Каталимова О.М., Бузни О.М.
Культура народів Причорномор'я. - 2007. - №121. - С.40-45.

Дослідження потреб в активному туризмі

Постановка проблеми. Однією з негативних сторін все прискореного розвитку науково - технічного прогресу є звільнення людини від фізичних навантажень, зниження його рухової активності в умовах, коли, з одного боку, сучасна техніка обмежує участь людини у виробничому процесі лише натисканням кнопок, а з іншого боку, змушує витрачати основну частину робочого, а часто і неробочого часу, за комп'ютерами, різноманітними приладами або кермом автомобіля при мінімальній м'язової активності. Якщо в минулих століттях витрата м'язової енергії у виробництві становила понад 90 %, то в даний час вона часом не перевищує 1 %. І тому поширеною хворобою століття стала гіподинамія, тобто ослаблення м'язової діяльності людини, обумовлене сидячим способом життя і обмеженням рухової активності.

Така ситуація стала однією з причин звернення уваги широких верств населення на активні види відпочинку і зокрема на активний туризм, організаційні форми якого значною мірою відстають від швидко зростаючого попиту, що проявляється, наприклад, у збільшенні кількості самодіяльних туристів.

Мета статті полягає в проведенні дескриптивного аналізу існуючих теоретичних положень щодо активного туризму та їх агрегування з проблем у цій сфері послуг, а також характеристики попиту на ці послуги рекреантів, які займаються активним туризмом.

Зазначені питання знайшли певне відображення в останні роки в роботах ряду авторів [1-12], з деякими з яких в статті дано ряд полемічних зауважень.

Результати дослідження. Торкаючись насамперед проблеми понятійного апарату, слід зазначити, що у дослідженнях з туризму різних авторів спостерігається множинність термінів, що вживаються для позначення однієї і тієї ж соціально-економічної реальності, відсутня єдність тлумачень у визначенні сутнісних категорій не тільки між вітчизняними та зарубіжними дослідниками, але і поза приналежності вчених до тієї або іншій країні.

Неврегульованість насамперед ключового в теорії і практиці рекреації поняття «турист» призводить до відсутності єдності у статистичному обліку, плануванні рекреаційно-туристичних послуг і т.п.

За визначенням М.Б.Биржакова, в основному злагода з формулюванням Всесвітньої туристської організації, турист - це споживач туру, туристичного продукту або туристичних послуг - тимчасовий відвідувач місцевості, населеного пункту, території або країни, незалежно від його громадянства, національності, статі, мови і релігії, що знаходиться в даній місцевості не менше ніж 24 години, але не більше 6 місяців протягом календарного року, або знаходиться поза місця свого проживання в межах своєї країни і здійснює щонайменше одну ночівлю в колективному або індивідуальному засобі розміщення, що подорожує заради задоволення або з пізнавальними, лікувальними, діловими цілями і не займається при цьому діяльністю в місці тимчасового перебування, оплачуваною з місцевого джерела. [1].

Однак у деяких дефініціях вказівку на обов'язкове відсутність діяльності, що оплачується з місцевого джерела, поступово виключається з визначення туриста. Про це свідчать навіть включаються в перелік видів туризму поняття «діловий туризм», «комерційний туризм», «конгресний туризм». Сюди ж у ряді випадків можна віднести і науковий туризм, при якому нерідко запрошений науковець за участь отримує гонорар з місцевого бюджету.

За прийнятим у 1993 р. ООН визначенням, туризм охоплює діяльність осіб, які подорожують і здійснюють перебування в місцях, що знаходяться за межами їх звичайного середовища, протягом періоду, що не перевищує одного року підряд, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями [2]. При цьому основними характерними рисами туризму виділяються:

- виїзд за межі звичайного середовища;
- тимчасовий характер пересування;
- відсутність цілей заробітку.

