<<< назад | зміст | вперед >>>

Подорожі в Українські Карпати

Яків Головацький. Подорож по Галицькій та Угорській Русі, описана в листах до приятеля у Л.

Лист 2. Дністер; Добряни, сплав деревини Опором і Стриєм; окружне місто Стрий

Зі Стрия дня 18 липня 1839 р.

Любий друже!

Трохи спізнився я з листом, а це тому, що затримався кілька днів у Добрянах, у селі, перед самим Стриєм, наліво. Виконую твою волю дальшим описом своєї подорожі, бо добре знаю, що тебе цікавить, і що ти ніколи не байдужий до справ, які подає тобі твій друг про свій рідний народ, братній твоєму, отже, теж милий.

Переїхавши з Миколаєва невеличку гору, прибув я до села Розвадова. Тут привітав поважний Дністер, що через нього й ти торік переїздив, та порівнював його з вашою Лабою під Градцем. Тепер пливе спокійно своїм руслом, але з весною, коли наводниться, розливається по широкій рівнині на кілька миль. Тоді з горбка нічого не побачиш, тільки дзеркальну воду, що стала озером, а на ній, наче розкинені острови, то скирта сіна на невеличкім горбочку, далі на полях - села Беринь і Надітичі, а ще далі - дуби, розсіяні по водяному плесі; за ними дрімає далекий сірий простір Підгір'я, що закінчується синявими вершинами величного Бескиду. Від дерев'яного мосту на Дністрі веде гостинець до самого Стрия - рівниною без найменшого горбочка, а крім корчем, не стрінеш на цілому тримильовому шляху жодного села.

Знаєш, якою надією я тішив себе, що в Добрянах знайду бозна-які письменні скарби, але я тут далеко менше знайшов, ніж сподівався. Та чи ж то вперше надія обманула нас? Тільки слабодух знеохотиться, коли деякі плани не вдаються йому, витривале, невтомне змагання приведе до бажаної мети. Оскільки зацікавлення багатогранні, то коли в одній галузі менше назбираю, інша може тим краще винагородити мої труди. Знову успіхи переважно в питаннях мови, що мене найбільше цікавить; знайшов у церквах кілька старих рукописів, дуже важливих з огляду на мову. Два болгарські рукописи, Євангеліє і Номоканон, з 13-го або з 14-го століття; далі кілька рідкісних старослов'янських творів, друкованих на Південній Україні або у Волощині. Крім того, познайомився зі стрий-ськими околицями, цікавився стародавніми пам'ятками, обрядами, звичаями й т. д. Все це вимагає ще дальшого дослідження і докладнішого вивчення.

Найбільше приваблював мене спосіб життя , промисел, домашній побут, а головне - сплавлювання на плотах крокв, пнів, дощок, дахівок і т. д. з лісистих гір Стрийського краю, чим жваво торгують місцеві горяни. Безмежні ялинові й смерекові ліси, якими вкрите високе пасмо Карпат, так звана Верховина, дають багато м'якого дерева, а бистрі гірські потоки постачають достатньо води для лісопилок і тартаків. Найбільше дерева приходить з Тухолыцини, тобто з маєтку графа А. Потоцького, до якого належить місто Сколе, 24 села й ціла околиця над Сколем аж до прикордонних гірських верхів. Село Тухля, розташоване над річкою Опором, високо в горах, найбільш відоме сплавом лісу. Тухольці - найсміливіші й найспритніші плотарі³. Мешканці цих земель з огляду на неурожайність землі й гористу місцевість, мало займаються землеробством, бо обробіток вимагає багато праці, а рідко коли виплачується. На недоступних горах, де не можна переїхати ні возом, ні кіньми, переважно випалюють ліси, а потім, очистивши ділянку від недопалених пнів, мотиками перекопують попелом покрите згарище й сіють овес, трохи жита, або садять картоплю. Подібно обробляють і засівають кошари (тобто загороди на височинах, «полонинах»), де загнана на деякий час худоба угноює землю. Однак найголовнішою галуззю господарювання є годівля худоби, овець і кіз. Численні отари пасуться улітку на полонинах і на лугах, на найвищих горах. Тут пастухи виготовляють сир, масло, бринзу, яку верховинці розвозять на своїх низькорослих, але сильних кониках у міста, звідки знову накладають на малого коника корець зерна, і ця тварина, як коза, пнеться по стрімких кам'яних стежках знов у свої гори. Крім того, торгують овечими кожушками (смушками), вовною і одягом власної роботи і т. д. За випас худоби платять панові «рогове» від штуки, на рік від вола й корови 4 кр., від ялівки -3 кр., від вівці - 1 кр. і т. д.; платять також комірне від хати й города. Лісовий податок невеликий. Але му сить кожний господар тричі на рік сплавляти панові дерево або дошки аж до Дністра. Дерево повинен сам у лісі зрубати, а дошки порізати.

