<<< назад | зміст | вперед >>>

Філіпов З.І. Спортивний туризм. Організація і методика спортивно-туристичної роботи

2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ

2.1. Туристичний рух на Західній Україні

2.1.1. Початкова фаза туристичного руху

У середині XIX ст. значну частину Європи займала імперія австрійських Габсбургів, яка простягалась між Швейцарією, Пруссією, Італією та Османською імперією і з 1867 р. стала називатись Австро-Угорською. Імперія традиційно мала добре налагоджені економічні та культурні зв'язки, розвинену систему освіти. Через її територію протікала зручна для судноплавства ріка Дунай.

З середини XIX ст. почався видобуток нафти у Бориславі та Східниці (званих тоді Галицькою Каліфорнією). У Дрогобичі збудовано два на той час найбільші в Європі нафтопереробні заводи.

У другій половині XIX ст. в імперії було побудовано велику, найбільшу в Європі, залізничну мережу (у тому числі й по Галичині). Підвищення комфортності, значне зменшення витрат часу на переїзди активізувало заможні верстви населення до мандрівок Європою та екзотичними країнами Азії та Африки. Видавництво "Фрейтаг і Берндт" (Відень) друкувало карти, в яких яскравими кольорами зображувалися туристичні маршрути - пішохідні, а також кінними екіпажами.

Видавництво "STEYRERUHL" (Відень) друкувало путівники для подорожей австро-угорською залізницею.

Випускали їх окремими зошитами по основних ділянках залізничного сполучення. У зошиті №30 (рис. 2.1) описано та проілюстровано шлях Тарнув - Ряшів - Перемишль; Ряшів - Ясло; Хирів - Дрогобич - Стрий, Дрогобич - Борислав.

Рис. 2.1. Путівник австро-угорської залізниці. Зошит 30

Для прикладу, опис Дрогобича з екскурсіями до Борислава, Трускавця і Стебника займає 10 сторінок і подає 6 світлин.

На західноукраїнських землях, що перебували у складі Австро-Угорщини, впродовж XIX століття спостерігалося національно-культурне відродження, яке сприяло зростанню інтересу освіченої частини населення до історії свого народу, його мови та культурної спадщини.

Краєзнавчий рух у Галичині зародився на початку XIX ст. завдяки членам Руської трійці: Маркіяну Шашкевичу, Івану Вагилевичу та Якову Головацькому.

У 1832 році Яків Головацький, навчаючись у Львівському університеті, разом з Іваном Вагилевичем здійснив мандрівку до Дикова, села Тарнобжезького повіту (тепер Республіка Польща), на запрошення графа Яна Тарновського.

У бібліотеці графа вони досліджували слов'янські, зокрема українські рукописи. Влітку 1834 р. Я. Головацький здійснив пішу подорож зі Львова до Миколаєва і Стрия, і далі - через міста Прикарпаття аж до Буковини. Повернувся до Львова Я. Головацький кіньми через Чортків та Бучач. Того ж 1834 року він через Городок, Перемишль і Дуклю пішки прибув до Кошицької академії. З Кошице ходив пішки до Пешту, де навчався в університеті. Повертаючись додому у 1835 році, Я. Головацький пройшов через Карпатські гори, відвідавши по дорозі Манявський скит. Під час своїх мандрівок Я. Головацький вивчав історію рідного краю, побут та звичаї народу, пам'ятки писемності, збирав фольклорні, етнографічні матеріали, які стали основою його публікацій.

Багато подорожував Галичиною Іван Вагилевич (1811-1866) - визнаний авторитет у галузі дослідження української історії. На основі матеріалів, зібраних під час численних мандрівок Карпатами, І. Вагилевич вивчав життя корінних мешканців Українських Карпат: бойків, гуцулів і лемків.

Про свої подорожі рідним краєм розповідав на сторінках свого часопису "Газета шкільна" етнограф Омелян Партицький (1840-1895). У 1878 р. зі шпальт цього видання він закликав краян, зокрема мешканців Львова, зайнятися вивченням рідного краю, наголошував на необхідності створення місць для прогулянок, прокладення нових маршрутів для відпочинку. Партицький пропонував наслідувати досвід Відня та Кракова, де для відпочинку використовувалися міські околиці. Вчений розробив маршрут для подорожі околицями Львова: Рава-Руська - Домажир - Страдч -Шкло - Верещиця - Крехівський монастир - Глинське - Завадів. Матеріал, зібраний О. Партицьким у численних краезнавчо-етнографічних та археологічних мандрівках, став основою серії науково-популярних статей "Образи Руси Галицької".

Визначна роль в історії вітчизняного туризму належить Іванові Франку (1856-1916), який, будучи учнем Дрогобицької гімназії, а згодом студентом Львівського університету, здійснював подорожі ("прогульки") прикарпатським краєм та Карпатами.

Франко відзначав велику роль подорожей у науково-пізнавальному й патріотичному вихованні молоді. У 1883 р. він організував "Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу", а згодом - "Кружок для устроювання мандрівок по нашому краю". І вже влітку 1883 року група студентів з різних міст Галичини (20 чоловік) здійснили похід за маршрутом: Станіслав - Манявський скит - Надвірна - Делятин - Микуличин - Коломия.

