір, що певна група людей освоїла утилітарно, семантично і символічно [6]. Дійсно, людина, обживаючи деяку територію (простір), «осмислює» її, наділяючи системою місцевих географічних назв, символікою, місцевим фольклором і т. п. При цьому не завжди смисли, надавали різних місцях (ландшафтів), мають суто позитивний характер.

Тим не менш, надання виключної ролі категорії сенсу при виділенні і вивченні культурних ландшафтів веде, суті справи, до безмежного розширення сфери застосування цього терміна. Справедливості заради зауважимо, що Ст. Л. Каганський у своїй книзі, для стислості іменуючи «культурний ландшафт» просто ландшафтом, фактично ставить знак рівності між двома цими термінами (а також простором, територією).

Ще одним предметом дискусії є проблема виділення і існування нематеріальної (духовної) складової у культурних ландшафтів. Представники гуманітарної географії, не кажучи вже про «чистих» гуманітаріїв (филологах, істориків, етнографів та ін), як правило, особливу увагу приділяють розгляду духовних почав місцевості. Духовність ландшафту служить найважливішим об'єктом вивчення у так званій сакральної географії. Можна стверджувати, що «духовна навантаження» ландшафту характеризує його певний стан на тлі більш стабільних у часі (як правило, природних) складових.

Особливої уваги заслуговує і питання ієрархії культурних ландшафтів. Відразу слід зазначити, що на відміну від класичного ландшафтознавства, культивує складну ієрархічну систему просторових одиниць, в культурному ландшафтоведении до цього моменту чіткої і загальновизнаною ієрархії культурних ландшафтів не існує. Разом з тим, більшістю авторів визнано виділення природно-територіальних комплексів.

Підводячи підсумок всьому сказаному вище, можна відзначити, що теорія культурного ландшафтознавства розвивається переважно в двох напрямках. Одне з них знаходиться в руслі класичного ландшафтознавства. Тут акцент робиться на термін «ландшафт», і культурний ландшафт розглядається як «двоєдиний» комплекс, де діють як природні (спонтанні) процеси, так і процеси, ініційовані людською діяльністю (у тому числі керовані або контрольовані людиною).

Друге напрямок можна позначити як міждисциплінарне. Тут культурний ландшафт, досліджуваний за участю представників гуманітарних дисциплін (а нерідко - тільки «гуманітаріями»), давно вже «відірвався» від ландшафту, а нерідко - і від території. Явний акцент у такому вивченні робиться на терміні «культура», причому вивчаються в основному «породження» людей, що населяють (населяли) конкретні ландшафти - від стародавніх рун і саг до політичних уподобань. Мова йде, швидше, про прочитанні ландшафтів і їх образів (в найширшому сенсі) засобами гуманітарних наук. Ці засоби досить різноманітні і дають цікаві результати, але не можна забувати, що будь-яке «прочитання» ландшафту конкретним дослідником неминуче несе на собі відбиток відповідних соціокультурних установок.

Таким чином, в самому загальному вигляді (c неминучою поправкою на авторське сприйняття) можна виділити кілька позицій в стосовно вищевказаного поняття [7]:

1. Розуміння під культурними ландшафтами хорошого антропогенного ландшафту, що володіє високими естетичними та функціональними якостями.
2. Культурний ландшафт трактується як історична місцевість - місце тривалого проживання групи людей, які є носіями специфічних культурних цінностей.
3. Культурний ландшафт - ландшафт у формуванні і розвитку якого активну роль відіграють духовні і інтелектуальні цінності, що зберігаються і передаються з покоління в покоління в вигляді інформації, що є його частиною і відчувають на собі вплив інших матеріальних компонентів ландшафту.
4. Синонимизирование понять «культурний ландшафт», «ландшафт», «територія», «простір», «місце» і «місцевість», зокрема має місце в роботах Ст. Л. Каганского. Він вважає, що всяке земний простір, життєве середовище досить великий (самосохраняющейся) групи людей є культурний ландшафт, якщо це простір одночасно цільно і диференційовано, а група освоїла цей простір утилітарно, семантично і символічно.
5. В.М. Калуцков і Іванова А.А. розуміють під культурним ландшафтом «культуру етнічної спільноти, сформувалася в певних природно-географічних умовах, взяту в її цілісності», найбільш повно відображаючи при цьому суть етнокультурної його концепції [8].
6. Культурний ландшафт - історично рівноважна система, в якій природні і культурні компоненти складають єдине ціле, а не тільки є фоном або фактором впливу одного елементу цієї системи по відношенню до іншого. В якості культурно-ландшафтних феноменів розглядаються палацово-паркові ансамблі, дворянські садиби, монастирські комплекси, поля битв, археологічні комплекси, історичні сільські, міські і заводські ландшафти [9].

