<<< назад | зміст | вперед >>>

Ємельянов Б.В. Екскурсознавство

РОЗДІЛ 3. ПРОФЕСІЙНА МАЙСТЕРНІСТЬ ЕКСКУРСОВОДА

3.5. Мова екскурсовода

Сприйняття екскурсійної теми побудовано на звуковому та образотворчому ряді. Джерелом звукового ряду є екскурсовод, його мова. По відношенню до екскурсантам він може виступати з позицій:

- інформатора, який повідомляє знання групі людей, розповідаючи про яку-небудь подію, явище, не показуючи до нього свого ставлення, не роз'яснюючи його сутності, причинно-наслідкових зв'язків з іншими подіями і явищами;
- коментатора, який, повідомляючи про спостережуваних об'єктах, подіях і явищах, дає пояснення, називаючи причини, їх що викликали;
- співрозмовника. Показуючи об'єкти, екскурсовод виступає в ролі співрозмовника. Відбувається зацікавлена розмова, в ході якого враховується реакція екскурсантів на представлений матеріал, використовується питально-відповідна форма викладу інформації. Екскурсовод у зв'язку з реакцією слухачів, їх питаннями і репліками може ввести в розповідь додатковий матеріал;
- порадника. Екскурсовод пояснює побачене і дає поради, як спостерігати об'єкт, тобто підводить екскурсантів до необхідних висновків;
- емоційного лідера, який аналізує об'єкти і події, пов'язані з ними, дає оцінку розглянутим проблемам, передає екскурсантам свою переконаність, допомагає зрозуміти спостережувані об'єкти і явища.

В ході проведення екскурсії використовуються наступні п'ять форм ораторського мистецтва:

1) слово або мова, короткий усний виступ на яку-небудь тему;
2) доповідь, публічний виступ на певну тему, містить аналітичний матеріал, що підлягає подальшому обговоренню;
3) реферат - короткий виклад змісту питання, засноване на даних науки, огляді та аналізі літературних, архівних та інших джерел;
4) лекція - усний публічний виступ, у якому детально викладається яка-небудь тема;
5) малі форми усної мови - репліка (згода, заперечення, зауваження), відгук на мову виступаючого, довідка по ходу виступів, риторичне питання, прямий відповідь на питання.

Будь-яка добре підготовлена і проведена екскурсія являє собою синтез форм ораторського мистецтва.

Язик і мова. Важливо не плутати поняття "мова" і "мова", які тісно пов'язані між собою.

Мова - це існуюча можливість, яка проявляється при наявності певних умов: знання фонетичних, лексичних, граматичних правил; уміння мислити і говорити, досягати взаєморозуміння з іншими людьми. Мова є специфічним соціальним засобом зберігання і передачі інформації, а також керування людським поводженням.

Мова - реалізація можливості мови, форма спілкування між людьми, "конкретне говоріння", що протікає в часі і обличенное у звукову (включаючи внутрішнє обговорювання) або письмову форму.

Використання можливостей мови у мовленні дозволяє екскурсоводові ясно висловити певну сукупність знань по даній темі. Зрозумілість мови, її точність і виразність залежать від ряду факторів - правильного підбору слів, побудови фраз і ін

Мова підрозділяється на зовнішню і внутрішню. Зовнішня мова має комунікативне призначення, її зміст орієнтований на розуміння іншими людьми. Розповідь екскурсовода - зразок зовнішньої мови, завдання якої - впливати на свідомість і фактичні дії людей, передати їм певну інформацію про конкретних об'єктах і домогтися, щоб ця інформація отримала правильне відображення в свідомості екскурсантів. Передача знань і відображення дійсності - дві основні функції мови. Перша функція мови в екскурсії - повідомлення знань, словесне вираження почуттів у ході спілкування з аудиторією. Повідомлення на будь-яку тему ділиться на дві частини: а) найменування об'єктів, частин, історичних подій, природних явищ, окремих дій людей, тобто їх словесне позначення; б) висловлювання судження про їх суті, значенні, стосовно до інших об'єктів, явищам, діям.