Виходячи з такого визначення люди, які покинули межі свого звичайного середовища, щоб позасмагати на пляжі або подивитися спортивні змагання, і люди, що обрали видом відпочинку туристський похід, однаково називаються туристами. Такий підхід зручний лише для статистичного обліку пересування рекреанта в самому загальному плані і в інституціональному відношенні вимагає спільних організаційних умов, пов'язаних з митницею, транспортом, розміщенням (включаючи харчування), просуванням турпродукту і т.п. В цьому випадку туризм зазвичай відокремлюють від імміграції; до нього не відносять перетин кордону жителів прикордонних регіонів; не враховують виїзди студентів на навчання, дипломатів та членів їх сімей до місця роботи і т.п. Однак, якщо розглядати вимоги до організації відпочинку пасивного і активного, то вони принципово відрізняються як по суб'єктах, так і по сфері послуг, їх інфраструктури, характером діяльності, менеджменту і, відповідно, вимагають різних інституційних моделей.

Якщо буденне розуміння туриста як мандрівника, що пересувається з місця на місце, що відрізняє його від відпочиваючого, проводить час на пляжі або в місцях розваг, може бути використано для планування послуг у сфері активного туризму, то визначення туриста, що дається в нормативних документах, що відноситься до цього поняття будь-якої людини, виїхав за межі постійного місця проживання більш ніж на добу з будь-якою метою, крім отримання заробітку, має значення при плануванні та організації всієї рекреаційної сфери послуг. І в цьому разі виключення осіб, які прибувають з комерційною метою, представляється неправомірним, оскільки, по-перше, виділити їх не завжди можливо, наприклад, у діловому туризмі, де часто поєднується бізнес з відпочинком, в конгресно туризмі та інших подібних турах і, по-друге, таке виділення просто позбавлене сенсу, оскільки особи, які прибувають до місця рекреації з комерційною метою, теж певною мірою користуються комплексом послуг, що надаються інфраструктурою рекреаційно-туристського комплексу.

Представляється необхідним і розмежування таких понять як «подорож» і «туризм». М.Б.Биржаков вважає їх нерозривно пов'язаними поняттями, які описують певний спосіб життєдіяльності людини - це відпочинок, пасивне або активне розвага, спорт, пізнання навколишнього світу, торгівля, наука, лікування і безліч іншого. Однак завжди при цьому є характерна дія, яка визначає і обосабливающее власне подорож від інших сфер діяльності, - тимчасове переміщення людини в іншу місцевість або країну, континент, відмінні від його звичайного місцезнаходження або проживання. [1].

Однак подорожей, як окремого способу життєдіяльності людини, Биржаков виділяє туризм як зовсім іншої формації, що володіє своїми чітко вираженими властивостями і характеристиками. На його думку, головна відмінність туризму від подорожей - це мета і масовість. Так до категорії туристів їм не віднесені наприклад відомі чехословацькі дослідники Іржі Ганзелка і Станіслав Зигмунд, які вчинили автомобільне багаторічна подорож по континентах світу, або Онисим Панкратов, який проїхав навколо світу на велосипеді в 1913 р., і ін. Вони визначаються як тільки мандрівники.

На відміну від подорожей, як стверджує Биржаков, туризм має дуалізмом внутрішньої природи явища, що розглядається як:

а) особливий масовий вид подорожей з чітко визначеними цілями туризму, що здійснюються власне туристами, тобто діяльність самого туриста;
б) діяльність з організації і здійснення (супроводження) таких подорожей, туристська діяльність. Така діяльність здійснюється різними підприємствами індустрії туризму і суміжних галузей. [1].

Дозволимо собі не погодитися з твердженням за пунктом «б». Ті, хто обслуговує туристів, не займаються туризмом, а лише забезпечують його, сприяють йому. Аналогічно не називають музикантами виробників або продавців музичних інструментів, а моряками - працівників доків і т.п. Поняття «туризм» не має дуалізмом і визначається лише першою формулюванням М.Б. Биржакова під пунктом а). Друга ж формулювання характеризує туристську індустрію та її інфраструктуру.

Щодо рекреації відновлення життєвих сил людини може відбуватися як в умовах активної діяльності, так і нерідко при бездіяльності. Не випадково туриста зазвичай зображують з рюкзаком за плечима, а його антипода-відпочиваючого - в пляжному костюмі під тентом.