Тим не менш, незважаючи на таку різноманітність авторських позицій, можна говорити про наявність двох точок зору на поняття «культурний ландшафт», зумовлених традиційним діленням всіх представників науки на «природників» і «гуманітаріїв». В класичному ландшафтоведении використовуються природничо-наукові підходи, хоча і зізнається, що «освоєні людиною ландшафти багато в чому є продукт історії населяють їх народів, їх матеріальної та духовної культури» [10]. На думку А. Р. Ісаченко «... всякий культурний ландшафт є поліпшена модифікація природного ландшафту, що зберігає свої основні инвариативные риси... Але в наших силах цілеспрямовано і розумно регулювати деякі функції ландшафту» [11].

Останнім десятиліття відбувається зміна цінностей і парадигм призвела до формування міждисциплінарного напрямку, широко пропагованого вченими-«гуманітаріями». Згідно з їх поглядами, культурний ландшафт являє собою певний простір, що містить «породження» його людей населяють (населяли). При цьому в процесі «прочитання» подібних ландшафтів обов'язковому порядку акцентується увага на культурною складовою, неодмінно рассматривающейся укупі з приматностью самої території та природного її складової зокрема.

На думку Т. М. Красовської в даний час співіснують і розвиваються три концепції культурного ландшафту - етнокультурна, якої дотримуються представники гуманітарних наук, средовая (ландшафтоведческая) та аксіологічну (філософська). Всі вищезазначені концепції та дефініції культурного ландшафту проаналізували у своїх роботах Ст. Н. Калуцков і Т. М. Красовська [4].

Як справедливо помітив Р. А. Ісаченко, «ставити питання про «пріоритетність» природного (або культурного) розпочала в культурному ландшафті не має особливого сенсу. У всякому випадку, перша з них завжди передує другому у часі, нікуди, втім, не зникаючи в ході як «інтелектуально-творчою», так і «рутинної життєзабезпечуючої» (за Ю. А. Веденину) діяльності людини» [3].

Один з видних фахівців в області теорії культурного ландшафтознавства - М. Е. Кулешова - провідний науковий співробітник Росно природної і культурної спадщини - пропонує свій погляд на проблеми формування і розвитку культурної ландшафту. Згідно з її авторської позиції культурні ландшафти у своєму розподіл і розвитку тяжіють до певних макроструктурам природного ландшафту. Планувально і функціонально вони утворюють своєрідну каркасну основу, на якій кріпиться мозаїка ландшафтного різноманіття. У практиці територіального проектування такий феномен отримав назву природного (природно-екологічного) каркаса [12].

Згідно М. Е. Кулешовой, носії різних культур освоюють ландшафт, впливають на ландшафтообразующие процеси і перетворюють природний каркас природно-культурний, тобто доповнюють її новими фрагментами, посилюють або послаблюють інтенсивність обмінних процесів у геосистемах, створюють власні шляхи сполучення і комунікації. Якщо це освоєння не враховує природних закономірностей, ландшафт руйнується, якщо ж воно враховує і використовує - ландшафт зберігає свою стійкість, продуктивність та естетичні достоїнства і переходить у категорію культурного ландшафту. Розвиток та формування культурних ландшафтів безпосередньо залежить від будови природно-культурного каркаса. Природно-культурний каркас - це цілісна система найбільш значущих фрагментів, або структур території, яка формується на базі природного каркасу. Такими структурами володіє кожна територія, вони визначають її особливості, функції, характер розвитку [12].

Особливо слід зупинитися на розгляді авторської позиції одного з провідних теоретиків культурного ландшафтознавства Б. Б. Родомана. Його судження продовжують одну з географічних традицій розглядати територію не тільки як мережа політико-адміністративних утворень, але і як сукупність закономірну ландшафтів - сучасних певним етапам взаємодії суспільства і природи, тобто природокористування [13].

