<<< назад | зміст | вперед >>>

Архип Данилюк. Українські скансени. Історія виникнення, експозиції, проблеми розвитку

12. Проблеми розвитку музеїв просто неба в Україні

Вище вже йшлося докладно про роль музеїв народної архітектури та побуту у справі збереження національних скарбів культури та у виховному процесі. На жаль, в Україні дуже мало таких музеїв, ними не охоплено багато регіонів. У найбільшому в Україні Музеї народної архітектури та побуту в Києві не представлено пам'яток з деяких областей, не відбито і всього їх розмаїття. Свого часу, щоправда, виношувалися плани створення музеїв "Поділля" у Кам'янці-Подільському, "Полісся" - в Коростені. Однак цей задум так і залишився на папері. І все ж треба подбати про створення музеїв просто неба в усіх обласних центрах при краєзнавчих музеях як продовження їхніх експозицій, що дасть змогу взяти під охорону більше пам'яток. У містах можуть існувати і регіональні та місцеві музеї. Так, наукова експедиція "Чумацькими шляхами", яка 1991 р. працювала на Дніпропетровщині, дійшла висновку, що необхідно створити музей "Козацький хутір" у селищі Петриківка. Підстава для цього - наявність у басейнах річок Протовча та Орель (колишня Протовчанська паланка) значної кількості різних пам'яток народної архітектури, які вже зникли в інших місцевостях; загроза швидкого їх знищення (люди переїжджають з Дніпропетровська у села, купують старі будівлі і швидко їх перебудовують; поки що в музеях просто неба немає жодного архітектурного експоната з Дніпропетровщини; збереглися також археологічні пам'ятки (кургани, могили), які можна включити до туристичного огляду; розвинуті у краї і давні промисли, серед них - декоративний розпис у Петриківці; збереглися давні (степові) ландшафти (в окремих місцевостях). Важливе і місцезнаходження музею: на шляху від Дніпропетровська до Дніпро-дзержинська.

Для створення скансенів важливим є вибір місця. Ландшафт має особливе значення в експозиції, зокрема в розміщенні архітектурних об'єктів. За традицією села в Україні розташовувались на підвищених місцях. У центрі ставилися церкви, поруч на майдані зводилися школа, крамниці, сільська управа. На околиці села біля річки - водяний млин.

Такі місця, зрозуміло, легше знайти далеко за містом. Однак віддаленість від міста не сприяє відвідуванню, організації масових заходів, тому скансени слід розміщувати поблизу міст, бажано на безлісих територіях, щоби працівники музеїв самі насаджували потрібні дерева і кущі.

Музеї просто неба необхідно створювати на наукових засадах. Не можна перевозити туди випадкові пам'ятки і відтворювати їх без попередніх досліджень. Важливо перед закупівлею вивчити усі об'єкти на даній території, порівняти їх між собою, знайти переваги одного над іншим. У попередньому розділі вже йшлося про вироблені у Львівському музеї просто неба критерії добору пам'яток. На наш погляд, вони можуть застосовуватися і в інших закладах такого типу. Добираючи експонати, треба завжди мати на увазі, що вони перевозяться на вічне збереження і показ. Об'єктивність при цьому конче потрібна.

Створення скансенів - дуже складний за структурою і змістом процес, який вимагає глибоких наукових розробок, тривалих польових досліджень, творчих зусиль етнографів, архітекторів, реставраторів і мистецтвознавців.

Отож, як організувати музей?

Звичайно, потрібна ініціатива, яка має бути обгрунтована в історико-етнографічній довідці. У ній необхідно розкрити характерні особливості матеріальної і духовної культури району, експонати з якого складуть основу музею. Це зумовлено різним станом дослідженості, недостатністю комплексних монографічних праць та описів народної архітектури і побуту окремих територій. Джерелами для такої довідки служать наукова література і музейні матеріали, а основним етнографічним першоджерелом - польові матеріали, зібрані під час етнографічних експедицій.

У довідці варто подати відомості про район: основні етапи історії краю, географічні дані, особливості соціально-економічного розвитку у період, який представлено в музеї, кількість населення, його національний склад, основні заняття, коротку характеристику матеріальної та духовної культури.