Внутрішня мова - це мова про себе, попереднє формулювання думок, які будуть повідомлені аудиторії. Людина, міркуючи про який-небудь предмет, спілкується з самим собою у внутрішньому (прихованому) діалозі. З допомогою внутрішньої мовлення здійснюється мислення, у ній використовуються такі допоміжні засоби, як схеми, образи, таблиці. Внутрішня мова спирається на знання людини, отримані ним раніше. Для екскурсовода внутрішня мова має форму уявного промовляння всього змісту екскурсії або її частини.

Кожний екскурсовод повинен більш повно використовувати можливості внутрішньої мови, яка є в сутності спілкування людини з самим собою для постановки і рішення тієї або іншої пізнавальної задачі. Якщо зовнішня мова являє собою виклад готових, логічно, грамотно сформульованих думок, то внутрішня мова - підготовчий етап, у ході якого в розмові з самим собою у свідомості людини народжуються і уточнюються ці думки.

Екскурсовод в екскурсії використовує обидві форми мови - внутрішня мова передує зовнішньої, а екскурсант, усваивающий повідомлення екскурсовода, використовує при цьому лише внутрішню мова. Це допомагає краще зрозуміти і запам'ятати отримані знання, погодитися з висновками екскурсовода, його точкою зору. Іноді таку ситуацію в екскурсії називають методичним прийомом прихованого діалогу, який дозволяє екскурсанти, не вступаючи у відкриту словесну дискусію, зробити правильний висновок з матеріалу, матеріалу.

Стиль мови - це різновид мови. Наприклад, мова людей у побуті відрізняється від мови в офіційній сфері, мова наукових рефератів відрізняється від мови педагогів загальноосвітніх шкіл. Розрізняють стилі мови: художній, діловий, розмовно-популярні (побутової), науковий, публіцистичний, професійно-технічний.

Стиль мови екскурсовода являє собою манеру словесного вираження думок, побудови промови. Від інших стилів його відрізняє своєрідні форми і прийоми розповіді, такі особливості, як лаконічність, точність, логічність, образність, виразність, емоційність, чистота, багатство мови.

Індивідуальний стиль мови екскурсовода характеризує рівень його професійної майстерності, мовленнєву культуру. Особливості стилю мови екскурсовода залежать від його призначення:

а) відтворити зовнішню картину того чи іншої історичної події;
б) дати вичерпну характеристику спостережуваного об'єкту, описуваному події, природному явищу;
в) змусити екскурсантів відчути історичну обстановку далекого часу.

У мові екскурсовода неприпустимо вживання стандартних фраз і слів, сенс яких вже давно стерся: "так сказати", "значить", "коротше кажучи". Важливі і відтінки мови. Її тон, наприклад, повинен бути трохи піднятим на протязі всієї екскурсії.

Характер розповіді змінюється залежно від завдань. Розповідь може носити розповідний або реконструктивний характер. Оповідання - це розповідь про яку-небудь подію, опис його ходу. Оповідач дає слухачам уявлення про те, де і як відбувалися події. Розповідний стиль викладу матеріалу характерний для більшості екскурсій.

Реконструктивний розповідь ставить своїм завданням відновити перед уявному поглядом слухачів той чи інший предмет у первісному вигляді (наприклад, будівля, не дійшов до нашого часу). Керуючи процесом сприйняття, екскурсовод рекомендує екскурсантам побачити і відтворити в своїй свідомості намальовану їм картину.

Культура мовлення. Культурної вважають мова, яка характеризується багатством словника, широким використанням граматичних конструкцій, художньої виразністю, логічною стрункістю, доцільністю жестів і міміки. Професор Ст. А. Артемов у своїй книзі "Культура мови" (М.: Знання, 1966) включає в це поняття культуру вимови, граматичних форм і синтаксису мови, а також стилістичну культуру мовлення.

Поняття "культура мовлення" відноситься до промови усній і письмовій промови. Та і інша мова повинна бути змістовною, зрозумілою, виразною і дієвою. Культура писемного мовлення екскурсовода знаходить своє вираження в таких документах, як контрольний та індивідуальний тексти, методична розробка, реферат, лекція, рецензія, бібліографічний образ.

