<<< тому | зміст | вперед >>>

Кекушев В.П., Сергєєв В.П., Степаницкий В.Б Основи менеджменту екологічного туризму

ГЛАВА 4. ЕКОЛОГІЧНИЙ ТУРИЗМ НА ОСОБЛИВО ОХОРОНЮВАНИХ ПРИРОДНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Особливо охоронювані природні території по всьому світі найширшим чином використовуються для організації екологічного туризму. У Російській Федерації з всіх особливо охоронюваних природних територій найбільш відомі державні природні заповідники і національні парки. Національних парків в Росії станом на 1 серпня 2000 року - 35. При цьому система національних парків Росії досить молода, перший російський національний парк - "Сочинський" -створений в 1983 році. Загальна площа територій національних парків Росії понад 6,9 млн. га, що становить 0.4% всієї території країни. Проте географічне розміщення російських національних парків вельми специфічно, що не може не впливати на перспективи розвитку екологічного туризму: всього 4 знаходяться на Уралі, лише 6 - у Західному і Східному Сибіру, інші 26 - в Європейській частини Росії.

Найбільш старим і найбільш відомої в Росії є система державних природних заповідників. Система вітчизняних державних заповідників формувалася понад 80 років, у її витоків стояли видатні російські вчені-природознавці та ентузіасти-екологи На сьогоднішній день в країні 99 державних природних заповідників загальною площею понад 33 млн. га. в тому числі сухопутна (з внутрішніми водоймами) - близько 27 млн. га, що становить 1,57% території країни.

Система російських державних природних заповідників визнана у всьому світі. З російських заповідників 22 мають міжнародний статус біосферних резерватів (їм видано відповідні сертифікати ЮНЕСКО), 8 знаходяться під юрисдикцією Всесвітньої конвенції про збереження культурної і природної спадщини, 11 - під юрисдикцією міжнародної Конвенції про водно-бологпых угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (Рамсарської конвенції), 4 {Окський, Гсбердинский Центрально-Чорноземний та Костомукшский) - мають дипломи Ради Європи, 3 {Костомукшский. Даурський, Ханкайський) - входять до складу міжнародних транскордонних особливо охоронюваних природних територій.

Концептуальний питання - бути чи не бути екологічного туризму в заповідниках - був довгі роки дискусійне, причому багато представників наукової громадськості (та й самі працівники заповідників) наполягали (і продовжують наполягати), що для заповідників це неприйнятно При ном наводиться і такий аргумент - історично російські заповідники йшли по особливому шляху, не передубачав самої можливості екотуризму. Дак було заведено завжди, на їх території припустимі лише наукові дослідження.

Тому доречно зробити невеличкий історичний екскурс.

Положення про державних заповідниках на території РРФСР затверджене постановою РНК РРФСР від 17 березня 1940 року № 1596, серед основних завдань, покладених на заповідники, встановлює і "ознайомлення населення з природою заповідників та їх роботою шляхом організації екотуризму та наукових екскурсій в заповідники" Ідентичне формулювання міститься і в наступній редакції Положення про заповідниках, затверджених Раднаркомом РРФСР 15.03.44 №205 Положення про державних заповідниках СРСР, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 27.10.51 №4139, до числа покладених на заповідники завдань відносить і "сприяння проведенню екскурсій трудящих, а також студентської практики та туризму". Положення про державних заповідниках, що перебувають у віданні Главохоты РРФСР, затверджене постановою Радміну РРФСР від 5 нюня 1962 року № 769 (скасовано в кінці 1991 року), також до числа основних завдань заповідників відносить "проведення екскурсій та сприяння розвитку туризму".

Видатний діяч вітчизняної заповідної справи В.М. Макаров, виступаючи в 1931 році на Пленумі Наркомосу з доповіддю про поточних завданнях розвитку системи заповідників, зазначив необхідність "всемірно розвивати пролетарський туризм і іноземний туризм у межах заповідників, не знижуючи, однак, науково-дослідного значення заповідників і витримуючи принцип заповідності". У спеціально підготовленій ним довідці підкреслювалося значення заповідників для туризму, але розвинений він "поки слабо: через Кримський заповідник проходить зареєстрованих 10 тис. осіб, через Кавказький і Теберпинский-але 40, через "Стовпи" - 30, Ільменських - 5 тис. і т.д." (там же). Ще в 30-ті роки серії "Бібліотека пролетарського туризму" вийшов путівник "Через Кавказький державний заповідник" (Акодус і Зарубін, 1930), що пізніше ТЕУ ВЦРПС видало книжечку інструктора туризму Ю. Промптова "Але Кавказькому заповіднику"; це характерно і для багатьох інших заповідників, виконували функції національних парків (Кримський, Ільменських, Теберда, "Стовпи" та ін).

