<<< назад | зміст | вперед >>>

Подорожі в Українські Карпати

Яків Головацький. Подорож по Галицькій та Угорській Русі, описана в листах до приятеля у Л.

Лист 9. Виїзд з Ужгорода; народна повість про Поган-діву; Земненський округ; Statarium; перехід до Галичини; Бескид; Ліско; Добромиль; Перемишль

Із Перемишля 26 серпня 1839 р.

Любий друже!

Минає уже півтора місяця відтоді, як я вирушив у свою мандрівку, обійшов за цей час усю південно-східну Галичину, перейшов Чорногору і спустився униз з другого її боку, змірявши ногами Шафарикові terram incognitam⁹ поблизу Карпат аж до Ужгорода і, нарешті, знову повернув на північ та кілька днів по тому прибув до Перемишля. Тут маєш цілу схему моєї подорожі; сьогодні відпочиваю після довгого блукання по несходжених місцях, втомлений і розбитий; в уяві постають картини баченого, зіставляю їх між собою і сам себе запитую, чи гідно виконав я своє важке завдання? Напевно, не так, як це я собі перед виїздом уявляв; не зібрав я такого багатого врожаю, який мені малювала зрадлива надія! Час і обставини не дозволяли довше затримуватись на одному місці, отож мої спостереження принагідні, поверхові. Однак з усього цього маю хоч стільки задоволення і користі, що побачив усе власними очима, що спостерігав і на місцях побачив стільки речей, про які. в жодній книжці не вичитаєш; досліджував народ, його життя, мову із самого джерела; розглянувся зблизька по краю такому давньому й важливому, а проте в ученому світі відомому під назвою terra incognita, до якого лише раз заглянув учений, але скуповатий на слова варшавський професор Кухарський і сказав світові лише те, що його відкрив. При цьому зібрав я дещо з народних пісень, легенд, повір'їв і т. д. Прийшовши сюди, до Перемишля, теж немало знайшов для себе, але перше, ніж приступлю до вивчення цього матеріалу, мушу тобі розповісти про дальший перебіг моєї мандрівки, щоб не порушити звичної традиції опису.

Отже, у вівторок, 13 серпня, вийшов я з Ужгорода по шосе на північ, де над рікою Уж розташовані українські села Доманичі, Ониківці, Невиків, Кам'яниці. Ще до цього я здогадувався, що між ними мусять бути й оселі угорців, які мають тут великий вплив і на мову, і на народні звичаї. Біля Кам'яниці на стрімкій горі, вкритій буковим лісом, побачив руїни якогось замку. Хотів туди добратись, але Уж так розлився, що важко було дістатися на другий його бік, а човна для перевозу тут немає. Тоді я облишив цей намір, тим більше, що міг запитати людей села, що вони знають про замок. Розповідали мені, що там за давніх часів жила Боган-діва, або ж Поган-діва, яка мала подобу напівконя, а напівжінки і була великою розбійницею; зі своїм військом нападала на села й міста і все палила й руйнувала; це тривало доти, доки з усієї країни не зібралися юрби народу, які замок здобули і спалили, а всіх його мешканців знищили: сама Поган-діва, побачивши, що не врятується, скочила зі свого замку в ріку й розтрощила свою голову об каміння. Кого зберіг народ у цій напівказковій повісті - жінку котрогось з претендентів-магнатів чи, може, жорстоку мучительку Єлизавету Баторівну - з'ясовуватимуть майбутні дослідники. Переночувавши в Перечині, я попрямував на Заріччя, а відтак минув битий гостинець, що веде на схід - на Турію, Мірчу, Мале Березове, де ріки Любля і Люта впадають в Уж, і нарешті, на Велике Березове, за яким починається Земненський округ. Тут не побачив нічого цікавого; за звичкою вступав у розмови з українськими селянами, які поспішали на заробітки з Бескида «на доли», а один з них сказав мені дивним словацько-українським діалектом: «Не буйтеся, младий пан, де наш народ биват, там ни є нияких збуйников, мужете безпечне вшитку країну сходити; а за драгу лем ся питайте, то вам дицки укаже добрий чоловік».

В Земненському окрузі в першому ж селі Уличі спостеріг я дещо нове. Перед самим селом побачив дошку на стовпі й думаю собі: тут, напевне, інший порядок; очевидно, на дошці вказано, яке село, до якого округу належить і т. д., чого досі навіть в окружних містах не було. Приступаю ближче, а на дошці намальована люлька й підпис: nem szabat pipazni (тут не можна курити). Але далі стоїть інший стовп з дошкою, повернутою до села; підходжу ближче, на чорній дошці намальований словак, у, народному одязі, з гребенем у волоссі, висить на шибениці, а внизу підпис: «Statarium»¹⁰. «Боже мій,- думаю,- що б це мало означати в країні, уряд якої так багато горланить про лібералізм?..» Дізнався я згодом, що подібні вивіски трапляються по всіх селах Земненського, Шариського й Аба-уйварського округів. Це почалося відтоді, коли під час холери селяни повстали проти панів і, громадою бродячи по селах, грабували й палили панські маєтки, убивали все, що не було селянським. Оповідають, що тоді страшні речі діялись, не було меж помсті розгніваного народу. Після придушення повстання вішали по селах усіх селян, кого тільки спіткали з косою чи з сокирою, і засохлі трупи повішених висять і досі в низинних місцевостях. Кожного, кого схопили в чужому селі або на кого впала будь-яка підозра, кидали у в'язниці. Цілі сільські громади були ув'язнені, і оповідають, що їх там били, катували...