Можна говорити про те, що кожному етапу освоєння регіону відповідає своє природокористування і своя система сучасних ландшафтів. Ця система, крім певного якісного і кількісного складу, представленого природними та природно-антропогенними, в тому числі культурними ландшафтами, характеризується просторово-часовою структурою. Розміщення різних культурних ландшафтів відносно один одного відображає територіальну диференціацію умов природокористування і виступає в якості одного з внутрішніх факторів розвитку двох регіональних систем природокористування та сучасних ландшафтів. «Вдале» або «невдале» взаєморозташування окремих ландшафтів і тривалість їх сусідства може спровокувати конфліктні ситуації у природокористуванні, реалізуючи, таким чином, дія позиційного принципу, значення якого було показано Б. Б. Родоманом [13]. У свою чергу розвиток природокористування є однією з умов перетворення ландшафтів [1].

Логіка природокористування аборигенного населення відбита в сформованих ним культурні ландшафти, які не залишаються незмінними протягом часу, незважаючи на виражений консерватизм господарської діяльності. Зміна культурних ландшафтів, створених традиційним природокористуванням, відбувається, насамперед, під впливом зовнішніх по відношенню до них факторів - соціально-економічних перетворень суспільства в цілому і транспортної доступності території зокрема. Крім того, культурні ландшафти не ізольовані один від одного, що створює передумови для взаємного впливу і появи з часом нових різновидів культурних ландшафтів на одній і тій ж території. Будучи у своєму формуванні тісно пов'язаними як з природною, так і антропогенного складовими території, культурні ландшафти традиційного природокористування є природно-антропогенними.

Формування культурних ландшафтів властиво не тільки традиційним суспільствам. Будь суспільство (індустріальне, постіндустріальне та ін) залишає сліди своєї діяльності, яка, так чи інакше, бере участь у створенні сучасних їй ландшафтів. В результаті розвитку промисловості, сільського господарства, зростання міст були створені культурні ландшафти інший, не аборигенної, спільності. Формуючись під значним впливом потреб промислового виробництва, ці культурні ландшафти є природно-антропогенними з різним ступенем вираженості антропогенного початку. Під впливом різних факторів відбувається зміна «ввезених» уявлень про території, яка стає вже знайомої і потребує в подальшому освоєнні, але по-новому - з урахуванням всього досвіду, накопиченого в ході природокористування в даному регіоні. Застосування цього досвіду з часом не тільки модифікує окремі культурні ландшафти, але і поступово позначається на перестраивании всієї ландшафтної структури території [1].

В зарубіжній (зокрема, англійської) науковій літературі практично відсутнє поняття «natural landscape» («природний ландшафт»), замість цього застосовується термін «physical landscape» («фізичний ландшафт»). Така фізична, матеріальна сутність ландшафту, підкреслена в його назві, фіксує «топографію, естетичну привабливість ландшафту, а також свідоцтва людського майстерності, які постають перед нами у візуальному сприйнятті» [14].

Навіть говорячи про регіонах, у цілому характеризуються складними і часто несприятливими для господарської діяльності природними умовами в зарубіжній науці використовують поняття «cultural landscape» («культурний ландшафт»), яке звертає увагу на важливу роль культурних (в широкому розумінні) процесів у формуванні ландшафтів. Тому не дивно розгляд навколишнього середовища і природи як синонімів: відбувається відносно поступова у часі зміна природного середовища на навколишнє [15].

Слід також зазначити, що категорія «культурний ландшафт» виділена і законодавчо закріплена як у вітчизняній, так і в зарубіжній правової та законотворчої практиці. У Федеральному законі «Про об'єкти культурної спадщини (пам'ятках історії та культури) народів Російської Федерації» культурні ландшафти фігурують у тексті статті 3 і віднесені до категорії «визначні місця» [16].

В одному з керівних документів ЮНЕСКО - «Конвенції про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини» (від 16 листопада 1972 р.) - за визначенням, даним у Статті 1. Конвенції з Всесвітньої спадщини, культурні ландшафти являють «спільні творіння людини і природи». Вони ілюструють еволюцію у віках людського співтовариства і поселень, що відбувалася під впливом несприятливих і/або сприятливих фізичних факторів природного середовища проживання людини, а також змінюють один одного, соціальних, економічних та культурних факторів, і зовнішніх і внутрішніх [17].

Отже, головні особливості культурного ландшафту виражаються в наступному:

а) гармонізація природної, соціальної та виробничої підсистем;
б) оптимальне і сталий функціонування;
в) мінімізація деструктивних процесів;
г) здорова, екологічно сприятливе середовище існування;
д) наявність постійного моніторингу;
е) антропогенне регулювання, охорона та догляд;
ж) високе художнє гідність пейзажного образу;
з) функціональне зонування та функціональна поляризація.

