<<< назад | зміст | вперед >>>

Філіпов З.І. Спортивний туризм. Організація і методика спортивно-туристичної роботи

7. ОСНОВИ ТОПОГРАФІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ТУРИСТА

7.2. Рельєф місцевості

Поняття місцевість означає певний простір земної поверхні, на якій розрізняють рельєф та місцеві предмети.

Сукупність нерівностей, які утворюють поверхню землі, називають рельєфом, а всі розташовані на ній природні та штучно створені людиною предмети - місцевими предметами.

Відповідно до розмірів виділяють великі, середні та дрібні форми рельєфу. До перших належать гори, гірські хребти, окремі вершини, великі долини тощо. Середні форми: відроги хребтів, узгір'я. До дрібних форм рельєфу належать пагорби, незначні вершинки, ями та інші форми, які вимірюються кількома метрами, а деколи бувають і позамасштабними.

На основі відношення до площини горизонту форми рельєфу поділяють на додатні і від'ємні. Додатні (рис. 7.4, а) мають опуклу поверхню, яка домінує на місцевості (гора, височина, хребет, сідловина, бархан, увал, горб, а від'ємні (рис. 7.4, б, частково 7.4, в) - увігнуту поверхню, яка утворює пониження місцевості (долина, заплава, балка, лощина, яр, ущелина, котловина.

Рис. 7.4. Натуральні точки і лінії рельєфу: а - вершина; б - улоговина; в - сідловина

У давні часи карта не давала достатньої інформації про зображувану поверхню. На карті України, створеній інженером-картографом Гійомом де Бопланом у 1648 р. (рис. 7.5), досить умовно зображені гори Карпати та орографічні деталі рельєфу. На ній не можна визначити головні вершини, відстань між ними тощо. У XIX та на початку XX століть гірський рельєф уже зображували більш точно за допомогою штрихів (рис. 7.6).

Рис. 7.5. Фрагмент карти України 1648 p.

Рис. 7.6. Фрагмент австрійської топографічної карти 1914 р.

А вже у другій половині XIX ст. Росія першою серед європейських країн перейшла до способу зображення рельєфу горизонталями (рис. 7.7). Це було пов'язано з винаходом російським топографом нового приладу - кіпрегелю, який давав можливість точно визначати відстань та перевищення однієї точки на місцевості над іншою.

І сьогодні нерівності земної поверхні відображаються на топографічних картах за допомогою горизонталей. Горизонталь - замкнута лінія, яка з'єднує на карті точки рельєфу з однаковою висотою над рівнем моря. У Європі всі висоти обчислюються від нульової позначки кронштадтського футштока¹⁶.

Рис. 7.7. Зображення натуральних точок і ліній рельєфу горизонталями та умовними знаками

Для одержання горизонталей вершину перетинають умовними січними площинами (рис. 7.8) на однаковій висоті - 5 м, і ця величина називається висотою січення. Замкнуті лінії, що утворюються в місцях перетину площини з поверхнею вершини, проектуються на площину А. Так утворюється зображення рельєфу на карті горизонталями.

Рис. 7.8. Одержання горизонталей: а - початкова площина січення; б - перша січна площина; в - друга січна площина; г - висота січення

Для порівняння розглянемо дві карти району с. Тухля Сколівського району Львівської області. Перша (рис. 7.9) виконана штрихами, а друга (рис. 7.10) горизонталями. Зображення рельєфу горизонталями дає змогу більш детально описати елементи рельєфу, перевищення однієї точки над іншою і точні відстані між ними.

Рис. 7.9. Топографічна карта району с Тухля Сколівського району Львівської області, 1914р.

Рис. 7.10. Топографічна карта району с Тухля Сколівського району Львівської області, 1977 р.

Горизонталі поділяються на:

- основні потовщені (кожна п'ята основна) - виділяються збільшеною товщиною для зручності читання рельєфу;
- основні (відповідають висоті січення рельєфу) - зображуються тонкими суцільними лініями;
- допоміжні (напівгоризонталі) - зображуються переривчастою лінією через 0,5 висоти січення рельєфу.

Рис. 7.11. Шкала закладання при висоті січення 5 м

Відстань по висоті між двома Суміжними горизонталями, взятими на одному схилі, називається висотою січення, а відстань між горизонталями на плані - закладанням. Чим крутіший схил, тим менша величина закладання. Для визначення крутості схилу вимірюють відстань між горизонталями і за шкалою підбирають відповідне цій шкалі закладання, проти якого визначають крутість схилу в градусах.

На топографічній карті внизу, поряд з мірилом, подається шкала закладання, на основі якої за допомогою циркуля визначають крутість схилу (рис. 7.11).

Для визначення напрямку схилу за горизонталями на них ставляться перпендикулярні рисочки - бергштрихи, однією стороною до горизонталі, а вільною звернені в сторону пониження (рис. 7.12).

Рис. 7.12. Позначення бергштрихами

Такі форми рельєфу, як урвища, ями та вали позначаються не горизонталями, а умовними знаками: лінією з зубчиками, зверненими в сторону крутого схилу (див. рис. 7.7).

Деколи туристи користуються картами (схемами), на яких нанесена тільки гідросітка (ріки, струмки, озера). У такому випадку рельєф дорисовується уявно, опираючись на напрямок водозливу та помітки висоти.

¹⁶Футшток - величезна бронзова лінійка, встановлена на Обвідному каналі у Кронштадті (Росія), нульова позначка якої відповідає середньому рівню води Балтійського моря.

<<< назад | зміст | вперед >>>