Переночувавши в селі Збої за прикордонним селом Новоселицею, перейшов я через Бескид до першого галицького села Ветлина. Далі йшли села Струбчище, Присліп, Зубраче, Щербанівка, Смільник і Рядець, за ними - містечко Ліско.

Бескидом називається ціле пасмо гір, що простягається із заходу на схід і відділяє Ясельський та Сяноцький округи від Земненського й Шариського, тобто від т. зв. Країни. Це найнижче, повсюдно обжите пасмо Карпат: села й поля, засіяні ячменем, вівсом і гречкою, прилягають до самих верхів Бескиду як з угорського, так і галицького боків. Тут не побачиш, як у Чорногорі, дикої природи, ні розкішної мальовничої лісової пущі, ані стрімких верхів, наїжачених гострими скелями. Бескидський хребет пологий, порослий буковим лісом, у ньому вирубані прикордонні смуги, попри які зустрічаються зруйновані дерев'яні засіки з часів холери, що мали обірвати будь-який зв'язок з угорською стороною і затримати небажаних пришельців; але вони так само «затримали» холеру, як колись подібні засіки, збудовані королем Белою проти Батия, «затримали» татарську навалу. Населення по обидва боки Бескиду українське, немовби продовження верховинців; воно має багато своєрідності в одязі, а ще більше в мові. Зокрема, тут в українській мові спостерігається випадання голосних, як наприклад, трн, врх, п'нь, д'нь, а також скорочення слів: не'чю замість не хочу, а замість українського голова, дорога, часто чуємо чеське глава, драга і т. д. Галицький українець у цих краях - заможний, запопадливий, як би я сказав про верховинця; багато тут солтисів, тобто господарів, вільних від панщини, а також шляхти, і, що мене найбільше вражало, у всіх них помітний непереборний потяг «за Бескид», тобто на Закарпаття. Туди ходять на заробітки, на ярмарки, це вказує на те, що звідти походять.

Ліско - містечко над Сяном, мало колись замок заможного руського роду Кметів, який тепер відновлюється і перебудовується в новому стилі на польський палацик. Добромиль - охайне місто при цісарському тракті, має кам'яний монастир василіян на узвишші і руїни замку Гербертів на вершині високої гори. Щастя, що я добрався до Перемишля перед великою зливою, яка тривала три дні і три ночі й так страшенно бушувала, що не можна було нікуди вийти. Ріки Сян і Вігор так розлилися, що ціле перемиське передмістя Вовче затоплене водою, виглядають лише стріхи хат і верхів'я дерев. Втрати, заподіяні повінню, величезні, звідусіль надходять вісті, що там цілі села позносило, урожай з поля забрало, мости поруйновано й перервано будь-який зв'язок. Коли б не поспішав так, злива могла застати мене на Бескиді, і тоді не знаю, як би мені повелося.

Перемишль - одне з найдавніших міст Галичини, бо уже в X ст. згадують про нього літописи. Лежить над Сяном; в XI і XII ст. було центром окремого руського князівства, столицею князів Володара і Володимирка; згодом це князівство об'єдналося з Галицьким, а за часів володимирського князя Романа Мстиславича - з Волинню; у XIV ст. його спіткала така ж доля, як і всю Галичину, воно потрапило під панування польського короля Казимира Великого. Сьогодні належить до найбільш відомих міст Галичини, є резиденцією крайового уряду, має ліцей (з філософським і теологічним відділенням), гімназію... Його найбільшою окрасою є критий міст через Сян. Над містом на горбі стоять ще руїни замку, але даремно ти хотів би пізнати в них замок давніх руських князів... Тут із руських часів немає жодної пам'ятки: кам'яна церква, в якій були гроби князів, недавно, у минулому сторіччі, була розібрана і з цього матеріалу на цьому ж місці поставили кафедральний римо-католицький собор. Міститься тут також друкарня, де, крім українських шкільних підручників, друкуються також церковні старослов'янські книги, які, слід сказати, відзначаються чистотою і якістю друку...

Через кілька днів побачиш мене в себе, отже, даруй, що так мало пишу; ще не отямився я після мандрівки, ноги болять і ремінь від гуцульської дзьобеньки (тайстри), яку я двигав більше місяця, протер мені одяг і так в'ївся у рамена, що вони вкрились пухирями. В Перемишлі уважно переглядаю усе, що може згодитися для моїх праць у майбутньому.

<<< назад | зміст | вперед >>>