Всі зазначені вище критерії та характеристики культурного ландшафту визначаються громадськими потребами. Йому повинні бути притаманні дві головні якості:

1) висока продуктивність і економічна ефективність;
2) оптимальне середовище для життя людей, сприяє збереженню здоров'я, фізичному та духовному розвитку людини.

Виходячи з усього сказаного вище, можна сформулювати наступні основні принципи організації території культурного ландшафту:

- культурний ландшафт не повинен бути одноманітним;
- в культурному ландшафті не повинно бути антропогенних пусток, занедбаних земель, кар'єрів, звалищ і інших незручних земель;
- з усіх видів використання земель пріоритет треба віддати зеленого покрову;
- у деяких ландшафтах для підтримки природної рівноваги доцільно екстенсивне «приспособительное» використання земель;
- у проектах організації території ландшафту повинно бути відведено місце для так званих охоронюваних територій, вищими категоріями яких є заповідники і національні парки;
- раціональна планувальна структура культурного ландшафту повинна супроводжуватися його зовнішнім благоустроєм;
- найважливішою умовою науково обґрунтованої організації території ландшафту є облік горизонтальних зв'язків між його морфологічними підрозділами;
- раціональне розміщення угідь і правильний режим їх використання та охорони необхідно поєднувати із заходами по підвищенню їх потенціалу [18].

Зробимо невеликий відступ і звернемося тепер до регіонального досвіду визначення та оцінки культурних ландшафтів, а саме до аналізу робіт з питань визначення та класифікації культурних ландшафтів Російської Півночі.

Перші спроби концептуального визначення та класифікації культурних ландшафтів Російської Півночі зроблені Т. М. Красовської. Вона пропонує розділити сучасні культурні ландшафти Російської Півночі на два класу: традиційні та інноваційні. Традиційні культурні ландшафти сформовані матеріальною і духовною культурою корінного населення, включаючи російське старожильческое населення. Їх найважливішою особливістю є величезна однотипно господарсько і ментально освоєний простір, що має вкрай низьку щільність населення. Прийшле населення зазвичай відносить такі території до неосвоєним земель, не бачачи їх цілісної організації.

Інноваційні культурні ландшафти Європейського Півночі сформовані прийшлим населенням і вельми різноманітні за структурі і зовнішності. Вони представлені виробничими і культурними селитебными ландшафтами різних типів. Істотною відмінністю традиційних та інноваційних культурних ландшафтів Європейського Півночі є світоглядні концепції, закладені в основу їх формування і функціонування. Коротко вони можуть бути охарактеризовані наступним чином: «людина - нерозривна частина природи» (традиційні) і «людина - підкорювач природи» (інноваційні) [19].

Проаналізувавши роботи Т. М. Красовської, Ст. Н. Калуцкова, Ю. А. Вєдєніна та деяких інших авторів, зробимо декілька важливих висновків:

1) для традиційних культурних ландшафтів характерний еволюційний тип тимчасових змін, а для інноваційних - революційний або варіюють від революційного до еволюційного;
2) у більшості випадку інноваційні культурні ландшафти відносяться до категорії країн, а традиційні культурні ландшафти до категорії згасаючих;
3) формування інноваційних та традиційних культурних ландшафтів відбувається під впливом соціокультурного і ментального освоєння простору, наділення його конкретними властивості, що проявляються в конкретних його образах;
4) як інноваційні, так і традиційні культурні ландшафти мають досить складну просторову організацію і, отже, різний просторовий охоплення - від невеликих урочищ до окремих груп місцевостей;
5) елементарною одиницею культурного ландшафту будь-якого типу є топоси (местоназвания), які мають територіальними, візуальними, семантичними та іншими властивостями, які можуть бути виявлені й осмислені тільки в рамках культурного ландшафтознавства [20];
6) особливої класифікаційної категорією є ступінь гармонізації культурних ландшафтів. Традиційні культурні ландшафти значно частіше бувають гармонійними, ніж інноваційні [18];
7) традиційні культурні ландшафти, безсумнівно, представляють більший інтерес для розвитку туристичної і рекреаційної діяльності в силу наявності первозданної природи, високої ступеня збереження історико-культурної спадщини та елементів живої традиційної культури місцевих громад (у т. ч. і традиційного природокористування і господарювання);
8) інноваційним культурним ландшафтам на певних етапах соціокультурного та економічного розвитку регіонів належить пионерная роль в освоєнні цих територій. Наявність районів промислового і сільськогосподарського освоєння суть формування і розвитку інноваційного культурного ландшафту.