Сплавляють плоти переважно весною, коли вода прибуває, а взимку готують дрова й спускають по снігу до потока. Для сплаву зв'язується або збивається докупи п'ять пнів або сім дощок над собою і сім біля себе, що називається по-українськи пласт. Через те, що річка Опір дуже вузька й блискавично мчить між наїжаченими гострими скелями, які щохвилини загрожують плотогонам, для рівноваги й певнішого та зручнішого кермування зв'язують поздовжно два плоти. На такому плоті стоять два меткі та досвідчені в тому ділі керманичі: один спереду дуже уважно орудує кермою на так званому «столику», зв'язаному мотузком, щоб у швидкому леті не натрапити на розтріскані урвища скель або наїжачені підводні шпилі гострого каміння та щоб вода не загнала пліт на мілину (грєди). Таких сплавників пливе за водою часом до 50. Найуважніший і найвправніший стоїть переважно попереду. Найбільш небезпечними є переправи на Опорі. Цей дикий потік мчить з нестримною швидкістю грізними урвищами і ярами поміж безліччю каміння, що зірвалося, та величезних ялинових пнів, звалених громами або вирваних з коренем бурею, що їх навала води загнала до Опору. У багатьох місцях гудуть небезпечні водоспади, де стиснута скелями маса води часом з висоти двох сажнів падає у прірву, розприскується у всі боки, піниться зі страшним гуком і шумом у глибині, вирує, і з таким же шумом відпливає далі. Подумай собі, друже, якої треба сміливості, якої спритності, якої сили духа! Відважний український верховинець, заглибившись сильними руками до самої течії і тримаючись «столика», кидається на слабім плоті у прірву, через котру вже не раз прорвався і не раз тонув у глибині, так що на поверхні пливуть лише бесаги (мішки з припасами), що висять на високих розсохах, та довга чуприна смілого сплавника, який за хвилю виринає з глибини, наче дика качка. Цей вир напевне роздавив би його і втягнув у безодню, якби не сильні рамена та спритність сплавника, що стоїть на другому плоті. Він вирвав свого попередника з виру й направив на воду, так що той лише стріпав з себе воду й вільно відпливає далі. Однак часто трапляється, що відважні тухольці тонуть з розбитими пластами, тим більше, що верховинці взагалі не вміють плавати, бо їх ріки надто мілкі.