Активний туризм слід насамперед розглядати як окремий випадок подорожей, тобто переміщення людей у часі і просторі [1]. Учасником активного туризму може стати будь-яка людина, що відвідав ту чи іншу місцевість з будь-якою метою: оздоровлення, лікування, відпочинок чи навіть заробіток. Лікар може порекомендувати пацієнту в якості засобу лікування невеликий теренкур, тривалі прогулянки, туристський похід; чоловік, який прибув на заробітки, може в якості короткочасного відпочинку взяти участь у пішохідній екскурсії по регіону перебування; просто пасивно відпочиваючий на якийсь час змінює форму відпочинку на активну і т.п. Суб'єктами активного відпочинку можуть виявитися як відвідувачі району рекреації незалежно від мети прибуття, так і самі жителі даного регіону, оскільки нерідко жителі, наприклад, передгір'я або лісових масивів відправляються на одне, а то і багатоденні подорожі по довколишніх горах і лісах і не називати їх туристами немає підстав. Тому для обліку фактичної кількості туристів та прогнозування прибуттів, для визначення сегментів ринку послуг з активного туризму необхідні спеціальні методики, які, звичайно ж, будуть відрізнятися від прийнятої СОТ для загального обліку туристів.

У поняття «активний туризм» входять усі види туристських подорожей, які характеризуються активним способом пересування по маршруту, тобто з витратою власних фізичних зусиль туриста.

Зазвичай функціональна класифікація видів туризму визначається метою поїздок. У відповідності з даною ознакою розрізняють наступні види туризму:

- рекреаційний;
- лікувальний;
- пізнавальний;
- діловий;
- релігійний;
- етнічний;
- транзитний [2].

Традиційно серед туристів по їх активності під час відпочинку виділяють шість груп:

- любителі спокійного відпочинку, які бажають звільнитися від повсякденних стресів і відпочити в спокійній і приємній обстановці;
- любителі розваг, які під час відпочинку зайняті пошуком різноманітних задоволень;
- любителі активного відпочинку, створюють активне навантаження своєму тілу;
- любителі спортивного відпочинку, концентруються на змаганнях;
- любителі пізнання, вивчення, зацікавлені в підвищенні свого освітнього рівня;
- любителі пригод, гострих відчуттів, які шукають незвичайних вражень з певною часткою ризику [3].

З нашої точки зору, потрібно особливе виділення активного туризму як виду рекреації, що вимагає специфічних організаційних форм і володіє власним попитом.

При застосуванні термінів «активні форми відпочинку» і «активний туризм» необхідно враховувати, що за С.И.Ожегову активний - це діяльний, енергійний, діючий в порівнянні з пасивним, тобто байдужою, млявою.

Туризм розглядається як різновид рекреації, відрізняється активними формами відпочинку, на наш погляд, може диференціюватися, у свою чергу, за ступенем активності, а саме як: спортивний туризм, активний туризм і пасивний туризм.

Спортивний туризм необхідно виділити з активного туризму, оскільки він має специфіку в організації, обслуговуванні і т.п. Спортивний туризм - це туризм змагальний, націлений на суперництво його основних учасників, заснований на прагненні до перемоги. Це особлива сфера діяльності головним чином клубних спортивних, професійних організацій, яка спрямована не на відпочинок (не маючи на увазі туристів-уболівальників на великих спортивних заходах), як у масовому активному туризмі, а на досягнення спортивних результатів. По суті це професійна діяльність, до речі, нерідко високо оплачувана, яка після певних циклів вимагає відпочинку, рекреації.

У плані розгляду сутності активного туризму, що відрізняється від пасивного туризму діяльним, енергійним участю у пересуванні з місця на місце з застосуванням і розвитком фізичних сил, слід відокремити туризм з участю таких засобів пересування, як автомобільний, залізничний, повітряний (крім спортивних літальних апаратів), і водний (за винятком веслового, на плотах тощо). Вони будуть ставитися до пасивного туризму.