Доречним тут буде процитувати вислів О. Ю. Колбовского: «становлення російської провінційного ландшафту - історичний процес, який може бути представлений як окультурення простору існування. Впливаючи на природу, людина відтворює культурний ландшафт як символ, що виражає його почуття, переконання і цінності, отже, історія культурного ландшафту є історія одухотворення, або, за Георгію Гачеву, «одомашнення» етносом приданого йому «варіанти природи» [21].

У представленій роботі автор продовжує свої дослідження з проблеми розвитку екологічного та еколого-культурного туризму в просторі культурних ландшафтів особливо охоронюваних природних територій Європейського Півночі Росії. В якості модельної території для досліджень було обрано Кенозерский національний парк.

Культурні ландшафти Кенозерского національного парку найбільш повно і вдало, на наш погляд, ілюструють особливості історичного та культурного розвитку територій Крайньої Півночі Росії і виняткову роль природної складової в цьому процесі. Особливе увага нами приділяється вивченню елементів живої традиційної культури поморів як найважливішою ментальної складової культурного ландшафту Кенозерья з подальшою оцінкою її ролі в розвитку регульованого туризму.

Особливо охоронювані природні території у всьому світі найширшим чином використовуються для організації екологічного туризму. У зв'язку з цим слід зазначити, що в нашій країні існує точка зору, згідно з якою розвиток рекреаційної та туристської діяльності немислимо і технічно нездійсненно в межах російських ООПТ. Але практика роботи багатьох заповідників і національних парків показує зростаючу значимість даного роду діяльності для досягнення фінансового самозабезпечення ООТ при збереженні екологічної рівноваги в їх межах [22].

По ряду причин тільки заповідники і національні парки володіють потенціалом, необхідним для розвитку сталого і екологічного туризму.

1. Мережа заповідників і національних парків охоплює багато унікальні та примітні ландшафти та екосистеми, не порушених діяльністю людини.
2. Розвиток екологічного туризму - це не просто бізнес, та отримання максимального прибутку не є самоціллю.
3. У більшості випадків ООПТ є єдиними в регіонах структурами, здатними взяти на себе функції планування, управління і моніторингу туристської діяльності, що є неодмінною умовою розвитку екотуризму.
4. ООПТ являють собою мережу науково-дослідних установ, охоплює всі природні зони. Це зумовлює їх високу перспективність для організації туризму, студентських практик, волонтерських програм.
5. Поєднання еколого-просвітницької та екотурістской діяльності на базі заповідників і національних парків значно підвищить ефективність екологічної освіти і дозволить привернути увагу широкої громадськості до питань охорони природи.
6. Світовий досвід показує, що ефективність екологічного туризму найбільш висока на місцевому та регіональному рівнях. Тому ООПТ можуть стати джерелом робочих місць і доходів в місцеву економіку [23].

В цілому для розвитку екологічного туризму в Росії характерно декілька тенденцій:

- Екотуризм стає різноманітним з появою значної кількості його напрямків; велика частина з них далека від того, щоб називатися екотуризмом.
- Зростає ступінь інтеграції екотуризму з іншими напрямками туристської діяльності, що призводить до виникнення нових видів і форм туризму.
- Вихід екотуризму за межі ООПТ на простір культурних ландшафтів.
- У розвитку масового туризму також спостерігається тенденція впровадження екологічних, природоохоронних та просвітницьких компонентів у всі елементи туру. Отже, масовий туризм набуває елементи екологічного.
- Відзначається процес зростання сектору екологічного туризму на ринку внутрішнього та в'їзного туризму.
- Створення і збільшення числа турфірм, що спеціалізуються на організації екотурів. Слід відзначити і той факт, що багато ООПТ (в основному національні парки) обзавелися своїми турфірмами і проводять активне позиціонування свого турпродукту.
- Розширюється спектр пропозицій від великих туроператорів за програмами «активного відпочинку» як всередині країни, так і за кордоном, попит на такі послуги постійно зростає і диверсифікується.
- Чітко проявляється зростаюча активність туристських підприємств і влади в регіонах, у тому числі в тих, де перш природно-орієнтований туризм не мав широкого розвитку, а також там, де створюються нові ООПТ [24].

При цьому ще раз особливо хочеться підкреслити одну з тенденцій - а саме вихід екологічного туризму на простір культурних ландшафтів. Тобто, екотуризм розвивається не тільки в межах культурних ландшафтів національних парків, але і в просторі культурних ландшафтів, що лежать поза ООПТ.