Не менш високі, хоч не такі небезпечні, водоспади, що утворюють заставу та греблі, які, покладені проти течії, служать для млинів та інших споруд. Небезпечне сплавлення закінчується під Межибродами, де Опір впадає у ріку Стрий. Коли вже причалять там, то сміливо зіскакують на берег, хапають цапину (довгу жердину, закручену на кінці) і з усієї сили тримають і тягнуть пліт до берега та прибивають його кілками. Відпочивши, збивають два пласти разом упоперек, перешрубовують свердлом, бо кожний носить його разом з сокирою за поясом, і пливуть до Стрия. Так, з'єднавши ще більше пластів, продають звичайно свої «песики». Це - грубі ясенові колоди, часом на кілька сажнів довжиною, які кожному сплавникові припадають за кожну плавбу й прив'язуються переважно по парі ззаду плоту. Тут, у Стрию, купують їх здебільшого бондарі та столярі по 8 і 10 злотих за пару. Від Стрия плавба уже зовсім безпечна, хоча сплавник мусить пильно стежити, щоб вода не викинула його на мілину, або пліт не зачепився за кілля якого мосту. Але тут уже пливуть весело: почуєш, як один виграє на сопілці українські пісні, другий співає коломийку, третій виводить жалісну думу, той на скрипці добуває народні мелодії. А ці різноманітні звуки єднаються в одну гармонію з плином Стрия, що шумить по камінню, вільно й розкішно розлягаються по темних набережних гущавинах і милим відгуком відлунюються від зарослої буйними кущами височини, що тягнеться уздовж широкого берега Стрия. Врешті, підхоплює ці звуки легкий весняний вітер і зникає з ними в просторах безмежних урожайних піль і зелених лугів. При гирлі Стрия до Дністра біля села Залісся є склади, де наші сплавники затримуються. Звідси сплавлюється дерево Дністром аж до Одеси. Подібне сплавлювання відбувається й на інших карпатських ріках, таких як Лімниця, Бистриця, Прут і Черемош.

Але пора вже повернутися до подорожі. Я майже не мав часу розглянутись по місту; можу тільки сказати, що хто бачив Стрий десять років тому, той сьогодні не пізнає його. Нема ані сліду від дерев'яної ратуші, що колись стояла на самому майдані, з обідраною стріхою, напівзігнила й похилена. Ринок тепер гарно вирівняний, висипаний дрібним річковим піском, а при домах вимощений камінням, обабіч часто зустрічаються одноповерхові муровані будинки, замість давніх єврейських будиночків з підгнилими дерев'яними підмурівками. Вулиці теж вирівняні й посилані піском. Тут міститься повітовий уряд, магістрат, нормальні школи, старий латинський костьол, червону вежу якого видно здалека в довколишній рівнині. Єврейська синагога, гарно збудована на зразок храму Соломона, є краща від костьолу і дивно мене вразила. Казарми на місці давнього розібраного замку - добротні, чисті, хоч складаються тільки з самих бараків.

Передмістя доволі розлогі, будиночки оточені садами. Розташування Стрия доволі вигідне; туди веде головний підкарпатський гостинець, усе транспортування солі з численних карпатських солеварень та інших плодів тієї околиці, а також головний угорський гостинець через Сколе (де містяться великі склади угорського вина). Цей гостинець тим важливий, що звідси в цілому східному пасмі Карпат немає жодного перевалу чи вилому для торговельної дороги в Угорщину. Такий перевал до Семигороду є аж на Гуцульщині, біля Дори. Мешканці Стрийщини, Станіславщини й Коломийщини утримують комунікацію з Угорщиною через гори тільки за допомогою навчених коней.

Шукаючи в цій околиці пам'ятних речей, мушу признатись тобі, що лише тепер бачу, як важко подорожувати по нашій батьківщині, точніше, як важко збирати пам'ятки й описувати їх. Немає у нас, як це буває в інших краях, ані по селах, ні в містах, ні в містечках письменника, ученого, любителя рідної минувшини, який, збираючи пам'ятки своєї околиці, зміг би інформувати про все подорожнього та подати добру пораду. Нема в нас оазису з тінистими деревами й цілющим джерелом посеред безводної пустелі, де втомлений подорожній міг би відпочити й набратися сил до дальшої мандрівки. Немає жодного твору, де були б описані місцевість та. пам'ятні місця. Високопанська польська література байдуже ставиться до краю. Родовиті українці, виховані з наймолодших літ між чужими, вивчені чужими мовами, так мало знають свою рідну землю, свій рід, його долю й боротьбу, що не вміють їх цінувати, а тим більше - любити. Боже! Ми є чужинцями на предковічній нашій землі, у власній своїй батьківщині!

Їду далі, а тим часом поручаюсь твоїй ласкавій пам'яті.

<<< назад | зміст | вперед >>>