У довідці варто також зазначити характер і кількість пам'яток архітектури, що дасть можливість обґрунтувати доцільність створення закладу, визначити його профіль, сформувати в основних рисах зміст майбутньої експозиції та етапи її формування.

Далі треба отримати рішення директивних органів про створення музею, тобто визначення статусу, штатного розкладу та джерел фінансування. Після цього призначають дирекцію музею, беруться за виготовлення генпроекту, добирають спеціалістів.

Для консультацій потрібно створити при музеї вчену раду з провідних співробітників і фахівців вищих наукових та академічних установ (звичайно, якщо такі є в місті). Наприклад, у Львові для організації музею просто неба свого часу при облвиконкомі було створено спеціальну комісію на чолі із заступником його голови. Директор музею етнографії та художнього промислу, який безпосередньо займався створенням нового закладу, став заступником голови комісії. Остання діяла до відкриття експозиції в новому музеї.

Першочерговою проблемою для скансенів залишається якнайповніше відображення в експозиції багатства народної архітектури краю. Виявляється, що прийнятий в Україні етнографічний принцип дає найкращі можливості досягти цього. Архітектурні зразки в експозиції представляються типами житлових, господарських та інших будівель. При цьому важливо правильно визначити основний тип. Якщо всі експонати відібрано вдало, в секторі створюються справжні куточки традиційних сіл.

Організовуючи музеї просто неба в Україні, працівникам музею не завжди вдавалось відійти від т. зв. "класового підходу", що нав'язувався офіціозом. Іноді музейним працівникам доводилося писати зовсім про інше, ніж було представлено в експозиції. Наприклад, у путівнику Закарпатського музею народної архітектури та побуту, виданому в Ужгороді 1972 p., наголошувалося: "Музей народної архітектури та побуту - куточок, що відтворює важке минуле в історії Закарпаття. Власне, музей і створено, щоб засвідчити у предметах матеріальної культури злиденне життя закарпатців..." Тому хочеться запитати: Хіба типова хата, традиційні предмети побуту і багате народне мистецтво, які тут експонуються, засвідчують це?

А от у Чернівецькому музеї просто неба все-таки спробували показати класове розшарування. Відтворили поруч три садиби - бідняка, середняка і заможної людини. Правда, не віриться, що на Буковині було таке співвідношення соціальних груп населення.

За статистичними даними, у цьому регіоні частка бідняцьких садиб на 100 дворів становила 4 %, середняцьких - 70 %, заможних - до 25 %. Між заможністю господарів і типом житла практично не простежується взаємозв'язку. Дуже часто один і той самий тип житла мали бідняк і середняк. їхні будинки відрізнялися хіба що розмірами чи добротністю використаних будівельних матеріалів.

Важливо, щоби в експозиціях музеїв переважали оригінальні пам'ятки архітектури. На це слід звертати особливу увагу. Виняток можуть становити лише окремі експонати. Це, переважно, малі архітектурні форми, які дуже швидко руйнуються, оскільки їх, зазвичай, будують з менш якісних матеріалів. Деякі господарські будівлі, що зникли за часів колективізації, коли до колгоспних дворів звозили розібрані клуні та інші споруди, доводиться відтворювати з нових матеріалів.

Залежно від стану і культурного значення виділяються дві групи пам'яток. До першої належать об'єкти, які не зазнали суттєвих змін і, в основному, зберегли свій первісний характер, до другої - перебудовані пам'ятки, які несуть у своїй конструкції нашарування різних періодів. Відтворюючи останні, потрібно позбутися таких переробок. Для цього слід на місці виявити усі зміни, яких споруда зазнала у процесі експлуатації. Зробити це можна шляхом зіставлення її зі ще існуючими об'єктами, її фіксацією в документах або на фотографіях.

У ході реставрації об'єктів народної архітектури вдаються до часткової або повної заміни конструктивних елементів. Мінімальна реставрація використовується при відтворенні повністю збережених об'єктів, часткова - коли замінюються новими пошкоджені частини будівлі або деталі. До реконструкції з нових матеріалів вдаються, коли пам'ятки цього типу зникли зовсім (у процесі відтворення малих архітектурних форм - криниць, оборогів, шоп тощо).

Аби провести реконструкцію, потрібно добре вивчити пам'ятку з існуючих джерел, розробити архітектурний проект, заготувати матеріали і знайти кваліфікованих майстрів.