Контрольний текст екскурсії викладається літературною мовою, а індивідуальний - мовою, близькою до розмовної. Культура усного мовлення розглядається як поєднання трьох складових частин: мовної культури мовлення, психологічної культури мовлення, комунікативної культури мовлення.

Мовна культура мовлення об'єднує поняття - культура словника, культура граматичних форм і синтаксису мови, культура мовлення (звуків, слів, інтонацій), стилістична культура мовлення, культура жестів і міміки.

Психологічна культура мови включає поняття: змістовність, зрозумілість, граматична і стилістична виразність, вплив мови (вимога, рекомендація, завдання, рада, прохання, заборона, докір, попередження). На психологічної культури мовлення заснована дія методичних прийомів ведення екскурсії.

Комунікативна культура мовлення, переслідує встановлення контактів і зв'язків з аудиторією, включає такі поняття, як екскурсовод - джерело інформації; розповідь екскурсовода - система справжніх повідомлень. Комунікативні якості мови передбачають: правильність мови (дотримання норм літературної мови, наголоси і граматики); точність мови, яка складається відповідно змісту мови того кола предметів, явищ дійсності, які промовою відображаються"; логічність мовлення, що складається відповідно зв'язків мови зв'язків предмета і явищ у реальній дійсності; чистоту мови, у якій немає елементів, чужих літературній мові, і немає елементів мови, відкидала нормами моральності; виразність мовлення (її особливості, що викликають інтерес екскурсантів і зміцнюють увагу до матеріалу, матеріалу); багатство мови (насиченість її різними засобами мови); доречність мовлення (відповідність її теми, змісту, мети і завдань екскурсії, а також складу екскурсійної групи).

Темп і ритм мови екскурсовода диктуються змістом розповіді. Вони змінюються на протягом екскурсії - прискорюються або вповільнюються. Розрізняють темп мови швидкий, середній, повільний, плавний і переривчастий. Темп мови повинен бути спокійний, розмірений, таким, щоб зміст промови ефектно сприймався.

При підготовці конкретних тем, розробки розповіді екскурсовода доречно проводити самостійні заняття з годинником у руках. Швидкий темп мови - 75 слів у хвилину, середній - 60 слів, уповільнений - 45 слів. Скоромовка (80 і більше слів на хвилину) неприпустима, вона заважає засвоєнню екскурсійного матеріалу, швидко стомлює слухачів. Швидкий темп мови, позбавлений пауз, не сприймається екскурсантами. У той же час неприпустимий однаковий темп протягом всієї екскурсії, так як він робить екскурсію маловиразною і нудною.

У мові екскурсовода основні положення викладаються повільніше, ніж решта матеріал. Матеріал, який розвиває основні положення, викладається у швидкому темпі.

До недоліків мови відносять надмірне вживання спеціальних термінів, іноземних слів, словесних штампів, канцелярських оборотів, довгих фраз, так це викликає роздратування слухачів, розсіює їх увагу.

Для екскурсовода важливо мати хорошу дикцію - чітка, ясна вимова складів, слів і цілих фраз. Недоліками мовлення є шепелявість, гугнявість, млявість вимови, недоговаривание закінчень фраз і слів.

Роботу над мовою екскурсовод починає з оволодіння технікою мовлення (дихання, голос, дикція). Важливо, щоб дикція (манера вимовляти звуки і слова в мові) була ясною і виразною. Насамперед потрібно усунути неясності, нерозбірливість мови, відпрацювати вимову слів, які важко сприймаються екскурсантами. Потім звертається увага на квапливість або сповільненість вимови. Кожне слово, в тому числі і слова іншомовного походження, а також імена та по батькові повинні звучати чітко, бути зрозумілими для екскурсантів.

Екскурсовод повинен стежити за інтонацією своєї мови, тобто підвищенням і зниженням голосу при вимові слів і пропозицій. Мовленнєва інтонація повинна бути логічно виправданою, оскільки основою розповіді є не тільки думка, але і почуття. Воно надає забарвлення розповіді, показує ставлення до екскурсовода змістом матеріалу.

Є й інше призначення інтонації в розповіді - доведення до логічного завершення якої-небудь думки. Вона дозволяє підкреслити значення факту, надати розповіді урочистість, несподіванка, характер цікавості і т. д. Зміна інтонації викликається смисловим змістом розповіді, тому вміння екскурсовода вимовляти окремі слова і цілі фрази з різними інтонаційними відтінками має велике значення.