Визначаючи активний туризм видом подорожі, розуміється як переміщення в просторі, важливо визначити мінімальні розміри цього простору. Адже і займаючись на спортивній арені гімнастикою або легкою атлетикою, людина переміщується в просторі. В цьому відношенні туризм в першу чергу, дистанціюється від екскурсій, під якими розуміється не тільки одноденне (менше 24 годин) відвідування туристом певної місцевості поза району звичайного місця перебування в цілях туризму, але і колективне відвідування під керівництвом екскурсовода визначних місць, музеїв тощо, з навчальними або культурно-просветительными цілями [4].

Однак, якщо відміну від екскурсій необхідно для визначення туризму взагалі, причому саме в цілях статистики відвідуваності туристських агломерацій, то для активного туризму, видами якого є не тільки багатоденні, але і одноденні пересування (пішки, на лижах, велосипедах, байдарках тощо), така відмінність не суттєво чи зовсім не прийнятно з точки зору саме часу. Наприклад, місцевий житель, систематично бере участь в одноденних турпоходах в районі свого постійного місця проживання, цілком може бути віднесений до туристу, тому що, по-перше, вид його відпочинку, навіть не пов'язаний із виїздом за межі постійного місця проживання, функціонально відповідає поняттю «туризм», а по-друге, він буде користуватися послугами, що надаються у сфері активного туризму, і організатори цих послуг повинні враховувати і його як суб'єкта цієї сфери.

Разом з тим пішохідна екскурсія по місту, навіть якщо вона займе кілька годин, не буде ставитися до туризму взагалі та активного зокрема. Істотною відмінністю туризму буде не час, а подолана туристом відстань, яке повинно бути не менше 10-15 км. за межами населеного пункту, і характер пересування: спортивний в поході, тоді як на екскурсії він прогулянковий. Так наприклад, на весловому човні теж можна здійснювати або прогулянку по озеру, або подорож по річці, моря або того ж озера (якщо воно досить велике).

Бюро переписів США, що відповідає за ведення досліджень національних подорожей, дав наступне визначення подорожі: «переміщення більш ніж на 100 миль від місця постійного проживання», однак у «Огляді національних подорожей» (1963 і 1967 рр..) використовується визначення, доповнене словами «або за межами міста на одну або більше ночей». Як і Бюро переписів, Центр даних з туризму США виключив з визначення подорожі такі види поїздок:

- переміщення членів екіпажів морських суден, залізничних потягів, повітряних суден і т.д.;
- подорожі осіб між регіонами, країнами з метою роботи;
- подорожі осіб з метою навчання [2].

За статистикою найбільшу частку займає туризм вихідного дня (2-3 дні), далі йдуть невеликі туристські поїздки (6-7 днів), значну частку складають 8-12-денні тури. Всі інші, більш тривалі, туристські поїздки випадають із статистики через нікчемність свого питомої ваги в загальній масі [3].

Крім того, турист характеризується цільовими установками, відрізняючись від тих, хто вчиняє те чи інше пересування (подорож) з волі певних обставин, не пов'язаних з рекреацією.

Виходячи з викладеного, пропонується наступне визначення: активний туризм - це переміщення людини в просторі за межі населеного пункту з тривалістю переміщення не менше 15 км. в цілях рекреації, здійснюється із застосуванням і розвитком його фізичних сил.

Тобто для активного туризму характерно:

- рух з застосуванням фізичних сил;
- цілі рекреації (відпочинок, розвиток фізичних сил, пізнавальні цілі і ін);
- пересування за межами населеного пункту;
- тривалість подоланого в дорозі відстані (не менше 15 км.).

Виходячи з даного визначення до активних видів туризму з усього різноманіття можна віднести: пішохідний туризм, туризм з використанням різних засобів пересування (дирижаблів, повітряних куль, дельтапланів, собачих упряжок і ін), а також велосипедний, лижний, човновий, кінний, підводний, гірський, мисливський та ін.

Опитування близько 500 рекреантів Криму показав переважні потреби туристів в активних формах відпочинку (табл. 1), але пасивний туризм воліють все ще більш 40 % прибувають у Крим, до яких хоча і відносяться в основному люди похилого віку, однак і серед молоді п'ята частина воліла пасивний відпочинок.

Таблиця 1.