<<< назад | зміст | вперед >>>

Філіпов З.І. Спортивний туризм. Організація і методика спортивно-туристичної роботи

2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ

2.1. Туристичний рух на Західній Україні

2.1.2. Фаза розвитку туристичного руху

Під час Першої світової війни організатори Пласту і пластуни воювали в лавах легіону Українських січових стрільців. А після війни почався другий етап у діяльності Пласту. Вже у 1920-1921 pp. Пласт повністю відновив свою роботу - спершу під власною назвою, а згодом як секція визнаного польською владою "Українського товариства охорони дітей та опіки над молоддю" (УТОДОМ). Майже при кожній українській середній школі Львова та інших міст Галичини діяли хлоп'ячі та дівочі відділи цього товариства.

У 1922 р. існувало 20 пластових частин, які були під опікою УТОДОМ. Свою діяльність вони проводили за пластовою програмою, виробленою доктором О. Тисовським.

Видаються пластові підручники д-ра О. Тисовського "Життя в Пласті" та П. Франка "Як закладати пластові дружини". У "Житті в Пласті" О. Тисовський дещо уточнює мету та завдання організації:

Пласт - це організація української молоді для патріотичного всебічного самовиховання... Згуртовані у спільноту молоді люди, свідомі, жертвенні й оживлені любов'ю до власного народу і його культури, зможуть здобути для нього добре ім'я і значення серед народів світу. Свідомі відповідальности за долю рідної спільноти, раніше чи пізніше здобудуть і запевнять вільний розвиток усіх її духовних сил [7, с.122].

Другий період розвитку Пласту вирізнявся тим, що пластова ідея почала поширюватися за межі Галичини. У 20-х роках створюються перші відділи українських пластунів на Закарпатті: у жовтні 1921 р. професор Андрій Дідик заснував відділ пластунів у м. Берегове. Згодом, 25 вересня 1922 р., д-р Володимир Комарницький заснував пластовий відділ в Хусті. А вже у 1931 році на Закарпатті існувало 88 українських пластових відділів, які налічували 3200 членів.

З 1921 р. постають пластові частини поза межами українських земель: у Польщі (Ланьцут, Тарнув, Каліш) та в Чехословаччині (Прага та Подебради).

Характерною ознакою міжвоєнної діяльності Пласту було завершення організаційного оформлення пластового життя та формування ясної і чіткої пластової ідеології. Основним і важливим завданням виховання в Пласті виступає національне, естетичне і моральне. Важливою формою виховання в пластовій методиці стає табірництво та мандрівництво.

Під час складання ступеневих проб пластуни повинні оволодіти конкретними вміннями та навичками: в'язати вузли, розкладати багаття (використовуючи тільки матеріли, що є під руками, маючи тільки 2 сірники), ставити намети, орієнтуватися на місцевості за топографічними картами. Пластун першого класу повинен орієнтуватися за сторонами світу (за компасом, годинником, сонцем, місяцем) і вміти читати карти, плани різних видів, побудувати курінь. Він повинен "відбути триденну подорож (пішки, конем, колесом, човном), під час якої пройти денно 25 км і вести в дорозі виключно табірний засіб життя". Перелічені навички сьогодні ми виховуємо у туристів-спортсменів.

Не менш значне місце у виховній пластовій роботі відводилось теренознавству.

Поряд із Пластом у міжвоєнні роки на Галичині створюються інші туристичні організації.

У 1923 році професор Дрогобицької гімназії Микола Байрак (рис. 2.4) створив і очолив туристично-спортивне товариство "Підгір'я". Назва товариства окреслює природно-географічне розташування міста Дрогобича. Товариство послідовно розбудовувало свою структуру, збільшувало кількість членів. Основним напрямком спортивно-туристичного життя були туристичні "прогульки" до Борислава, Трускавця, Урича, розвиток окремих видів спорту: копаний м'яч (футбол), відбиванка (волейбол), легка атлетика, шахи.

Рис. 2.4. Професор Микола Байрак з командою "Підгір'я"

У 1932 році товариство налічувало понад 250 активних учасників. Рік 1935-й став перехідним для товариства. Відбулася зміна Статуту - частина активу товариства перейшла у новостворене товариство "Ватра". На деяких турнірах ці команди змагалися між собою. У 1944 році "Підгір'я" та "Ватра" припинили свою діяльність.

У міжвоєнні роки активну участь у роботі туристичних і спортивних товариств Дрогобича брав професор Дрогобицької української гімназії ім. І. Франка Іван Чмола (рис. 2.5) - один із засновників Українського Пласту, будівничий пластової оселі "Сокіл", співтворець легендарної Маківки (у 1941 р. заарештований у Дрогобичі службою НКВС; час і місце загибелі невідомі).

Рис. 2.5. Професор Іван Чмола із групою українських пластунів (стоїть в центрі)

Навесні 1927 року у Бориславі Антін Максимович разом з товаришами створив туристичне товариство "Ропник" (рис. 2.6). Від 1925 року - з часу створення у Бориславі політичної організації УНДО (Українське національно-демократичне об'єднання) - Антін Максимович був його головою. Від УНДО він був вибраний у 1928 році до Варшавського сейму. Згодом, у 1935 році, А. Максимович із сім'єю переїздить до Дрогобича, де одразу стає активним учасником громадсько-політичного життя і очолює руханково-спортивне товариство "Сокіл".

Рис. 2.6. Антін Максимович (стоїть зліва) з ініціативною групою товариства "Ропник"

Коротка польсько-німецька війна 1939 року перервала активну національно-відроджувальну роботу в Галичині.