У межах культурних ландшафтів і ООПТ створюються умови для регульованого туризму і відпочинку, а також для відродження традицій народної творчості, фольклору та промислів. Можна відзначити, що з часу створення ООПТ зазначається соціально-економічне оздоровлення краю, поява нових робочих місць, збереження природних пам'яток, відродження інтересу до російської старовини, до російської культури і духовності. Світовий досвід також підтверджує, що різноманітна природоохоронна діяльність, заохочує участь всіх верств населення, виявляється найбільш успішною [25].

На основі ряду робіт М. А. Оболенської, Ст. Н. Калуцкова, Ю. Н. Бондаря, Т. М. Красовської робиться висновок про безсумнівну цінності і значущості культурних ландшафтів Європейського Півночі Росії (і зокрема Кенозерского національного парку) як рефугиумов живої традиційної культури для розвитку екологічного та еколого-культурного туризму. І багато для экотуристского використання культурних ландшафтів в нашій країні вже зроблено. Зокрема, аналіз экотуристского використання території Кенозерского національного парку показав, що культурні ландшафти і феномени парку досить продуктивно «працюють» на благо туристів і рекреантів, приносять відчутний дохід у бюджет парку. Проаналізувавши існуючу систему туристських маршрутів по території парку, виділимо кілька основних маршрутів, які по своїй суті з певними допущеннями можуть називатися еколого-культурними.

Перелік таких туристських маршрутів виглядає наступним чином:

1. «Скарби реліктової Русі» (Архангельськ - Плесецьк - Кенозеро - Плесецьк - Архангельськ).
2. «Північний екватор» (Архангельськ - Nyandoma - Каргополя - Морщихинская - Nyandoma - Архангельськ).
3. «Відпочинок в Кенозерском національному парку» (Nyandoma - Каргополя - Кенозерский національний парк - Каргополя - Nyandoma).
4. «Транскенозерская стежка» (Nyandoma - Каргополя - Кенозерский національний парк - Плесецьк).
5. «Каргопольское намисто» (Nyandoma - Каргополя - Кенозерский національний парк - Каргополя - Nyandoma).
6. «Країна Кенозерья» (Nyandoma - Каргополя - Кенозерский національний парк - Каргополя - Nyandoma).
7. «Реліктова Русь» (Плесецьк - Кенозерский національний парк - Плесецьк).
8. «Каргополя - Кенозерский національний парк» (Nyandoma - Каргополя - Кенозерский національний парк - Каргополя - Nyandoma).

В результаті проведених досліджень та аналізу існуючої системи туристсько-екскурсійних маршрутів в просторі культурних ландшафтів Кенозерья були зроблені наступні висновки:

- існуюча в межах національного парку система туристсько-екскурсійних маршрутів досить повно відповідає потребам вітчизняних туристів і відпочиваючих;
- сформована система має маршрутів невелику тривалість реалізації - 3-5 днів і не дозволяє в повній мірі ознайомитися зі спадщиною парку.
- Кенозерский національний парк, будучи справжньою «перлиною Російської Півночі», слабо орієнтований на прийом туристів держав далекого зарубіжжя в силу вкрай низькою транспортної, інфраструктурної та інформаційної доступності;
- туристсько-рекреаційні ресурси національного парку дуже слабо представлені у засобах масової інформації, літературі та мережі Інтернет (зокрема, були знайдені тільки 2 сайту, дають вкрай мізерну інформацію про ООПТ, путівників та довідкових видань по парку автором не знайдено);
- розробка і просування турів Кенозерскому парку - виняткова привілей туристських фірм і організацій двох «північних столиць» - Архангельська і Каргополя;
- проведений нами аналіз сайтів туристських організацій даних міст показує значний інтерес до турфірм даному напрямку практично в будь-який час року;
- практично у всіх випадках туристсько-екскурсійними організаціями пропонуються комбіновані тури маршрутом «Каргополя - Кенозерский національний парк». Виняток становить лише туристський маршрут «Транскенозерская стежка» (туркомпанія «Travel Club»);
- існуюча в межах національного парку інфраструктура поки ще слабко відповідає потребам туристів, віддають перевагу спортивний і екологічний туризм;
- відзначено і той факт, що набагато більший упор при розробці та просуванні турів по Кенозеру робиться на історико-культурні ресурси даної території. При цьому природні об'єкти явища служать своєрідним тлом для організації екскурсійної та туристсько-рекреаційної діяльності, хоча і використовуються для організації активного відпочинку (рибалка, катання на конях, пікніки). До речі, любителям рибалки можемо порадити хороший рибальський інтернет магазин - www.vivatfishing.ru;
- значна увага приділяється і традиційного укладу життя населення як своєрідного туристсько-рекреаційного ресурсу (народні промисли, фольклор, дерев'яне зодчество, селянський побут і ін) - у вигляді відвідування центрів народних промислів і ремесел, сімейних музеїв, музеїв іграшок фольклорних вечірок, занять у майстер-класах та ін;
- всі пропоновані маршрути далекі від того, щоб називатися екологічними чинності порушення ряду вимог, що пред'являються до розробки і реалізації екотурів. Зокрема, використання неекологічних видів транспорту і антиекологічних видів діяльності;
- всі запропоновані тури не є масовими і припускають заїзд туристів на територію парку невеликими групами від 3 до 12-15 чоловік. Найчастіше до 7-8 осіб;
- турпродукт національного парку є досить дорогим і недоступним для більшості жителів Європейської Росії [7, 26].