Певні труднощі виникають у ході реставрації об'єктів каркасно-глинобитної конструкції. Невидима частина стін - каркас - повністю зберігається рідко, використовуються лише збережені його частини: вікна, двері, конструкції даху та ін.

Реставруючи пам'ятки, важливо передбачити інженерно-технічні заходи, які забезпечуватимуть надійний захист від руйнування. Це - гідроізоляція стін за допомогою рубероїду, спорудження бетонних фундаментів, хімічна обробка зрубу та каркаса.

Усі ці заходи вже апробовано в ході реставраційної практики в музеях просто неба у Києві та Львові.

У скансенах використовують різні методи реставрації. Деякі з них, можливо, варті ширшого впровадження, наприклад, метод "сполучення" при відтворенні замкнутого двору. Суть його у застосуванні аналогів у традиційних деталях, окремих частинах будівель, у натуральному вигляді, які поєднуються з пам'яткою, яка реставрується. Цим досягається достовірність відтворення і підвищується наукова цінність споруди. Однак, вдаючись до цього методу, слід остерігатися значних доповнень. Останні можуть призвести не тільки до зміни загального вигляду пам'ятки, а й до фільсифікації її легенди.

Характер кожного архітектурного експоната визначається, насамперед, етнографічними особливостями, функціональним призначенням, віком пам'ятки, соціальним становищем та родом занять колишнього власника об'єкта. При цьому слід суворо дотримуватися історичної правдивості.

Треба подумати і про сучасні способи показу архітектурних експонатів, предметів побуту, творів народного мистецтва, акценти в їх пропаганді. Створюючи екстер'єри, слід включати до експозиції найбільш самобутні старовинні предмети матеріальної культури. Вони мають відповідати народним естетичним нормам, уявленням про красу, стиль, поєднання кольорів. З метою виразнішого показу народної культури можна використовувати засоби, які підсилюють смисловий вплив експозиції на відвідувача, дають можливість уникнути показу однорідних предметів. Використання "акцентів" сприятиме цілісному сприйманню експозицій.

Потрібно ширше показувати духовну культуру і народні знання, свята, обряди, пов'язані з господарським і сімейним житлом людини тощо.

Особливо вражає інтер'єр, який зберігає сліди перебування людини: накритий для гостей стіл, залишений на припічку посуд, кочерга чи дитячі іграшки на підлозі. Все це викликає ілюзію присутності господаря. Однак побутову правдивість не можна доводити до натуралізму. Створюючи експозицію, треба все-таки зберігати музейну умовність.

Спірним залишається питання про включення до експозицій манекенів, одягнутих у народне вбрання. У багатьох музеях світу вони не використовуються.

Артур Газеліус, який 1891 р. організував у Стокгольмі перший скансен, був переконаний, що народну матеріальну культуру можна зрозуміти тільки в її архітектурному і ландшафтному контексті. Більше того, він вірив, що експозиції мають бути динамічними, показуючи народне життя в діяльності.

Оточення, створене культурою предків і ними самими, таке ж важливе для нас, як і природне. Культура народу значною мірою залежить від ландшафту, на якому він живе. Останній через специфіку господарсько-культурного типу відіграє важливу роль у формуванні національного характеру та естетичних уявлень. Враховуючи вказані взаємозв'язки, варто, мабуть, сформулювати поняття екології етносу, яке включає в себе екологію природи та культурну екологію як взаємозв'язані частини одного цілого.

Вивчення взаємовпливу природи і культури - ділянка, яка лежить на стику біологічних і гуманітарних наук, зокрема, етнографії,- безпосередньо стосується експозиції музеїв просто неба, де показ флори і фауни як однієї з частин етносу є дуже важливим. Відтворюючи традиційне предметне оточення людини, автори експозицій мають завжди діяти згідно із законами моделювання екології культури етносу. Йдеться про експозиційне втілення предметів і явищ побуту в їх традиційному взаємозв'язку.