На початку Другої світової війни (22 червня 1941 р.) Максимовича заарештовано службою НКВС (цього ж дня було заарештовано й Івана Чмолу). Подальша доля А. Максимовича невідома.

Українське краєзнавчо-туристичне товариство "Плай" розпочало свою діяльність 1924 р. Програмними завданнями, визначеними у Статуті, були:

- підтримка краєзнавства, пропагування і організація туризму;
- збирання і опрацювання біографічних, етнографічних, антропологічних і археологічних матеріалів;
- організація з'їздів і конференцій; будова схрониськ і знакування шляхів;
- видавництво наукових праць і путівників.

Це була перша туристична організація, яка мала таку широку сферу діяльності. Першим президентом товариства обрано Дмитра Корінця, а перед Другою світовою війною товариство очолив Кость Паньківський.

Фундаторами "Плаю" стали відомі краєзнавці й історики: І. Крип'якевич, В. Януш, Є. Пеленський та Ю. Полянський. Діяльність товариства значно полегшувалась тим, що всі вони вже мали досвід спільної роботи. У 1922- 1923 pp. організатори "Плаю" співпрацювали у рамках Кружка любителів Львова, організованого І. Крип'якевичем.

"Плай" організовував подорожі і лекції, табори відпочинку та фотографічні виставки. На полонині Плісце (Ґоргани, під Грофою) товариство збудувало та утримувало схронисько - першу українську турбазу. (У 2008 році цей притулок для туристів був відновлений групою ентузіастів.)

У 1932 р. відкрито філію "Плаю" в Самборі. Самбірське краєзнавче товариство сформувало три секції: спортивну, туристичну та лекційну. Того ж року "Плай" почав видавати власний часопис "Наша Батьківщина".

Після приходу на західноукраїнські землі радянської влади діяльність краезнавчо-туристичного товариства "Плай" припинилася.

Після Першої світової війни на теренах Львівщини відновило свою діяльність Польське товариство туристичне (ПТТ). І якщо у Львові воно працювало досить кволо, то утворений у 1930 р. Дрогобицький відділ ПТТ відігравав значну роль у розвитку туризму на Східній Галичині. Почавши з нуля, до 1939 року Дрогобицький відділ розробив і промаркував велику мережу стежок, збудував багато схрониськ - як нових, так і в обладнаних незагосподарованих хатах.

Прокладені через Карпати залізничні лінії, з'єднавши столицю Австрійської імперії з Галичиною, дали поштовх розвитку туристичних шляхів у Карпатах, зокрема у Східній Галичині. Карпати стали доступніші для всіх верств населення. Було видано 2 путівники, які детально описували подорожі по Дрогобиччині. Дирекція залізниці впровадила систему пільг і знижок для туристів, що сприяло більшому напливу людей у гори.

Фірми "Годуля" та "Гредель і Шмідт", займаючись вирубкою лісу та переробкою деревини, розвинули розгалужену сітку вузькоколійок. З часом вони організували та відкрили туристичні потяги. Переїзди від Турки до Сколе мальовничими долинами Стрия та Опору стали популярними через доступні ціни. Мережа вузькоколійок на Львівщині працювала до 50-х pp. минулого століття.

У міжвоєнний період дрогобичанами збудовано 11 туристичних схрониськ (див., наприклад, рис. 2.7) та схронів² . Польське товариство туристичне на 1939 рік збудувало та мало у власності:

Об'єкти	Всього	У Східних Карпатах
Знаковані маршрути	2291	1909
Схрониська	54	23
Схрони	78	47
Незагосподаровані хати	10	-

Рис. 2.7. Схронисько на Костричі (Чорногора). Фото Б. Куп'єц (30-ті pp. XX ст.)

На жаль, цей прекрасний туристичний доробок було знищено війною та політикою радянської влади. Після Другої світової війни вживати назви схронисько та схрон було заборонено, оскільки ці назви в радянської влади асоціювалися з бандерівським рухом [1].

Варто згадати про діяльність у передвоєнні роки Карпатського лещатарського клубу (КЛК), заснованого 1924 року у Львові. Взагалі, на Галичині слово клуб як назва місця спілкування або організації, що об'єднує людей певного кола для спільного відпочинку чи занять спортом, вимовлялася "клюб". Бо клубами тоді називали стегна. Тож повна назва буквально звучала так - "Карпатський лещатарський клюб".

Перед війною Товариство карпатських лещатарів налічувало понад 600 членів та мало своє схронисько у Славському. У ті часи Славське стало центром здійснення лещатарських подорожей по Львівщині.

У 1935 р. патріарх української етно-географічної фотографіки Микола Іванович Сеньковський вперше в українській фотографії видав фотометричну панораму Чорногорського хребта (рис. 2.8).

Рис. 2.8. Вид на Чорногору з Жаб'єго. Фото Сеньковського

Уродженець Полтавщини, родовий шляхтич, він у час Першої світової війни як військовий фотометрист вперше побував у Карпатах й захопився Гуцульщиною. Еміґрувавши зі Східної України в 1920 році, Сеньковський поселився в гуцульському краю та одружився з учителькою в селі Жаб'е (нині смт Верховина Івано-Франківської обл.).

Видатний фотомайстер та художник створив декілька тисяч документальних та художніх світлин пам'яток природи й культури, гірських краєвидів, антропологічних типів гуцулів, їх побуту, ритуалів та народної архітектури.

Праці фотомайстра експонувалися на престижних європейських виставках. Микола Сеньковський - лауреат Ґран-прі Міжнародної виставки в Парижі 1931 року. Місце і дата смерті М. Сеньковського невідомі - з 1939 року слід фотомайстра загубився у вирі Другої світової війни.

<<< назад | зміст | вперед >>>