Таким чином, культурні ландшафти, безсумнівно, є своєрідним ресурсом і необхідної основою для розвитку екологічного туризму. Вони створюють сприятливий ґрунт для гармонійного поєднання природоохоронної та просвітницької діяльності з можливістю ознайомлення з історико-культурною спадщиною території. Являючи собою наочний приклад поєднання природної та історико-культурної складових, культурні ландшафти, безперечно, користуються підвищеним попитом у туристів і рекреантів.

При цьому найбільш важливою є проблема збереження і підтримання екологічної рівноваги на межах зазначених територій. Для вирішення даної проблеми найбільш підходить організація екотурістской діяльності, яка дозволить, по-перше, сприяти збереженню культурних ландшафтів у стані рівноваги; по-друге, найбільш повно використовувати наявний туристично-рекреаційний потенціал; по-третє, не порушуючи традиційного укладу життя місцевого населення, приносити відчутний дохід у місцевий бюджет.

Примітки

1. Лисенкова З.В. Освоєння території і зміна ландшафтів.//Регіональні дослідження. Смоленськ, 2004. № 1 (3).
2. Шматків А.С., Арсеньєва О.І. Культурний ландшафт як ресурс для розвитку регульованого туризму: сучасні уявлення і підходи до типології.//Сталий розвиток туризму: напрями, тенденції, технології: Сб. навч. тр. Улан-Уде, 2005.
3. Ісаченко Г.А. Культурний ландшафт як об'єкт дискусії.//Культурний ландшафт: теорія і практика: Зб. навч. тр. М.: МДУ, 2003.
4. Калуцков В.М., Красовська Т.М. Уявлення про культурному ландшафті: від професійного до світоглядного.//Вісник МДУ. Сер. геогр., 2000, № 4; Калуцков В.М. Проблеми дослідження культурного ландшафту.//Вісник МДУ. Сер. геогр., № 4.
5. Веденин Ю.А. Інформаційні основи вивчення і формування культурного ландшафту як об'єкта спадщини.//Известия РАН. Сер. геогр., 2003. № 3; Веденин Ю.А., Кулешова М.Є. Культурний ландшафт як об'єкт культурної і природної спадщини. Монографія. М.: Росно природної і культурної спадщини, 2004.
6. Каганський В.Л. Світ культурного ландшафту.//Культурний ландшафт і радянських жиле простір: Сб. статей. М.: НЛО, 2001; Каганський В.Л. Культура в ландшафті і ландшафт в культурі.//Наука про культуру: підсумки і перспективи, 1995. Вип. 3.
7. Шматків А.С., Арсеньєва О.І. Культурно-ландшафтна диференціація і экотуристские ресурси Кенозерского національного парку.//Туризм і регіональний розвиток: Сб. навч. тр. Вип. 3. Смоленськ, 2004.
8. Калуцков В.М., Іванова А.А., Давидова Ю.А. та ін. Культурний ландшафт Російської Півночі. Монографія. М.: Росно природної і культурної спадщини, 1998.
9. Управління культурними ландшафтами та іншими об'єктами історико-культурного спадщини в національних парках. Монографія. М.: ЦОДП, 1999.
10. Миколаїв В.А. Культурний ландшафт - геоекологічна система.//Вісник МДУ. Сер. геогр., 2000, № 6.
11. Рязанова Н.Є. Екологічна оцінка та створення особливо охоронюваних природних територій з метою збереження ландшафтів і створення рекреаційних зон.//Туризм і регіональне розвиток: Сб. навч. тр. Вип. 2. Смоленськ, 2002.
12. Кулешова М.Є. Культурні ландшафти: загальні уявлення, поняття, підходи до оцінки.//Екологічні проблеми збереження історичної та культурної спадщини. М.: Росно природної і культурної спадщини, 2000; Кулешова М.Є. Культурний ландшафт - цивілізований шлях освоєння простору.//Охорона дикої природи, 2001. № 1 (20).