Один з основоположників російського заповідної справи, академік И.ІІ. Бородін ще у 1914 році у своїй знаменитій статті "Охорона пам'яток природи" писав: "Створення заповідників надзвичайно важливо і в цілях педагогічних, так як забезпечує науковість об'єктів для наочного вивчення природи".

У 20-і роки видатні вітчизняні екологи счен, схвально писали про досвід США щодо організації національних наргов (Д.М. Катпкаров, І.І. Пузанов, великий інтерес до цьому досвіду проявлю В.П. Макаров).

Великим прихильником використання досвіду національних парків США по організації роботи е населенням був видатний вітчизняний еколог професор Д.М. Кашкароя. Так, в 1929 році, виступаючи з питань заповедною справи на I Всеросійському З'їзді по охороні природи, він, зокрема, зазначав, що необхідність охорони природи повинна преподносигься масам в цікавій для них формі, з використанням широкодоступних понять, і "якщо ми будемо висувати вперед інтереси чистої науки, широкого співчуття ми не доб'ємося". Пізніше, згадуючи про це події Д.М. Кашкаров говорив: Я домігся з великою бійкою... стань і, за питання про необхідність культурно-просвітницької роботи заповідника. Тоді багато професорів нападали на мене: як ви можете допускати публіку у заповідники. Я тоді тільки що приїхав з Америки, там я бачив, яке колосальне значення має популяризація робіт заповідника, до;1К по створить любов до заповідника. Я можу сказати, що там кожна людина розуміє значення свого заповідника... Потрібно виховувати таку отпотеть і потрібно, щоб охорона була добре вихована. Цієї роботи, по-моєму, у чаї немає в достатньому масштабі".

Інший видатний діяч отечественною заповідної справи, професор Г.А. Кожевников, влітку 1918 року в своїй записці на адресу ленінського уряду, в зокрема, вказував: "якщо буде визнано необхідним заснувати TIC спеціально мисливські, а заповідники як пам'ятки природи, в державному масштабі, то необхідно буде при першій можливості відрядити в С. Америку декількох осіб для спеціального детального ознайомлення з практикою американських заповідників". Там же: "Частину цієї роботи (у сфері заповідної справи) повинна полягати у пропаганді ідеї охорони природи, ідеї абсолютно чужої поки російському народу. А то. що чуже народові, ніколи не буде мати справжнього успіху".

А ось думка ще одного вітчизняного природоохоронця, що вніс величезний внесок у розвиток заповідної справи в Росії, - Ф.Ф. Шиллингера. У 1929 році, приїхавши з межиріччя Печори і Илыча, де проектував існуючий донині Печоро-Илычекий державний заповідник, він писав: "Краси проектованого нами парку багато в чому не поступаються знаменитому парку Йеллоустоунскому Північноамериканських Сполучених Штагов, а в економічному плані і щодо підняття добробуту навколишнього населення він багато в чому його перевершить".

Поки теоретики і практики роками сперечалися і приходили до висновку, що екотуризму в заповідниках все ж не бути, він тим не менш "має місце".

Розвиток масового туризму (в масштабах зарубіжних національних парків) в наших заповідниках, звичайно, немислимо, причому ніхто цього ніколи не замишляв, так і технічно це нездійсненно. Але обмежений, пізнавальний (не розважальний, "тут слухають птахів, а не транзистори"), ретельно регламентований туризм у багатьох (але не у всіх) заповідниках з урахуванням їх розмірів, специфіки, традицій тільки підніме рейтинг нашого заповідної справи, підвищить соціальну значимість заповідників, сприятиме зростанню їх авторитету в очах населення і органів влади в регіонах, чого заповідникам так не вистачає. Крім того, з'являється додатковий і вагомий аргумент проти безперервних спроб залучити природні ресурси заповідних територій в інші форми господарської діяльності. Навіть приїзд одного іноземця в заповідник сьогодні вигідний регіонам. Він потрапляє в заповідник не з космосу - він зупиняється в готелях, використовує дорогий транспорт, у тому числі авіацію, харчується в ресторанах, купує сувеніри. А адже є ще податкові відрахування - та що говорити, але всьому цивілізованому світі вважається благом, якщо поруч є об'єкт, що притягає туристів, у тому числі зарубіжних.