Майстер усного слова В. Л. Андронников стверджує, що діапазон інтонацій можна вважати безмежним. Не буде помилкою сказати, що істинний сенс сказаного полягає не в самих словах, а в інтонаціях, з якими вони вимовлені. Інтонація окремих пропозицій може бути питальній, восклицательной, стверджувальній, оповідної. Тон розповіді може бути радісним, сумним, урочистим в залежності від того, про що екскурсовод розповідає і як він до цього ставиться. Емоційне забарвлення розповіді повинна бути виправданою, тому у ході підготовки до проведення екскурсії слід визначити інтонацію і тон майбутнього оповідання.

Екскурсовод повинен володіти всіма видами наголосів - словесними, фразовими, логічними. Саме по собі наголос-це виділення слова або групи слів силою голосу або підвищенням тону. Логічний наголос - виділення найбільш важливого моменту мовлення. Таке наголос робиться на тих словах, які повинні прикувати увагу екскурсантів, змусити їх замислитися, прийти до певного висновку.

Важливо відпрацювати фразові й логічні наголоси в оповіданні. В кожній фразі зазвичай виділяється одне або кілька слів, з яких робиться змістове (фразова) наголос. При логічному наголосі у фразі виділяється слово або слова, найбільш важливі за своїм змістом. Екскурсоводові не слід механічно заучувати формулювання і важкі слова в тексті. Потрібно звикнути до них, зрозуміти їх зміст і тільки після цього запам'ятати. Головне домогтися, щоб їх вживання у промові було природним і необхідним. У тих випадках, коли не вдається цього досягти, окремі слова можуть бути замінені іншими, більш звичними для даного екскурсовода, більш природними для стилю його мови.

Тон мовлення підкреслює значення події, привертає до нього увагу екскурсантів, допомагає їм зробити правильні висновки. Піднесеність, урочистість розповіді при дотриманні почуття міри в якійсь його частині цілком природна. Необхідно уникати при розповіді як монотонності, млявості, так і зайвої піднесеності, невиправданих емоцій, помилкового пафосу, крикливості.

Постійна робота з розвитку культури мовлення, збагачує словниковий запас екскурсовода, дозволяє йому правильно відбирати і вживати слова в оповіданні, допомагає позбутися від засміченості мови непотрібними словами, стандартними фразами, а також від вживання великої кількості іноземних слів, дає можливість екскурсоводу виробити свій індивідуальний стиль мови.

Висновки

Екскурсоводу необхідно розуміти значення мови і мовлення, їх взаємозв'язку. Мова екскурсовода являє собою цілеспрямовану діяльність по реалізації можливостей мови. Успіх цієї діяльності залежить від того, яку увагу приділяє екскурсовод вдосконалення свого мовного майстерності. Головне - постійна практика. Для одного екскурсовода - це засвоєння різних форм пожвавлення мови, для іншого - боротьба зі словами-паразитами, для третього виявлення та усунення похибок в мові, для багатьох - усунення тавтології у промові.

Похибки у мові екскурсовода пояснюються неуважністю до своєї мови. Зазвичай їх помічають екскурсанти. Приклади таких похибок: "ми живемо у надто величезна час", "твори композитора викликають великий інтерес", "над натовпом висів гул сумніви".

Не в меншій мірі збіднює мова тавтологія - повторення того ж самого іншими словами: вживання однакових або схожих за змістом слів (цілком і повністю, ясніше ясного, істинна правда), дублюючих один одного суджень. Шлях подолання тавтології - пошуки аналогічних слів і виразів в довідниках, енциклопедіях, словниках.

Контрольні питання

1. Культура мови, її характеристика.
2. Види мови - зовнішня та внутрішня.
3. Стиль мови екскурсовода.
4. Техніка мовлення екскурсовода. Дикція.
5. Культура мовлення. Багатство словника. Образність мови.
6. Формування майстерності володіння промовою.
7. Мовний етикет. Його вимоги і правила.

<<< назад | зміст | вперед >>>