У Львівському музеї просто неба кожен із секторів - своєрідна модель поселення з усіма забудовами, характерними для певних етнографічних груп українського народу. Інтер'єр в експозиції не просте заповнення пам'яток народної архітектури, а система показу багатств української культури. Завдяки правильній постановці проблеми контакту експозиції, вдалому синтезу національного ландшафту і гармонійної побудови інтер'єру, експонати в музеї набули нового "звучання", ставши набагато ціннішими, ніж у подібних закладах "традиційного" типу.

Отже, створення скансенів дуже важливе для поліпшення екології національної культури.

Модні сьогодні у світі екологічні музеї - це, насамперед, науково створені експозиції живої історії, де охоронцями виступають місцеві жителі. Почин французьких музейників було підтримано в Канаді організацією "Канадська спадщина", а ряд проектів втілено у провінції Квебек.

Найбільший в діаспорі український музей просто неба ("Село спадщини української культури"), що знаходиться за 40 км на схід від канадського міста Едмонтон, широко використовує в експозиції принцип "живої історії". Суть його у тому, що працівники музею - "історичні перекладачі" - унаочнюють історію, граючи ролі осіб, які колись жили та працювали в будинках, що тепер експонуються в музеї. "Історичні перекладачі", вбрані у відповідний одяг, користуються всіма експонатами - від хатнього начиння до господарських машин та "живого реманенту" (корів, коней, домашньої птиці). Навіть оточення - ландшафт - тут дуже подібний до оригінального, але значно зменшений у масштабі. Історичні ландшафти кожного об'єкта відтворено таким чином, що вони становлять одне ціле.

"Жива історія" дає можливість усім відвідувачам ніби побувати у минулому. На основі наукового дослідження представлено звичайний день, тиждень і рік життя переселенців з України. Відвідувачі відкривають для себе почуття, мрії, повір'я і світогляд предків; ніби входять в інший світ - світ 20-х років, де можна побачити господиню за її щоденною працею. У крамниці, скажімо, можна "купити" цвяхи, лампу чи продукти.

Цікавим є музей просто неба біля с. Етир у Болгарії. Він розкриває характер архітектури, побуту, господарства та ремесел Габровського краю. Скансен почав створюватися наприкінці 50-х років на місці, де було кілька старих будинків, водяний млин, сукновальня і тартак. Ці споруди і дали початок новому закладу. На сьогодні в музеї все "діє". На очах у відвідувачів майстри виготовляють різні сувеніри, мелють зерно для жителів ближніх сіл, фарбують тканини.

Музей захоплює тим, що в ньому відроджено ремесла, приречені на вимирання.

В останні десятиріччя у багатьох країнах Європи та Америки розвиваються т. зв. тематичні історичні парки. Вони найбільше підходять для археологічних пам'яток, які цікавлять відвідувачів, але потребують постійної охорони від шкідливих впливів довкілля.

Поява тематичних методів у роботі музеїв просто неба була пов'язана, насамперед, з усвідомленням особливої ролі музейної експозиції, яка дає можливість у конкретно-предметній візуальній формі звернутися до відвідувача, передати йому той чи інший зміст пам'ятки. Це визначається у ході підготовки експозиції: по-перше, під час визначення її тем, а по-друге - у тематичній структурі, тобто в системі розгорнутих формувань, в яких ця тема набуває послідовного логічного розвитку. Кожному елементу тематичної структури відповідає група предметів, які становлять візуальну і логічну цілісність, тому тематичні експозиційні комплекси включають, зазвичай, предмети різних типів. Таким чином, тематична експозиція будується як особлива "розповідь", яка складається з окремих "думок" - експозиційних комплексів - і пропонує певну послідовність огляду.

Рішуче взялася за створення тематичних історичних парків Франція. Останні відрізняються тут від музеїв просто неба тим, що широко і вміло використовують численні засоби масової комунікації, заплановані відвідування, складні форми маркетингу та інші елементи, запозичені з практики американських тематичних парків, зокрема, організовані поїздки, заняття під керівництвом спеціальних співробітників, які пропонують активне відвідування, інтенсивні рекламні кампанії, заплановані замовлення тощо.

Розвиток тематичних парків у США тісно пов'язаний з кінопромисловістю. Цікавим є комплекс Саут-Стріт Сіпорт Елліс Ай Ленд, який розповідає про історію нью-йоркського порту та емігрантів, для яких він став "воротами в Америку".

<<< назад | зміст | вперед >>>