Не можна не враховувати і той факт, що нині існуюча в Росії мережі національних парків не зможе навіть в перспективі покрити бажання багатьох людей побачити різноманіття дикої природи в різних фізико-географічних регіонах. Жодного (!) національного парку немає на Далекому Сході, ні в Арктиці, ні в Гірському Алтаї, ні в дельті Волги, ні в багатьох інших регіонах із збереженою в первозданному вигляді дикою природою.

Обмежений екотуризм у межах заповідників ні в якому разі не можна розглядати як можливість перевести заповідники на самоокупність. Основне тягар по їх утриманню має нести держава. Але ті додаткові доходи, які пов'язані з еколого-туристичною діяльністю, повинні строго контролюватися і спрямовуватися в першу чергу на забезпечення заходів, пов'язаних з збереженням природної спадщини та біологічного різноманіття цих територій.

На сьогоднішній день значна кількість заповідників Росії виявляють інтерес до розвитку екскурсійно-туристичної діяльності. За станом на кінець 1999 року, 76 заповідників (79%) визначили на своїй території екологічні трони і маршрути па території заповідника, його охоронної зони, підконтрольних йому заказників і пам'яток природи або на суміжної території. Середня протяжність цих стежок і маршрут на один заповідник - 57 км

Облаштовані або перебувають в процесі облаштування і обладнання екостежки на території заповідника, нею охоронної зони, підконтрольних йому заказників і пам'яток природи або па суміжній території мають 22 заповідника (24%): Байкальський, Бар.узинский, "Ба-сьоги", Башкирська, Ботчинский, "Брянський ліс", Волжски-Камський, Воронезький, Вороттский, Кавказький, "Калужские засіки", Костомукш-ський, Кропоцкий, Курильський, Лапландський, "Пургуш", "Острів Врангеля", "Стовпи", Тевердинекий, Хинганекий, Центрально-Лісовий, "Шульган-Таш".

У 1999 році туристичні групи відвідали 64 заповідника (67%), в тому числі іноземні тургрупи - 47 заповідників (49%). Загальне число відвідувачів заповідників становила понад 140 тисяч, у тому числі іноземців - понад 5 тисяч (крім того, понад 300 тис. чоловік відвідало рекреаційний ділянку знаменитого заповідника "Стовпи" в Красноярському краї). Наиболшее число відвідувачів зареєстровано в заповідниках Тебсрдииеком (34619), "Кивай" (32600), Кавказькому (31857), Пріок-ско-Террааюм (10450). Найбільшу количестио іноземних туристів відвідали заповідники "Ківач" (1309), Командир (580). Курильський (385), Кропоцкий (344).

З еколого-туристичною діяльністю нерозривно пов'язана і робота в області музейної справи, орієнтована виключно на відвідувачів заповідника. Це найбільш традиційний напрям в еколого-просвітницькій сфері заповідників. Па протягом десятиліть саме цій формі роботи надавалося (офіційно) пріоритетне значення, вважалося, що саме завдяки їй (і в основному їй) можна забезпечити належний рівень пропаганди заповідної справи. Власні Музеї природи є в 37 заповідниках Росії (39%). У 1999 році загальна кількість відвідувачів музеїв в заповідниках перевищило 158 тис. осіб. Найбільше кількість відвідувачів зареєстровано в музеях таких заповідників: Ільменських - 48751, "Ківач" - 24320, Пршжско-Терасний - 10450, Воронезький - 9173, Кавказький - 9110.

У ряді заповідників музеї організовані ще в 30-40-х роках, хоча пік музейного справи припав на 60-70-ті роки. В деяких заповідниках дійсно створені потужні музейні комплекси, оформлені з художнім смаком, несуть значну інформаційну навантаження, відвідувані з великим інтересом тисячами відвідувачів (Воронезький. Ільменських, Тсбсрдинский, Далекосхідний морський) і у кінці 80-х і 90-х років значна кількість музеїв-заповідників н - пережила занепад: безнадійно (як в художньому, так і в інформаційному плані) застаріли експозиції та експонати, різко знизилася відвідуваність, змінилися кадри фахівців-ентузіастів, на яких "трималося" мученное справу.

При 15 заповідниках (16%) для відвідувачів організовано візит-центри, ще 38 заповідниках (40%) створено інформаційні пункти інших форм (экоцентры, "куточки" та ін), причому в ряді заповідників організовано кілька таких інформаційних пунктів.