У 1884 році І. Франко разом з членами "Кружка для устроювання мандрівок по рідному краю" організував другу подорож. Комітет, на пропозицію І. Франка, уклав план мандрівки:

...Починаючи від Дрогобича, через гірські місцевості Урич, Корчин і Бубнище, підгірські міста Болехів, Калуш, Станіславів, Коломию і Вижншцо до Устерік. У головних точках мандрівки, а власне в згаданих містах, мали відбуватись музикально-декламаційні вечірки з танцями, які крім товариської забави, мали метою знайомити молодіж із різними кругами руської провінціальної інтелігенції, так як сама мандрівка мала метою познайомити учасників із значною частиною нашого краю, його мальовничими місцевостями та його населенням [10, с.251].

У цілому мета мандрівки полягала в ознайомленні зі стрийсько-коломийським Підгір'ям. У часописах було опубліковано відозву й інформацію про підготовку подорожі, а також видано гумористичну програму походу, складену І. Франком. Оргкомітетом було створено низку місцевих комітетів, які мали зустрічати туристів.

У період 1883-1888 pp. за участю І. Франка було проведено шість мандрівок по західноукраїнських землях.

Таким чином, у розвитку туризму на західноукраїнських землях на той час був пріоритетним народознавчий напрямок.

У 1894 р. у Львові засновано гімнастичне товариство "Сокіл", одним із напрямків роботи якого була організація туристичних подорожей.

У 1896 році з ініціативи віденської газети "Arbieiterzeitung" ("Робітнича газета") створюється туристське товариство "Die Naturfreunde" ("Друзі природи"). Основним завданням товариства було повернення робітникам права на відпочинок і доступ до природи. До цього часу дозволити собі подорожувати могли лише вищі верстви населення. Члени клубу та добровольці будували спеціальні бараки, у яких давався притулок пішим подорожнім-робітникам. Товариство дало поштовх виникненню туристських гуртків по всій Австро-Угорщині.

На теренах Галичини до розвитку туристичного руху Значною мірою долучилися поляки. У1874 році створено Татранське товариство, а згодом його філії у Станіславі, Коломиї та, дещо пізніше, у Львові. Коломийська філія під полониною Гаджина збудувала перше туристичне схронисько (притулок).

Організатором Коломийської філії та активним її діячем був професор цісарсько-королівської гімназії Леопольд Вайгель. У 1884 році він вперше в історії польського і українського туризму відзначив та оформив у вигляді табличок туристичний шлях Ільці - Красний Луг - Говерла (інформація на табличках подавалася двома мовами: польською та українською). Професор Вайгель - автор першого путівника Східними Карпатами.

Видатним діячем Коломийської філії товариства був Генрік Ґонсьоровський. На підставі відомостей, зібраних у численних мандрівках, він видав двотомний путівник для подорожей Східними Карпатами, де ретельно описав туристичні стежки та краєзнавчі особливості краю.

Г. Ґонсьоровський випустив сотні поштівок із власними світлинами Східних Карпат (рис. 2.2). Видавались вони зшитками (по 10 шт.) та окремими листівками.

Рис. 2.2. Горгани. Світлина Г. Ґонсьоровського

Небувалому зацікавленню Гуцульщиною в усій імперії сприяла краєзнавча та туристична діяльність Польського товариства туристичного (ПТТ). Особливо популярною стала Гуцульщина після організованої товариством у 1880 році великої етнографічної виставки Гуцульщини і Покуття, яку відвідав цісар Франц-Йосиф. Після цієї виставки Гуцульщина потрапила під його особистий патронат.

На початок XX століття припало значне піднесення туристично-краєзнавчого руху у Східній Галичині. Це сприяло не тільки збиранню та виданню наукових матеріалів, а також і фізичному вихованню молоді.

У Кракові 12 липня 1905 р. відбулась конференція, присвячена утворенню Галицького туристичного товариства. На конференції розглянуто 2 проекти Статуту. Організатори розіслали проекти ще до конференції в усі магістрати Галичини. Один з проектів був прийнятий, але з певних політичних причин товариство так і не утворилося.

Як уже зазначалося, значну роль у розвитку туристичного руху відіграла розбудова залізниці на теренах Галичини. З прокладенням колії Станіслав - Вороненка в найвіддаленіших мальовничих куточках Карпат почали будувати притулки для туристів. У Ворохті, Яремчі, Ямні, Микуличині будуються сотні вілл, пансіонатів для відпочивальників та туристів. Щороку цей куточок Карпат відвідувало до 10 тисяч людей. Тут, у Східних Карпатах, відпочивали І. Франко, Леся Українка, О. Кобилянська, М. Коцюбинський, В. Стефаник.

У 1910 р. у Станіславі створюється туристичне товариство "Чорногора". Товариство мало свій Статут, який затверджувався загальними зборами і Виділом (Радою). У червні 1910 р. Статут товариства був затверджений рішенням австрійського намісника на Галичині - графа Бобжинського. За статутом планувалась активна участь українського населення у користуванні бібліотекою, науковим та картографічним матеріалом, безкоштовною ночівлею в туристичних притулках у горах та пільговим проїздом залізницею. (З початком Першої світової війни товариство "Чорногора" припинило, а з 1922 року знову відновило свою діяльність.)