13. Родоман Б.Б. Територіальні ареали та мережі. Монографія. М.-Смоленськ: Ойкумена, 1999.; Родоман Б.Б. Поляризована біосфера: Сб. статей. Смоленськ: Ойкумена, 2002.
14. Young E. Hunter-gatherer concept of land and its ownership in remote Australia and North America.//Cultural geographies. Second edition. Anderson K., Gale F. Longman, 1999.
15. Селіверстов Ю.П. Географія: невирішені проблеми або свідомі помилки.//Географічні проблеми кінця XX століття. Сб. навч. тр. СПб.: РГТ, 1998.
16. Федеральний закон «Про об'єкти культурної спадщини (пам'ятках історії та культури) народів Російської Федерації» від 25 червня 2002 р. за № 73-ФЗ.
17. Convention concerning the Protection of the World Cultural and Natural Heritage. - UNESCO, 1972; Operational Guidelines for the Implementation of the World Heritage Convention. - UNESCO, WHC-99/2, 1999 (February).
18. Ісаченко А.Г. Ландшафтознавство і фізико-географічне районування. Підручник. М.: Вища школа, 1991.
19. Красовська Т.М. ДО питання класифікації культурних ландшафтів (на прикладі Півночі Росії).//Культурний ландшафт: теорія і практика: Зб. навч. тр. М.: МДУ, 2003; Красовська Т.М. Культурний ландшафт районів Крайньої Півночі Росії як основа сталого розвитку території.//Культурний ландшафт: питання теорії та методології: Сб. навч. тр. Смоленськ, 1998.
20. Бондар Ю.М., Калуцков В.М. Природні і культурні ландшафти в топонімії Кенозерского національного парку.//Культурний ландшафт: теорія і практика: Зб. навч. тр. М.: МДУ, 2003; Калуцков В.М. Топос і культурний ландшафт.//Географія і природні ресурси, 2002. № 3.
21. Колбовский Є.Ю. Ландшафт в дзеркалі культурології.//Культурний ландшафт: теорія і практика: Зб. навч. тр. М.: МДУ, 2003; Колбовский Є.Ю., Морозова В.В. Ландшафт і хронотоп: історія освоєння території і становлення культурного ландшафту.// Культурний ландшафт: теорія і практика: Зб. навч. тр. М.: МДУ, 2003.
22. Шматків А.С., Арсеньєва О.І. Розвиток екотуризму в межах особливо охоронюваних природних територій Росії: думка фахівців.//Актуальні питання соціально-економічного розвитку Росії в XXI ст.: Аспіранти і студенти в науковому пошуку. Сб. навч. ст. Смоленськ, 2005.
23. Моральова Н.В., Ледовських Є.Ю. Екологічний туризм у Росії.//Охорона дикої природи, 2001, № 3 (22).
24. Шматків А.С., Арсеньєва О.І., Феоктистова Н.В. Основні концепції та напрямки сучасного екотуризму: компаративний аналіз.//Туризм і культурна спадщина: Сб. навч. ст. Вип. 2. Саратов, 2005; Дроздов О.В. Екотуризм: визначення, принципи, ознаки, форми.// Актуальні проблеми туризму-99. Перспективи розвитку туризму в південному Підмосков'ї. Збірник. М., 1999; Дроздов О.В. Як розвивати туризм у національних парках Росії. Рекомендації щодо виявлення, оцінку та просування на ринок туристських ресурсів і туристського продукту національних парків. Монографія. М.: Екоцентр «Заповідники», 2000.
25. Зелюткина Л.О. Туристично-рекреаційний потенціал Російської Півночі.// Туризм і регіональний розвиток: Сб. навч. тр. Смоленськ, 2002.
26. Шматків А.С., Арсеньєва О.І. Оцінка і основні форми використання рекреаційного потенціалу Кенозерского національного парку.// Сталий розвиток туризму: напрями, тенденції, технології: Сб. навч. ст. Улан-Уде, 2005; Шматків А.С., Арсеньєва О.І. Організація та розвиток екологічного туризму в просторі культурних ландшафтів російських національних парків.//Туризм і сталий розвиток регіонів: Сб. навч. тр. Твер, 2005.