Для подальшу розвитку роботи в області пізнавального туризму в наших заповідниках необхідно вирішити ряд принципових нормативно-методичних та організаційних проблем, а саме:

1) необхідна інформація про затверджені екологічних стежках і на маршрутах території заповідника має бути докладно викладена у відповідному додатку до індивідуальним Положенням про заповідник, без цього експлуатація цих трон і маршрутів може бути визнана неправомірною;
2) у найближчі роки необхідно централізовано підготувати методичні вказівки і рекомендації по ряду важливих питань цієї діяльності, в тому числі:

- за расчесу гранично допустимих навантажень і лімітуванню рекреаційної ємності території;
- за створення та облаштування екологічних стежок і маршрутів, у тому числі ITO їх інформативному забезпечення;
- але формування договірних відносин з комерційними структурами.

Не останнє питання - вироблення єдиних підходів до ценообразовани, щоб усунути ситуацію, коли в один заповідник комерційна її (або некомерційна) структура возить іноземних туристів за безцінь, а в іншому, навпаки, за ночівля на кордоні вимагають оплати, як за готель "Хілтон", і дивуються, що охочих немає.

Велике значення має розробка уніфікованих рекомендацій по створенню та обладнання візит-центрів для відвідувачів (що особливо актуально для заповідників, що не мають власних музеїв ах Природи), а також по створенню та переобладнання нині існуючих музеїв Природи, але безнадійно застарілих і мало пристосований-них для роботи з відвідувачами. Сюди, зокрема, повинні увійти рекомендації: по дизайну та архітектурі, концептуальних питань розміщення експозицій під відкритим небом, експозицій, створення діорам про екологічний туризм і заповідниках, варто побажати інформаційного забезпечення, проведення екскурсій, лицемірство і святенництво, не величати туристів забезпечення відвідувачів. екскурсантами, не робити вигляд, що більшість маршрутів йде по Представляє інтерес вироблення загальних стандартів і рекомендацій найсуттєвіше: якщо ми вважаємо заповідники по оформленню аншлагів та інформаційних знаків, що розміщуються на спадщиною, повністю ховати їх від людей (навіть для їх же території заповідника. на основі взаємовигідних домовленостей з заповідниками і в згідно з основними принципами відвідування заповідних територій. Серйозні організаційні та методичні питання необхідно вирішувати і кожному окремо заповіднику, який має намір вести роботу в сфері обмеженого экотурзма. Так, кожен такий заповідник повинен мати певну друковану продукцію (буклети, пам'ятки і тд ) підлягає врученню відвідувачам. Па федеральному рівні доцільно виробити єдиний стандарт такої продукції (як, наприклад стандартний буклет в системі Служби національних парків США) Не менш важливе справа - розробка і видання власних посібників і настанов для осіб, проводять екскурсії але заповідної території.

У кожному заповіднику доречно підготувати власні Правила поведінки для відвідувачів, з якими їх знайомити. Доречно ще раз звернутися до історії і згадати, що ще в 1939 .оду були розроблені спеціальні "Правила для турбаз і таборів, розташованих на території", затверджених Комітетом по заповідникам і туристсько-екскурсійним управлінням ВЦРПС.

Життєво необхідно налагодити спеціальну підготовку гідів та екскурсоводів для роботи в заповідниках і національних парках. Ця справа вимагає високого професіоналізму і не терпить дилетантства.

Вкрай важливо розширювати обмін досвідом між заповідниками і національними парками у сфері організації екологічного туризму. У цьому важливу роль можуть зіграний, діючі регіональні асоціації державних природних заповідників і національних парків. Не менш актуальним представляється подальше вивчення фахівцями-практиками з російських заповідників і національних парків закордонного досвіду в розглядуваній сфері (в цілому .цей процес успішно розвивається з 1993 року).

Завершуючи тему про екологічному туризмі і заповідниках тигра на тримання (відповідність цілям і завданням, деталізація, текстова заповіднику для прийдешніх поколінь як інформація, лаконічність слів і зображень), дизайну і оформлення, найбільших прикрас природи. Нехай люди комуністичної розміщення і установки го суспільства нарівні з найвидатнішими досягненнями техніки будуть бачити Вкрай важливо налагодити серйозну взаємодію з комерційними Сіхоте-Аліня на снігу сліди гігантських смугастих кішок" -структурами, готовими "постачати" потенційні туристичні ліг назад Л.Г. Капланов Л.М. Формозову.

<<< тому | зміст | вперед >>>