Значною подією в розвитку спортивного туризму стало виникнення на ґрунті туристської практики системи патріотичного виховання. У липні 1907 року полковник англійської армії Роберт Баден-Пауел організовує біля Лондону експериментальний скаутський табір для 20-ти хлопчиків із різних соціальних прошарків.

В англійській мові назва скаутінг походить від особливих військових розвідницьких підрозділів.

У програму першого табору для юних розвідників входили бесіди про армію, військове життя, різноманітні фізичні вправи, ігри та змагання. Значне місце за програмою відводилося релігійному вихованню.

На основі отриманого досвіду Баден-Пауел у 1908 р. видав книгу - посібник "Скаутінг для хлопчиків", яка стала настільною книгою для кожного скаута.

У 1909 році розроблено програму для дівчаток - герлскаутів. Очолила дівочу організацію сестра Баден-Пауела - Агнеса.

Романтика табірного життя, воєнізовані естафети та походи, можливість набути корисні для життя вміння та навички завжди імпонують дітям та підліткам. Саме тому ідеї скаутінгу почали поширюватися у світі. На початку 1912 року скаутські організації діяли в Австралії, Канаді, США, на Цейлоні, в Росії, Франції, Німеччині, Італії, Японії та інших країнах.

У Західній Україні 1910 року на Станіславщині створено спортивно-пожежне товариство "Січ" (засновник К. Трильовський). У діяльності товариства значне місце відводилося похідному туризму. Товариство організовувало екскурсії та походи, під час яких молодь навчалась орієнтуватись на місцевості на основі картосхем, складати намети, будувати курені, розпалювати вогнища.

1911 року у м. Дрогобичі створили скаутську організацію серед польської гімназійної молоді.

Опікувалися ним (гуртком скавтів - авт.) поляки - гімназійні професори, - споминає дрогобичанин Михайло Мінчак. Вони придбали собі однострої і ходили в суботи і свята "скавтувати". Мали вони підручник кишенькового формату, сторінок може на 500, в якому були докладно описані цілі скавтінгу, таборування, теренознавство, в'язання вузлів, перша поміч в наглих випадках і все, що було потрібне до скавтінгу.

Цю книжку "Скавт" я купив у товариша поляка і докладно перестудіював... Зміст книжки я переповідав товаришам українцям і багато з них захопилися, - як і я, - скавтськими ідеями. Ми, українці, учні польської гімназії, ентузіасти скавтінгу, не повідомляли нікого з дирекції гімназії, зійшлися в бурсі Івана Хрестителя і заложили в 1912 році український скавт... Було нас понад 30 скавтів (три гуртки).

У 1913 р. був перший з'їзд впорядників-пластунів у Львові, На цьому з'їзді, - як один з наймолодших впорядників був я, як представник Дрогобича" [5, с.485].

У 1910-1911 pp. у Львові - в найбільшому культурному осередку Західної України - виникли спортивні товариства "Січ" та "Пласт". Члени названих товариств під час туристських походів та прогулянок на кшталт скаутів вивчали природу, історію та звичаї рідного краю, виробляли навички в таборуванні та в наданні першої допомоги у разі нещасних випадків.

В українській мові назва пласт з'явилася від назви українських розвідників Кубанського козацтва. їх називали "пластунами", оскільки їм не раз доводилося пластатися в прикордонних болотах, щоб підглянути ворога. А для цього потрібна була відвага, фізичний гарт та багато вмінь, які згодом культивував Пласт.

Восени 1911 р. перші пластові гуртки організовуються при Академічній гімназії, її філіях та в учительській семінарії, а також при руханково-спортивному товаристві "Сокіл" у Львові. Ініціатором та організатором першого пластового гуртка був д-р Олександр Тисовський. Дванадцятого квітня 1912 р. він прийняв першу пластову присягу від гуртка, який заснував у головному відділі Першої академічної гімназії м. Львова.

З початків заснування Пласту велику організаторську роботу проводили Петро Франко (син І. Франка) та Іван Чмола - студенти вищих львівських шкіл.

Рис. 2.3. Організатори Українського Пласту. Зліва направо: д-р Олександр Тисовський (псевдо - Дрот); Іван Чмола (псевдо - Чмоль); Петро Франко

Членами пластового гуртка, який організував І. Чмола, були учасники таємного драгоманівського львівського гуртка "Самоосвіта". Перші пластові сходини, на які приїхало понад 50 учнів та учениць львівських шкіл, відбулися в товаристві "Січ" по вул. Коперніка, 16. Гурток Івана Чмоли належав до так званого "тайного" Пласту і мав характер більш мілітаризований та стрілецький.

Окрім Львова, пластові гуртки виникали по всій Східній Галичині: у Самборі, Бориславі, Дрогобичі, Стрию, Яворові.

<<< назад | зміст | вперед >>>